Вища школа і наука у роки Жовтневої революції
Разом з перебудовою системи народної освіти і розгортанням масової культурно-освітньої роботи серед народних мас було здійснено ряд важливих революційних заходів у галузі вищої освіти. Декрети і постанови Раднаркому УРСР широко відкрили двері вищих навчальних закладів для всіх трудящих, які бажали вчитися. Народний комісаріат освіти УРСР, у відання якого були передані всі учбові заклади республіки, розпочав реорганізацію системи вищої школи на основі Програми партії, прийнятої VIII з’їздом РКП(б), в якій було проголошено щодо вищої школи такі принципи: «Відкриття широкого доступу в аудиторії вищої школи для всіх, хто бажає вчитись, і насамперед для робітників; залучення до викладацької діяльності у вищій школі всіх, хто може там учити; усунення всіх і всіляких штучних перепон між свіжими науковими силами і кафедрою; матеріальне забезпечення студентів з метою дати фактичну можливість пролетарям і селянам скористатися вищою школою».
Керівництво діяльністю вищої школи в Києві в 1919 році здійснювала Рада комісарів вузів. На неї покладався контроль за виконанням декретів Радянської влади про відокремлення школи від церкви, скасування плати за навчання, пролетаризацію студентського складу тощо. Важливим заходом було злиття однотипних вузів. За розпорядженням Ради комісарів вузів Києва з 1 червня 1919 року з університетом об’єднано вищі жіночі курси, юридичний інститут, жіночі курси Жекуліної з політехнічним інститутом об’єднано вищий технічний інститут, створений в 1918 році.
З метою підготовки робітників до навчання у вищій школі 15 червня був відкритий літній підготовчий семестр («нуль-семестр»).
У проведенні заходів по реорганізації вищої школи радянські органи спирались на активну підтримку революційної частини студентства. У Києві був організований Союз студентів і учнів, виконавчим органом якого стала Революційна рада. У політехнічному інституті створено Бюро революційного союзу студентів, яке поставило за мету «тісне співробітництво з Радянською владою у справі теоретичного і практичного розв’язання проблеми вищої школи в пролетарській державі».
Але денікінці, а згодом білополяки, що захопили Київ, ліквідували завоювання трудящих у галузі вищої освіти. Після визволення Києва від білополяків у червні 1920 року вищої школи в місті фактично не існувало. Були тільки, як відзначалось у звіті Управління вищими учбовими закладами Києва, напівпорожні приміщення колишніх учбових закладів, де блукали канцелярські службовці та служники, що не встигли виїхати в село; зрідка заходили студенти, які навідувались до Києва з провінції. Реакційна частина професури виїхала з денікінцями й білополяками, деякі залишили вищу школу, бо більш як півроку не одержували зарплати. Лекції не читались, бо не було кому їх читати. Замість 18—20 тис. студентів, що рахувались у списках, у Києві налічувалось не більше 4—5 тис., та й ті не могли ходити на лекції, бо були зайняті на службі. Інтервенти та білогвардійці завдали вищим учбовим закладам Києва величезних матеріальних збитків. Лише по Київському політехнічному інституту вони становили понад 70 тис. крб. золотом.
Фактично вищу школу в місті необхідно було створювати наново. В 1920 році майже всі вузи Києва були грунтовно реорганізовані. В червні до історико-філологічного і фізико-математичного факультетів університету приєднали деякі інші навчальні заклади і організували Київський інститут народної освіти, який мав два факультети — соціального виховання і професійної освіти, що готували вчителів для трудових і професійних шкіл. На базі медичного факультету університету і жіночого медичного інституту створено Київський медичний інститут. Київський комерційний інститут у жовтні 1920 року був реорганізований на Інститут народного господарства у складі економічного, промислового, юридичного факультетів (юридичний факультет передано з колишнього університету), факультету експлуатації шляхів.
Уже восени 1920 року відновились заняття у всіх вищих учбових закладах Києва. Вони відбувались у надзвичайно несприятливих матеріально-фінансових умовах. Майже не було палива, електрики, коштів тощо. Щоб найшвидше підготовити випуск спеціалістів, студентів старших курсів політехнічного, медичного інститутів та інституту народного господарства мобілізували для проходження прискореної підготовки. Для них організували їдальні, налагодили постачання продовольчими пайками. На кінець 1920 року медичний інститут мав випустити 288 лікарів, політехнічний — 148 інженерів і агрономів, інститут народного господарства — 110 інженерів-економістів.
Краща частина старої професури переходила на службу народу і віддавала свої сили й знання справі розвитку науки і підготовки радянських спеціалістів із робітників і селян. У 1920/21 навчальному році в Київському політехнічному інституті, наприклад, успішно провадили й далі науково-педагогічну роботу видатні вчені Є. П. Вотчал, Є. О. Патон, В. П. Єрмаков та інші.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції і встановлення Радянської влади відкрили нову епоху в історії науки. Незважаючи на те, що навала австро-німецьких загарбників перервала господарське і культурне будівництво, що його розпочала молода Українська Радянська держава, група передових українських учених, зокрема члени Українського наукового товариства в Києві, розпочала підготовчу роботу по організації Української Академії наук. Вони в 1918 році розробили Статут Української Академії наук і того ж року проголосили заснування Академії наук, обравши президентом дійсного члена Російської Академії наук В. ї. Вернадського, неодмінним секретарем — А. Ю. Кримського. Проте в умовах режиму гетьманського уряду і австро-німецької окупації діяльність Академії нічим не була забезпечена: вона не мала ні коштів, ні обладнання, ні приміщення.
Фактично історія Української Академії наук почалася тільки після відновлення в Києві Радянської влади. Народний комісаріат освіти УРСР наказом від 11 лютого 1919 року передав у розпорядження Української Академії наук як базу для розгортання її роботи триповерховий будинок колишнього пансіону Левашової (вул. Володимирська, 54). Згодом Академії наук була передана Китаєво-Голосіївська лісова дача для створення там ботанічного і акліматизаційного садів та інших наукових закладів. Рада Народних Комісарів УРСР видала 4 червня 1919 року спеціальну постанову, яка забезпечувала недоторканність приміщень і майна академіків, директорів академічних інститутів та їх родин.
Незважаючи на величезні труднощі воєнного часу, в 1919 роді розгорнулась робота всіх трьох відділів Української Академії наук у Києві: історико-філологічних, фізико-математичних і соціально-економічних наук. До складу відділів входили академічні інститути, комісії і комітети. Серед перших академіків і співробітників Української Академії наук були широко відомі вчені: історик Д. І. Багалій, літературознавці В. М. Перетц і М. І. Петров, геологи П. А. Тутковський і М. І. Андрусов, економіст К. Г. Воблий, статистик М. В. Птуха, ботанік В. І. Липський, біолог-мічурінець М. Ф. Кащенко та інші. Першим президентом Української Академії наук став найвидатніший мінералог світу, основоположник геохімії і біогеохімії В. І. Вернадський. Важливу роль у керівництві Академією наук протягом першого десятиріччя її діяльності відіграв неодмінний секретар Академії А. Ю. Кримський — видатний спеціаліст у галузі арабо-турецької і перської філології та історії. У 1919 році в Академії наук працювало 140 науковців.
У 1919 році почалася видавнича діяльність Академії наук — була видана перша книга «Записок історико-філологічного відділу».
Великої шкоди Українській Академії наук завдали денікінські погромники під час свого короткочасного хазяйнування у Києві. Більш як три місяці співробітники Академії не одержували платні, зазнавали переслідувань і знущань. Наукові установи виселялись на вулицю. За наказом п’яного поліцейського пристава і офіцерів з будинку академії о 3-й годині ночі було зірвано вивіску з написом «Українська Академія наук». Число співробітників зменшилось удвічі.
Лише Радянська влада створювала всі необхідні умови для розвитку національної української науки й культури. В цьому все більше переконувалася краща частина вчених Києва. «Кінчаючи огляд нашого академічного життя в 1919 році, — писали автори «Звідомлення про діяльність Української Академії наук у Києві до 1 січня 1920 року»,— не можна щиро не подякувати представникам Народного комісаріату освіти за те гарне й уважне ставлення, яке вони в 1919 році виявили до Української Академії наук».