Наукове і культурне життя Києва. Початкова і середня загальна школа
У кріпосницькій Росії кінця XVIII і початку XIX століття народна освіта була зосереджена в руках духовенства. В. І. Ленін писав, що царська Росія була «тюрмою народів». В ній панувало кріпосне, політичне й національне рабство. З надзвичайною послідовністю пропагувалося серед народу церковне вчення, яке вимагало від задавлених темнотою і злиднями трудящих рабської покори експлуататорським класам, адміністративному і поліцейському апарату. Але економічний і політичний розвиток країни, посилення боротьби народних мас проти феодально-кріпосницького ладу примусили царський уряд відкрити школи і для непривілейованих верств населення. В 1802 році в Росії вперше було створено міністерство народної освіти. Протягом 1802—1804 рр. були опрацьовані «Статут університетів» і «Статут підвідомчих їм учбових закладів». Хоч ця реформа передусім мала задовольнити інтереси дворян, вона певною мірою сприяла також збільшенню кількості початкових шкіл у країні.
Незважаючи на всілякі урядові перешкоди, кількість шкіл у Києві протягом 1800—1830 рр., хоч і дуже повільно, все ж зростала. В 1835 році у місті діяли: повітове училище (відкрите в 1807 році), 4 початкові школи, 5 приватних пансіонів для хлопців і 4 для дівчат. Всього в цих школах навчалося 508 дітей2.
У Києві були складні умови для розвитку й середньої школи. Польські магнати й численна дрібна шляхта всіляко гальмували розвиток середньої школи з російською мовою викладання. Вони дивилися на т. зв. Південно-Західний край і Київ як на територію, що має бути повернена Польській державі, а тому, хоч і стояли за створення середньої школи в Києві, але при неодмінній умові, щоб викладання в ній велося польською мовою. Ці наміри польських дворян підтримувало й ополячене українське панство. В той же час у Києві жили російські та українські дворяни й купці, які виступали проти домагань польських панів. Ця боротьба теж певною мірою гальмувала відкриття середньої школи в місті.
У зв’язку з реформою середньої й університетської освіти в Росії на початку XIX століття вирішено було на базі «Київського головного народного училища» організувати гімназію. Учні 3-го і 4-го класів училища мали стати учнями 1-го класу гімназії. 13 жовтня 1811 року для Київської гімназії Олександр І затвердив особливий статут, який прирівнював її до вищих учбових закладів імперії. За своїм статутом вона називалася «Київська вища гімназія» і складалася з одного підготовчого і чотирьох вищих класів. Всі, хто успішно закінчував гімназію, одержували звання «дійсного студента» і службовий чин XII класу. У параграфі 15 «Статуту» було записано: «Той, хто одержує звання дійсного студента, користується всіма правами студента, університетом наданих»1.
Візитатор Віленського учбового округу Т. Чацький домагався, щоб навчання в гімназії велося польською мовою і щоб вивчалися ті ж предмети, що й у подібних польських учбових закладах. Проти цього домагання ополячити київську гімназію виступили київський генерал-губернатор М. І. Кутузов, міністр внутрішніх справ В. П. Кочубей та інші. «Незручно було б,— писав Кочубей,— щоб у Києві, найдавнішій столиці російській, де посаджено перший корінь російської освіти, вести навчання, як то рекомендує дворянство, польською мовою, коли й сама мова, властива корінним жителям тієї країни, не є мова польська»2.
В боротьбі за мову викладання Чацький і польське дворянство потерпіли невдачу. Але вчителів для гімназії мав давати Віленський учбовий округ, цим шляхом Чацький гадав впливати на виховання її учнів.
30 січня 1812 року в урочистій обстановці, під гарматні постріли, було відкрито «Київську вищу гімназію». Розмістили її в Кловському палаці (тепер вул. Чекістів), де вона й перебувала до 1857 року, коли її перевели в нове приміщення (тепер бульвар Шевченка, 14), яке будувалося для кадетського корпусу.
В Київській вищій гімназії вивчали латинську, грецьку, французьку, німецьку, російську і польську мови, вищу математику, хімію, фізику, технологію, архітектуру, Римське, Російське і природне право, політичну економію, комерцію, статистику, історію природи, сільське господарство, загальну, російську і польську літератури, філософію, логіку, психологію і естетику. В новоствореній гімназії навчалися діти всіх станів, але найбільше — сини поміщиків і чиновників. Так, у 1828 році з 119 учнів дворян було — 42, дітей чиновників — 39, купців — 8, привілейованих громадян — 4, міщан — 18, козаків — 1, іноземців — 1, інших—6.
Польське й ополячене українське панство бойкотувало першу гімназію за її русофільський напрям. Саме цим можна пояснити дуже повільний ріст кількості її учнів — у 1812 році їх було 48, у 1815 році — 63, 1824 році — 112 і в 1828 році — 1193. Отже, за 16 років в єдиній у Києві середній школі число учнів збільшилося всього лише на 71 чоловіка.
Щоб удосконалити систему середньої освіти в країні відповідно до потреб дворянства, 8 грудня 1828 року було затверджено новий статут, єдиний для всіх гімназій Росії, який став початком нового етапу в житті середніх шкіл. Замість п’ятирічного строку навчання вводився семирічний. У трьох перших класах учні вивчали однакові предмети, а починаючи з 4-го — гімназії поділялися на гімназії, де викладалась грецька мова і без неї. За новим статутом, усі гімназії країни перетворювалися на середні школи, які мали головним чином готувати учнів до вступу в університет. У зв’язку з цим Київська вища гімназія була реорганізована у звичайну і з 1833 року дістала назву «1-а Київська гімназія». Після реорганізації наплив учнів до неї швидко зростав. Це пояснюється ще й тим, що Микола І після розгрому польського повстання 1830—1831 рр. закрив майже всі школи, які існували при польських костьолах і монастирях на Правобережній Україні. З 245 шкіл цього типу залишилось діючими лише 19.
З 1832 року Київ став центром Київського учбового округу, який керував учбовими закладами Київської, Подільської, Волинської і Чернігівської губерній. Першим попечителем округу призначено Е. Ф. фон-Брадке. У 1836 році в Києві відкрито другу гімназію, яка дістала назву «Губернської гімназії», бо її директор вважався директором усіх шкіл, що існували на території губернії. Протягом першого року існування цієї гімназії кількість учнів у ній зросла з 246 до 308 чоловік1. У 2-й, або «Губернській гімназії», вивчали закон божий, російську словесність і логіку, російську мову, математику, латинську, грецьку, німецьку і французьку мови, географію, фізику, історію, статистику і малювання. Строк навчання був 7 років.
Послідовно проводячи політику царського уряду щодо русифікації Правобережної України, а в т. ч. й Києва, генерал-губернатор Левашов запропонував за прикладом Петербурга й Москви відкрити в Києві Інститут благородних дівиць, який мав давати своїм вихованкам не тільки певну освіту, естетичне й етичне виховання, а ще й право на посаду виховательок дітей у багатих дворянських та купецьких сім’ях. Уряд прихильно поставився до цієї пропозиції. 5 листопада 1834 року для інституту затвердили особливий статут. Після підготовчої роботи 22 серпня 1838 року Інститут благородних дівиць почав діяти. В 1843 році для нього збудували чудове приміщення за проектом архітектора В. Беретті.
До інституту приймали дівчат дворянського походження і дочок купців 1-ї гільдії. Повний курс тривав 6 років, а з підготовчим класом — 7. Плата за рік навчання дорівнювала в 1838 році 800 крб. асигнаціями. За навчання грати на музичних інструментах платили окремо 50 крб. на рік2.
У зв’язку з революційними подіями 1848 року в країнах Західної Європи і загостренням класової боротьби в Росії Микола І наказав радикально переглянути всю систему навчання в учбових закладах країни з тим, щоб повністю закрити туди доступ революційним ідеям. Від керівників учбових закладів і міністерства народної освіти вимагали кардинально змінити дух і напрям освіти.
Виконуючи наказ царя, в 1849 році шкільний статут 1828 року докорінно переробили. З учбових програм зовсім вилучили філософію, як «вогнище революційних ідей». У вищі й середні учбові заклади обмежувався прийом юнаків, що народились у «нижчих» верствах суспільства. В гімназіях ввели тілесне покарання й для учнів старших класів. 1-у Київську гімназію уряд перетворив у закритий учбовий заклад. В її двох «благородних пансіонах» виховувалися тільки дворянські діти.
В 1852 році у Києві почав працювати Володимирський кадетський корпус. Це була середня військова школа, з 1865 року вона так і називалася «військова гімназія».
У Києві в 1850-х роках існували приватні пансіони Левашової, Залеської і Ганф, у яких виховувалися дівчата багатих жителів міста. В цих пансіонах особливу увагу приділяли танцям, музиці та іноземним мовам. Загальноосвітніх знань пансіони давали своїм вихованкам дуже мало.
Особливу роль у розвитку середньої й вищої освіти на Правобережній Україні, і зокрема в Києві, відіграв видатний російський вчений, талановитий медик-хірург М. І. Пирогов, який з 1858 року займав посаду попечителя Київського учбового округу. Призначення Пирогова попечителем було, писав сучасник, цілою «…епохою в житті київських учбових закладів… Вплив його особливо помітно відбився на гімназіях, у них повіяло новим духом. Піднесли значення вчителів… Поліпшилась діяльність педагогічних рад…»1. У школах появилися журнали, які з захопленням читали й перечитували учні.
Під тиском визвольного руху в країні Олександр II в I860 році дав згоду відкрити в Києві третю — жіночу гімназію для дівчат всіх станів. Строк навчання в ній був 7 років. Дворянство ігнорувало цю гімназію, тому спочатку тут налічувалося тільки 40 учениць.
Якщо в початкових школах міста навчалися діти і трудящих мас Києва, то в київські гімназії вони доступу не мали. Всі 210 учнів 1-ї Київської гімназії були діти дворян і високопоставлених чиновників. У другій гімназії навчалося 594 учні, з них дітей дворян і чиновників — 537 чоловік, духовенства — 10, міської буржуазії — 47.
В усіх учбових закладах Києва, крім духовних шкіл, дитячих притулків і кадетського корпусу, в 1856 році навчалося 2645 чоловік, з них хлопців — 1975, дівчат — 6702.
Трекбэк с Вашего сайта.