Київ у роки реакції, нового революційного піднесення, першої світової імперіалістичної війни та другої буржуазно-демократичної революції (закiнчення)
У перші дні імперіалістичної війни Київська та інші соціал-демократичні організації України виступили з антивоєнними листівками, в яких викривали загарбницький характер війни і закликали трудящих до боротьби з самодержавством, за встановлення демократичної республіки і за соціалізм. «Тільки революція, тільки повалення самодержавства — цього кривавого уряду, конфіскація поміщицьких земель і наділення землею селянства, тільки 8-годинний робочий день і демократична республіка, — писалося в листівці Київського комітету РСДРП, — дадуть можливість Росії розвиватись і без кривавих завоювань»1. Більшовицькі листівки в значній кількості розповсюджувалися на заводах, фабриках, призовних пунктах, в маршових ротах і батальйонах.
Війна дуже ускладнила роботу більшовицьких організацій України. Діяльність Київської партійної організації проходила у важких умовах.
Боячись зростання антивоєнних настроїв, царський уряд посилив репресії. Так, в ніч на 25 серпня 1914 року керівна група членів Київського комітету РСДРП, у т. ч. і В. М. Андронников, була заарештована і заслана до Сибіру. Значна частина членів комітету і рядових членів організації була мобілізована в армію. Арешт членів більшовицької фракції IV Державної думи і суд над ними викликали велику хвилю протесту, активізували революційну боротьбу робітників проти війни і царизму. В резолюціях, прийнятих на нелегальних зборах, робітники ряду міст, у т. ч. і Києва, гнівно протестували проти беззаконних дій царського уряду, висловлюючи повну солідарність з робітничими депутатами. На знак протесту проти суду над думською більшовицькою фракцією Київська організація РСДРП випустила листівку, в якій закликала робітників до об’єднання під революційним прапором більшовицької партії1.
Перша світова війна справила руйнівний вплив на народне господарство — промисловість, сільське господарство і транспорт. Заводи і фабрики дедалі більше переключалися на виконання воєнних замовлень, значно скоротилося виробництво предметів широкого споживання. Великі труднощі викликали перебої з постачанням матеріалів та нестача палива. Ні царизм, ні буржуазія не змогли відвернути розклад народного господарства, який поглиблювався. У такому ж стані перебувала і промисловість Києва.
Війна погіршила і без того тяжке економічне і політичне становище робітничого класу, принесла незліченні бідування трудящим. В роки війни посилилась капіталістична експлуатація пролетаріату, збільшився робочий день, зменшилась реальна заробітна плата, погіршали умови праці, зросло політичне безправ’я робітників.
З самого початку війни на всіх підприємствах Києва, які працювали на воєнні потреби, були введені надурочні примусові роботи. Реальна заробітна плата робітників невпинно знижувалася. Це, зокрема, мало місце на заводах Південноросійському, «Арсенал», Гретера і Криванека та інших. У відповідь на протести робітників адміністрація погрожувала звільненням і відправкою на фронт. Значно збільшились кількість і розміри штрафів, які капіталісти стягували з робітників. Поряд з цим зросли податки, що їх сплачували трудящі. Порівняно з 1913 роком прямі податки в 1916 році збільшились у 1,5 раза, а непрямі — майже в 2 рази.
В той же час прибутки буржуазії досягли небувалих розмірів. Так, за один 1914/15 операційний рік акціонери заводу Гретера і Криванека одержали чистого прибутку 267 090 карбованців. Робітники терпіли від сваволі хазяїв у всіх сферах свого життя. Жахливі умови праці, недоїдання, тяжкі житлові умови, підвищення квартирної плати, нестримне зростання цін на продовольчі товари — ось що характеризувало становище робітничого класу Києва в роки війни.
З початком війни на робітничий клас обрушилися репресії. Було розгромлено багато профспілкових, культурно-освітніх і кооперативних організацій пролетаріату, закриті прогресивні газети та журнали, а їх керівники ув’язнені або заслані. У жовтні 1915 року в Києві був закритий Науково-художній клуб, а його активні члени вислані до Сибіру.
Тимчасове ослаблення страйкового руху, викликане війною, навесні 1915 року змінилося його активізацією. Робітничий клас, керований більшовиками, активно піднявся на боротьбу проти імперіалістичної війни, самодержавства і капіталістичної експлуатації.
У страйкову боротьбу включилися і робітники Києва. У 1915 році в місті відбулося 5 економічних страйків, в яких взяло участь 400 робітників. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати.
На початку 1915 року Київський комітет РСДРП був відновлений, що привело до поліпшення роботи всієї міської організації. Він випустив дві антивоєнні листівки, регулярно проводив зустрічі, наради, збори членів партійної організації. Однак в ніч на 16 лютого члени комітету і найбільш активні члени міської організації були заарештовані.
У квітні 1915 року більшовицька організація Києва знову активізувала свою діяльність, був створений комітет РСДРП. Він випустив першотравневу листівку, яка була розповсюджена на заводі Гретера і Криванека, в політехнічному інституті, в скверах і на вулицях. Київський комітет РСДРП встановив зв’язки з Російським бюро ЦК, Петроградським і Московським комітетами РСДРП, через які одержував ленінські настанови і директиви ЦК РСДРП. На Україну, і зокрема у Київ, переправлялися майже всі номери газети «Соціал-демократ», в якій були опубліковані найважливіші статті В. І. Леніна з питань миру, війни і революції — «Війна і російська соціал-демократія», «Соціалізм і війна», «Про національну гордість великоросів», «Крах II Інтернаціоналу» та інші. Комітет налагодив зв’язки з рядом більшовицьких організацій України. Він вів переговори з Катеринославською організацією про спільне видання газети і скликання Південної обласної конференції.
На початку вересня 1915 року в Києві відбулась загальноміська нарада, в якій взяли участь представники більшовицької організації, Центрального бюро профспілок, окремих профспілок та інших легальних і нелегальних робітничих організацій. Нарада рішуче засудила війну як імперіалістичну ї закликала більшовиків міста проводити «широку пропаганду та агітацію серед робітничих мас і армії для другої російської революції». «Жодної копійки, жодного солдата для ведення ганебної війни»1, — говорилося в прийнятій тут резолюції. На нараді було вирішено провести збори членів партійних груп і гуртків, організувати масовки, випуск літератури, групу доповідачів-пропагандистів та активізувати роботу в легальних робітничих організаціях.
Більшовики Києва посилили революційну роботу в масах. В підпільних друкарнях вони друкували антивоєнні листівки та інші пропагандистські матеріали. У місті було розповсюджено ряд листівок Петербурзького комітету РСДРП.
Велику роботу проводили більшовики в професійних спілках. У вересні 1915 року були проведені загальні збори членів профспілок кравців, столярів, друкарів та інших. Представники Київського комітету РСДРП, які виступили на цих зборах, викривали загарбницький характер війни і закликали робітників до боротьби проти неї. При профспілках існували більшовицькі групи. Значну діяльність розгорнули більшовики в інших легальних організаціях — робітничих клубах, кооперативах, лікарняних касах, використовуючи їх як опорні пункти для роботи серед трудящих.
В період першої світової війни активну участь в роботі Київської організації РСДРП брали В. М. Андронников, С. В. Косіор, А. В. Іванов, М. М. Майоров, М. О. Савельев (Петров) та ряд інших.
В тяжких умовах війни і поліцейських переслідувань київські більшовики не лише відновили свою організацію, а й організаційно та ідейно зміцнили її. Вміло поєднуючи легальні і нелегальні форми роботи, вони все більше розширяли зв’язки з пролетарськими масами, посилювали свій вплив на них, послідовно боролися за перетворення імперіалістичної війни у війну громадянську.
Пропагуючи серед трудящих ленінські настанови в питаннях війни, миру і революції, більшовицька організація Києва розгорнула непримиренну боротьбу з меншовиками, есерами, бундівцями, анархістами, українськими буржуазними націоналістами, які виступили за підтримку імперіалістичної війни.
Київські більшовики наполегливо викривали меншовиків, які повели агітацію за участь робітників у воєнно-промислових комітетах, створених буржуазією в 1915 році з метою мобілізувати промисловість на воєнні потреби, добитися політичних поступок з боку царизму, а також підкорити своєму впливові робітничий клас шляхом організації при них «робітничих груп».
Пролетаріат Росії, в т. ч. і України, бойкотував воєнно-промислові комітети. Під впливом більшовиків робітники багатьох міст України зірвали цей лжепатріотичний намір буржуазії і відмовилися обрати своїх представників до «робітничих груп». З деякими труднощами політика бойкоту буржуазних мілітаристських комітетів проводилася у Києві, де саме в цей час були заарештовані члени Київського комітету РСДРП. Внаслідок цього буржуазії при допомозі меншовиків вдалося обманути робітників і провести вибори до цієї групи2. Проте київські робітники не вступали в зв’язки з нею і відмовлялися працювати на оборону. Все це свідчило про дальше зростання впливу більшовицької організації Києва на робітничий клас.
У 1916 році страйковий рух набрав дедалі більшого розмаху. Поразки на фронті, розруха, голод посилили невдоволення трудящих. 15 січня 1916 року почався страйк на заводі «Арсенал». Робітники ковальського цеху висунули вимоги про підвищення заробітної плати і добилися їх задоволення. У лютому страйки відбулися на Південноросійському заводі, у квітні і травні — на гільзовій фабриці, у червні — в друкарнях. Всі ці страйки закінчилися підвищенням заробітної плати робітників.
Упертий характер мав страйк київських друкарів, організаторами якого були більшовики. У відповідь на відмову адміністрації підвищити заробітну плату 5 вересня застрайкували робітники друкарень Чоколова і Кульженка. Того ж дня до них приєдналися робітники друкарень Неймана, Гросмана та інших1. Виступ київських друкарів зустрів гарячу підтримку всього київського пролетаріату. Страйк закінчився частковим задоволенням вимог робітників — були підвищені заробітна плата і розцінки на відрядні роботи.
Слідом за друкарями у вересні страйкували робітники ливарного цеху Південноросійського заводу, заводу Гретера і Криванека, тютюнової фабрики братів Коген, а в листопаді і грудні робітники однієї з друкарень і фанерної фабрики. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати.
Всього протягом 1916 року в Києві відбулось 13 страйків, в яких взяло участь близько 3 тис. робітників. Більшість страйків закінчилася перемогою робітників. Недоліком страйкового руху пролетаріату Києва в цей період була відсутність політичних вимог. Всі страйки мали економічний характер, але в умовах наростаючої революційної кризи економічна боротьба могла перерости в політичну.
На кінець 1916 року в Росії склалась безпосередня революційна ситуація, яка на початку 1917 року вилилась у революцію.
Центром революційних подій став Петроград. 17 лютого 1917 року почався страйк робітників Путіловського заводу. Страйк підтримали робітники інших підприємств міста, і 26 лютого він переріс у збройне повстання. Керовані більшовицькою партією, повсталі робітники разом з солдатами і матросами петроградського гарнізону 27 лютого повалили самодержавство. Перемогла буржуазно-демократична революція.
У дні революції виникли Ради робітничих депутатів — органи революційно-демократичної диктатури пролетаріату і селянства. В той же час Державна дума обрала Тимчасовий комітет, який при підтримці меншовиків і есерів утворив Тимчасовий уряд — орган диктатури імперіалістичної буржуазії. У країні встановилося двовладдя.
Звістка про перемогу революції в Петрограді швидко поширилась по всій Росії. У Києві про повалення царизму стало відомо 28 лютого 1917 року. Місцеві органи влади заборонили друкувати повідомлення про це, але воно рознеслося по місту.
Перемога Лютневої революції в Петрограді викликала велике революційне піднесення в Києві. Робітники і солдати на вулицях і площах міста гаряче обговорювали цю подію. В університеті відбувся мітинг, на якому виступили більшовики. Вони закликали студентів і робітників до боротьби за повну ліквідацію самодержавства. 1 березня на Думській площі зібрався мітинг, в якому взяли участь робітники, солдати і студенти. Наступного дня були звільнені політичні в’язні.
В ніч з 1 на 2 березня відбулася легальна нарада Київської більшовицької організації за участю представників всіх професійних спілок. На цій нараді було вирішено негайно провести вибори до Рад робітничих депутатів і створено тимчасову Раду робітничих депутатів. Меншовики і есери також створили тимчасову
Раду робітничих депутатів. Таким чином, у Києві існували дві тимчасові Ради робітничих депутатів.
Протягом 2 і 3 березня на фабриках і заводах міста були проведені вибори до Рад. 4 березня відбулися перші установчі збори Київської Ради робітничих депутатів, на яких були присутні 230 делегатів від 80 підприємств. На цих зборах був обраний Виконавчий комітет Ради, до складу якого ввійшли більшовики В. Н. Боженко, А. В. Іванов, О. О. Сивцов та інші. З 444 депутатів Київської Ради було 62 більшовики, 131 меншовик, 55 есерів, 105 безпартійних; решту становили представники бундівців, української соціал-демократичної партії та інших дрібнобуржуазних партій. Головою Виконавчого комітету Ради був обраний меншовик Незлобін, заступниками — меншовик Доротов і більшовик-арсеналець А. В. Іванов, секретарем — більшовик М. О. Савельев (Петров). Отже, в Київській Раді робітничих депутатів, як і в інших Радах, більшість місць захопили меншовики і есери.
Проте всупереч намаганням меншовистсько-есерівського керівництва Ради часто виступали як органи революційно-демократичної диктатури робітників і селян. З їх ініціативи робітники роззброювали поліцію, заарештовували представників царської влади, створювали загони міліції, які підтримували революційний порядок, брали участь у налагодженні продовольчої справи, втручалися у вирішення конфліктів між робітниками і підприємцями. У Києві 5 березня була роззброєна поліція, створені загони робітничої міліції. При Київській Раді робітничих депутатів працювали комісії: продовольча, міліційна, агітаційна, конфліктна та інші, члени яких з ентузіазмом виконували свої обов’язки. На ряді київських підприємств було запроваджено 8-годинний робочий день, почалася кампанія за відновлення старих і організацію нових профспілок, створення фабрично-заводських комітетів.
Більшовики вимагали зміцнення Рад, перетворення їх в органи влади, а меншовики вважали їх тимчасовими органами, покликаними допомагати буржуазії.
Поряд з Радами робітничих і солдатських депутатів на Україні почали створюватися органи Тимчасового уряду на місцях так звані «громадські комітети», які складалися з представників різних буржуазно-поміщицьких організацій. 1 березня у приміщенні Київської міської думи відбулася нарада представників буржуазно-поміщицьких організацій, де був обраний «громадський комітет». До його складу ввійшли також меншовицько-есерівські лідери Київської Ради робітничих депутатів. «Громадський комітет», що захищав інтереси буржуазії і поміщиків, усіма засобами намагався зберегти апарат царської влади. Були усунені тільки губернатор, вищі чини поліції, повітові справники і станові пристави, ліквідовані жандармське управління і охранка. Всі інші царські установи лишилися недоторканними. Замість губернатора був призначений комісар Тимчасового уряду, яким став голова губернського земства.
Лютнева буржуазно-демократична революція викликала піднесення національно-визвольного руху. Пригноблені народи Росії вимагали ліквідації національного гніту. Українські буржуазні і дрібнобуржуазні націоналістичні партії 4 березня 1917 року створили в Києві буржуазну Центральну раду. До її складу входили представники буржуазної партії соціалістів-федералістів та націоналістичних дрібнобуржуазних партій українських соціал-демократів і есерів. Керівну роль у раді відігравали соціалісти-федералісти (близькі до кадетів колишні «тупівці»). На чолі її стояли українські буржуазні і дрібнобуржуазні націоналісти М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, С. Петлюра. На місцях були створені губернські і повітові ради з представників буржуазії, куркульства і націоналістичної інтелігенції.
В основних питаннях революції Центральна рада підтримувала Тимчасовий уряд. Вони утворили єдиний контрреволюційний блок. Як Тимчасовий уряд, так і Центральна рада всіляко боролися проти дальшого розвитку революції і були класово ворожі Радам робітничих і селянських депутатів — органам революційно-демократичної диктатури пролетаріату і селянства. Центральна рада у своїй антинародній діяльності спиралася на Тимчасовий уряд і його місцеві органи. В Києві встановилося двовладдя: з одного боку, Рада робітничих депутатів, а з другого — губернський комісар Тимчасового уряду, «громадський комітет» і міська дума.
З перемогою революції Київський комітет РСДРП вийшов з підпілля. 6 березня в приміщенні Народної аудиторії на Бульварно-Кудрявській відбулися перші легальні збори більшовиків Києва. На цих зборах було обрано тимчасовий партійний комітет у складі В. О. Ватіна (Бистрянського), М. О. Савельева (Петрова), М. М. Майорова, М. М. Лебедева, Д. І. Іткінд, І. М. Крейсберга та інших. Головою комітету був М. М. Лебедев, секретарем — І. М. Крейсберг. У березні в Києві почала виходити щоденна більшовицька газета «Голос соціал-демократа».
Контрреволюційна буржуазія прагнула припинити розвиток революції, ліквідувати Ради робітничих і селянських депутатів і встановити одновладдя буржуазії. Тимчасовий уряд проводив антинародну імперіалістичну політику. Він продовжував війну, зберіг недоторканним поміщицьке землеволодіння. Центральна рада, прикриваючись національним прапором, підтримувала Тимчасовий уряд. В цій складній обстановці перед більшовиками Києва, як і перед всією партією, постало завдання роз’яснити широким масам трудящих контрреволюційну суть Тимчасового уряду та Центральної ради, викрити угодовську політику дрібнобуржуазних партій меншовиків і есерів, показати необхідність переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну.