Стародавні поселення на території Києва та його околиць. Виникнення міста Києва
Життя Києва яскраво відбиває історію всієї нашої Вітчизни. Стародавній літописець назвав Київ «матір’ю міст руських». Цим підкреслено величезне значення Києва в історії стародавньої Русі — колиски трьох братніх народів — російського, українського та білоруського.
Виникнення Києва губиться в глибокій давнині і оповите легендами. Лише археологічні пам’ятки розповідають про найдавнішу історію людей, що проживали на території, де пізніше виросло славетне місто.
Про існування тут первісних людей свідчать археологічні знахідки, виявлені в 90-х роках XIX століття українським археологом В. В. Хвойком на Подолі, у садибі № 69—61 по Кирилівській вулиці (нині вул. Фрунзе) . Виявлені ним поселення давнього кам’яного віку на території Києва прийнято називати Кирилівською стоянкою. Тут знайдено знаряддя праці первісної людини з грубого каменю та кісток (різці, скребки тощо), залишки вугілля від вогнищ, а також кістки мамонтів, шерстистих носорогів та інших тварин періоду палеоліту. Це свідчить про тег що поселенці Кирилівської стоянки займались мисливством.
Місце стоянки первісних людей часів палеоліту було виявлено також на околиці Києва у Протасовому яру, поблизу Байкового кладовища . Поряд із знаряддями праці та кістками тварин на обох київських стоянках, особливо на Кирилівській, виявлено залишки примітивних жител — землянок, укріплених деревом.
Дальші дослідження Кирилівської стоянки В. В. Хвойком засвідчили, що на території Києва і в епоху мезоліту жили люди. Тут же в одному з культурних шарів виявлено сліди перебування людей тринадцять—десять тисяч років тому. Проте в цьому шарі було знайдено значно менше кісток тварин і вугілля; житла, які майже не збереглися, були тимчасові, бо люди, шукаючи дичини і багатих рибою ділянок річок, змінювали місця стоянок.
Під час неоліту (VIII—IV тисячоліття до н. е.) високого розвитку досягло мисливство і особливо рибальство. З’являються дерев’яні човни, рибальські сіті, гачки. З’являються деревообробні інструменти, правда, примітивні — спочатку оббиті сокири,— а потім і шліфовані.
В кінці IV — на початку III тисячоліття до н. е. з’являються металеві вироби з міді і бронзи. В цей же час виникають і найдавніші форми господарської діяльності — скотарство і землеробство. Цей період у суспільному житті характерний завершенням процесу формування племен.
Стоянки періоду неоліту розміщувались на піщаних дюнах і терасах річкових долин. В Середньому Придніпров’ї, в тому числі на території сучасного Києва та його околиць, таких стоянок дуже багато . Вони зустрічаються по обох берегах Дніпра. Особливо їх багато на правому березі. Так, на території сучасного Києва і його околиць такі стоянки виявлені в районі Солом’янки і Совок, на Оболоні і Приорці, на Лисій горі, в Пирогові, Козині та Віті-Литовській, біля Микільської Слобідки, у Вигурівщині, Вишеньках, Гнідині та в ряді інших місць .
Знахідки залишків жител і знарядь праці на місці колишніх поселень свідчать про те, що їх поселенці займалися примітивним скотарством. А відбитки зерен ячменю на одному з уламків ліпної глиняної посудини з неолітичної стоянки біля Віти-Литовської (селище Чапаєвка) свідчать вже про те, що поселенці були знайомі і з примітивним землеробством.
Після неоліту настала нова епоха, яка характеризується появою і широким поширенням металевих виробів з міді та її сплаву з оловом — бронзи. Цей період і дістав в історії назву періоду енеоліту. Характерною для цього періоду є трипільська культура (IV — початок III тисячоліття до н. е.), яку відкрив В. В. Хвойко . Вона характеризує остаточний перехід жителів Південно-Східної Європи від полювання і рибальства до хліборобства і тваринництва. Племена цієї культури вели жвавий обмін товарами свого виробництва з областями Середнього Подунав’я, Балкан та Східного Середземномор’я, звідки вони одержували знаряддя праці і зброю з міді і бронзи.
Житла трипільців мали дерев’яний каркас, обплетений лозою і обмазаний глиною. Пізніше були житла типу напівземлянок, верхня частина яких була дерев’яною. Підлога в житлах робилася з товстого шару випаленої глини, яка захищала їх від сирості. Зберігаючись довгий час, вона дає змогу скласти уявлення про розмір та внутрішнє планування жител і поселень в цілому. В трипільських поселеннях житла часто мали досить значні розміри — до 200 кв. м. Вони поділялися на окремі приміщення, у кожному з яких були глинобитні печі. Таке окреме приміщення займала одна сім’я, а кілька споріднених сімей займали все житло. Поселення трипільської культури часом були дуже великими — в них налічувалося по кілька десятків і навіть сотень жител. Ці поселення були, очевидно, поселеннями великих родових общин.
Поселення трипільської культури були виявлені В. В. Хвойком і у Києві . В садибі № 81 на Кирилівській вулиці ним було знайдено і досліджено 12 напів-землянок трипільського типу. Крім того, такі ж поселення виявлені над Подолом (в районі Татарки), на Сирці, на горах Замковій і Старокиївській, на вулиці Великій Підвальній, у Кріпосному провулку (біля Окружного Будинку офіцерів), на Солом’янці, у Голосієві,, Корчуватому, Китаєві, на Борщагівці та в інших місцях.
На території Києва пізній період міді-бронзи (середина II — початок І тисячоліття до н. е.) представлений залишками поселень, де були знайдені глиняний посуд, шліфовані і просвердлені кам’яні сокири, вироби з бронзи. Поселення цього періоду знайдені на Замковій горі (ліпний глиняний посуд), на Подолі (бронзові браслети), на Старокиївській горі (бронзова сокира), на Борщагівці і на Трухановому острові (глиняний посуд).
VIII століття до н. е. у Східній Європі було початком раннього залізного віку. Поширення заліза сприяло швидкому розвитку суспільства. Особливо швидко в цей період розвивалися землеробство і ремесла.
На території Середнього Придніпров’я ще на початку залізного віку виник великий етнічний масив осілого землеробсько-скотарського населення. Тут знайдені численні сліди у вигляді залишків укріплених городищ, неукріплених поселень, курганних поховань і могильників, які часто зустрічаються і в найближчих околицях Києва.
У VIII—III століттях до н. е. землеробсько-скотарське населення перебувало на етапі розкладу первіснообщинних відносин і виділення родоплеменної знаті. Майнове розшарування і нагромадження значних багатств поступово перетворювало її в соціальну знать — в експлуататорський клас.
В курганах, похованнях вождів, знаті, бідних людей знаходять чималу кількість знарядь праці і зброї, глиняний посуд, пряслиця та інші предмети, які свідчать про високий розвиток ремесла — гончарного, залізодобувного і обробного, ювелірного, ткацького, деревообробного та іншого.
Біля Києва виявлено і розкопано кілька неукріплених поселень VI—IV століть до н. е., де знайдено залишки невеликих жител півземлянкового типу і значну кількість різних предметів із заліза і бронзи, глиняний посуд, кістки домашніх і диких тварин. Жителі цих поселень займалися скотарством, використовуючи заплави Дніпра і Десни як пасовища. Такі поселення виявлені біля сіл Підгірці і Погреби, а також на території Києва — в Червоному хуторі , на Приорці, Подолі, Старокиївській горі, в садибі Софіївського собору, Києво-Печерській лаврі, на Лисій горі, Микільській слобідці та в інших місцях околиць Києва.
Усі ці поселення на території сучасного Києва, що відносяться до кам’яного віку, епохи міді-бронзи, заліза ще не можна вважати тими, на базі яких виник Київ. У певний час вони були або зруйновані, або залишені жителями і, отже, не змогли перетворитися у місто — столицю Київської Русі. Тільки незадовго до початку нашої ери на території, що її займає тепер Київ, виникли древньослов’янські поселення, на базі яких згодом і виникло місто.
Кінець І тисячоліття до н. е. і початок І тисячоліття н. е. був завершенням формування слов’янських племен Наддніпров’я з властивою їм культурою полів поховань зарубинецького і черняхівського типів. Пам’ятки культури полів поховань, що належать східним слов’янам, знайдені на південній околиці Києва — у Корчуватому, на річці Либеді, над Почайною, на київських горах Киселівці, Старокиївській, Печерській, на Кирилівських узгір’ях, на Червоному хуторі. Це свідчить про те, що слов’янські племена були тут давніми поселенцями і поселення цього часу, виявлені тут, можуть вважатися ядром майбутнього міста.
Давня історія Києва має кілька періодів. Перші сторінки її за археологічними даними слід починати не пізніше II століття до н. е.— І століття н. е. З цього часу ми з певністю можемо починати історію наших безпосередніх предків, що постійно і назавжди осіли на території майбутнього міста Києва. Небезпідставно археологи висловлюють думку, що Київ може вважатися ровесником поселення Лютеція, з якого виріс Париж, що недавно відзначав свій 2000-річний ювілей .
У східних слов’ян Середнього Придніпров’я в першому тисячолітті нашої ери високого рівня досягло землеробство, яке стало орним. Був відомий плуг з залізним наральником. Розвиненими були залізодобування та залізообробне ремесло. В окрему виробничу галузь виділилось гончарство. В середовищі слов’ян ішов процес розкладу первіснообщинного ладу почала зароджуватись майнова диференціація в руках окремих осіб нагромаджувалися багатства.
Розкладалася родова організація суспільства, на зміну якій приходила територіальна сільська община. Утворювалися перші, ще примітивні, політичні об’єднання — союзи племен.
Таким чином, вже в цей час східнослов’янські племена досягли високої ступені соціального розвитку і стояли на порозі класового суспільства і державного устрою.
Між IV—VII століттями н. е. іноземні джерела називають південно-західну групу слов’янських племен — антами. Найбільше свідчень про антів у готського історика Йордана (VI ст.) та візантійського — Прокопія Кесарійського (близько 562 р.). Анти заселяли землі між Дніпром і Дністром і доходили до Карпат.,
Розташовані на території сучасного міста стародавні поселення поступово злились в одне поселення міського типу — древній Київ. Цей процес був складним і довгим. Розглядати його не можна без зв’язку з загальними питаннями утворення древньоруських міст Середнього Придніпров’я.
Виникнення міст — великих торговельно-ремісничих, адміністративних і культурних центрів — нерозривно зв’язане з процесом відділення ремесла від сільського господарства, з розкладом первіснообщинних відносин і утворенням класового суспільства.
Ще в II столітті н. е. відомий грецький географ і астроном Клав дій Птолемей у своєму творі «Географія» перелічує ряд міст, що були розташовані по річці Борисфену (Дніпру). Хоч серед міст, названих Птолемеем, і немає Києва, все ж місто, на території якого пізніше виник Київ, треба шукати саме серед тих, про які пише Птолемей, а пізніше, в VI столітті, і Йордан.
За свідченням староруського літописця слов’яни — «сѣдоша по Днѣпру и на рекошася поляне, а друзии Деревляне, зане сѣдоша в лѣсѣх: а друзии сѣдоша межи Припетью и Двиною и нарекошася Дреговачи: и сѣдоша на Двине и нарекошася Полочане, рѣчки ради, яже втечеть в Двину, именем Полота… Словянє же сѣдоша около озера Ильменя и прозвашася своим именем… А друзи же сѣдоша по Деснѣ и по Семи, а по Сулѣ, и нарекошася Сѣверо. И тако розидеся Словенск язык» .
На перше місце літописець поставив плем’я полян, що проживало на середній течії Дніпра і займало територію на південь до гирла Росі, на південний захід до Ірпеня, на північ майже до Прип’яті. Центром їх і був Київ, походженню якого певну увагу присвятив літописець. В літописному зведенні «Повести временных лет» розповідається легенда про те, що у полян були три брати — Кий, Щек і Хорив та сестра їх Либідь.
Згідно з цією стародавньою легендою, старший брат Кий жив на горі, де в часи життя літописця був узвіз Боричів, тобто над горою, де тепер починається Андріївський узвіз. Щек — на другій горі, що зветься Щекавицею, а Хорив — на третій, яка називається Хоревицею. Іменем сестри Либеді названо річку Либідь.
Пізніше три брати побудували «градъ во имя брата своего старѣйшаго и нарекоша имя ему Киев» . Ця легенда говорить про факт існування на території сучасного Києва в давні часи кількох поселень, кожне з яких своєю назвою зв’язане з іменем одного з трьох братів — легендарних засновників Києва.
Археологи виявили на Старокиївській горі у садибі Історичного музею рештки поселення названого ім’ям старшого з трьох братів Кия: рів, що оточував поселення для захисту жителів від нападів ворогів, житла, фундамент культової споруди та інше. З усього цього виходить, що князівський град Кия виник насамперед як укріплення, навколо якого розташовувались житла киян.
Територія Києва була заселена не лише в районі Старокиївської гори. Дослідження археологів дають змогу говорити про те, що на горі Киселівці, над теперішнім Подолом, також було значне поселення давніх киян. Тут виявлені не лише залишки ліпленої кераміки VI—VII століть, а й візантійські монети V—VI століть, бронзові підвіски з рельєфним зображенням обличчя людини, амфора VI—VII століття тощо.
Матеріальні пам’ятки другої половини 1 тисячоліття н. е. знайдені археологами під час розкопок і в інших районах Києва. Так, у підніжжі гори Киселівки на Подолі, була знайдена така сама, як і на горі, амфора з червоної глини, що датується VI—VII століттями . Кераміку VI—VII століть було знайдено на Межигір- ській вулиці. Це такі ж знахідки, які зустрічалися і під час розкопок на горах Старокиївській та Киселівці.
Ювелірні вироби, коштовності, металеві прикраси та грошові скарби, виявлені у Києві, свідчать про те, що вже в ті часи тут було багато заможних жителів. Класове розшарування у слов’ян виникло ще до IX століття на грунті розкладу первіснообщинних відносин і появи виразних рис феодального суспільства.
В добу феодалізму замки були укріпленими центрами панування експлуататорів. Крім того, вони мали велике значення в обороні від нападів ворогів. Побудова града — укріплення київських князів — свідчить про те, що на Русі відбулися глибокі соціальні зміни в суспільстві. Народжувались нові феодальні відносини, що базувалися не на рабовласництві, а на великій земельній власності князів, бояр та дружинників князя. Одночасно князівські центри, зокрема Київ, стають осередками ремесла і внутрішнього та зовнішнього товарообміну. Київ стає великим економічним, політичним та військовим центром. Оборона від варягів та кочовиків стає життєво необхідним завданням Київського князівства і всього його населення. Невипадково поряд з повістями про заснування трьома братами Києва літописець вміщує повісті про те, як варяги беруть данину із слов’ян новгородських, а хозари «на полянах і сіверянах та на вятичах» . Боротьба з кочовиками була причиною, яка викликала необхідність будівництва укріплених градів на Русі і насамперед старокиївського укріплення у IX столітті.
Докладніші літописні подробиці про життя Києва відомі з кінця IX та з початку X століття, тобто з того часу, коли Київ стає на чолі східнослов’янської Древньо-руської держави і посідає перше місце серед багатьох староруських міст, яких налічувалося на Русі в IX—X століттях понад 20. Найбільшими з них були Київ, Переяслав, Чернігів, Білгород, Васильків, Любеч, Полоцьк, Новгород та інші. Особливо багато міст було на Наддніпрянщині.
Київ вигідно був розташований на правому березі Дніпра, на високих узгір’ях. Сама природа добре захистила його від нападу ворогів, головним чином кочовиків. Найнебезпечнішими з них в X столітті були печеніги, а пізніше, в XI столітті — половці. Крутий високий берег Дніпра і Почайни робив неможливим напад на місто з трьох сторін. З півдня і заходу місто оточував густий бір. Сама топографія Києва — глибокі яри та долини, що перетинали райони міста,— також служили успішній обороні населення від нападу ворогів.
У IX столітті н. е. Київ став великим ремісничо-торговельним центром Східної Європи, чому сприяло його вигідне географічне положення на перехресті важливих торгових шляхів. Серед них найважливішим був дніпровський торговий водний шлях, який пізніше став відомим під назвою шляху «з варяг у греки».
За свідченням літопису, по цьому шляху Русь підтримувала торгові стосунки з Швецією, Римом, Константинополем, Болгарією та іншими .
З кінця IX століття Київ став політичним центром об’єднання східних слов’ян і утворення древньоруської держави.
Трекбэк с Вашего сайта.