Тимчасова окупація Києва і боротьба трудящих проти фашистського кривавого режиму. Героїчна праця трудящих Києва в східних районах СРСР (продовження)
За дорученням Залізничного райкому партії В. Д. Шишкін наприкінці 1941 року створив на Чоколівці підпільну організацію «Київський робітник», яку потім очолив кандидат партії С. Г. Самовольський. Організація проводила велику пропагандистську роботу, систематично випускала масовим тиражем листівки під назвою «Радянська Україна». Над випуском листівок самовіддано працював комсомолець В. Є. Токарев, незважаючи на те, що він був інвалідом (втратив обидві ноги). У друкуванні листівок Токареву завжди допомагав його 72-річний батько Є. П. Токарев.
Ця підпільна організація випустила понад 7 тис. примірників листівок і зведень Радянського інформбюро, які доставлялись одинадцятирічним піонером-зв’язковим Євгеном Вихровичем. Вони розповсюджувались серед трудящих Києва, зокрема на заводах «Більшовик» і «Ленінська кузня», серед колгоспників навколишніх сіл і на залізничних станціях.
Успішній діяльності Залізничного підпільного райкому партії протягом всього періоду гітлерівської окупації сприяла копітка і самовіддана робота господарки конспіративної квартири Я. М. Ярої. Проста і скромна безпартійна трудівниця Я. М. Яра в умовах масових арештів влаштувала нову конспіративну квартиру в будинку № 7 по Садовій вулиці на Чоколівці, яка стала штабом підпільників.
Залізничний райком створив дві підпільні групи на ст. Київ-Товарний, три групи — на ст. Київ-Пасажирський, три групи — в депо ім. Андреева і підпільну партійну організацію на чолі з П. І. Щербаковим у Печерському районі.
Вірними помічниками комуністів у справі мобілізації населення на боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками були комсомольці. Коли у жовтні 1941 року через масові арешти припинили свою діяльність підпільні райкоми комсомолу, Київський міськком партії утворив вісім нових райкомів ЛКСМУ. Нерідко підпільні комсомольські організації виникали самостійно з ініціативи найбільш політично зрілих комсомольців. Це — яскраве свідчення високого патріотизму радянської молоді.
Багато підпільних молодіжних груп створили райкоми комсомолу. Велику роботу щодо цього провів Радянський райком комсомолу на чолі з його першим секретарем Г. Я. Синициним. За допомогою райкому партії, зв’язок з яким було встановлено у листопаді 1941 року, райком комсомолу створив на лютий 1942 року підпільні молодіжні групи: в міському управлінні водопровідної сітки — з 5 чоловік, на поліграфічній фабриці — з 7 чоловік, на теплоелектроцентралі — з 11 чоловік та інші. Підпільна група на поліграфічній фабриці займалась виготовленням документів для радянських військовополонених і забезпечувала паспортами підпільників. Група на ТЕЦ розповсюджувала листівки, організовувала диверсії.
На початку літа 1942 року у Києві вели роботу 40 підпільних організацій, які об’єднували у своїх рядах 250 комуністів, 119 комсомольців і 377 безпартійних радянських патріотів1.
Уся діяльність підпільних організацій міста була спрямована на зрив заходів фашистських властей, які намагались використати матеріальні і людські ресурси нашої країни в боротьбі проти радянського народу. В січні 1942 року група робітників на чолі з підпільниками В. В. Удовиченком, М. П. Козиревичем, П. М. Романенком, В. В. Балишовим вивела з ладу підготовлений гітлерівцями до пуску хлібозавод № 8, який після цього так і не працював протягом всього періоду окупації. У лютому на заводі «Більшовик» було виведено з ладу заводське електрогосподарство.
Після відходу з Києва радянських військ на лівому березі Дніпра, біля Печерського мосту, залишилось близько 38 тис. куб. м будівельного лісоматеріалу. Німецько-фашистські загарбники вирішили використати цей матеріал для будівництва стратегічних мостів через Дніпро. Але за завданням підпільної групи, що діяла при конторі лісосплаву, активний її учасник К. Д. Станіславов за допомогою робітників-сплавщиків так «скріпив» ліс, що з настанням весняної повені у 1942 році він увесь був знесений водою вниз по Дніпру.
На авторемонтному заводі під час ремонту автомашин робітники сипали у мотори пісок, а в мастило — товчене скло. На Чоколівському лісозаводі з січня 1942 по липень 1943 року зривався пуск розпилочного верстата типу «боліндер». Підпільники М. В. Блюков та Б. Г. Жембровський, працюючи на заводі слюсарями, систематично виводили з ладу механічне устаткування.
Значну диверсійну роботу проводили залізничники. Так, на початку літа 1942 року П. М. Тимощук організував на ст. Дарниця вибух паровоза. В цей же період підпільники М. А. Тацьков, О. Г. Лебедев і Б. Г. Лук’янов за допомогою робітників знищили збудоване фашистами і підготовлене до пуску в експлуатацію дерев’яне депо на ст. Дарниця. При цьому згоріло два справні паровози. На початку листопада підпільник Г. А. Тоїчкін пустив паровоз на розведений поворотний круг депо Київ-Московський, внаслідок чого депо було виведено з ладу на кілька місяців.
Восени 1942 року на третьому околотку служби шляху Київ-Пасажирський під впливом антифашистської роботи підпільної групи робітники неякісно ремонтували колію, що приводило до численних аварій. У листопаді 1942 року була влаштована аварія поїзда шляхом розширення залізничного полотна. Підпільна група на чолі з Д. К. Бурковим організувала ремонтних робітників залізниці на масовий опір німецько-фашистським окупантам. Більше половини ремонтників систематично не виходили на роботу. Решта навмисно простоювала, псувала інструмент, переховувала ремонтні матеріали.
Поряд з організацією саботажу і диверсій підпільники Києва проводили велику розвідувальну роботу. Вони стежили за розташуванням ворожих військ, пересуванням залізничних ешелонів, вивчали воєнні об’єкти тощо. На початку 1942 року секретар Печерського підпільного райкому Б. А. Байда організував у Києві групу підпільників, яка виконувала спеціальні розвідувальні завдання. Її очолила Стешина, що до війни працювала секретарем Печерського райкому комсомолу. До складу групи входили Л. Л. Височанський, Г. Є. Но-рейко, П. О. Болутенко, М. І. Крикуненко, Г. С. Леончук. Ця група, крім розвідувальної роботи в Києві, підтримувала зв’язки з підпільниками Кіровограда і Дніпропетровська. Здобуті дані про розташування німецьких військових баз і складів, про дислокацію та пересування фашистських частин Стешина до березня 1943 року регулярно передавала по радіо в Генеральний штаб Червоної Армії.
Таким чином, у Києві, як і по всій Україні, партійно-комсомольське підпілля у перший період війни не обмежувалось агітаційно-пропагандистською роботою, а також організовувало активні бойові дії. Під керівництвом підпільних партійних організацій на боротьбу з окупантами піднімалось дедалі більше киян.
Діяльність Київського підпільного міськкому партії особливо посилилась після відновлення у грудні 1941 року живого зв’язку з Центральним Комітетом КП(б)У, який систематично направляв до Києва своїх зв’язкових і керував роботою підпілля, націлюючи його на розв’язання головних завдань боротьби в тилу ворога. Починаючи з грудня 1941 року від ЦК КП(б)У у місті побували зв’язкові М. Ф. Малиновська, А. Ф. Левченко, Ф. К. Майоров, 3. В. Сиром’ятникова, М. С. Родіна, І. Г. Миронов, І. Ю. Чепурний і В. С. Ваксман1. Перші дані про роботу київського партійного підпілля були доставлені в ЦК КП(б)У у березні—квітні 1942 року комсомольцями-зв’язковими О. С. Козаком і М. Я. Бурською.
Активно діяла в Києві спецгрупа під керівництвом І. Д. Кудрі, яка була залишена для проведення розвідувально-диверсійної роботи. Перед окупацією міста для групи були підготовлені радисти, закладені тайники. Але 24 вересня будинок, в підвалі якого зберігалася зброя, документи, гроші, адреси потрібних людей, був підірваний. Незважаючи на це, І. Д. Кудря (підпільна кличка Максим) знайшов можливості для розгортання роботи. В листопаді 1941 року він встановив зв’язок з групою чекістів, яка після виконання завдання потрапила в оточення. Керівник групи О. К. Єлізаров познайомив «Максима» з радянськими патріотками Євгенією Бремер і Раїсою Окіпною, через яких вдалося залучити до роботи інших відданих Радянській Батьківщині людей.
Так склалася нова розвідувально-диверсійна група «Максима». Вона мала своїх людей в залізничних майстернях і в гаражі комісаріату, що давало можливість збирати необхідні відомості про ворожі перевезення. Раїсі Окіпній вдалося увійти в довір’я до вищих чинів поліції і офіцерів гітлерівської армії, а Євгенії Бремер — до офіцерів залізничного управління, що дозволило одержувати важливу інформацію. За завданням «Максима» Дмитро Соболев (підпільна кличка Сухоруков, фактично його заступник) виїжджав для збирання відомостей в Ровно, де знаходилась резиденція рейхскомісара України Еріха Коха. Здібною розвідницею виявила себе М. І. Груздова, яка завоювала довір’я начальника фашистського розвідувального пункту майора Майєра (він же Мільчевський Антон Іванович). Влаштувавшись на роботу кербудом по вул. Кузнечній (нині вул. Горького), № 4/6, де містився розвідпункт, і одержавши в цьому будинку квартиру, М. І. Груздова та інші члени групи «Максима» дістали можливість спостерігати діяльність цього шпигунського кубла і виявляти агентуру, яка готувалася для відправки в радянський тил і для використання в Києві.
Окремі учасники групи «Максима» вели терористичну діяльність. Особливо безстрашним і мужнім месником проявив себе Г. М. Дудкін, який знищив багато окупантів. Ця група проводила і політичну роботу серед населення, налагодивши регулярний випуск листівок. Є. Бремер приймала по радіо відомості, «Максим» складав текст листівок, а Неля Трістан їх розмножувала.
Протягом короткого часу підпільна організація «Максима» зібрала значні відомості про окупаційний апарат, гітлерівські штаби, про економічне і політичне становище в окупованих районах України, налагодила облік фашистської агентури та зрадників. Але передати ці відомості за призначенням не було можливості, і «Максим» вирішив перейти лінію фронту. На початку квітня він разом з Г. Дудкіним переправився по льоду на другий берег Дніпра, проте недалеко від Києва вони були заарештовані і відправлені в Дарницький табір для військовополонених. Мужнім патріотам М. Груздовій і Є. Бремер, які видали розвідників за своїх чоловіків і підкупили гестапівця, вдалося визволити їх.
Підпільна організація «Максима» продовжувала проводити активну роботу. Вона створила сім диверсійних груп, які пустили під укіс два німецькі військові ешелони на лінії Київ — Жмеринка та в Дарниці, влаштували аварію на трамваї, що йшов на Поділ, внаслідок якої було знищено багато гітлерівських офіцерів.
Хоча організація «Максима» діяла дуже обережно, гестапо вдалося заслати до неї свого агента — Наталію Грюнвальд. В липні 1942 року «Максим», Раїса Окіпна, Євгенія Бремер та її мати були заарештовані.
Після цього підпільну організацію очолив невловимий і безстрашний чекіст Дмитро Соболев. Але 4 лютого 1943 року під час проведення однієї з бойових операцій він загинув. Його дії були настільки відважні та приголомшливі, що ним зацікавились навіть керівники гестапо в Берліні.
Після загибелі Д. Соболева підпільну організацію очолив бойовий соратник «Максима» Антон Печенєв. Відповідно з розробленим ще до арешту «Максима» планом Печенєв влаштувався на роботу в гараж комісаріату і вдало здійснив диверсійний акт — спалив цей гараж разом з ЗО автомашинами. За його участю було також виведено з ладу депо станції Київ-I. При проведенні диверсійного акту на Київській теплоелектроцентралі Печенєв та очолювана ним група потрапили в засаду. Багато підпільників загинуло, а він був тяжко поранений і довгий час перебував на одній з конспіративних квартир. Під час нападу на цю квартиру гестапівців Печенєв відстрілювався від ворогів, а останню кулю залишив собі.
Мужньо поводили себе безстрашні підпільники І. Д. Кудря, Раїса Окіпна та Євгенія Бремер у застінках гестапо. Вони героїчно боролися і так само героїчно віддали своє життя в ім’я перемоги над ворогом. Про це свідчать у своїх спогадах радянські патріоти, які разом з ними перебували у фашистському застінку і залишилися живими. Радянський уряд високо оцінив діяльність групи «Максима», присвоївши І. Д. Кудрі посмертно звання Героя Радянського Союзу і нагородивши орденами і медалями членів групи.
У червні 1942 року за вказівкою ЦК ВКП(б) був створений Український штаб партизанського руху на чолі з Т. А. Строкачем. З метою посилення масово-політичної роботи підпільних партійних організацій серед населення ЦК КП(б)У видавав листівки, які переправлялись на тимчасово окуповану територію. В 1942—1943 рр. в різні райони України було надіслано понад 400 млн. примірників газет, листівок і брошур. ЦК КП(б)У подав велику допомогу партизанським загонам в організації друкованої пропаганди у тилу ворога. На партизанські бази були переправлені літаками обладнання для 84 друкарень, папір та кваліфіковані друкарі.
Заходи ЦК КП(б)У сприяли активізації діяльності підпільних партійних організацій і дальшому розгортанню боротьби українського народу, в т. ч. і киян, проти фашистських загарбників. Посилило масово-політичну та диверсійно-підривну роботу і київське підпілля.
Київський міський штаб по керівництву диверсійно-підривною діяльністю на чолі з В. С. Кудряшовим за дев’ять місяців своєї роботи багато зробив для руйнування ворожого тилу. За допомогою робітників підпільники на довгий час вивели з ладу Київський і Дарницький залізничні вузли, а також основні підприємства міста, підготовлені окупантами для пуску в експлуатацію.
Міський штаб розгорнув інтенсивну підготовку бойових резервів для посилення партизанської боротьби з німецько-фашистськими окупантами. Кожному підпільному райкому партії було дано завдання готувати резерви, створювати бойові групи і бази озброєння для партизанської боротьби. Члени міського штабу В. С. Кудряшов, С. А. Пащенко, Г. І. Кулик і за їх дорученням підпільник М. А. Сорока та інші систематично виїжджали в села Київської, Житомирської, Чернігівської областей для організації бойових партизанських груп і подання їм оперативної допомоги в практичній діяльності.
На початку червня 1942 року Київський підпільний міськком партії створив у місті партизанський загін у кількості 100 чоловік з партійно-комсомольського активу та воїнів Червоної Армії, що опинилися на тимчасово окупованій території. Командиром загону був затверджений член підпільного міськкому партії і начальник міського штабу В. С. Кудряшов, комісаром — член підпільного міськкому партії і міського штабу С. А. Пащенко.
У відповідь на репресії фашистських загарбників та їх прислужників — українських буржуазних націоналістів, поліцаїв, старост — кияни активізували боротьбу проти окупантів. Коли гітлерівські головорізи повісили в Першотравневому парку кількох радянських патріотів і прикріпили до їх грудей напис «Партизани», підпільники Печерського району вночі замінили його написом «Жертви фашистського терору». Наступної ночі гітлерівці виставили охорону. Але підпільники зняли трупи патріотів і замість них повісили вартових, написавши: «Ось хто достойний шибениці!». Іншого разу фашисти повісили на каштанах на площі Верховної Ради трьох робітників заводу «Арсенал». Наступної ночі тут гойдалися поліцаї1.
Розлютовані фашисти посилили розшуки київських підпільників. На початку червня 1942 року гестапівцям за допомогою провокаторів вдалося натрапити на слід підпільних партійно-комсомольських організацій.
2 червня 1942 року загинув секретар запасного міськкому партії С. Г. Бруз. Оточений гестапівцями, він вистрілив у провокатора, а другим пострілом смертельно поранив себе і тут же помер. За мужність, проявлену в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, С. Г. Бруза було посмертно нагороджено орденом Леніна.
Агенти гестапо заарештували господаря явочної квартири Д. Ф. Якименка, його дружину і дочку Марусю — зв’язкову запасного міськкому партії. Піддавши їх жахливим катуванням і не добившись ніяких відомостей про підпільників, гітлерівці всіх розстріляли. Незабаром були заарештовані член запасного міськкому партії Г. С. Подшивалова і зв’язкова М. С. Васильєва.
7 червня 1942 року у сквері біля заводу «Більшовик» гестапівці заарештували секретаря підпільного міськкому партії К. П. Івкіна та зв’язкову Т. О. Рогозінську. Під час перестрілки К. П. Івкін був поранений і в тяжкому стані доставлений у гестапо, в застінках якого і загинув.
9 червня гестапівці заарештували у с. Музичах Києво-Святогаинського району члена підпільного міськкому партії С. А. Пащенка. В цей же час були затримані члени підпільного міськкому партії В. С. Кудряшов, Ф. Ф. Ревуцький, зв’язкова міськкому партії О. Г. Хохлова та інші. З членів підпільного міськкому партії уникли арешту лише Г. І. Кулик, Ф. В. Зубков і П. Т. Громико.
Тоді ж гестапо заарештувало секретаря Шевченківського райкому партії М. С. Уха та його дружину, секретаря Жовтневого райкому І. П. Дудінова, секретаря Московського райкому В. Л. Артамонова та багато інших членів підпільних партійних та комсомольських організацій.
Заарештованих у червні 1942 року керівників київського підпілля гітлерівці 38 днів нелюдськи катували, намагаючись добитися від них зізнання і видачі своїх товаришів. Особливо жорстоко знущалися гестапівці з В. С. Кудряшова. Все його тіло було понівечено та посічено нагаями і гумовими палицями. З непохитною вірою в перемогу над фашизмом патріот-комуніст переніс усі катування й неймовірні муки та жодного слова не сказав гітлерівцям про комуністичне підпілля, яке продовжувало героїчно діяти в тилу ворога. Радянський уряд високо оцінив підпільну діяльність В. С. Кудряшова, присвоївши йому посмертно високе звання Героя Радянського Союзу.
Звіряча розправа фашистів над вірними і мужніми синами Комуністичної партії не зломила волі комуністів-підпільників до боротьби, їх твердої впевненості у неминучу перемогу Червоної Армії. В період масових арештів у червні 1942 року зберегли свої кадри підпільні райкоми партії та організації Залізничного, Подільського і Печерського районів, комсомольські підпільні організації Радянського району і всі шість загальноміських підпільних організацій, які були створені підпільним міськкомом партії в кінці 1941 — на початку 1942 року. Удосконалюючи конспірацію, київські підпільники ще з більшою самовідданістю продовжували організовувати радянських людей на нещадну боротьбу з німецько-фашистськими окупантами.