Віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно, без оголошення війни напала на Радянську країну. Німецько-фашистські загарбники ставили своїм завданням розгромити Радянський Союз, ліквідувати Радянську владу, знищити мільйони радянських людей, а тих, хто залишиться живими, перетворити на своїх рабів.
Користуючись тимчасовими воєнними перевагами, німецько-фашистські війська вдерлися на радянську землю і, незважаючи на героїчний опір Червоної Армії, швидко просувалися на схід.
В планах «блискавичної війни» гітлерівське командування великого значення надавало загарбанню Радянської України, яка посідала важливе місце в економіці СРСР. На південному напрямку — від Холма до Чорного моря — діяла ворожа група армій «Південь», до складу якої входило до 80 дивізій і бригад, що мали на озброєнні понад 1000 танків і 1300 літаків. Ліве, найсильніше крило цієї групи армій мало вдарити на Житомир і Київ, захопити переправи через Дніпро і далі наступати на Донбас.
Особливе місце в планах гітлерівців відводилося захопленню Києва. Оволодіння ним створило б німецько-фашистським військам сприятливі умови для нанесення стратегічних ударів по радянських військах як Південно-Західного, так і Південного фронтів. Київ відкривав шлях на Лівобережну Україну з її величезними економічними багатствами. Нарешті, розраховуючи швидко захопити столицю Радянської України, гітлерівці переслідували і політичні цілі, вважаючи, що падіння Києва «деморалізує» український народ і, отже, сприятиме здійсненню їх загарбницьких планів щодо України.
Смертельна небезпека нависла над нашою Батьківщиною. Країна вступила в новий період — період Великої Вітчизняної війни. Радянські люди змушені були перервати свою мирну працю і взятися до зброї, щоб стати на захист своєї соціалістичної держави.
Натхненником і бойовим організатором боротьби радянського народу проти фашистської Німеччини виступила Комуністична партія.
Партія і Радянський уряд розробили розгорнуту програму боротьби з ворогом, яка була сформульована в директиві ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР партійним і радянським організаціям прифронтових областей від 29 червня 1941 року і викладена у виступі по радіо глави Радянського уряду Й. В. Сталіна 3 липня 1941 року. Партія вказала, що для перемоги над ворогом необхідно перебудувати всю роботу на воєнний лад, організувати всебічну допомогу фронту, максимально збільшити виробництво озброєння, літаків, танків, боєприпасів, і закликала народ віддати всі сили на розгром ворога.
Комуністична партія України, керуючись розробленою ЦК ВКП(б) конкретною програмою дій, розгорнула всебічну роботу по мобілізації сил українського народу на боротьбу проти ворога. Вже 29 червня 1941 року ЦК КП(б)У у зв’язку з загрозою наступу німецько-фашистських військ в напрямку до Києва поставив перед Київською міською партійною організацією завдання негайно привести в бойову готовність Київський укріплений район і побудувати нові лінії оборони.
Разом з усім радянським народом на захист своєї Батьківщини піднялися і трудящі Києва. В перші дні війни в ряди Червоної Армії у місті вступило близько 200 тис. чоловік, у т. ч. 16 333 комуністи, що становило майже половину всієї міської партійної організації.
Свої патріотичні почуття, безмежну любов до Комуністичної партії, до Батьківщини радянські люди висловлювали в індивідуальних та колективних заявах з проханням негайно відправити їх на фронт. У своїй заяві робітник Київського верстатобудівного заводу ім. Горького Єгоров писав: «Прошу направити мене на передову лінію фронту. Я комсомолець з 1940 р., мене виховала Вітчизна, партія більшовиків, ленінський комсомол. Запевняю, що віддам всі сили, уміння, а якщо потрібно буде, то і життя за нашу Батьківщину, за партію».
Лозунг Комуністичної партії «Все для фронту!» став законом життя радянських людей. На мітингу робітників Київського паровозоремонтного заводу кадровий виробничник Лукашевич, одностайно підтриманий всіма, заявив: «Наш обов’язок — працювати не покладаючи рук. На виклик фашистських гадів відповімо потрійним ударом. Ми готові в будь-який час замість зубила й молотка взяти гвинтівку, сісти на танк, стати до гармати. Грудьми захистимо нашу Соціалістичну Батьківщину, віддамо життя, але ворога зітремо на порох».
Трудящі Києва, очолені партійною організацією, під керівництвом ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У розгорнули напружену роботу по перебудові партійних, громадських і господарських організацій на воєнний лад, по переведенню народного господарства на рейки воєнної економіки, по забезпеченню потреб фронту.
Основні підприємства міста протягом перших 5—10 днів війни перебудували виробничий процес і почали виробляти бойову техніку, боєприпаси та військове спорядження. Заводи «Більшовик», ім. Лепсе та інші підприємства інтенсивно проводили ремонт танків і автомашин. Завод «Ленінська кузня» приступив до переустаткування буксирних суден на канонерські човни, розгорнув швидкісне будівництво бронекатерів. Заводи «Автомат», «13 років Жовтня», «Об’єднаний металіст» та багато інших на десятий день війни почали виробляти протитанкові та протипіхотні міни, снаряди, вибухівку тощо.
Підприємства міста за ініціативою робітників організували будівництво бронепоїздів. Паровозоремонтний завод спорудив два бронепоїзди, які відіграли значну роль в обороні столиці. Дарницький вагоноремонтний завод, депо і завод «Більшовик» також налагодили їх випуск. Підприємства легкої та місцевої промисловості виготовляли різне військове спорядження та обмундирування.
Полум’яний патріотизм радянських людей проявився у героїчній праці — в швидкісних методах роботи, в сполученні професій, у розгортанні соціалістичного змагання за дострокове виконання виробничих планів.
Великого поширення набув рух за багатоверстатництво і суміщення професій. Робітники, замінюючи своїх товаришів, які пішли на фронт, почали обслуговувати по 2—3 верстати. Токар заводу «Червоний екскаватор» Бондар вже 23 червня обслуговував 2 верстати і виконав змінне завдання на 550 проц., а наступного дня — на 600 проц. Комуністи ливарного цеху заводу «Більшовик» Кузьменко і Кучерявий з 24 червня стали працювати за шістьох. Коли майстер вагонозбирального цеху трамвайного заводу ім. Дзержинського Бабайчук пішов на фронт, його замінив 60-річний бригадир столярної бригади Вишкварка. На верстатобудівному заводі ім. Горького токарі Олексюк і Потоков опанували спеціальність шліфувальника. В ковальському цеху на дільниці майстра Козлова частина робітників пішла на фронт, але випуск деталей не зменшився. Сполучаючи професії, робітники не допускали простою жодного верстата. Завод «Червоний екскаватор» при меншій кількості робітників став виробляти у три рази більше продукції.
Трудову доблесть проявили радянські жінки та молодь. В умовах масової мобілізації до Червоної Армії дівчата-комсомолки заводу «Більшовик» звернулися до жінок та молоді міста з закликом замінити чоловіків, які пішли на фронт, кожній жінці опанувати виробничу професію.
Цей заклик був гаряче підхоплений. У перші дні війни на виробництво прийшли сотні молодих патріоток з установ, понад 1 тис. учнів старших класів середніх шкіл. Близько 2 тис. дівчат навчалися на курсах шоферів, 400 — сіли за руль трактора, 2144 комсомолки поступили на роботу у госпіталі Києва, 730 дівчат влилися в ряди міліції. На підприємства поверталися пенсіонери.
Самовіддано працювали робітники залізничного транспорту. Не шкодуючи життя, вони під вогнем ворога забезпечували швидке просування ешелонів з військами й військовими вантажами на фронт. Так, на ешелон, який вів машиніст В. Казанський, налетіли фашистські літаки. Але вірний патріот Соціалістичної Батьківщини, будучи поранений і стікаючи кров’ю, привів ешелон на станцію. Помічник машиніста депо Київ-Московський О. Гайдук під час ворожого бомбардування не залишила паровоза навіть після поранення. На одній із станцій Київського відділення, де стояв ешелон з боєприпасами, від фашистської бомби загорівся вагон. Нехтуючи небезпекою, начальник станції Сулименко і машиніст Молчанов кинулись до палаючого вагона. Фашистські літаки обстрілювали станцію з кулеметів. Сулименко був смертельно поранений, але Молчанов встиг розосередити состав і тим самим відвернув вибух військового ешелону.
Молодь проявляла чудеса трудового героїзму. Так, молоді робітники Київського суднобудівного заводу, очолені комуністами, працюючи вдень і вночі, за два з половиною дні відремонтували пошкоджений ворожими снарядами річковий монітор, на що треба було витратити 15 днів. За липень — серпень 1941 року на підприємствах Києва було відремонтовано 905 бойових машин різних марок.
Комсомольські організації міста надіслали в села для збирання врожаю значну кількість студентської та учнівської молоді. На допомогу колгоспникам виїхало багато студентів Київського державного університету, сільськогосподарського інституту та інших учбових закладів. Патріотичний почин студентів підхопила молодь підприємств та установ Києва.
Розробляючи заходи по організації всенародної відсічі агресорові, партія і уряд особливу увагу приділяли перебазуванню в найкоротші строки продуктивних сил з прифронтових районів у глиб країни і розгортанню їх на новому місці. Своїм рішенням від 27 червня 1941 року ЦК ВКП(б) і РНК СРСР визначили основні завдання і порядок евакуації населення, устаткування промислових і сільськогосподарських підприємств, сировини та інших матеріально-культурних цінностей.
З наближенням фронту і посиленням воєнної загрози столиці Радянської України Київська партійна організація розпочала евакуацію в східні райони країни заводів, фабрик, державного майна, учбових закладів. Починаючи з 7 липня протягом двох місяців у Києві було демонтовано і відправлено в різні райони східних областей Радянського Союзу 197 великих підприємств. У місті залишились лише ті заводи і фабрики, без яких неможливо було забезпечити оборону і нормальне життя трудящих.
В роботі по демонтажу і навантаженню промислового устаткування в залізничні ешелони робітники проявляли безприкладний трудовий героїзм. У неймовірно тяжких умовах вони працювали цілодобово протягом кількох днів і навіть тижнів. Так, на підприємствах Шевченківського району через відсутність механічних засобів були вручну демонтовані і навантажені у вагони чотири підйомні крани, чотири парові мотори вагою по 10—12 т кожний, три парові преси вагою 5—10 т кожний. Всього з цих підприємств протягом 40 днів було вивезено 1100 вагонів устаткування. Завод «Транссигнал» був повністю демонтований і навантажений у вагони протягом чотирьох днів, фабрика штучного волокна «Київволокно»—протягом восьми днів.
Організовано була проведена евакуація в глиб країни наукових, учбових та культурно-освітніх установ, а також основного складу кваліфікованих робітників, наукових працівників та радянської інтелігенції. Всього евакуювалось з Києва понад 350 тис. чоловік.
Перебазування людських контингентів і підприємств у глибокий тил не дало можливості ворогові використати їх у своїх цілях, як це було в Західній Європі. Внаслідок успішної евакуації були в значній мірі збережені основні фонди промислового устаткування, забезпечене швидке відновлення продуктивних сил країни, зміцнення її воєнного потенціалу, що заклало економічні основи розгрому німецько-фашистських загарбників.
За ініціативою трудящих Києва вже в перші дні війни розгорнувся всенародний рух за створення фонду оборони, який в роки Вітчизняної війни відіграв важливу роль у справі мобілізації всіх ресурсів країни на розгром ворога. Робітники і службовці на всіх підприємствах міста ухвалювали постанови про відрахування частини заробітної плати у фонд оборони, здавали у цей фонд золоті, срібні та інші коштовні речі і облігації державних позик. Збори колективу Дарницького вагоноремонтного заводу ухвалили щомісяця відраховувати одноденний заробіток у фонд оборони та звернулись з проханням до Радянського уряду припинити на час війни проведення тиражів виграшів по державних позиках і збережені кошти передати у фонд оборони країни.
У ці тяжкі дні комсомольці проводили недільники, відраховували у фонд оборони частину заробітку. 17 серпня 1941 року у Першому всесоюзному недільнику взяло участь понад 40 тис. юнаків і дівчат Києва. Вони заробили 300 тис. крб., зібрали 25 т кольорового металолому та передали все у фонд оборони.
Особливою любов’ю і піклуванням радянські люди оточили поранених бійців, героїчних захисників Соціалістичної Вітчизни. Крім цінних подарунків, трудящі Києва на кінець серпня внесли на рахунок Червоного Хреста близько 1 млн. крб. За ініціативою активісток Червоного Хреста в усіх районах міста і пристанційних пунктах було створено 114 медичних пунктів швидкої допомоги і багато пунктів харчування для обслуговування воїнів Червоної Армії. Понад 2 тис. жінок, об’єднаних у 264 санітарні ланки і 23 санітарні дружини, надавали допомогу пораненим бійцям, які прибували у місто.
За прикладом Москви і Ленінграда на початку липня на заводах і фабриках столиці Радянської України почали створюватись загони народного ополчення, в які вступали чоловіки і жінки, старики і молодь, робітники і службовці, наукові працівники і студенти. 8 липня у Києві за ініціативою партійних та комсомольських організацій було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення, що налічували 32 800 бійців. Народне ополчення протягом короткого часу стало грізною силою для ворога і вірним помічником Червоної Армії у героїчній боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.