Трудящі Києва в боротьбі за виконання четвертого п’ятирічного плану (1946 — 1950 рр.) (закінчення)
Відбудова і дальший розвиток промисловості Києва у першій післявоєнній п’ятирічці здійснювалися на новій технічній основі. Підприємства міста одержали набагато більше устаткування, ніж вони мали до війни. Досить зазначити, що вже в 1947 році кількість верстатообладнання становила 176 проц., а верстатів-автоматів — 362 проц. проти довоєнної. За цей час у Києві були збудовані нові підприємства і освоєно виробництво багатьох нових видів продукції. Зокрема, був споруджений великий мотоциклетний завод, ряд підприємств будівельних матеріалів, Дарницький шовковий комбінат, реконструйовано на новій технічній основі судоремонтний і судобудівний завод.
На кінець п’ятирічки в столиці Радянської України провідною галуззю промисловості дедалі більше ставали точне машинобудування та металообробка, розширювалося транспортне машинобудування. Особливо значного розвитку досягло точне приладобудування. В Києві була створена електротехнічна промисловість. Підприємства точного машинобудування освоїли випуск апаратури для харчової промисловості, лабораторного та медичного устаткування. Заводи міста постачали електроприлади, електроапаратуру, верстати та інші машини як різним підприємствам Радянського Союзу, так і соціалістичних країн.
Водночас у Києві дальшого розвитку набрала легка промисловість, значно розширилося виробництво взуття, трикотажу, одягу. Налагодилася робота деревообробної промисловості та виробництва меблів. На основі оснащення досконалішою технікою різко збільшився випуск продукції на київському склотермосному заводі. Відбудовано і на основі нової техніки докорінно реконструйовано київські підприємства харчової промисловості: кондитерську, макаронну, тютюнову фабрики, м’ясокомбінат і інші.
Далі зростала поліграфічна промисловість: збудовано фабрику кольорового друку, реконструйовано книжково-журнальну фабрику. У 1950 році була введена в експлуатацію перша черга нової кінокопіювальної фабрики.
Достроково виконали плани вантажних робіт залізничники Київського вузла і колектив річкового порту. В 1950 році було здано в експлуатацію електрифіковану ділянку залізниці Київ — Боярка та новий залізничний міст через Дніпро.
Велике значення для дальшого розвитку народного господарства міста та поліпшення побуту трудящих мало будівництво газопроводу Дашава— Київ і газифікація столиці України. Підготовчі роботи по використанню в народногосподарських цілях природного прикарпатського газу було розпочато Академією наук Української РСР ще на початку 1941 року. Проте війна і тимчасова окупація республіки перервала цю важливу справу. 29 грудня 1944 року Державний Комітет Оборони прийняв постанову про газифікацію Києва. У відповідь на піклування Комуністичної партії та Радянського уряду про добробут трудящих кияни з 1946 року активно включилися в роботу по спорудженню газової мережі. Близько 100 тис. чоловік працювали на копанні траншей для дворової і вуличної мережі. Вони у 1946—1947 рр. виконали понад 40 проц. земляних робіт. Київський обком партії тільки у 1947 році відрядив 125 комуністів, а міськком ЛКСМУ — одну тис. комсомольців на будівництво газової мережі та на виготовлення газової апаратури. Комуністи і комсомольці стали організаторами соціалістичного змагання серед колективу газифікаторів. З ініціативи колективів заводів «Арсенал», «Ленінська кузня» з Києва на допомогу будівникам газопроводу Дашава — Київ виїхало 250 фахівців, об’єднаних у 30 комплексних бригад, а також 45 зварювальників. Ряд підприємств міста, і зокрема заводи «Більшовик», «Транссигнал», «Червоний екскаватор», судоремонтний та ін., постачали будівництву інструменти і устаткування. Замовлення будівельників газопроводу Дашава — Київ виконували багато підприємств республіки і Радянського Союзу.
Завдяки трудовому героїзму будівельників вже у 1948 році було достроково завершено будівництво траси газопроводу. 17 листопада Київ одержав перший газ. В 1948 році було газифіковано близько 19 тис. квартир, 2 електростанції і 15 підприємств, а на кінець п’ятирічки — 60 тис. квартир, 62 промислові підприємства, 129 комунально-побутових установ і 44 школи1. Газ замінив понад дві третини потрібного місту палива.
У роки післявоєнної п’ятирічки великий трудовий героїзм здійснили робітники-будівельники. Комуністична партія і Радянський уряд проявили велике піклування про відбудову столиці Радянської України. В 1946—1950 рр. капітальні вкладення в житлове будівництво Києва становили 717,5 млн. крб. (у цінах на 1 липня 1955 р.).
У перші післявоєнні роки були відбудовані майже всі уцілілі «коробки», що дало можливість у значній мірі задовольнити потреби в житлі. Для розгортання житлового будівництва у Києві була значно розширена база виробництва будівельних матеріалів. Зокрема, за післявоєнні роки стали до ладу підприємства будівельних матеріалів — заводи гіпсових дощок, шлакоблоків, асфальтових плит, завод по виробництву цегли сухого пресування та інші. На будовах столиці працювало понад ЗО тис. робітників, з них 2140 комуністів. Під керівництвом партійних організацій серед робітників-будівельників розгорнулося соціалістичне змагання за успішне виконання планів, підвищення рівня механізації будівельних робіт, поліпшення якості роботи і зниження собівартості. На суботниках і недільниках по відбудові міста брали участь десятки тисяч киян.
Серед будівельників у післявоєнні роки славився своїми трудовими досягненнями знатний муляр Дарницької будівельної дільниці І. М. Рахманін. Застосовуючи нові методи кладки цегли та правильно розподіляючи працю між членами своєї бригади, І. М. Рахманін досягав рекордної продуктивності праці. Так, ЗО січня 1946 року його бригада у складі 17 «трійок» уклала за зміну 154 100 цеглин. У 1947 році бригада І. М. Рахманіна лише за п’ять вахт заощадила 5820 людино-днів, що дало можливість додатково спорудити будинок площею 634 кв. метри.
Методи праці передовика широко наслідували будівельники Києва та інших міст країни. Кращі київські будівельники підтримували зв’язки з передовими будівельниками Москви, Брянська та ін. міст. Це був яскравий прояв творчої співдружності українських і російських робітників і взаємної допомоги братніх народів у боротьбі за дострокове виконання планів першої післявоєнної п’ятирічки. На будовах столиці України в спеціально організованих школах у неробочий час муляри навчалися у І. М. Рахманіна методам швидкісної кладки цегли. На кінець п’ятирічки у місті налічувалося понад 6 тис. будівельників-новаторів, які значно перевиконували норми виробітку. Близько 90 проц. будівельників Дарницької дільниці стали послідовниками Рахманіна. Серед тих, хто тут успішно впровадив швидкісні методи праці, були муляри М. Прохоренко, Г. Ступа, Г. Бондар, теслярі тт. Стоцький, Рибаков, Гребінкін. Серед молодих будівельників міста славилася Д. Петриченко (трест «Хрещатикбуд»), яка в результаті наполегливої праці оволоділа чотирма будівельними спеціальностями, щодня виробничі завдання виконувала на 350—400 процентів.
І. М. Рахманін за четверту п’ятирічку виконав 26,5 річної норми. В 1950 році за новаторські прийоми роботи він був удостоєний Державної премії.
В ході соціалістичного змагання виросли кадри новаторів-будівельників. В 1950 році на будовах столиці поширюється метод роботи кращого муляра «Київжитлобуду» Ф. І. Кравчука, який, освоївши кладку стін з одночасним облицюванням керамічними плитами, домігся високої продуктивності праці. Застосовуючи передові методи праці, по 3—5 норм за зміну виконували каменярі тт. Волховський, Мартиненко, Кулешін, Кретов, Приволенко, столяр Мазрук, штукатур Волобуєв та багато інших новаторів3. Сотні будівельників за п’ятирічку виконали по 10— 12 норм.
Механізація виробничих процесів, підвищення продуктивності праці сприяли тому, що багато будівельних організацій стали рентабельними. В 1950 році лише 56 будівельних організацій добилися здешевлення робіт на 14 проц. і дали державі 30 млн. крб. економії.
За роки четвертої п’ятирічки в Києві введено в дію 886,8 тис. кв. м житлової площі. Крім того, населення за допомогою державного кредиту спорудило індивідуальних житлових будинків загальною площею 149,9 тис. кв. м. Тільки в останньому році п’ятирічки будівельники Києва здали в експлуатацію житлових будинків площею 213,4 тис. кв. м1. Понад 3 тис. сімей одержали нові квартири і понад 5 тис. робітників поселилися в добре влаштовані гуртожитки.
Проте п’ятирічний план по житловому будівництву не було виконано. Серед новобудов п’ятирічки значне місце у Києві займали школи, будинки культури, кінотеатри, лікарні, аптеки, дитячі ясла і садки, крамниці, майстерні і павільйони побутового обслуговування тощо.
XVI з’їзд КП(б)У визнав забудову головної магістралі Києва — Хрещатика — важливим завданням партійних і радянських організацій України, а 19 серпня 1950 року Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову «Про забудову вулиці Хрещатик в м. Києві», якою визначалися завдання на період з 1950 по 1954 рік.
Для успішного розв’язання завдань четвертого п’ятирічного плану велике значення мала творча співдружба працівників науки й виробництва.
В 1949 році в Києві нараховувалося близько 30 тис. науковців та інженерно-технічних працівників. З метою посилення пропаганди технічних знань цього ж року в Києві було відкрито Будинок техніки.
Особливо відзначався колектив інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона, який успішно впроваджував свої наукові досягнення на багатьох підприємствах. На основі розробок видатного радянського вченого лауреата Державної премії академіка Є. О. Патона споруджені унікальні мости на Волзі і на Москві-ріці, на Дніпрі і Дунаї. Метод автоматичного електрозварювання справедливо названий «патоновським». Наукові працівники цього інституту в галузі електрозварювання здобули великих досягнень і далеко випередили рівень закордонної техніки. За чотири післявоєнні роки в інституті було виготовлено для підприємств 717 авто-зварювальних апаратів власної конструкції і 70 потужних зварювальних трансформаторів з дистанційним керуванням. Наукові співробітники підготували понад 400 електрозварників і наладчиків автозварювальних установок. Велику допомогу підприємствам надав і Інститут чорної металургії, який розробив метод захисту труб від корозії, що дало можливість продовжити строк зберігання устаткування газопроводу Дашава—Київ в землі до 20—25 років. Наукові висновки академіка М. М. Доброхотова щодо поліпшення якостей сталі широко застосовувались на заводах «Більшовик» та ім. Лепсе. За активною участю науковців Інституту економіки АН УРСР в цехах заводів «Транссигнал», «Укркабель» було впроваджено господарський розрахунок, поліпшилась культура виробництва. Наукові працівники Інституту біохімії (директор—академік О. В. Палладій) розробили швидкісний метод визначення вітамінів «А», «Д», «Є» в сировині і готовій продукції, чим була подана велика допомога підприємствам «Укрвітамінпрому».
Серйозну допомогу промисловим підприємствам і будовам столиці подавали вищі учбові заклади міста. Кафедри Київського ордена Леніна політехнічного інституту (КПІ) підтримували тісні творчі зв’язки з заводами «Більшовик», «Ленінська кузня», «Червоний екскаватор», ім. Горького, «Точелектроприлад», ГЕС-2 та ін. Тільки в 1949 році викладачі цього вузу прочитали для робітників та інженерно-технічних працівників міста 356 лекцій, провели 108 експертиз і дали 560 консультацій з питань нової техніки. Водночас до читання лекцій для студентів залучалися новатори виробництва. З ініціативи наукових працівників політехнічного інституту для практичного розв’язання завдань виробництва створюються комплексні бригади, до складу яких входять як науковці, так і новатори київських заводів. На заводі «Ленінська кузня» при допомозі кафедр КПІ було впроваджено прогресивні методи зварювання корпусів суден, розширено застосування швидкісної обробки металів, в результаті продуктивність праці збільшилась в 1950 році в 3—4 рази. Наукові працівники Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка і особливо кафедри фізичного і хімічного факультетів мали тісні зв’язки та надавали допомогу працівникам заводів «Арсенал», «Більшовик» та склотермосного.
Під кінець п’ятирічки співробітництво працівників науки і виробництва проявлялося у формі соціалістичних договорів, що укладалися науковими працівниками не лише з підприємствами, а й з окремими передовими робітниками. Конкретна і цілеспрямовуюча спільна праця наукових працівників, передових робітників, інженерів і техніків сприяла кращому впровадженню досягнень науки у виробництво.
Успішне виконання виробничих планів, велика організаторська робота міської партійної організації, повсякденна допомога ЦК ВКП(б), союзного уряду, всіх братніх народів країни створювали умови для дальшого розвитку комунального господарства, підвищення добробуту трудящих міста.
Вже у перші післявоєнні роки міська та районні Ради депутатів трудящих здійснюють ряд важливих заходів по поліпшенню роботи водопроводу і каналізації. Зокрема, за 1946—1949 рр. було відбудовано і побудовано 12 артезіанських свердловин. В результаті до початку 1950 року потужність водопроводу і протяжність вуличної каналізаційної мережі вже перевершили довоєнний рівень, що дало можливість значно поліпшити побутові умови киян.
Відбудовується і розширюється міський транспорт. У 1946 році був відновлений рух тролейбусів. Під кінець 1950 року в Києві курсувало 109 тролейбусів, понад 200 трамвайних вагонів та понад 200 легкових та вантажних таксі. На благоустрій столиці Радянської України лише за останні три роки п’ятирічки було витрачено близько 100 млн. карбованців.
Водночас підвищується матеріальний і культурний рівень всього радянського народу. Доходи трудящих у 1950 році набагато збільшились у порівнянні з довоєнним часом. Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни до Києва поверталися демобілізовані воїни Радянської Армії, всі вони були трудовлаштовані. Велике піклування проявила громадськість про інвалідів Великої Вітчизняної війни і сім’ї воїнів, що загинули на фронтах війни. Міська та районні Ради депутатів трудящих лише в 1946 році для них в порядку допомоги організували завезення 13 475 складометрів дров, 1973 т вугілля. В цей рік було оздоровлено 2300 інвалідів Вітчизняної війни і 23 186 їх дітей. Депутатські комісії міської та районних Рад депутатів трудящих за 1946 рік провели обстеження 500 підприємств і установ, де працювали інваліди війни і сім’ї воїнів, що загинули на фронті. На основі матеріалів обстеження вживалися заходи по поліпшенню умов праці і побуту захисників Вітчизни та їх сімей. Виплата пенсій і державної допомоги по Києву в 1947 році становила 350 млн. карбованців.
У роки четвертої п’ятирічки трудящим Києва прийшлося переборювати багато труднощів, зв’язаних з недостачею необхідних продуктів харчування, промислових товарів тощо. В місті працювала обмежена кількість їдалень, чайних, кафе і інших підприємств громадського харчування. Виконком міськради в 1949 році вжив ряд термінових заходів, які привели до того, що з 1950 року в роботі підприємств громадського харчування наступив перелом. Так, лише в цьому році в Києві було додатково відкрито 29 їдалень, значно розширилася торговельна сітка на околицях міста. В 1950 в Києві вже налічувалося 651 підприємство громадського харчування проти 828 в 1940 році.
Поліпшувалося медичне обслуговування населення, зростала народжуваність і зменшувалася смертність населення, зокрема дітей у віці до 1 року. В 1950 році за місцевим бюджетом в Києві на охорону здоров’я було виділено 151 млн. крб., що на 56,5 проц. більше, ніж в довоєнному 1940 році. В цей час в місті функціонувало 57 лікарських стаціонарних установ, де працювало 6 тис. лікарів і 6,4 тис. чоловік середнього медичного персоналу, в той час як в 1940 році діяла 51 установа та налічувалось 4,4 тис. лікарів і 4,5 тис. працівників з середньою медичною освітою.
Керуючись ленінськими настановами, Комуністична партія постійно піклувалася про зміцнення союзу і дружби трудівників міста і села. У перші два роки післявоєнної п’ятирічки міськком КП України направив на роботу в сільські райони Київської та західних областей України 1275 партійних та радянських працівників. В цей же час на допомогу МТС області по ремонту сільськогосподарських машин виїжджали 4275 кваліфікованих робітників. Колективи київських підприємств допомагали трудівникам села ремонтувати сільськогосподарські машини, виготовляли запасні частини до них, будівельні матеріали, виділяли на період збирання врожаю автотранспорт.
В період сільськогосподарських робіт для обслуговування колгоспників міськком КП України відряджав пропагандистів і агітаторів, бригади артистів, колективи художньої самодіяльності. Трудящі міста зібрали й передали для сільських бібліотек 50 тис. книг. Підприємства столиці подали велику допомогу підшефним районам у розвитку сільської електрифікації та радіофікації. В 1948—1949 рр. з допомогою київських підприємств в області здійснювалося будівництво 52-х сільських електростанцій, було радіофіковано 38 підшефних колгоспів. За допомогою виробничників заводу «Ленінська кузня» в с. Студеники Переяслав-Хмельницького району була споруджена міжколгоспна теплоелектростанція потужністю 100 квт, яка обслуговувала чотири колгоспи. П’ять колгоспів цього ж району допоміг електрифікувати київський суднобудівно-ремонтний завод, по два колгоспи Києво-Святошинського району електрифікували Київська ГЕС-1 і ГЕС-2, авторемонтний завод — два колгоспи Броварського району, а річковий порт — два колгоспи Чорнобильського району і ін. Завод «Укркабель», за проханням підшефних колгоспів, систематично надсилав їм на допомогу спеціалістів-електриків. На київських підприємствах здобули підготовку близько 1000 колгоспних електромонтерів.
Активну участь у шефській роботі брали комсомольці та молодь Києва. Лише в 1947 році вони виготовили і надіслали в колгоспи і МТС понад 20 тис. штук запасних частин для сільськогосподарських машин та інструментів. Молоді робітники, студенти вузів, молодь, яка вчилася в середніх спеціальних закладах столиці, подали велику допомогу будівельникам зрошувальної системи в Ірпінській заплаві Димерського району. З ініціативи міськкому ЛКСМУ в 1948 році було організовано ряд масових виїздів молоді Києва на будівництво. Так, в червні 1948 року протягом 15 днів тут трудилося 12 тис. молодих киян. Методом народної будови при освоєнні заплави р. Ірпінь було вийнято 160 тис. куб. м землі, викопано 70 км осушувально-зрошувальних каналів.
Допомога підприємств Києва працівникам сільського господарства Київщини сприяла швидшому подоланню післявоєнних труднощів, дальшому зміцненню виробничих зв’язків між містом і селом, союзу робітничого класу і селянства.
Трудящі Києва, успішно виконавши четвертий п’ятирічний план, здійснили великий трудовий подвиг і внесли достойний вклад в справу зміцнення могутності Радянського Союзу, його руху вперед по шляху завершення побудови соціалізму.