Ісайки, Богуславський район, Київська область
Ісайки — село, центр сільської Ради, розташоване в долині річки Реп’яшки (притока Росі), за 8 км від районного центру і за 10 км від залізничної станції Богуслав. Зв’язане з Києвом, Богуславом та іншими населеними пунктами автобусним сполученням. Населення — 2103 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Яцюки.
Місцевість, де розташовані Ісайки, заселена здавна. Біля с. Яцюків виявлено городище часів Київської Русі. Перші згадки про Ісайки в історичних джерелах належать до 1579 року. В цей час село перебувало під владою шляхетської Польщі. Як видно з люстрації 1622 року, воно було володінням польського короля і входило до складу Богуславського староства. В 1631 році тут налічувалося 12 дворів і 2 млини. Населення сплачувало на користь старости подимну подать та інші побори в розмірі 34 злотих 23 грошів.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Ісайки були визволені з-під влади шляхетської Польщі і ввійшли до Корсунського полку. Після Андрусівського перемир’я 1667 року село знову загарбала Польща. Місцеве населення брало активну участь у визвольній боротьбі на Правобережній Україні під проводом С. Палія. Тут було скасовано польське судочинство і відновлено козацький суд. Після Прутського миру 1711 року село залишилося за Польщею. Посилився соціальний і національний гніт. За люстрацією 1763 року, з 151 двору 147 були підданими богуславського старости і сплачували на його користь чинш, косове, житній осип, ставкове та інші платежі на суму 6974 злотих.
В 1777 році польський король Станіслав Понятовський подарував Ісайки племінникові С. Понятовському. Феодальний тягар збільшився. За люстрацією 1789 року, 155 дворів виконували панщини 1332 піші дні і 88 тяглих, а також сплачували чинш та інші платежі на суму 9025 злотих. У селі тоді діяли млин і винокурня. Населення Ісайок продовжувало виступати проти польської шляхти. Ця боротьба особливо активізувалася під час Коліївщини. У 1768 році тут із своїми загонами пройшов М. Залізняк.
В 1793 році Ісайки у складі Правобережної України возз’єдналися з Росією. Князь С. Понятовський у 1799 році продав село разом з усім Богуславським ключем графу К. Браницькому. Згідно з купчим актом, останньому переходили у вотчинне володіння всі залежні жителі Ісайок — тяглові і піші селяни, городники та втікачі з правом відшукувати їх. Власнику передавалося право збирати чинш і примушувати селян відробляти на його користь панщину та інші повинності. В 40-х роках панщина тут становила 3 дні на тиждень.
Селяни Ісайок боролися проти своїх гнобителів. У 30-х роках XIX ст. вони подали скаргу до Богуславського повітового суду і Київської палати цивільного суду з проханням звільнити їх від кріпацтва. Під час Київської козаччини 1855 року ісайківці примусили священика записати їх у козаки, сподіваючись визволитися від ненависної кріпосної залежності.
Реформа 1861 року не виправдала сподівань селян про землю. Викупні платежі селянам Ісайок були визначені в сумі 2859 крб. 40 коп. на рік. Враховуючи високі проценти, які вони повинні були сплачувати протягом 49 років, земля фактично мала їм коштувати 140125 крб. 30 коп., тобто втричі дорожче її ринкової вартості. У 1864 році ісайківці подали скаргу міністру внутрішніх справ, в якій писали, що поміщик виділив їм неродючі землі, і просили дозволу переселитися в інші місця.
В 1869 році граф Браницький продав частину Ісайківського маєтку департаменту уділів. Суперечка між селянами Ісайок і Браницьким не припинилася. У 1875 році селяни знову поскаржилися на поміщика, який заборонив їм косити сіно в лісі, хоча таке право було надано їм Канівським повітовим мировим з’їздом на 15 років. Не випадково пристав Канівського повіту у 1908 році назвав село революційним гніздом. Скарги на Браницького подавалися селянами Ісайок і в наступні роки, та всі лишалися без наслідків.
У післяреформений період відбувався процес класового розшарування селянства. В 1912 році в Ісайках налічувалося 903 селянські двори, яким належало 2373 десятини землі. З них 581 двір (64,3 проц.) був малоземельним, в т. ч. 154 двори мали менше десятини землі. На фоні селянського малоземелля виділялися 10 господарств, яким належало по 8—10 десятин, і 3 господарства, що мали понад 10 десятин кожне. Через малоземелля більшість селян змушена була йти на заробітки в сусідні економії, до місцевих куркулів, а також в Херсонську і Катеринославську губернії. Праця на шахтах і рудниках та спілкування з революційними робітниками підвищували політичну свідомість селян, залучали їх до революційної боротьби.
Населення Ісайок брало активну участь у революційних подіях 1905—1907 рр. В селі пройшла хвиля страйків сезонних робітників, які працювали в економіях департаменту уділів. Це були великі капіталістичні господарства, де вирощували головним чином цукрові буряки. 19 травня 1905 року застрайкували селяни на фермі № 6 удільного відомства, вимагаючи підвищення денної заробітної плати для жінок з 25 до 50 коп., а для чоловіків — з 50 коп. до 1 крб. Наступного дня їх вимоги були задоволені. Через кілька днів почали страйк селяни, що працювали на фермі № 1. Вони вимагали підвищення заробітної плати для жінок до 70 коп. і чоловіків — до 1 крб., а також наполягали усунути орендаря. Наляканий цими виступами, управитель маєтку просив власті надіслати військовий загін. Проте заворушення серед селян тривали. Вони рубали ліси удільного відомства й Браницьких, підпалювали економії.
Велику роботу в Ісайках проводили представники Канівської організації РСДРП, які неодноразово приїжджали до села. Під їх керівництвом революційно настроєні селяни Ісайок разом з жителями сусідніх сіл почали підготовку до виступу, який намічали провести у травні 1907 року. Тут відбувалися таємні збори селян, де обговорювалися план виступу, питання про конфіскацію майна удільного відомства і поміщиків. Активними агітаторами були жителі села С. М. Кисиленко і Є. К. Кудрицька. Але царська охранка дізналася про ці збори селян. Почалися арешти й репресії. Навесні 1907 року заарештували С. М. Кисиленка і заслали на два роки до Вологодської губернії. У серпні 1907 року тут прокотилася нова хвиля арештів. Було кинуто за грати 22 учасників революційного руху. Селянина Д. П. Максименка засудили до 4 років каторжних робіт, а решту відправили до Олонецької губернії під нагляд поліції. Незважаючи на репресії властей, Канівська організація РСДРП не припиняла тут роботи: скликала нелегальні збори селян, розповсюджувала революційну літературу. Житель Ісайок І. І. Деркаченко, що служив у 1905 році в Києві в 3-й роті 5-го понтонного батальйону, брав участь у повстанні солдатів на чолі з Б. П. Жаданівським.
В Ісайках, що з 1866 року стали волосним центром, охорона здоров’я була незадовільною. У 1900 році населення всієї волості обслуговував один фельдшер. Діяли церковнопарафіяльна школа і школа грамоти.
Не поліпшила становища трудящих Ісайок і Лютнева революція 1917 року. Після перемоги Жовтневого збройного повстання у Петрограді вони піднялися на боротьбу за встановлення у селі влади Рад. Наприкінці 1917 року тут було створено волосний ревком, який очолив Т. К. Гав’яда. Ревком конфіскував майно економій удільного відомства та Браницьких, розподілив його між бідняками і розгорнув підготовку до розподілу землі.
Радянське будівництво перервав наступ німецьких загарбників, які в березні 1918 року вдерлися до Ісайок. Окупанти встановили жорстокий режим, примушували селян працювати в економіях, куди повернулися орендарі. Після краху німецької окупації село захопили війська Директорії.
У березні 1919 року Ісайки були визволені від ворога. Активну діяльність розгорнули комуністи, особливо Т. А. Мартиненко і І. І. Запорожець, яких обрали членами Богуславського волревкому. Чимало ісайківців поповнили лави Червоної Армії, серед них А. Орленко, брати Цюрупи, К. Пирхавка та ін. Відновленню органів Радянської влади намагалися перешкодити банди Зеленого й Сокири, що діяли в цьому районі. Від рук бандитів загинули А. Орленко та І. І. Запорожець.
З вересня 1919 року Ісайки перебували під владою денікінців. На початку січня 1920 року радянські війська визволили село. Важливим завданням, яке постало перед радянськими і партійними органами, було знешкодження банди Сокири, що тероризувала населення Богуслава та навколишніх сіл. Весною цього року, коли Сокира вів агітацію проти Радянської влади в с. Дибинцях, І. Цюрупа застрелив його. За це бандити вбили І. Цюрупу, трьох його братів та батька М. Т. Цюрупу.
В травні 1920 року Ісайки опинилися під владою білополяків. Та вже на початку червня у селі було відновлено Радянську владу. Розгорнули діяльність вол-ревком на чолі з Т. І. Куделею, волкомнезам під керівництвом М. П. Іщенка, сіль-ревком, головою якого став Г. К. Кривошия, і сількомнезам, очолюваний Н. П. Клименком. Військкомом Ісайківської волості призначили І. Горовенка3. Сільревком і сількомнезам провели велику роботу, спрямовану на виконання продрозверстки. В 1921 році були обрані волосна та сільська Ради та їх виконкоми. Відбулися також волосні збори представників сільських Рад і сількомнезамів, на яких було розв’язано ряд господарських питань. У 1921 році в селі заснували комсомольський осередок, секретарем якого обрали Л. Г. Кривошию. Волосний комітет комсомолу очолив М. К. Козиренко. Комсомольці Ісайок відіграли важливу роль у боротьбі із залишками бандитизму, виконанні продподатку, проведенні ремонту школи, створенні бібліотеки та ліквідації неписьменності серед дорослих.
З ініціативи комсомольців і з допомогою уповноваженого Київського губкому КП(б)У по Канівському повіту С. Т. Лукашенка в Ісайках у 1922 році було створено перший колгосп. З цієї нагоди Г. І. Петровський надіслав колгоспникам привітання, в якому побажав їм дружно працювати, множити колективне добро. Господарство назвали ім’ям І. І. Запорожця — «Комунар Запорожець», а головою обрали М. Кисиленка. Колгосп став взірцем колективного ведення господарства для всіх селян району. Вони приходили на його поля, щоб побачити чудові наслідки спільної праці. Вже у перший рік було зібрано небачений тоді урожай: по 22 цнт пшениці і по 350 цнт цукрових буряків з га. Протягом 1922—1923 рр. тут організували ще 5 сільськогосподарських кооперативів. У 1923 році Ісайківську волость було ліквідовано. Село увійшло до Медвинського, а з 1930 року — до Богуславського району.
Радянська влада багато уваги приділяла розвитку освіти і культури. У 1926 році в Ісайках працювали початкова школа, 2 лікнепи, а також хата-читальня і бібліотека.
В 1929 році селянство Ісайок стало на шлях масової колективізації. До колгоспу «Комунар Запорожець» приєдналися 5 сільськогосподарських кооперативів. У 1931 році в селі виник партійний осередок. Навесні 1934 року колективізацію було завершено. Від колгоспу «Комунар Запорожець» відокремилося колективне господарство ім. Постишева (з 1938 року — колгосп ім. Горького). З того часу «Комунар Запорожець» дістав назву «Комунар». За ним було закріплено 1600 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1033 га орної землі. В 1940 році у господарстві налічувалося 20 будівель виробничого призначення. З допоміжних підприємств діяли цегельний завод і 3 млини. Колгоспні поля обробляла тракторна бригада Медвинської МТС .
Колгоспи Ісайок досягли великих успіхів у розвитку тваринництва, зокрема конярства. В колгоспі ім. Горького виростили в 1938 році від 16 конематок 14 лошат, і наступного року господарство стало учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Конюх С. Ф. Онопрієнко колгоспу «Комунар», який одержав від 10 конематок 10 лошат, також брав участь у ВСГВ. Колгосп ім. Горького представляли на виставці бригадир рільничої бригади М. Шуліка і завідуюча свинофермою комсомолка М. Н. Хоменко, яка одержала по 16 поросят від кожної з 10 свиноматок.
Значно поліпшилася охорона здоров’я трудящих, підвищився їх культурно-освітній рівень. Медичну допомогу населенню Ісайок подавали фельдшерсько-акушерський пункт і пологовий будинок, на базі яких в 1940 році створили лікарську дільницю. У селі працювала середня школа. Центром культурно-виховної роботи був клуб.
З початком Великої Вітчизняної війни трудящі Ісайок піднялися на захист своєї Батьківщини. Чимало чоловіків пішло на фронт, решта жителів допомагала будувати оборонні споруди.
27 липня 1941 року після запеклих боїв Ісайки захопили німецько-фашистські загарбники. Гітлерівські кати жорстоко розправилися з комуністами і радянськими активістами. Від їх рук загинули комуністи — голова сільради Г. Ф. Вакуленко, Л. Д. Коломієць, С. М. Кисиленко, Л. Г. Кривошия, депутати сільради І. А. Павлик, і Ф. К. Кулик, який перед вступом окупантів у село спалив молотарку, щоб не потрапила ворогові. Гітлерівці силою вивезли на каторгу до Німеччини 172 юнаків і дівчат.
Жителі Ісайок не скорилися німецько-фашистським окупантам. Наприкінці 1941 року тут було створено підпільну групу в складі 10 чоловік. Керівником її став М. Р. Панасенко. Підпільники проводили роз’яснювальну роботу серед населення, розповсюджували листівки, допомагали рятувати молодь від відправки на каторжні роботи до Німеччини, здобували зброю. В серпні 1943 року групу реорганізували в партизанський загін, який увійшов до складу 6-го батальйону з’єднання партизанських загонів Київської області. Партизани знищили до 20 фашистів, коменданта поліції і 2 поліцаїв, захопили зерносховище і роздали хліб населенню, відбили ворожий обоз із зброєю.
Населення допомагало народним месникам зброєю, одягом, продовольством, медикаментами, лікувало поранених партизанів. Зв’язковою партизанського загону була комсомолка Ганна Ревука, яка мала в селі явочну квартиру, збирала відомості про розташування фашистських військових частин, лікувала поранених. Гітлерівські недолюдки вистежили юну патріотку. На початку січня 1944 року Г. Ревука була заарештована й по-звірячому закатована. Вона мужньо витримала всі тортури і не виказала місце розташування партизанів. Хоробро боролася проти ненависного ворога і партизанка комсомолка Н. Т. Кисляченко. У 1943 році їй вдалося викрасти у фашистів 2 карабіни, гвинтівку і ручний кулемет та переправити все це до партизанського загону. Незважаючи на великий рух гітлерівських військ на шляху Лука—Богуслав, підпільниця перевезла пораненого партизана з с. Працихи до Ісайок і там лікувала його.
На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з німецько-фашистськими загарбниками 360 жителів села, з них 68 нагороджено орденами й медалями СРСР, Трьом жителям села — комуністам льотчику-штурмовику старшому лейтенанту П. Є. Кисиленку, начальнику штаба дивізіону мінометного полку 3-ї армії 3-го Білоруського фронту капітану І. Р. Кисиленку (посмертно) і командиру відділення стрілецької роти сержанту І. П. Мартиненку (посмертно) — присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
26 січня 1944 року Ісайки були визволені від ворога. Відновили роботу сільська Рада, партійна та комсомольська організації. Німецько-фашистські загарбники пограбували колгоспи, зруйнували багато виробничих і житлових приміщень, школу, сільмаг. Збитки, завдані окупантами лише колгоспу «Комунар», становили 3,9 млн. крб. Долаючи великі труднощі, колгоспи вже навесні 1944 року повністю освоїли довоєнну посівну площу. Завдяки великій допомозі держави, яка надала техніку й будівельні матеріали, та самовідданій праці колгоспників у найкоротші строки було завершено відбудову господарства.
Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти і культури. Медичну допомогу населенню Ісайок подавала лікарська дільниця. В 1944 році відчинила двері школа. Почав роботу клуб, при якому працювали гуртки художньої самодіяльності.
Важливою передумовою піднесення сільськогосподарського виробництва було укрупнення колгоспів. Протягом 1951—1952 рр. колгоспи «Комунар» та ім. Горького с. Ісайок і «Перемога» с. Яцюків об’єдналися в одне господарство «Комунар». Втілення у життя рішень вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС сприяло зростанню виробництва продукції. У 1958 році в колгоспі «Комунар» виростили по 20,8 цнт зернових і по 228 цнт цукрових буряків з гектара, на 100 га сільськогосподарських угідь виробили 63,2 цнт м’яса і 304 цнт молока. Дальших успіхів досягли колгоспники в роки семирічки. У 1965 році тут було вирощено по 27,3 цнт зернових і по 319 цнт цукрових буряків з гектара, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 357 цнт молока. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 12 трудівників у 1966 році нагороджено орденами й медалями, серед них — орденом Трудового Червоного Прапора колишнього голову колгоспу П. Ф. Кириченка. Підвищені зобов’язання на честь XXIII з’їзду КПРС і в зв’язку з підготовкою до XV з’їзду ВЛКСМ взяли на себе комсомолки, доярки ферми № 3 і перевиконали їх. Трудові перемоги ісайківських комсомольців високо оцінив XV з’їзд ВЛКСМ, секретаріат якого надіслав їм листа з подякою.
Колгосп «Комунар» — велике високорентабельне господарство. За ним закріплено 4776 га угідь, в т. ч. 2751,5 га орної землі. Основний його напрям — зернове господарство й буряківництво; розвинуто також молочно-м’ясне тваринництво. Велика організаторська й масово-політична робота партійної організації, самовіддана праця колгоспників забезпечили високі і сталі врожаї. У 1970 році врожайність зернових становила 30,2 цнт (у т. ч. пшениці — 34,1 цнт), цукрових буряків — 346 цнт з гектара. Великих успіхів досягнуто в галузі тваринництва. В колгоспі налічується 1800 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 620 корів), 1590 свиней, 1152 вівці, 209 коней, понад 1 тис. штук птиці. У 1970 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 105,2 цнт м’яса і 441,2 цнт молока. З підсобних підприємств тут працюють 4 млини, 3 кузні, пилорама, столярно-теслярська, деревообробна та механічна майстерні. Колгосп має також 156,5 га садів і ягідників, пасіку, ставкове господарство. Він оснащений сучасною технікою.
Тут є 35 тракторів, 21 комбайн, 17 автомашин та багато інших сільськогосподарських знарядь. Зріс грошовий доход колгоспу, який у 1969 році становив 1 млн. 294 тис. крб. На один людино-день колгоспники одержують близько 4 карбованців.
Розгорнувши соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, трудівники колгоспу достроково завершили восьмий п’ятирічний план випуску валової і товарної продукції. П’ятирічні завдання господарство виконало: по продажу державі зерна — на 117,7 проц., цукрових буряків — на 117,8, молока — на 135, м’яса — на 196, яєць — на 196, вовни — на 128 процентів.
За роки Радянської влади змінилося обличчя Ісайок. Понад 400 нових цегляних будинків прикрасили вулиці села. Лише протягом 1966—1969 рр. близько 100 сімей справили новосілля. Тут розбиті газони і сквери, висаджені фруктові і декоративні дерева. Село електрифіковане і радіофіковане. До послуг трудящих — 5 магазинів, товарооборот яких невпинно зростає.
Рік у рік поліпшується медичне обслуговування трудящих, зростає їх культурно-освітній рівень. В Ісайках діє фельдшерсько-акушерський пункт з 3 медпрацівниками. У середній школі навчається 359 учнів і працює 25 учителів. За післявоєнні роки близько 100 жителів села здобули вищу і понад 400— загальну та спеціальну середню освіту. Діти виховуються в 3 дитячих яслах і дитячому садку. Своє дозвілля жителі села проводять у будинку культури. Сільська бібліотека, книжковий фонд якої становить 9500 примірників, обслуговує 1306 читачів.
На трудові звершення трудівників Ісайок запалює місцева партійна організація, в лавах якої — 66 комуністів. Велику роботу проводить сільська Рада, що складається з 33 депутатів. При ній створено постійно діючі комісії: сільськогосподарську, благоустрою, народної освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення та ін. Тут працює також сільське відділення товариства «Знання».
Ісайківці пишаються своїми земляками: генерал-лейтенантом П. К. Супруненком і кандидатом технічних наук П. Я. Пиркавкою.
Трудящі Ісайок самовіддано трудяться на благо Вітчизни.
Л. Г. КОЗЛОВСЬКА, Я. М. СОЛОМКО