Вища освіта
В період імперіалізму вища освіта розвивалася повільними темпами. Незважаючи на всезростаючий попит капіталістичної промисловості, торгівлі, землеробства, установ культури на спеціалістів вищої кваліфікації, царський уряд з великою нехіттю йшов на відкриття вузів і збільшення числа студентів, вбачаючи в університетах та інститутах вогнища «крамоли».
На початку XX століття вища школа вступила в смугу глибокої кризи, яка була прямим наслідком соціально-економічної відсталості Росії та реакційної політики царизму в галузі вищої освіти. Вихід з кризи був можливий тільки в революційній перебудові економічного й політичного життя країни.
В університетах продовжував діяти реакційний статут 1884 року і штати, які ще при їх запровадженні вважалися недостатніми і тимчасовими. Навіть царський міністр народної освіти змушений був визнати, що бюджети вищих учбових закладів не відповідають їх дійсним потребам. Наслідком цього була наявність десятиріччями не заміщених кафедр, гостра нестача професорсько-викладацьких кадрів. У Київському університеті в 1904 році було дев’ять вакантних кафедр. Кафедра географії та етнографії, наприклад, залишалась не заміщеною з 1888 року. Університету навіть за статутом 1884 року не вистачало 14 професорів.
Нові кадри професорсько-викладацького складу зростали вкрай повільно. На всіх факультетах у 1904 році до викладацької діяльності готувалося лише 20 «професорських стипендіатів», залишених при університеті для написання дисертацій.
Під тиском революційного руху царизм повернув у 1905—1906 рр. університетам та іншим вищим учбовим закладам внутрішню автономію, скасував інспекцію над студентами, деякі обмеження при прийомі до вищої школи та зробив ряд інших поступок. Проте після придушення революції всі вони були фактично ліквідовані. У вищих учбових закладах, у т. ч. і в Київському університеті, встановлюється поліцейський режим, що існував аж до повалення самодержавства в 1917 році.
У 1914 році в університеті навчалось близько 5 тис. студентів.
До наукової роботи готувалось 29 «професорських стипендіатів».
Професорсько-викладацький, учбово-допоміжний і адміністративно-технічний персонал налічував близько 300 чоловік, з них 80 професорів і 81 приват-доцент.
В роки першої світової війни становище університету різко погіршало. За розпорядженням військових властей університет, за винятком медичного факультету, восени 1915 року було евакуйовано до Саратова. Через рік він повернувся до Києва. Переїзди завдали збитків учбово-допоміжним закладам і фінансам університету, важко відбились на становищі професури та студентства.
У 1898 році в Києві створюється другий вищий учбовий заклад політехнічний інститут. Його виникнення зв’язано з швидким розвитком у 90-х роках промисловості на півдні країни. Інститут був відкритий за ініціативою і на кошти громадськості. Активну участь у його заснуванні взяв ряд професорів Київського університету, а також великий російський хімік Д. І. Менделєєв. Передовій науковій громадськості вдалось добитися затвердження для інституту порівняно ліберального статуту, близького до університетського статуту 1863 року. Інститут мав чотири відділення: хімічне, механічне, інженерне і сільськогосподарське.
За порівняно короткий час (1898—1902 рр.) для інституту в районі Брест-Литовського шосе були збудовані добре обладнані учбові корпуси і навчально-допоміжні та інші приміщення. Швидко зростало число студентів. На початок першої російської революції в інституті навчалось уже понад 1600 студентів, в той час як при його відкритті було тільки 360 чоловік.
Науково-педагогічну роботу в інституті провадили визначні вчені. Організатор інституту і його перший директор видатний вчений-механік В. Л. Кирпичов підібрав для інституту добрий склад професорів і викладачів.
Д. І. Менделєєв, який був присутній на перших випускних екзаменах в інституті в 1903 році, високо оцінив загальну і спеціальну підготовку його випускників. З великою радістю вчений писав «про відмінні результати першого випуску Київського політехнічного інституту», про те, що «жертви, принесені на організацію цього інституту, не були даремні, ті,, що кінчають курс, можуть плодотворно служити благу Вітчизни на обраних поприщах»1.
У 1903—1917 рр. інститут випустив 2615 інженерів. Характерною особливістю Київського політехнічного інституту була наявність значної групи прогресивної професури, яка сприяла розгортанню в стінах інституту революційного студентського руху. Прогресивна професура і демократичне студентство інституту брали активну участь у першій революції. У 1911 році міністерство звільнило деканів трьох відділень. На знак протесту проти цього реакційного заходу сім професорів залишили інститут, а через деякий час пішли ще кілька викладачів. З 20 кафедр 15 виявились не заміщеними.
В період першої російської революції був зроблений крок вперед у розвитку вищої жіночої освіти. В 1906 році відновлюється прийом до Київських вищих жіночих курсів, закритих царизмом у 1889 році. Через рік у складі курсів, крім історико-філологічного і фізико-математичного, відкривається юридичне відділення, а ще через деякий час — економічно-комерційне. Навчальні плани курсів відповідали університетським, але, як і раніше, курси утримувалися на плату за навчання.
У 1913 році на курсах навчалось 3 тис. слухачок. Викладали на них в основному професори Київського університету. Багато корисного для вищих жіночих курсів зробив професор університету видатний російський механік Г. К. Суслов. У 1906—1910 рр. він був деканом фізико-математичного відділення, аз 1910року — директором курсів.
За ініціативою групи професорів медичного факультету університету в 1907 році при вищих жіночих курсах створюється на правах самостійного вищого учбового закладу медичне відділення, пізніше перейменоване в жіночий медичний інститут. Відділення давало медичну підготовку, що дорівнювала програмі університету, а утримувалось на плату за навчання. За шість років (1907 —1913) на відділення було прийнято 2244 слухачки.
До 1917 року було підготовлено понад тисячу жінок-лікарів.
В роки першої російської революції у Києві виникає ще ряд вищих курсів, серед них були і вечірні вищі жіночі курси А. В. Жекуліної (грудень 1905 року).
Курси більший час мали лише історико-літературне відділення; слухачок на них було небагато: у 1914 році — 129, у 1915 році — 163.
За ініціативою професора М. В. Довнар-Запольського у 1906 році відкриваються вищі комерційні курси для осіб обох статей. В першому навчальному році на курсах перебувало 239 слухачів, з них більше половини жінок. У 1908 році ці курси перетворюються на комерційний інститут, який утримувався в основному на плату за навчання. Інститут мав два відділення: економічне і комерційне, які готували економістів і комерційних інженерів. У 1913 році в ньому навчалось близько 4 тис. студентів. Педагогічну роботу в інституті вели в основному професори університету і політехнічного інституту.
Після багаторічних клопотань у 1913 році на базі музичного училища київського відділення Російського музичного товариства відкривається консерваторія. Всього у Києві в 1914 році налічувалось сім вищих учбових закладів (університет, політехнічний інститут, комерційний інститут, вищі жіночі курси, жіночий медичний інститут, вечірні вищі жіночі курси А. В. Жекуліної, консерваторія). В них навчалося понад 15 тис. студентів.