Бахчисарай, Бахчисарайський район, Кримська область
Бахчисарай — місто районного підпорядкування, центр однойменного району. Розташований у мальовничій долині річки Чурук-Су (притока Качі), за 32 км від обласного центру. Залізнична станція. Через Бахчисарай проходить автошлях Сімферополь—Севастополь. Населення — 18,9 тис. чоловік.
Територію Бахчисарая було заселено понад 40 тис. років тому. Це стверджують виявлені тут дві ранньопалеолітичні стоянки. На одній з них, що на південно-східній околиці Бахчисарая — Старосіллі, знайдено рештки скелету дворічної дитини.
На підставі цієї знахідки вчені зробили реконструкцію т. зв. старосільського хлопчика. Навколо міста височать кургани епохи ранньої бронзи (III тисячоліття до н. е.). На околиці Бахчисарая, в балці Ашлама-Дере, виявлені поселення — велике таврське з могильником (VIII—VII ст. до н. е.)1 і два пізньоскіфські перших століть н. е. У південно-східній частині міста в долині Майрам-Дере збереглися залишки середньовічного поселення, що виникло в IV—V ст. н. е. Жителями його були нащадки таврів, скіфів, сарматів, аланів і греків. Основним їх заняттям було землеробство і виноградарство. Пізніше біля поселення виник християнський монастир, який існував до початку XX ст. З середини XIX ст. він став називатися Успенським. Поруч, на високому обривистому плато, в X ст. побудовано фортецю, відому з XIII—XIV ст. під назвою Кирк-Єр (пізніше Чуфут-Кале).
1299 року Кирк-Єр захопили і пограбували війська темника (воєначальника) Золотої Орди Ногая. Землі долини загарбали татарські феодали. У XIV ст. тут виросло поселення Ески-Юрт (старе селище). Ще й досі на цьому місці збереглися мавзолеї золотоординських князів. Через Ески-Юрт у XIV—XV ст. проходив торговий шлях, що з’єднував Північне Причорномор’я з портами, розташованими на березі Чорного моря. Стягнення мита з купців, грабування населення, скотарство були джерелами прибутків татарської знаті.
У другій половині XV ст., після проголошення Кримського ханства, хан Хаджі-Гірей переніс свою резиденцію із Солхата (тепер Старий Крим) у Кирк-Єр. У долині, поблизу фортеці, було засновано нову столицю — Бахчисарай (палац у саду). Вперше це місто згадується 1502 року в грамоті кримського хана Менглі-Гірея. Бахчисарай зводили місцеві майстри, російські й українські полонені каменерізи, різб’ярі по дереву, рисувальники. В будівництві ханського палацу брали участь також майстри із Ірану, Італії, Туреччини.
Основним джерелом збагачення феодальної верхівки Кримського ханства були систематичні грабіжницькі напади на українські, російські й польські землі. У Бахчисараї застосовувалася праця невільників — вони обробляли землі хазяїв, споруджували будинки, працювали в різних майстернях. їх нещадно визискували, продавали разом з худобою, пасовищами, орними землями. Полонених, у т. ч. жінок і дітей, вивозили до Ірану, Туреччини й інших країн.
Російський та український народи вели героїчну боротьбу проти спустошливих набігів татарських завойовників. Перші походи проти них було здійснено в другій половині XVI ст. (1555, 1558, 1559 та ін. роках). 1628 року гетьман Михайло Дорошенко, скориставшись міжусобною боротьбою татарських феодалів, вирушив у похід на Крим. Під час цього походу козаки пройшли з боями в глиб Криму, оволоділи рядом укріплених міст, розгромили під Бахчисараєм військо прихильника турецького султана хана Кан-Теміра, підійшли до Кафи і тримали її в облозі півтора місяці. Лише прибуття на допомогу Кан-Теміру значних турецьких сил змусило козаків зняти облогу і повернутися на Україну.
На початку 1648 року до Бахчисарая прибуло з України посольство на чолі з Богданом Хмельницьким. Готуючись до народно-визвольної війни, він, скориставшись ворожими відносинами між Кримом і Польщею, розпочав переговори з кримським ханом. З ханом Іслам-Гіреєм III у лютому того ж року укладено угоду, на підставі якої гетьман одержав необхідний загін татарської кінноти. Усувалася також небезпека можливого удару в тил українському війську з боку Кримського ханства. За цією угодою Хмельницький змушений був залишити в Бахчисараї заложників — свого сина Тимоша і кількох знатних козаків.
Але хан віроломно порушував будь-які угоди. І в ході визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гніту, і після неї кримські орди продовжували набіги на українські й російські землі. Героїчний опір татарській агресії чинили запорізькі й донські козаки. 1675 року вони на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком проникли в Крим через Сиваш і здійснили вдалий похід в околиці Євпаторії, Карасубазара, захопили Бахчисарай і, знищивши великі сили противника, визволили багатьох полонених.
У результаті перемог російського війська та українських козаків над турецько-татарськими ордами в січні 1681 року в Бахчисараї був підписаний мирний договір, за яким Туреччина і Кримське ханство відмовлялися від дальших зазіхань на Лівобережну Україну і Київ з навколишніми містечками (Стайками, Трипіллям, Васильковом).
Наприкінці XVII — початку XVIII ст. Російська держава розгорнула наполегливу боротьбу за вихід до Чорного моря. 17 червня 1736 року після тривалого бою столицю ханства Бахчисарай було здобуто, але через епідемію російське військо змушене було залишити Крим.
Після російсько-турецької війни 1768—1774 рр. до Російської держави відійшли Керч, фортеці Азов, Єнікале. Кримське ханство оголошувалося незалежним від Туреччини. Але порушення з боку Туреччини договору, яким закінчилася війна, змусило Росію в березні 1777 року ввести свої війська в Крим. З 1778 року російськими військами тут командував О. В. Суворов. У цей період він деякий час жив у Бахчисараї. Завдяки дипломатичній і багатогранній практичній діяльності полководець зумів, не вдаючись до воєнних дій, зміцнити позиції Росії в Криму і на березі Чорного моря. Останній кримський хан Шагін-Гірей у 1783 році зрікся престолу, і Крим був приєднаний до Росії.
За часів Кримського ханства численні ремісники, що жили в місті, об’єднувалися в цехи. Працюючи на ринок, вони ставили свої лавки у спеціально відведених місцях — базарах.
Бахчисарай кінця XVIII ст. описав академік П. С. Паллас, який побував у ньому в 1793—1794 рр. Над містом підносився ханський палац з садами й мечеттю. Феодали й купці жили в будинках з бутового каменю, а трудовий люд тулився в убогих халупках. На вузьких, брудних вулицях з обох боків тіснилися жалюгідні дерев’яні крамнички. За даними П. С. Палласа, в місті налічувався 1561 будинок, де мешкало 5776 чоловік. Було 5 млинів, 20 пекарень, 13 чинбарень, 6 кузень. Працювали майстерні — кравецькі, шевські, зброяні, виготовлення срібних виробів. У численних лавках торгували шовком, сідлами, взуттям, металевим посудом та іншими товарами. Купці, що привозили товари з Туреччини та інших країн, мешкали в більших приміщеннях — ханах. У Бахчисараї було 17 таких ханів. У місті діяли фонтани, з яких жителі брали воду гірських джерел.
Після приєднання Криму до Росії розвиток економіки міста прискорився. Зароджувалася промисловість, зростала кількість населення. 1847 року в Бахчисараї вже проживало 13 313 чоловік. Діяло 7 млинів та 23 кустарні підприємства, працювало 113 шевців, 34 мідники й жерстяники, 38 ковалів. Умови праці ремісників були надзвичайно важкими. Для того, щоб одержати сап’ян, виробами з якого славився Бахчисарай, над однією шкурою проводилися численні операції. Стоячи по коліна в смердючих кам’яних коритах, робітники босими ногами м’яли шкуру.
1848 року в місті було 33 мечеті, 3 церкви, 3 медресе, працювала лише одна школа, де два вчителі навчали 33 учні. Більшість бахчисарайців була неписьменною. Жителі не одержували й необхідної медичної допомоги.
Розвиток капіталізму після реформи 1861 року супроводжувався розоренням кустарного виробництва. До Бахчисарая з інших міст завозилися фабричні товари, і дрібні підприємці не витримували конкуренції. З 1899 по 1905 рік число виробничих точок зменшилося з 326 до 258, причому загальний оборотний капітал за цей час збільшився. 1897 року міський голова доповідав управляючому Таврійською казенною палатою, що Бахчисарай перетворився на одне з найбідніших міст Криму. Якщо 25 років тому сап’ян виготовляли 2 тис. робітників, то тепер їх стало в сілі разів менше. Заробітки в кустарних майстернях були низькі. Робочий день тривав 14 годин.
Землі навколо Бахчисарая в основному належали великим землевласникам. У їх володіннях налічувалося від 1,5 до 3 тис. десятин, тоді як переважна більшість селян мала по одній десятині й менше. Немало бідняків Бахчисарая на кабальних умовах наймитували у землевласників.
Після Кримської війни 1853—1856 рр. населення міста скоротилося. Під впливом агітації мусульманського духівництва 1,8 тис. чоловік емігрувало до Туреччини. За першим загальним переписом населення 1897 року, в Бахчисараї мешкало 12 959 чоловік.
Безправне становище, жорстока експлуатація, безробіття викликали гостре незадоволення трудящих існуючим ладом. Поступово форліувалася їх революційна свідомість. Під час революції 1905—1907 рр. у Бахчисараї розповсюджувалася соціал-демократична література. Так, 10 березня 1906 року на вулицях міста виявлено 63 листівки Севастопольського комітету РСДРП. У квітні 1906 року група членів Севастопольського комітету РСДРП у приватній друкарні в Бахчисараї надрукувала масовим тиражем листівку, яка починалася словами: «Кати народу спрямовують усі сили, щоб задушити могутній рух, але життя вперто змітає зі свого шляху всі перепони і сміливо йде поступом революції».
Проте розвиток революційного руху в місті стримувався тим, що тут дислокувався Кримський татарський дивізіон, частини якого царські власті використовували для придушення страйків.
На низькому рівні було медичне і культурне обслуговування населення. У місті працював лише один лікар. 1911 року на медичне обслуговування однієї людини витрачалася всього 61 копійка. Відходами шкіряного виробництва забруднювали річку Чурук-Су, сміття викидалося на вулиці. Все це спричинювало часті епідемії. Так, 1910 року зареєстровано 2692 випадки інфекційних захворювань.
На початку XX ст. серед жителів Бахчисарая число письменних не перевищувало 36 проц. Із загального прибутку міста на народну освіту витрачалися мізерні кошти. 1911 року тут працювало 9 шкіл, де 13 учителів навчали 484 учні.
Важким тягарем лягла на плечі трудящих перша світова війна. Збільшився робочий день, подорожчали продукти харчування, бідували сім’ї фронтовиків, позбавлені годувальників. Посилювалося незадоволення трудового люду існуючим ладом.
Особливо загострилося становище в місті після Лютневої буржуазно-демократичної революції. Татарські буржуазні націоналісти в липні 1917 року створили у Бахчисараї свою партію «Міллі-фірка». Її лідери намагалися відірвати Крим від революційної Росії і створити державу під протекторатом Туреччини. Робітники, колишні солдати і біднота згуртовувалися в боротьбі проти сил реакції. Пролетаріат міста був об’єднаний у профспілку торговельно-промислових робітників, створену в квітні 1917 року. До неї входило близько 500 чоловік. Багато членів профспілки— робітники, ремісники, колишні фронтовики — збиралися в будинку батрака П. В. Радченка. Вони готували створення червоногвардійського загону. їх організатором став бахчисараєць, солдат-фронтовик, комуніст С. С. Мануйлов.
Трудящі міста з великою радістю зустріли перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і створення першого Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Але татарські буржуазні націоналісти прагнули будь-що перешкодити переходу влади до рук народу. В грудні 1917 року в Бахчисараї, в колишньому ханському палаці, відбувся татарський з’їзд (курултай), який проголосив себе після видання кількох законів «національним парламентом». Представники поміщиків (мурзаків), буржуазії і куркулів, що входили до цього «парламенту», створили буржуазно-націоналістичний «уряд» — «Директорію», яка відкрито заявила про свою боротьбу проти Рад і більшовиків. Вона спиралася на буржуазно-націоналістичні загони татарів — ескадронців.
Для боротьби з контрреволюцією в грудні 1917 року в Бахчисараї представники революційного Севастополя створили червоногвардійський загін, командиром якого став П.Ю. Ракитський, а комісаром С.С. Мануйлов. Активними борцями за Радянську владу були П. І. Туляков, П. В. Радченко, Євген та Іван Голосенки, А. Сандулова, Євдокія і Катерина Радченко, Іван і Дмитро Пирогови та багато інших. Із зброєю в руках стали червоногвардійці на захист Радянської влади, влившись до лав Севастопольського загону, який налічував 700 бійців. 12 січня 1918 року він розбив білогвардійців біля полустанку Сюрень (тепер Сирень) і з боєм зайняв Бахчисарай. 13 січня революційні частини розгромили ескадронців і білогвардійців поблизу станції Альма (тепер Поштова)4. Бахчисарайські червоногвардійці брали участь у встановленні Радянської влади в Сімферополі. Наприкінці січня вони повернулися до рідного міста.
У січні 1918 року в Бахчисараї створено Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. Головою Ради обрали більшовика Ю. Кузовлєва. Командира червоногвардійського загону П.Ю. Ракитського призначили комісаром продовольства міста. У тому ж місяці в Бахчисараї створено комітет РСДРЇІ(б), який звернувся до трудящих міста, селян і наймитів навколишніх сіл із закликом вступати до лав партії більшовиків. 28 січня 1918 року на масовому мітингу жителі Бахчисарая вітали створення Бахчисарайської Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, виступали за якнайшвидше втілення в життя декретів II Всеросійського з’їзду Рад.
Для потреб міста у розпорядження Ради було виділено понад 33 тис. крб. з реквізованих коштів у розгромленого буржуазно-націоналістичного татарського «уряду». Бахчисарайська Рада з перших днів своєї діяльності налагоджувала постачання населення продуктами харчування, організовувала медичне обслуговування населення. Було створено професійні спілки робітників чинбарень, садівників, землеробів. Відкрилася нова школа, що діяла на базі колишньої чоловічої гімназії.
Соціалістичні перетворення були перервані вторгненням військ кайзерівської Німеччини, які 23 квітня 1918 року окупували Бахчисарай. Більшовики міста, члени Ради відійшли з боями до Севастополя. У Бахчисараї почалася розправа над радянськими активістами. Загинуло чимало колишніх червоногвардійців, серед них П. В. Радченко, батько і син Колотурови та ін. Після вимушеного відступу німецьких частин наприкінці 1918 року місто захопили білогвардійці.
Та вже 12 квітня 1919 року Червона Армія визволила Бахчисарай від денікінців. Тут розмістився штаб командуючого Червоною Армією в Криму П. Ю. Дибенка. Створений у середині квітня ревком очолив комуніст Є. Н. Голосенко, виходець із бідняцької сім’ї, колишній солдат-фронтовик. 4 червня 1919 року виконком прийняв справи від ревкому. Головою виконкому став Є. Н. Голосенко.
Під керівництвом партійної організації, в рядах якої навесні 1919 року налічувалося 28 комуністів, бахчисарайці відбудовували зруйноване міське господарство, вели боротьбу з рештками білогвардійських банд. 1919 року жителі міста вперше вільно відзначили міжнародне пролетарське свято 1 Травня. У демонстрації взяло участь 4 тис. чоловік.
Але в середині червня 1919 року білогвардійцям за допомогою іноземних інтервентів знову вдалося захопити місто. Про безчинства денікінських банд у Бахчисараї писала газета «Правда». Білогвардійці оголосили мобілізацію в свою армію, але ніхто не з’явився на призовний пункт. У зв’язку з цим під час мусульманського свята «байрам»,— повідомлялося в газеті,— каральний загін оточив у саду колишнього ханського палацу молодь, що веселилася, й відкрив по ній вогонь. На місці розправи залишилося кілька десятків убитих і поранених.
Трудящі Бахчисарая піднялися на боротьбу проти білогвардійців та іноземних інтервентів. Активно боролися вони в партизанських загонах Криму. 14 листопада 1920 року частини 2-ї кавалерійської дивізії 2-ї Кінної Армії визволили Бахчисарай. Того ж дня було створено ревком. У січні 1921 року в місті і районі налічувалося 130 комуністів і кандидатів у члени партії. Того ж року Бахчисарай став районним центром і увійшов до Севастопольського округу, а 1923 року — до складу Сімферопольського округу.
Активно допомагала комуністам здійснювати господарське будівництво комсомольська організація, створена 1921 року. Вона об’єднувала 30 юнаків і дівчат, більшість яких становили робітники.
До 1923 року в Бахчисараї діяло 11 професійних спілок, у які входило 611 чоловік. Через три роки їх лави зросли до 1531 чоловіка. За рішенням загальних зборів працівників освіти в місті почали працювати три осередки МОДР, які об’єднували 40 чоловік.
В серпні 1921 року в Бахчисараї проведено вибори Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, до складу якої ввійшли в основному робітники, кустарі, активні учасники боротьби за Радянську владу. Рада і партійна організація вирішували питання відбудови господарства, організації постачання населення продовольством, подавали допомогу сім’ям загиблих червоногвардійців і потерпілим від білогвардійського терору. Було відремонтовано електростанцію, водопровід, націоналізовано млини, встановлено контроль над роботою кустарних підприємств. 1922 року в місті працювали кустарні майстерні — мідних, лимарних, повстяних, дерев’яних і ювелірних виробів.
Партійна організація і трудящі Бахчисарая подавали велику допомогу селу. 4 робітничі бригади і 6 чоловік — організаторів виробництва — працювали безпосередньо в селі. Крім того, до 10 сільських Рад, де не було партійних організацій, прикріпили комуністів із міста для агітаційно-масової роботи. Під їх керівництвом тут створювалися партійні осередки, розгорталося соціалістичне будівництво. Після руйнівних війн, посухи, голоду і виїзду мешканців міста у село населення скоротилося. 1921 року в Бахчисараї проживало 12 229 чоловік.
Помітно поліпшилося медичне обслуговування. З 1921 року городянам подавалася безплатна медична допомога. Того ж року відкрито лікарню. Через два роки її розмістили в приміщенні колишнього купецького будинку. При відділі охорони здоров’я з 1923 року працював будинок матері й дитини, діяли фельдшерсько-акушерські пункти, дві аптеки. 1921 року відкрито два дитячі садки.
З 1921 року почалася ліквідація неписьменності, а через два роки в місті вже працювало 12 пунктів лікнепу, 9 шкіл, медичний технікум, курси підготовки робітників до вступу в трудову школу й професійно-технічні курси. З ініціативи райкому партії було створено три школи вивчення політграмоти. У жовтні 1925 року розпочалися заняття в ленінському гуртку для комуністів і комсомольців. До 1926 року міська мережа партійної освіти охоплювала 40 членів ВКП(б), 46 кандидатів у члени партії, 16 комсомольців і 28 безпартійних.
Культурно-освітню роботу проводив і робітничий клуб, відкритий у квітні 1921 року. Тут працювала школа лікнепу, гуртки художньої самодіяльності. Діяла районна бібліотека, з 1923 року — кінотеатр. Особливу увагу приділяла партійна організація міста культурно-освітній роботі серед жінок-татарок, які до революції були безправними у родині й суспільстві. Активісти проводили з ними індивідуальні бесіди, в т. ч. про шкідливість чадри для здоров’я, запрошували на збори в клуб, де ставилися спектаклі, влаштовувалися концерти національної музики. Ця робота дала свої наслідки. У 30-х роках жінки зняли чадру, прилучилися до громадської роботи.
Рік у рік зростав бюджет міста. Якщо в 1926 році він становив 178,6 тис. крб., то в наступному — вже 216,3 тис. крб. У цей час тут працювало 4 партійні осередки, які об’єднували 49 членів і 53 кандидати в члени партії. Партійні організації вели гостру боротьбу проти антипартійних елементів, очищали свої лави від них. Партактив району в грудні 1928 року рішуче засудив буржуазно-націоналістичне угруповання і виключив з лав партії активних його представників.
Зростала трудова активність населення. У роки першої п’ятирічки у Бахчисараї в 10 промислових і кооперативних артілях працювало 1160 чоловік. 1932 року побудовано завод виготовлення ефірних олій, 1933 — сокоекстрактний. У другій п’ятирічці стали до ладу нові підприємства переробки овочів, фруктів, майстерні виготовлення виробів із жерсті, столярні. На базі артілі було створено трикотажну фабрику «Узор». Усього промислової продукції 1938 року вироблено на суму понад 10 млн. крб. На державних підприємствах і в промислових артілях широко розгорнулося соціалістичне змагання. На кінець другої п’ятирічки 44,5 проц. робітників стало стахановцями або ударниками. Окремі робітники виконували норми на 200 і 300 процентів.
В авангарді економічного і культурного будівництва йшли комуністи. 1939 року в партійних організаціях Бахчисарая налічувалося 304 члени і кандидати в члени партії.
Партійна організація міста і виконком міської Ради велику увагу приділяли розвиткові охорони здоров’я, освіти, культури. Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті діяли лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок, амбулаторія з поліклінічним відділенням. Малюки виховувалися в 4 дитячих садках, 3 яслах, було 2 молочні кухні. У 6 школах 97 учителів навчали 2622 учні. Крім того, в місті працювали школи ФЗУ, обласна дошкільних працівників, районна річна сільськогосподарська і фельдшерсько-акушерська, в якій набували знання 400 чоловік. 1937 року діяли 3 державні бібліотеки. їх книжковий фонд становив 20 тис. книг, а разом з 12 відомчими бібліотеками (без шкільних) — 25 тис. У кінотеатрі, двох міських клубах регулярно демонструвалися кінофільми. Крім того, працювали 3 звукові кіноустановки. У будинках жителів Бахчисарая було встановлено 857 радіоточок.
Важливу роль у комуністичному вихованні трудящих відігравала місцева преса. Бахчисарайський райком партії ще з 1921 року видавав газету «Красный листок», а з 1922 року райком комсомолу — газету «Юна сила». З 1930 року почала виходити газета «Большевик» — орган Бахчисарайського райкому партії і районного виконавчого комітету.
Економічний і культурний розвиток міста був перерваний віроломним нападом фашистських загарбників на СРСР. У Бахчисараї 22 червня 1941 року відбувся мітинг, на якому жителі з гнівом засудили агресію гітлерівської Німеччини. Понад 100 бахчисарайців пішли на фронт добровольцями. 15 безпартійних стахановців просили прийняти їх до лав партії. Вони заявили: «Хочемо приїхати на фронт комуністами». Підприємства міста почали працювати для фронту. Прядильна фабрика переключилася на пошиття військового обмундирування. Робітники трудилися не шкодуючи сил, а вечорами вивчали військову справу в загонах народного ополчення й винищувальних батальйонах. У Бахчисараї було розміщено близько тисячі жінок і дітей із Севастополя.
2 листопада 1941 року гітлерівці захопили місто. Почалися масові розстріли радянських активістів. Загинули комуніст І. В. Мартинов, залишений райкомом партії для підпільної роботи, М. П. Радченко — син червоногвардійця П. В. Радченка, страченого кайзерівцями в квітні 1918 року, та багато інших.
У листопаді 1941 року в балці біля Чуфут-Кале гітлерівці розстріляли багатьох комуністів й активістів. Неподалік міста, поблизу водосховища, просто неба за колючим дротом був табір для радянських військовополонених, де загинули сотні людей. Підвали колишнього ханського палацу вороги перетворили в катівні, де заложники зазнавали жахливих тортур. За час окупації фашисти знищили 149 і відправили на каторжні роботи до Німеччини 246 жителів Бахчисарая.
Татарські буржуазні націоналісти, що підняли голову, створили мусульманський районний комітет. Його роботою керувало фашистське командування, яке формувало з числа татарських націоналістів, колишніх куркулів і карних елементів т. зв. загони самооборони й загони добровольців. Зрадники, що добре знали місцевість, стали провідниками каральних експедицій, брали участь у боях проти радянських патріотів, блокували шляхи, якими партизани підтримували зв’язок з місцевим населенням.
Жителі міста вели активну боротьбу проти німецьких загарбників. Ще до вторгнення окупантів, 30 жовтня 1941 року, створено Бахчисарайський партизанський загін, до якого входило 93 чоловіка, у т. ч. 53 комуністи й 14 комсомольців. Серед народних месників було 7 жінок. У складі загону проти ворога билися представники різних національностей. Організатором і комісаром загону був секретар Бахчисарайського райкому партії В. І. Чорний, командиром — працівник військкомату К. М. Сизов (загинув в одному з перших боїв), а потім М. А. Македонський, який пізніше очолив Південне з’єднання кримських партизанських загонів. Бахчисарайський партизанський загін складався з двох груп — однією керував другий секретар Бахчисарайського райкому партії А. П. Бережний, другою — І. М. Бортников, який працював до війни начальником районного відділення міліції.
Перший бій з фашистами партизани провели в ніч проти 7 листопада 1941 року. В селі Бія-Сала (тепер село Верхоріччя) вони знищили 28 фашистів. На початку грудня загін здійснив сміливі нальоти на великі німецькі гарнізони, розміщені в селах Улу-Сала (тепер село Синапне), Бія-Сала, Коуш (тепер село Шовковичне). Народні месники за перші місяці бойових дій знищили 256 окупантів, вивели з ладу 28 автомашин, гармату, висадили у повітря 2 ешелони і 4 мости. Серед населення було поширено 3 тис. листівок і 250 примірників газет. За цей час у загоні прийнято в партію 15 чоловік.
На початку 1942 року в Бахчисарайському загоні налічувалося вже 200 чоловік. Досвідченим розвідником проявив себе житель села Лаки М. С. Спаї, який ще в роки громадянської війни був бійцем Бахчисарайського червоногвардійського загону. В одному із боїв на горі Абдуті, біля села Коуш, М. С. Спаї знищив понад десять ворогів. У цій сутичці відважний партизан загинув. Мужньо діяла створена при Бахчисарайському партизанському загоні диверсійна група, очолювана комуністом І. І. Суполкіним. Так, наприкінці квітня 1942 року ця група висадила в повітря ешелон з живою силою і технікою ворога на підступах до Севастополя — на залізничній станції Дуванкой (тепер село Верхньосадове).
1943 року вся гірська і передгірська частина Бахчисарайського району цілком контролювалася партизанами. Партизанський загін М. Г. Гордієнка в жовтні 1943 року напав на ворога у селі Топчикой (тепер село Долинне). Тут гітлерівці створили поліцейський загін із зрадників-татар, які грабували жителів, забирали в них продукти харчування, худобу, речі, доносили на них. Патріоти захопили у полон усіх поліцаїв. Партизанський загін, яким командував І. І. Урсол, несподіваним нападом на німецький гарнізон у Бахчисараї навів жах на ворогів. Переляканий комендант залізничної станції повідомив тоді у Сімферополь, що партизани «зайняли місто».
З перших днів окупації у Бахчисараї діяла підпільна група, до якої входило 15 чоловік. Патріоти встановили зв’язок з партизанським загоном, повідомляли про розташування і чисельність німецьких частин, про підготовку до прочісування лісів та інші важливі дані.
У лютому 1944 року, незадовго до приходу Червоної Армії, у місті йшли поголовні арешти й розстріли. Загинули керівники Бахчисарайської підпільної групи комуністи А. М. Болек, І. І. Касієв, комсомольці Н. Козлова, К. Лебеденко, В. Георгінова, Л. Сушко, О. Алексеев, Ф. Воскребенцев та ін. На братському кладовищі на могилі підпільників, по-звірячому закатованих гітлерівцями, встановлено обеліск.
14 квітня 1944 року 315-а стрілецька дивізія, 6-а гвардійська танкова бригада під командуванням підполковника В. Ф. Жидкова і 6-а бригада Південного з’єднання під командуванням М. Ф. Самійленка визволили Бахчисарай від німецько-фашистських загарбників.
Одним з перших у місто ввірвався танк П. Ю. Жульєва, який нині живе у Волгограді. На братському кладовищі поховано близько 470 воїнів Радянської Армії, представників багатьох національностей радянської Батьківщини, полеглих у боях за визволення Криму від гітлерівців.
Чимало бахчисарайців героїчно захищали честь і незалежність соціалістичної Батьківщини на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них П. М. Авдюшенко, К. М. Андреев, М. М. Янченко, нагороджені орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів та медалями, Ш. Аблаев, відзначений орденами Леніна і Червоного Прапора. В місті проживає Герой Радянського Союзу П. Ф. Чепурін, удостоєний цього звання за відвагу, проявлену під час форсування Дніпра.
За час окупації гітлерівці перетворили на руїни заводи, друкарню, багато адміністративних і житлових будинків міста. Зразу ж після визволення відбудову зруйнованого господарства очолив районний комітет партії, виконкоми районної і міської Рад депутатів трудящих. У січні 1945 року в місті працювало 97 комуністів, об’єднаних в 11 партійних організаціях.
Долаючи величезні труднощі, бахчисарайці успішно ліквідовували руйнівні наслідки війни.. Населення міста, яке поповнювалося переселенцями з багатьох республік Радянського Союзу, працювало самовіддано. Неоціненну допомогу у відбудові зруйнованого господарства бахчисарайцям подали Радянський уряд, трудящі братніх республік. На підприємства міста надходило устаткування з Середньої Азії й Уралу, з різних районів країни. 1944 року почали працювати сокоекстрактний завод, райхарчокомбінат, артілі ім. О. М. Горького і «Трудова енергія», які виготовляли безалкогольні напої, фруктові консерви. Артіль «Кримський текстильник» налагодила випуск бавовняних тканин. Того ж року створено комбінат виробництва будівельних матеріалів, виготовлення транспортних засобів (возів, збруї), ремонту сільськогосподарського інвентаря. 1944 року промислові підприємства Бахчисарая випустили продукції на 1589 тис. крб. Районні партійні збори, що відбулися у травні 1945 року, закликали трудящих міста прискорити темпи відбудови народного господарства. На цей заклик бахчисарайці відповіли ударною працею. 1945 року почав працювати завод виготовлення ефірних олій.
Відновлювали роботу медичні й культурно-освітні заклади. У травні 1944 року діяла поліклініка, лікарня, пологовий будинок. Восени 1944 року відчинили двері 2 школи. Через два роки було відкрито школу робітничої молоді й школу десятників, на базі якої 1950 року створено будівельний технікум. Почали працювати музей, бібліотека, а з 1947 року — турбаза.
Партійна організація міста зосередила свою увагу на якнайшвидшому завершенні відбудови й дальшому розвитку народного господарства. Вже 1948 року підприємства Бахчисарая випустили продукції на 11 млн. крб., досягнувши довоєнного рівня. Великі зміни відбулися в економіці міста у 50-і роки. Значно розширилися промислові підприємства. Заводи виготовлення ефірних олій і сокоекстрактний одержали нове устаткування з різних областей України, РРФСР та ін. республік. 1958 року в Бахчисараї було виготовлено промислової продукції на 65 млн. карбованців.
Дедалі ширше розгорталося будівництво підприємств. 1959 року з ініціативи Кримського обласного комітету КП України 169 колгоспів області почали спорудження Бахчисарайського міжколгоспного цементного заводу. Він став до ладу в лютому наступного року. Підприємство одержувало устаткування з Уралмашзаводу, Краматорського заводу важкого машинобудування, Київського машинобудівного заводу ім. Калініна. Уже в перший рік роботи його колектив освоїв проектну потужність печей і дав 285 тис. тонн високоякісного цементу.
1961 року за короткий час споруджено завод залізобетонних виробів. Того ж року на базі цеху переробки сільськогосподарської продукції побудовано консервний завод, а 1964 року в найбільшому його цеху змонтовано потокову лінію потужністю 5 млн. банок фруктових консервів на рік. Устаткування завод одержував з підприємств Одеси, Куйбишева, Тбілісі, а також з Болгарії та Угорщини. 1964 року став до ладу винозавод. Машини для нього надійшли з Полтави, Тбіліського машинобудівного заводу ім. 26 бакинських комісарів, Уралмашзаводу, з Польщі, Чехословаччини. На підприємстві освоєно випуск нових марок сухих вин. Зокрема, високими смаковими якостями відзначається вино «Кримське іскристе». 1970 року завод виготовив 500 тис. декалітрів вина на 6 млн. крб. За останній рік восьмої п’ятирічки сокоекстрактний завод, продукція якого надходить до багатьох міст Радянського Союзу, виробив 425 тонн екстрактів, 20 тис. декалітрів виноградного соку, 60 тис. декалітрів фруктової води.
На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції план 1967 року підприємства міста виконали до 18 грудня й дали надпланової продукції на 1 млн. крб., а в ювілейному 1970 році — до 20 грудня, випустивши понад план продукції на 1,5 млн. крб. Всього за роки восьмої п’ятирічки вироблено надпланової продукції на 8,6 млн. крб. Додатково виготовлено 35 тис. тонн цементу, 12 тис. куб. метрів залізобетонних виробів, 3 млн. банок фруктових та овочевих консервів. За підсумками соціалістичного змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна до Книги ленінської трудової слави міста занесено 6 підприємств та організацій, у т. ч. цементний завод, винозавод та інші. Нині підприємства Бахчисарая успішно виконують план дев’ятої п’ятирічки. 1972 року завод залізобетонних виробів і цементний об’єднано з кам’яним кар’єром у комбінат «Будіндустрія», який випускає продукцію для спорудження житлових приміщень і господарських будівель колгоспів і радгоспів області. На честь 50-річчя утворення СРСР цементний завод занесено до Золотої книги області.
Успішно працює колектив Бахчисарайського винозаводу. Розширився завод виробництва ефірних олій. Це підприємство — один із значних у країні виробників сировини для парфюмерної промисловості. Продукція заводу експортується також до НДР, ПНР і Франції.
На околиці Бахчисарая містяться будівлі «Міжколгоспбуду». Його працівники споруджують в селах району виробничі приміщення, холодильники для зимового зберігання фруктів, школи, дитячі заклади, будинки культури. 1972 року «Міжколгоспбудом» виконано будівельних робіт на 3,3 млн. карбованців.
Всі ці здобутки — результат невтомної праці трудівників Бахчисарая, підвищення організаторської ролі партійних організацій, що є справжніми провідниками політики партії на місцях. На міжколгоспному цементному заводі успішно працює ветеран цього підприємства, майстер електротехнічного цеху А. П. Гуторов. Завдяки старанному догляду за устаткуванням цех має щорічну економію електроенергії на суму до 800 крб. Запровадження раціоналізаторських пропозицій дало загальну економію заводу близько 2 тис. крб. За високі виробничі показники А. П. Гуторов нагороджений орденом Леніна Робітниця цього заводу А. О. Хроменкова за успіхи в праці удостоєна ордена «Знак Пошани».
Переможцем у соціалістичному змаганні за підсумками восьмої п’ятирічки на заводі залізобетонних виробів стала комсомольсько-молодіжна бригада, очолювана комуністом Л. О. Панасенком. 1971 року він нагороджений орденом Леніна. Його бригада виконала п’ятирічне завдання на 115 проц., випустивши понад план 2 тис. куб. метрів залізобетонних виробів. На цементному заводі в 1972 році працювало 375 ударників комуністичної праці. 78 чоловік нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
На честь 50-річчя утворення СРСР у 1972 році в Бахчисараї вироблено промислової продукції на 80 млн. крб., виконано план на 101 проц. Понад план одержано 5 тис. тонн цементу, 2 тис. куб. метрів залізобетонних виробів, сотні тисяч банок консервів. На підприємствах міста працює 4,5 тис. чоловік, 40 бригад комуністичної праці, 1574 трудівникам присвоєно звання ударників комуністичної праці. За успіхи в розвитку економіки й культури 65 чоловік нагороджено орденами й медалями.
Невпізнанно змінився Бахчисарай за останні роки. 1800 родин відсвяткували новосілля в нових упорядкованих квартирах. У новій частині міста виріс великий житловий комплекс. Для обслуговування жителів тут споруджено універмаг, телеательє, поштове відділення, дошкільні заклади, бібліотеку. За рахунок державних кредитів і особистих збережень бахчисарайці поставили 1400 індивідуальних будинків. Житловий фонд у 1972 році становив 154,2 тис. кв. метрів. 90 проц. будинків зведено після війни. Для дошкільнят побудовано 8 дитячих садків і ясел на 1035 місць.
Райком партії і міськвиконком постійно турбуються про поліпшення побутового обслуговування населення. 1965 року в гарному сучасному приміщенні розпочав працювати побуткомбінат. Розширюється торговельна мережа. У місті — 16 магазинів, 2 ресторани, 6 їдалень. Стали до ладу новий готель, триповерховий універмаг.
Поліпшилося медичне обслуговування бахчисарайців. До 50-річчя Великого Жовтня завершено будівництво лікарняного містечка, де встановлено найновіше обладнання. 1973 року споруджено нову поліклініку. Діє пологовий будинок, дві аптеки. Медичний персонал міста 1972 року налічував 64 лікарі й 137 фельдшерів та медичних сестер.
Рік у рік збільшуються асигнування на народну освіту. В будівельному технікумі 21 викладач навчає 320 студентів. 1971 року відкрито профтехучилище, де 500 юнаків і дівчат набувають фах будівельника. В трьох середніх школах 130 учителів навчають 3500 дітей. Є музична школа. Сотні хлопчиків і дівчаток відвідують різні гуртки будинку піонерів.
Повагою у жителів міста користуються працівники народної освіти. Багато робить у справі пропаганди педагогічних знань учителька російської мови школи № 1 М. І. Серова, нагороджена орденом «Знак Пошани»; член райкому партії, завідуюча районним відділом народної освіти Є. Д. Кирюхіна, відзначена орденом Трудового Червоного Прапора, й багато інших.
У Бахчисараї працюють 3 бібліотеки для дорослих, дитяча і 10 відомчих з загальним фондом 80 тис. книг. їх відвідують 10 тис. жителів. У складі міської організації товариства «Знання» 90 лекторів, об’єднаних у 10 первинних організаціях. Радіо, газети, журнали увійшли в побут кожної родини. Жителі Бахчисарая 1973 року передплатили 13 050 газет і 12 250 журналів.
До послуг населення 2 широкоекранні кінотеатри, 2 кіномайданчики, будинок культури з залом для глядачів на 600 місць. Тут працюють хоровий, вокальний і музичний гуртки, хореографічна студія, в якій навчаються 120 дітей. Великі можливості відкрито для розвитку творчості народних мас. На міських та обласних виставках народного мистецтва користуються успіхом художні вишивки Н. П. Чувашової.
Є в місті стадіон, спортмайданчики, працює дитяча спортивна школа. Понад 200 її вихованців мають спортивні розряди.
У побут бахчисарайців владно входять нові обряди. Традиційними стали комсомольські весілля, урочисті реєстрації новонароджених, надання звання почесного громадянина міста. 1969 року його здобув один з найстаріших художників Криму В. К. Яновський, який прожив у Бахчисараї 35 років.
47 партійних і 40 комсомольських організацій міста, що налічують 1199 комуністів і 1663 комсомольці, багато роблять у справі виховання трудящих Бахчисарая в дусі пролетарського інтернаціоналізму і дружби народів. При будинку культури працює лекторій «Ленінські принципи дружби народів Країни Рад». На підприємствах і в організаціях читаються лекції про досягнення союзних республік. У середній школі № 3 п’ять років працює клуб інтернаціональної дружби, 14 класів мають зв’язки з школами 14 республік, учні листуються між собою, обмінюються досвідом комсомольської і піонерської роботи.
Про духовне зростання жителів міста, високу свідомість свідчить їх активна участь у громадському житті. У складі Бахчисарайської міської Ради депутатів трудящих 62 чоловіка, в т. ч. 26 комуністів, 10 комсомольців. 21 депутат — жінки. Серед депутатів — 41 робітник. Активно працюють сім комісій міськради. Багато зроблено для поліпшення побуту, умов праці й відпочинку. Бюджет міста на 1973 рік становить 1263,5 тис. крб. (це в 4,5 раза більше, ніж у 1953 році), з них на розвиток народного господарства витрачається 364,6 тис. крб., на охорону здоров’я — 108,3, народну освіту — 776,9 тис. карбованців.
Широко відомі історичні пам’ятки Бахчисарая — давні стоянки людини, залишки середньовічного міста-фортеці Чуфут-Кале та ін. 1955 року на базі двох музеїв — палацу-музею та археологічного музею «печерних міст» — засновано Бахчисарайський історико-археологічний музей. У його фондах налічується 50 тис. предметів. Розташований він у будинку колишнього ханського палацу і колишньої ханської мечеті. Тут зберігся «Фонтан сліз», оспіваний О. С. Пушкіним та А. Міцкевичем. Бахчисарай відвідало багато відомих діячів літератури й мистецтва, в т. ч. П. І. Сумароков, В. А. Жуковський, Л. М. Толстой, Леся Українка, М. М. Коцюбинський, О. М. Горький, що знайшло відображення в їх творчості. Щорічно у місто приїжджає понад 500 тис. радянських та іноземних туристів. Тут побували керівники комуністичних партій і прогресивні діячі різних країн. Серед них Моріс Торез, Пальміро Тольятті, Георге Георгіу-Деж, Маноліс Глезос і багато інших. Тих, хто приїжджає сюди, приваблюють не лише історико-археологічні пам’ятки, але й сучасний Бахчисарай — упорядковане соціалістичне місто, де рік у рік все ширше розгортається господарське і культурне будівництво.
Перспективи дальшого зростання економіки, культури і добробуту трудящих відбито в генеральному плані розвитку міста, який розрахований на 20 років. Після реконструкції заводу залізобетонних виробів потужність його зросте в 2,5 раза. Розширюється цементний завод, випуск продукції збільшиться тут у два рази. Буде закінчено капітальну реконструкцію молокозаводу. З’являться підприємство первинного виноробства, комплекс хлібозаводу, сучасна автостанція. Місто прикрасить житловий мікрорайон з багатоповерховими будинками, новим дитячим садком на 140 місць, парком, де буде літній кінотеатр, дитячий сектор, декоративний басейн, танцювальний майданчик, кафе. У центрі міста заплановано звести будинок райвиконкому, кінотеатр на 600 місць, будинок торгівлі, універмаг, ресторан. Буде споруджено нові корпуси лікарні й поліклініки, профтехучилища і будівельного технікуму. Місто стане красивішим й упорядкованішим.
Величні перспективи комуністичного будівництва, накреслені XXIV з’їздом КПРС, надихають трудящих Бахчисарая на нові трудові звершення.
К. Я. ЗЕНЧЕНКО, І. І. ЧУРИЛОВ