Зуя, Білогірський район, Кримська область
Зуя — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована в передгір’ї півострова, на річці Зуї, за 21 км від райцентру і найближчої залізничної станції Сімферополь. Через селище проходить автошлях Сімферополь—Феодосія. Населення — 4400 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Баланове, Барабанове, Верхні Орішники, Вишневе, Володимирівка, Кримська Роза, Литвиненкове, Нижні Орішники, Петрове, Українське, селище Лісне.
Територія, де розміщена Зуя, була заселена з давніх часів. Поблизу її в скелястому навісі виявлено стоянку епохи мезоліту (близько 10 тис. років тому), 2 неолітичні поселення й кургани доби бронзи. Біля Зуї й Баланового знайдено 2 таврські поселення, а також скіфські: могильник, городище й поселення 1 ст. н. е., а поблизу Баланового, крім того,— аланське поселення салтово-маяцької культури VІІІ— ІХ ст. Точних відомостей про час заснування населеного пункту нема. Відомо, що в 1776—1783 рр., коли Крим був поділений на 6 каймаканств, до складу Ак-Мечетського каймаканства входив Зуїнський кадилик з 13 сіл.
Після приєднання Криму до Росії Зуя стала одним з перших російських державних сіл, якому відвели 3780 десятин землі. У 1796 році тут мешкало 252 душі чоловічої статі. На початку XIX ст. у Зуї відкрили поштову станцію. Наприкінці 1805 року в ній налічувалося 92 будинки, 549 жителів.
Населення займалося городництвом, хліборобством, садівництвом, тютюнництвом, візникуванням. У господарстві переважала перелогова система. Суху, кам’янисту, малопродуктивну землю важко було обробляти. Навіть в офіційних виданнях зазначалося, що державні селяни Зуї не відзначалися особливим матеріальним достатком. У бідноти не вистачало хліба до нового врожаю.
Розвиток капіталізму на селі після реформи 1861 року супроводжувався поглибленням класового розшарування селян. За даними перепису 1885 року, в Зуї налічувалося 126 дворів, 731 чоловік населення. 22 господарства були безземельними, 23 — не сіяли зернових, 74 — засівали приблизно 485, а 29 — 1246,2 десятини землі. 25 проц. сімей не мали робочої худоби, 71 господарство — реманенту. Багато жителів бідувало. Безземельні і малоземельні наймитували в маєтках сусідніх земвлевласників. Зуйській сільській общині належало 20 десятин саду і 40 десятин городів. З підприємств у селі було 2 млини і 2 пекарні, з торговельних закладів—4 бакалійні й пивна лавки, чайна, 4 трактири, винарня.
До кінця XIX ст. в Зуї з 118 селянських господарств 75 засівали лише близько 400 десятин, майже стільки, скільки 4 куркульські господарства. Більшість земельних ділянок була такою малою, що не могла прогодувати сім’ю. 17 господарств зовсім не мали землі. Багато жителів орендували землю за гроші або за долю урожаю, яка іноді досягала половини його. Обезземелення бідноти тривало і в наступні роки. За даними 1906 року Зуя належала до тих населених пунктів губернії, де на душу населення припадало найменше землі.
Власті не дбали про охорону здоров’я селян. Всю Зуйську волость обслуговувала одна лікарня, де працювали лікар і фельдшер-акушер.
Переважна більшість жителів не знала грамоти. 1885 року з 126 родин лише в 74 дехто вмів читати й писати. У 1900 році серед мешканців віком старше 6 років письменні й малописьменні становили третину. Початкова школа, відкрита на кошти громади в 1845 році, після утворення земства стала називатися початковим училищем. У ній викладали три вчителі. 1885 року в трьох відділеннях школи навчалося 116 дітей із Зуї й навколишніх сіл. У Зуї на 16 жителів припадав один учень. Працювала недільна школа, була невелика бібліотека. У 1887 році відкрилася однокласна реміснича школа, де учнів навчали ковальсько-слюсарної й колісно-токарної справи. Проте школу відвідувало небагато дітей. 1900 року, наприклад, з 12 учнів її закінчило лише З1. У 1909 році збудовано нове приміщення початкової школи з трьома класними кімнатами. 1910 року навчалося 97 хлопчиків і 56 дівчаток. Але не всі з них змогли закінчити школу. Під час неврожайних років навіть діти йшли на заробітки. 1910 року, наприклад, до закінчення навчального курсу вибули з школи 53 учні.
Перша світова імперіалістична війна принесла населенню Зуї багато нових злигоднів. Більшість чоловіків мобілізували до армії, багато з них не повернулися додому. До розорення селянських сімей спричинилися численні реквізиції хліба, худоби для потреб фронту. Все це посилювало незадоволення трудящих існуючим ладом.
Тільки перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції докорінно поліпшила життя трудящих Зуї. Сформований в січні 1918 року з бідняків і колишніх солдатів-фронтовиків Зуйський червоногвардійський загін допоміг встановити Радянську владу в селі і волості. З утворенням Радянської Соціалістичної Республіки Тавріди було обрано Зуйський волвиконком. Він вжив заходів щодо зміцнення Радянської влади. Біднякам подали допомогу продовольством, виділили землю для посіву.
Наприкінці квітня 1918 року Крим захопили німецькі окупанти. Вони скасували всі декрети і розпорядження Радянської влади, забирали у селян хліб, худобу, реманент і відправляли все це в Німеччину. У листопаді 1918 року на зміну німецьким окупантам прийшли англо-французькі інтервенти.
Радянська влада в селі остаточно утвердилася лише після розгрому військ Врангеля. 14 листопада 1920 року на сходці, де було присутніх 196 жителів, обрали уповноважених. їм доручили вжити заходів для охорони села, взяти на облік майно й зброю, покинуту білою армією. Наступного дня, 15 листопада, сход ухвалив «вітати Радянську владу, в усьому і завжди їй допомагати, в строк виконувати її розпорядження». Було створено сільський ревком, а через кілька днів — Зуйський волревком з відділами військовим, управління, земельним, продовольчим, соціального забезпечення, народної освіти. Для боротьби з залишками білогвардійців, що безчинствували в гірській частині, організовано загін з 26 чоловік. Волосний і сільський ревкоми налагодили збір продовольства для Червоної Армії. Волосний ревком призначив своїх завідуючих маєтками, допоміг трудящим створити робітничі комітети, взяв на облік лишки хліба, овочів та іншого продовольства, вів боротьбу з спекуляцією. На загальних зборах селян обговорювалися питання землевпорядкування і проведення сільськогосподарських робіт. Так, 7 квітня 1921 року учасники зборів, присвячених проведенню весняної посівної кампанії, висловили готовність розширити посівні площі «для зміцнення Радянської держави».
Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, обрана в серпні 1921 року, приступила до наділення селян землею. Депутати Ради налагодили роботу кооперативу, вжили заходів для охорони полів від потрав. Завдяки цим заходам у 1923 році порівняно з попереднім посівні площі збільшилися на 50 проц. З ініціативи комуністів Рада прийняла рішення зібрати врожай з громадського поля, а згодом організувала збір з нового врожаю (по 5 фунтів з кожної десятини) для повітряного флоту СРСР.
Партійний осередок села, створений 1920 року, приділяв велику увагу масово-політичній роботі серед населення. У березні 1924 року він організував і провів безпартійну селянську конференцію, учасники якої заслухали доповідь «Лепін і селянство», обговорили питання про землевпорядкування, проведення посівної кампанії, про роботу кооперації і сільгоспбанку.
Зуйська Рада надавала великого значення поліпшенню побуту, розвитку народної освіти, культури, ліквідації неписьменності. У селі діяла лікарня на 15 ліжок. Споживче товариство, яке працювало під керівництвом комуністів, відкрило пекарню і м’ясну лавку. Частину одержаних прибутків відраховували на утримання дитячих ясел. У грудні 1920 року в трикласному училищі викладали 5 учителів. Невдовзі училище реорганізували на початкову школу, при ній створили школу ліквідації неписьменності. У грудні 1920 року відбулося урочисте відкриття народного будинку. Учасники церемонії відправили вітального листа В. І. Леніну та А. В. Луначарському, в якому писали: «Населення села Зуї шле гарячий привіт голові Ради Народних Комісарів тов. Леніну і керівникові освіти тов. Луначарському. Водночас населення просить товариша Луначарського дати свою згоду на присвоєння народному будинку, що відкривається, найменування Зуйського народного будинку імені товариша Луначарського». Народному будинку були передані музичні інструменти, меблі з колишніх поміщицьких маєтків, при ньому відкрили бібліотеку.
Поступово налагоджувалося господарське життя села, створювалися перші виробничі об’єднання. В 1926 році з 344 селянських дворів (всього 1561 житель) 207 були одноосібниками, 137 об’єдналися у два ТСОЗи. Вести колективне господарство допомагали агрономічний і прокатний пункти. Діяло в селі споживче товариство. 1926 року в ньому налічувалося 659 членів з кількох сіл. З ініціативи партійного осередку було організовано вечірню школу, де селяни вивчали агрономію і природознавчі науки. Викладали в школі вчителі, агроном, лікар. Комуністи очолили Зуйське кредитне сільськогосподарське товариство. У 1927—1928 рр. це товариство через Кримсельспілку придбало 19 букерів, 7 борін, 32 плуги, культиватор, 12 лобогрійок тощо. Тоді ж створено птахівницьке товариство, до якого увійшли 35 бідняків і середняків, у т. ч. 6 комуністів. Велику допомогу товариству подавала сільська Рада.
У червні 1929 року в Зуї відбулися відкриті партійні збори, учасники яких вирішили організувати колгосп. Щоб залякати бідноту, куркулі в ніч на 9 серпня 1929 року по-звірячому вбили ватажка Зуйської молоді комсомольця П. Вербовського. Проте це не зупинило трудящих. Створений колгосп назвали «Червона нива», очолив його двадцятип’ятитисячник Василенко.
1931 року утворилася колгоспна первинна партійна організація, до якої увійшли також комуністи інших сіл Зуйської сільради. Важливу роль у зміцненні цього господарства відіграли комуністи сусіднього радгоспу «Кримська Роза». У 1931 році колгосп «Червона нива» перетворився на дослідно-показове господарство району.
Велику роль у розвитку колгоспу відіграла Зуйська машинно-тракторна станція, заснована в 1936 році. Кращі її працівники були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року, серед них бригадир тракторної бригади, депутат Верховної Ради Кримської АРСР П. В. Головченко. У 1938 році очолювана ним бригада на кожний 15-сильний трактор виробила 1747 га умовної оранки і заощадила 167 кг пального. Рекордних показників добився і комбайнер О. І. Курманов.
22 лютого 1937 року утворено Зуйський район. Партійні і радянські органи мобілізували трудящих на успішне виконання плану третьої п’ятирічки. За короткий строк у Зуї стали до ладу молокозавод, приміщення для торговельних складів, автопавільйон, 6 житлових двоквартирних будинків, телефонна станція. Розпочалася радіофікація квартир. Працювали новий районний універмаг, 4 магазини, ресторан. Лише в 1938 році на впорядкування районного центру держава асигнувала 490 тис. карбованців.
У Зуйській районній лікарні і поліклініці при ній працювало 9 лікарів. 1940 року на базі неповної середньої школи відкрили середню школу з інтернатом. Для неї збудували новий будинок. У школі навчався 591 учень, викладали 22 вчителі. До 1940 року в Зуї повністю ліквідовано неписьменність. Працювали дві бібліотеки — районна і при сільській Раді. Центром культурного життя став районний клуб. На центральній площі біля клубу трудящі встановили пам’ятник В. І. Леніну. З 1931 року видавалася газета «Ленинец».
На розбійницький напад фашистської Німеччини на СРСР жителі Зуї, як і всі радянські люди, відповіли рішимістю битися з ворогом, не шкодуючи сил і життя. 23 червня 1941 року на багатолюдному мітингу в Зуї колгоспниця М. Кирієнко заявила: «Мій чоловік і я — люди вже немолоді, але ми йдемо до діючої армії. Запевняємо вас, земляки, що радянської зброї не осоромимо». Тракторист і комбайнер Зуйської МТС С. І. Павлова зобов’язалася оволодіти третьою спеціальністю — шофера, на збиранні врожаю вона працювала також і вночі. Її приклад наслідувало багато жінок району.
У відповідь на заклик Комуністичної партії і Радянського уряду все доросле населення села вступило до народного ополчення. Районний комітет ВКП(б) і районна Рада депутатів трудящих залучали жителів до активної участі в будівництві оборонних рубежів на Перекопі і навколо Зуї, організували збір теплого одягу й подарунків для воїнів. У жовтні 1941 року евакуювали вглиб країни худобу, сільськогосподарську техніку, обладнання ефіроолійного заводу та ефірну олію, що належали МТС, колгоспові «Червона нива» і радгоспові «Кримська Роза».
31 жовтня 1941 року гітлерівські війська увірвалися в село. Під час окупації вороги розстріляли 41 жителя села, 95 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти залили Зую кров’ю, але поневолити, зламати волю радянських людей до перемоги не змогли. Багато жителів села боролися з фашистами в рядах Зуйського партизанського загону, сформованого за вказівкою обкому партії ще до окупації. Командував загоном А. А. Литвиненко, колишній голова районної Ради депутатів трудящих, комісаром був перший секретар райкому партії М. Д. Луговий. Спочатку до загону вступило 60 чоловік, у т. ч. 41 комуніст і 11 комсомольців, пізніше, коли загін перебазувався в ліс, до нього влилися бійці Червоної Армії, які вирвалися з ворожого оточення. Згодом загін поповнився ще 70 жителями Зуї й сусідніх сіл: в ньому налічувалося 238 чоловік.
Бойова діяльність місцевих партизанів розпочалася вже на початку листопада 1941 року, коли на півночі села Баксан (Міжгір’я) Зуйський партизанський загін разом з полком прикордонників вів уперті бої з частинами фашистської армії. 7 листопада вони билися на горі Яман-Таш, 2 грудня розбили ворожий каральний загін під висотою «980», 20 грудня під горою Яман-Таш відбили наступ батальйону гітлерівців. Одну з перших диверсійних операцій загін провів 3 січня 1942 року поблизу селища Кримської Рози, підірвавши саморобними мінами два ворожі танки і вантажну машину з солдатами. Просування німецько-румунських військ в напрямку Керчі й Феодосії, де в цей час висадилися радянські десанти, було тимчасово затримано.
Багато бійців і командирів загону відзначилися відвагою і хоробрістю. Перший командир загону А. А. Литвиненко загинув у березні 1942 року, прикриваючи відхід партизанів; політрук М. М. Бараненко у липні 1942 року у бою під висотою «980» знищив вогнем свого кулемету понад 45 солдатів та офіцерів противника; розвідники О. І. Макаров, Ф. В. Младенов, М. А. Клемпарський, М. Й. Щербина, С. Парчинський добули чимало цінних даних. Лікар загону комуніст Н. П. Кострубей 24 липня 1942 року під висотою «1025», прикривши відхід групи, врятувала її від розгрому. Тяжкопоранену патріотку фашисти схопили й спалили на вогнищі. Групи О. І. Іванова та У. Юлдашева в боях і диверсійних рейдах знищили понад 200 гітлерівців, 2 вантажні машини з автоматниками, 23 кавалерійських коней.
До середини серпня 1942 року Зуйський загін провів 55 операцій, у т. ч. 28 боїв і 13 диверсійних ударів по комунікаціях противника. У ході цих операцій партизани пустили під укіс 2 військові ешелони, підбили 2 танки, 14 вантажних автомашин, склад із снарядами ворога. До кінця серпня було знищено 1149 гітлерівців.
У жовтні 1942 року в зв’язку із загальним переформуванням кримських загонів зуйські партизани влилися до загонів другого сектору, а в серпні 1943 року — до 1-ї бригади, якою командував М. Д. Луговий. Коли частини Червоної Армії розпочали визволення Криму, в тилу блокованої тут 17-ї гітлерівської армії радянські патріоти з новою силою розгорнули народну війну. У ліс до партизанів прийшли ще 139 жителів Зуї і Кримської Рози. Лише в листопаді — грудні 1943 року загони 1-ї бригади здійснили 28 бойових і диверсійних операцій, які свідчили не лише про хоробрість, а й про зрослу військову майстерність партизанів. Уночі на 9 грудня 1943 року партизани 2-го, 19-го, 21-го загонів 1-ї бригади за участю 3-го, 6-го і 24-го загонів 5-ї бригади, виведені 24 провідниками — жителями Зуї на вихідні позиції навколо села, напали на гітлерівців. Першим зав’язав бій 21-й загін під командуванням С. І. Мозгова. Наступаючи з південного (лісового) напрямку на головні рубежі ворожої оборони, він викликав на себе весь вогонь, а також контратаки противника. Головний удар по ворожому гарнізону завдали 2-й, 19-й і 6-й загони партизанів з півночі, звідки противник їх не чекав. Після двогодинного бою майже тисячний гарнізон гітлерівців був розбитий. Знищивши понад 200 солдатів і офіцерів, 19 вантажних автомашин, склади пального і боєприпасів, пекарню, комендатуру, жандармерію, вузол зв’язку та інші об’єкти, визволивши з ув’язнення радянських патріотів, партизани повернулися до лісу. Про цю операцію повідомляло Радянське Інформбюро. Мужність у боротьбі з ворогом проявили також жителі Зуї, члени розвідувально-диверсійної групи Ф. Т. Ілюхіна («Верного»), яка з серпня 1943 року діяла в степовій частині Криму і в Сімферополі. С. І. Кляцька (Павлова) посмертно нагороджена орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, В. М. Рибовалов — кавалер ордена Вітчизняної війни 2-го ступеня, М. М. Кравцов — кавалер ордена Червоної Зірки.
Самовіддано боролися з ворогом і підпільники Зуї. У листопаді — грудні 1941 року тут діяла підпільна організація під керівництвом Крижанівського-Юр’єва. Ті, що залишилися живими після розгрому цієї групи, об’єдналися з підпільниками сусіднього села Барабанового. Наприкінці 1942 року в селі утворилася комсомольсько-молодіжна підпільна організація, до якої ввійшло 25 чоловік. Очолив її І. С. Кулявін. Члени організації виконували завдання обласного підпільного партійного центру, від якого одержували зброю, листівки, газети. Влітку і восени 1943 року в Зуї діяла група радянських патріотів, якою керували комуністи І. М. Медведев і О. А. Сакович. Вони вели антифашистську агітацію серед місцевих жителів, збирали відомості про ворога, здійснювали диверсії. В листопаді 1943 року більшість юних підпільників пішла до партизанів.
Коли в квітні 1944 року розгорнулися бої за остаточне визволення Криму від німецько-фашистських загарбників, зуйські партизани у складі 18-го і 19-го загонів 10 і 13 квітня взяли участь у боях проти гітлерівців на Алуштинському шосе, під Мамаком, селами Нейзац (Червоногірська), Фріденталь (Курортне), у визволенні Сімферополя. У ніч на 12 квітня загін під командуванням М. А. Сороки і В. М. Буряка утворив заслін на шосе Сімферополь—Феодосія під Зуєю. Тут він з’єднався з радянським танковим загоном. Удень 12 і 13 квітня слідом за танками партизани двічі вривалися в Зую, завдаючи ударів по військах противника.
13 квітня 1944 року 19-й танковий корпус у складі 202-ї танкової бригади під командуванням полковника М. Г. Фещенка та 867-го самохідного полку підійшов до Зуї і в результаті запеклого бою із зосередженими тут ворожими військами визволив її. У боях за Зую відзначилися екіпаж танка під командуванням П. А. Кубишкіна, який вклинився в автоколону противника і майже повністю знищив її, рота лейтенанта Т. К. Щербаньова, яка ліквідувала велику групу фашистів, а сам він — понад 70 ворожих солдатів і офіцерів, та ін. П. А. Кубишкіна і Т. К. Щербаньова удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу.
Багато жителів відстоювали честь і незалежність нашої Батьківщини на фронтах Великої Вітчизняної війни. Всю війну пройшла в рядах діючої армії медсестра М. В. Нагаєва. Гвардії рядовий Д. Ф. Буренко закінчив війну майором. Про його доблесть і відвагу свідчать орден Червоного Прапора, два ордени Червоної Зірки. Л. І. Моргуненко, захищаючи Севастополь, із зв’язкою гранат кинувся під фашистський танк. До останньої краплі крові билися з гітлерівцями в Сталінграді два брати — Андрій і Трохим Батруки, третій брат Тимофій загинув під час визволення Києва. Бойовими дорогами дійшли до Берліна К. С. Макєєв і К. П. Татько, який загинув перед закінченням війни. Зуйські партизани втратили вбитими 98 чоловік.
Жителі Зуї свято шанують пам’ять про воїнів Червоної Армії, партизанів і підпільників, які віддали своє життя за Батьківщину. У центрі селища їм встановлено пам’ятник. Рядового Д. Гридасова за відвагу, виявлену в боях за Зую, удостоєно звання Героя Радянського Союзу, ім’я його навічно занесено у списки Біло-гірської районної комсомольської організації. Ім’ям І. С. Кулявіна в селі названі вулиця і піонерська дружина середньої школи, а полеглого командира Зуйського партизанського загону А. А. Литвиненка — село.
Відразу ж після визволення Зуї від фашистських загарбників відновили роботу партійні і радянські органи. Всі зусилля було спрямовано на відбудову господарства в селищі й районі. Уже в травні 1944 року розпочали працювати райпромкомбінат і райхарчокомбінат, цегельно-черепичний завод. Для роботи в МТС з колгоспів були викликані 15 комбайнерів і 12 слюсарів. Протягом травня вони відремонтували 15 тракторів з 38. Зуйська МТС, радгосп «Кримська Роза», колгосп «Червона нива» переживали великі труднощі через нестачу коштів, робочої сили, фахівців, кваліфікованих організаторів.
Поступово труднощі переборювалися. Після закінчення війни додому поверталися воїни Червоної Армії. У Зую на постійне життя приїхали сім’ї з різних районів країни. На важливих ділянках виробничої, культурної й громадської діяльності трудилися комуністи.
Держава збільшила на 240 га земельні площі колгоспу «Червона нива». Зуйська МТС поповнилася новими машинами. Завдяки високій трудовій активності робітників МТС, вона стала перевиконувати плани основних робіт, а за виробітком на кожен комбайн посіла в 1947 році перше місце в області. Рік у рік зростали врожаї зернових культур, поголів’я великої рогатої худоби, надої молока, загальні прибутки господарства та оплата трудодня. У 1950 році артіль стала мільйонером. На весь район прославилися тракторист П. В. Головченко, городник О. А. Кокошкін, тютюнник Казначеева. З 1944 року працювали райспоживспілка, кравецька і взуттєва майстерні. У 1951 році збудували сільмаг, відділення зв’язку.
Поліпшилося медичне обслуговування. 1950 року в районній лікарні трудилося 12 лікарів.
1 вересня 1944 року розпочалося навчання в середній школі. До 27-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі відкрили будинок культури. Заново створювався фонд бібліотеки. Поновився випуск районної багатотиражної газети «Ленинец».
У 1959 році з дев’яти невеликих колгоспів району, в т. ч. й артілі «Червона нива», створено укрупнений колгосп «Росія». За ним закріпили 8964 га землі, з них 7863 га сільськогосподарських угідь. Провідною галуззю господарства є виробництво зерна. За роки семирічки і восьмої п’ятирічки хлібороби добилися підвищення врожайності з 14 до 27,7 цнт з гектара і значно збільшили валовий збір зернових культур. У колгоспі з’явилися нові галузі: виноградарство і садівництво. З часу створення об’єднаного колгоспу площі під виноградниками зросли з 5 до 550 га, під садами — з 100 до 583 га. Велику братерську допомогу подали колгоспникам виноградарі Вірменії й Грузії. Протягом кількох років вони надсилали садивний матеріал — чубуки кращих сортів винограду. Багато колгоспників стали майстрами високих урожаїв. До 40 проц. доходу одержує колгосп від виноградарства і садівництва. 1958 року в селищі (з 1957 року Зуя — селище міського типу) збудували винозавод, продукція якого відправляється в міста Криму, в Петропавловськ-Камчатський, Костромську й Магаданську області. 1970 року при винозаводі відкрито консервний цех, оснащений новим обладнанням. Тут виготовляють близько
1,5 млн. банок консервів за рік. У колгоспі одержують високі врожаї овочів і тютюну.
Значних успіхів досягли й тваринники. За роки восьмої п’ятирічки вони виробили 1393 тонни м’яса, 10 747 тонн молока, продали державі 1235 тонн м’яса, 8979 тонн молока. У цьому чимала заслуга доярок — кавалерів ордена Трудового Червоного Прапора А. Л. Романової, К. І. Фесай. За високі показники в розвитку сільськогосподарського виробництва голову колгоспу комуніста Ю. Б. Файнберга нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Колгосп «Росія» три роки підряд був учасником ВДНГ СРСР. Йому присуджено диплом 2-го ступеня Міністерства сільського господарства України. З 1970 року в колгоспі розводять курей-бройлерів, кролів. Включившись у соціалістичне змагання за виконання директив XXIV з’їзду КПРС і гідну зустріч 50-річчя утворення Союзу РСР, колгоспники добилися нових успіхів на всіх ділянках багатогалузевого господарства. Незважаючи на несприятливі погодні умови, за два роки дев’ятої п’ятирічки зібрано непоганий урожай зернових, продано державі понад 2200 тонн хліба. 1971 року валовий прибуток господарства на 100 га сільськогосподарських угідь становив 35 730 крб., на 100 га орної землі — 63 230 крб. Напередодні 50-річного ювілею СРСР тракториста В. Г. Бурундукова нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Господарство добре оснащене потужною технікою. Тут є 92 різні трактори, 21 комбайн, 42 вантажні автомашини. У колгоспі працюють 33 чоловіка з вищою і середньою спеціальною освітою: агрономи, зоотехніки, економісти, інженери-механізатори, будівельники. Під керівництвом інженерів-механізаторів на фермах запроваджено комплексну механізацію.
Організатором боротьби за інтенсифікацію виробництва, за підвищення продуктивності праці, комуністичне виховання трудящих виступає партійна організація, в якій об’єднано 90 чоловік. Комуністи разом з правлінням колгоспу добиваються того, щоб на всіх виробничих ділянках застосовувалися новітні агротехнічні засоби, досконалі методи вирощування та збирання врожаю, послідовно здійснювалися спеціалізація й механізація.
У Зуї розташоване Центральне дослідно-виробниче господарство Всесоюзного інституту ефіроолійних культур, створене на базі радгоспу «Кримська Роза». Воно є одним з основних виробників ефіроолійних культур в області. Плантації господарства розкинулися на 678 га за околицею селища вздовж шляху на Білогірськ. Тут виводять нові сорти троянд, лаванди, шалфею та інших ефіроносів, перевіряють їх у виробничих умовах і переробляють на ефіроолійному заводі. Впроваджуючи у виробництво досягнення науки й передового досвіду, працівники Центрального дослідно-виробничого господарства добиваються підвищення врожайності, а також найвищої економічної ефективності. Так, порівняно з 1966 роком у 1970 врожайність троянди підвищилася з 23 цнт до 41,4 цнт з гектара, лаванди — з 22 до 40,9 цнт, шалфею — з 98 до 109 цнт. Досягнуто найвищого виходу трояндової олії — по 1,2 кг з тонни квіток. Застосування нових машин на плантаціях господарства підвищило продуктивність праці у 10 разів.
Виробництво ефірної олії, широко відомої не лише в нашій країні, а й за кордоном, рік у рік зростає. У 1966—1970 рр. завод виробив її 130 535 кг, у т. ч. трояндової олії — 4646,3 кг. За високі показники дослідному господарству не раз присуджувався перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і Міністерства сільського господарства СРСР.
1963 року в селищі на базі невеликої майстерні ремонту сільськогосподарських машин створено відділення «Сільгосптехніки», яке обслуговує 4 колгоспи і радгосп. Тепер у його цехах трудиться 230 чоловік, 15 з них мають вищу й середню спеціальну освіту. 33 працівники — ударники комуністичної праці, 28 нагороджено Ленінськими ювілейними медалями. Механізований загін відділення нагороджений Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ.
На околиці Зуї розміщені корпуси першої на Україні спеціалізованої пересувної механізованої колони (СПМК-1) облміжколгоспбуду. У рік пуску (1964 р.) в ній працювало понад 100 чоловік, а 1972 року — 325, у т. ч. 32 інженери й техніки. Колектив центральних заготівельних майстерень за короткий строк освоїв великоблочний метод складання сантехнічних вузлів. У роки восьмої п’ятирічки стали до ладу нові цехи: вентиляційний, гальванічний, металоконструкцій, електроцех, освоєно випуск нестандартного електрообладнання, котлів, стальних ємкостей, трубозаготовок, змонтовано сантехнічне та електричне обладнання на багатьох сільських будовах. З 1968 року в селищі працює хлібокомбінат.
З піднесенням економіки змінилося й саме селище, соціальний склад жителів, зріс їх матеріальний і культурний рівень.
Лише в роки восьмої п’ятирічки з’явилося три нові вулиці. За рахунок коштів бюджету селищної Ради збудовано 18 520 кв. метрів житлової площі, магазини — продуктовий, промтоварний, культтоварів, відкрито філіал телеательє, механічну пральню. За два роки дев’ятої п’ятирічки жителі Зуї одержали ще 74 нові квартири у трьох будинках. Збудовано й обладнано АТС на 300 номерів. У селищі зростає кількість вулиць асфальтованих або з твердим покриттям і тротуарами. Пункт заправки газових балонів обслуговує понад тисячу установок. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна закладено парк культури і відпочинку. Впорядковується й містечко дослідно-виробничого господарства Інституту ефіроолійних культур. Тут переобладнано старі й збудовано нові виробничі приміщення, шість 24-квартирних будинків. Робітники поселилися в квартирах з усіма комунальними вигодами. Працюють їдальня на 72 місця, лазня, пральня. Окрасою селища став клуб із залом на 400 місць. 1210 кв. метрів доріг і тротуарів покрито асфальтом, висаджено тисячі декоративних дерев та кущів.
Зростає товарообіг зуйських магазинів. За 1966—1970 рр. продано 758 пральних машин, а всього товарів на суму 228 238 тис. крб. В особистому користуванні населення близько 500 мотоциклів і 23 автомашини. Загальна сума вкладів у місцевому відділенні ощадкаси становить 2375,6 тис. карбованців.
У Зуйському медичному містечку розміщуються лікарня на 100 ліжок, поліклініка, лабораторія, пологовий будинок, дитяча молочна кухня, відділення швидкої допомоги, аптека. У лікарні є 7 відділень — терапевтичне, дитяче, ларингологічне, хірургічне, гінекологічне, інфекційне, діагностичне. Лікувальні кабінети обладнані сучасною апаратурою. Тут працюють 24 лікарі і 49 працівників з середньою медичною освітою. Поліклініка обслуговує в середньому 300 чоловік за день.
Навчанням охоплені всі 960 дітей шкільного віку, їх навчають 60 вчителів. У 1964 році школу, якій присвоєно ім’я першого зуйського піонера і комсомольця П. Вербовського, значно розширено. У двоповерховій прибудові — класи, навчальні кабінети, спортивний та актовий зали, їдальня. Є кравецька й столярна майстерні. При школі влаштовано інтернат на 30 місць. В ювілейному 1972 році відкрилися двері нового приміщення середньої школи. За останні шість років середню освіту в зуйській школі здобуло 586 чоловік. Серед учнів старших класів є члени Малої академії наук школярів Криму «Шукач». Створено кімнату бойової слави, експонати якої розповідають про подвиги колишніх учнів школи в роки Великої Вітчизняної війни — льотчика-винищувача Героя Радянського Союзу, нині полковника запасу О. Вільямсона, керівника Зуйського комсомольського підпілля, відважного партизана І. Кулявіна та ін. Стало традицією 19 травня кожного року, в день створення піонерської організації, ходити в похід по місцях боїв кримських партизанів, проводити військово-спортивну гру. Напередодні 50-річного ювілею Радянського Союзу учні та вчителі школи провели тиждень дружби з союзними республіками.
При будинку культури працюють гуртки — вокальний, танцювальний, драматичний, крою та шиття, шаховий, а також самодіяльний театр ляльок. Силами аматорської кіностудії створені документальні кінофільми, зокрема «Трудові будні колгоспу «Росія» та ін. На сцені будинку культури часто виступають колективи театрів Сімферополя, Севастополя, інших театрів країни. У широкоекранному кінотеатрі щоденно демонструються кінофільми. У жовтні 1972 року в Зуї відбувся місячник інтернаціональної дружби. На всіх підприємствах, у бригадах, на фермах були прочитані лекції про торжество ленінської національної політики. Урочисто проходить присвоєння звання почесного громадянина Зуї. Першими цього звання удостоєні учасник громадянської війни, старий більшовик І. О. Васильєв, учасник Великої Вітчизняної війни С. Я. Малишев, ветерани праці — робітник Г. В. Щербина, колгоспниця Н. Є. Артем’єва, лікар А. І. Вербицький, вчителька, відважна партизанка Г. М. Якимович.
Книжковим фондом бібліотеки, який налічує 32 390 томів, користується 2305 читачів. Багато жителів селища мають свої власні бібліотеки. Зуйський книжковий магазин за місяць продає літератури більш як на 1 тис. крб. Щоденно в селище доставляють близько 3 тис. газет. У 1972 році кожна сім’я передплачувала в середньому по 6—7 примірників газет і журналів, а всього — 5700 періодичних видань.
Активну участь у культурному житті селища бере інтелігенція. З її допомогою проводяться заняття в університеті культури, регулярно працюють тематичні лекторії при школі, лікарні, в колгоспі, на підприємствах, виходить багатотиражна газета «Слава труду», організуються випуски радіогазет.
В успіхах економіки й культури селища — великий вклад 8 первинних партійних організацій, що об’єднують 227 комуністів, та 7 комсомольських організацій, в яких налічується 395 членів ВЛКСМ. Багато років у селищі на громадських засадах працює ідеологічна комісія райкому партії. В її складі — старі комуністи, секретарі партійних організацій, керівники місцевих підприємств.
В усіх сферах життя Зуї виявляється цілеспрямована діяльність селищної Ради. Серед 116 її депутатів — 55 членів КПРС, 54 — колгоспники, 49 депутатів — жінки. У роботі 8 комісій бере участь також 327 активістів. Велику допомогу Раді подають громадські організації — комісії контролю за роботою торговельних закладів, їдалень, батьківські комітети, ради сприяння медичним працівникам, народна дружина та ін., що об’єднують численний актив — 1641 чоловік. У Зуї діє 55 окружних комітетів, у складі яких 170 активістів. Діяльність виконкому Ради і його комісій сприяє виконанню підприємствами планів і зобов’язань, підвищенню рівня культурно-побутового й медичного обслуговування жителів, поліпшенню роботи школи. У недалекому майбутньому в селищі виростуть нові будови, завод виробництва електрощитків, житлові будинки, буде реконструйовано парк, прокладено водопровід, покриються асфальтом нові вулиці, відкриється стадіон.
Значні зміни відбулися в Зуї за роки Радянської влади. Працюючи над виконанням величних планів комуністичного будівництва, трудящі селища докладають усіх зусиль для дальшого розвитку його економіки і культури.
М. М. МЕРИМКІНА, В. К. НОВИКОВ