Соціально-економічний розвиток Києва
Київ у другій половині ХVІІ століття складався з трьох частин: Верхнього міста, Подолу і Печерська. Крім того, були передмістя — Гончари і Кожум’яки, де жили ремісники, Куренівка, де жили козаки, та слобода, де жили селяни Печерського. Софійського, Михайлівського і Кирилівського монастирів.
Головним центром торгівлі і ремесла був Поділ, тут же був магістрат та Києво-Вратська колегія.
Під час визвольної війни воєводський замок на горі Киселівці був зруйнований. Російські воєводи збудували нові укріплення навколо Верхнього міста — над старими валами, що були споруджені ще до монгольської навали, насипано нові.
На Печерську були розташовані будівлі Києво-Печерської лаври, двори лаврських ремісників та слуг. Печерськ теж був оточений земляним валом. Пізніше, в 90-х роках, навколо Печерського монастиря було споруджено кам’яну стіну.
У другій половині XVII століття Київ продовжував користуватися магдебурзьким правом, підтвердженим царськими грамотами.
Після визвольної війни у Києві і на Київщині значно зменшилась кількість населення. Багато загинуло під час епідемії чуми у 1652 році. Так, в Печерському монастирі, як свідчить сучасник, з 500 чоловік залишилося в живих лише 200.
У другій половині XVII століття в результаті нападів на Правобережжя татарів і турків багато міст і містечок зовсім опустіло. Через це дуже повільно заселявся і Київ.
Після визвольної війни змінився соціальний склад населення. Зникла польська шляхта і католицьке духовенство. Основною групою населення було міщанство. Крім цього, тут було багато козаків, які оселилися у місті після визвольної війни. Значно зросла кількість посполитих, у тому числі монастирських.
В цей час був реорганізований Київський полк, у зв’язку з чим було утворено окрему Київську сотню. В місті оселилася козацька старшина, у якої в Києві та його околицях були землі і піддані.
Багатим і впливовим було вище київське духовенство, яке, використовуючи боротьбу старшини, захоплювало маєтки шляхтичів, вільні землі, одержувало у царя привілеї на володіння селами і, нарешті, прибрало до своїх рук майже всю землю Київської сотні.
Перепис 1666 року дає уявлення про розвиток ремесла і торгівлі у Києві в другій половині XVII століття. В місті налічувалося 684 двори міщан, з них 209 ремісників і ЗО купців. Отже, ремесло було досить розвинутим в місті. При цьому слід врахувати, що у переписі не наводяться дані про ремісників-козаків.
Серед київських ремісників існувала значна диференціація. Так, поряд з заможними ремісниками була численна група «підсусідків», яка працювала у своїх дворовласників. У Києві в той час налічувалося 33 ремісничі і промислові професії: кожум’яки, кравці, шевці, прасоли, або чумаки, ковалі, ткачі, м’ясники, пекарі, шабельники, кушніри, панчішники, пивовари, бондарі, столярі, винокури, ювеліри, мильники, колесники, мельники та інші.
Об’єднувалися київські ремісники в чотири основні цехи — швацький, кушнірський, ковальський і швецький. Крім цих, були ще цехи музикантів і бондарів. Але поступово цехи дробилися. Так, якщо у другій половині XVII століття їх було 11, то у XVIII столітті — вже 15.
Київ був одним з найбільших на Україні центрів друкарства. Це визначало наявність у місті таких професій, як друкарі, гравери, художники, брошурувальники, палітурники, золотники, виготовлювачі друкарських фарб.
Поряд з ремеслом в Києві існували промисли: виробництво цегли, млинарство, виробництво спиртних напоїв, воску і т. п.
Цегельні існували в місті з XVI століття. Дуття в печах здійснювалось за допомогою водяного колеса. Воно приводило в рух міхи, а також ступи, які місили цегельну масу. Тут серед робітних людей існувала певна спеціалізація: були грубники, формувальники, візники та інші. Крім міських, замкових і монастирських цегелень, існували цегельні приватні, якими володіли міські багатії.
Найбільш поширеним промислом був горілчаний. Його намагалися повністю захопити у свої руки монастирі, а також старшина і заможні козаки. Виробництво напоїв — горілки, пива, меду — становило монополію міщан ще з XVI століття і було закріплене за ними царською грамотою у 1654 році; у 1663 році ця монополія підтверджена універсалом гетьмана Брюховецького.
За переписом 1666 року в Києві на ріках Либеді, Сирці, Кудрявці було 17 водяних млинів: з них 6 належало міщанам і козакам, 11 монастирям. В місті були також воскобойні. Біля Києва знаходились гути Видубицького монастиря, на яких вироблялось скло.
Частина київського козацтва займалась ремеслом, промислом і торгівлею. Вони володіли в місті та його околицях угіддями, млинами тощо. Промислами і торгами займались також російські стрільці, що жили в слободі біля Старо-Київської фортеці.
Значні економічні позиції в Києві займали численні монастирі. їм належали великі земельні площі, угіддя, млини, цегельні, будинки, промисли. На землях і дворищах Братського, Печерського, Фролівського, Михайлівського та інших монастирів Києва налічувалось 84 двори ремісників, що становило 13 проц. від усієї кількості ремісників у місті.
Київ був великим торговельним центром. Тут здійснювався обмін сільськогосподарської продукції на промислові та ремісничі вироби. На київському ринку збувались товари з Туреччини, Греції, Польщі і Німеччини.
За переписом 1666 року в Києві було багато великих купців, чумаків, чимало дрібних торгівців, так званих коробійників. До великих купців Києва належали І. Тетеревський, П. Котович, В. Мезенський, Ф. Іванов, А. Зосимович та інші. Вони вели торгівлю з Львовом, з білоруськими і російськими містами. Турецькі, молдавські, волоські й угорські купці привозили вина, фрукти, дорогі тканини.
В ході визвольної війни українського народу та особливо після входження Києва до складу Росії — ширились і міцніли економічні зв’язки Києва з містами Росії.
В Київ все частіше приїздили купці з Брянська, Севська, Трубчевська, Рильська, Путивля. Велику роль у зв’язках Києва з Росією відіграв Свенський ярмарок (під Брянськом), де київські купці закупали великі партії хутра. Все частішими ставали приїзди київських купців у Москву. У 1693 році у Москву п’ять разів прибували київські купці, які привезли товарів більше, ніж на 5 тис. крб. Кияни- купці привозили в Москву й інші російські міста шкіри, віск, селітру, скляний посуд, тютюн тощо. З Києва до Росії везли також ювелірні вироби, парчу і шовкові тканини, які надходили до Києва з країн Сходу.
Російські купці привозили у Київ хутра, тканини, юфть, тульське залізо, «сермяжне» сукно, зброю. Великі торгові операції в Києві здійснювали московські торгові люди П. Зеркальников, П. Татарин, брянський купець Т. Биков.
Дуже багато привозили в Москву з Києва книг, виданих Києво-Печерською, Острозькою і Львівською друкарнями.
З припиненням військових дій з кінця 70-х років починає зростати населення Києва. Місто відбудовується. Поліпшується благоустрій. Окремі вулиці Києва вже мали дерев’яну бруківку. Заможні міщани і козацька старшина користувалися спеціальними водопроводами. Для цього виготовлялись дерев’яні труби. В Києві була також досить широка каналізаційна сітка — на території Подолу і Старого Києва.
Отже, на кінець XVII століття відмічається значний економічний розвиток Києва. Цьому сприяло визволення міста від гніту польської шляхти, розвиток економічних зв’язків з Росією в результаті возз’єднання України з Росією і входження Києва до складу Російської централізованої держави та забезпечення царським урядом міських привілеїв.
Трекбэк с Вашего сайта.