Музика у 1900 — 1917 рр.
На початку XX століття в музиці, як і в інших галузях мистецтва, йшла боротьба між прогресивними і реакційними напрямами.
В умовах революційного піднесення, боротьби українського народу за своє соціальне і національне визволення зросла роль музики, зокрема революційної пісні. На демонстраціях в Києві лунали революційні пісні «Здравствуй, свободы вольное слово», яка співалася на мотив української козацької пісні «Гей, не дивуйте, добрії люди», «Сміло, товариші, в ногу», «Марсельєза», «Інтернаціонал», українська революційна пісня «Шалійте, шалійте, скажені кати», текст якої написав О. М. Колесса, а в основу музики покладено мелодію А. К. Вахнянина. Старі народні українські пісні співалися з новим революційним текстом: «Реве та стогне люд голодний», «Засвистали арештанти». Трудящі міста в ці роки співали старі героїчні пісні і складали нові, пролетарські пісні, політичні частушки та інше. З народними піснями та думами виступав у Києві кобзар М. С. Кравченко.
Провідна роль у розвитку української демократичної музичної культури належала великому українському композиторові М. В. Лисенку, життя і творчість якого в кінці XIX — на початку XX століття, як і раніше, були тісно пов’язані з Києвом. В ці роки різнобічну творчу роботу він сполучав з активною громадською діяльністю, з пропагандою української і російської музики, педагогічною діяльністю.
Художник-демократ, виразник передових для свого часу суспільних ідей, творчий метод якого базувався на художньо-естетичних традиціях вітчизняної класичної музики, М. Лисенко став активним борцем проти занепадницьких тенденцій в музиці, за народність і реалізм в мистецтві. Своєю невтомною творчою і громадською діяльністю він підняв на високий рівень музичну культуру України, і зокрема Києва.
Київська громадськість взяла активну участь у вшануванні 100-річчя з дня народження великого російського композитора М. І. Глінки. 23 травня 1904 року М. Лисенко влаштував урочистий концерт, присвячений пам’яті композитора. Програма складалася виключно з творів М. Глінки, які виконали провідні київські артисти, великий хор і оркестр. Все це свідчить про глибоку пошану і любов М. Лисенка до культури братнього російського народу2.
На революцію 1905 року М. Лисенко відгукнувся видатним хоровим твором на слова І. Франка «Вічний революціонер», який заволодів масами. В цьому творі відбиті революційні поривання трудящих, використані найбільш поширені інтонації революційних пісень. Написаний в період бурхливого революційного піднесення, хор «Вічний революціонер» став твором пролетарським за змістом і національним за формою, піснею-зброєю робітників і селян України. В ці ж роки композитор написав також ряд інших творів революційного звучання: хори «Ой, що в полі за димове» на слова І. Франка, «Гей, за наш рідний край» на слова О. К. Коваленка та монолог на слова М. П. Старицького «В грудях вогонь».
В роки реакції композитор звертається до нового жанру — сатири. Його опера «Енеїда», написана в цей період, є гострою сатирою на самодержавство та його порядки, на побут пануючої верхівки. Ця опера з великим успіхом була поставлена в 1911 році у Києві в театрі М. К. Садовського.
З Києвом пов’язана творчість іншого видатного українського композитора — К. Г. Стеценка. Він талановито обробляв українські народні пісні, написав твори на тексти Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка, П. Грабовського. В роки революції 1905—1907 рр. композитор створив свої особливо відомі твори «Сон», «Содом», «Прометей», а також працював над оперою «Кармалюк».
Під впливом революційного піднесення в Києві виникають різні культурно-мистецькі організації, метою яких була пропаганда серед широких мас музичної культури. У 1905 році було створено музично-хорове товариство «Бонн», у 1908 році — «Український клуб». Ці організації стали ареною боротьби двох протилежних художньо-естетичних течій: прогресивної, що грунтувалася на демократичному світогляді, на естетичних традиціях кращих представників вітчизняної музики, і занепадницької, відірваної від народу та його художніх запитів. М. Лисенко і К. Стеценко, що очолювали реалістичний напрям, активно боролися як проти модернізму і декадансу, представниками якого в музиці були Б. Яновський, Ф. Якименко, Л. Лісовський, так і проти псевдонародних антихудожніх проявів в мистецтві, так званої «малоросійщини» з її примітивним етнографізмом в особі композитора В. Присовського та інших. «Український клуб» проводив велику музично-освітню роботу, влаштовував вечори музики і концерти. В 1911 році клуб зазнав репресій з боку властей і був закритий.
На початку XX століття Київ стає провідним центром української національної музичної освіти. В цей час у місті функціонували училище Російського музичного товариства, Вищі оперно-драматичні музичні курси, кілька музичних шкіл і класів. У 1903 році тут була відкрита музично-драматична школа, заснована М. В. Лисенком. Вона давала закінчену вищу музичну і драматичну освіту та стала центром створення національних кадрів кваліфікованих акторів і музикантів. В ній навчалися К. Г. Стеценко, М. В. Микиша, Л. М. Ревуцький, В. М. Верховинець та багато інших. Випускники цієї школи працювали в музичних закладах як України, так і Росії. У 1913 році на базі училища Російського музичного товариства була створена консерваторія, яку очолив В. В. Пухальський, а з 1914 року — Р.М.Глієр.
В Київському оперному театрі здійснювалися постановки кращих опер видатних російських і зарубіжних композиторів: М. І. Глінки, О. С. Даргомижського, М. А. Римського-Корсакова, М. П. Мусоргського, П. І. Чайковського, Р. Вагнера, Дж. Россіні. Київський оперний театр користувався славою одного з кращих в країні. Музична частина і сценічне оформлення театру відзначалися високими художніми якостями.
Справжньою подією в музичному житті Києва були гастролі в оперному театрі видатного українського, співака О. П. Мишуги. Кращими співаками Київської опери були: учень і друг Ф. І. Шаляпіна П. І. Цесевич, Ф. Г. Орепікевич, М. М. Скибицька, К. Д. Воронець, О. І. Каченовський.
Музично-оперний жанр займав велике місце і в репертуарі театру М. К. Садовського. Тут вперше на високому художньому рівні були поставлені кращі українські опери. В роботі театру брали участь видатні музиканти і композитори М. В. Лисенко, К. Г. Стеценко, художники В. Г. Кричевський та І. М. Бурачок. Оркестрове і хорове оформлення вистав підняли на велику художню височінь диригенти Г. Елінек та О. А. Кошиць, хормейстер В.М. Верховинець. З успіхом в театрі йшли опери «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Утоплена», «Різдвяна ніч» М. В. Лисенка, «Катерина» М. М. Аркаса, «Роксолана» Д. В. Сочинського, «Пансотник» Г. О. Козаченка, «Галька» С. Монюшка, «Продана наречена» Б. Сметани; вистави, насичені народними піснями, хорами й танцями, — «Вечорниці» П. І. Ніщинського, «Сватання на Гончарівці» К. Г. Стеценка та інші. Головні ролі виконували М. К. Садовський та відомі співаки М. В. Микиша, О. Д. Петляш, М. І. Литвиненко-Вольгемут.
Діяльність школи М. В. Лисенка та театру М. К. Садовського заклали міцну основу для дальшого розвитку української музичної культури після перемоги Великого Жовтня на Україні.