Віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР (продовження)
З наближенням лінії фронту до Києва участь населення міста у боротьбі проти гітлерівських загарбників набирала ще більш масових і активних форм. Це проявлялося у будівництві воєнно-оборонних рубежів, посиленому військовому навчанні всього населення, оборонних боях з передовими частинами ворога і, нарешті, в підготовці та створенні комуністичного підпілля.
На заклик міської партійної організації вже 30 червня на будівництві оборонних рубежів працювало понад 50 тис., а через три дні — вже 160 тис. чоловік. Десятки ворожих літаків бомбили і обстрілювали з кулеметів місця будівництва, але фашистам не вдалося зірвати оборонні роботи. Трудящі столиці працювали не покладаючи рук, виконували норми на 200—300 процентів.
Перша лінія оборони Києва проходила по Ірпеню до с. Білогородки, далі через населені пункти Білогородку, Віту-Поштову, Лісники і упиралася лівим флангом у Дніпро. Протягом 55 км по фронту і на 5—10 км у глиб першої лінії оборони було вирито близько ЗО км протитанкових ровів, понад 15 км ескарпів, споруджено 750 дзотів, закладено близько 15 км мінних полів. До 8 липня 1941 року героїчними зусиллями трудящих столиці і військових підрозділів Київський укріплений район був повністю приведений в бойову готовність.
6 липня 1941 року був створений штаб оборони Києва, до складу якого увійшли представники військового командування полковник О. П. Чернишов і майор М. Д. Чукарєв, секретар Київського обкому КП(б)У М. П. Мишин, голова облвиконкому Т. Я. Костюк, секретарі міськкому партії Т. В. Шамрило і К. Ф. Москалець та голова міськвиконкому І. С. Шевцов. Штаб розробив план будівництва оборонних споруд на ближніх підступах до міста, згідно з яким протягом липня трудящі Києва спорудили другу та третю лінії оборони. Друга лінія йшла від Дніпра (в районі с. Вишгорода) в напрямку на ліс Пущу-Водицю, Біличі, Микільську Борщагівку, Пост-Волинський, Чоколівку, Голосіївський ліс. Третя лінія оборони пролягала безпосередньо в околицях міста.
Для захоплення Києва і плацдармів на лівому березі Дніпра гітлерівське командування групи армій «Південь» кинуло спочатку 3-й моторизований корпус у складі двох танкових та двох моторизованих дивізій і десять піхотних дивізій 6-ї армії. Передові частини німецьких танкових військ, захопивши 9 липня Житомир, в ніч на 10 липня підійшли по Житомирському шосе до р. Ірпеня. Створилась пряма загроза вторгнення ворога у Київ. Радянські війська, які обороняли місто, зупинили наступ гітлерівських військ на рубежі Київського укріпленого району і сильними контрударами відбили жорстокі атаки ворога.
11—12 липня частини Київського укріпленого району за допомогою 23-ї мотострілецької дивізії, бронепоїзда та ополченців-залізничників під командуванням
А. С. Тихохода розгромили групу танкових військ противника, що прорвалася в район ст. Ворзель і намагалася перерізати залізничну лінію Київ—Коростень. Ця лінія працювала до 18 серпня 1941 року, забезпечуючи підвіз боєприпасів, спорядження і продовольства для 5-ї радянської армії, яка прикривала дальні підступи до Києва в Коростенському укріпленому районі.
У триденних боях з 11 по 14 липня підрозділи 4-го мотострілецького полку та артилерійського полку, сформованого з особового складу Київського артилерійського училища ім. Фрунзе, відбили всі атаки гітлерівців, які намагалися форсувати р. Ірпінь в районі Житомирського шосе і з ходу захопити Київ. Радянські війська контратаками завдали поразки танковим частинам противника, що проникли на правий берег Ірпеня і захопили села Перевіз, Дзвонкове, Жорнівку і Забір’я Васильківського району.
Зазнавши великих втрат, гітлерівці змушені були відступити на лівий берег Ірпеня в район Бишева.
З 10 липня розгорнулися кровопролитні оборонні бої на дальніх і близьких підступах до столиці. Для ліквідації загрози, що нависла над Києвом, 10 липня перейшли в наступ на південь від Коростенського укріпленого району війська 5-ї армії під командуванням генерал-майора танкових військ М. І. Потапова. 14 липня її частини перерізали шосейну дорогу між Новоградом-Волинським і Житомиром. Шість піхотних і дві моторизовані дивізії ворога були сковані і не змогли взяти участь у наступі на Київ. Німецько-фашистське командування змушене було направити сюди додатково п’ять піхотних дивізій, знявши їх з району Бердичева.
Противник вирішив будь-що знищити радянські війська, які обороняли райони Києва і Коростеня, і тим самим ліквідувати загрозу північному флангові групи армій «Південь». ЗО липня він відновив наступ на Київ, а 31 липня — на Коростень.
Війська 5-ї армії під ударами сильного угруповання ворога змушені були відступити. Надвечір 7 серпня вони закріпились вздовж залізниці Київ—Коростень, тим самим сприяючи успішній боротьбі Києва.
На Київському напрямку п’ять німецьких дивізій наступали проти двох дивізій правого флангу радянської 26-ї армії, яка займала оборону від Києва до Черкас. Радянські війська не змогли стримати натиску майже втроє переважаючих сил противника і змушені були відступати — одна дивізія в напрямку на Трипілля, друга — на рубежі Київського укріпленого району. Але 31 липня німецько-фашистські війська, що наступали на Трипілля, були атаковані радянськими частинами і змушені були відступити.
Зазнавши поразки в районі Трипілля, фашистські війська 3 серпня перейшли в наступ у напрямку на Ржищів і Канів з метою захопити дніпровські переправи. З 3 по 15 серпня частини радянських 146-ї та 159-ї стрілецьких дивізій у тісній взаємодії з кораблями Дніпровської флотилії під командуванням капітана першого рангу І. І. Кравця відбили жорстокі атаки ворога і примусили його перейти до оборони.
Одночасно з атаками на дніпровські переправи в районі Плюти — Канів гітлерівські війська наступали на Київ з півдня. На початку серпня ворог наблизився до південних рубежів Київського укріпленого району на ділянці Білогородка — Юрівка— Лісники, де займали оборону частини 174-ї, 175-ї та 208-ї стрілецьких дивізій, вже значно ослаблені в боях. Німецько-фашистські війська мали значну перевагу в живій силі і танках. Після п’ятиденних запеклих боїв гітлерівським військам вдалося блокувати доти і 5 серпня прорвати передній край укріпленого району на ділянці Віта-Поштова—Юрівка. Вони захопили села Юрівку та Гатне і підійшли до с. Жулян.
У районі Жулян розгорнулися запеклі бої. «За кожний метр захопленої радянської землі,— повідомляло Радянське інформаційне бюро,— німецькі фашисти розплачуються горами трупів. При спробі атакувати село Жуляни 279-й німецький піхотний полк залишив на полі бою тільки убитими понад 600 чоловік». Разом з частинами Червоної Армії у цих боях брали участь ополченці Залізничного та Радянського районів Києва. Лише на п’ятий день безперервних боїв героїчні захисники столиці залишили с. Жуляни. Усі спроби гітлерівців розширити район прориву і захопити села Тарасівку та Крюківщину зазнали невдачі.
Гітлерівці намагалися будь-якою ціною, незважаючи на втрати, прорвати оборону і захопити Київ. З 5 по 7 серпня вони кинули на південні рубежі Київського укріпленого району нові танкові частини, зосередили тут 44-у, 95-у, 99-у та 299-у піхотні дивізії.
Щоб полегшити становище героїчних захисників міста, командування Південно-Західного фронту завдало ударів по флангах противника силами 5-ї армії з Коростенського укріпленого району і частинами 26-ї армії на південь від Києва. 7 серпня 26-а армія під командуванням генерал-лейтенанта Ф. Я. Костенка сильним контрударом прорвала лінію фронту гітлерівців і 8 серпня оволоділа м. Богуславом. Крім того, війська цієї армії форсували Дніпро і захопили плацдарм біля Трипілля.
Для посилення оборони дніпровських рубежів Києва Верховне Головнокомандування 3 серпня направило з Харківського військового округу десять стрілецьких і дві кавалерійські дивізії. В період з 4 по 10 серпня командування Південно-Західного фронту створило 37-у армію, в яку було об’єднано війська, що обороняли Київський укріплений район. Проте обстановка на підступах до Києва залишалась надзвичайно напруженою.
8 серпня 1941 року Верховне Головнокомандування видало наказ: «Київ не здавати»2. Штаб оборони столиці і міськком партії вжили термінових заходів до посилення південних рубежів оборони, особливо в районі Корчуватого, Солом’янки і Чоколівки. Туди були направлені 13 винищувальних батальйонів, загони народного ополчення Московського, Печерського, Залізничного, Радянського. Жовтневого та Шевченківського районів Києва. З комуністів і комсомольців було створено 23 спеціальні загони по винищенню ворожих танків.
Німецько-фашистські загарбники, зосередивши значні сили на вузькій ділянці південних рубежів Київського укріпленого району, в ніч з 7 на 8 серпня розпочали новий великий наступ на Київ. Частини радянської 147-ї стрілецької дивізії під тиском переважаючих сил противника змушені були відступати. 8 серпня на рубежах другої лінії оборони Київського укріпленого району зав’язалися запеклі бої. Гітлерівцям удалося захопити с. Пирогів, селище Мишоловку, Голосіївський ліс, приміщення лісотехнічного та плодоягідного інститутів. З голосіївських висот фашистські загарбники почали обстріл з артилерії та мінометів всієї території Московського району міста. Створилася надзвичайно напружена обстановка. Сили захисників Києва виснажувались, гітлерівці прорвались на околиці міста.
Над столицею Радянської України нависла смертельна загроза. Ворог, підкинувши нові сили, міг прорватися у центр міста. Штаб оборони Києва поставив перед його захисниками бойове завдання: затримати наступ гітлерівців і будь-якою ціною продержатися до приходу нових частин Червоної Армії.
Бійці, командири і народні ополченці героїчно відстоювали кожну п’ядь рідної землі, неодноразово переходили в атаку і завдавали ворогу величезних втрат. Захисники Києва не залишали поля бою навіть тоді, коли були поранені. Так, політ-рук Бойко, будучи тяжко пораненим, повів за собою бійців в атаку. Велику відвагу і мужність у боях з гітлерівцями проявив славний син грузинського народу капітан Чікваїдзе, який, стікаючи кров’ю, продовжував керувати боєм.
У боях з гітлерівськими загарбниками героїчні подвиги здійснили радянські льотчики. По всьому фронту гриміла слава про льотчиків 92-го авіаполку винищувачів 16-ї змішаної авіадивізії, якими командував Герой Радянського Союзу капітан І. І. Красноюрченко. Вже до 1 серпня 1941 року льотчики цього полку скинули на ворога понад 56 т бомб і збили 24 ворожі літаки. Сам І. І. Красноюрченко особисто збив два ворожі стерв’ятники. В небі над українською столицею почав свій бойовий шлях відомий герой Вітчизняної війни льотчик Д. Б. Глинка. Хоробро бились за Київ брати Д. О. і С. О. Зайцеви. Під час чергового вильоту Сергій Зайцев зав’язав бій з «мессером» і підпалив його. Дмитро помітив ще одного стерв’ятника і кинувся за ним. Втративши всі боєприпаси, він наблизився до ворожої машини і вдарив її гвинтом по фюзеляжу. Це був перший таран над Києвом. Льотчик Тихомиров, вистрілявши всі патрони, направив свою машину на гітлерівський літак і протаранив його. Обидва літаки вибухнули в повітрі.
Невмирущою славою вкрили себе бійці і командири частини, якою командував Дементьев. Вони самовіддано відбивали атаки противника. Лише снайпер Т. Серемєєв за час боїв на підступах до Києва знищив 60 гітлерівців.
Героїчно оборонявся гарнізон дота Київського укріпленого району у складі політрука І. П. Рибакова, молодшого командира Музиченка, червоноармійців Мелешка, Квартіна, Андрієнка, Клочка, Вовкотруба, Ярошенка, Нетрунського, Грабовського, Осадчого, Сороки, Опанасенка і Ромащука під командуванням лейтенанта 28-го окремого кулеметного батальйону В. П. Вєтрова. Перебуваючи у ворожому оточенні з 5 по 13 серпня, бійці вели запеклу боротьбу з противником, знищуючи його живу силу. Лише 15 серпня під час наступу наших частин дот був деблокований.
Незважаючи на чисельну перевагу ворога, його бомбардування з повітря та сильний артилерійський і мінометний обстріл, частини радянських військ разом з загонами народного ополчення 9 серпня зупинили наступ гітлерівців. Радянське командування направило у Київ нові частини і підготувало контрудар.
10 серпня радянські війська, ядром яких був 3-й повітряно-десантний корпус у складі трьох бригад: 5-ї — під командуванням героя боїв р Іспанії полковника О. І. Родімцева, 6-ї — під командуванням підполковника В. Г. Жолудева і 212-ї— під командуванням полковника І. Затєвахіна, завдали противнику могутнього контрудару. Бої були запеклими. Десантники під шаленим вогнем артилерії і мінометів кілька разів піднімалися в атаку. В батальйоні, який одержав від командира бригади О. І. Родімцева наказ вибити фашистів з селища Мишоловки, з 300 бійців в строю лишилося не більше 50. Проте наказ командування було виконано. В ніч з 10 на 11 серпня фашисти в паніці відступили, покинувши техніку, боєприпаси та спорядження. Наступного дня у Київ прибули нові частини. Розвиваючи успіх, радянські війська протягом 11—13 серпня відкинули ворога за першу лінію оборони Київського укріпленого району.
Особливо відзначилися у розгромі гітлерівців на підступах до Києва артилерійські частини полковника Воронцова, майора Рябини та інших. Полонені гітлерівські офіцери з жахом розповідали про нищівний вогонь радянської артилерії. Вони говорили, що «страшенна верденська м’ясорубка, яка увійшла в історію як най-жахливіша з артилерійських битв першої світової війни, виглядає звичайним боєм в порівнянні з вогненним шквалом, що його вони зустріли під с. Жуляни».
У ході винятково запеклих боїв радянські війська, що обороняли підступи до Києва, при підтримці авіації і вперше використаної на Південно-Західному фронті реактивної артилерії завдали 6-й німецькій армії значних втрат. Гітлерівське командування змушене було 12 серпня видати наказ про тимчасове припинення наступу на Київському та Коростенському напрямках.
Бої за Київ на ділянках р. Дніпро — Пирогів — Червоний хутір — Тарасівка і Пост-Волинський — Білогородка велись з перемінним успіхом. Ділянка першої лінії оборони від с. Білогородки по р. Ірпеню до Дніпра утримувалась частинами Червоної Армії до залишення Києва.
Начальник гітлерівського генерального штабу Ф. Гальдер у своєму щоденнику записав, що «біля Києва війська групи армій зазнають великих втрат… 6-а армія зазнала значних втрат. Армія щоденно втрачає 1600 чоловік». Всього з 1 по 13 серпня тільки в районі Голосіївського лісу гітлерівці втратили убитими понад ЗО тис. солдатів і офіцерів.
У кровопролитних боях на підступах до Києва героїчно билися ополченці. Натхненні подвигами радянських воїнів, вони показували зразки мужності та безмежної відданості Батьківщині. У перших рядах народного ополчення завжди йшли комуністи і комсомольці.
Особливо відзначився батальйон народного ополчення Московського району Києва під командуванням комуніста Синельникова. За 24 дні боїв цей батальйон знищив близько 500 солдатів і офіцерів противника. Рота ополченців — робітників фабрики ім. Карла Маркса на чолі з старим комуністом, директором фабрики М. Слобідським у першому ж бою відкинула фашистських загарбників, знищила мінометну батарею і захопила два станкові кулемети. Самовіддано боролися з ворогом ополченці підрозділу, сформованого з робітників заводу ім. Дзержинського. Командир цього підрозділу — директор заводу М. Г. Авасафян, діставши шість поранень, відмовився від відправки у госпіталь і до останньої хвилини свого життя захищав рідний Київ.
Серед відважних захисників столиці були 65-річний робітник фабрики ім. Карла Маркса Семеновський, комсомолець-ополченець Сирота, секретар факультетської комсомольської організації Київського сільськогосподарського інституту В. Д. Давидов. Героїчно віддали своє життя у боях під Києвом кадровий робітник термосного заводу Я. А. Гондлях, секретар комсомольської організації лісотехнічного інституту Олег Кондратьев та його брат Вадим, секретар курсового комсомольського бюро Леонід Богуш та багато інших.
Полум’яний патріотизм, безмежну любов до Соціалістичної Батьківщини, мужність та відвагу проявила радянська молодь в період оборони Києва і особливо в боях у Голосіївському лісі. Так, медсестра Надія Скачко під вогнем ворога винесла з поля бою кілька десятків поранених бійців. Тяжко поранена, вона заявила: «Умру разом з тими, хто захищає рідний Київ, а з поля бою не піду». За мужність і відвагу Н. Скачко була нагороджена орденом Леніна. Мужньо боролася з ворогом медсестра Катерина Мухіна, яка винесла з поля бою 28 поранених бійців і командирів та загинула в бою. Безстрашність в боях за своє рідне місто проявила 16-річна дочка коваля «Арсеналу» Скворчинська, яка, будучи санітаркою артилерійського дивізіону, врятувала десятки поранених бійців та командирів і була представлена командуванням до урядової нагороди3.
Під Києвом розпочала свій бойовий шлях юна захисниця Вітчизни Марія Боровиченко, яку бійці любовно називали «Машенькою з Мишоловки». В одному з боїв у Голосіївському лісі, подаючи допомогу пораненим, вона застрелила двох фашистів і одного взяла в полон. Медаль «За бойові заслуги», одержана нею за цей бій, була її першою нагородою. М. С. Боровиченко посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Мужність і відвагу проявили в боях за Київ екіпажі бронепоїздів київських ополченців під командуванням А. G. Тихохода і Л. В. Василевського. Курсуючи по залізничних магістралях, вони надавали дійову допомогу радянським військам.
Під час серпневих боїв, коли створилася загроза Дарницькому залізничному мосту, ополченці Печерського району при підтримці бронепоїзда під командуванням Л. В. Василевського, кораблів Дніпровської флотилії та батареї 714-го гаубичного полку контратакували і відкинули гітлерівців. У бою були тяжко поранені командир бронепоїзда Л. В. Василевський і сім ополченців. Командування взяв на себе комісар бронепоїзда С. П. Голованьов, секретар партійного комітету Київського залізничного вузла. Під його командуванням бронепоїзд відзначився в боях під Пироговом, Мишоловкою, Ворзелем, Ірпенем, Бобриком, Березанню. 6 серпня гітлерівці захопили залізничну станцію Жуляни, на якій залишився ешелон з цінним авіаустаткуванням. Бронепоїзд під командуванням А. С. Тихохода о 4-й годині ранку увірвався на станцію, шквальним вогнем вибив з неї гітлерівців і вивіз цей ешелон. Подібну ж операцію бронепоїзд провів і на станції Пост-Волинський.