Переяслав-Хмельницький, Переяслав-Хмельницький район, Київська область
Переяслав-Хмельницький (до 1943 року — Переяслав) — місто районного підпорядкування, розташоване в східній частині Київської області, на берегах річок Трубежа й Альти. Через м>істо проходить автомагістраль Київ— Черкаси. Відстань до обласного центру — 118 км, до залізничної станції Переяславська — 28 км, до пристані Переяслав на Дніпрі — 9 км. Населення — 20 тис. чоловік. Міськраді підпорядковано населені пункти Андруші та Трубайлівку.
Переяслав-Хмельницький — центр однойменного району, площа якого — 1157 кв. км, населення — 74,4 тис. чоловік, з них у сільській місцевості проживає 73,1 проц. На території району знаходиться 1 міська та 21 сільська Ради депутатів трудящих, яким підпорядковано 63 населені пункти. В економіці провідне місце належить сільському господарству. Тут — 14 колгоспів, 8 радгоспів, 14 промислових підприємств. Населення обслуговують 7 лікарень та 55 фельдшерсько-акушерських пунктів і амбулаторій. У системі народної освіти 49 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 18 — середніх і 26 — восьмирічних. Культурно-освітню роботу проводять 18 будинків культури, 26 клубів, 49 бібліотек, 47 стаціонарних кіноустановок, історико-етнографічний та історичний музеї.
Про заселення території сучасного міста в стародавні часи розповідають численні й різноманітні археологічні пам’ятки. Поблизу нього, на березі Дніпра, виявлено залишки поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та скіфського часу (V— III ст. до н. е.), в різних місцях знайдено 12 срібних римських монет (II ст. н. е.). В межах міста на землях радгоспу «Переяславський» у 1952 і 1954 роках досліджено могильник ранньослов’янської черняхівської культури (III — IV ст. н. е.), в якому розкопано 40 поховань. В одному з них виявлено скляні шашки. В районі злиття Альти та Трубежа збереглося городище X—XIII ст.— залишки літописного міста Переяславля-Руського.
Переяслав був одним з найвизначніших міст Київської Русі, фортецею на її південних кордонах.
Він відіграв значну роль у тогочасному економічному, соціально-політичному та культурному житті.
Вперше місто згадується в договорі Русі з Візантією 907 року як одне з трьох найбільших міст Київської держави.
Давній Переяслав складався з двох частин: дитинця — центральної укріпленої частини міста, в якій жила феодальна верхівка, а також розміщувалися князівський і єпіскопський двори, та посаду (окольного граду), заселеного в основному ремісниками й дрібними торговцями.
Великий київський князь Володимир Святославич, розширюючи й зміцнюючи свою державу, розумів значення Переяслава і, очевидно, після розгрому печенігів 993 року значно укріпив дитинець могутніми валами з міцними стінами та вежами над трьома проїзними воротами (Княжими, Єніскопськими, Кузнечними), створивши тут міцну фортецю.
Місто, прикрите з трьох боків водними рубежами, було справді неприступним для нападу кочівників.
На південь від Переяслава, в степу, був ще один ряд укріплень, т. зв. Змійові вали. З півночі й заходу до самого міста підходили дрімучі ліси.
Переяслав був також визначним ремісничо-торговим центром Середнього Придніпров’я. Це стверджують, зокрема, знайдені тут рештки склоробної майстерні та скарб високохудожніх золотих і срібних прикрас, виготовлених місцевими майстрами. Про визначну роль ремісничої частини міста свідчить і те, що одні з трьох проїзних воріт були названі Кузнечними, а також легенда про походження назви міста, в якій розповідається, що під час нападу печенігів у 993 році на річці Трубежі, біля Переяслава, один руський юнак, син ремісника-шкіряника, переміг у поєдинку найдужчого печенізького воїна і таким чином «перея славу» велетня-печеніга. В договорах з Візантією від 907 і 945 років згадуються переяславські купці, що їздили торгувати до Константинополя.
Поступово поряд з Київською складалися й інші землі. Серед них була Переяславська, яка в другій половині XI ст. виділилася в окреме князівство. З другої половини XII ст. Переяслав став центром удільного князівства, володіння якого охоплювали величезну територію між Дніпром, Окою і верхньою Волгою. Серед переяславських князів були такі відомі державні діячі Давньої Русі, як Володимир Мономах, Юрій Долгорукий, Володимир Глібович та інші.
Після запровадження християнства на Русі Переяслав став центром переяславської єпархії. Тут почалося велике будівництво кам’яних споруд. З ініціативи місцевого епіскопа Єфрема збудували три церкви — Михайлівську соборну, Андріївську та Федорівську надбрамну. 1098 року Володимир Мономах на княжому дворі спорудив Успенську церкву. Археологічними розкопками встановлено розташування князівського та єпіскопського дворів, виявлено фундаменти семи церков, у т. ч. Успенської, рештки кам’яної стіни, яка оточувала єпіскопський двір, залишки єпіскопських воріт (за типом Київських золотих воріт), над якими стояла церква Федора.
Досліджено також залишки монументальної кам’яної споруди — єпіскопського палацу XI ст., прикрашеного мозаїчними композиціями й панелями з різнокольорових мармурових плит. Унікальною знахідкою є уламки керамічних труб водопроводу.
Грандіозною будівлею XI ст. був Михайлівський храм, який стояв на території єпіскопського двору. Його прикрашали фрески та мозаїка. Розмірами й багатством внутрішнього оздоблення Михайлівський собор мало чим поступався перед визначними храмами Києва й Чернігова. Серед інших храмів XI—XII ст. цікавою пам’яткою є невелика церква першої половини ХІ ст., яка знаходилася на території посаду. Її прикрашали фресковий розпис стін і різнокольорові полив’яні плитки підлоги. Храм освітлювали високохудожні велика бронзова хорос-люстра та свічник. У середині храму та біля нього знайдено кам’яні склепи, шиферні гробниці. Вважають, що він правив за усипальницю багатому феодальному родові.
Поряд з пишними кам’яними палацами та храмами в різних частинах Переяслава археологами досліджено напівземлянкові убогі житла рядових горожан та бідні курганні поховання на могильнику за містом, що свідчать про класову нерівність серед населення.
Протягом усієї історії Київської Русі Переяслав був щитом Києва на південному сході, завжди першим відбивав напади і витримував тягар боротьби з степовими кочівниками. З 1061 до 1201 року половці зробили на Київську Русь 46 нападів, у т. ч. 19 — на Переяславщину.
Багато зусиль в організації оборони від половецьких набігів доклав Володимир Мономах, що деякий час княжив у Переяславі (1094—1113). Велику мужність і витримку проявив він 1096 року під час нападу половецького хана Тугортхана. З половцями Володимир Мономах уклав 19 мирних договорів, вигідних для Русі.
1239 року велика татарська орда напала на Переяслав. Переяславці чинили відчайдушний опір, і все ж після численних штурмів татари оволоділи містом. Ворог не залишив живим жодного жителя, знищив ущент усі споруди.
Після монголо-татарської навали Переяславська земля разом з містом стала складовою частиною Київського удільного князівства. В 60-х роках XIV ст., після розгрому татарських орд військами литовського князя Ольгерда, Переяславщину разом з Переяславом загарбали литовські феодали. Переяславщина була поділена на повіти, а повіти — на волості. Вірогідно, що саме тоді створено й Переяславську волость з центром у Переяславі, про яку трапляються відомості в пізніших документах.
У 1441—1471 рр. Переяслав входив до складу відновленого Київського удільного князівства, потім — до Київського воєводства. 1482 року Переяслав, як і інші міста й села південно-східних українських земель, зазнав набігу татарських орд кримського хана Менглі-Гірея і нового спустошення.
З кінця XV ст. та протягом першої половини XVI ст. Переяслав разом з Каневом, Черкасами та островом Хортицею відіграв велику роль у формуванні українського козацтва. Тут зосереджувалися втікачі від феодально-кріпосницького та іноземного гніту, групувалися перші загони козацтва. В останні десятиріччя XVI ст. Переяслав був одним з головних центрів активної козацької колонізації спустошених земель.
За Люблінською унією 1569 року більшість українських земель, у т. ч. й Переяслав, . загарбала шляхетська Польща. Польський король С. Баторій грамотою від 6 березня 1585 року дозволив київському воєводі — князеві К. Острозькому — побудувати тут укріплений замок. Його спорудили в підвищеному районі міста — на території колишнього дитинця. Це місце назвали Верхнім містом, а рівнинну частину, де проживала основна маса населення — Нижнім містом. У замку розташувався гарнізон, що налічував 200 надвірних козаків. Крім того, тут зберігалася зброя, військові та господарські припаси. Замок мав захищати місто й прилеглу до нього територію від татар, бути опорною базою для польських магнатів і шляхти на Україні.
Щоб збільшити приплив населення до Переяслава, 1585 року йому було надано магдебурзьке право та ряд пільг. Зокрема, переяславські міщани разом з селянами прилеглих до міста сіл звільнялися на 30 років від усіх податків. В 1620—1633 рр. міщани вели постійну торгівлю селітрою, яка вироблялася на Переяславщині й вивозилася до Києва. З 1629 року переяславці платили подимний податок, загальна сума якого становила 600 злотих на рік.
На початку XVII ст. володарем Переяславського староства і міста став покатоличений український магнат Я. Острозький, а з 1620 року — волинський воєвода Я. Заславський. У 1635 році польський магнат — переяславський староста Л. Жолкевський перетворив місто в резиденцію єзуїтів, а через три роки заснував тут колегіум. Він відібрав у міщан і козаків Переяслава селітряні й поташні буди і віддав їх у володіння єзуїтам.
Панування шляхетської Польщі на Україні, посилення феодально-кріпосницького й національного гноблення, намагання окатоличити й ополячити український народ викликали опір народних мас. Шукаючи виходу з нестерпного становища, трудящі бралися за зброю. В героїчній боротьбі за волю Переяслав посідав одне з провідних місць. З ним пов’язані важливі битви козацтва проти ворогів українського народу. Населення міста активно виступало проти польсько-шляхетського гніту в кінці XVI — першій половині XVII ст. Уже в першому великому селянсько-козацькому повстанні на Україні 1591—1593 рр. під керівництвом К. Косинського, яке охопило Київщину, Поділля й Волинь, переяславці взяли найактивнішу участь. Вони розправилися з шляхтою й забрали в замку зброю, військові припаси, артилерію.
Важливу роль відіграв Переяслав і в селянсько-козацькому повстанні 1594— 1596 рр. під проводом G. Наливайка, зокрема, на передостанньому його етапі. Зважаючи на скрутне становище повсталих та концентрацію великих польсько-шляхетських військ на Правобережжі, G. Наливайко й М. Шаула вивозять свої сім’ї і майно до Переяслава, а згодом туди вирушило і все козацьке військо. Польний гетьман С. Жолкевський доповідав королеві, що тут зібралося десь близько 10—12 тис. чоловік, з яких більшість були поранені повстанці, старики, жінки й діти.
Становище козаків та їх сімей було важким. Відчувалася нестача продовольства, одягу. За час перебування в Переяславі козацького війська кілька разів збиралася рада, на якій обговорювалося питання про дальший розвиток повстання. Одна група козаків пропонувала залишитися в місті й «боротися до останку». Частина старшини висловлювалася за угоду з панами і запропонувала припинити боротьбу, «здатися до покори» командуванню польсько-шляхетського війська. Ця пропозиція була рішуче відкинута козацькою радою. Більшість учасників ради підтримала думку про переселення в межі Російської держави. Тому повстанці покинули Переяслав і рушили в напрямку до російських кордонів. До них приєдналася значна частина жителів міста.
Навесні 1630 року вибухнуло велике повстання під керівництвом гетьмана нереєстрових козаків Тараса Федоровича (Трясила). Після перемоги військ Трясила над польсько-шляхетським гарнізоном під Корсунем повстання поширилося на все Подніпров’я, а головні повстанські сили розташувалися табором під Переяславом, який згодом став центром повстання. Сюди прибували реєстрові й нереєстрові козаки, селяни. Проти козаків виступила велика польська армія на чолі з коронним гетьманом С. Конєцпольським і оточила Переяслав. Близько трьох тижнів тривали бої, під час яких повстанці виявили воєнну майстерність, безмежну мужність і хоробрість. Вирішальна переможна битва відбулася 15 травня. Т. Г. Шевченко у своїй поемі «Тарасова ніч» оспівує цю славну звитягу козаків над польською шляхтою.
8 червня 1630 року в Переяславі укладено угоду, за якою козацький реєстр збільшувався з 6 до 8 тис. чоловік. Близько 40 тис. нереєстрових козаків мали знову стати кріпаками. У решті питань угода залишала в силі т. зв. Куруковський договір від 1625 року. Тому боротьба не згасала і в наступні роки.
Для придушення повстанського руху польсько-шляхетський уряд збільшив військові сили на Подніпров’ї, розмістивши по містах Лівобережної України гарнізони; зокрема, до Переяслава були введені додаткові жовнірські загони.
Визвольне селянсько-козацьке повстання 1637 року, що почалося виступом нереєстрових козаків на Запоріжжі, очолюване гетьманом П. М. Павлюком (Бутом), охопило й Переяславщину. П. М. Павлюк відрядив сюди кілька тисяч козацького війська під командою полковників К. П. Скидана й С. Биховця. У своєму універсалі він закликав населення приєднатися до повсталих, знищувати не тільки шляхту, а й ту частину старшини, яка зраджувала інтереси народу. Ставленик польського уряду — гетьман реєстровців С. Кононович, який у той час знаходився в Переяславі, був заарештований повсталими козаками, звинувачений у зраді і страчений.
Під час визвольної війни українського народу 1648— 1654 рр. значна частина переяславців пішла до війська Б. Хмельницького. Після Корсунської перемоги козаки й міщани в червні 1648 року вигнали з Переяслава шляхту і гарнізон, а замок та єзуїтський колегіум зруйнували. Повстанці, до складу яких входили міщани й козаки Переяславщини, не допустили Я. Вишневецького пробитися через Переяславщину на з’єднання з коронним військом гетьмана М. Потоцького.
Переяслав уже влітку 1648 року став центром адміністративно-територіальної, військової та судової одиниці визволеної Лівобережної України — Переяславського полку, який включав спочатку 6, а в 1649 році — 18 сотень. У Переяславі перебував міський отаман — представник козацької адміністрації.
В перші роки визвольної війни Переяслав був головним центром артилерії; після воєнних походів сюди відвозили гармати та «пороховий і олов’яний скарб». Тут працювали військові майстерні, де пушкарі й шабельники виготовляли і ремонтували зброю. Переяслав відігравав велику роль і в зміцненні економічних та політичних зв’язків України з Росією. Через нього проходив торговий шлях. Нерідко Б. Хмельницький приймав тут послів з Росії та інших країн.
Перебуваючи в Переяславі, Б. Хмельницький багато зробив для згуртування військових сил українського народу. Неодноразово місто ставало одним з головних пунктів зосередження козацьких військ. Тут Б. Хмельницький скликав і старшинські ради. Звідси він писав листи російським воєводам і цареві про бажання українського народу возз’єднатися з російським, просив подати воєнну допомогу в боротьбі проти польської шляхти.
Виконуючи волю народу, Б. Хмельницький 8 січня 1654 року скликав у Переяславі раду, яка урочисто проголосила возз’єднання України з братньою Росією. Місцем цього історичного акту гетьман визначив Переяслав тому, що це місто економічно, політично й географічно тісно було зв’язане з Російською державою, перебувало на великій відстані від районів воєнних дій і могло забезпечити потрібну спокійну обстановку.
Переяславській раді передував Земський собор, скликаний 1 жовтня 1653 року в Москві. Він схвалив рішення про возз’єднання України з Росією. Для завершення цього акту 9 жовтня з Москви на Україну виїхало велике посольство на чолі з боярином В. В. Бутурліним, яке 31 грудня прибуло до Переяслава. Населення влаштувало гостям урочисту зустріч. За містом посольство зустрічали переяславський полковник П. Тетеря із сотниками, отаманами й понад 600 козаків з корогвами, сурмами й литаврами, а також жителі та духовенство. Поблизу міських воріт вишикувалася почесна варта. На честь посланців братньої держави салютували з рушниць. 6 січня 1654 року надвечір до Переяслава прибув Б. Хмельницький. Наступного дня він відвідав В. В. Бутурліна і домовився про порядок проведення ради та про церемонію присяги. 8 січня після служби в Успенському соборі гетьман у супроводі козацької старшини разом з представниками російського народу вийшов на міську площу. Ставши на високий поміст під військовий прапор, він звернувся до народу з палкою промовою, в якій яскраво й переконливо обгрунтував історичну необхідність возз’єднання України з Росією. Великий історичний акт возз’єднання двох братніх народів був скріплений присягою. Цього дня на вірність Російській державі в Успенському соборі присягнули гетьман і козацька старшина, а 9 січня — населення Переяслава.
Переяславська рада була справді народною. В ній брали участь представники різних соціальних прошарків, жителі всіх українських земель, визволених від польсько-шляхетського ярма.
Так український народ через своїх представників на раді проголосив возз’єднання України з Росією. Рішення Переяславської ради стало виявом заповітних мрій широких верств українського населення.
Возз’єднання України з Росією стало поворотним етапом в історії українського народу. Воно мало величезне прогресивне значення для дальшого політичного, економічного й культурного розвитку українського і російського народів.
Визволення Лівобережної України від тяжкого польсько-шляхетського гніту сприяло розвитку й зростанню Переяслава. Місто стало одним з найбільших торговельно-економічних центрів Лівобережної України. Значно розширилися й зміцніли економічні та культурні зв’язки Переяслава з російськими містами. З другої половини XVII ст. тут розширюється і внутрішня торгівля. Два-три щорічні ярмарки й два щотижневі торги збирали в Переяславі багато українських, російських та іноземних купців. У місті налічувалося 84 двори «торгових людей» та колонія грецьких купців (9 дворів). Серед найбагатших купців того часу був козацький старшина Томара, який тільки в одній із своїх крамниць мав товарів на суму понад 4000 золотих карбованців.
Значне місце в економіці Переяслава, крім торгівлі, посідало ремесло. За переписом 1666 року в Переяславі ремісники й торгові люди становили 73 проц. населення. З 274 дворів 101 належав ремісникам 28 спеціальностей. Порівняно невелика частина жителів міста — 16 дворів (6 проц.) займалася сільським господарством.
Спеціальною царською грамотою від 4 квітня 1654 року за Переяславом зберігалося міське самоврядування та інші права й привілеї. Місцеві міщани підлягали магістрату, до складу якого входили війт, бургомістри, райці та лавники. Водночас місто залишалося центром Переяславського полку і трьох полкових сотень, які очолювалися полковою й сотенною старшиною. Отже, Переяслав, як і ряд інших міст Лівобережної України, мав «обапольний уряд», тобто полковий і магістратський.
З середини XVII ст. в Переяславі знаходився царський воєвода з гарнізоном військ — 2000 «ратних людей». Хоч під час його введення йшлося про те, щоб воєвода в права і вольності військові не втручався, однак ця умова не виконувалася. Свавілля царських воєвод, гніт козацької старшини та міської верхівки значно погіршували становище рядових козаків і міщан.
Трудове населення Переяслава чинило опір наступові феодалів. Місто і в другій половині XVII ст. було одним з центрів антифеодальних народних рухів, спрямованих проти гноблення з боку старшини й царизму, яке з кожним роком зростало. 18 липня 1666 року в Переяславському полку, що стояв у Богушковій Слобідці, спалахнуло повстання проти козацької старшини і царських воєвод. Його очолили сотник М. Хоменко, полковий обозний І. Пригара, козаки С. Білик, Я. Загарук, П. Захарященко, П. Косик, Г. Кульбачка, 3. Лободин, І. Моматів (Мамон), Б. Словик. Повстання охопило чимало містечок і сіл Переяславщини. Жителі міста разом з повстанцями штурмували Переяславську фортецю, але взяти її не змогли. В серпні повстання було придушене.
У складі російської армії переяславці вели активну боротьбу проти іноземних загарбників. Так, Переяславський полк разом з іншими українськими полками в грудні 1701 року брав участь у бою під Єрестфером і своїми доблесними діями сприяв першій великій перемозі російських військ над шведами в Північній війні 1700—1721 рр. Пізніше за наказом Петра І Переяславський полк був посланий на захист Полтави. За героїзм, виявлений козаками під час розгрому шведів, переяславці одержали особисту подяку Петра І.
Старшина шляхом насильства примушувала до «послушенства» (панщини) селян і козаків, прагнучи перетворити їх на кріпаків. Як свідчать матеріали Генерального слідства про маєтності Переяславського полку 1729—1731 рр., міщани й ремісники, які в другій половині XVII — на початку XVIII ст. підлягали ратуші і відбували тільки міські повинності, не могли скористатися наданими їм правами міського самоврядування, бо переяславські полковники І. Мирович і С. Тамара зобов’язували їх сплачувати на свою користь грошовий оброк (чинш).
1727 року переяславці знову повстали. Вони вигнали полковника В. Танського і на його місце обрали бориспільського сотника С. Афендика. Однак і цей виступ був придушений, а полковницький уряд повернутий В. Танському. Відбувався дальший процес закріпачення й зубожіння селян. Кількість незакріпачених у першій половині XVIII ст. становила лише 29 проц. селянського населення. На початку 40-х років XVIII ст. передмістя Переяслава — Подварки захопив полковник І. Сулима. Магістратові довелося 12 років відстоювати своє право на володіння Подварками. 1762 року це право було підтверджене гетьманським універсалом.
У першій половині XVIII ст. Переяслав став розвинутим ремісничим центром. Про це, зокрема, свідчать дані Генерального опису Лівобережної України 1765— 1769 рр. Так, з 85 козацьких дворів 32 займалися промислами і 49 — ремеслами; з 78 міщанських дворів 34 були зайняті промислами і 35 — ремеслами. Певне місце в заняттях міщан і козаків посідав чумацький промисел. Крім того, у Переяславі була 71 родина підсусідків, з яких 49 сімей займалося ремеслом, а решта жила із заробітків.
Наприкінці XVIII ст. переяславські магістратські (міські) селяни були передані в казенне відомство, тобто переведені до категорії державних селян. Поміщики й чиновники при цьому загарбали в них кращі землі. Тому останні змушені були орендувати землю в поміщиків на кабальних умовах або переселятися до Катеринославської губернії. На місцеву бідноту накладалося багато повинностей. Найтяжчою був податок на утримання царських військ, який платили від «диму» (кожної хати). Сума його становила третину річного заробітку наймита.
В зв’язку з ліквідацією царизмом автономії України поділ на полки в 1781 році був скасований. З того часу Переяслав — повітове місто новоутвореного Київського намісництва, з 1796-го — Малоросійської, а з 1802-го — Полтавської губерній. 1782 року тут налічувалося 4987 жителів. У наступні десятиліття кількість населення швидко зростала. 1835 року в місті проживало вже 8460 чоловік, а наприкінці 60-х років -т майже 10 тис. 1867 року серед жителів було 5187 міщан і 2230 селян. Багато з них займалися ремеслом. За 1806—1865 рр. кількість ремісників збільшилася з 268 до 1645. Самих тільки шевців і чинбарів у місті було 689 чоловік. Зросла й чисельність невеличких напівкустарних промислових підприємств. Якщо у 1806 році в Переяславі налічувалося 2 цегельні заводи, 8 водяних млинів і 30 вітряків, то в 1865 році тут уже працювало 4 салотопні і лойові заводи, завод виробництва воскових свічок, тютюнова фабрика, 5 цегельних заводів.
Ремісники й власники підприємств збували свою продукцію здебільшого на місцевих ярмарках. Сюди приїздили торговці з Києва, Чернігова, Ніжина, Золотоноші та інших міст. Торгували вони шерстяними й шовковими виробами, дерев’яним і скляним посудом, сіллю, рибою, хлібом, худобою тощо. У 1806 році на переяславські ярмарки привезено товарів на 70 тис. крб., а 1867-го — на 136 850 карбованців.
В другій половині XVII — XVIII ст. сталися зміни і в культурному житті Переяслава. 1738 року на території Вознесенського монастиря відкрито колегіум — шестирічний навчальний заклад, де навчання здійснювалося за зразком Київської академії: учні здобували богословську й загальну освіту. Вчилися тут переважно діти духовенства, а також козацької старшини й дуже мало — міщан і селян. Так, у 1739/40 навчальному році з 123 учнів 79 — походили з духовенства. Різного часу в колегіумі викладали відомі тодішні діячі освіти — Я. Мемлевич, І. Козлович, І. Леванда, А. Козачківський та інші. В 1753 році викладачем поетики був видатний український філософ і поет, просвітитель-демократ Г. С. Сковорода (1722—1794), який приїхав сюди на запрошення переяславського епіскопа. У 80-х роках XVIII ст. колегіум перетворено на духовну семінарію і 1862 року переведено до Полтави. 1766 року в Переяславі відкрили однокласну школу у фортеці при Замковій Успенській церкві, а другу — 1804 року при Покровській церкві.
XVII—XVIII ст. знаменні інтенсивною забудовою міста. Визначною пам’яткою архітектури кінця XVII ст. є Вознесенський собор, споруджений у 1695—1700 рр. Він входив до архітектурного ансамблю Вознесенського монастиря і мав спільні риси з дерев’яною народною архітектурою культових споруд. У 1770—1776 рр. поблизу Вознесенського собору звели триповерхову дзвіницю.
Переяслав своїми пам’ятками завжди привертав увагу письменників, істориків, етнографів, композиторів. У 30-х роках XIX ст. в Переяславі деякий час жив і працював великий російський письменник М. В. Гоголь. Тут він збирав матеріали для повісті «Вій». У червні 1838 року в місті перебував видатний композитор, основоположник російської національної класичної музики М. І. Глінка. У серпні, а потім з жовтня до грудня 1845 року в Переяславі перебував у свого друга — лікаря А. О. Козачківського — великий український поет-революціонер Т. Г. Шевченко. Він написав тут «Заповіт», поеми «Наймичка», «Кавказ», присвяту до поеми «Єретик», зробив цікаві зарисовки Вознесенського собору, Старокиївської вулиці, Покровської та Михайлівської церков, описав археологічні й історичні пам’ятки Переяслава. У червні 1859 року поет знову відвідав місто. Будинок А. О. Козачківського, де жив Т. Г. Шевченко, зберігся до наших днів. У ньому 1946 року відкрито історико-краєзнавчий музей. Тут є дві «Шевченкові кімнати», де зібрано матеріали й малюнки, пов’язані з перебуванням Кобзаря в Переяславі й повіті. Перед музеєм височить бронзовий бюст поета.
За реформою 1861 року 380 ревізьких душ міста Переяслава одержали земельні наділи, за які щороку (протягом 49 років) повинні були платити 2008 крб. викупних платежів. Крім того, з селян здирали великі податки. Так, у 1900 році їм довелося сплатити 114 крб. поземельного і 851 крб. земського податку.
У другій половині XIX ст. землеробство було головним заняттям основної маси населення Переяслава, зокрема селян і козаків.
З розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві посилювався процес класового розшарування селян. Про це свідчать дані перепису 1900 року. На 752 селянські господарства Переяслава, де налічувалося 3872 чоловіка, припадало лише 2285 десятин землі. Розподілялася вона дуже нерівномірно. 220 господарств були безземельними, 158 — мали менше трьох десятин, 321 — від 3 до 9, 39 — від 9 до 15, 14 — від 15 до 50 десятин. Отже, переважна більшість селянських родин відчувала гострий земельний голод.
Промисловість Переяслава розвивалася дуже повільно. На початку XX ст. (1904 року) тут діяло всього 4 невеликі фабрики й заводи та 18 ремісничих підприємств. Через те, що місто опинилося осторонь найважливіших торговельних шляхів, торгівля мала обмежений характер. На шести щорічних ярмарках, загальний оборот яких становив 28 тис. крб., здебільшого торгували хлібом і худобою.
Малоземелля й безземелля, поміщицька і куркульська кабала, тягар викупних платежів та інших поборів, а також політичне безправ’я спричинилися до загострення класових суперечностей, розгортання боротьби селян проти поміщиків і самодержавства. В роки революції 1905—1907 рр. у Переяславі й повіті під керівництвом соціал-демократів відбувалися масові збори й мітинги, на яких селяни вимагали розподілу поміщицьких земель. Так, 1 травня 1905 року революційно настроєні робітники й селяни міста брали участь у маївці в урочищі Германів ліс, що за 3 км від Переяслава. Під час мітингу сюди нагрянула поліція і розігнала його учасників. Ще один мітинг трудівників міста й жителів навколишніх сіл відбувся у жовтні. Тоді уперше в Переяславі було піднято червоний прапор. Після мітингу його учасники пройшли вулицями міста з революційними піснями. Занепокоєні цими виступами губернські власті відрядили сюди козаків, які вдалися до масових арештів. Але агітаційна робота серед населення продовжувалася. 6 липня 1906 року були розповсюджені листівки, в яких від імені РСДРП робітників і селян закликали готуватися до нових класових боїв. Боротьба тривала і в наступні місяці. Наприкінці вересня 1906 року в місті зібралося кілька сотень селян повіту, щоб звільнити в’язнів переяславської тюрми. Проти повсталих вислано солдатів і козаків.
Після поразки першої російської буржуазно-демократичної революції, у роки столипінської аграрної реформи, посилюється класове розшарування серед селян, зубожіння основної маси хліборобів. 1910 року з 4529 десятин орної землі 3791 була в руках поміщиків і куркулів, а тільки 738 десятин розподілялося між селянами й козаками; 760 господарств мали від кількох десятків кв. сажнів до 2 десятин. У 1580 господарств зовсім не було худоби. Біднота, не маючи робочої худоби, реманенту й коштів, за безцінь продавала свої наділи куркулям, шукала заробітків на стороні.
До 1917 року Переяслав перебував у стані економічного застою. Він залишався повітовим містом з ремісничим виробництвом, що обслуговувало місцевий ринок.
3 промислових підприємств тут діяли медоварний і пивоварний заводи, водяний, 4 парові і 3 вітряні млини, крупорушка, просорушка, два цегельні заводи, сукновальня, 19 кузень і слюсарних майстерень, два заводи мінеральних вод. Власники промислових і ремісничих підприємств нещадно експлуатували робітників і ремісників. Робочий день тривав 12—15 годин на добу, а заробітки в середньому становили 15—20 крб. на місяць. Міська біднота жила й працювала у жахливих умовах.