Київ у роки реакції, нового революційного піднесення, першої світової імперіалістичної війни та другої буржуазно-демократичної революції (продовження)
З кінця 1910 року в Росії починається нове піднесення революційного руху, яке було підготовлене всім ходом економічного і політичного розвитку країни. Керівником цього загальнонародного руху був робітничий клас, очолюваний більшовицькою партією.
З другої половини 1910 року робітники Києва, як і інших міст і промислових центрів країни, все активніше вступають у боротьбу проти царизму і буржуазії.
Хвиля протесту проти існуючого ладу прокотилася в зв’язку з смертю Л. М. Толстого. Київський комітет РСДРП видав спеціальну листівку з приводу смерті геніального російського письменника, в якій писав: «Робітничий клас, як і в минулі роки, буде завжди на чолі масового загального руху; тепер же він приєднує свій голос до великого суму тих, для кого смерть Л. М. Толстого є втратою борця проти жорстокого насильства і сваволі царського уряду і православного духовенства, проти болячок і пошлості буржуазно-капіталістичного ладу, що розкладається»1.
За рішенням Київського комітету РСДРП і студентської молоді 9 листопада відбулася масова демонстрація, в якій взяло участь близько 15 тис. чоловік. Вони вийшли на вулиці з червоними стрічками у петельках і співали «Вічну пам’ять». Тільки за допомогою численних загонів поліції, козаків і військових частин демонстрантів було розігнано. Того ж дня оголосили страйк протесту 300 робітників Південноросійського машинобудівного заводу, робітники окремих будов і працівники друкарні «Прогрес». В аудиторіях політехнічного інституту вирували студентські сходки2.
Оцінюючи значення виступів робітничого класу і демократичної молоді у другій половині 1910 року, В. І. Ленін писав: «Смуга повного панування чорносотенної реакції скінчилась. Починається смуга нового піднесення»3.
Революційною боротьбою трудящих Києва керувала міська нелегальна організація РСДРП, яка у важких умовах столипінської реакції вміло проводила тактику союза більшовиків з меншовиками-партійцями. Хоча, як зазначав В. І. Ленін, між ними ще зберігались деякі розбіжності по окремих питаннях, але вони «сходилися в розумінні ідейно-політичних завдань моменту, сходилися на ділі в постановці цих завдань, в розв’язанні їх»4. Київська організація РСДРП відіграла важливу роль у мобілізації революційних сил і налагодженні партійної роботи у місті. Активними діячами її в той час були Є. Б. Бош, Р. С. Левин, Д. М. Шварцман, М. П. Зарніцин, Я. Ф. Шильган та інші.
Київський комітет РСДРП систематично видавав листівки, які розповсюджувались у місті та навколишніх районах, керував роботою нелегальних пропагандистських гуртків, створених на підприємствах. Підвищенню класової свідомості робітників і згуртуванню революційних сил сприяло широке розповсюдження більшовицької легальної газети «Звезда». Київський комітет РСДРП вживав заходів щодо налагодження революційної пропаганди і агітації в легальних організаціях робітничого класу. Більшовики проводили велику роботу у «Клубі трудящих підприємств м. Києва», а після його заборони в організованому в лютому 1911 року «Клубі трудящих осіб в конторах і торгово-промислових підприємствах м. Києва». Коли ж і цей клуб за рішенням губернатора був закритий, в листопаді 1911 року вдалось відкрити у приміщенні Троїцького народного будинку (тепер приміщення Київського театру музичної комедії) так званий Науково-художній клуб. До складу його правління входили більшовики.
Київський комітет РСДРП організовував мітинги, демонстрації, майовки трудящих у пам’ятні революційні дні 9 січня, Першого травня тощо. На початку 1911 року був налагоджений випуск легальної газети «Гудок», але вдалось надрукувати і розповсюдити лише два номери її.
Значною подією в житті Київської організації РСДРП було відновлення поряд з Подільським і Міським районними комітетами партійної організації на Шулявці — в районі, де зосереджувались найбільші промислові підприємства Києва. Секретарем Шулявського райкому був член Київського комітету РСДРП більшовик М. В. Гаврилов, а пізніше робітник Південноросійського заводу більшовик О. Г. Горбачов. На великих підприємствах були створені партійні осередки, а в політехнічному інституті діяла студентська соціал-демократична група.
Київська організація РСДРП була однією з найсильніших на Україні. Вона підтримувала зв’язок з В. І. Леніним, який через Н. К. Крупську передавав свої настанови і поради більшовикам Києва.
Київський комітет РСДРП підтримав рішення червневої наради членів ЦК про скликання загальнопартійної конференції і обрав свого представника в Російську організаційну комісію по підготовці цієї конференції. Загальноміська партійна конференція, що нелегально відбулася 13 листопада 1911 року, схвалила участь комітету у роботі РОК і обрала делегата на VI Всеросійську конференцію РСДРП.
В. І. Ленін високо цінив роль Київської організації у боротьбі за відродження партії і скликання VI Всеросійської конференції РСДРП. Він підкреслював, що в цій організації союз більшовиків і меншовиків-партійців, «на велику радість більшовиків, перетворювався майже в повне злиття, в єдиний нерозривний організм с.-д. партійців»1.
Рішення VI (Празької) конференції, яка вигнала з партії меншовиків-ліквідаторів і виробила тактику партії в умовах революційного піднесення, були рішуче підтримані київськими більшовиками. Озброєна цими рішеннями, Київська організація готувала трудящих міста до вирішальних боїв з самодержавством. Г. К. Орджонікідзе, який за дорученням В. І. Леніна відвідав Київ, писав: «В Києві дуже міцно. Щотижня виходять листівки і провадиться робота»2.
В місті дедалі зростав робітничий рух, підвищувалась політична активність трудящих мас, демократичної молоді. Хвилю протесту і масових політичних виступів викликав в країні кривавий розстріл робітників на Ленських золотих приїсках 4 квітня 1912 року, Київський комітет РСДРП видав листівку з приводу Ленських подій, в якій закликав робітників провести одноденний страйк протесту. На підприємствах були розповсюджені номери більшовицької газети «Звезда».
9 квітня почався страйк на Південноросійському заводі. Робітники прийняли резолюцію протесту, яка була надіслана соціал-демократичній фракції III Державної думи та в редакції газет «Соціал-демократ» і «Звезда». Того ж дня застрайкували 220 робітників заводу Млошевського. В наступні дні їх приклад наслідували робітники машинобудівного заводу Гретера і Криванека, ряду друкарень, металісти заводу Унгермана і Неєдли та інших підприємств. 12 квітня не вийшла жодна газета, за винятком чорносотенного «Киевлянина». Всього в страйках протесту проти кривавого злочину на Лені взяло участь близько 5 тис. робітників понад 80 різних київських підприємств. Виступ робітників був підтриманий прогресивно настроєними студентами університету, політехнічного і комерційного інститутів, вищих жіночих курсів. Наляканий масовим вибухом народного гніву, київський губернатор віддав місто на поталу поліції, яка провела численні арешти. Були заарештовані Є. Б. Бош, М. П. Зарніцин, Я. Ф. Шильган та інші керівники Київського комітету РСДРП. Незважаючи на це, на заклик більшовиків 1 травня застрайкували понад 3500 робітників 14 підприємств міста, а на його околицях відбулися майовки і робітничі сходки.
Квітнево-травневі страйки і демонстрації 1912 року, в яких взяли активну участь робітники Києва, свідчили, за визначенням В. І. Леніна, що пролетаріат Росії виступає «як гегемон, що підносить прапор революції за весь народ, від імені всього народу, для пробудження і залучення до боротьби всіх класів, кому свобода потрібна, хто здатний добиватися її»1.
Зростання робітничого руху викликало посилення протиурядової опозиції інших демократичних верств населення і насамперед студентів, які на звірства царизму відповідали масовими демонстраціями. Восени 1912 року вони організували сходки протесту в зв’язку з смертним вироком революційним морякам Севастополя та у другі роковини з дня смерті Л. М. Толстого.
Величезну роль у пропаганді революційної програми більшовицької партії відігравала загальноросійська легальна більшовицька газета «Правда», перший номер якої вийшов 22 квітня 1912 року. Київські робітники у справі групових зборів коштів на видання «Правды» йшли слідом за пролетарями Петербурга2. Активними розповсюджувачами газети в Києві були робітники-більшовики О. Г. Горбачов, П. П. Горбачов, І. Є. Клименко, О. К. Ластовський, І. Ф. Смирнов (М. Ласточкін) та інші. Київ одержував щоденно до 500 примірників газети.
Київська організація РСДРП, звільняючись від хитких елементів, дедалі зміцнювалась. З початком нового революційного піднесення вона зросла за рахунок вступу у партію передових робітників. Керуючись ленінськими настановами, київські більшовики використали виборчу кампанію до IV Державної думи як засіб розгортання революційної пропаганди, закликаючи робітничий клас вести рішучу боротьбу за здійснення більшовицьких лозунгів про встановлення демократичної республіки, 8-годинного робочого дня і конфіскацію поміщицьких земель.
Масові політичні виступи робітників Києва перепліталися з їх боротьбою за поліпшення умов праці і побуту, причому значна частина економічних страйків носила наступальний характер. Всього в 1912 році у місті відбулось понад 20 економічних страйків, в яких взяли участь4 тис. робітників. Більше половини страйків закінчилась повного або частковою перемогою пролетарів3.
У 1913—першій половині 1914 року революційний рух у Києві, як і по всій країні, продовжував зростати. Київська організація РСДРП зміцнювала зв’язки з масами, проводячи широку агітаційно-пропагандистську і організаційну роботу. За її ініціативою в 1913 році в Києві вперше було відзначено свято робітниць — Міжнародний жіночий день 8 березня. В різних частинах міста відбулися збори робітниць.
Під керівництвом більшовиків робітники Києва відзначили першу річницю Ленських подій. В страйку протесту в ленські дні взяли участь понад 3 тис. робітників. Організовано був проведений день Першого травня. За закликом Київського комітету РСДРП зранку припинили роботу робітники заводів Південноросійського, Млошевського, цвяхового та інших підприємств. Всього 1 травня страйкувало понад 2 тис. робітників. В зв’язку з посиленням поліцейського нагляду і патрулюванням козачих загонів вуличну демонстрацію влаштувати не вдалось. Лише на Бессарабській площі зібралось до 500 робітників, але вони були розігнані поліцією. На околицях міста були проведені робітничі сходки й майовки.
Більш впертою і організованою стає економічна боротьба київських трудящих. Великий страйк 744 робітників Південноросійського заводу під керівництвом більшовиків, що відбувся у травні 1913 року, закінчився частковою перемогою робітників, незважаючи на шалений тиск з боку царської адміністрації, яка прийшла на допомогу підприємцям. Всього в 1913 році у місті відбулось близько 50 економічних страйків, в яких взяло участь понад 5 тис. робітників. Поряд з економічними вимогами робітники в багатьох випадках висували також політичні вимоги.
Зростання політичної свідомості пролетарів Києва виявилось і в значному пожвавленні діяльності масових робітничих організацій — профспілок. Незважаючи на перешкоди властей, в березні 1912 року відновила свою роботу профспілка металістів, яка на початок 1914 року налічувала вже 305 членів. До складу її правління входили більшовики О. Г. Горбачов, П. П. Мурашкін, О. Д. Шинкаренко та інші. 500 кравців об’єднало утворене у 1912 році «Товариство по виготовленню одягу», яке очолювали більшовики І. Ф. Смирнов (М. Ласточкін) та І. М. Крейсберг. Відновила діяльність профспілка друкарів, де на кінець 1913 року керівну роль відігравали більшовики. В цей час були створені також профспілки деревообробників, шевців, фармацевтів та інші. У травні 1914 року за ініціативою більшовиків на загальних зборах представників усіх профспілок міста були обрані Центральна рада профспілок та редакційна комісія при ній. До їх складу ввійшли активні діячі нелегальної організації РСДРП більшовики В. М. Андронников, М. В. Гаврилов та інші. Всі київські великі підприємства і профспілки йшли за ленінською «Правдой» і проводили лінію партійної організації.
В обстановці наростання революційного руху надзвичайної гостроти набувало національне питання. Царське самодержавство і експлуататорські класи Росії, налякані революційним піднесенням, намагалися за допомогою великодержавної політики отруїти свідомість народу. Вони посилили чорносотенну реакцію, розпалювали національну ворожнечу між народами, організовували погроми.
У цих умовах перед партією більшовиків постало невідкладне завдання — послідовно здійснювати ленінську програму в національному питанні, викрити великодержавний шовінізм і місцевий націоналізм, посилити пропаганду ідей пролетарського інтернаціоналізму. Величезна заслуга в цьому належить В. І. Леніну.
В статтях «Критичні замітки з національного питання», «Про право націй на самовизначення», «Робітничий клас і національне питання», «Кадети про українське питання» та ряді інших В. І. Ленін розвинув далі програму більшовицької партії в національному питанні, показав, що воно є складовою частиною загального питання про революцію.
Марксистська програма в національному питанні стала могутньою зброєю більшовиків України у боротьбі проти українських буржуазних націоналістів, великодержавних шовіністів, бундівців, за єдність робітничого класу.
Більшовики Києва викривали підлі маневри царських властей, спрямовані на розпалення національної ворожнечі, виступали проти буржуазних націоналістів усіх мастей, які на словах проголошували себе борцями за національні інтереси, а на ділі зраджували їх та йшли на зговір з царизмом і російською буржуазією, проти революційного руху народних мас. Більшовики Києва послідовно боролися за зміцнення інтернаціональної єдності робітничого класу, викривали шкідливу для пролетарської справи пропаганду різних націоналістичних дрібнобуржуазних «соціалістичних» груп і партій та закликали робітників України до спільних дій з робітниками всієї Росії.
Високу політичну активність виявили київські робітники під час похорону в Києві видатної української письменниці, революціонера-демократа Лесі Українки. Незважаючи на численні загони поліції, тисячі робітників і студентів зібралися на привокзальній площі зустріти труну з її прахом. Віддаючи останню шану письменниці, другові робітників, трудящі поклали на могилу вінки, прикрашені червоними стрічками.
Київський комітет РСДРП очолив боротьбу робітничого класу проти розгулу чорносотенної реакції в зв’язку з провокаційним процесом над М. Бейлісом восени 1913 року. Царський уряд намагався зобразити вбивство в Києві у 1911 році зграєю чорносотенців хлопчика Андрія Ющинського як «ритуальне вбивство», вчинене євреями для виконання релігійних обрядів. У цьому вбивстві був обвинувачений М. Бейліс. Київський комітет РСДРП випустив спеціальну листівку, в якій закликав робітників до інтернаціональної єдності. Гнівний протест усіх прогресивних сил країни, і насамперед робітничого класу, примусив царський суд виправдати Бейліса.
Яскравим прикладом інтернаціональної згуртованості і зростання політичної свідомості пролетарів Києва був їх виступ проти ганебного рішення царських властей про заборону вшанування пам’яті великого сина України Т. Г. Шевченка, 100 років з дня народження якого минало 25 лютого 1914 року. Київський комітет РСДРП гнівно затаврував гнобительську політику царизму. «Тільки з падінням самодержавного ладу, — писав він у листівці, виданій з цього приводу, — буде легше робітникові боротися за свою долю, про яку так часто згадував покійний поет. В день пам’яті поета-трибуна згадайте про світлий грядущий лад, про соціалізм! Пам’ятайте, що на боротьбу за соціалізм, проти гнобителів усіх націй іде робітничий клас — пролетаріат. Міцніше зв’язуйте, товариші, боротьбу воєдино! Куйте міцні зв’язки класової солідарності»* 1. За закликом Київського комітету РСДРП 25 і 26 лютого 1914 року в місті відбулись масові вуличні демонстрації робітників, демократичної інтелігенції та студентів. На знак протесту проти антинародних шовіністичних заходів царської адміністрації в ці дні страйкувало близько 1300 робітників, припинили заняття студенти університету, політехнічного і комерційного інститутів, вищих жіночих курсів.
З новою силою класові бої в Києві розгорнулись весною 1914 року. В березні в зв’язку з другою річницею Ленських подій і масовими отруєннями на заводах Петербурга страйкувало 400 робітників київських підприємств. В першотравневому страйку взяло участь до 2200 робітників. В цей день були проведені також масовки і мітинги. Політичні виступи доповнювались впертою боротьбою за економічні вимоги. За період з січня по липень 1914 року в місті відбулось 14 економічних страйків, в яких взяло участь понад 500 робітників.
Червень—липень 1914 року стали кульмінаційними у розвиткові революційного руху в країні перед світовою війною. «Ми знову стали свідками великого страйкового руху, якого не знає світ»2, — відзначив В. І. Ленін. Як і по всій країні, в Києві прокотилась хвиля політичних страйків протесту проти насильств царського уряду над бакинськими нафтовиками і розстрілу петербурзьких пролетарів. З приводу цих подій Київський комітет РСДРП видав листівку. За закликом більшовиків 9 і 14 липня в Києві у страйках протесту взяло участь понад 1300 робітників 13 підприємств. Легальним штабом, що керував виступами київських трудящих, було більшовицьке правління профспілки металістів. В місті почалися збройні сутички робітників з поліцією, будувалися барикади. Проте арешт ряду керівників Київської організації РСДРП і передових робітників перешкодив розвитку страйкової боротьби в Києві. Дальше наростання революційного руху в країні було тимчасово перерване світовою війною.