Перші кроки відбудови міста
Одразу ж після визволення Києва від окупантів трудящі столиці під керівництвом партійної організації почали відроджувати промисловість і міське господарство, без яких неможливо було забезпечити найелементарніші умови життя населення і подавати допомогу фронту. Бойовою програмою для киян, як і для трудящих інших визволених районів країни, була постанова РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації». В ній були накреслені заходи по відбудові народного господарства і по наданню допомоги трудящим визволених районів з боку всіх братніх республік.
У визволеному Києві з перших же днів відновили роботу міська партійна та комсомольська організації, місцеві органи влади, а також громадські організації. Керівні працівники цих організацій вступили в місто разом з передовими частинами Червоної Армії. Вони були відкликані із східних областей країни або демобілізовані з армії за рішенням ЦК ВКП(б). У парторганізацію міста влились також комуністи, які вийшли з підпілля.
Міськком партії провів велику роботу по розстановці комуністів і створенню на підприємствах та в установах первинних партійних організацій, які стали керівною силою в мобілізації трудящих на відбудову господарства і відновлення культурного життя міста.
Перед трудящими Києва стояли такі першочергові завдання: по-перше, відбудувати мости та залізничні колії, щоб війська Червоної Армії могли безперебійно постачатись всім необхідним; по-друге, забезпечити якнайшвидшу відбудову промисловості, щоб давати продукцію для фронту; по-третє, створити необхідні матеріально-побутові умови для населення міста, забезпечити його хлібом та інтими продуктами харчування.
На заклик парторганізації на підприємства прийшли кадрові робітники, інженерно-технічні працівники, які перебували в місті, а також жінки та молодь. Для забезпечення промисловості Києва кадрами широко запроваджувалось виробниче навчання молоді, розпочалась підготовка робітників у ремісничих училищах і школах ФЗН.
Відбудова промисловості, транспорту та житлового фонду в Києві відбувалась у надзвичайно важких умовах. У місті залишилось тільки 278 промислових підприємств, з яких не більше 75 могли частково розпочати роботу. На заводах і фабриках не було майже ніякого устаткування, на більшості великих підприємств майже всі виробничі корпуси були зруйновані. Дуже складною справою в обстановці війни, що тривала, було забезпечити підприємства сировиною та матеріалами.
У цей важкий час неоціниму допомогу Україні, в т. ч. Києву, подали ЦК ВКП(б), союзний уряд, братні республіки і насамперед великий російський народ, що дозволило у короткий строк загоїти найтяжчі рани, заподіяні війною.
В 1944—1945 рр. уряд Союзу РСР надіслав на Україну 4,5 тис. верстатів, 6 тис. автомашин, 7 турбін на 100 тис. квт (для Харкова та районних станцій Донбасу електроустаткування було надіслано окремо), ЗО тис. т металу, 450 тис. куб. м лісу, 30 тис. кв. м скла. Для потреб комунального господарства Києва було виділено понад 39 млн. крб., на відбудову житлового фонду — 500 млн. крб. Для відродження хлібопекарської промисловості міста Наркомхарчопром СРСР надіслав значну кількість устаткування, автомашин і палива. Комунальне господарство Києва одержало сотні тонн бензину, нафти, мазуту, гасу.
Майже щодня на станцію Київ-ІІ приходили ешелони з написами на вагонах: «Терміново — Києву». Це трудящі всієї країни надсилали столиці України устаткування, інструменти, матеріали.
Одним з найважливіших завдань, що стояли перед киянами в перші ж дні визволення міста, було будівництво мосту через Дніпро. Від цього залежало постачання частин 1-го Українського фронту. Командування фронту віддало наказ терміново побудувати висоководний міст через Дніпро. До виконання цього наказу приступили бійці 150-ї відбудовної команди. На допомогу їм прийшло 5 тис. киян. На будівництві мосту люди працювали вдень і вночі, часто стоячи у крижаній воді і під обстрілом ворожої авіації. Бригади Царика, Петосиної, Осадчої, Гороховського, Яковлєвої виконували виробничі норми на 250—300 проц. Завдяки самовідданій праці радянських людей залізничний міст через Дніпро був збудований у рекордно короткий строк — за 12 днів.
За героїчний труд командування 1-го Українського фронту від імені Президії Верховної Ради СРСР нагородило орденами і медалями понад 100 киян.
Для забезпечення безперебійного постачання фронту швидко відбудовувався залізничний транспорт. Тут з перших днів визволення працювало щодня по 600—800 чоловік, а з 20 листопада 1943 року — по 2 тис. чоловік. За перші 13 днів було відбудовано 9 колій станції Київ-Пасажирський, Солом’янський міст та інше.
На відбудові залізничного транспорту відзначились комсомольці та молодь Подільського, Залізничного і Дарницького районів. Комсомольці та молодь Дарницького вузла влаштували 140 недільників, на яких вони відпрацювали 63 тис. людино-днів. За цей період було очищено 12 тис. кв. м колій і територію ст. Дарниця, вивезено десятки тисяч кубометрів щебеню і цегли. За відмінну роботу Дарницька вузлова комсомольська організація була нагороджена Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ.
Залізничники Київського і Дарницького вузлів з 7 листопада 1943 по 1 січня 1945 року відбудували 435 км головних і станційних колій, 573 км стрілочних переводів, 61 залізничне приміщення.
Поряд з відбудовою залізничного транспорту та дніпровських мостів першочерговим завданням було також якнайшвидше введення в дію київських електростанцій і водопроводу. Від цього залежало відновлення роботи підприємств і взагалі нормальне життя міста. За рішенням Державного Комітету Оборони треба було відродити в найкоротший строк електростанції ДЕС-І, ДЕС-ІІ і дизельмоторну електростанцію. Внаслідок героїчної праці робітників електростанцій вже через 20 днів після визволення міста був даний перший промисловий струм. Був пущений водопровід, населення і підприємства одержали воду.
Поступово ставали до ладу і великі підприємства Києва. Вже на третій день після визволення міста від німецько-фашистських загарбників пролунав перший у Києві гудок. Це завод «Ленінська кузня» закликав робітників на відбудовні роботи. Спочатку була відремонтована електроустановка. Через три дні на заводі діяли артезіанський колодязь, ковальський, газогенераторний, авторемонтний та ливарний цехи. Завдяки самовідданій праці робітників стали до ладу окремі цехи заводів «Транссигнал», «Червоний екскаватор», ім. Дзержинського, залізничний вузол, молочний комбінат, хлібопекарні та інші підприємства.
На заводі «Укркабель» не залишилось жодного справного верстата. Зусиллями робітників було відремонтовано деяке устаткування і вже через сім днів після вигнання окупантів виготовлено перші 7 км польового кабеля. На іншому заводі залишилося 12 зіпсованих верстатів. Тут почали працювати 120 робітників. Завод одержав завдання фронту і терміново виконав його, одночасно виготовляючи деталі для відбудови мостів. За п’ять днів після визволення були підготовлені до пуску перші цехи заводу «Транссигнал», і з 12 листопада він почав випускати телефонні апарати для залізничного транспорту. На вщент зруйнованому заводі «Більшовик» робітничий колектив з завзяттям почав відбудовувати своє підприємство та налагоджувати його роботу. Через два місяці до ладу став ливарний цех заводу.
Починали працювати і підприємства легкої промисловості. Вже в листопаді 1943 року першу продукцію дали миловарний завод, білова фабрика, тютюнова фабрика, ковбасний завод.
Високі зразки трудового героїзму на відбудовних роботах були наслідком великого патріотичного піднесення серед трудящих. Робітник заводу «Ленінська кузня» Строков, виступаючи на зборах робітників підприємства в грудні 1943 року, сказав: «Я, інвалід Вітчизняної війни, пішов працювати після поранення для того, щоб всі свої останні сили віддати на допомогу фронту…, для прискорення часу перемоги над фашистськими виродками».
На заводі «Ленінська кузня» з перших днів були створені бригади, які уклали соціалістичні договори і змагались за першість у виконанні виробничих завдань. З кожним днем зростала кількість новаторів і передовиків виробництва. Робітники Шуляк, Онуфрієв, Ліпинський, Федоренко та інші щодня давали 200 проц. норми. Партійна організація поширювала їх досвід і домоглася загального виробничого піднесення. Достроково, 17 грудня 1943 року, на воду було спущено товарно-пасажирський пароплав «Ілліч». На його ремонті особливо відзначилися бригади Білоусова, яка виконувала завдання на 400 проц., і Славінського, яка давала 250 проц. норми.
Робітники заводу «Червоний екскаватор» у грудні 1943 року змонтували 10-тонний прес на 7 днів раніше строку і 25-тонний прес — на 4 дні раніше.
На підприємствах Києва широко розгорнулось змагання між бригадами за право називатись фронтовими. Ці бригади виробляли продукцію лише відмінної якості, добивались збільшення її випуску з меншою кількістю людей. Тільки у Жовтневому районі Києва на восьми підприємствах у грудні 1943 року було 16 фронтових бригад. Фронтові бригади на заводах «Більшовик» та ім. «Пенсе виконували завдання на 150 процентів.
В результаті самовідданої праці робітничих колективів Києва, очолених партійними організаціями, за півтора місяця з дня визволення, тобто на 1 січня 1944 року, було пущено в дію 100 підприємств.
Особливо широко розгорнулось соціалістичне змагання на заклик виробничників заводу ім. Лепсе у передтравневі дні 1944 року. На заводі «Укркабель», який 50 проц. продукції випускав для фронту, слюсарі Чичугін і Сутковий виконували завдання не менш як на 270—280 проц. За прикладом передових виробничників, комуністів та комсомольців на заводі перевиконували норми багато робітників. Вже у 1944 році завод відновив випуск врубового кабеля. Великих успіхів домоглися робітники механічного заводу. Включившись у змагання на честь 27-х роковин Жовтня, колектив підприємства виконав план на 150 проц. Особливо високих показників досягли виробничниця Воронцова, яка виконала план на 700 проц., слюсар Осетров, який виконав план на 300 процентів.
Високих досягнень у підвищенні продуктивності праці домоглися комсомольсько-молодіжні бригади Києва. За почином комсомолки-москвички К. Баришникової розгорнувся рух молодих патріотів за скорочення кількості членів бригад при незмінному виробничому завданні. Почин патріотки сприяв розвиткові багатоверстатного обслуговування, механізації, раціоналізації виробництва, поліпшенню технології, широкому запровадженню сумісництва професій.
Партійна організація міста приділяла велику увагу відбудові і розвитку легкої промисловості Києва. В 1944 році були пущені всі взуттєві фабрики, відбудовувалися швейні і трикотажні фабрики, став до ладу лікеро-горілчаний завод. Для побутового обслуговування населення і випуску товарів широкого вжитку в місті була заново створена місцева промисловість. Шляхи її розвитку визначались постановою РНК УРСР та ЦК КП(б)У від 26 вересня 1944 року «Про заходи по збільшенню товарів широкого вжитку». Підприємства Києва вже в 1944 році дали товарів широкого вжитку на 56 млн. карбованців.
Значна робота була проведена по налагодженню міського транспорту, вщент зруйнованого німецько-фашистськими загарбниками. Завдяки зусиллям робітників трамвайно-тролейбусного парку і трудящих інших підприємств він поступово відроджувався. Вже у 1944 році було введено в експлуатацію 12 трамвайних маршрутів довжиною 72,4 км, по яких курсувало щодня 50—60 вагонів, відновлено тролейбусне сполучення по першому маршруту довжиною 8 км.
Міськком партії та міськрада повсякденно займалися питанням житлового будівництва і відбудови приміщень установ та культурно-освітніх закладів. На кінець 1944 року у Києві було створено 70 будівельних організацій. На 1 січня 1945 року були закінчені відбудовні і ремонтні роботи в будинку Ради Народних Комісарів УРСР по вул. Кірова, приміщеннях театру ім. І. Франка, медичного інституту, театру музичної комедії, Філіалу Музею В. І Леніна, в трьох школах і 26 жилих будинках. По відбудові житлової площі Київ у 1945 році займав перше місце на Україні.
Щоб розібрати і вивезти сотні тисяч тонн щебеню, битого каміння, бетону, заліза, потрібна була велика кількість людей і автотранспорту. Міськком партії звернувся до населення міста з закликом взяти участь у відбудові столиці. Цей заклик схвалили ЦК КП(б)У і Раднарком УРСР. На нього відгукнулись усі кияни. Народна ініціатива в усій своїй величі проявилась під час суботників, коли у вільний від роботи час безкоштовно працювали тисячі людей. Це була дійсно всенародна відбудова. За прикладом сталінградців у Києві за кожним районом були закріплені ділянки роботи по відбудові міста, розгорнулось змагання між бригадами та районами за дострокове завершення завдань.
Комсомольці Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка і заводу «Транссигнал» звернулись до всієї молоді столиці з закликом перетворити відбудовні роботи в Києві у народну будову, кожному киянину відпрацювати на відбудові міста не менше 4 годин на тиждень. Цей заклик підхопили всі трудящі столиці. Вже в березні 1945 року на відбудові міста працювало 362 бригади.
У всенародну справу перетворилась відбудова Хрещатика. На центральній магістралі міста працювали учні, студенти, робітники, службовці, вчені, художники, архітектори, домашні господарки. Робота на Хрещатику стала справою честі кожного киянина. Молодіжна бригада заводу «Укркабель» у складі 30 дівчат, яку очолила А. Сурова, розібрала 500 куб. м завалів, заштабелювала 200 тис. штук цегли. Бригада комсомолки Є. Хавро з фабрики «Індпошив», що працювала тут, виконувала норми на 300—350 проц. У 1944 році на відбудові Хрещатика кияни відробили 229 329 людино-днів, вивезли 380 тис. куб. м щебеню.
На Хрещатику працювали також колективи будівельних організацій. Робота по відбудові центральної магістралі міста стала школою виховання кваліфікованих кадрів будівельників. Особливо відзначились бригади Колоса, Гранатова і Артамонової. На повну потужність використовувались механізми. Екскаваторник Баран у день Радянської Конституції в 1944 році один своїм екскаватором вибрав 1085 куб. м завалів, тобто замінив працю 500 чоловік. Міськком партії щомісяця підводив підсумки змагання між відбудовниками Хрещатика, відзначаючи переможців, нагороджуючи передові бригади і кращих виробничників грошовими преміями та перехідними Червоними прапорами.
На допомогу киянам у відбудові столиці прийшли колгоспники Київщини. Виконуючи постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації», Київський обком ЛКСМУ закликав комсомольців та молодь Києва і Київської області всебічно допомагати партійним і радянським організаціям у відбудові столиці Радянської
України. Комсомол Київщини взяв шефство над відбудовою Хрещатика. Протягом 1944 року на відбудову підприємств Києва і Хрещатика приїхало 10 тис. комсомольців і неспілкової молоді області. Згодом багато з них оволоділи професіями будівельників — мулярів, штукатурів, малярів. Імена колишніх колгоспниць, бригадирів молодіжних бригад, знатних будівельниць Є. Петриченко, М. Давидюк, Г. Чуйко, М. Пилипенко, які виконували щодня 250—300 проц. завдання, стали відомі не тільки в Києві, а й за його межами. Проведені роботи по розчищенню Києва дали можливість вже на початку 1945 року підготувати місто і насамперед Хрещатик до нової забудови.
1945 рік ознаменувався видатними історичними подіями в житті радянського народу. Переможно завершилась Велика Вітчизняна війна. Країна від виробництва для потреб війни перейшла до виробництва для мирних цілей. Швидко відроджувані промислові підприємства столиці у другому півріччі почали перебудовуватися на випуск продукції мирного часу. Наприкінці 1945 року вони замість продукції для потреб фронту стали випускати промислове устаткування, господарські товари масового споживання. Так, завод ім. Горького почав виготовляти високоякісне верстатне устаткування для промисловості, інші підприємства — різноманітну апаратуру, машини, вітродвигуни для колгоспів, ваги, замки тощо.
Перехід промисловості на випуск продукції мирного часу прискорив відбудову зруйнованих німецько-фашистськими окупантами фабрик, заводів, комунального господарства, залізничного та водного транспорту, житлового фонду.
Суднобудівний і судноремонтний завод, який у 1945 році відновив довоєнну потужність, обладнав суднопідйомну базу, підняв, відбудував і здав в експлуатацію 162 затоплені річкові судна. У тому ж році колектив підприємства збудував і здав в експлуатацію кілька буксирних катерів, надав дійову допомогу робітникам Херсона у відбудові Херсонського суднобудівного заводу, виготовивши устаткування для його цехів та електростанції. Особливо великий вклад вніс завод у відбудову важливої водної артерії нашої Батьківщини — Дніпро-Бузького каналу, судноверфей та Київського порту.
На 1 січня 1946 року, тобто через 26 місяців після визволення Києва від німецько-фашистських окупантів, кияни повністю або частково відбудували 734 підприємства союзної, республіканської та місцевої промисловості, 81 артіль та 11 промкомбінатів.
Героїчними зусиллями трудящих за допомогою російського та інших братніх народів великого Радянського Союзу було відбудовано понад 86 тис. кв. м виробничих площ. Було введено в дію в машинобудівній промисловості 71,3 проц. промислового устаткування довоєнного рівня, а в місцевій промисловості— 24,6 проц.1 Виробнича потужність електростанцій, що відбудовувались, досягла 31 проц. довоєнного рівня. Успішно працювали також підприємства легкої промисловості. Якщо у 1944 році промисловість міста випустила продукції на суму 273 млн. крб., то у 1945 році — на 388,8 млн. карбованців.
Одночасно з відбудовою господарства у Києві швидко відроджувалось культурне життя, відкривались школи, вищі учбові заклади, театри.
Героїчний Київ швидко загоював рани, нанесені війною.
Героїзм та мужність киян в роки Великої Вітчизняної війни були високо оцінені радянським народом. Столиця Радянської України Київ за подвиг у Великій Вітчизняній війні удостоєний звання міста-героя і нагороджений орденом Леніна.