Вища школа і наука в роки мирного будівництва (1921 — 1941 рр.) (продовження)
У важкі роки іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни, в період боротьби за відбудову зруйнованого ворогами народного господарства Комуністична партія і Радянська влада не забували про подання максимальної допомоги вченим, про залучення їх на бік трудящих. Уряд Радянської України видав спеціальні постанови, спрямовані на поліпшення матеріально-побутового становища Діячів науки і культури. Комуністична партія провадила також велику ідеологічну роботу по залученню кращих учених на бік Радянської влади. Основна увага в цій справі приділялась озброєнню науковців діалектичним і історичним матеріалізмом, боротьбі із зміновіхівською ідеологією та буржуазним націоналізмом.
Вже на кінець першого радянського десятиріччя було досягнуто значних успіхів у розвитку науки в Києві. Зросла мережа наукових закладів. Крім Академії наук, тут діяло 11 науково-дослідних інститутів і 25 науково-дослідних кафедр, в яких вели дослідницьку роботу 300 наукових працівників, до науково-педагогічної роботи готувалося 350 аспірантів.
Краща частина науковців брала активну участь у радянському господарському і культурному будівництві, віддавала свої знання трудящим. Видатний український вчений академік П. А. Тутковський писав у 1928 році: «Я почуваю себе щасливим…, що влада пролетаріату відкрила для вчених можливість не тільки широко розгорнути дослідницьку працю й підготовку молоді до такої праці, але й брати активну участь у будівництві соціалістичного господарства, зріст якого піде на користь усіх трудящих… Справжні вчені — це ті, що прагнуть до все більшого зміцнення союзу науки з пролетаріатом, до використання наукових досягнень на користь соціалістичного будівництва».
В Академії наук досить широко розгорнулось вивчення історії України, української мови і фольклору, археології і етнографії, продуктивних сил республіки, її флори і фауни, а також акліматизації деяких південних рослин тощо. У цей період значну роль у розвитку української радянської науки відіграли академіки П. А. Тутковський (геологія), К. Г. Воблий (економіка), М. В. Птуха (статистика), М. Ф. Кащенко (акліматизація рослин), К. К. Симінський (будівельна механіка) та інші.
Пожвавилась науково-дослідна робота вузів Києва. Це знайшло свій вияв, зокрема, у виданні ними своїх «Записок», «Вістей» тощо, в яких поряд з офіційними матеріалами друкувалися наукові праці професорів і викладачів. Велику роботу провадив, наприклад, професор Київського політехнічного інституту Є. О. Патон по відбудові зруйнованого війною мостового господарства України.
Ще більшого розмаху наукова робота в Києві набрала в роки першої і другої п’ятирічок (1928—1937 рр.), коли перед радянською наукою постали величезні завдання у справі будівництва соціалістичного суспільства. Особливо пожвавилась наукова робота після перенесення в Київ столиці Радянської України. Зросло число науково-дослідних установ Академії наук, збільшився її бюджет, поповнились ряди дійсних членів. У 1929 і 1934 рр. до складу Академії наук УРСР були обрані видатні радянські вчені О. О. Богомолець (патофізіолог), О. В. Палладій (біохімік), М. Г. Холодний (ботанік-фізіолог), П. Г. Тичина (поет і літературознавець), М. Д. Стражеско (терапевт), А. О. Сапєгін (ботанік), О. М. Динник (механік), Є. О. Патон (електрозварник), Д. К. Третьяков (зоолог), В. П. Яворський (хімік), О. І. Лейпунський (фізик) та інші. Значно зросло число й членів-кореспондентів, а також наукових співробітників установ Академії. Київські вузи були зміцнені висококваліфікованими кадрами.
Відбулись великі зміни і в структурі Академії наук УРСР. У 1934 році замість численних дрібних кафедр, комісій, лабораторій (їх налічувалось 164) організовано 21 науково-дослідний інститут. Це в значній мірі сприяло поліпшенню наукової роботи Академії. В тому ж році Академія наук із системи Наркомосу була передана в безпосереднє віддання Уряду УРСР. Це також сприяло дальшому піднесенню її роботи. При президії Академії почала діяти Рада по вивченню продуктивних сил УРСР що керувала комплексними експедиційними дослідженнями природних ресурсів республіки. Очолював Раду видатний радянський вчений академік О. Г. Чіліхтер.
У 1928 році почалось планування науково-дослідної роботи Академії наук, яке рік у рік удосконалювалось. Зв’язок Академії з народним господарством і культурним будівництвом країни ставав дедалі щільнішим і міцнішим. При Академії наук була створена комісія науково-популярної пропаганди, вчені Академії взяли шефство над Донбасом.
За роки другої п’ятирічки, особливо після постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 23 червня 1936 року, зросла роль кафедр і наукових працівників вищих учбових закладів у розвитку радянської науки, поліпшилась їх науково-дослідна робота. Це видно на прикладі Київського індустріального інституту. У 1936 році кафедри інституту розробляли 100 наукових тем, на виконання яких було асигновано близько 1 млн. крб. Багато з виконаних тем мали важливе народногосподарське значення. В наступному, 1937 році наукові працівники інституту розробляли вже близько 200 тем. Про зростання науково-дослідної роботи вузів свідчить, зокрема, видання ними своїх наукових записок. Так, Київський університет у 1935 — 1937 рр. видав три томи «Наукових записок» у десяти випусках.
Крім Академії наук і вищих учбових закладів, у Києві працювала значна кількість науково-дослідних установ (інститутів, філіалів науково-дослідних інститутів, галузевих дослідних станцій, обсерваторій, архівів тощо), які підлягали окремим наркоматам і відомствам. У 1935 році тут було зайнято близько 2 тис. наукових працівників.
Ще більше розширилась наукова робота в Києві в роки третьої п’ятирічки. В системі Академії наук УРСР організовано нові інститути, число їх наукових співробітників зросло з 715 у 1937 році до 1200 у 1941 році. У 1939 році до Академії наук обрано 30 академіків і серед них таких видатних діячів радянської науки, як математика М. О. Лаврентьева, мовознавців Л. А. Булаховського і М. Я. Кали-новича, літературознавця О. І. Білецького, ботаніка М. М. Гришка, фізіолога В. Ю. Чаговця, письменника-драматурга О. Є. Корнійчука і ряд інших. Крім того, було обрано 60 членів-кореспондентів. Замість трьох відділів в Академії створено чотири (суспільних наук, фізико-хімічних і математичних наук, біологічних наук, технічних наук).
Зросла мережа науково-дослідних установ, підпорядкованих господарським наркоматам та іншим відомствам. Всього у 1941 році в Києві було 63 наукові установи.
За роки соціалістичного будівництва вчені, що працювали в численних науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах Києва, внесли значний вклад у розвиток усіх галузей передової радянської науки, у світову науку.
Академік М. М. Крилов та його учень М. М. Боголюбов створили новий відділ математичної фізики — нелінійну механіку. їх дослідження широко відомі в СРСР і за його межами.
Цінні наукові роботи виконали київські хіміки С. М. Реформатський, В. П. Яворський, І. К. Мацуревич, А. І. Кіпріанов, А. К. Бабко, В. П. Іжевський та інші.
У справі геологічного вивчення України багато зробили академіки П. А. Тутковський, Б. І. Чернишов та інші вчені-геологи. Технічні науки своїми успіхами в значній мірі зобов’язані творчому дерзанню ряду видатних радянських учених, діяльність яких проходила в Києві. В галузі будівельної механіки багато зробили академіки К. К. Симінський, С. В. Серенсен, М. В. Корноухов, Ф. П. Бєлянкін та, інші.
Надзвичайно важливе значення для розвитку вітчизняної техніки мала діяльність видатного радянського вченого Є. О. Патона. Після обрання його дійсним членом Академії наук УРСР він організував при Академії електрозварювальну лабораторію, що незабаром (у 1933 р.) була реорганізована в Інститут електрозварювання. Є. О. Патон і його співробітники розробили і запровадили у виробництво новий спосіб зварювання металів — автоматичну дугову електрозварку під шаром флюсу, що дало можливість перейти від ручного зварювання до механізованого при значному поліпшенні якості роботи.
Біологічні науки в Києві розвивали такі талановиті радянські вчені, як О. В. Фомін (флористика), М. Г. Холодний (фізіологія рослин), А. О. Сапєгін (генетика і селекція), П. А. Власюк (агрохімія), Д. К. Зеров (ботаніка), 6. В. Звєрозомб-Зубовський (зоологія), М. М. Воскобойников (зоологія) та інші. Акліматизацією рослин займалися у Києві академіки М. Ф. Кащенко і М. М. Гришко.
У галузі сільськогосподарських наук багато зробили академік Є. П. Вотчал (фізіологія сільськогосподарських рослин), професор О. І. Душечкін (агрохімія) та інші.
Видатних успіхів досягли вчені Києва в розвитку мікробіології та біохімії. Академік Д. К. Заболотний організував у системі Академії наук УРСР Інститут мікробіології і епідеміології (1929 р.). Основні роботи інституту були присвячені вивченню бактеріофагів і мінливості мікробів. Крім того, досліджено немало питань у галузі сільськогосподарської і промислової мікробіології. За редакцією акад. М. Г. Холодного інститут видав вперше в Радянському Союзі «Атлас бактерій».
У створеному і керованому академіком О. В. Палладіним Інституті біохімії було виконано ряд важливих досліджень у галузі біохімії харчування, зокрема біохімії вітамінів, біохімії м’язової діяльності, біохімії нервової діяльності. Крім того, розпочато вивчення питань біохімії ферментів, порівняльної і зоотехнічної біохімії тощо. Академік Палладій створив на Україні школу біохіміків. З 1934 року Інститут біохімії видає «Український біохімічний журнал» — перший біохімічний журнал в СРСР.
Цінним вкладом у скарбницю медичної науки є дослідження академіка О. О. Богомольця в галузі переливання крові, які з’ясували механізм стимулюючої дії переливання крові і поширили його застосування як лікувального засобу. Велике значення мають також праці академіка Богомольця в галузі фізіологічної системи сполучної тканини, в результаті яких була винайдена антиретикулярна цитотоксична сиворотка (АЦС), що широко застосовується в медичній практиці, зокрема для лікування ран і переломів.
У галузі медичних наук також успішно працювали в Києві академіки Ф. Г. Яновський, М. Д. Стражеско, А. В. Корчак-Чепурківський, В. Ю. Чаговець та багато інших. Деякі з них увійшли в історію медицини як творці нових наукових шкіл і нових напрямів у різних галузях науки.
Серйозний вклад внесли вчені Києва у розвиток на Україні суспільних наук. Важливу роль відіграла в цьому Українська асоціація марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів (УАМЛІН), яка проводила і координувала теоретичну і науково-дослідну роботу в галузі суспільних наук, а також готувала висококваліфікованих спеціалістів. Суспільні науки були поставлені на тверду основу дійсно наукової методології — діалектичного та історичного матеріалізму. Всі спроби ворожих елементів загальмувати, перешкодити цьому зазнали цілковитої поразки.
Для розвитку українського мовознавства велике значення мала робота по складанню російсько-українського та українсько-російського словників, а також з інших питань лінгвістики, виконана у 30-і роки співробітниками Інституту мовознавства Академії наук УРСР на чолі з академіками Л. А. Булаховським та М. Я. Калиновичем.
Київські літературознавці успішно працювали над виданням творів класиків української літератури, зокрема Т. Г. Шевченка, досліджували історію української, а також російської і західноєвропейської літератур (академіки О. І. Білецький, П. Г. Тичина, О. 6. Корнійчук, член-кореспондент АН УРСР С. І. Маслов та інші).
При висвітленні питань історії України була проведена значна робота по викриттю антинаукових буржуазно-націоналістичних концепцій М. Грушевського, а також псевдомарксистських писань М. Яворського. Центром наукового дослідження героїчного минулого українського народу став організований в 1936 році в системі Академії наук Інститут історії України, до складу якого увійшла група молодих талановитих істориків-марксистів. Співробітники Інституту історії написали і видали ряд праць з історії України, в т. ч. «Історію України. Короткий курс» (1940 р.), п’ять випусків «Нарисів з історії України» (М. Н. Петровський, К. Г. Гуслистий, Ф. О. Ястребов, Ф. Є. Лось) та ряд інших робіт.
У співдружності з істориками працювали археологи, які займалися вивченням пам’яток матеріальної культури на території України. Особливо треба відзначити розкопки стародавнього грецького міста Ольвії, проведені в 30-і роки співробітниками Інституту археології під керівництвом члена-кореспондента АН УРСР Л. М. Славіна. В широких масштабах провадились розкопки і вивчення стародавнього Києва.
Економісти Києва (академіки К. Г. Воблий, О. Г. Шліхтер, М. В. Птуха та інші) розробляли питання економічної географії і статистики України, а також історії народного господарства. Кілька робіт було опубліковано. Серед них виділяється тритомна праця академіка К. Г. Воблого з історії цукробурякової промисловості (1928—1930 рр.). Створений у 1936 році в Києві Інститут економіки Академії наук УРСР став центром вивчення економіки України. У 1940 році співробітники інституту видали 10 монографій. Під керівництвом академіка К. Г. Воблого була підготовлена до друку «Економічна географія УРСР».