Соціально-економічний розвиток (продовження)
Чотири дріжджово-винокурні заводи міста виробляли 1772 тис. градусів спирту в рік, а про розмір виробництва дріжджів свідчить те, що звідси щодня лише залізницею вивозилося від 300 до 400 пудів цього товару. Харчова промисловість була
представлена також 9 пивоварними заводами з річним виробітком 2840 тис. відер пива та 6 кондитерськими фабриками, які виробляли продукції на суму 308 тис. крб. У рік1.
Досить значного розвитку набуло виробництво будівельних матеріалів. У Києві налічувалося чимало цегельних заводів. Вони виробляли 150 млн.штук цегли в рік на суму близько 3,3 млн. крб. Цегла споживалася головним чином у Києві, а також вивозилась у сусідні райони. Існувало ще 2 кахельні заводи та один цементний, який виробляв 500 тис. пудів цементу в рік на суму 156 тис. карбованців.
У місті працювало 7 шкіряних заводів з річним виробництвом на суму 200 тис. крб. Миловарна промисловість була представлена 4 миловарними заводами, вартість продукції яких становила 458 тис. крб.2 Чимале місце посідала деревообробна промисловість. Тут діяло 5 лісопильних заводів, які виробляли продукції на 550 тис. крб. у рік, і 5 деревообробних фабрик з річною продукцією на суму 154 тис. крб. До значних підприємств належали також олійний завод, сірникова фабрика та ряд інших підприємств. Виробництво фарб було представлено 5 фабриками3. Крім того, у місті функціонували ще інші, більш дрібні підприємства.
На початку XX століття на Україні, як і у всій Росії, значно збільшилась довжина залізниць. У 1901 році було споруджено залізницю Київ—Полтава, а у 1902 році — Київ—Ковель. Інтенсивно збільшувався вантажооборот Київського залізничного вузла. Було також побудовано кілька під’їзних шляхів до підприємств.
Багато товарів транспортувалося і водним шляхом. На початку XX століття пароплавство по Дніпру було зосереджено в руках Другого пароплавного товариства, товариства «Корнилович і Піщанський», баронеси Клебак, акціонерного товариства Мальцевських заводів. У 1916 році пароплавні товариства об’єдналися у пароплавний концерн, який контролювався Міжнародним банком4.
У той час навігація тривала 90 днів на рік, а лісосплав 5—6 місяців. Багато вантажів перевозилося баржами, які піднімали вантаж у 8—10 тис. пудів. Вантажооборот Київського річкового порту був порівняно невеликим. Становище змінилося з побудовою у 1900 році Київської гавані. В 1907—1909 рр. у Київ було привезено близько 19 млн. пудів товарів та відправлено в середньому 2,5 млн. пудів. Через Київську гавань проходило 70 пароплавів, 2150 непарових суден і 320 плотів. З її причалів транспортувалось борошно, а до Києва везли зерно, сіль, нафту.
Річковими та залізничними шляхами разом у Київ в 1905 році було привезено близько 40 млн. пудів різноманітних вантажів та відправлено 9,1 млн. пудів.
На початку XX століття значно зросло загальноросійське торгове значення Києва. В цей час його торговий оборот становив 35,3 проц. торгового обороту всього Південно-Західного краю5. Київ вів велику торгівлю цукром, хлібом, шкірою, лісом, машинами, залізом, мануфактурою тощо. Він являв собою місце розподілу товарів на великій території, яка включала Чернігівську, Полтавську, Волинську губернії, а також Білорусію. Основну роль у торгових операціях відігравав цукор. По торгівлі цукром Київ був головним центром на Україні. Тут діяло 27 контор по продажу цукру, 117 контор і правлінь цукрових заводів. Торгівлю ним фінансували Волинський, Камський, Петербурзький та інші банки. У місті жили магнати цукрової промисловості, які за рахунок експлуатації робітників одержували величезні прибутки.
Важливу роль відігравав Київ у діяльності синдикатів, банків, страхових товариств, експортно-імпортних об’єднань. Фінансово-банківські операції, що проводились тут, набули загальноросійського значення. У місті знаходилось правління товариства цукрозаводчиків, яке діяло дуже активно.
Київ був великим кредитним центром. На початку XX століття тут налічувалося 11 банків та їх відділень, 3 товариства взаємного кредиту, 12 банкірських контор, 18 позичково-ощадних товариств і 4 позичкові каси. Криза негативно відбилася на київських банках. Ряд з них припинив платежі, в т. ч. Київський приватний комерційний банк та інші. Після кризи у діяльності банків почалося деяке піднесення. В період імперіалістичної війни кількість їх продовжувала зростати. Були відкриті Міський торговий позичково-промисловий банк, філіал Азовсько-Донського комерційного банку та інші. На середину 1917 року у Києві діяло 35 банків та їх філіалів і багато установ дрібного кредиту.
У цей час розширились операції київської біржі. За їх розмірами вона займала третє місце в Росії. Широко розгорнулась діяльність страхових товариств, яких налічувалося ЗО. Поряд з місцевими страховими товариствами тут діяли контори загальноросійських товариств («Волга», «Якорь», «Россия»), а також іноземні товариства (зокрема, «Урбен»). В умовах першої світової війни банківські і біржові операції дедалі більше набирали спекулятивного характеру.
Економічний розвиток Києва зумовив розгортання будівництва. З кожним роком місто розширяло свої межі, з’являлися нові вулиці, квартали, забудовувалися приміські селища Шулявка, Солом’янка, Деміївка та інші.
Район Линок вважався аристократичним. Тут майже зовсім не було установ, жодного підприємства і будувалися в основному комфортабельні особняки. Печерськ являв собою своєрідну частину міста. Тут були розташовані фортеці, артилерійські склади, завод «Арсенал», а також Печерська лавра, кілька монастирів та церков. Після скасування на початку XX століття так званих експланадних правил на Печерську було споруджено ряд приватних будов.
Найбільше була забудована центральна частина міста — старий Київ з прилеглими районами. На Хрещатику виникли контори, банки, кінотеатри, готелі, крамниці. Було прокладено ряд нових вулиць, у т. ч. Банкову (тепер Орджонїкідзе). На місці незабудованої садиби дроф. Ф. Ф. Мерінга, розташованої між Хрещатиком і Банковою, з’явилися вулиці Миколаївська (тепер К. Маркса), Мерінгівська (тепер Заньковецької), Ольгінська (сучасна Маяковського), було збудовано театр Соловцова (нині театр ім. І. Франка), цирк, готель «Континенталь», дворянське зібрання.
В південній частині міста був розташований район «Нової будови» (Либідська частина). Тут навколо заводів виросли халупи, де жили робітники. За полотном залізниці розкинулось с. Деміївка. Воно виникло в другій половині XIX століття в зв’язку з побудуванням залізниці і ряду заводів: цукрорафінадного, пивоварного та кількох цегельних. В останні роки перед світовою війною тут було прокладено трамвайну колію.
З давніх часів район Подолу був дуже заселений і колись вважався за міський центр. У другій половині XIX століття він втратив це своє значення, але внаслідок швидкого розвитку пароплавства продовжував відігравати значну економічну роль.
На північ від вулиці Верхній Вал був розташований Плоський район, до якого входили Куренівка, Пріорка і Пуща-Водиця. Куренівка і Пріорка являли собою район робітників і бідноти, процент його забудови був невисокий. Пуща-Водиця виникла як дачне селище буржуазії.
Лук’янівка і Солом’янка були мало заселені. На початку XX століття, коли на Лук’янівці зросли заводи — дріжджовий, машинобудівний та кабельний, ця територія починає швидко забудовуватися.
На території Старого Києва між Солом’янкою, «Новою будовою» і Лук’янівкою розташовувалася Бульварна частина міста. Вона являла собою район значної забудови. В його межах знаходилась одна з найбільших ринкових площ — Галицька (тепер площа Перемоги). До Бульварної частини міста входило передмістя Шулявка. Наприкінці XIX століття з побудуванням тут заводу Гретера і Криванека та Київського політехнічного інституту (перший політехнічний інститут у Росії) цей район починає швидко розростатися. Кількість населення Шулявки за період з 1897 по 1912 рік зросла майже у 5 разів. Вона перетворилася на робітничу і промислову околицю, яка відігравала велику роль у розвитку революційного руху в місті.
На захід від Шулявки розташувалося дачне селище Святошин.
У 1904 році заселена площа Києва становила 56,06 кв. верст. Після приєднання в 1910 році до міста селищ Верхньої і Нижньої Солом’янки, Кучменового і Протасовой) ярів і Батиєвої гори, а в 1911 році с. Шулявки, Караваєвих дач і прилеглих до них місцевостей заселена площа міста на початок 1912 року досягла 59 кв. верст. За розміром забудованої міської площі Київ займав третє місце в Росії.