Лютiж, Києво-Святошинський район, Київська область
ЛЮТІЖ — село, центр сільської Ради, розташоване на березі Київського моря, за 29 км від Києва. Населення — 1987 чоловік.
У Лютежі міститься рибоколгосп ім. Чапаева, відділок радгоспу ім. Васильєва (центральна садиба — в с. Демидові), філіал Інституту гідробіології АН УРСР, Республіканська виробнича акліматизаційна база для заселення водоймищ новими породами риб.
У селі працюють середня школа, клуб, 2 бібліотеки, а також медамбулаторія. Тут розташовані будинок відпочинку «Берізка», піонерські табори «Орлятко» і «Восток».
Лютіж уперше згадується в літопису під 975 роком. Його назва походить від імені Люта (сина Свенельда), вбитого тут київським князем Олегом.
Під час Великої Вітчизняної війни в листопаді 1943 року з району Лютежа було здійснено операцію по визволенню столиці Радянської України від німецько-фашистських загарбників. Долаючи шалений опір ворога, воїни 240-ї дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу Т. Ф. Уманського захопили в районі села плацдарм і тим самим створили сприятливі умови для наступних бойових дій. З листопада радянські війська перейшли в рішучий наступ і 6 листопада визволили Київ. У селі є 4 братські могили воїнів, які загинули на Лютізькому плацдармі. Серед них Герої Радянського Союзу П. М. Нефєров і О. С. Петров. Над могилами загиблих височать обеліски і пам’ятники. 298 жителів села за мужність, виявлену на фронтах, нагороджено орденами й медалями СРСР.
Поблизу Лютежа знаходяться залишки поселення доби неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.), городища раннього залізного віку (V—IV ст. до н. е.), досліджено спеціалізоване сезонне поселення зарубинецької культури (II ст. до н. е.— II ст. н. е.) із залишками залізоробного виробництва (розкопано 15 залізоплавильних горнів) та численними ямами для випалення деревного вугілля. Біля села збереглися. також залишки слов’янських поселень VII—VIII та X—XII століть.