Образотворче мистецтво в роки мирного будівництва (1921 — 1941 рр.)
У середині 20-х років точилася гостра ідейно-творча боротьба художників різних напрямів навколо питань про дальші шляхи розвитку українського радянського мистецтва, про методи і форми відображення революційної дійсності.
У Києві існували три, найбільші на Україні, асоціації художників: АХЧУ («Асоціація художників Червоної України»), АРМУ («Асоціація революційного мистецтва України») і ОСМУ («Об’єднання сучасних митців України»). Згодом виникли ще ОММУ («Об’єднання мистецької молоді України») і УМО («Українське мистецьке об’єднання»). У цих творчих організаціях перебували художники різних мистецьких напрямів і поглядів.
Реалістичні традиції російських та українських передвижників обстоювали художники, що групувалися, в основному, навколо АХЧУ, яка мала тісний контакт з російською АХРР («Асоціацією художників, революційної Росії»). Проте поряд з реалістами в АХЧУ біля керівництва були також модерністи і символісти.
Керівна група АРМУ складалась здебільшого з художників, послідовників М. Бойчука, які виступали проти реалістичних традицій українського, російського та зарубіжного мистецтва, вважаючи джерелом розвитку українського радянського мистецтва традиції візантійського монументального живопису.
Художники, об’єднані в ОСМУ, орієнтувались на тогочасне західноєвропейське мистецтво. Повторюючи зовнішні прийоми експресіоністів, дадаїстів та інших «новаторів», вони видавали свої твори за нібито нове слово «пролетарського мистецтва».
Бойчукісти з АРМУ і «новатори» з ОСМУ солідаризувалися з символістами з АХЧУ в запереченні української, російської і зарубіжної спадщини художників-реалістів.
Постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року про перебудову літературно-художніх організацій і утворення єдиної організації радянських художників, а також настанови партії про соціалістичний реалізм та творчий метод радянського мистецтва докорінно змінили напрям творчості радянських художників, у т. ч. київських, наблизивши їх до життя народу.
Ще до того в Києві роботам М. Бойчука, В. Седляра, Ю. Михайлова, В. Пальмова протистояла реалістична творчість Ф. Кричевського (картина «Довбуш»), М. Козика («Портрет матері»), К. Трохименка (картина «На Дніпрельстані»), портрети Ф. Красицького, пейзажі Г. Світлицького, ілюстрації І. їжакевича, гравюри В. Касіяна.
У 1928 році в Києві відкрилась виставка гравюри і рисунка київських митців АРМУ з участю майстрів графіки Москви, Ленінграда, Мінська, Тбілісі, Єревана, яка мала велике значення для дальшого розвитку радянського мистецтва — національного за формою, соціалістичного за змістом.
Переломним моментом на шляху до мистецтва соціалістичного реалізму стала Шоста українська художня виставка, відкрита в Києві у 1935 році. На ній вже майже не було праць формалістичного характеру. З творів київських художників виділялись картини Ф. Кричевського «Переможці Врангеля», Г. Світлицького «Колгосп у цвіту», В. Костецького «Прокламації в казармах інтервентів» і скульптура Б. Іванова «Снайпер».
З переведенням столиці України до Києва була реорганізована система вищої художньої освіти в республіці. На базі Київського, Харківського та Одеського художніх інститутів у столиці України створено. єдиний Київський державний художній інститут, викладачами до якого були запрошені провідні українські художники-реалісти Ф. Кричевський, М. Самокиш, О. Шовкуненко, М. Шаронов, П. Волокидін та художники П. Котов і М. Шервуд, які до цього працювали в Москві. Основою ідейно-творчого зростання київських художників, як і всіх радянських митців, які оволодівали методом соціалістичного реалізму, був тісний зв’язок з народом, з життям, з практикою соціалістичного будівництва, на що повсякденно спрямовувала їх Комуністична партія. Таким чином у республіці було забезпечено виховання нових кадрів на засадах соціалістичного реалізму.
Оволодіння методом соціалістичного реалізму вимагало глибокого творчого засвоєння кращих, традицій української, російської та зарубіжної реалістичної спадщини. У зв’язку з цим у Києві були влаштовані виставки творів І. Ю. Рєпіна, В. І. Сурікова, І. М. Крамського, утворений Державний музей українського мистецтва, поповнилась експозиція музею російського мистецтва. Почали виходити журнал «Малярство і скульптура» і щорічний альманах «Образотворче мистецтво».
У Києві була показана велика виставка українського народного мистецтва. Стали широко відомі імена майстра кераміки Івана Гончара, майстрів декоративного розпису Тетяни Пати, Параски Власенко, Ганни Собачко (Шостак), Наталії Вовк та інших, уперше в тісній співдружності художників і народних майстрів були виткані тематичні килими.
Дальшим кроком на шляху до соціалістичного реалізму була Сьома українська художня виставка, що відкрилась у 1937 році в Києві як ювілейна виставка «Квітуча соціалістична Україна». До творів київських художників, що мали серйозне значення для розвитку українського радянського мистецтва, належали картини В. Костецького «Допит ворога», Ф. Кричевського «Веселі доярки», К. Трохименка «Кадри Дніпробуду», І. Штільмана «Дніпро одягається в граніт» і серія акварелей О. Шовкуненка «Дніпробуд». Виділялися статуї «Моряки» Б. Іванова, «Материнство» М. Гельмана, «Портрет художника І. Северина» роботи І. Макогона. У графіці привертали увагу ілюстрації І. Їжакевича до «Кобзаря» Т. Шевченка, кольорові автолітографії про Молдавію і види Дніпра Г. Пустовійта, ліричні рисунки олівцем та літографії берегів Дніпра та видів Канева І. Плещинського.
У 1937 році на ознаменування 100-річчя з дня смерті О. С. Пушкіна в Києві експонувалась ювілейна художня виставка. Восени 1938 року відбувся Республіканський з’їзд художників, на якому була створена Спілка радянських художників України.
В театрах Києва помітних творчих успіхів у реалістичному оформленні спектаклів досягли художники А. Петрицький, В. Меллер та інші.
Київські художники брали участь в оздобленні павільйону Української РСР на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. Бригада у складі Ю. Білостоцького, Г. Пивоварова та Е. Фрідмана створила скульптурні групи «Передовики соціалістичної індустрії» і «Передовики сільського господарства», що прикрашали вхід до павільйону. За ескізами майстра народного мистецтва П. Власенко був виконаний вітраж фасадної сторони павільйону. В павільйоні Поволжя експонувалась статуя В. Чкалова роботи київського скульптора Б. Іванова.
У зв’язку з ювілеєм Т. Г. Шевченка у 1939 році в Києві був споруджений пам’ятник великому Кобзареві України, а також організована художня виставка, що стала основою для утворення Державного музею Т. Г. Шевченка. Київські художники показали на цій виставці чимало визначних творів, у т. ч. картини К. Трохименка «Шевченко і Енгельгардт», В. Костецького «Шевченко в казармі», автолітографії місць, зв’язаних з життям Шевченка в Моринцях і Каневі, роботи І. Плещинського, ювілейний плакат Г. Пустовійта.
У 1940 році відбувся перший випуск студентів Київського державного художнього інституту. Кращими дипломами були картини «Г. І. Котовський ліквідує банду Матюхи» Ф. Кличка, «Наші прийшли» М. Іванова, «Проводи партизана» О. Нестеренка.
Великих успіхів досягли київські художники і в розвитку графічного мистецтва, зокрема станкової і книжкової графіки.
Над ілюструванням творів класиків української літератури успішно працював І. Їжакевич. Значним досягненням художника були виконані ним у 1937 році ілюстрації до повісті М. Коцюбинського «Fata morgana». Основну увагу Їжакевич приділив епізодам, що допомагають розкрити ідейний і соціальний зміст твору. Глибоке знання народного життя допомогло художникові з великою силою і проникливістю відобразити невимовно тяжке життя українського трудящого селянства, його боротьбу за кращу долю під час революції 1905 року. В ілюстраціях до «Лісової пісні» Лесі Українки, виконаних у цей же період, І. Їжакевич створив ряд сповнених глибокого ліризму малюнків. Пізніше художник ілюстрував повість Івана Ле «Наливайко» (1940 р.), повість Г. Квітки-Основ’яненка «Пан Халявський» (1941 р.).
Чимало ілюстрацій до книг створили й інші київські художники-графіки: Г. Пустовійт (до роману Гончарова «Обломов»), А. Резніченко (до роману М. Островського «Як гартувалася сталь»), 3. Толкачов (до роману М. Горького «Мати»); серед них ряд психологічно виразних образів героїв літературних творів.
У творчості київських майстрів станкової графіки переважали пейзажні мотиви. Найбільш вдалі вирішення були в кольорових ліноритах О. Пащенка («Вид з Володимирської гірки», «Повідь на Трухановому острові»), в дереворитах К. Козловського («Соціалістичний Київ») та численних малюнках олівцем Г. Пустовійта, виконаних під час творчої подорожі по західних областях Української РСР.
Помітних успіхів досягли у довоєнний період київські скульптори. Великою популярністю у глядачів користувалися скульптурні твори «В. Чкалов», «Г. Котовський», «Снайпер» Б. Іванова, «Іспанська жінка» Г. Петрашевич, «Червоноармієць» П. Ульянова та інші. В Трипіллі було споруджено пам’ятник комсомольцям, які загинули в боях з бандитами. У п’яти бронзових рельєфах скульптори Білостоцький, Пивоваров і Фрідман розповіли про життя і загибель молодих героїв.
Ряд психологічно виразних скульптурних портретів створили скульптори Г. Пивоваров (І. Франка, О. Довженка), І. Макогон (Т. Шевченка, художника І. Северина), Б. Кратко (М. Заньковецької) та інші.
Твори київських митців з успіхом експонувались на республіканських та багатьох всесоюзних художніх виставках, зокрема на виставках «Індустрія соціалізму» (1938 р.), «Нові твори графіки СРСР» (1939 р.), «Кращі твори радянських художників» (1940 р.), на виставці творів групи українських графіків у Москві (1940 р.).