Трудящі Києва в боротьбі за виконання четвертого п’ятирічного плану (1946 — 1950 рр.)
Після переможного завершення Великої Вітчизняної війни Радянська країна повернулась до мирного життя. «Партія і уряд,— зазначається в Тезах ЦК КПРС „50 років Великої Жовтневої соціалістичної революції»,— вжили енергійних заходів, спрямованих на швидку відбудову міст і сіл, які найбільше потерпіли в роки війни». До таких міст можна віднести і Київ, бо обсяг валової продукції промисловості міста становив тільки 19 проц. довоєнного рівня, а питома вага промисловості Києва в загальному обсязі промислової продукції республіки не перевищувала 7 процентів.
Завдання післявоєнного будівництва були визначені в «Законі про п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства на 1946—1950 рр.», прийнятому Верховною Радою СРСР у березні 1946 року. Цим планом передбачалося за п’ять років не тільки відбудувати народне господарство в районах, що потерпіли від війни, досягти довоєнного рівня соціалістичного будівництва, але й перевершити його в значних розмірах. Зокрема, валова продукція промисловості країни мала зрости у 1,5 раза.
Великі перспективи в розвитку промисловості, міського господарства, культури та підвищення добробуту відкривалися в четвертій п’ятирічці перед трудящими Києва. Значне місце в плані відводилося відбудові і дальшому розвитку машинобудівних підприємств, транспорту та електростанцій, щоб їх зростання забезпечувало розвиток і інших галузей народного господарства.
Водночас передбачалося, що в Києві буде введено в дію 1 200 000 кв. м житлової площі і буде збудовано індивідуальні житла на 200 тисяч квадратних метрів. До довоєнного рівня повинна бути доведена і потужність водопроводу.
Трудящі Києва сприйняли четвертий п’ятирічний план як свою кровну справу. На всіх підприємствах, в організаціях та установах відбулися багатолюдні відкриті партійні збори, на яких обговорювалися і схвалювалися конкретні плани розвитку промисловості, транспорту і будівництва.
Організаторами мас в їх боротьбі за здійснення п’ятирічного плану виступила партійна організація міста, яка в середині 1946 року налічувала понад 30 тис. комуністів.
Перший рік післявоєнної п’ятирічки розпочався великим трудовим і політичним піднесенням всього радянського народу, викликаним підготовкою до виборів у Верховну Раду СPCP, зверненням ЦК ВКП(б) до всіх виборців. Скрізь — на підприємствах, транспорті і будовах розгорнулось всенародне змагання. Його наслідки стали відчутні вже в 1 кварталі, коли кияни зустріли день відкриття Першої сесії Верховної Ради СРСР — 18 березня 1946 року — перевиконанням виробничих планів. Промисловість міста в цілому виконала план першого кварталу на 102 проценти.
Нову хвилю піднесення змагання на вищий щабель викликали постанови ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У про організацію соціалістичного змагання за дострокове виконання і перевиконання п’ятирічного плану.
Завдяки героїчній праці комуністів, комсомольців, всіх трудящих нові підвищені зобов’язання по перевиконанню державних планів, випуску високоякісної продукції, освоєнню нових видів продукції, по підвищенню продуктивності праці успішно здійснювалися.
Колектив одного з найбільших підприємств Києва — заводу «Ленінська кузня» — за виробничі успіхи, здобуті у травні 1946 року, завоював перше місце у Всесоюзному соціалістичному змаганні суднобудівників Радянського Союзу. До 29-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції підприємство по випуску валової продукції вже досягло довоєнного рівня.
Робітники, службовці і інженерно-технічні працівники Київського ордена Трудового Червоного Прапора заводу «Транссигнал» 50-річчя свого підприємства (червень 1946 р.) відзначили великими трудовими перемогами. На цей час завод вже перевершив довоєнний рівень випуску продукції, забезпечував апаратурою механічної сигналізації і напівавтоматичного блокування залізничні станції країни. Виконавши достроково виробничу програму 1946 року, цей колектив дав на 1 млн. крб. надпланової продукції. У порівнянні з 1945 роком випуск продукції на заводі збільшився на 30,5 процента.
На верстатобудівному заводі ім. Горького, де в 1946 році було освоєно випуск модернізованих шестишпиндельних верстатів-автоматів, по три річні норми виконали розточник Лапай, свердляр Шевченко, складальник Кондрат та інші.
Високих показників в роботі домагалися і залізничники Київського вузла, які достроково виконали план першого року п’ятирічки і на 28 грудня 1946 року навантажили понад план більш як 33 тис. вагонів. Колектив Дарницького вагоноремонтного заводу (ДВРЗ) понад план за рік відремонтував 617 вагонів і 2228 колісних пар.
Високих показників у змаганні добилися працівники легкої промисловості. Колектив швейної фабрики ім. Смирнова-Ласточкіна за високі показники в роботі протягом п’яти місяців 1946 року тримав перехідний Червоний Прапор ВЦРПС і Ради Міністрів СРСР.
Фабрика достроково, за 11 місяців, виконала виробничий план 1946 року. Не раз у 1946 році 1-а взуттєва фабрика виходила переможцем у змаганні серед підприємств легкої промисловості СРСР.
Значно активізувалась виробнича діяльність комсомольців і молоді міста.
Після опублікування постанови ЦК ВЛКСМ від 13 червня 1946 року «Про участь комсомольських організацій в керівництві соціалістичним змаганням молоді» Київський МК ЛКСМУ провів два міських зльоти молодих передовиків виробництва, в яких взяло участь понад 2 тис. чоловік.
Особливо великого розмаху набрав рух за створення молодіжних бригад, яких у 1946 році вже було 730. Юнаки і дівчата — члени цих бригад — показували чудові зразки праці на виробництві. По 3—4 норми щоденно виконували молодіжні бригади Р. Олійниченка, М. Лисенка та багато інших.
Масовість змагання, високий ентузіазм трудящих забезпечили виконання виробничої програми 1946 року на 108,7 проц. Валова продукція всієї промисловості Києва зросла проти 1945 року на 64 проц. і становила 39 проц. від рівня 1940 року. Продуктивність праці по місту зросла на 9 проц. і становила 72 проц. від довоєнного рівня. Проте в 1946 році промисловість міста переживала ще багато труднощів. Зокрема, значно гальмувала розвиток промисловості недостача електроенергії. В той час як обсяг випуску валової продукції провідної галузі промисловості міста — машинобудування на кінець 1946 року вже досягнув 55 проц. довоєнного рівня, потужність міських електростанцій становила 31 проц. його. Тому скликаний в грудні 1946 року партійний актив міста поставив як найневідкладніше завдання в найближчий час ввести до ладу нові потужності на міських електростанціях і цим самим значно поліпшити енергопостачання підприємств.
Переборюючи труднощі післявоєнного періоду, робітники Києва, як і весь робітничий клас країни, виявили невичерпну енергію в розвитку соціалістичного змагання, яке збагачувалося новими формами, новими патріотичними починаннями. Трудящі Києва одностайно підтримали патріотичний заклик ленінградців про виконання п’ятирічки за чотири роки і дострокове завершення плану 1947 року.
Кияни, всебічно зваживши на свої можливості, зобов’язалися достроково до 30-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції виконати річний план.
В перших рядах тих, хто змагався, були комуністи. Вони виступали ініціаторами боротьби за підвищення продуктивності праці і збільшення випуску продукції. Великий вклад в справу удосконалення технологічного процесу і раціоналізації вніс колектив заводу «Точелектроприлад». Тут вперше не тільки в Радянському Союзі, айв усьому світі виробництво точних лабораторних приладів було поставлене на конвейєр. Від цього продуктивність праці на підприємстві зросла у 8 разів. Токар київського заводу «Червоний екскаватор» В. К. Семинський, запроваджуючи швидкісне різання металу, вніс корінні зміни в технологію обробки багатьох деталей серійного і масового виробництва. Його пропозиції, впроваджені у виробництво, дали підприємству сотні тис. крб. надпланових нагромаджень. Уже в 1946 році токар-новатор виконав свій п’ятирічний план, а до кінця п’ятирічки виконав 23 річні завдання. У 1950 році В. К. Семинського було удостоєно Державної премії. Високою продуктивністю праці відзначився і токар-інструментальник заводу «Арсенал» Г. Я. Царик. Він прискорив процес нарізки різьби в 5—6 разів. Водночас Г. Я. Царик проводив велику роботу як депутат Верховної Ради УРСР. Використовували у своїй роботі пристрої власної конструкції різьбошліфувальник заводу «Ленінська кузня» комуніст-новатор М. В. Шинкарук та багато інших винахідників і раціоналізаторів. За поточним методом організував роботу дільниці на заводі «Точелектроприлад» С. Ф. Цехмістренко.
На заводі «Арсенал» був проведений двомісячник раціоналізації, під час якого до 70 проц. робітників внесли свої пропозиції по мобілізації внутрішніх резервів. Запровадження їх у виробництво дало 2 млн. крб. економії. Кадровий робітник, учасник січневого повстання 1918 року, С. М. Опанасенко, удосконаливши технологію обробітку деталей, добився середньомісячного виробітку 500 проц. норми. Новатор-комуніст Т. Г. Прядко на обробці деталей запровадив нововведення, що дало можливість збільшити продуктивність праці в три рази і знизити собівартість виробів у два рази.
Новатори творчо застосовували у себе передові методи праці, впроваджені на різних підприємствах країни за почином М. О. Россійського, В. І. Матросова, О. М. Іванова. Так, уже в 1 кварталі 1947 року на «Арсеналі» працювало 20 матросовських бригад, які боролися за те, щоб підтягнути всіх робітників до рівня передових. В результаті на деяких операціях виготовлення деталей продуктивність праці зросла в 10 разів.
30 роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції 500 виробничників підприємства зустріли достроковим виконанням планів. Імена передовиків виробництва В. М. Гайцана, В. І. Логвиненка, Д. П. Завідонова та ін. були занесені тоді на Дошку пошани.
Взяті соціалістичні зобов’язання арсенальці виконали з честю, і лише протягом 1947 року колектив заводу двічі завойовував перехідні Червоні прапори ВЦРПС.
На заводі «Ленінська кузня» за ініціативою передових робітників виробництва була введена секційна збірка корпуса судна. В 1947 році тут було запроваджено у виробництво 170 рацпропозицій з економічним ефектом близько 1 млн. крб. Крім того, заощаджено 50 т вугілля і близько 100 т коксу. Завод розпочав серійний випуск буксирних пароплавів.
Достроково, до 30-ї річниці Жовтня, виконав річне завдання завод «Більшовик», колектив якого випустив продукції майже в 2,5 раза більше, ніж у попередньому році3. Ще більшого успіху добився колектив заводу «Укркабель», значно перевищивши довоєнний рівень випуску продукції.
Нарощували темпи виробництва підприємства легкої промисловості та промкооперації. Чотири роки підряд першість у Всесоюзному соціалістичному змаганні підприємств харчової промисловості завоювала Київська тютюнова фабрика. На взуттєвих та трикотажних фабриках запроваджували передові методи праці закрійника московської взуттєвої фабрики «Паризька комуна» В. І. Матросова. Багато зусиль для їх поширення доклала М. Ф. Ярмоленко — депутат Верховної Ради УРСР, майстер пошивочного цеху 4-ї взуттєвої фабрики. Колектив цієї фабрики в 1947 році заощадив 353 тис. квадратних дециметрів шкіртовару, з якого було додатково пошито 16 тис. пар взуття.
На 200 млн. крб. продукції в 1947 році дала споживачам промислова кооперація міста.
Трудівники промисловості Києва достроково, до 24 листопада, виконали план 1947 року. Валова продукція всієї промисловості в 1947 році зросла у порівнянні з попереднім на 56,2 проц. і становила 59 проц. від довоєнного рівня. Продуктивність праці зросла відповідно на 18 проц. і становила 94 проц. від рівня 1940 року.
На основі досягнутих успіхів у розвитку радянської економіки підвищується матеріальний добробут трудящих нашої країни. В кінці 1947 року нормований розподіл продуктів було замінено розгорнутою державною торгівлею; одночасно було проведено грошову реформу, знижені ціни на предмети широкого споживання.
У лютому 1947 року вперше після Вітчизняної війни відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, а в грудні цього ж року — до Київської міської Ради депутатів трудящих. Як і весь український народ, кияни під час виборів продемонстрували високий патріотизм, відданість і згуртованість навколо рідної Комуністичної партії. До складу міської Ради було обрано 844 депутати, з них 452 комуністи і 392 безпартійні, 322 жінки. Народні обранці, міськрада в цілому приділяла велику увагу поліпшенню добробуту трудящих. Зокрема, створені комісії міської Ради по охороні здоров’я, народної освіти, комунальна, житлова, соціального забезпечення, промисловості, торгівлі, культосвітня, будівельна, транспорту і зв’язку, впорядкування міста, сільськогосподарська, бюджетна до своєї роботи залучали актив трудящих.
Ще ширшим розгортанням соціалістичного змагання ознаменували трудящі Києва 1948 рік. Міський комітет КП(б)У, райкоми і первинні партійні організації багато уваги приділяли узагальненню, поширенню і впровадженню досвіду передовиків. Для цього скликалися міські та районні наради і зльоти новаторів. Партійні організації забезпечували широку гласність змагання, заохочували передовиків. Підприємствам, що здобували першість в змаганні, міськком партії і міськвиконком щомісяця вручали перехідний Червоний прапор. Встановлюються районні та міські Дошки пошани, Дошки показників соціалістичного змагання.
Авангардна роль комуністів на виробництві та повсякденна організаторська робота партійних організацій сприяли тому, що в соціалістичне змагання включилися майже всі робітники заводів. План січня передові колективи підприємств виконали достроково, до 25 січня. Успішно було виконано і план 1 кварталу. У ході соціалістичного змагання зміцніла і зросла творча дружба трудящих Києва з трудящими Москви, Ленінграда і інших міст нашої країни. На початку березня 1948 року колектив Ленінградського ордена Леніна і ордена Трудового Червоного Прапора заводу «Электросила» ім. С. М. Кірова звернувся до трудящих Києва з листом, в якому ленінградці вітали їх з трудовими перемогами і закликали ширити боротьбу за дострокове виконання п’ятирічки, зміцнювати братню дружбу російського і українського народів. В свою чергу кияни надіслали вітальний лист, сповнений глибокої подяки за братерську співдружбу і допомогу трудящим міста Леніна.
Робітники міст-героїв обмінювалися досвідом. Другий рік кияни-арсенальці змагались з колективами деяких ленінградських підприємств; робітники «Ленінської кузні» встановили творчі зв’язки з суднобудівниками Балтійського заводу, київські взуттєвики — з скороходівцями Ленінграда. Обмін досвідом новаторів виробництва допомагав робітникам Києва підвищувати продуктивність праці. За прикладом ленінградців кияни розгорнули соціалістичне змагання по професіях. 16-и переможцям у соцзмаганні за травень було присвоєно звання кращого робітника міста за певною професією. Особливо відзначались своєю працею слюсар І. 6. Рєзнік (з-д «Більшовик»), коваль В. Г. Трищун (з-д «Ленкузня»), сталевар М. С. Кміт (з-д «Більшовик») та ін. Кожний з них з початку п’ятирічки виконав не менше п’яти річних завдань, а І. Є. Рєзнік — 12 річних норм.