Успішне завершення відбудови господарства (1923 — 1925 рр.)
1923 рік став переломним у відбудові промисловості і зростанні рядів робітничого класу Києва. Чисельність робітників у Києві зросла з 42 тис. у 1920 році до 45,7 тис. чол. Поліпшилось фінансування промисловості, постачання їй палива і сировини. Почали зростати капіталовкладення на розширення і переобладнання заводів міста.
Дальший розвиток трестованої промисловості міста був значною мірою зумовлений підвищенням громадської і господарської активності київських робітників.
Бурхливо зростали як окремі підприємства, так і цілі галузі промисловості. Якщо в червні 1923 року підприємства київського «Металотресту» виробили продукції на 85 млрд. крб., то в липні — на 133 млрд. карбованців.
Переведені на госпрозрахунок, заводи Києва перебудовували виробництво відповідно до потреб ринку. Так, у 1922/23 році завод Гретера і Криванека збільшив у 3 рази обсяг робіт по ремонту устаткування цукрових заводів.
Нарощував темпи виробництва і київський завод «Арсенал». На цьому підприємстві продуктивність праці в 1923 році зросла порівняно з довоєнною на 38 проц. Серед знатних людей підприємства було чимало комсомольців — П. І. Прусак, І. Ф. Радченко, О. Т. Мар’янченко та інші.
В житті заводу у квітні 1923 року сталася видатна подія. У день 53-річчя з дня народження В. І. Леніна колектив підприємства обрав великого вождя почесним токарем-металістом і надіслав йому щире вітання: «Ми, робітники-арсенальці, — говорилось у листі, — заявляємо, що завжди з тобою і керованою тобою РКП… Живи ще довгі роки і працюй на користь робітничого класу».
4 листопада 1923 року Президія ВУЦВК, відзначивши, що колектив «Арсеналу» завжди йшов в авангарді трудящих Києва, за успіхи, досягнуті у відбудові, нагородила підприємство орденом Трудового Червоного Прапора і вручила арсенальцям Червоний прапор.
Набагато збільшили виробництво сівалок порівняно з програмою заводи тресту «Сільмаш». Київський завод «Червоний плугатар» у 1923 році виготовив сівалок на 430 тис. крб. — майже у 10 разів більше порівняно з 1920 і 1921 роками. За допомогою київських сівалок вже засівалося понад 3 млн. гектарів.
Успішно відбудовувалась легка і харчова промисловість. Так, виробництва продукції на підприємствах київського «Сукнотресту» у другому кварталі 1923 року зросло в порівнянні з першим кварталом на 190 процентів.
На багатьох підприємствах робітники стали ініціаторами удосконалення виробничих процесів. Слюсар ковальського цеху Головних залізничних майстерень І. Трегубов удосконалив два верстати, винайшов ряд інструментів для виготовлення більш ніж 200 різних деталей для ремонту паровозів і вагонів. Завдяки цьому продуктивність праці на окремих операціях підвищилась у 5—10 разів. Його удосконалення давали також велику економію палива і матеріалів.
Множились ряди робітників-винахідників і на інших підприємствах Києва. Всього за відбудовний період комісія в справі винаходів видала київським винахідникам 60 свідоцтв.
Підвищувалась продуктивність праці. Вже на кінець 1924 року вона збільшилась на 50 проц. проти попереднього року, перевершивши дореволюційний рівень. Так, на заводах тресту «Сільмаш» продуктивність праці досягла 104 проц. довоєнного рівня. Відповідно підвищилась і заробітна плата.
Значно зростав збут продукції київських підприємств. Тільки по Київській губернії сума коштів від проданих товарів, вироблених київськими підприємствами з травня по серпень 1923 року, збільшилась від 1,8 млн. до 6,6 млн. золотих карбованців.
Відновлюється і будівельна промисловість Києва. Розгортаються роботи по відбудові Ланцюгового мосту, знищеного білополяками у 1920 році.
Радість від здобутих перемог у відбудові народного господарства була потьмарена великим горем, яке спіткало трудящих усього світу.
21 січня 1924 року помер великий вождь соціалістичної революції, геніальний керівник і засновник Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Ленін. Разом з усіма трудящими нашої Батьківщини робітничий клас Києва глибоко сумував з приводу смерті любимого Ілліча. На ВСІХ підприємствах І В Будівництво нового Ланцюгового моста. 1924 р. установах міста відбулися багатолюдні траурні мітинги, на яких трудящі поклялись свято виконувати заповіти В. І. Леніна.
24 січня о 5-ій годині вечора в Оперному театрі зібрався розширений пленум Київської міськради за участю представників фабзавкомів, профспілок і військових частин. Слюсар «Арсеналу» Ю. С. Прожейко у своєму виступі сказав: «Помер Ілліч, але не помре його вчення. Від імені робітників червоного «Арсеналу» заявляю, що ми всі, як один, ще тісніше згуртуємось сталевим кільцем навколо нашої робітничої Комуністичної партії, навколо завоювань Ілліча». Пленум прийняв рішення, в якому закликав трудящих Києва до ще більшої згуртованості навколо Комуністичної партії. Було обрано 25 представників від партійної організації і робітників міста для участі в похороні Леніна.
Делегація київських трудящих прибула до Москви 26 січня. Об’єднавшись з іншими делегаціями від України, кияни пройшли біля труни вождя. У день похорон, 27 січня, вони поклали вінки на могилу Ілліча на Красній площі.
Президія Київського губвиконкому і пленум міськради на спільному засіданні разом з партійними та громадськими організаціями Києва 27 січня 1924 року на прохання загальних зборів робітників Південноросійського заводу ухвалили перейменувати завод на «Ленінську кузню», а центральний район Києва — на Ленінський.
Відданість справі Леніна в ці дні виявилась в прагненні широких мас робітників вступити в ряди партії. Від робітників київських підприємств надійшли сотні заяв про прийом їх в РКП(б). Враховуючи масовість цього руху, Пленум ЦК РКП(б) прийняв постанову «Про прийом робітників від верстата в партію».
В ці дні до партії вступили 60 робітників заводу «Ленінська кузня». Серед них — слюсар А. І. Поліщук, депутат Київської міськради, пізніше двадцятип’ятитисячний; учасник громадянської війни О. І. Курек; кращі виробничники М. Комаровський, І. Діденко, А. Мірошниченко і багато інших. На заводі «Більшовик» 40 робітників подали заяви про вступ до РКП(б). Серед прийнятих до партії були ветерани і передовики виробництва М. Стрілковський, ливарник Г. Новак, слюсар Ф. Кілейник. Робітник І. Раєв, подаючи заяву писав: «Я переконався, що немає іншої партії, яка так захищала б інтереси робітників і селян. Партія зробить сильним і нерозривним союз робітників і селян»1. Понад 150 робітників заводу «Арсенал» вступили тоді до партії.
За час ленінського призову до партії було прийнято 2551 робітника київських підприємств. Робітниче ядро в партійній організації Києва зросло з 74,3 до 82 процентів.
У 1924/25 році робітники Києва добилися вирішальних успіхів у боротьбі за відбудову промисловості, причому переважна більшість продукції припадала на державні і кооперативні підприємства. За один тільки рік (1924 по 1925) державна промисловість у Києві зросла на 20 проц., кооперативна — на 130 проц., а приватна — лише на 4,5 процента.
Випуск продукції у 1925 році на підприємствах міста наблизився, а на окремих заводах та фабриках і навіть трестах перевищив довоєнний рівень. Зокрема, продукція заводів «Металотресту» становила 105 проц. довоєнного рівня. На одному тільки заводі «Фізико-хімік» вироблялося продукції майже у дев’ять разів більше, ніж до революції. Завод «Більшовик» займав перше місце на Київщині як за кількістю, так і за якістю продукції. На 8 проц. перевищили рівень 1913 року підприємства харчової промисловості.
Поліпшення, організації, праці, на відбудованих підприємствах, ентузіазм, з яким працювали трудящі, сприяли систематичному підвищенню продуктивності праці. Велику роль у цьому відігравали комуністи. Цілеспрямована масово-політична робота партосередків, особистий приклад комуністів — усе це давало позитивні результати. Лише за останній рік відбудовного періоду продуктивність праці на заводі «Ленінська кузня» порівняно з попереднім роком зросла у 1,5—2 раза. На фабриці ім. К. Маркса вона за 1925 рік зросла на 20 проц. і стала вищою, ніж до революції.
Колективи 11 друкарень, об’єднаних у тресті «Київдрук», добилися також збільшення виробництва, підвищення продуктивності праці. З 1925 року розгорнулись роботи по переобладнанню 5 друкарень. Створюється поліграфічний комбінат. Продукція тресту вже у 1924 році вийшла за межі Києва і поширювалась по всій Україні..
Загальні успіхи у відбудові промисловості супроводились господарськими труднощами. Ще наприкінці 1923 року в країні виникло розходження між високими цінами на промислові товари і низькими — на сільськогосподарські продукти. Восени 1923 року почалась криза збуту, утворилась загроза скорочення промислового виробництва.
Троцькісти намагалися ще більше поглибити ці труднощі, щоб підірвати єдність партії, захопити керівництво в свої руки. Спроби троцькістів нав’язати партії дискусію натрапили на рішучий опір. Комуністи Києва підтримали боротьбу партії проти троцькізму. Збори активу Київської організації КП(б)У в листопаді 1924 року після доповіді члена ЦК КП(б)У М. О. Скрипника засудили спроби троцькістів відновити дискусію, висловили свою вірність ленінізму.
Трудящі Києва взяли найактивнішу участь у відбудові підприємств цукрової промисловості Київщини, яка на кінець відбудовного періоду давала близько третини союзного виробництва цукру.
Завдяки успішній відбудові економіки міста зростала чисельність його населення. На початку 1926 року населення Києва перевищило півмільйона чоловік. У цензовій промисловості міста було зайнято 94 проц. довоєнної кількості робітників. Із старого дворянсько-чиновного та купецького центру Київ перетворювався на промислове соціалістичне місто.
Зростав і матеріальний добробут трудящих. В середньому місячна зарплата київських робітників у другому кварталі 1924/25 року становила 103 проц. від дореволюційної. Тільки за один рік (з 1923/24 по 1924/25) заробітна плата робітників київських підприємств міської промисловості зросла на 22,5 процента.
Велике значення для зміцнення господарства міста і піднесення добробуту трудящих мала проведена в країні грошова реформа і встановлення в лютому 1924 року твердого курсу карбованця.
В підвищенні реальної заробітної плати робітників велику роль відіграв розвиток робітничої кооперації, де продовольчі і промислові товари продавалися по нижчих, ніж на ринку, цінах. Про поліпшення добробуту трудящих свідчить і те, що у 1925 році товарооборот київського робітничого кооперативу зріс більше ніж у два рази. Окремі районні кооперативи, зокрема Подільський, добилися зростання товарообороту у три рази.
Особливе значення в підвищенні добробуту трудящих мали заходи партійних, радянських і профспілкових організацій по боротьбі з безробіттям.
При губвідділі праці було створено комітет по боротьбі з безробіттям, до якого ввійшли комуністи, комсомольці, представники профорганізацій і господарських органів. Спеціальні комісії переглянули склад безробітних з метою очищення їх від непролетарських елементів. 10 тисяч безробітних почали одержувати грошову допомогу; понад 2,2 тис. залучили до громадських робіт по впорядкуванню міста. Крім того, в Києві було організовано три будинки для безробітних, де їм надавали безкоштовну ночівлю, харчі. Створювались артілі і майстерні.