Музика в роки Великої Вітчизняної війни
Готовність віддати всі свої сили і здібності справі всенародної боротьби з німецькими загарбниками виявили працівники мистецтва з першого дня Великої Вітчизняної війни. Управління в справах мистецтв при РНК УРСР сформувало штаб по художньому обслуговуванню Червоної Армії. Мистецькі організації і театри Києва посилали на фронт десятки концертних бригад.
Композитори разом з поетами напружено працювали над створенням нового, патріотичного репертуару. В перші дні війни було написано чимало бадьорих і мужніх пісень-закликів, маршів, пісень про боротьбу і помсту за понівечене війною життя мирного радянського народу, про майбутню перемогу.
Коли загроза столиці України з боку німецько-фашистських військ стала реальною, партія і уряд зробили все можливе в тих умовах для збереження основних художніх колективів і талановитих мистецьких кадрів. Чимало театрів, музичних ансамблів та композиторів було евакуйовано в глибокий тил. У братніх республіках вони знайшли теплий прийом, матеріальну й моральну підтримку. В свою чергу українські діячі мистецтва, натхнені великим почуттям дружби народів, доклали немало зусиль для розвитку культури і мистецтва братніх республік. Незважаючи на величезні труднощі, українські діячі мистецтва в міру сил і можливостей розвивали й далі свою національну музику.
В Російській Федерації (в Саратові) почала функціонувати українська радіостанція ім. Т. Г. Шевченка, яка поряд з політичним мовленням щодня передавала концерти української музики, що були своєрідним музикальним голосом України. Велику роботу по організації художнього радіомовлення провадив диригент і композитор П. Поляков. Композитор Б. Лятошинський, який викладав у саратовському філіалі Московської консерваторії, багато працював над обробками українських пісень, що виконувалися по радіо. Він створив численні солоспіви, камерно-інструментальні ансамблі, зокрема відомий фортепіанний «Український квінтет», відзначений в 1943 році Державною премією.
У Свердловську налагодила навчальну роботу Київська консерваторія. В Уфі, а потім в Іркутську працював Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. Поряд з російським і зарубіжним класичним репертуаром театр успішно ставив українські опери «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», уривки з опери «Катерина». За час евакуації колектив театру провів 1800 шефських концертів у військових частинах, госпіталях, у колгоспах, на підприємствах.
В Уфі, де перебувало правління Спілки радянських композиторів України, при Академії наук УРСР на базі Інституту фольклору засновано Інститут мистецтвознавства і фольклору. У відділі музики цього інституту вели наукову роботу композитори М. Вериківський, П. Козицький, Г. Верьовка, С. Добровольсвкий, фольклорист М. Береговський та інші. Українські композитори і музикознавці разом з башкирською мистецькою інтелігенцією влаштовували літературно-музичні вечори, концерти, публічні наукові зібрання, присвячені актуальним проблемам національної культури і мистецтва. Зокрема, урочисто було відзначено 100-річчя з дня народження основоположника української музики М. Лисенка.
П. Козицький у співдружбі з башкирськими письменниками С. Кудашем і X. Ібрагімовим написав одноактну оперу «За Батьківщину», яка була поставлена на сцені башкирського театру опери та балету в 1942 році. П. Козицький написав також сюїту для струнного квартету на теми народних башкирських мелодій, створив чимало пісень і хорів про боротьбу і подвиги радянських воїнів.
Композитор М. Вериківський завершив в Уфі працю над новою оперою «Наймичка», яка була вперше поставлена Київським театром опери і балету в м. Іркутську. Глибоко реалістична його вокальна поема для баса і оркестру «Чернець» на текст Т. Шевченка, в якій композитор правдиво і схвильовано розкрив образ відважного запорожця Семена Палія, його спогади про боротьбу з іноземними загарбниками. Значний відгук мала і його «Дума про матір-Україну» на текст М. Рильського. Кілька пісень, написаних М. Вериківським у ці роки, у вигляді листівок розповсюджувалися серед партизанів.
Композитор Г. Верьовка керував жіночим вокальним ансамблем при Уфімському Будинку Червоної Армії. Йому належить ряд популярних патріотичних пісень, зокрема пісня «Клятва» на слова М. Бажана. Після визволення від фашистських загарбників Харкова і Києва Г. Верьовка стає художнім керівником Українського державного народного хору.
В столиці Узбекистану — Ташкенті в роки війни перебувала значна група українських композиторів, теоретиків і педагогів. У Л. Ревуцького тоді навчалася талановита узбецька композиторська молодь — І. Акбаров, М. Мухамеджанова, Г. Кадиров, І. Хамраєв. Разом з творчими працівниками українського драматичного театру ім. І. Франка, що перебував на той час у Ташкенті, Л. Ревуцький допоміг поставити оперу «Наталка Полтавка» узбецькою мовою. Композитор у роки війни працював над циклом українських народних пісень, написав ряд пісень на оборонну тему («Зелений кашкет», «Солдатське слово», «За Батьківщину»). В той час у Л. Ревуцького по класу композиції закінчував узбецьку консерваторію київський композитор А. Коломієць. Він написав на основі народної узбецької музики два фортепіанні твори, в яких використав ритм узбецького ударного інструмента — дойри.
Композитор Г. Таранов викладав у філіалі Ленінградської консерваторії, що на той час перебував у Ташкенті. Тут він закінчив патріотичну оперу «Льодове побоїще» («Олександр Невський»), яку поставив у 1943 році Ташкентський театр опери та балету.
В столиці Туркменії — Ашхабаді творили композитори А. Штогаренко, Ю. Мейтус і О. Зноско-Боровський. Всі вони були міцно зв’язані з Туркменською спілкою композиторів і допомагали місцевій молоді опановувати композиторську майстерність. А. Штогаренко багато писав для Київської кіностудії, що перебувала тоді в Ашхабаді. Багато уваги композитор приділяв пісенно-хоровим жанрам.
Тоді ж він створив найбільш видатний твір того часу — кантату-симфонію «Україно моя» на тексти А. Малишка та М. Рильського. В ній органічно злилися ідеї палкого радянського патріотизму з традиціями української національної музики. Симфонія-кантата була удостоєна Державної премії.
Цікавою і плодотворною була праця Ю. Мейтуса. У співробітництві з туркменським композитором А. Кулієвим і письменником Б. Кербабаєвим Ю. Мейтус створив оперу «Абадан» на тему Великої Вітчизняної війни. Народна туркменська творчість органічно увійшла до вокальної та інструментальної тканини твору. Далі Ю. Мейтус написав і другу туркменську оперу «Лейлі і Меджнун», а також великий інструментальний твір — «Туркменську симфонію».
Композитор О. Зноско-Боровський зробив значний вклад у розвиток туркменського хореографічного мистецтва, створивши разом з композитором Велі Мухатовим на сюжет патріотичної туркменської казки балет «Акпамик». Щоб передати національні форми танцювальної музики, автори використали пісенний та інструментальний туркменський фольклор.
У столиці Казахстану — Алма-Аті плідно працював композитор М. Скорульський, який, широко користуючись мелодіями казахського фольклору, створив для симфонічного оркестру «Степову поему» та фортепіанний квінтет. О. Сандлер, працюючи в Алма-Аті, написав ряд популярних пісень до патріотичних кінофільмів.
Художнім ансамблем пісні й танцю НКВС у Тбілісі керував композитор К. Ф. Данькевич. Тут він працював над великою програмною симфонією, присвяченою матерям героїв Великої Вітчизняної війни, написав також чудовий вокальний монолог «Таня», присвячений Зої Космодем’янській.
Чимало українських музикантів і композиторів у роки війни працювали в художніх колективах, що постійно обслуговували військові частини. Так, Г. Жуковський був диригентом фронтового ансамблю пісні й танцю, І. Віденський — музичним керівником Червоноармійського фронтового театру.
Ряд композиторів і музикознавців Києва — В. Гомоляка, Г. Майборода, П. Майборода, М. Гордійчук та інші — із зброєю в руках захищали Батьківщину. Музикознавці А. Лиходій, В. Дяченко і композитор Я. Левін загинули смертю хоробрих у боях за честь і незалежність соціалістичної Вітчизни.