Наукове і культурне життя Києва. Вища школа і наука

Підготовлено: Admin. Розділ: Київ

Повільне збільшення в Росії кількості людей з середньою загальною і спеціальною освітою не могло задовольнити все зростаючі потреби господарства у фахівцях вищої кваліфікації. Царський уряд змушений був від­кривати в країні нові вищі учбові заклади. В Києві в першій чверті XIX століття був один вищий учбовий заклад -— Київська академія. З 1819 року її остаточно перетворили на духовну академію. А тим часом потреба у вищій школі незмірно виросла. Про створення в Києві університету почалися розмови ще у XVIII сто­літті. Але тоді з різних причин університету не відкрили. У зв’язку з реформами се­редньої і вищої школи на початку XIX століття знову постало питання про від­криття в Києві університету. Для здійснення цього наміру до Києва у 1805 році приїздив міністр народної освіти П. В. Завадовський, вихованець Києво-Могилянської академії. Але польські магнати, які мріяли про повернення Правобережної України під владу Польщі і намагалися всіляко ополячити український народ, виступили проти створення у Києві університету, мотивуючи це тим, що, мовляв, Київ роз­ташований на окраїні Правобе­режної України і тому не може бути центром університетського навчання юнаків цього краю.

Замість університету Чацький запропонував створити Креме­нецьку гімназію з розширеним курсом навчання. Завадовський схвалив цю пропозицію. В 1819 році Кременецьку гімназію реорганізували на Волинський ліцей. Після придушення збройного повстання 1830—1831 рр. у Польщі Микола І наказав закрити на Правобережній Україні не тільки всі поль­ські школи, а й Волинський ліцей.

8 листопада 1833 року цар підписав указ про відкриття університету в Києві та 2 грудня того ж року він підписав і статут для університету на 4 роки, але він діяв аж до 1842 року. Після значної підготовчої роботи 15 липня 1834 року в уро­чистій обстановці відбулося офіціальне відкриття університету св. Володимира.

Київський університет спочатку мав два факультети: філософський, який скла­дався з двох відділів — історико-філологічного й фізико-математичного, і юридич­ний. В 1842 році університет почав працювати у власному приміщенні, збудованому в 1837—1842 рр. за проектом архітектора В. І. Беретті.

Університет, як і гімназії, був недоступний дітям трудящих. У перший на­вчальний рік тут налічувалося 62 студенти, з них дітей дворян — 57. У 1845 році з 445 студентів дворян було 367 чоловік1. У 1856 році з 867 студентів діти дворян і високопоставлених чиновників становили 725 чоловік, діти духовенства — 57, міських станів (діти промисловців, купців і почесних громадян) — 73, діти замож­них селян — 13 чоловік2.

Із 20 викладачів університету 1834 року лише троє: М. О. Максимович, О. М. Новицький і В. Ф. Цих були українці, решта — поляки. Першим ректором універ­ситету св. Володимира став талановитий вчений, високоосвічена людина М. О. Мак­симович.

Навчання почалося 9 вересня 1834 року спочатку на філософському факультеті, а в 1835 році — і на юридичному. Серед учених юридичного факультету були К. О. Неволін, С. М. Орнатський та інші — учні відомого політичного діяча Росії першої половини XIX століття М. М. Сперанського. З 1838 року на юридичному факультеті почав працювати визначний фахівець і громадський діяч М. Д. Іванишев.

Університет мав кабінети: фізичний, хімічний, зоологічний, мінералогічний і нумізматики, а також ботанічний сад і друкарню.

Багато уваги приділялося богословським наукам. За їх допомогою Микола І думав виховати собі вірних русифікаторів. Але всупереч намірам царя університет став визначним центром наукової думки на Україні і в Росії, могутнім вогнищем культури і одним з центрів революційно-визвольного руху в Києві і в усій Росії.

Починаючи з 40-х років дедалі більшого розвитку набуває в університеті нау­ково-дослідна робота. Протягом 1841—1845 рр. побудовано астрономічну обсерва­торію, першим директором її став професор В. Ф. Федоров. В 1841 році при уні­верситеті відкрили медичний факультет. Деканом факультету став учень і послі­довник М. І. Пирогова — професор В. О. Караваєв. Він був не тільки визначним хірургом, а й талановитим лектором. Караваєв працював в університеті близько 50 років. Разом з ним на медич­ному факультеті викладали такі відомі медики, як М. І. Козлов, С. П. Алфер’єв, Ф. С. Цинурін та інші. Ці вчені внесли значний вклад у розвиток вітчизняної ме­дичної науки. В 1851—1853 рр. на вулиці Фундуклеївській (те­пер Леніна) збудовано анатомічний театр, який був тоді одним з найкращих у Ро­сії. Університетська бібліотека налічувала понад 52 тис. томів книжок і рукописів1.

Коли в 1848 році вибухнула революція у краї­нах Західної Європи, знову «ожили й заворушились уми в університеті св. Володимира», — писав один з його професорів. Микола І, щоб придушити най­менший прояв живої думки в університеті, вдався до крайніх реакційних заходів. Замість Уварова міністром освіти з 1850 року став неприхований ре­акціонер Ширинський-Шихматов, який педантично виконував настанови царя. Для боротьби з передо­вим словом був створений спеціальний цензурний комітет. За пропуск лекцій студентів садовили в карцер. За розстебнутий одяг іноді навіть виключа­ли з університету. Гоніння на університет були на­стільки жорстокими, що його діяльність у 50-х ро­ках значно занепала. На юридичному факультеті працювали тільки 3 професори. Кілька кафедр не мали керівників. І все ж, незважаючи на тяжкі умови, вчені Київського університету внесли значний вклад у розвиток наукової думки Росії і всього світу. З 1838 по 1855 рік викладачі університету успішно захистили 32 магістерські і 23 докторські дисертації2.

Ще в 1835 році в Києві було створено тимчасовий комітет для дослідження старожйтностей», куди ввійшли М. О. Максимович, С. Ф. Зенович, С. М. Орнатський, В. Ф. Цих, викладач Київської академії М. Ф. Берлінський та інші. За 10 ро­ків свого існування (1835—1845) комітет провів значну роботу. За його ініціативою при університеті відкрили «Музей старожитностей». Під керівництвом Максимовича в 1840 — 1841 рр. у Києві вийшло дві книги альманаха «Киевлянин», третя вийшла в Москві 1850 року. В цих альманахах були надруковані цікаві матеріали з історії Києва. Максимович, досліджуючи історію Київської Русі, повів рішучу боротьбу проти норманської теорії походження давньоруської державності. Матеріали з етнографії, статистики та історії Києва друкувалися також на сторінках газети «Киевские губернские ведомости», яка почала виходити в 1838 році.

Велику дослідницьку роботу провадила «Тимчасова комісія для розгляду давніх актів» (Археографічна комісія), створена в Києві в 1845 році. До неї входили голов­ним чином учені університету, зокрема М. Д. Іванишев, М. О. Максимович, М. І. Кос­томаров та інші. Вони вивчили велику кількість дуже важливих історичних доку­ментів. Протягом 1845—1859 рр. комісія надрукувала 4 томи «Пам’яток» з історії України XVI—XVIII століть. Окремими виданнями вийшли літопис Г. Грабянки і 2 томи «Жизнь князя А. М. Курбского в Литве и на Волыне». В роботі цієї комісії активну участь брав як художник Т. Г. Шевченко. За ініціативою Археографіч­ної комісії в 1852 році при університеті відкрили «Центральний архів давніх актів».

Археологічні роботи в Києві дали значні наслідки: відкрили фундамент Деся­тинної церкви, у 1832 — 1833 рр. розкопали залишки «Золотих воріт» (вони зберег­лися до нашого часу), у 1843 році в Софійському соборі відкрили фрески XI сто­ліття.

З 1851 по 1854 рік при університеті діяла постійна комісія, до складу якої вхо­дили професори університету В. Г. Бессер, К. Ф. Кесслер, Р. Е. Траутфеттер, О. С. Рогович та інші. Комісія досліджувала фауну і флору всіх губерній, що входили до Київського учбового округу. Протягом 1851—1861 рр. було видано 4 томи її праць.

Ученим Київського університету завжди подавали безкорисливу допомогу вчені інших університетів нашої країни. Почесними членами Київського універси­тету були відомі російські вчені: М. М. Зінін, М. Т. Каченовський, Д. І. Менделєєв, М. В. Остроградський, М. І. Пирогов, В. Я. Струве та багато інших.

Трекбэк с Вашего сайта.