Переяслав-Хмельницький, Переяслав-Хмельницький район, Київська область (продовження)
На початку XX ст. Переяслав хоч і був повітовим містом, проте більше скидався на село. 1904 року з 2257 будинків у місті було 72 кам’яних і 2185 дерев’яних; критих залізом — 894, соломою — 1363. Місто поділялося на три частини річками Трубежем і Альтою. Центральна частина його була найбільш занедбана, з вузькими кривими вуличками, заселеними біднотою й ремісниками. Найкращий район, т. зв. міський форштадт, знаходився безпосередньо за фортецею. Тут у центрі містився базарний майдан. Вулиці були прямі, здебільшого забруковані, але й вони майже не освітлювалися.
Вкрай незадовільним залишалося медичне обслуговування населення. І хоч міську лікарню в Переяславі відкрито ще наприкінці XVIII — початку XIX ст., кількість ліжок у ній за сторіччя майже не збільшилася. 1901 року їх було 18, а проживало в місті 16 257 чоловік. Заможні лікувалися в приватних лікарів. Біднота фактично залишалася без медичної допомоги.
Трудящі маси майже не мали доступу й до освіти. За переписом населення 1897 року 66,4 проц. жителів міста зовсім не знали грамоти, а серед селян неписьменних було ще більше — 80,3 проц. Навчальні заклади призначалися, головним чином, для привілейованих класів— дворянства, купецтва, духовенства. 1873 року заснували трикласну жіночу прогімназію, в якій 1896 року навчалося 97 дітей.
1898 року її перетворили на жіночу гімназію, де в 1902 році налічувалося 259 учнів, у т. ч. 67 дітей дворян, 9 — купців, 140 — міщан і лише 24 — заможних козаків та селян. У духовному училищі тоді було 193 учні, серед них дітей духовенства — 155, дворян — 11, заможних селян — 18, міщан — 6, інших громадян — 3. 1904 року в чотирикласному міському училищі, земській початковій народній школі та в двох однокласних училищах навчалося понад 600 чоловік, але й тут дітей селян і робітників було небагато. У 1910 році в Переяславі працювало 14 навчальних закладів, у т. ч. три середніх і 11 нижчих. 1915 року було 2 гімназії (жіноча й чоловіча) та З однокласні земські змішані училища. На початку 1917 року відкрито вищу початкову школу. Міська управа асигновувала на освіту мізерні кошти — близько 2,5 тис. крб. на рік, що становило 8 проц. міського бюджету. Налічувалося дві бібліотеки, відкриті в 1895 і 1897 роках.
Мандруючи по Росії, улітку 1891 року Переяслав відвідав 23-річний О. М. Горький.
Перша світова імперіалістична війна дуже позначилася на становищі трудящих мас. У Переяславі, як і по всій країні, значну частину чоловічого населення мобілізували до царської армії і відправили на фронт. Зросли, податки, різко скоротилися посівні площі, у селян забирали худобу, коней. Посилилися репресії. Серед населення зростало обурення антинародною політикою самодержавства, яке кинуло країну у вир кривавої війни.
Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію дійшла до міста в перших числах березня 1917 року. Того ж місяця поряд з місцевим органом буржуазного Тимчасового уряду трудящі міста створили Раду робітничих і солдатських депутатів. Серед 20 депутатів були й більшовики М. Безпечний, І. Крадожон, Л. Полоцький і О. Рубан, але переважали есери й меншовики. Через угодовську політику есеро-меншовицької більшості Ради владу в місті й повіті фактично зосередив у своїх руках комісар Тимчасового уряду. Спираючись на чорносотенні елементи, він заборонив збори, мітинги, розпустив демократичні організації, повів лінію на ліквідацію Ради. В такій обстановці на початку червня більшовики — члени Переяславської Ради — прийняли рішення тимчасово перейти в підпілля й готували сили для боротьби за передачу всієї влади народу. В липні 1917 року більшовики Переяслава брали участь у конференції більшовиків Південно-Західного краю, що відбулася в Києві.
Революціонізуючу роль у Переяславі відіграли 300 солдатів, які видужували після поранення й були відправлені сюди з фронту за відмову виконувати польові роботи. 11 вересня 1917 року начальник штабу Південно-Західного фронту телеграфував командуючому Київським військовим округом, що солдати перешкоджають збирати хліб для армії і тилу, погрожують розгромити повіт.
Палко вітали трудящі перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці листопада 1917 року в Переяславі створено більшовицьку групу в кількості 50 чоловік, якою керував Полтавський губернський комітет партії. У складній обстановці більшовики міста вели боротьбу за встановлення Радянської влади. їх опорою виступали робітники млинів і цегельного заводу. Делегатом І Всеукраїнського з’їзду Рад, що проголосив Україну республікою Рад, від Переяславського повіту був червоногвардієць, активний борець за Радянську владу G. М. Васько. Незабаром після І Всеукраїнського з’їзду Рад відбувся І з’їзд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Переяславського повіту, який проголосив Радянську владу в місті й повіті. Повітовий ревком, створений після з’їзду, організував трудящих на боротьбу проти ворогів Радянської влади, налагодив постачання місту продовольства й палива, здійснював контроль над роботою підприємств.
Але в березні 1918 року місто захопили німецько-австрійські окупанти та їх поплічники — українські буржуазні націоналісти, які відновили дореволюційні порядки. Проти них розгорілася боротьба, якою керувала підпільна партійна організація. У серпні 1918 року в с. Ташані організовано перший у повіті партизанський загін з 200 чоловік під керівництвом П. Куліша. Слідом за ним у районі Переяслава створено ще кілька партизанських загонів, очолюваних більшовиками О. Рубаном та В. І. Гайдамакою. На початку листопада командування партизанських загонів Переяслава, Пирятина й Золотоноші створює повстанський революційний комітет.
Після звільнення міста знову створюється ревком на чолі з В. І. Гайдамакою. До складу ревкому ввійшли М. Безпечний, Н. Бицюра, І. Крадожон, М. Лисенко, Ф. Самутін та інші.
У лютому 1919 року в Переяславі створено повітову більшовицьку організацію, до складу якої входило 10 чоловік. У квітні того ж року вона вже налічувала 45 членів і 65 співчуваючих. У лютому відбулося і перше засідання ініціативної групи для організації Переяславської повітової комуністичної спілки молоді. Була проведена значна партійно-політична й організаційна робота, щоб закріпити перші завоювання Радянської влади.
II повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Переяславщини в квітні 1919 року обрав виконавчий комітет, який під керівництвом комуністів облікував колишні поміщицькі та лишки куркульських земель і розподілив їх між безземельними й малоземельними селянами. Він організував допомогу бідноті реманентом і насінням, завдяки чому вже весною 1919 року всі посівні площі в повіті було оброблено й засіяно. У червні того ж року, під час «Тижня бідноти», трудящі зібрали 120 тис. крб. і подали допомогу 840 найбіднішим сім’ям міста.
22 червня 1919 року на надзвичайних зборах комуністів Переяслава і на II повітовому з’їзді Рад йшлося про організацію допомоги частинам Південного фронту продовольством, про поповнення їх лав для розгрому Денікіна. В ті дні робітники й селяни міста зібрали для потреб Червоної Армії 2 тис. пудів хліба, 10 тис. крб. і послали від себе на фронт роту червоноармійців, забезпечивши їх усім потрібним.
Повітова партійна організація мобілізувала на фронт 80 проц. комуністів, залишивши для роботи в місті й повіті 10 чоловік.
Зміцнення Радянської влади у Переяславі й повіті відбувалося в запеклій боротьбі з численними бандами. 15 липня 1919 року місто захопила банда Зеленого. Бандити вчинили дику розправу над комуністами, червоноармійцями, мирними жителями. Вони розстріляли секретаря Переяславської партійної організації Вартанова, посланця з Петрограда комуніста Іванова; червоноармійцям вирізували зірки на лобі, глумилися навіть над мертвими. Всього бандити вбили 76 чоловік. 19 липня 1919 року червоноармійський загін на чолі з Трифоновим розгромив бандитів.
Незабаром нависла нова небезпека: місту загрожували війська денікінців. У серпні 1919 року вони захопили Переяслав і відновили владу поміщиків та капіталістів. Лютував білогвардійський терор. Комуністи пішли в підпілля. За рішенням Полтавської губернської партійної організації для керівництва підпільною роботою в місті й повіті направлено 4-х комуністів. Підпільна партійна організація налагоджувала й зміцнювала зв’язки з трудящими масами. Під керівництвом комуністів у вересні—жовтні 1919 року в Пологи-Яненках створено невеликий партизанський загін, до якого ввійшли П. Мисюра, М.І. Одинець, О. Рубан, М. Руденко та інші. Другий загін організовано з робітників й селян на чолі з П. Кулішем. У районі Пологих-Вергунів відбулося об’єднання цих двох загонів в один, яким керувала трійка в складі М. І. Одинця, П. Куліша і С. Мичуди.
В листопаді 1919 року партизани кілька разів визволяли Переяслав, але залишали його під натиском переважаючих сил ворога. В одному з таких боїв смертю хоробрих загинув М. І. Одинець. Трудящі міста увічнили пам’ять про патріота, назвавши його ім’ям одну з міських вулиць, районний будинок культури та міський парк.
15 грудня 1919 року 2-а Таращанська бригада при підтримці партизанів визволила Переяслав. Того ж дня почав діяти створений ще 1 грудня повітовий революційний комітет. Його головою обрано комуніста В. І. Гайдамаку. У квітні 1920 року в місті відбувся повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Переяславщини. Він передав владу виконавчому комітету, який очолив комуніст І. С. Дудник.
Під час інтервенції буржуазно-поміщицької Польщі було проведено нову мобілізацію комуністів, комсомольців і безпартійних на Південно-Західний фронт. Створений переяславцями кінний загін увійшов до складу І Кінної армії. У 1920 році протягом «Тижня фронту» в Переяславі і в повіті трудящі зібрали у фонд Червоної Армії близько 130 тис. крб. і 300 пудів хліба.
У червні 1920 року до складу Переяславського парткому ввійшли Сергівський (голова), В. І. Гайдамака, Клименко, Козиренко, Кравченко. Тоді ж створено і комсомольську організацію. В липні 1920 року за рішенням парткому з комуністів і комсомольців створено загін частини особливого призначення для боротьби з контрреволюцією, який спочатку очолив В. І. Гайдамака, потім — П. К. Марчуков. Рішучу боротьбу проти куркульського бандитизму вели комітети незаможних селян, створені влітку 1920 року.
Після закінчення громадянської війни в Переяславі завершили аграрні перетворення. Малоземельним родинам було додатково наділено по 3/4 десятини на їдця. Всього селяни Переяславської волості одержали від Радянської влади 1594 десятини землі. Для подання допомоги бідняцьким господарствам у проведенні польових робіт 1921 року комуністи організували недільники.
Переяславці гаряче відгукнулися на заклик Комуністичної партії і Радянського уряду допомогти голодуючому населенню Поволжя та інших районів країни, що потерпіли від недороду. На липень 1921 року було зібрано 800 пудів хліба, 325 пудів картоплі, 22 пуди цукру, 18 млн. крб. Організовано харчування для 250 дітей, що прибули до міста.
1922 року в місті налічувалося 3 партійні осередки, які об’єднували 67 членів партії і 14 кандидатів. Надійними помічниками комуністів були комсомольська організація та волосний KHС. У лютому того ж року комнезам налічував 360 чоловік, у т. ч. 35 комуністів.
Дбаючи про якнайшвидшу відбудову бідняцьких і середняцьких господарств і поступовий перехід селян до виробничої кооперації, комуністи з допомогою Ради й КНС організували кооперативні товариства. Протягом 1920—1921 рр. створено сільськогосподарські й кредитні товариства, двоє товариств бджільництва, бурякову кооперацію. Через них селяни діставали допомогу в ремонті сільськогосподарських знарядь, грошові та насіннєві позички.
У серпні 1922 року в Переяславі створено дві сільськогосподарські артілі «Взаємодопомога» та ім. К. Маркса. Тоді ж на базі колишнього маєтку поміщиці Покотилової на площі 140 десятин створено радгосп.
Партійні й радянські органи велику увагу приділяли відбудові та розвитку промисловості. Було націоналізовано млин, друкарню, пивоварний завод. На кінець 1921 року в Переяславі вже працювало 4 парові млини, 42 кузні, 4 колісні майстерні, шкіряний завод, 6 олійниць. Стали до ладу два цегельні і миловарний заводи, відкрилося кілька виробничих промислових артілей. В кравецькій і шапкарській артілі «Об’єднана праця» працювало близько 350 чоловік, в артілі «Коопремонт» — 4007.
Чимало уваги приділялося благоустрою Переяслава, який у вересні 1921 року ввійшов до Київської губернії, а через 2 роки став районним центром. У той час було забруковано кілька вулиць, посаджено дерева, відремонтовано міст через річку Альту. В березні 1924 року почала діяти міська електростанція. Вулиці й площі з 1928 року стали освітлюватися електроліхтарями.
Значні зрушення сталися й на культурному фронті. 1924 року в місті працювали дві загальноосвітні школи для дітей. У 1927 році в початковій і семирічній школах навчалося 1125 учнів. Переяславський повітовий виконком приділяв багато уваги ліквідації неписьменності серед дорослих. Наприкінці 1923 року було засновано добровільне товариство «Геть неписьменність!», а вже наступного року в місті діяли 5 лікнепів і дві масові школи для дорослих. Щороку зростали асигнування на розвиток народної освіти в повіті. Якщо в 1925/26 навчальному році держава виділила 99 тис. крб., то в 1927/28-му — 152 тис. карбованців.
Розгорталася й культурно-освітня робота. 1920 року відкрито міську бібліотеку. В 1922—1923 рр. на базі колишнього народного будинку створено будинок культури. З 1925 року почала виходити газета «Змичка» — орган Переяславського РК КП(б)У та райвиконкому (нині — «Зоря комунізму»).
Після відбудови господарства в Переяславі швидкими темпами почали розвиватися промислові підприємства. В період індустріалізації більшість з них було реконструйовано. На місці пивоварного заводу збудовано завод по переробці м’яти. Значно розширено й механізовано маслозавод, цегельні підприємства та державні млини. В роки довоєнних п’ятирічок з’явилися нові промислово-кооперативні артілі «Більшовик», «Перемога», «Текстильхудожекспорт», «Індпошив», «Торфком» та інші. Артіль «Текстильхудожекспорт» у 1931 році об’єднувала 500 чоловік. В ній організовано ткацький, вишивальний і кравецький цехи. 1939 року артіль виробила продукції на 1 млн. 120 тис. крб. Роботи кращих майстрів художньої вишивки — стахановців Д. Лисенко, О. Скрипка експонувалися на Всесвітній виставці в Нью-Йорку.
На підприємствах міста розгортався рух за перевиконання виробничих планів.
У 1939 році на 125—150 проц. виконували денну норму стахановці взуттєвої промартілі ім. В. В. Куйбишева С. Г. Головко та П. А. Малишевська.
Розвиваючи місцеву промисловість, партійні й радянські організації одночасно проводили велику роботу щодо соціалістичної перебудови сільського господарства. В авангарді колгоспного руху йшли комуністи. Щоб здійснити рішення XV з’їзду ВКП(б) про всемірне розгортання масової колективізації сільського господарства, VI з’їзд Рад Переяславщини в березні 1929 року схвалив лінію партії щодо ліквідації куркульства як класу, яке чинило запеклий опір заходам Радянської влади. Станом на 20 червня 1930 року у Переяславському районі було колективізовано 3633 господарства, а на 1 серпня наступного року Переяславський район був повністю колективізований. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграли машинно-тракторні станції. Перша МТС у Переяславському районі створена 1931 року на базі організованої ще в 1928 році тракторної колони з семи тракторів, надісланих трудовому селянству робітниками Ленінграда.
Раціонально використовуючи земельні площі й техніку, радгосп «Переяславський» добився добрих показників у всіх галузях виробництва. В 1940 році ланка Галенка виростила по 27,6 цнт озимої пшениці з гектара на площі 47 га. Значних успіхів було досягнуто і в тваринництві. Надій молока на фуражну корову становив 2468 кг. За високі показники в роботі колектив ферми в 1939—1940 рр. був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Тоді ж учасницями виставки стали доярка О. А. Петренко, яка надоїла по 2479 кг молока від кожної фуражної корови, і свинарка О. Федорченко, що протягом трьох років одержувала по 22 поросят від свиноматки.
Зростали промисловість і сільське господарство, підвищувався матеріальний рівень життя трудящих, ставав іншим і Переяслав. 1939 року було складено генеральний план його реконструкції. За допомогою громадськості міська Рада добивалася втілення плану в життя. Замість низеньких саманних і дерев’яних будинків, укритих соломою, виростали нові двоповерхові кам’яні будівлі. Більш як у два рази порівняно з дореволюційним періодом зросла площа міської забудови. Частину вулиць було забруковано. Електрика широко ввійшла у побут жителів міста.
Для поліпшення медичного обслуговування трудящих міста побудовано й обладнано нові корпуси лікарні, відкрито поліклініку, 6 медпунктів, дитячі садки.
Великих успіхів було досягнуто і в галузі освіти та культури. 1940 року в Переяславі працювали 2 середні, семирічна й початкова школи. В 1932 році відкрито педагогічне училище, яке 1939 року випустило 95 молодих фахівців. При Переяслав-скій MTG готувала спеціалістів агрономічна школа. Діяли кінотеатр, будинок культури, палац піонерів, дві міські та 12 профспілкових бібліотек.
У перші ж дні Великої Вітчизняної війни Переяславська партійна організація виступила як організатор боротьби проти ворога. Майже половина складу районної партійної організації і 1350 комсомольців пішли на фронт. У липні 1941 року в місті створено народне ополчення і винищувальний батальйон, який наполовину складався з комуністів і комсомольців. Жителі брали участь у спорудженні оборонних укріплень на правому березі Дніпра, на підступах до Києва.
17 вересня 1941 року Переяслав окупували німецько-фашистські загарбники. Вони запровадили жорстокий режим грабежу й насильства. Але, незважаючи на терор, жителі міста розгорнули непримиренну боротьбу проти ненависного ворога, саботували розпорядження окупаційних властей, псували сільськогосподарські машини, ховали або знищували худобу, хліб. Комуніст О. Ф. Бабак, А. В. Коцюбинська, М. І. Кудря допомагали партизанам зброєю, одягом, продуктами харчування, Ф. П. Іваха — медикаментами. За зв’язок з партизанами в 1943 році були розстріляні робітники держмлина М. А. Артюх і М. М. Сердюк, колгоспники І. Крячок, Т. Крячок, комуніст П. Г. Мисюра, директор Переяславського педучилища В. Г. Удод.
В роки окупації підпільники разом з народними месниками партизанського з’єднання ім. В. І. Чапаева здійснили в Переяславі кілька бойових операцій. Так, партизани й підпільники вивели з ладу на 2,5 місяці міський млин, зберегли від вивезення гітлерівцями устаткування маслозаводу, 5 тис. тонн шкірсировини, 3 тис. кубометрів будівельного лісоматеріалу. Група партизанів у складі п’яти чоловік вночі з 6 на 7 вересня 1943 року підірвали залізничну колію поблизу станції Переяславська і пустила під укіс німецький ешелон. Комісія по розслідуванню злодіянь, вчинених німецькими загарбниками в Переяславі, встановила жахливі картини звірячої розправи над мирним беззахисним населенням. 20 вересня 1943 року фашистські окупанти зігнали на монастирський двір понад 300 жителів міста та навколишніх сіл і розстріляли їх. Ще один жахливий злочин учинили гітлерівці на міському кладовищі, де вони вбили понад 700 чоловік.
21 вересня 1943 року воїни 178-ї й 183-ї танкових бригад 10-го танкового корпусу 40-ї армії визволили Переяслав від німецько-фашистських загарбників. Того ж дня надвечір передові частини Червоної Армії вийшли до Дніпра поблизу Переяслава. В боях за визволення міста загинув син білоруського народу генерал-майор М. М. Івановський, який похований у братській могилі в центральному парку «Дружба народів». На могилі визволителів встановлено пам’ятник. За виявлені героїзм і мужність під час визволення міста і району 14 воїнам Червоної Армії присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За хоробрість і відвагу в боротьбі проти гітлерівців у роки Вітчизняної війни багато переяславців нагороджено орденами й медалями. Серед них полковника П. Ф. Сябрюка — орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня; підполковника Л. П. Сенченка — орденами Леніна, Червоного Прапора, Богдана Хмельницького 2-го ступеня, Червоної Зірки; підполковника М. А. Лов’ягіна — трьома орденами Червоного Прапора.
Після визволення Переяслава його жителі під керівництвом райкому КП(б)У та райвиконкому, що одразу відновили свою діяльність, взялися за відбудовні роботи.
Окупанти завдали місту великої шкоди. Вони зруйнували майже всі промислові підприємства, адміністративні й громадські будівлі, знищили районну бібліотеку.
Велику допомогу у відбудові промисловості й сільського господарства подали російські брати — трудівники Раменського району Московської області.
У жовтні 1943 року відновили роботу лісопильня, цегельний і шкіряний заводи, маслозавод, дві хлібопекарні; в січні 1944 року — артіль «Об’єднана праця», а в квітні — артіль «Інвалід-робітник».
12 жовтня 1943 року, враховуючи велике історичне значення Переяславської ради, яка навіки скріпила дружбу між українським і російським народами, а також зважаючи на великі заслуги Б. Хмельницького у возз’єднанні України з Росією, Указом Президії Верховної Ради СРСР місто Переяслав було перейменоване на Переяслав-Хмельницький.
Здійснювалася відбудова закладів охорони здоров’я, освіти, культури. В 1944 році почали працювати лікарня, дитсадок, дитбудинок, школи, педучилище, будинок культури.
Трудящі Переяслав-Хмельницького, прагнучи допомогти Червоній Армії в остаточному розгромі гітлерівських окупантів, працювали з величезним напруженням. За трудовий героїзм 626 жителів було нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Населення вносило у фонд оборони свої заощадження, передплачувало облігації воєнної позики, посилало фронтовикам теплі речі, взуття.
Після війни швидкими темпами почала розвиватися промисловість. 1946 року працювали промартілі ім. В. В. Куйбишева, ім. Б. Хмельницького, ім. М. І. Калініна. Наступного року вже діяли райпромкомбінат, райхарчокомбінат, 7 артілей промислової кооперації. Пізніше чотири з них об’єдналися в артіль «Переяславська рада». Після реконструкції в 50-х роках маслозавод було перетворено на сироварний завод. Став до ладу хлібозавод.
За семирічку реконструйовано старі й споруджено нові підприємства. 1961 року на базі артілі ім. Б. Хмельницького засновано фабрику художніх виробів, а промислову артіль «Переяславська рада» перетворено на побутовий комбінат. Реконструйовано фабрику переробки м’яти. 1959 року стали до ладу швейна фабрика, 1963-го — кукурудзокалібрувальний, а 1965-го — плодоконсервний заводи.
Найбільше і найпотужніше підприємство міста — швейна фабрика. Тут працює близько 3 тис. чоловік. У світлих і просторих цехах обладнано конвейєри. Переяславці шиють гарний жіночий, чоловічий і дитячий одяг. За роки семирічки виробництво продукції на швейній фабриці збільшилося на 644 проц. У 1965 році 1120 робітників цього підприємства змагалися за звання ударників комуністичної праці. Його удостоїлося 509 чоловік, у т. ч. такі майстри праці, як М. І. Грушецька, Д. Н. Дзюбенко та О. М. Стеблинська.
Далеко за межами країни славиться своєю продукцією фабрика художніх виробів ім. Б. Хмельницького, яка експортується в НДР, Францію, Канаду, Бельгію. На міжнародних виставках у Брюсселі й Марселі робітниці М. Микула, Г. Молчанова, К. Стріха, У. Стріха за високу художню майстерність були відзначені.
Плодоконсервний завод за обсягом виробництва посідає перше місце в області серед споріднених підприємств. В 1969 році тут вироблено 5 млн. умовних банок консервів 49 видів. Продукція заводу користується великим попитом не тільки в республіці, але й за кордоном. Сироварний завод 1969 року дав країні 10,2 тис. цнт вершкового масла, близько 4 тис. цнт жирного сиру, понад 45,9 тис. цнт молочної продукції.
Найстарішим підприємством міста є м’ятний завод, який виробляє ефірні масла для парфюмерної промисловості та медичних закладів. У роки восьмої п’ятирічки став до ладу асфальтовий завод.
Натхненною працею відзначили трудящі Переяслава 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В 1967 році вони виробили понад план продукції на 3,7 млн. крб. Переможцем у соціалістичному змаганні серед підприємств міста в 1970 році вийшов колектив швейної фабрики. 254 робітники, інженерно-технічні працівники й службовці фабрики нагороджені ювілейною медаллю на ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Серед них — 68 комуністів і 64 комсомольці. В трудових успіхах фабрики велика заслуга 185 комуністів і 1500 комсомольців, які ведуть значну виховну й організаторську роботу в колективі. Кожен другий молодий робітник фабрики навчається. Комсомольці й молодь вивчають передові методи праці, оволодівають суміжними професіями.
Радгосп «Переяславський» тепер — багатогалузеве господарство. У 1969 році середня врожайність зернових тут перевищила 27 цнт з га, у т. ч. пшениці — 29,3 цнт. Господарство має 2895 голів великої рогатої худоби, з них 1548 корів. Виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь у 1969 році досягло 517 центнерів.
«Болотну цілину» в заплаві річки Трубіж освоює Переяслав-Хмельницька луко-меліоративна станція. У місті є районне відділення «Сільгосптехніки» з добре устаткованими майстернями.
Трудівники Переяслава-Хмельницького, виконуючи накреслення XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, добиваються значних виробничих успіхів.
Відбудувалося й красивішим стало місто. У зв’язку з підготовкою до святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією Рада Міністрів УРСР виділила 20 млн. крб. на реконструкцію Переяслав-Хмельницького. План перебудови був розроблений під керівництвом відомого українського радянського архітектора В. Г. Заболотного (1898—1962).
У травні 1954 року всі народи Радянського Союзу відзначили знаменну дату — 300-річчя возз’єднання України з Росією. На площі, де відбувалася історична Переяславська рада (нині площа Возз’єднання), встановлено обеліск з меморіальною дошкою. 8 жовтня 1961 року на площі Б. Хмельницького відкрито величний монумент па честь 300-річчя возз’єднання України з Росією.
В центрі міста виросли великі й красиві споруди — будинок Рад, готель, універмаг. На центральній вулиці зведено 10 двоповерхових будинків виробничого, культурного та побутового призначення.
Територія Переяслав-Хмельницького значно розширилася. В зону міста ввійшли колишні села Бабачиха та Підварки.
Тепер загальна площа Переяслав-Хмельницького становить понад 850 га. Основна його частина розташована на правому березі Трубежа і має чітке планування вулиць та кварталів. Вулиці й площі впорядковано, більшість їх заасфальтовано або забруковано; проведено великі роботи щодо озеленення. Реконструйовано автовокзальну площу. В центрі посаджено і впорядковано два сквери площею 3,7 гектара.
Ріку рік зростає житловий фонд. На 1 січня 1970 року він становив 3840 будинків. У центрі та на околицях міста виросли добротні багатоквартирні будівлі для трудівників швейної фабрики, відділення «Сільгосптехніки», цегельного заводу та інших підприємств і установ.
В місті працює 35 магазинів. Товарооборот торговельної сітки в 1969 році перевищив 5 млн. карбованців.
Піклування про здоров’я трудящих виявляється у розширенні мережі лікувальних закладів, забезпеченні їх кваліфікованими кадрами. В Переяслав-Хмельницькому налічується 113 медичних працівників з вищою освітою. Головним лікарем районної лікарні, що має тепер 250 ліжок, з 1944 року працює заслужений лікар УРСР П. Ф. Костюк. Крім лікарні, діють протитуберкульозний диспансер на 70 місць, амбулаторія, районна і стоматологічна поліклініки, дитяча консультація, санітарно-епідеміологічна станція. Для малят відкрито 9 садків і ясел. У місті споруджено стадіон, обладнано 5 спортивних майданчиків.
Багато уваги приділяється народній освіті. В місті є 10 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 6 — середніх (денних, вечірніх і заочних). Відкрито музичну школу. Працюють школи фабрично-заводського навчання, професійно-технічне училище механізації сільського господарства, філіал Київського технікуму легкої промисловості, педагогічне училище. У загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладах навчається близько 6000 учнів. Свої знання їм передають 307 педагогів. За кількістю учнів і жителів, що мають вищу й середню освіту, Переяслав-Хмельницький посідає третє місце в області після Києва й Білої Церкви. Багато вміння й сил віддали справі виховання молодого покоління заслужені вчителі школи УРСР В. М. Азаренко, М. Г. Захарченко та П. Р. Захарченко. Вони нагороджені орденом Леніна. Ордена Леніна удостоєний також учитель А. П. Козачківський.
Центром культурно-освітньої роботи є районний будинок культури. Велику популярність у жителів здобули самодіяльний театр, танцювальний колектив, вокальний та інструментальний ансамблі, гурток художнього слова й солістів-вокалістів, агіткультбригада. Аматорському театрові в 1959 році за досягнуті успіхи в розвитку самодіяльного мистецтва і за успішний виступ на огляді-конкурсі в Києві присвоєно звання народного. Його нагороджено також грамотою Міністерства культури УРСР. 1967 року театр брав участь у заключному фестивалі драматичних колективів республіки. До послуг населення — 2 міські клуби, широкоекранний кінотеатр.
У місті працюють дві районні, одна міська, дев’ять профспілкових бібліотек, книжковий фонд яких становить 112 тис. примірників.
З нагоди 300-річчя возз’єднання України з Росією Переяслав-Хмельницький державний історико-краєзнавчий музей було перетворено на історичний. Тут зберігаються матеріали археологічних розкопок, зброя, нумізматичні та етнографічні колекції, вироби художньої промисловості, твори живопису й скульптури, перший номер газети «Искра», архівні матеріали і фотодокументи, які розповідають про історію Переяславщини від найдавніших часів до наших днів. Серед унікальних експонатів є особисті речі Б. Хмельницького, предмети, пов’язані з життям Т. Г. Шевченка.
Гордістю переяславців є музей народної архітектури й побуту, заснований 1964 року силами громадськості міста та району. В експозиції музею є понад 59 будівель: хати, вітряки, церква тощо. Експонати представлені в єдиному комплексі селянського житла, розташованого на фоні характерного для цього краю природного ландшафту.
Широко входять у побут нові народні звичаї та обряди. В урочистій обстановці ветерани праці посвячують у трудову сім’ю молодих робітників. Святково провадиться реєстрація шлюбу, новонароджених, золоте й срібне весілля. Популярним серед трудящих стало Свято трудової слави, на якому вшановуються ветерани праці підприємств та установ. Кадрові умільці передають молоді естафету трудових подвигів. З 1966 року стало традицією відзначати свято «Тих днів не згасне слава», що сприяє вихованню молоді на бойових традиціях батьків.
У чудових перетвореннях, що відбуваються в місті, важлива роль належить міській Раді депутатів трудящих, у складі якої 64 депутати.
При ній створено 9 постійно діючих комісій. Особливо ініціативно працюють комісії благоустрою й комунального господарства, побутового обслуговування.
Значних успіхів у виробничому й культурному житті трудящі міста досягли під керівництвом 56 первинних партійних організацій, які 1970 року об’єднували 1124 комуністів. Активну участь у трудовому й громадсько-політичному житті беруть профспілкові організації та 60 первинних комсомольських організацій, що налічують 3826 членів ВЛКСМ.
З Переяславом пов’язані імена ряду відомих працівників науки, літератури й мистецтва. Тут народилися російський письменник М. М. Херасков (1733—1807), видатний український педагог, письменник і освітній діяч І. Ф. Тимківський (1772—1853), єврейський письменник Шолом-Алейхем (Ш. Н. Рабінович, 1859— 1916), заслужений діяч мистецтв РРФСР Я. Я. Калиниченко (1869—1938), український архітектор, реставратор й мистецтвознавець В. П. Пещанський (1873—1926), український радянський патологоанатом, академік АН УРСР з 1951 року, заслужений діяч науки УРСР з 1944 року О. І. Смирнова-Замкова (1880—1962).
В найближчі роки Переяслав-Хмельницький ще більше зросте і стане красивішим. Незабаром закінчиться спорудження нового житлового масиву. Після завершення будівництва Канівської ГЕС Дніпро наблизиться до міста і буде від нього на відстані 2,5—3 км. Тут намічено спорудити велику захисну дамбу й новий порт, а також прокласти залізницю.
Великий Жовтень оновив землю переяславську. Творче життя вирує в старовинному, але вічно молодому Переяслав-Хмельницькому.
В. І. ДЕМИДЮК, М. І. СІКОРСЬКИЙ