Успішне завершення відбудови господарства (1923 — 1925 рр.) (продовження)
Підвищення матеріального добробуту трудящих відчувалося і в тому, що робітники Києва одержували допомогу в разі втрати працездатності, хвороби, при вагітності. В місті широко був організований робітничий кредит, взаємодопомога на підприємствах і регулювання зарплати колективними договорами. Держава взяла на себе і всі витрати на заходи по охороні здоров’я трудящих.
У кожному районі Києва були відкриті робітничі поліклініки і диспансери. В цих закладах робітники та їх сім’ї одержували безплатну медичну допомогу. На Батиєвій горі серед лісу було відкрито робітничий «Палац відпочинку» на 500 місць. Сюди прибували за профспілковими путівками робітники — металісти, друкарі, швейники. Такі ж робітничі санаторії були відкриті у Феофанії, Пущі-Водиці.
Лікарі нових радянських медичних закладів не лише лікували, але й проводили велику профілактичну роботу. Зокрема, на підприємствах для санітарно-освітньої пропаганди були створені здоровпункти.
Розширилась мережа установ соцзабезпечення. У Києві було створено ціле містечко для інвалідів на 1000 чоловік.
Зростало комунальне господарство. Загальний прибуток комунальних підприємств Києва у 1924/25 році становив 12,7 млн. крб., збільшився порівняно з попереднім роком майже на 2 млн. крб. А весь бюджет Києва перевищив 22 млн. крб. Електрифікувались околиці. Потужність освітлювальної мережі міста збільшилась порівняно з 1922 роком у 14 разів. Трамвайне сполучення зв’язало центр міста з Дарницею, Солом’янкою і Святошиним. Прокладалась колія на Деміївку. У 1926 році почали курсувати перші автобуси. На 1925 рік водопроводом, електричним освітленням і каналізацією користувалось уже 76 проц. жителів Києва.
У 1925 році відбулось урочисте відкриття ланцюгового моста ім. Є. Бош, який з’єднав правобережну частину міста з Дарницею. Автором проекту був радянський вчений Є. О. Патон. Міст будували колективи найбільших заводів: «Арсенал», «Ленінська кузня» і «Більшовик».
Тоді ж почалося будівництво Київського пасажирського вокзалу, великі роботи провадились по укріпленню берегів Дніпра та впорядкуванню річкового порту. В цьому ж році почалось будівництво Київської ТЕЦ потужністю в 20 тис. кіловат. Величезне значення для міста мало розширення меж Києва з розрахунку на його зростання в роки соціалістичного будівництва. Уряд Української РСР 12 жовтня 1923 року ухвалив рішення про включення до смуги Києва 20 населених пунктів, що фактично злилися з містом: Дарниці, Микільської слобідки, Біличів, Совків та ін. В результаті площа Києва, яка в дореволюційних межах складала 16 450 десятин, зросла до 36 560 тис. десятин, тобто більш як у 2 рази. При цьому в межу міста увійшло 11286 десятин лісів, які утворили зелений пояс Києва.
На основі зміцнення економіки міста стало можливим дальше розгортання житлового будівництва. Зокрема, в 1924 році було споруджено 28 будинків загальною площею 1,2 тис. кв. м. У 1925 році було перебудовано та відновлено будинки загальною площею 29 тис. кв. метрів.
У відбудовний період провадилася велика робота по поліпшенню роботи радянського апарату. Зокрема, було скорочено надмірні штати, ліквідовано непотрібні сектори і відділи. Міська Рада посилила свою діяльність в справі керівництва підприємствами місцевої промисловості і комунальним господарством, а також установами народної освіти і охорони здоров’я.
Рік у рік зростала політична активність трудящих Києва. У листопаді 1924 року відбулись перевибори міської Ради. Виборча кампанія проходила під знаком високої свідомості виборців. Комуністи становили 63 проц. всього складу міськради. З 1055 депутатів було 599 робітників.
Вся робота міськради проводилась під ленінським гаслом — «Ближче до мас!».
Активну участь у роботі партійних, громадських і радянських організацій міста брали киянки. В парторганізації Київщини було 7,5 проц. жінок. Осередки комсомолу налічували чимало дівчат. Партія послідовно здійснювала ленінську вказівку: «Політику зробити надбанням кожної трудящої ‘жінки». В цьому велику роль відіграли делегатські збори, які стали школою комунізму для тисяч робітниць Києва. В місті понад 6 тис. робітниць через своїх делегаток були охоплені жінвідділом.
Зростання громадської активності, самодіяльності і свідомості робітниць видно з того, що 65 жінок було обрано в 1924 році депутатами міської Ради, тоді як у 1923 році лише 36.
Жінки-робітниці обирали своїх представників до осередків сприяння робітничо-селянській інспекції. Районні жінвідділи організовували лекції, проводили щотижня делегатські збори, «дні жінки-робітниці».
В роки завершення відбудови народного господарства зростає роль профспілок, комсомолу та ін. громадських організацій.
Фабзавкоми профспілок брали активну участь в боротьбі за найбільш досконалу організацію праці, за поліпшення виробничих і побутових умов робітників. Зокрема, вони керували діяльністю виробничих нарад на підприємствах, організовували профтехнавчання, боролися з бюрократизмом тощо.
Різноманітною була діяльність комсомольських організацій. Вони виступали організаторами молоді в боротьбі за відбудову господарства, допомагали партійним і профспілковим організаціям у влаштуванні на роботу безробітних, контролювали роботу шкіл фабрично-заводського навчання, профтехшкіл та вищих навчальних закладів. Комсомольці створювали ударні бригади, показували зразки самовідданої праці.
Організатором і керівником боротьби за відбудову промисловості і комунального господарства міста була київська окружна партійна організація, яку очолював у 1924 — 1925 рр. видатний діяч Комуністичної партії П. П. Постишев.
У відбудовний період великого значення набувало дальше зміцнення союзу робітників і селян. У цьому значну роль відігравало шефство міста над селом. Ініціатором такого союзу був В. І. Ленін, який вказував на необхідність систематичної допомоги міста селу в господарському, політичному і культурному житті. Великий вождь учив: «…встановити стосунки між робітниками міста і працівниками села, встановити між ними ту форму товариства, яка між ними може бути легко створена, — це наш обов’язок, це одне з основних завдань робітничого класу, який стоїть при владі».
XIII з’їзд РКП(б) вказав на необхідність дальшого зміцнення змички міста і села. Трудящі Києва після з’їзду підхопили гасло «Обличчям до села!». Вже навесні 1923 року підприємства Києва здійснювали шефство над 25 селами Київщини.
Завдяки великій організаторській роботі комуністів Києва шефство трудящих вилилось у масовий рух за економічну і культурну допомогу селу. Так, район Січневого повстання (тепер Залізничний) взяв шефство над трьома селами Уманської округи та 17 селами Київської. Перші виїзди на село мали характер взаємного ознайомлення між робітниками-шефами і підшефними селянами. Скликалися збори, на яких представники від міста виступали з лекціями та доповідями. Згодом шефи взяли участь у підготовці до перевиборів сільських Рад, в організації 8 осередків ЛКСМУ, які об’єднали 120 чол. селянської молоді, а також у зміцненні кооперації, в організації лікнепів та добровільних товариств «Повітрофлот» і «Доброхім». Шефи з міста допомагали селянам у ремонті шкіл, мостів, інвентаря. Делегатки-робітниці Січневого району здійснювали шефство над селянками села Великої Олександрівки. Міські і сільські комсомольські осередки спільними силами організовували вечори змички, відзначали червоні свята.
Партійна та комсомольська організації Києва для зміцнення партійних, профспілкових, радянських, кооперативних та культурно-освітніх організацій посилали комуністів та комсомольців. Так, у 1924 році для роботи на село з Києва виїхало 40 комуністів і ЗО комсомольців. Робітничі газети міста систематично проводили конференції сількорів, а з 1924 року у Києві почала виходити щотижнева газета для селян — «Радянське село».
Місто подавало селу значну технічну допомогу. Київські водники в 1924 році електрифікували підшефну Медведівську волость (тепер Чернігівська область). Київська «Селотехніка» організовувала постачання сільськогосподарських знарядь. До початку весняної посівної кампанії 1924 року село одержало 13 тисяч плугів, 200 сівалок та інший інвентар.
Поступово шефська робота набрала певних форм. У Києві розгорнуло роботу добровільне робітниче товариство «Шефство над селом».
Шляхом створення спеціальних курсів та шкіл для навчання сільських акти-вістів-організаторів київські робітники сприяли зростанню політичного світогляду селянства, залученню трудівників села до спільної справи соціалістичного будівництва. Шефство мало значення і для робітників, підвищуючи їх революційну свідомість, сприяло усвідомленню ними керівної ролі в країні Рад.
Відбудова народного господарства проходила в складних внутрішніх і зовнішніх політичних умовах. Вороги не втрачали надії повалити Радянську владу. Міжнародний імперіалізм докладав усіх зусиль, щоб організувати нову інтервенцію проти СРСР. Всередині країни меншовики і есери продовжували свою контрреволюційну діяльність.
Англія у травні 1923 року пред’явила Радянському Союзу зухвалий ультиматум Керзона. В цей же час в інших капіталістичних країнах розгорнулася шалена антирадянська кампанія. 10 травня 1923 року в Лозанні був убитий радянський дипломат В. Воровський. Підступні дії імперіалістів викликали обурення трудящих країни. У відповідь на ультиматум робітники заводу «Більшовик», зібравшись на мітингу, ухвалили резолюцію, в якій заявили, що вони, як і всі трудящі нашої країни, «ладні як один взяти в руки рушницю і дати відсіч зухвалим лордам і їх наймитам».
Такі ж резолюції приймали арсенальці, робітники заводу «Червоний плугатар», Головних залізничних майстерень, друкарень та інших підприємств Києва.
Під гаслами протесту проти ультиматиму Керзона та злочинницького убивства В. Воровського пройшла у Києві 14 травня 1923 року 100-тисячна демонстрація робітників і частин Київського гарнізону.
Рішуча відсіч Радянського уряду і бурхливий протест пролетаріату західноєвропейських країн примусили імперіалістів відмовитись від політики ультиматумів щодо CPGP.
В умовах загострення міжнародного становища трудящі Києва вносили свій вклад у справу зміцнення обороноздатності CPGP. Робітники і службовці міста палко відгукнулись на заклик партії про допомогу повітряному флоту: оголошувались «тижні і двотижневки повітряного флоту». На заводах, фабриках, установах трудящі записувались у «Товариство Авіації і повітроплавання» і робили відрахунки із зарплати на зміцнення оборони. Всі робітники заводу «Більшовик» вступили до товариства. У 1924 році у Києві виникло «Товариство хімічної оборони».
Арсенальці відраховували на користь повітряного флоту одноденний заробіток і ухвалили надалі відраховувати щомісяця 10 проц. зарплати. На кошти киян були збудовані літаки «Червоний хімік» та «Червоний киянин» і будувалася «ескадрилья Київщини» з 6 літаків, для цього трудящі з вересня 1923 року і до червня 1924 року зібрали 120 тис. крб. золотом.
В той час, коли трудящі зміцнювали обороноздатність країни, ворожі елементи посилили підривну роботу в Києві. Іноземні розвідки намагалися з допомогою українських націоналістів, колишніх білогвардійців і вороже настроєної частини інтелігенції створювати контрреволюційні організації. Але і ці спроби зазнали провалу. У липні 1923 року в Києві була викрита контрреволюційна організація «Київський обласний центр дії», який був утворений меншовицько-есерівськими діячами ще в 1921 році. Члени київської організації намагались вербувати прибічників серед професури і студентства київських вузів. Ця контрреволюційна організація була зв’язана з білогвардійським «Центром дії» у Парижі, куди надсилалась інформація про внутрішнє становище в Києві.
В 1924 році на судовому процесі над членами київського «Центру дії» був оголошений справедливий вирок. З цього приводу французький прем’єр-міністр Р. Пуанкаре надіслав телеграму Чичеріну з лицемірним протестом проти «утисків» вчених в Радянській країні. Київські робітники і вчені засудили цей маневр французьких імперіалістичних кіл, відповівши з усією рішучістю: «Руки геть від наших внутрішніх справ!». На багатьох підприємствах пройшли мітинги. Студенти київських вузів вийшли на загальноміську демонстрацію протесту.
До голосу київських робітників свій голос приєднали вчені міста: академіки А. Ю. Кримський, Д. О. Граве, П. А. Тутковський та інші. Вони заявили, що цілком відмежовуються від тих, хто поставив прислужництво імперіалістичній буржуазії та білій еміграції вище інтересів науки.
Трудовий героїзм і революційна пильність робітничих мас, керівництво партійної організації забезпечили розгром ворожої агентури, відбудову промисловості і комунального господарства Києва, їх дальший розвиток. Поліпшився добробут трудящих. Зміцнилася змичка робітничого класу з селянством. Все це стало запорукою дальшого успішного руху вперед по шляху соціалістичного будівництва.