Література в роки мирного будівництва (1921 — 1941 рр.)
За міжвоєнне двадцятиріччя багатонаціональна радянська література пройшла великий шлях становлення і утвердження на позиціях соціалістичного реалізму. В «сім’ї вольній, новій» літератур CPСP, у творчому єднанні з ними, що міцніло рік у рік, розвивалася й література українська. Художні цінності, якими збагатилася вона в 20-і й 30-і роки, вивели її на всесоюзну і світову арену, продемонстрували розквіт духовної культури української соціалістичної нації.
В історії української радянської літератури 20—30-х років видатна роль належить Києву.
Строкатою й мінливою була картина літературного життя в Києві на початку відбудовного періоду. Багато письменників, творчі біографії яких у роки громадянської війни були зв’язані з Києвом, переїхали до Харкова. У зв’язку з розрухою в поліграфічній промисловості, нестачею паперу в Києві, як і в інших містах, побутували і далі т. зв. «усні форми» літературного життя. Письменники різних поколінь, ідейно-естетичних переконань, не зв’язані організаційно, іноді сходились разом, читали твори в дусі улюблених «шкіл» і теорій, вели палкі суперечки навколо питань розвитку літератури. Зокрема, широку аудиторію збирали літературні вечори й диспути в Академії наук, які носили назву «усні журнали». Продовжувала свої зібрання група «Гроно».
Одне з найхарактерніших явищ у літературному житті Києва з перших років відбудовного періоду становили широкі масштаби масового самодіяльного літературного руху. При робітничих, профспілкових, студентських, червоноармійських клубах, бібліотеках, поряд з хоровими, драматичними, музичними, організовуються численні літературні секції, гуртки. Загальноміського значення набула літстудія «Совработник», 1922 року перетворена на центральну літстудію при «Об’єднанні робітників художнього слова» (ОРХУС).
Поряд з названими студіями та гуртками значну роль в організації літературного і робсількорівського руху відігравали київські газети «Коммунист», «Пролетарская правда» (з 1925 р. — «Пролетарська правда»), «Більшовик», «Радянське село», «Киевский пролетарий», «Молодой пролетарий», «Молоде село», «Молодий більшовик», «Вечерний Киев» та інші. У 1924—1925 рр. у Києві були проведені перші окружні конференції і з’їзди робсількорів. Для них видавався спеціальний журнал «Трибуна робкора», було організовано клуб робкорів при Будинку комуністичної освіти, де провадилися заняття гуртків, відбувалися літературні вечори й диспути. Перебуваючи в Києві, у клубі виступав В. Маяковський, який присвятив київським робкорам вірш «Рабкор». Особливо багато творчої молоді з робкорів групувалося навколо газет «Пролетарская правда», яка видавала літературний додаток — журнал «Отблески», та «Молодой пролетарий», при якій працювала комсомольська літературна майстерня «Вагранка».
У 1924—1925 рр. у Києві набули особливого поширення т. зв. «живі газети» та «живі журнали», що було пов’язано з гастролями в місті московського колективу живої театралізованої газети «Синяя блуза».
На кінець відбудовного періоду літературне життя все більше входить у свої узвичаєні форми. Безперервно зростали тиражі газет, видавалися літературні додатки до них, почали виходити галузеві журнали, що мали й літературні відділи («Нова громада», «Наша допомога»), універсальний громадсько-політичний і літературно-художній двотижневик «Глобус» (1923 р.) при газеті «Більшовик». Всі ці періодичні видання сприяли розвитку робсількорівського руху, який став справді масовим.
Київські письменники брали участь у журналах, що виходили в Харкові. Це значно активізувало творчу діяльність уже відомих письменників, сприяло приходу до літератури молодих з літературних гуртків і об’єднань, з робсількорів, студентської молоді міста (М. Бажан, Ю. Яновський, Іван Ле, О. Корнійчук та інші).
Велике творче пожвавлення в літературному житті Києва, поповнення письменницьких лав висували настійну вимогу їх організаційного об’єднання. Допомогу в цьому подали киянам харківські письменники, зокрема керівники «Гарту» і «Плуга», які спеціально приїздили до Києва.
У грудні 1923 року в місті засновується студія «Гарту», перетворена у філію на початку 1924 року.
До неї входили Б. Коваленко, Ю. Дубков, О. Качайло, Д. Фальківський та інші. Скоро філія мала у місті та на периферії 7 гуртків літераторів-початківців. У 1925 році вона видала альманах «Київ-Гарт». У Будинку преси, на підприємствах, у робітничих клубах, а також у навколишніх селах філія влаштовувала численні літературні вечори, «видавала» усну театралізовану газету «Гарт».
Філія мала й російську секцію.
У грудні 1923 року заснувалася студія (з 1924 року — філія) «Плуга». Крім літературних, філія мала музичну секцію, до якої входила музична студія ім. Леонтовича на чолі з композитором Г. Верьовкою, з 1925 року — секцію «Західна Україна», до якої входили Д. Загул, В. Атаманюк, Ф. Малицький, А.Турчинська та інші. Керував філією критик і публіцист, редактор газети «Більшовик» і журналу «Глобус» С. Щупак. Разом з гартовцями плужани часто влаштовували літературні виступи, видавали «живу газету».
Молоді російські письменники Києва (М. Ушаков, Б. Турганов, Л. Длігач та інші) тоді ж організували літературну групу «Майна» (з 1924 року — «Центро-стиль»). Вона використовувала ті ж форми роботи, систематично випускала «живу газету» «Центростиль».
Поряд з філіями «Плуга» й «Гарту», літературна молодь яких стояла на реалістичних позиціях, у Києві існували організації як «ультралівого», так і відверто правого напрямів. Перший представляли відомі ще з попереднього періоду футуристи. 1921 року вони оголосили в київській пресі про створення організації «Ком-космос», у 1922 році заснували «Аспанфут», яку 1923 року перейменували на АсКК — «Асоціація працівників комуністичної культури» (М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Слісаренко, Ю. Шпол та інші). У своїх журналах («Семафор у майбутнє», «Катафалк мистецтв», «Гонг Комункульту»), що в 1922—1924 рр. вийшли по одному номеру, футуристи пророкували загибель мистецтва, нігілістично відкидали класичну спадщину. На деякий час до «Аспанфуту» організаційно примкнув ряд письменників — М. Терещенко, Я. Савченко, В. Ярошенко, а з молодих — М. Бажан, Ю. Яновський, О. Близько та інші. Проте кращі твори цих письменників були прямим запереченням насаджуваних теоретиками «Аспанфуту» настанов. На 1924 рік в АсКК виявилися гострі суперечності. Спочатку вона поділилась на дві групи (одна з яких продовжувала роботу в Харкові), а згодом зовсім розпалась, цілковито довівши свою ідейну та художню неспроможність.
На правому крилі в літературному житті Києва того часу перебували літератори з малочисленої «Асоціації письменників» («АСПИС»), з якої виділилися т. зв. «неокласики» (М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара, О. Бургардт та інші) та угрупування «Ланка» (1924 р.), куди входили В. Підмогильний, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник та інші.
Позитивне значення мало створення в лютому 1925 року літературного об’єднання «Жовтень» (Іван Ле, М. Терещенко, В. Ярошенко, Я. Савченко, Ю. Яновський, Ф. Якубовський та інші), яке прийняло платформу російського «Октября». Як і філії «Плуга» та «Гарту», «Жовтень» провадив велику роботу у формі виступів перед читацькою аудиторією, в літературних гуртках, на підприємствах. Російська секція «видавала» усну газету «Красные очки».
Процес ідейного розмежування ще більше загострився в другій половині 20-х років. Нав’язана Хвильовим т. зв. «літературна дискусія», нові літературні організації, створені в Харкові («Вапліте», «Пролітфронт», «Авангард», «Нова генерація»), та київська «Марс» («Майстерня революційного слова»), однаково далекі від магістральних шляхів розвитку радянської літератури (хоч, зрозуміло, до них часом входили різні за ідейними переконаннями і творчістю письменники), ще гостріше поставили перед київськими письменниками питання їх ідейного самовизначення.
Передові письменники Києва разом з усією літературною громадськістю республіки вели послідовну і гостру боротьбу проти ворожих течій в літературі, за організаційне та ідейне згуртування всіх відданих Радянській владі творчих сил. Варто згадати, наприклад, про диспут, що відбувся в Києві 24 травня 1924 року, коли тільки починалася «літературна дискусія». Письменники з «Жовтня», філій «Гарту» і «Плуга» на диспуті, а потім і в пресі, рішуче засудили буржуазно-націоналістичні концепції хвильовизму, тих літераторів з «неокласиків» та «Ланки», які на словах і в творчості солідаризувалися з цими концепціями. Сповнені громадянської відрази рядки на їх адресу написав у своєму щоденнику С. Васильченко, викривши їх «лакейське замилування бляшаною позолотою (європейської) «культури» і хамське відношення до свого, рідного».
Значну роль у боротьбі з ворожою ідеологією, в згуртуванні передових письменницьких сил відіграв журнал «Життя й революція», що почав виходити в Києві з 1925 року.
Ідейними основами для київських, як і всіх радянських письменників, у їх боротьбі з ворожими проявами й впливами в літературі були відомі партійні документи — постанова ЦК РКП(б) «Про політику партії в галузі художньої літератури» (1925 р.), постанови ЦК КП(б)У «Про українські художні угрупування» (1925 р.) та «Політика партії в справі української художньої літератури» (1927 р.).
Дальша консолідація передових київських письменників приводить до організації в 1926 році «Київської асоціації пролетарських письменників» (КАПП), куди ввійшли учасники «Гарту», «Плуга» та «Жовтня». Російські письменники Києва створили своє об’єднання — «Ассоциацию русских писателей» (АРП), потім — «Коммуну русских писателей». Російські письменники видавали альманах «Ветер с Украины».
Найзначнішими подіями в організаційному та ідейно-творчому житті письменників Києва в другій половині 20-х років було створення в 1926 році комсомольсько-молодіжної літературної організації і київської організації спілки пролетарських письменників. Обидві київські організації разом з харківськими, що виникли майже одночасно, були ініціаторами створення Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП) з Центральним бюро в Харкові та «Молодняка».
Ядро київського «Молодняка» становили молоді літератори — студенти вузів, робітники заводів, селянська молодь районів Київщини. Значну роль у виявленні та збиранні «молодняківців» відіграли газета «Молодий більшовик» та її «Літературна сторінка», що систематично подавалася в 1925—1930 рр., журнал «Молодий більшовик» (з 1928 р.), журнали київського ІНО (університету) «Кузня освіти» та «Молоді загони». Завдяки цим виданням читачі познайомилися з творами великої групи «молодняківців» — поетів, прозаїків, драматургів, критиків: Д. Чепурного, М. Шеремета, Б. Коваленка, І. Шевченка, О. Корнійчука, Л. Смілянського, Й. Ковганюка, А. Клоччя, М. Шпака, О. Близька, А. Шияна, С. Воскрекасенка, М. Булатовича, М. Скуби, П. Дорошка, М. Пригари, Є. Кирилюка, П. Радченка, Г. Про-ня, 10. Зорі, М. Стельмаха, А. Малишка, М. Куделі, О. Гуреєва, В. Кучера, О. Носенка, П. Колесника, Т. Волгіної, Ю. Мокрієва та інших, більшість з яких жила в Києві. Група «Молодняка» працювала під керівництвом і при постійній підтримці та допомозі Київського окружкому і обкому ЛКСМУ та його секретаря, пізніше автора відомої повісті «Молодість» О. Бойченка.
Київські письменники взяли активну участь у підготовці та роботі І з’їзду ВУСПП, що відбувся в січні 1927 року в Харкові. Серед обраних до керівного органу Спілки — Ради ВУСПП були київські письменники Іван Ле та М. Терещенко. З 1927 року як органи ВУСПП у Харкові почали виходити журнали «Гарт» і «Красное слово», а в Києві — «Літературна газета», першим редактором якої був Іван Ле. У 1926 році письменники Києва створили своє видавництво «Маса», в якому за кілька років вийшло чимало нових книг.
Ідейно-творче та організаційне згуртування письменників Києва сприяло розширенню масового літературного руху в місті в другій половині 20-х років. Після ряду змін в організації та методах роботи відомих літературних груп при газетах «Пролетарська правда», «Вагранка», російської секції «Жовтня» у 1928 році створюється єдине київське літоб’єднання КОПП («Киевское объединение пролетарских писателей»). Об’єднуючим центром роботи літераторів-початківців стала редакція газети «Киевский пролетарий». За ініціативою «молодняківців» та газети «Молодий пролетар» (1929 р.) на заводах «Ленінська кузня», «Більшовик», «Арсенал» та інших були організовані масові літературно-критичні, творчі, бібліографічні гуртки.
20-і роки були великим етапом не тільки в організаційному, а й у творчому житті київських радянських письменників. У багатьох їхніх творах знайшли художнє відображення події громадянської війни, героїка соціалістичної праці робітників і селян.
Активним творчим і громадським життям жив у ці роки С. Васильченко. В 1921—1928 рр. він учителював у київській 61-й школі, де керував також дитячою літстудією. Живі й багаті враження та спостереження над життям радянської школи письменник відтворив в оповіданнях та повістях «Приблуда» (1921—1922 рр.), «Червоний вечір» (1922—1923 рр.), «Авіаційний гурток» (1924 р.), «Олив’яний перстень» (1926 р.).
У Києві, до переїзду в Харків (1923 р.) жив П. Тичина. Тут видатний поет створив переважну більшість віршів та поем, що ввійшли до збірки «Вітер з України» (1924 р.). В ній у майстерній поетичній формі оспівані перші паростки великих соціалістичних перетворень у країні.
Поезії П. Тичини сповнені поривання вперед, високого патріотичного пафосу:
Вставай, хто серцем кучерявий!
Нова республіко, гряди!
Хлюпни нам, море, свіжі лави!
О земле, велетнів роди!
Велика ідейно-творча еволюція відбувається у 20-і роки в поезії М. Рильського. Кожна нова його збірка поезій — «Поеми» (1924 р.), «Крізь бурю й сніг» (1925 р.), «Під осінніми зорями» (1926 р.), «Де сходяться дороги» та «Гомін і відгомін» (1929 р.) — свідчила про неухильне наближення поета до радянської дійсності, про все глибше опанування матеріалістичного світогляду. У багатьох віршах і поемах М. Рильський виступає як тонкий і проникливий співець природи, людської праці.
Під небом соковитим і дзвінким,
Де ходить вітер теплий і рум’яний,
Вони будують променистий дім —
Такі прості — замурзані — титани.
У 1927 році М. Рильський опублікував переклад поеми А. Міцкевича «Пан Тадеуш».
З книгами поезій «Лабораторія» (1924 р.), «Чернозем» (1925 р.), «Мета і межа» (1926 р.), «Республіка» (1929 р.) виступив М. Терещенко. Багато його злободенних і агітаційних віршів про боротьбу з куркульством, за колективні форми господарювання друкувалося в газетах «Більшовик», «Радянське село». Переважно на сільську тематику написані численні гумористично-сатиричні поезії В. Ярошенка, спочатку надруковані в газетах, а потім зібрані в книгах байок «Через решето» (1924 р.), «Божа кооперація» (1925 р.) та інших.
Оригінальним талантом позначені перші книги М. Бажана. Його збірка «17-й патруль» (1926 р.) малює мужніх героїв громадянської війни. Переборовши тимчасові захоплення поетикою футуристів та впливи естетства (збірка «Різьблена тінь», 1927 р.), М. Бажан у 1929 році видав книгу поезій «Будівлі», в якій голосно лунає «будування висока музика».
Серед поетичних збірок київських письменників слід назвати ще такі, як «Прекрасна Ут» (1928 р.) Ю. Яновського, «Наш день» (1925 р.), «Мотиви» (1927 р.) Д. Загула, «За всіх скажу» (1927 р.) О. Близька, «У похід» (1929 р.) М. Шеремета. З першими збірками віршів наприкінці 20-х років виступили Д. Чепурний, Л. Дмитерко, А. Турчинська, С. Воскрекасенко та інші. Книги віршів «Весна республики» (1927 р.), «Лето» (1928 р.) видав російський поет М. Ушаков.
Ряд цінних творів написав, переборюючи настанови «неокласиків», П. Филипович (збірки «Земля і вітер», 1922 р.; «Простір», 1925 р.); значним явищем у літературі були книги щирого і де в чому суперечливого Є. Плужника («Дні», 1926 р., «Рання осінь», 1927 р.) — автора широко відомого вірша «Він», написаного на смерть В. І. Леніна.
Відбиваючи наскоки й наклепи ідейних противників, передові талановиті київські поети все більше зміцнювали зв’язок з народом, практикою соціалістичного будівництва, удосконалювали свою художню майстерність.
До скарбниці молодої української літератури помітний вклад внесли у 20-і роки київські прозаїки.
З віршів та невеликих нарисів-оповідань у періодичній пресі почав літературну діяльність Іван Ле. Основна тематика творів (повість «Юхим Кудря», 1927 р., збірка оповідань «Танець живота», 1928 р.) — це героїка громадянської війни, боротьба з націоналістичною петлюрівщиною, нове життя на селі. Значною творчою перемогою письменника було опублікування першої частини «Роману Міжгір’я» (1928 р.) про соціалістичні перетворення в Радянському Узбекистані.
Самобутній талант новеліста виявився вже в перших газетних нарисах і в книгах Ю. Яновського («Мамутові бивні», 1925 р.; «Кров землі», 1928 р.). Хвалою творчій праці дихають сторінки роману «Майстер корабля» (1928 р.), на якому, проте, як і на деяких інших творах, позначилися складні, часом суперечливі шукання письменника-романтика.
Подіям недавнього героїчного минулого — громадянській війні і першим рокам мирного будівництва — були присвячені книги письменника-газетяра Я. Качури («Історія одного колективу», 1925 р., п’єса «Дві сили», 1925 р., «Чад», 1929 р. та інші), С. Скляренка («Тиха пристань», 1929 р., «Матрос Ісай», 1930 р.), Б. Антоненка-Давидовича, в окремих творах якого («Смерть», «Лицарі абсурду») проте знайшли вияв і певні елементи неправильного художнього трактування важливих питань сучасності.
У другій половині 20-х років з першими книгами оповідань та повістей виступають «молодняківці» — Л. Смілянський («Нові оселі», 1928 р.; «Машиністи», 1930 р.), П. Радченко («Залізні шори», «Скрипка», 1927 р.), А. Клоччя («Шахтарське», 1928 р.), А. Шиян («Баланда»,. 1930 р.).
З оповідань та повістей, друкованих у газетах і журналах, розпочалася в 1925 році творча діяльність О. Корнійчука. В 1928—1930 рр. письменник створює свої перші п’єси — «На грані», «Кам’яний острів», «Штурм», постановки яких були здійснені театрами робітничої молоді (ТРОМ) та ім. І. Франка. Кілька п’єс створив у 20-і роки Є. Кротевич.
Київ — великий літературний, культурний, науковий центр — притягував до себе багатьох діячів культури братніх радянських республік і прогресивних зарубіжних письменників.
Восени 1921 року, в період широкого розгортання руху на допомогу голодуючим, у Києві перебував Дем’ян Бєдний. Він написав тут кілька віршів, які закликали трудящих України подати руку братньої допомоги населенню Поволжя.
Глибокий слід залишили приїзди в Київ і виступи з читанням лекцій та поезій В. Маяковського. Перший виступ поета перед великою аудиторією робітників, літераторів, молоді відбувся 12 січня 1924 року і пройшов з величезним успіхом. Після відвідання кількох інших міст України в лютому того ж року В. Маяковський вдруге завітав до Києва. Приїздив сюди поет у 1926, а також у 1927—1928 рр. Він виступав на заводах «Ленінська кузня», «Більшовик» та інших. В. Маяковський щиро любив Україну, її народ, міста, особливо — Київ. Він присвячує Україні, Києву свої твори, з любов’ю говорить про українську мову, соціалістичні перетворення, здійснювані на українських землях («Киев», «Долг Украине» та інші).
Гостем Академії наук, робітничих колективів, університету (ІНО) був у жовтні 1925 року А. Луначарський. У 1926 році відбулися літературні вечори російської письменниці Л. Сейфулліної. У 1928 році в Києві відбулися зустрічі з білоруськими «маладняківцями», у 1929 році — з російськими письменниками Б. Лавреньовим, К. Федіним, Ю. Либединським та іншими, а також з комсомольськими поетами О. Жаровим, Й. Уткіним. Часто приїздили до Києва і брали участь у літературних вечорах, диспутах та нарадах харківські письменники, зокрема В. Еллан (Блакитний), П. Панч, Н. Забіла, С. Пилипенко, П. Усенко, Остап Вишня, В. Сосюра та інші.
Здійснюючи подорож по СРСР, у Києві в 1927 році був відомий американський письменник Т. Драйзер. Маючи на меті «на власні очі побачити ті шматки нового побуту, який твориться в Країні Рад», Драйзер відвідав багато київських підприємств, знайомився з життям і працею робітників. До Києва в 1929 році приїздили відомі угорські письменники Бела Іллеш і Мате Залка.
Великою літературною і політичною подією в житті українських і всіх радянських письменників був тиждень української культури, проведений у Москві в лютому 1929 року. В складі великої групи літераторів та артистів, яка прибула до столиці на запрошення «Федерації об’єднань радянських письменників» РРФСР та ВОАПП, було 12 представників Києва. Численні зустрічі і виступи українських митців перед трудящими Москви, а згодом і Ленінграда сприймалися з великим ентузіазмом і захопленням. Учасники тижня були прийняті в Центральному Комітеті ВКП(б). Після тижня значно зросла кількість перекладів на російську мову художніх творів українських класиків і сучасних письменників.
В умовах загального культурного піднесення і зростання інтересу трудящих до літератури та мистецтва стає традицією широко відзначати ювілеї письменників-класиків. Починаючи з 1921 року в Києві на фабриках і заводах, в Академії наук, школах, вузах, робітничих клубах і будинках культури урочисто вшановувалася пам’ять Т. Г. Шевченка. У травні 1926 року спеціальною постановою ВУЦВК, Раднаркому УРСР та ЦК КП(б)У для увічнення пам’яті І. Я. Франка з нагоди 10-річчя з дня його смерті ім’я великого Каменяра присвоєно колишній Нестерівській вулиці та одній з київських шкіл.