Ржищів, Кагарлицький район, Київська область
Ржищів — селище міського типу (з 1938 р.), розташоване на правому березі Дніпра, за 76 км від Києва і за 25 км від районного центру. Пристань на Дніпрі. Населення — 8,7 тис. чоловік.
Територія сучасного Ржищева заселена з давніх часів. Про це свідчать рештки трьох неолітичних поселень та поселення трипільської культури. Тут також розкопано поховання передскіфських часів, знайдено дві посудини та застібку черняхівської культури.
За часів Київської Русі на одній з дніпровських гір — Іван-Горі було укріплене місто під назвою Іван-город, яке згадується в літопису під 1151 роком. До наших днів збереглися залишки земляного валу та глибокого рову, що оточували місто. У 1960—1969 рр. археологи знайшли тут рештки жител та господарських приміщень, які обвуглились під час пожежі. У житлах виявлено знаряддя праці, предмети озброєння, різні прикраси, навіть залишки запасів зерна. До числа рідкісних знахідок слід віднести свинцеву печатку, якою князі і бояри скріплювали важливі документи.
Під час тривалої боротьби князів за київський престол, Іван-город не раз переходив з рук у руки. У 1240 році місто було знищено монголо-татарами. Місцеве населення захищалося до останнього і загинуло у палаючому місті.
Минуло багато часу, поки на місці Івангорода виникло нове поселення Ржищів. Перші відомості про нього стосуються 1506 року. У 1571 році Ржищів згадується як населений пункт на Дніпрі. Разом з багатьма навколишніми селами він належав київським митрополитам.
Після Люблінської унії 1569 року Ржищів підпав під владу шляхетської Польщі. Селяни були остаточно закріпачені. Вони не мирилися з утисками, чинили опір гнобителям. У 1637—1638 рр. населення Ржищева брало участь у антифеодальних селянсько-козацьких повстаннях, очолюваних П. Павлюком, Д. Гунею, Я. Острянином і К. Скиданом.
За часів визвольної війни 1648—1654 рр. Ржищів був сотенним містечком Канівського полку. Його жителі брали участь у боях з польською шляхтою.
Біля Ржищева загін Максима Кривоноса дав бій шеститисячному війську магната Яреми Вишневецького. Повстанці розібрали переправу на Дніпрі, по якій мали переправлятися польські війська, а потім примусили противника відступити до Чернігова.
1653 року у Ржищеві Богдан Хмельницький приймав російських послів, вів з ними переговори про возз’єднання України з Росією. Після Переяславської Ради у січні 1654 року місцеві жителі склали присягу на вірність Російській державі. У 1654 і 1658 рр. біля Ржищева переправлялися на правий берег Дніпра війська під командуванням В. Б. Шереметьева і Ф. В. Бутурліна, які були надіслані з Росії для боротьби з польськими загарбниками. Навесні 1664 року на Правобережній Україні, у т. ч. у Ржищеві, відбулося народне повстання проти польської шляхти, але воно було придушене військовою силою.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року Ржищів залишився під владою шляхетської Польщі. Його населення й далі боролося проти поневолювачів, за возз’єднання з Росією.
За умовами Бахчисарайського договору 1681 року між Росією і Туреччиною та «Вічного миру» 1686 року між Росією і Польщею місцевість понад Дніпром на південь від Стайок, у т. ч. і район Ржищева, мала бути незаселеною. Однак минуло небагато часу і на цих землях знову з’явилося населення. Слідом за ними поверталася польська шляхта, яка поступово закабаляла жителів.
1740 року у Ржищеві нараховувалося 150 будинків і близько 800 чоловік населення, яке займалося землеробством, скотарством, рибальством. Місцеві купці торгували хлібом, вивозили його навіть за кордон. Розвивалися промисли.
Внаслідок розвитку товарно-грошових відносин у першій половині XVIII ст. становище трудящих ще більше погіршало, що викликало нову хвилю народних повстань. У 1750 році місцеве населення допомогло гайдамакам захопити Ржищів і розправитися з поневолювачами. 1768 року селяни Ржищева брали участь у Коліївщині.
Після возз’єднання 1793 р. Правобережної України з Росією Ржищів став містечком Київської губернії.
1823 року тут розквартировувався Полтавський піхотний полк. Його командир полковник В. К. Тізенгаузен був членом Васильківської управи «Південного товариства», яку очолювали С. І. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін. У 1826 році Тізенгаузена заарештували і заслали до Сибіру на каторгу.
У першій половині XIX ст. Ржищів зростає як торгове містечко. Цьому сприяло поширення судноплавства на Дніпрі і заснування місцевої пристані. На ярмарок 1846 року було привезено товарів на 16,3 тис. карбованців. Розвивалась промисловість. 1854 року тут відкрито невелику цукроварню, а після її реконструкції (1858 р.) — цукровий завод.
1852 року в містечку проживало 1585 чоловік, з них 806 кріпаків. Крім панщини, сплати грошових податків вони виконували ще безліч інших повинностей — виготовляли пряжу, розводили домашню птицю для поміщика тощо. Внаслідок реформи 1861 року значна частина ржищівських селян стала безземельною. В пошуках роботи вона змушена була йти на заробітки до поміщика, куркулів або до інших місць.
У пореформений період містечко швидко зростає, розвивається його промисловість. На початку 70-х років тут було 879 дворів і 4926 чоловік населення, працювали цукровий, винокурний і пивоварний заводи, 3 цегельні. 1874 року вступив до ладу чавуноливарний завод капіталіста Швайсгута, де виготовлялось устаткування для цукроварень. Ще через два роки почав випуск такої ж продукції чавуноливарний завод Цибульського. Велику роль в економічному житті й далі відігравала пристань на Дніпрі. Із Ржищева вивозили хліб, цукор, пиво, вино, машини, а доставляли сюди — сіль, ліс, мануфактуру, метал тощо. У містечку 4 рази на рік відбувалися ярмарки.
Капіталісти жорстоко експлуатували робітників, примушували їх працювати по 12—14 годин на добу, видавали малу зарплату. Над трудящими знущалася адміністрація. У 1875 році на цукровому заводі відбувся страйк робітників. Коли вимоги страйкуючих: зменшення робочого дня, підвищення зарплати — не були задоволені, робітники залишили підприємство. З часом передові робітники починають усвідомлювати необхідність політичної боротьби проти існуючого ладу. У 1896 році місцеві власті доповідали губернатору про те, що столяр Л. К. Іваненко бере участь у «таємному гуртку робітників і розповсюджує нелегальну літературу». Пізніше за революційну діяльність його було засуджено.
Трудящі Ржищева брали активну участь в революції 1905—1907 рр. У містечку проходили мітинги, демонстрації. Одним із найбільших виступів трудящих був страйк у жовтні 1905 року на цукровому заводі, яким керували робітники К. Іваненко та Р. Шевченко. Страйкуючі пред’явили капіталісту вимоги: встановити 8-годинний робочий день, підвищити на 30 проц. заробітну плату. Щоб залякати робітників, до Ржищева прибули війська. Але страйкуючі продовжували боротьбу, поки не здобули перемогу. Власник цукроварні змушений був задовольнити вимогу робітників щодо тривалості робочого дня і підвищити зарплату на 13 процентів.
Під впливом цього страйку відбулися виступи робітників і на сусідніх цукрових заводах: у Піях, Півцях і Великих Прицьках. З приводу страйку на Великоприцьківському цукровому заводі фабричний інспектор 4-ї дільниці так доповідав фабричному інспектору Київської губернії: «Причина страйку — агітація членів Ржищівського революційного гуртка і приклади навколишніх заводів». До Ржищева приїздила делегація робітників Старинського цукрового заводу Переяславського повіту, щоб запозичити досвід страйкової боротьби.
Після поразки революції 1905—1907 рр. основна маса населення Ржищева — робітники й селяни зазнали ще жорстокішого гноблення. Тепер тривалість робочого дня на підприємствах становила не менше 13—14 годин. Підприємці знизили заробітну плату робітникам і збільшили штрафи. За будь-яку провину робітників виганяли з заводу.
З розвитком капіталізму посилювалась соціальна нерівність серед селян, відбувалося дальше зубожіння. Більшість господарств ставали малоземельними і безкінними. У 1912 році із 682 господарств 68 мали до десятини землі, 176 — від 1 до 3 десятин, 341 — від 3 до 6 десятин. 14 господарств володіли наділами понад 10 десятин. 357 господарств зовсім не мали худоби. Робітники й селяни терпіли не тільки від експлуатації, злиднів, а й від політичного безправ’я.
Власті майже не дбали про охорону здоров’я і освіту народу. 1910 року у Ржищеві проживало понад 17 тис. чоловік. Проте у містечку не було жодного лікувального закладу. Існуючу раніше лікарню через відсутність коштів було закрито. Приватною практикою займалися 6 лікарів, 2 фельдшери та 6 акушерок. У 2 однокласних школах (чоловічій і жіночій) навчалося 280 дітей.
Під час першої світової війни населення Ржищева зменшилося до 11 тис. чоловік. Це обумовлювалось тим, що на фронт було відправлено майже всіх дорослих чоловіків, значна кількість їх загинула. Скориставшись війною, підприємці посилили експлуатацію трудящих, хоч на заводах тепер працювали здебільшого літні жінки й діти. Виконуючи замовлення військового відомства, капіталісти наживали великі бариші. Наприкінці 1916 року на чавуноливарному заводі Швайсгута вибухнув страйк, який очолив робітник П. Чуприна. Страйкуючі виступали з політичними й економічними вимогами. Але страйк робітників було придушено.
Після Лютневої революції 1917 року злиденне становище робітників і селян майже не поліпшилося. Визволення трудящим від соціального і національного гніту принесла тільки Велика Жовтнева соціалістична революція. Робітники й селяни Ржищева з великим задоволенням зустріли історичні рішення І Всеукраїнського з’їзду Рад, який проголосив Україну Радянською республікою та встановив братерські зв’язки з Радянською Росією.
Радянську владу в Ржищеві встановлено наприкінці січня 1918 року. Відразу розгорнув роботу щодо проведення в життя перших декретів Радянської влади волосний ревком. Наприкінці січня у Ржищеві створено комітет РСДРП(б).
У березні 1918 року німецькі війська захопили Ржищів. Окупанти та їх посібники — українські буржуазні націоналісти заарештовували і розстрілювали комуністів, радянських активістів, грабували населення.
Робітники й селяни чинили опір окупантам. їх боротьбу безпосередньо очолила підпільна більшовицька група, що була створена у Ржищеві за рішенням Київського губернського організаційного бюро РКП(б). Тоді ж за ініціативою комуністів засновано групу для організації Соціалістичної спілки молоді.
Комуністи, спираючись на передових робітників, селян, молодь, готували збройне повстання. Активна робота більшовиків знаходила підтримку серед населення. Вже на початку серпня у районі Ржищева діяв озброєний загін селян. Місцеві гетьманські власті доповідали начальнику Київської повітової варти: «Настрій населення… тривожний, а робітничих мас — більшовицький… Велику небезпеку викликає м. Ржищів, де дуже багато безробітних. При першому спалахові повстання придушити його місцевими силами немає можливості».
Трудящі Ржищева вели збройну боротьбу проти німецьких окупантів та буржуазних націоналістів. Вони знищували німецьких і гетьманських солдат та офіцерів, заарештовували представників влади. Все життя у Ржищеві по суті було під контролем червоних повстанців.
В лютому 1919 року було обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Вона провела розподіл поміщицької землі, насіння та худоби між селянами, допомагала трудящим селянам у проведенні весняної сівби. Було розпочато відбудову підприємств. У містечку створили трудову комуну, яка мала в своєму розпорядженні цех з 2-ма ткацькими верстатами та іншим обладнанням. Комунари користувалися громадською їдальнею і хлібопекарнею.
Трудящі маси в їх боротьбі за зміцнення Радянської влади очолювала партійна організація. У травні 1919 року вона налічувала вже 20 членів партії і 60 співчуваючих, мала свій клуб. Комуністи брали активну участь у діяльності Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, проводили політико-виховну роботу серед населення, допомагали організовувати у селах волості комітети бідноти. В одному із документів ЦК КП(б)У повідомлялось, що у Ржищеві «організація добре і продуктивно працює. Видаються листівки, виписуються газети, встановлено добрі стосунки з робітниками і селянами». Бойовими помічниками комуністів виступали комсомольці.
Будувати по-новому життя заважали численні банди. Вони вбивали комуністів і комсомольців, радянських активістів, грабували населення. Так, у травні 1919 року від рук бандитів у селі Луковицях загинув керівник Ржищівської волосної партійної організації Л. Л. Васильєв. У червні 1919 року до Ржищева вдерлася банда Зеленого, яка наклала на жителів контрибуцію — 200 тис. крб. і 300 пар чобіт. Та контрибуції бандити не одержали. Матроси Дніпровської військової флотилії під командуванням А. В. Полупанова вигнали бандитів з містечка.
Влітку 1919 року на заклик В. І. Леніна — мобілізувати всі сили на боротьбу проти Денікіна — комуністи Ржищева вступили до лав Червоної Армії. На фронт добровільно йшли й комсомольці. Загальні збори робітничої молоді м. Ржищева прийняли резолюцію, у якій говорилося: «Ми клянемося, що до останньої краплини крові будемо боротися з буржуазією і усією білогвардійською наволоччю. Хай живе Всесвітня Комуністична Спілка Молоді! Хай живе всесвітня комуністична революція! Хай живе вождь всесвітньої революції тов. Ленін».
Коли на початку вересня 1919 року Ржищів захопили війська Денікіна, комуністи й комсомольці, незважаючи на жорстокий терор, негайно включилися в активну боротьбу з ворогом. Було створено підпільний ревком, який очолив виступи трудящих проти білогвардійців. В одному з листів ревком повідомляв губернський комітет КП(б)У: «хоч денікінці, окупувавши Ржищівську волость, і встановили’ старі органи влади, як волосні старшини, пристави і т. ін., але «порядку» їм не довелось побачити».
21 грудня 1919 року бійці одного з батальйонів Таращанського полку, яким командував І. І. Петров, навальним штурмом визволили Ржищів від денікінців. Комуністи, що вийшли з підпілля, спираючись на широкі трудящі маси, розгорнули велику роботу щодо зміцнення Радянської влади. На початку січня 1920 року на зборах представників трудящих волості створено волосний ревком (голова В. Д. Цимбалюк). З 4 лютого почала працювати Ржищівська Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів на чолі з Г. П. Турчаніновим.
Місцеві органи Радянської влади у Ржищеві і волості, згідно з земельним законом, виданим Всеукраїнським ревкомом 5 лютого 1920 року, ліквідували відновлену Денікіним поміщицьку власність на землю. Усі поміщицькі, церковні й удільні землі, як це було передбачено ще ленінським Декретом, знову безплатно передали селянам. Це мало виключне значення для згуртування трудящого селянства навколо Радянської влади.
Проте мирний перепочинок виявився коротким. 6 травня 1920 року Ржищів окупували війська білополяків, які намагалися переправитися на лівий берег Дніпра. Та добитися цього їм не вдалося. Частини Червоної Армії і кораблі Дніпровської військової флотилії перетнули шлях білопольським військам. Наприкінці травня у районі Ржищева розгорнулися бої між частинами Червоної Армії і білополяками. Містечко кілька раз переходило з рук у руки. 27 травня комуністичний десантний загін експедиції особливого призначення Реввійськради Південно-Західного фронту на чолі з начальником політвідділу фронту В. П. Потьомкіним у взаємодії з підрозділами 44 стрілецької дивізії при підтримці Дніпровської флотилії рішучим натиском відкинули ворога. 7 червня Ржищів знову став радянським.
Після визволення містечка відновили роботу місцеві органи Радянської влади. Разом з партійним і комсомольським осередками вони вжили термінових заходів, щоб забезпечити населення продовольством, налагодити його медичне обслуговування, залучити робітників і селян до відбудови підприємств, відродження сільського господарства, подання всебічної допомоги Червоній Армії, яка вела бої на фронтах громадянської війни.
Створений у липні 1920 року в Ржищеві комнезам (голова — С. В. Яременко) брав активну участь у проведенні господарсько-політичних кампаній, зокрема продрозверстки, багато допомагав бідняцьким і середняцьким господарствам.
Для боротьби з бандами, які нападали на Ржищів, було організовано частину особливого призначення (ЧОП), до якої входили комуністи, комсомольці, безпартійні робітники і селяни.
Восени 1920 року відновила діяльність трудова комуна. У ній працювало понад 200 чоловік, переважно жінки. У 1921 році були відбудовані і перетворені в одне підприємство колишні чавуноливарні заводи Швайсгута і Цибульського. Зруйновані приміщення цукрового заводу були остаточно розібрані, а його обладнання відправлено на інші підприємства.
Керуючись ленінським кооперативним планом, Комуністична партія і Радянський уряд висунули завдання об’єднати селянство у споживчі і виробничі товариства, бо це відкривало їм найбільш доступний і зрозумілий шлях до соціалізму. Політика партії і уряду знаходила схвалення й підтримку трудящих селян. 16 липня 1922 року у Ржищеві за активною участю комуністів і комсомольців 14 бідняцьких сімей заснували сільськогосподарську артіль «Хлібороб» (голова правління — Ф. П. Черненко). Спочатку артіль мала у своєму розпорядженні всього 65 десятин землі, 5 коней, 4 плуги, 7 борін. Багато зусиль доклали перші колективісти, щоб зміцнити господарство, вирощувати добрі врожаї зернових і технічних культур. В наступні роки артіль «Хлібороб» досягла немалих успіхів. Вона стала для інших селян наочним прикладом переваг колективного господарювання.
Велика увага приділялася розвитку медицини, народної освіти, організації культурно-освітньої роботи серед населення. Вже наприкінці 1920 року у Ржищеві відкрилася лікарня на 50 ліжок, а наступного року — аптека. Відразу ж після визволення містечка від білополяків почала працювати і початкова школа. У наступні роки все більше дорослого населення відвідувало школи і гуртки ліквідації неписьменності. 1921 року у Ржищеві відкрилися трирічні педагогічні курси, що готували кадри вчителів. 1924^ року вони були реорганізовані в педагогічний технікум^ а ще згодом — у педагогічне училище, яке і зараз працює в селищі. Культурно-освітню роботу серед населення спочатку провадили дві хати-читальні, аз 1925 року сельбуд та бібліотека.
1923 року Ржищів стає районним центром. Це сприяло дальшому розвитку його економіки, культури. На кінець 1925 року народне господарство Ржищева було в основному відбудовано.
Після XV з’їзду ВКП(б) і X з’їзду КП(б)У комуністи широко розгорнули роботу щодо колективізації сільського господарства. У 1929 році на базі артілі «Хлібороб» було засновано колгосп «Перше травня», а ще через рік колективне господарство — ім. 8-го Березня. Вони мали у своєму розпорядженні 2300 га землі. У 1930 році у Ржищеві було також засновано рибоколгосп.
У проведенні колективізації сільського господарства, організаційно-господарчому зміцненні колгоспів брали активну участь шефи — робітники Київського заводу «Більшовик». Бригади заводських робітників постійно допомагали артілям у ремонті сільськогосподарських машин, проведенні сівби, збиранні врожаю. Заводські агітатори, культармійці сприяли поліпшенню масово-політичної і культурно-освітньої роботи. Лікарі з Києва подавали медичну допомогу селянам.
Колгоспи Ржищева з року в рік вирощували високі врожаї зернових і технічних культур, мали добре розвинуте громадське тваринництво. Все це забезпечувало високі прибутки артілей і високу оплату праці колгоспників.
У роки довоєнних п’ятирічок розвивалася промисловість районного центру. У 1928 році чавуноливарний завод було докорінно реконструйовано і змінено його виробничий профіль. З того часу підприємство стало називатися «Радіатор» і випускало обладнання для центрального опалення будинків і запасні частини для тракторів. У Ржищеві працювали також цегельний завод, лісопилка, млин, взуттєва і швейна майстерні. Великий обсяг робіт виконувала пристань.
Напередодні війни Ржищів став населеним пунктом суцільної письменності. У 1938 році тут відбувся перший випуск середньої школи. Кадри для радгоспів і колгоспів готував зоотехнікум (відкритий 1927 р.), а для шкіл — педагогічний технікум. Працювали будинок культури, бібліотека, розвивалася художня самодіяльність. З 1929 року у Ржищеві видавалася районна газета «Колективна нива».
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, трудящі Ржищева активно включилися у всенародну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. Уже 22 червня 1941 року до військкомату з’явилися усі військовозобов’язані, надійшли сотні заяв від добровольців. Колективну заяву з проханням зарахувати долав Червоної Армії подали учні зоотехнікуму. Чимало було заяв від жінок.
Ржищівський плацдарм обороняли війська 26-ї армії. Гітлерівці намагалися прорвати лінію оборони і оволодіти переправою на Дніпрі. Підтягнувши великі сили, вони 2 серпня 1941 року розпочали наступ. Але радянські воїни стійко утримували свої позиції. Численні атаки ворога в районі переправи і Ржищева відбивали підрозділи 146-ї стрілецької дивізії. Лише після завершення переправи військ за наказом командування у ніч з 20 на 21 серпня 1941 року частини Червоної Армії, що обороняли Ржищівський плацдарм, передислокувались на лівий берег Дніпра. Під час відходу радянських військ успішно діяв батальйон, укомплектований добровольцями — жителями Ржищева. В одному з боїв кулеметник В. Андрющенко знищив 45 фашистських солдатів.
21 серпня 1941 року фашисти захопили Ржищів. Лютий ворог палив селище, грабував і вбивав невинних людей. У серпні—вересні у приміщенні церкви гітлерівці замордували понад 1500 чоловік.
На початку 1942 року у Ржищеві за завданням Київського підпільного обкому партії вчитель місцевої школи Ю. І. Стеценко заснував підпільну партійну групу, яка очолила боротьбу радянських патріотів проти німецько-фашистських загарбників. Влітку того ж року на базі цієї групи було створено підпільний райком партії. Це ще більше активізувало діяльність підпільників. Вони вели агітаційну роботу серед населення, добирали кадри до партизанських загонів. Радянські патріоти знищили нафтобазу, вивели з ладу електростанцію на заводі «Радіатор», спалили лісопильний завод, а на пристані захопили баржу з хлібом і роздали його населенню.
Дошкульні удари ворогові в районі Ржищева—Кагарлика завдавали й партизанські загони ім. Щорса та ім. Чапаева, з якими підпільники підтримували тісний зв’язок. Народні месники загону ім. Чапаева напали на ржищівську переправу, знищили ворожих офіцерів і солдатів, захопили штабні документи. Восени 1943 року підпільники й партизани подали велику допомогу радянським військам у форсуванні Дніпра і захопленні Букринського плацдарму. У складі загону ім. Чапаева воювала група народних месників на чолі з Касимом Кайсеновим, що була надіслана Українським штабом партизанського руху. Тепер К. Кайсенов — відомий казахський письменник.
20 вересня 1943 року війська 1-го Українського фронту з боями вийшли до Дніпра в районі Ржищева. Переправившись через Дніпро, вони захопили біля села Великого Букрина плацдарм. Тут відзначилися 11-а мотострілецька бригада 10-го танкового корпусу та підрозділи 309-ї стрілецької дивізії. Наші воїни оволоділи селом Балико-Щучинкою та околицею Ржищева Монастирком. В авангарді тут наступала рота капітана Приходька, яку гітлерівці намагалися будь-що скинути у Дніпро. У жорстокому бою лави наших воїнів рідшали. Врешті у строю залишилося всього три воїни: капітан Приходько, його зв’язківець Мухін і командир взводу Кострінов. Але вони продовжували утримувати захоплені позиції, успішно відбивали атаки ворога, поки через Дніпро не переправилися танки 11-ї мотострілецької бригади під командуванням капітана О. К. Болбаса. Під ударами радянських танкістів гітлерівці змушені були відступити.
Бої в районі Ржищева точилися кілька місяців. 7 січня 1944 року частини 206-ї стрілецької дивізії 27-ї армії штурмом оволоділи Ржищевом. За мужність і відвагу, виявлені при форсуванні Дніпра у районі Ржищева, звання Героя Радянського Союзу удостоєно капітана О. К. Болбаса, лейтенантів А. М. Топольського, І. Н. Кінешева, рядових бійців О. Д. Воробйова і В. Д. Ларіонова.
Повсюди на фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу ворога хоробро билися з ворогом уродженці Ржищева. 390 воїнів Червоної Армії і Військово-Морського Флоту, партизанів і підпільників нагороджено орденами й медалями СРСР. Уродженцеві селища М. М. Дудці присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За героїзм у війні багатьма урядовими нагородами відзначено братів генерал-майора В. М. Петренка і контр-адмірала П. М. Петренка.
Під час тимчасової окупації Ржищева гітлерівці завдали великої шкоди народному господарству. Вони зруйнували підприємства, колгоспи, спалили будинки навчальних культурно-побутових закладів і адміністративних установ, багато жител.
Жителі селища з перших днів включилися у відбудову народного господарства, активно допомагали фронту. У короткий строк відновили роботу завод «Радіатор», МТС, промартілі. У важких умовах воєнного часу, при нестачі робочої сили і техніки колгоспники виростили і зібрали урожай 1944 року. Того ж року розпочалося навчання у школах, педучилищі, зоотехнікумі. З 1945 року технікум було реорганізовано, він почав готувати кадри сільських будівельників.
Справжнім подвигом була праця робітників, колгоспників, інтелігенції. Президія Верховної Ради СРСР нагородила медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» багатьох трудівників Ржищева і району.
У 1948 році артілі селища повністю відновили довоєнні площі посівів, поголів’я худоби. Завдяки підвищенню культури землеробства, продуктивності тваринництва у ржищівських колгоспах зросло виробництво зерна, цукрових буряків, м’яса і молока. У 1958 році за значні виробничі успіхи 10 колгоспників і спеціалістів сільського господарства нагороджено орденами й медалями СРСР.
1959 року Ржищівський район ліквідовано, селище Ржищів включено до складу Кагарлицького району.
У зв’язку з об’єднанням у 1955 році ржищівських колгоспів «Перше травня», ім. 8-го Березня з колгоспом ім. Димитрова села Півців в одне господарство — ім. Димитрова тепер у Ржищеві розташована виробнича бригада. Центральна садиба колгоспу знаходиться у селі Півцях. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, розвитку м’ясо-молочного тваринництва і за роки восьмої п’ятирічки добилося немалих успіхів.
З року в рік перевиконує плани Ржищівський рибоколгосп. У 1970 році господарство здало державі близько 2 тис. цнт продукції понад план. Воно достроково виконало свій п’ятирічний план.
За післявоєнні роки значно зросла промисловість. Найбільшим підприємством став завод «Радіатор», який виготовляє обладнання для центрального опалення будинків. Підприємство постійно збільшує випуск продукції. Якщо у 1965 році завод виготовив 700 тис., то у 1970 році 939 тис. еквівалентних квадратних метрів радіаторів. Характерно, що зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції відбувається не за рахунок розширення підприємства, а шляхом удосконалення виробництва, використання внутрішніх резервів і наукової організації праці. Рівень технічної оснащенності виробництва за п’ятирічку зріс на 15 процентів.
На підприємстві — 12 бригад і 156 ударників комуністичної праці. За самовіддану працю 10 робітників заводу відзначені урядовими нагородами, серед них орденом Трудового Червоного Прапора нагороджений заливальник І. Ф. Пилипенко.
Значний обсяг робіт здійснює Ржищівське відділення «Сільгосптехніки». Його майстерня обладнана новим устаткуванням і забезпечує високоякісний ремонт колгоспної техніки. За великі успіхи в роботі слюсаря майстерні А. Л. Дудку нагороджено орденом Леніна. Перевиконує виробничі плани колектив цегельного заводу, продукція якого — цегла, черепиця, блоки — реалізується переважно в межах області.
В економічному житті Ржищева і Кагарлицького району велику роль відіграє пристань на Дніпрі. Її вантажооборот з року у рік зростає. До Ржищева прибувають, головним чином, вугілля, нафтопродукти, метал, ліс, цемент та інші матеріали; вивозяться радіатори, хліб, овочі, м’ясо, масло, цегла тощо. За роки восьмої п’ятирічки вантажооборот пристані зріс майже у півтора раза. Збільшились і пасажирські перевозки.
Для потреб населення випускають різноманітну продукцію підприємства промхарчокомбінату, маслозавод та хлібозавод.
Стародавній Ржищів подібний на велетенський парк над Дніпром. Розкішна зелень повсюди милує око. Тепер це красиве, впорядковане селище. За роки восьмої п’ятирічки тут збудовано ряд культурно-побутових закладів, близько 300 нових житлових будинків.
У селищі є 7 магазинів, ресторан, 3 їдальні. Тут працюють лікарня, поліклініка, пологовий будинок, протитубдиспансер, аптека.
Діти навчаються у середній, восьмирічній та двох початкових школах. Середні спеціальні навчальні заклади — педагогічне училище і технікум сільського будівництва готують кадри для шкіл і будівельних організацій на селі. Педучилище за період 1921—1970 рр. випустило понад 6300 вчителів, а технікум сільського будівництва у 1945—1970 рр.— понад 3000 техніків-будівельників . З 1966 року тут працює професійно-технічне училище, яке готує трактористів і машиністів.
Центрами культосвітньої роботи є будинок культури, бібліотека, кінотеатр. Робітники, колгоспники, інтелігенція беруть активну участь у різних гуртках художньої самодіяльності. Багато трудівників у вільний час займаються живописом, музикою, художньою вишивкою. У селищі є історико-краєзнавчий музей, експозиції якого відображають минуле і сучасне Ржищева (музей створено на громадських засадах подружжям Н. М. і С. Д. Силкіних). 1962 року відкрито пам’ятник Т. Г. Шевченку.
Уродженцем селища був робітник революціонер М. Д. Дудченко (1879—1920), що загинув у громадянську війну в Сибіру. Його ім’ям названа вулиця в місті Желєзногорську Іркутської області. В 1934—1938 рр. тут жив і навчався молодогвардієць Герой Радянського Союзу Олег Кошовий. Тепер у середній школі його імені створено музей бойової слави.
Уродженцями Ржищева є поетеса Л. В. Костенко, композитор Р. Т. Боярська і доктор медичних наук Д. І. Дашевський.
Організаторами і політичними вихователями мас виступають партійні організації, створені на підприємствах, у виробничій бригаді колгоспу ім. Димитрова, а також в установах Ржищева. Вони об’єднують понад 430 комуністів. У комсомольських організаціях налічується 1300 юнаків і дівчат. Комуністи й комсомольці завжди проявляють ініціативу в роботі, громадсько-політичному житті. Велику роль у господарському і культурному будівництві відіграє селищна Рада депутатів трудящих, її постійні комісії, актив.
Ржищів зростає з кожним роком. Ще величніші перспективи перед ним відкрила нова п’ятирічка, яка є подальшим кроком нашої країни по шляху до комунізму.
Я. М. СИЛКІНА, С. Д. СИЛКІН, В. І. ШЕЛУДЧЕНКО