Образотворче мистецтво в період завершення побудови соціалізму
Перша післявоєнна Восьма українська художня виставка, відкрита у Києві в дні Жовтневих свят 1945 року, наочно довела, що в роки війни мистецтво київських художників зміцніло щодо комуністичної ідейності і професіональної майстерності. З представлених на виставці кращих творів насамперед слід згадати «Портрет двічі Героя Радянського Союзу генерал-майора С. А. Ковпака» О. Шовкуненка, «Портрет поета-партизана П. Воронька» В. Костецького, картини «Ворог наближається» Т. Яблонської, «Подвиг сержанта Я. С. Приходька», Ф. Самусєва; серед графічних творів виділялись офорти «Дорога на Бровари», «Вітер» М. Дерегуса, лінорити «Жюрі» і гуаш «Люблю і пишаюся» В. Литвиненка та фронтові малюнки «У хвилину відпочинку» і «Ось вона, Шпрее» Г. Меліхова, а також «Зимовий шлях», «На Уралі» І. Плещинського. З творів скульптури увагу глядачів привертали мармуровий бюст композитора Л. Ревуцького роботи О. Ковальова, портрет президента Академії наук О. Богомольця, виконаний Л. Муравіним, та погрудний образ Т. Г. Шевченка в інтерпретації М. Лисенка. На виставці були також представлені макети постановок київських художників театру і вироби київських майстрів народного і промислового мистецтва.
Дальші досягнення київських художників зумовлені загальним післявоєнним піднесенням і творчим поривом народу у відбудові народного господарства і української радянської культури.
Протягом 1945 року відновили свої експозиції київські державні музеї українського, російського, західного і східного мистецтва. З цього року починає виходити газета «Радянське мистецтво» (пізніше мала назву «Радянська культура», тепер — «Культура і життя»). З 1946 року став знову випускати творчі кадри Київський державний художній інститут. У 1949 році в столиці був урочисто відкритий Державний музей Т. Г. Шевченка.
Творче піднесення київських митців яскраво проявилось на Дев’ятій українській художній виставці, відкритій у Києві в 1947 році і присвяченій 30-м роковинам Великої Жовтневої соціалістичної революції. На цій та послідуючих художніх виставках (у зв’язку з Декадою українського мистецтва та літератури в Москві 1951 року, на XI художній виставці, присвяченій 300-річчю возз’єднання України з Росією) з’явились нові значні твори, які високо піднесли рівень українського мистецтва.
Серед численних творів живопису на теми Великої Вітчизняної війни виділялася картина В. Пузиркова «Чорноморці», в якій розкрито типові риси героїчних радянських моряків. С. Отрощенко відтворив у картині «Партизани» образи народних месників, мужніх партизанів України, які нещадно громили ненависних окупантів. В. Задорожний створив героїчні образи краснодонців у їх передсмертний час.
Його картина «Вони безсмертні» була відзначена в 1955 році на Міжнародному фестивалі молоді у Варшаві. Г. Яблонський у картині «Наші в Празі» правдиво показав пам’ятні травневі дні 1945 року, коли радянських танкістів радо зустрічало все населення визволеної Праги. Картина П. Сулименка «Прапор перемоги» присвячена героїчному штурму Сапун-гори в Севастополі. Художник В. Костецький у картині «Повернення» показав зворушливу сцену зустрічі воїна-фронтовика з своєю сім’єю після переможного закінчення Вітчизняної війни.
Окремі київські живописці присвятили свої твори темі післявоєнної відбудови народного господарства.
З картин на індустріальні сюжети слід виділити «Молоді кадри Донбасу» П. Депутатової та «На вахті миру» І. Тартаковського. Багато київських живописців працювало над темою відбудови колгоспного села. Так, О. Максименко в картині «Господарі землі» змалював учасника Вітчизняної війни, який, повернувшись у рідні місця, де ще недавно гриміли бої, разом з товаришами-колгоспниками оглядає широкі, незасіяні лани. Картина художниці Т. Яблонської «Хліб» вигідно виділялася серед багатьох творів на колгоспну тематику тим, що в ній правдиво оспівано красу і велич, злагодженість і радість вільної колективної праці. Деякі з живописців звернулись до побутового жанру. Найбільш вдалі полотна створив С. Григор’єв. Його картина «Прийом до комсомолу» правдиво відтворює момент хвилюючої для молоді події — прийому до лав Ленінської Комуністичної Спілки Молоді. У картині «Обговорення двійки» художник підняв тему дружби і виховної сили колективу школи. Визначним твором жанрового живопису є картина Т. Яблонської «Весна». В ній радує глядача щасливе мирне життя міської дітвори.
Значних успіхів добилися київські живописці у творах на історичну тематику. Визначне місце тут зайняла картина Г. Меліхова «Молодий Тарас Шевченко у художника Брюллова». Серед творів живопису, що появились у Києві до 300-річчя возз’єднання України з Росією, виділялись картини М. Хмелька «Навіки з Москвою, навіки з російським народом», М. Дерегуса, С. Рєпіна і В. Савенкова (на цю ж тему) і В. Задорожного «Богдан Хмельницький залишає в заставу кримському хану свого сина Тимоша».
З картин на тему боротьби за владу Рад заслуговують на увагу передусім картини «До Петрограда!» О. Лопухова і «Трипільська трагедія» Ю. Киянченка.
Художньо виразні портрети виконали в цей час О. Шовкуненко (портрети партизанки М. Вовчик, сталеварів Ф. Трушина і П. Кочеткова) та І. Тартаковський (портрети композитора Л. Ревуцького та старшого майстра заводу ім. Дзержинського Ф. Трушина). До кращих портретів слід віднести і картину Г. Світлицького «Чайковський на Україні».
Серед творів київських пейзажистів виділяються полотно «Біля кримських берегів» В. Пузиркова та краєвиди М. Глущенка — «Ранок на Дніпрі», «Київська осінь». Цінний вклад у розвиток мистецтва пейзажу внесли видатні майстри етюду О. Шовкуненко («Дуби», «Розлив»), П. Сулименко (етюди моря) та інші.
Київські живописці брали активну участь у монументальному оформленні Будинку культури в Новій Каховці, павільйону Української РСР на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства в Москві та станції «Київська-кільцева» Московського метро ім. В. І. Леніна.
Високо піднялось також мистецтво художників театру. В київському оперному театрі А. Петрицький талановито оформив постановку опери «Богдан Хмельницький», а у Великому театрі Союзу РСР — оперу «Декабристи». Живописні декорації до опер «Тарас Бульба» і «Галька» створив О. Хвостенко-Хвостов. У театрах Києва успішно працювали В. Меллер, М. Духновський, Л. Писаренко та інші. Зросла і майстерність художників кіно, зокрема М. Уманського, Б. Нємечека, В. Мигулька та інших.
Графічне мистецтво у післявоєнні роки представлене у Києві політичним плакатом, сатиричним рисунком, книжковою і станковою графікою. Воно охоплює різні жанри і майже всі види графічних технік. Бурхливе зростання літератури і науки викликало піднесення мистецтва ілюстрації та оформлення книг. Кращими ілюстраціями того часу були акварелі І. Їжакевича до «Енеїди» І. Котляревського, виконані ним разом з художником Ф. Коновалюком. Ілюстрації до «Кобзаря» Т. Шевченка, дереворити до повісті І. Франка «Борислав сміється», ілюстрації до творів Лесі Українки, оповідань А. Тесленка, повістей О. Кобилянської, до творів українських радянських письменників О. Гончара, С. Скляренка, О. Іваненко та інших створив В. Касіян. Художник М. Дерегус виконав велику кількість ілюстрацій до творів класиків української і російської літератури. Заслуговують на увагу його ілюстрації до «Тараса Бульби», до «Українських історичних дум і народних пісень», до повістей Т. Шевченка, роману Л. Толстого «Війна і мир», а також до творів українських радянських письменників, зокрема до «Переяславської Ради» Н. Рибака.
Здібними ілюстраторами проявили себе також художники А. Резніченко, В. Литвиненко, С. Адамович, І. Філонов.
З творів київських художників-живописців, які звернулися до ілюстрування книг, заслуговують на особливу увагу акварелі Г. Меліхова до роману С. Злобіна «Степан Разін», ілюстрації О. Хвостенка-Хвостова до повісті В. Короленка «Сліпий музикант», В. Полтавця — до «Прапороносців» Гончара та інші.
Одним з найважливіших засобів агітації і пропаганди є плакатне мистецтво. Саме тому Комуністична партія приділяла й приділяє особливу увагу цьому найбільш масовому виду образотворчого мистецтва. Постанова ЦК ВКП(б) «Про недоліки і заходи поліпшення видання політичних плакатів» у 1948 році та Всесоюзна конференція з питань політичного плаката, що відбулася в Москві 1951 року, допомогли добитись зламу на цій ділянці мистецтва. В Києві над плакатами працювали в основному молоді митці, виховані Київським художнім інститутом.
Починаючи з 1949 року сталось помітне зрушення, яке знайшло свій вияв у розширенні тематики та ідейній поглибленості, у виробленні специфічної плакатної мови. Часте обговорення творчих питань, республіканські конкурси на кращі плакати, виставки і т. п.— все це сприяло загальному піднесенню плакатного мистецтва.
При Спілці художників у Києві було створено спеціальну секцію художників-плакатистів. Видавництва Києва щороку збільшували випуск плакатів, рік у рік зростав їх ідейний і художній рівень. Про це свідчили, зокрема, такі роботи, як «Захист Вітчизни є священний обов’язок кожного громадянина СРСР» Ф. Самусєва, «Любимій Вітчизні хліб першого обмолоту здамо достроково» В. Задорожного, плакат В. Яланського на слова В. І. Леніна «Нашу мирну політику схвалює величезна більшість населення землі». Серед творів, у яких вдало вирішувалась специфіка плакатної форми, слід згадати плакати дипломантів Київського художнього інституту О. Долотіна — «1917—1955», О. Капітана — «Станемо новоселами!», Е. Коткова — «Кожен колос — за мир голос», Т. Хвостенко — «Хліб — сила і міць держави», Є. Кудряшова — «Ленінізм живе і перемагає».
Успішно розвивалась у Києві політична карикатура, представлена передусім сатиричним журналом «Перець», навколо якого згуртувалися талановиті карикатуристи: О. Козюренко, В. Гливенко, В. Литвиненко, Б. Шаповал та інші.
У станковій графіці післявоєнного часу розроблялися в серіях і окремих творах теми Великої Вітчизняної війни, відбудови країни, праці й побуту радянських людей.
О. Пащенко виконав серії кольорових ліноритів на теми архітектурних пам’ятників старого Києва, відбудови Дніпрогесу, металургійних заводів Придніпров’я, будівництва Кременчуцької ГЕС; у техніці офорта, акварелі та кольорових олівців — краєвиди Дніпра та окремі пейзажі. Тема відбудови країни звучить також в офортах П. Куценка («Колгоспна Чапаєвка»).
Історична тема представлена творами В. Касіяна, зокрема серією офортів «Ленін і Україна». До 300-річчя возз’єднання України з Росією появилась оригінально задумана серія офортів О. Данченка «Визвольна війна українського народу 1648—1654 рр.». Темі визвольної війни присвячена також серія малюнків І. Селіванова «Нескорені».
Виразні портрети засобами графічного мистецтва створили Г. Гаркуша — «Портрет В. І. Леніна» та В. Касіян — портрети народних художників О. Кульчицької та І. Їжакевича.
Значних успіхів у післявоєнні роки досягли київські скульптори, які виконали численні скульптурні пам’ятники, портретні бюсти і групові скульптурні композиції. У столиці споруджено пам’ятник Миколі Щорсу; автори його — київські скульптори М. Лисенко, В. Бородай і М. Суходолов. Статую Тараса Шевченка для пам’ятника, спорудженого в Палермо, поблизу міста Торонто в Канаді, як подарунок від Української РСР українським канадцям, виконали скульптори М. Вронський та О. Олійник. Горельєфний портрет Давида Гурамішвілі для монумента на його могилі в Миргороді виконав Я. Ражба. У Києві поставлено півфігурний пам’ятник Івану Франку роботи молодих скульпторів А. Білостоцького і О. Супрун. В Одесі споруджено півфігурний пам’ятник герою революції 1905—1907 рр. Г. Вакуленчуку та надмогильний пам’ятник академіку В. П. Філатову роботи київського скульптора О. Ковальова.
На ряді художніх виставок високу оцінку дістали статуї діячів культури, вчених, революціонерів. Сюди належать виконана П. Мовчуном у мармурі статуя В. Бєлінського та бюст М. Салтикова-Щедріна, мармурова статуя молодого Т. Шевченка роботи І. Гончара, статуя Т. Шевченка в роки після заслання М. Ковтуна. Серед численних зображень В. І. Леніна виділяються статуя, виконана М. Декерменджі та композиція скульптора О. Олійника «Ходак у Леніна».
До числа кращих скульптурних композицій, показаних на художніх виставках, належали також група «Ленін і Горький» роботи І. Кавалерідзе, кінна група «Перед битвою» (Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс та Іван Богун), створена А. Білостоцьким та О. Супрун. Вдале декоративне рішення двох погрудь «Сестри», що символізують собою дружбу України й Росії, знайшла в майоліці Г. Петрашевич.
Серед великого числа творів портретної скульптури помітне місце займають портрети Героїв Соціалістичної Праці Олени Хобти у виконанні О. Ковальова, Героя Соціалістичної Праці Л. Водолаги роботи О. Олійника.
Високого рівня досягло в Києві в післявоєнні роки українське декоративно-ужиткове мистецтво. Про це свідчать великі республіканські виставки українського народного мистецтва і художньої промисловості, показані в Києві й Москві. При Державному музеї українського мистецтва в Києві в цей час було організовано окремий філіал народного і декоративного мистецтва. Зміцнилась співдружність художників-професіоналів і народних митців у створенні тематичних килимів. Так, килим «Визволення України» виконано за картоном художника Д. Шавикіна, «Портрет В. І. Леніна» витканий за картоном М. Попенка майстром О. Кулик. З’явились орнаментальні килими з гербами союзних республік та Української РСР. Внеском у розвиток українського радянського мистецтва стали настінні декоративні розписи Галини і Віри Павленків, Поліни Глущенко, Параски Власенко, твори майстра керамічної скульптури Омеляна Железняка та майстра різьби по дереву Петра Верни.
Новими творчими здобутками позначений розвиток образотворчого мистецтва в Києві на сучасному етапі — в період розгорнутого будівництва комунізму в нашій країні. Розширилось і поглибилось розуміння методу соціалістичного реалізму, що стало результатом значного підвищення творчої активності радянських митців, пошуків і знаходження нових засобів художньої виразності, глибшого використання традицій дожовтневого, радянського і зарубіжного мистецтва.
Одним з найхарактерніших явищ розвитку мистецтва 1956—1967 рр. є створення сприятливих умов для широкого виявлення і розвитку творчих індивідуальностей митців. Важливою і відмітною рисою розвитку є більш повне виявлення у творах цього періоду принципів народності і національної своєрідності мистецтва.