Музична культура в період завершення побудови соціалізму (продовження)
У квітні 1962 року відбувся черговий IV-й з’їзд композиторів і музикознавців України, де митці республіки підсумовували творчі досягнення в різних жанрах музичної творчості. Між з’їздами регулярно відбуваються пленуми і творчі наради з прослухуванням та обговоренням музичних творів різних жанрів.
Українська РСР по праву пишається визначними досягненнями композиторів у пісенно-хорових жанрах. За післявоєнні роки написано багато пісень, які яскраво відобразили повнокровне життя радянського народу, його трудові діла на фронті будівництва комунізму.
Чудові патріотичні пісні створив композитор А. Філіпенко — «Комуністичній партії хвала», «З іменем Леніна», «Славлю мою Батьківщину», «Пісня бригад комуністичної праці» та багато інших. В його піснях щиро і задушевно виявляються риси радянської героїки, епічної величі, а пісні для дітей сповнені непідробного оптимізму, життєрадісного відчуття.
Надзвичайно популярні пісні П. Майбороди. Важко знайти самодіяльний колектив або гурток молоді, які в концертах або на дозвіллі не співали б пісень цього видатного пісняра-лірика,— «Колгоспний вальс», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі» і знамениту «Пісню про рушник», створену у співдружбі з видатним українським поетом А. Малишком. Пісенна творчість П. Майбороди була відзначена Державною та Шевченківською преміями.
Плодотворну творчу працю проводив композитор Г. Верьовка. Його пісні «Дівчата з Донбасу», «Шахтарочка» та багато інших — справжні перлини, що розвивають традиції соковитих «гуртових» народних пісень, українських частівок та коломийок. Творчість Г. Верьовки відзначена Державною премією. Стали відомими й нові талановиті автори масових пісень: І. Шамо («Ой вербиченько», «Не шуми, калинонько», «Марш друзів миру»), К. Домінчен («Пісня комуністичних бригад», «Марш космонавтів», «Україно, сонячна земля», «Краю мій рідний»), О. Білаш («Ясени», «Два кольори», «Спят мальчишки»). У пісенному жанрі успішно працюють композитори К. Данькевич, М. Дремлюга, Г. Жуковський, М. Жербін, А. Лазаренко, Я. Цегляр, Т. Шутенко.
Мають досягнення київські композитори і в жанрі сольної пісні й романсу. Особливо популярні солоспіви Ф. Надененка на слова М. Лєрмонтова, О. Пушкіна, І. Франка. В романсовій ліриці композитор успішно розвивав стильові риси вокальної музики російського класичного солоспіву. В ліричних піснях і романсах Г. Майбороди на тексти І. Франка, П. Тичини, В. Сосюри та інших радянських поетів наспівна і виразна методика продовжує багато в чому лінію лисенківських солоспівів. Багато працює в цьому жанрі Ю. Мейтус. Його пісні й романси на тексти татарського радянського поета Муси Джаліля є своєрідними музично-психологічними оповіданнями (романси «Щастя», «Пісня дівчини», «Червона ромашка»).
Камерна інструментальна музика українських композиторів розвивається на засадах програмності і народності. Одним із вдалих зразків програмної камерної музики є струнний квартет А. Філіпенка «Легенда про героїв-партизанів» (1948 р.), відзначений Державною премією. Успішно працюють у жанрі інструментальної музики композитори І. Шамо (фортепіанний цикл «Пісні друзів» на теми народних мелодій соціалістичних країн), О. Зноско-Боровський (українська сюїта для скрипки і фортепіано, струнний квартет «В Туркменії»), М. Сільванський (цикл «Картини рідного міста», «24 фортепіанні п’єси»), М. Дремлюга (сюїта «Веснянки»), П. Глушков (п’єси для скрипки і камерні інструментальні ансамблі). Цікавим здобутком у цьому жанрі є «Вірменські ескізи» — квартет для струнних інструментів А. Штогаренка.
У жанрі вокально-симфонічному багато працює композитор Г. Жуковський. Його поема «Слався, Вітчизно моя» (слова П. Глазового) відзначена Державною премією. Зміст поеми відображає боротьбу радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни. Композитор написав ряд інших вокально-симфонічних творів: «Шумить Дніпро» (слова П. Тичини), кантату «Дружба народів» (слова Т. Масенка) і кантату «Жовтневі новели» (слова І. Неходи). Написана К. Данькевичем ораторія «Жовтень» на слова радянських поетів розкриває різні сторони радянського життя: боротьбу за владу Рад, мирну працю людей, захист Соціалістичної Батьківщини. Значний успіх мала кантата К. Домінчена «Труд і мир» (слова Д. Луценка). Вона була відзначена на Міжнародному огляді музичних творів соціалістичних країн у Бухаресті. З інших творів цього жанру слід відмітити поему «Запорожці» Г. Майбороди (слова Л. Забашти), «Монолог Тараса Бульби» Л. Ревуцького (на слова М. Рильського) за повістю М. Гоголя, кантату «Пам’яті більшовика» П. Козицького на слова М. Рильського.
Хороше враження справляють нові твори у цьому жанрі — кантати, присвячені пам’яті Т. Г. Шевченка: А. Філіпенка «Дума про безсмертного Кобзаря» (слова П. Тичини), М. Дремлюги «На оновленій землі» (слова І. Франка, В. Бичка і В. Сосюри), К. Домінчена «Вольний син і вольна мати» (слова В. Бичка) і патріотична кантата «Дума про рідну землю» Г. Жуковського (слова В. Багмет), а також ораторія-пісня «Київська епопея» С. Жданова на слова Б. Палійчука.
За післявоєнні роки українські композитори, зокрема кияни, написали дуже багато симфонічних творів різних жанрів: симфонії, симфонічні поеми, увертюри, сюїти, симфонічні картини, твори для кіно і театру. Значне місце в програмній симфонічній музиці зайняла тема «війни і миру». Радянські композитори, відображаючи в симфонічній музиці боротьбу і перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, завжди, як правило, торкалися теми мирної праці, протиставляючи образи творення образам руйнування.
Для симфонічних творів, написаних після рішення Комуністичної партії про музику, характерна глибока народність, демократизм виражальних засобів, дохідливість і значна технічна майстерність. Так, у симфонічній поемі «Щорс» (1949 р.), присвяченій 30-річчю з дня загибелі М. Щорса, А. Свечников втілив ідею боротьби радянського народу з ворогами соціалістичної революції в буремні роки Жовтня. Поема була відзначена Державною премією.
На воєнну тему написані «Партизанські картини» (1957 р.) для фортепіано і оркестра А. Штогаренка. Вони розкривають бойове життя, побут і світ переживань народних месників. Образи народних месників знайшли також відображення в багатьох інших творах симфонічної музики, наприклад, в увертюрі «Партизани» (1962 р.) В. Рибальченка. У 2-й симфонії (1950 р.) Г. Майбороди передане глибоке філософське узагальнення світу переживань радянської людини, яка пройшла через лихоліття війни і впевнено, із світлою мрією приступила до мирної творчої праці.
Цілком природно, що найбільше місце в симфонічній музиці українських композиторів посідають теми, зв’язані з мирним будівництвом, життям і побутом радянських людей, з молодістю Радянської Батьківщини. У цих творах переважають образи, породжені ідеями життєствердження, оптимізму, типовими для соціалістичного суспільства. Такі настрої виразно звучать у творах «Святкова увертюра» (1949 р.) К. Домінчена, «Свято» (1960 р.) Я. Латиського. Окремі частини чи епізоди симфонічних творів втілили образи святкових, тріумфальних настроїв: 1-а симфонія (1952 р.) В. Гомоляки, програмні поеми Г. Таранова, симфонічні поеми «Портрет дівчини — героїні праці» і «Рідні простори» з циклу «Батьківщина» (1959—1962 рр.) М. Дремлюги та багато інших творів. Чимало творів присвячено образам радянської молоді. Це, зокрема, 1-а симфонія (1961 р.) С. Жданова, «Молодіжна увертюра» (1962 р.) Л. Колодуба та інші.
Серйозним внеском до української симфонічної музики є «Сюїта пам’яті Лесі Українки» (1950 р.) А. Штогаренка, яка була відзначена Державною премією.
У післявоєнні роки почався інтенсивний обмін музичним матеріалом між східними і західними українськими землями. Темі возз’єднання України в єдиній соціалістичній державі композитор Б. Лятошинський присвятив симфонічну поему «Возз’єднання» (1949 р.), де використано коломийкові наспіви і танцювальні мотиви української «троїстої музики». Великою популярністю користується «Гуцульська рапсодія» (1950 р.) Г. Майбороди, написана на основі ліричних і танцювальних пісень і коломийок та відомої пісні «Верховина». В «Закарпатських ескізах» (1950 р.) В. Гомоляка сполучає елемент розробки закарпатського фольклору з розкриттям програмних задумів, присвячених малюнкам природи і праці. («Закарпатські ескізи» були відзначені Державною премією). З останніх творів цього циклу слід відмітити «Карпатську рапсодію» (1960 р.) композитора Л. Колодуба. Вона також побудована на матеріалі музичного фольклору.
Протягом останніх років українські композитори розширюють творчі зв’язки з діячами мистецтва різних країн, намагаються зрозуміти, усвідомити і оволодіти художньою творчістю різних народів, використати їх прогресивні досягнення у своїй музиці. Цікава в цьому відношенні праця композитора Б. Лятошинського, який створив ряд великих творів, пов’язаних із життям і культурою дружньої Польщі: програмну симфонічну поему «Гражина» (1955 р.) на сюжет твору А. Міцкевича, поему «На берегах Вісли» (1958 р.). В його «Слов’янському концерті» для фортепіано і оркестру (1950 р.), «Слов’янській увертюрі» (1961 р.) та 5-й симфонії проведено ідею дружби і братерства слов’янських народів. Слов’янські мотиви знайшли широке відбиття у програмному творі «У Польщі» та «Болгарській поемі» М. Дремлюги. Благородній темі інтернаціональних зв’язків присвячена сюїта «Дружба» (1960 р.) К. Домінчена. (Її програмні частини «Карнавал», «Болгарський танець», український хоровод «Марена» і «Гопак»).
Київські композитори зробили знатний вклад у розвиток оперного мистецтва. В повоєнні роки на сцені театрів були показані такі визначні опери: «Молода гвардія» (1947 р.) за сюжетом однойменного твору О. Фадеева, «Зоря над Двиною» (1954 р.) за романом «Північна Аврора» М. Нікітіна, «Украдене щастя» (1959 р.) за п’єсою І. Франка — композитора Ю. Мейтуса; «Богдан Хмельницький» (1951 р.) за п’єсою О. Корнійчука, «Назар Стодоля» (1959 р.) за п’єсою Т. Шевченка — К. Данькевича; «Милана» (1957 р.), лібретто А. Турчинської, «Арсенал» (1960 р.), лібретто А. Малишка і О. Левади, «Тарас Шевченко» (1964 р.) — Г. Майбороди; «Лісова пісня» (1958 р.) за п’єсою Лесі Українки— композитора В. Кирейка; «Честь» (1958 р.), «Перша весна» (1959 р.)— Г. Жуковського; «Собака на сіні» (1949 р.) за п’єсою Лопе де Вега, «В степах України» (1956 р.) за п’єсою О. Корнійчука — композитора О. Сандлера. Як і симфонічна музика, оперна творчість українських композиторів у своїй основі ідейно цілеспрямована, за тематикою і сюжетами зв’язана з найактуальнішими проблемами сучасності або визначними подіями минулого.
З балетів київських композиторів слід відмітити «Лілею» К. Данькевича з її високогуманним змістом, поетичну «Лісову пісню» М. Скорульського, насичену прекрасними фольклорними елементами, майстерно розробленими в масових та індивідуальних танцях, а також музику балету «Тіні забутих предків» і одноактний балет «Відьма» В. Кирейка.
Важливим показником стану музичної культури народу є художня самодіяльність трудящих. У Києві успішно працюють Центральний будинок народної творчості та обласний Будинок художньої самодіяльності професійних спілок, що подають систематичну допомогу робітничим і сільським самодіяльним колективам, забезпечують їх репертуаром, провадять широкий обмін досвідом, організовують показові концерти, огляди, олімпіади. В 1962 році при Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського створено народну консерваторію з трирічним курсом навчання, в якій учасники художньої самодіяльності підвищують свою кваліфікацію на вокальному, фортепіанному, диригентсько-хоровому і оркестровому відділах.
Розвитку самодіяльного мистецтва сприяє нова концертна організація — Обласна народна філармонія, створена на громадських засадах у 1960 році. Навколо неї об’єднались кращі солісти, ансамблі і колективи Київської області, вона систематично проводить безплатні концерти в місті, колгоспах і радгоспах області. Деякі колективи художньої самодіяльності Києва демонстрували свою творчу роботу в ряді зарубіжних країн: в НДР, Австрії, Болгарії, Польщі, Чехословаччині.
Серед робітників і службовців Києва є чимало аматорів-музикантів, які виявили неабиякий хист до музичної творчості. За допомогою професіоналів-композиторів вони оволодівають певними фаховими знаннями і технікою композиції. Кращі твори самодіяльних композиторів виконують гуртки і професійні колективи, часто звучать вони і по радіо.
Видавництво «Музична Україна» друкує збірники пісень і хорів самодіяльних композиторів, які створили ряд хороших пісень про життя і побут киян. Серед них — «Пісня про будівельників Києва», написана головою Республіканського товариства пожежників Л. Васильківським, лірична пісня «Київ вечірній» старшого інженера-конструктора заводу «Більшовик» В. Костенка. Відомі також пісні і хори самодіяльних композиторів — робітників, інженерів і службовців — А. Андрієвського, Є. Лапченка, Я. Бородянського, Р. Слуцького та інших.
Київ — один із провідних центрів мистецтвознавчої і науково-критичної думки. Відділ музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР покликаний узагальнювати досягнення музичної культури і творчості українських композиторів, провадити наукові дослідження в галузі естетики, історії і теорії музики, розвивати українську музичну фольклористику. Інститут видає журнал «Народна творчість та етнографія», який постійно публікує наукові дослідження з питань фольклору, зв’язків професійної музики з народною. Газета «Культура і життя» і журнал «Мистецтво» друкують статті, присвячені важливим проблемам музичного мистецтва, освітлюють музичне життя республіки. Ряд цінних монографій і наукових записок видали наукові працівники і педагоги Київської консерваторії ім. П. Чайковського.
Діячі професійного і самодіяльного мистецтва, композитори Києва, розуміючи величні завдання, накреслені в Програмі Комуністичної партії, роблять все від них залежне, щоб з честю виконати свої зобов’язання щодо дальшого розвитку культури і мистецтва Радянської України.