Київ у визвольній війні 1648—1654 рр.
Визвольна війна 1648—1654 рр. була однією з найвизначніших подій в історії українського народу, який піднявся на боротьбу за визволення від польсько-шляхетського гніту, за возз’єднання з братнім російським народом.
Напередодні визвольної війни українські трудящі маси — селянство і міщани — зазнавали нещадної феодальної експлуатації з боку польської шляхти. Ця експлуатація посилювалась, до того ж, жорстоким національним і релігійним гнітом.
Перед початком визвольної війни Київ був так званим «королівським містом» і резиденцією воєводи. Йому було надане магдебурзьке право. Київ був найбільшим містом на сході України. Напередодні визвольної війни в ньому проживало понад 10 тис. чоловік.
У Києві переважну більшість населення становили українці. Були тут також росіяни і білоруси, деяку частину становили поляки, зокрема шляхта і католицьке духовенство. В місті жили також вірмени, євреї, греки, татари, німці, молдавани, турки та інші.
Соціальний стан населення Києва був різнорідним. Основну частину становили ремісники і торговці — міщани, значно меншу — українська і польська шляхта, духовенство, а також козаки і селянство. Прагнучи утвердити своє економічне і політичне панування, польська шляхта захоплювала землі міщан і православного духовенства, адміністративні посади.
Велику роль у житті Києва відігравали вище православне, католицьке, уніатське духовенство та монастирі, які мали величезні земельні володіння. Найбільшим і найбагатішим з них, не тільки в Києві, але й на Україні, був Києво-Печерський монастир.
В залежності від майнового стану на кілька груп поділялося київське міщанство — ремісники і торговці. Панівне становище серед них займала багата верхівка — міська аристократія, або патриціат, до складу якої входили найбагатіші сім’ї — Ходики, Балики, Булиги та інші, які нещадно експлуатували народні маси. Зосередивши у своїх руках внутрішню і зовнішню торгівлю, вони брали на відкуп податки, орендували фільварки тощо. В їх руках були посади війта, бурмистра, райців — найважливіші в місті.
Ремісники і дрібні торговці становили середню групу київського міщанства, а найнижчою групою населення була маса українського міського плебса: ремісники, що розорилися (колишні майстри), підмайстри, учні, позацехові майстри — «партачі», наймити, комірники, городники та інші.
Матеріальне становище цих двох і особливо останньої групи було дуже тяжким. Польська і українська шляхта, церква і монастирі, міські урядовці нещадно експлуатували трудові маси київського населення. Велика кількість податків, побори, різні примусові роботи на користь міста, церкви і монастирів, шляхти ще більше погіршували становище київських низів, не раз викликали повстання і виступи проти своїх гнобителів.
Ці повстання і виступи пригнобленого польською шляхтою київського населення мали велике значення у підготовці визвольної війни українського народу 1648—1654 років.
Повстання, що спалахнуло на початку 1648 року на Запоріжжі, скоро охопило значну частину України. Вже у травні 1648 року повсталі козаки і селяни здобули перші перемоги: польські війська були розгромлені під Жовтими Водами (6 травня) і під Корсунем (16 травня).
Київська шляхта разом з частиною заможного міщанства після Корсунської битви в паніці почала тікати в Польщу. Очевидець — шляхтич Є. Ярлич — писав: «Як тільки шляхта, київські обивателі дізналися про погром гетьманів і коронного війська, зараз, тієї ж години, почали укладатися на вози з жінками і дітьми, залишаючи господарство і господарство все, хто що міг».
Вже на початок червня з міста втекла майже вся київська знать, а також частина шляхти і заможного міщанства. Київське «поспільство» — міщани, козаки, селяни, які співчували повстанню, з нетерпінням чекали приходу козацького війська.
На початку червня 1648 року Богдан Хмельницький прислав у місто тритисячний загін козаків, які з допомогою «поспільства» оволоділи Києвом. Почали формуватися повстанські загони. З липня 1648 року міщани Ясногородки біля Києва разом з селянами навколишніх сіл під керівництвом місцевого війта Гапона утворили перший київський козачий загін у складі 100 чоловік, який негайно почав громити маєтки польських шляхтичів на Київщині.
Загін козаків, що був у Києві, в середині липня 1648 року виступив у похід проти польських військ на Брацлавщину. Скориставшись з цього, польська і частина української шляхти при допомозі митрополита Косова відновила у Києві владу польської держави.
У вересні на річці Пиляві війська Б. Хмельницького завдали нищівної поразки польсько-шляхетським військам. В цій битві активну участь взяли і козаки-кияни. Після цього козацько-селянське військо пішло на Замостя, де польські війська знову були розбиті. Польський уряд змушений був розпочати з Б. Хмельницьким мирні переговори.
Після переможного походу під Замостя армія Б. Хмельницького поверталась на Придніпров’я. При наближенні її до Києва міщани знову піднялись проти шляхти. 11 грудня 1648 року в Києві вибухнуло повстання, в якому взяли участь міщани і козаки. Організатором його був брацлавський полковник Д. Нечай та козаки- кияни — учасники битви під Пилявою. Повстанці захопили київський замок з гарматами і бойовими припасами, а також міську ратушу.
17 грудня 1648 року військо Б. Хмельницького вступило в Київ. Кияни урочисто зустрічали його. «Весь народ вийшов з міста, вся чернь вітала його»,— писав представник польського уряду. Через Золоті ворота Богдан Хмельницький в’їхав у місто. У всіх церквах дзвонили у дзвони, стріляли з гармат. Біля Софійського собору його вітали митрополит, духовенство і городяни. Студенти Київської колегії читали латинські і українські вірші на його честь.
Богдан Хмельницький добре розумів значення Києва як національно-релігійного і культурно-ідеологічного центру. Він підкреслював право повсталого українського народу на Київ як «место наше столечное». «Київ місто моє… Я воєвода київський»,— так заявив він польським комісарам на переговорах.
Тут у Києві Хмельницький мав зустріч і вів розмову з єрусалимським патріархом Паїсієм, який проїздом у Москву зупинився в місті. Патріарх Паїсій від особи всієї православної церкви схвалив його боротьбу проти політики Ватікану на українських землях. Гетьман Б. Хмельницький просив патріарха передати російському уряду, що коли цар подасть допомогу, то українські козаки йому «вперед будут надобны».
Виражаючи прагнення українського народу, Б. Хмельницький у січні 1649 року послав у Москву посольство на чолі з полковником С. Мужиловським, якому доручив поставити питання про возз’єднання України з Росією і про подання Україні збройної допомоги.
Богдан Хмельницький у лютому 1649 року почав переговори з поляками в Переяславі, на яких він, зокрема, вимагав для киян, київських братських шкіл і православних монастирів, недоторканності і свободи діяльності. Проте ці переговори привели лише до тимчасового перемир’я.
У травні 1649 року в Києві спалахнуло повстання проти польської шляхти. На чолі стояв київський міщанин Полегенький. Повстання тривало лише три дні. Але й за цей час у місті було знищено всю шляхту. Врятувалися лише ті, хто встиг втекти з міста або заховатися у православних монастирях.
В ході розгортання визвольної війни Київ ставав одним із центрів збирання сил українського народу на боротьбу з Польщею.
Добре розуміючи це його значення, польський уряд прагнув захопити Київ. З півночі на місто вирушило кількатисячне польсько-литовське військо на чолі з гетьманом Я. Радзивіллом. Але повстання селян в Білорусії примусило Радзивілла в 1649 році припинити наступ на Київ.
Після зборівської битви у серпні 1649 року Б. Хмельницький змушений був укласти Зборівський мир, одним з пунктів якого було повернення на Україну, в тому числі і в Київ, польської адміністрації. У Київ прибув польський воєвода А. Кисіль. Його влада була номінальною, в місті він не почував себе безпечно. Російські посли повідомляли з Києва, що воєвода А. Кисіль живе у «великом страхованье, а расправных никаких дел чинить не смеет». А. Кисіль навіть намагався виїхати з Києва, але козаки його не пустили, тримаючи як заложника. Прибулі з воєводою шляхтичі-урядники, як повідомляли ці ж посли, теж живуть «от Козаков в великом страхованье». Отже, польські урядовці, які намагалися вершити справи у місті, натикалися на опір не тільки міщан і козаків, але й козацької старшини, яка не збиралася втрачати свою владу в Києві.
Народ України, незадоволений наслідками Зборівської угоди, продовжував боротьбу. Повсталих селян Київщини підтримали міські низи.
Населення Києва все сильніше виражало незадоволення поверненням польського воєводи в місто. В березні 1650 року, коли Б. Хмельницький приїхав у Київ для переговорів з А. Киселем, на Подолі зібрався великий натовп киян, які вимагали розпуску польського збройного загону і висловлювались проти присутності тут воєводи. Лише втручання Б. Хмельницького відвернуло розправу над воєводою.
У ході визвольної війни все більше міцніли зв’язки братніх російського і українського народів. Зростали і зміцнювались зв’язки населення Києва з жителями прикордонних міст Росії. В травні 1650 року польські урядовці затримали під Києвом кількох росіян, що прибули з Севська.
На їх захист виступили київські козаки і міщани. Вони нагадували урядовцям, що приїжджим українцям в Росії «тесноти… никоторые не чинитца», що лише завдяки цьому «ныне мы сыты», що «ныне де нашей братьи для хлеба и соли в ево государеву сторону поехали многие тысячи». Польська адміністрація змушена була звільнити заарештованих росіян.
Після поразки війська Б. Хмельницького під Берестечком весною 1651 року шляхетська армія просувалася з боями до Білої Церкви, щоб звідти розпочати похід на Київ. У цей же час з півночі литовське військо на чолі з гетьманом Я. Радзивіллом знову почало наступ на Київ, загрожуючи тилу українського війська. Жорстокими розправами з селянами був відмічений шлях Радзивілла на Київ.
Не витримавши боїв з переважаючими силами ворога, Київський полк на чолі з А. Ждановичем, що обороняв місто, змушений був відступити. Разом з козаками за Дніпро пішло багато міщан. Захопивши місто 5 серпня 1651 року, польсько-литовські завойовники заходилися грабувати населення, монастирі, церкви. Спалахнули пожежі. Два дні горіло місто. Більше місяця хазяйнували тут окупанти. В кінці серпня їх почали тіснити козаки і, завдавши кілька ударів, 1 вересня визволили місто.
В результаті військових дій на Україні створилося тяжке економічне становище.
Хмельницький в галузі економічної політики спрямував свою діяльність на відбудову економіки, зокрема економіки українських міст. Це дуже добре видно на прикладі Києва, якому Б. Хмельницький приділяв велику увагу.
Вигнання польсько-шляхетських окупантів з Києва дало можливість повільно, але неухилыю відновлювати економічне життя міста. Значно сприяв цьому Б. Хмельницький3, який у 1652 році видав спеціальний універсал для Києва, яким під загрозою смертної кари забороняв військові постої і переходи армії через місто. В універсалі вказувалось, щоб проїжджі через Київ козацькі загони «жодних становиськ, ночлегов, покосов в оном не отправовали», а хто почав би «вимисли якіє непотребниє вимишляючи, кривди чинити в містє…», то такого полковник київський мусив покарати.
2 червня 1653 року Хмельницький в своєму універсалі підтверджує право киян на угіддя, луки і пасовища навколо Києва.
В лютому 1653 року польські війська разом з німецькими ландскнехтами знову підійшли до Києва, де «сполох був великий». Б. Хмельницький наказав захищати місто Київському полку під командуванням А. Ждановича. Одночасно Хмельницький у Чигирині енергійно провадив підготовку до нових військових дій проти Польщі.
Сутички з шляхетськими загонами під Києвом продовжувались протягом всього 1653 року. Але всі наскоки поляків на місто були відбиті.
Підготовлена всім ходом історичних подій в ці роки серед киян, як і серед всього українського народу, визріла думка про возз’єднання з Росією. Ще влітку 1648 року севські воєводи повідомляли царя, що в Києві та інших українських містах «та молва и желание есть, чтоб им (міщанам) всем быть под твоею царскою высокою рукою во крестьянской вере».
Багато киян тікало до Росії, знаходячи там захист і допомогу. Російський уряд відмовлявся видавати втікачів польській владі. Так, в 1651 році польські урядовці повідомляли у Варшаву, що в Росії козаків і міщан з Києва та інших міст «принимают и жалованье им дают, а назад их из царского величества стороны не выдают и не высылают».
Міщани Києва, як і все населення України, прагнули до возз’єднання з Росією, вбачаючи в цьому засіб врятуватись від небезпеки нового поневолення з боку Польщі, ліквідації релігійного гніту і шляхетської сваволі. Вони чекали після возз’єднання з Росією звільнення від конкуренції іноземних і польських купців та ремісників, вбачали у встановленні широких господарських зв’язків з Росією умову розвитку ремесла і торгівлі в місті.
8 січня 1654 року відбулась історична Переяславська Рада, на якій представники широких верств українського народу висловилися за возз’єднання з Росією. 14 січня 1654 року з Переяслава у Київ виїхало велике посольство на чолі з боярином В. В. Бутурліним приймати присягу від киян. А 16 січня кияни зустріли це посольство з великою урочистістю і почестями. Київський полковник разом з тисячею козаків із стягами зустрів посольство за межами міста. На воєводському дворі пролунав салют з гармат. 17—19 січня населення Києва прийняло присягу російському цареві.
Духовенство на чолі з митрополитом С. Косовим і архимандритом Києво-Печерської лаври І. Тризною лише після тривалого вагання прийняли присягу на вірність Росії.
В березні 1654 року після переговорів між російським урядом і козацькою старшиною Києву була видана грамота, за якою місто зберігало місцеве право і судоустрій.
Входження Києва до складу Російської держави відкрило перед містом широкі можливості для розвитку його економіки і культури.
Трекбэк с Вашего сайта.
Іван
| #
Стаття «БЕРЕСТЕЦЬКО-МІЗОЦЬКА БИТВА: КАРТИ ВЕЛИКОГО ПРОТИСТОЯННЯ» —
https://uamodna.com/articles/berestecjko-mizocjka-bytva-karty-velykogo-protystoyannya/
Скачування карт в хорошій якості вільне.
Reply