Чорноморське, Чорноморський район, Кримська область
Чорноморське — селище міського типу, центр району, розташоване в західній частині Кримського півострова на березі Ак-Мечетської бухти Чорного моря, за 140 км від обласного центру, з яким зв’язане автошляхом. До найближчої залізничної станції Євпаторія — 64 км. Населення —5600 чоловік.
Територія, де розкинулося селище, була заселена ще в глибоку давнину, про що свідчить виявлене тут поселення доби бронзи. На околицях селища височать кургани, у яких досліджені поховання періоду ранньої і пізньої бронзи, а також скіфських часів. В одному з курганів розкопано поховання скіфського воїна (V ст. до н. е.) в панцирі з мечем і стрілами. На північно-східній околиці селища на березі моря збереглися руїни давньогрецького міста Калос-Лімена (Прекрасна Гавань) з оборонними стінами й баштами, заснованого в IV ст. до н. е., що було одним з центрів сільсько-господарського округу (хори) Херсонеса. Крім виноградарства та садівництва, тут розвивалися також і ремесла. Місто водночас було важливим портом.
Двічі в II ст. до н. е. безуспішно намагалися завоювати місто й західне узбережжя, що належало Херсонесу, скіфи. Внаслідок війн Калос-Лімен був зруйнований, а коли Херсонес потрапив під владу Боспорського царства — остаточно занепав. Економічне життя його пожвавилося тільки у І—II і частково III ст. Нове поселення на місці грецького міста виникло у VIII—X століттях.
За часів Кримського ханства тут зосередилися земельні володіння мусульманського духівництва. Одним з них було татарське село Шейхлар, що виникло поблизу колишнього Калос-Лімена. Духовним особам, які одержали землю, видавалися тарханні (пільгові) грамоти, за якими вони звільнялися від податків. Звідси й пішла назва заснованого в цій частині Криму татарського судового округу Тархан.
Починаючи з середини XVI ст., у відповідь на грабіжницькі наскоки турецько-татарських орд, російські війська, запорізькі й донські козаки здійснили проти них ряд сухопутних і морських походів. У 1559 році Іван Грозний відправив морем «на кримські улуси» військо під командуванням Д. Адашева. Стрільці й козаки спустилися Дніпром «на малих човнах», проникли в Каркінітську затоку і шість тижнів, «ходячи понад їх (кримських улусів) берегом», захоплювали укріплення, звільняли полонених. 1588 року півторатисячний загін запорожців висадився в кількох місцях на узбережжі. Козаки оволоділи 17 поселеннями між Перекопом і Євпаторією.
Пізніше поблизу Шейхлара виникло поселення Ак-Мечеть (у перекладі з татарської — Біла Мечеть). Розростаючись, ці поселення злилися, і надалі в літературі і в документах населений пункт значиться то під однією, то під іншою назвою. У списку поселень Тарханкутського кадилика (судового округу) 1783 року воно згадується як Шейх-Джелар, на картах приблизно того ж часу — як Ак-Мечеть.
Після приєднання Криму до Росії царський уряд щедро роздавав землі знаті і високопоставленим чиновникам. Залишене татарами, напівзруйноване село Ак-Мечеть увійшло до Курман-Аджинської волості Євпаторійського повіту. На початку 1800 року сюди з центральних губерній були переселені державні селяни. У 20-х і 30-х роках у Ак-Мечеті селилися здебільшого вихідці з України. Очевидно, саме ці переселенці крайню західну частину півострова назвали спочатку Тарханським кутом, а згодом — Тарханкутом.
У 20-х роках XIX ст. 18 тис. десятин землі на березі Ак-Мечетської бухти придбав генерал-губернатор Новоросійського краю граф М. С. Воронцов. У його численних маєтках застосовувалася наймана праця. За користування житлом з селян брали по 8—12 крб. на рік, за випас корови — 1,25 крб. і т. п. Праця селянина, за тодішніми розцінками, оцінювалася 3—5 крб. на місяць. Дехто з мешканців користувався ділянками за восьму частку врожаю. Тільки у 1842 році граф одержав у помістях Ак-Мечеті і Перекопі понад 7 тис. пудів тонкорунної вовни, продаж якої становив неабияке джерело прибутку. Більша частина земель графа призначалась для випасу овець, верблюдів. Але, використовуючи дешеву найману працю, поміщик створював також виноградні (близько 80 тис. лоз) й тютюнові плантації, у бухті побудував кам’яну пристань, а на північ від неї — рибопідйомне обладнання (каравія), що спочатку називалося рибозаводом. Все це теж забезпечувало величезні прибутки. На час збирання врожаю робітників вербували на півдні Україна. Частина з них лишалася тут назавжди.
Після Кримської війни сюди переселилися селяни з Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній. 1859 року в Ак-Мечеті налічувалося 524 жителі. Частина мешканців села, що зовсім не мала землі, і після реформи 1861 року мусила, як і раніше, орендувати земельні ділянки й випаси на кабальних умовах. Навіть офіційні документи тих часів свідчать про тяжкі умови десятинників Ак-Мечеті. Так, з 1887 року скіпщина за ниву зросла від 1/8 до 1/6 частини врожаю, плата за випас корови збільшилася від 1,25 до 1,5 крб., доводилось сплачувати за випас свиней по 1 крб. Збереглися скіпщина за сіно, плата за домівку тощо. Як і раніше, десятинник мав зібрати, змолотити поміщикову частку, зерно доставити на вказаний поміщиком ринок, а сіно — на визначене ним місце. Потрібно було також відробляти за користування поміщицьким сільськогосподарським знаряддям, а брати його десятинникам доводилося часто, бо на 81 двір з населенням 531 чоловік у 1886 році було всього 53 плуги і дряпаки, косарок вони зовсім не мали.
Зростав приплив переселенців і сезонних робітників з густонаселених губерній країни, збільшувався попит на пшеницю. Враховуючи це, великі землевласники почали дедалі більше висівати цю культуру або здавати свої землі під посіви. 1886 року в маєтку нащадків Воронцова площа орних земель дорівнювала 8322 десятинам із загальної кількості 17 896 десятин сільськогосподарських угідь. Водночас з розширенням посівів зернових зростало поголів’я коней і великої рогатої худоби. Важливою галуззю господарства, як і раніше, залишалося вівчарство. На Карлівському озері окремі підприємці заснували соляний промисел. Щорічне добування солі становило тут близько 100 тис. пудів. На початок XX ст. Ак-Мечеть стала чималим пунктом вивозу солі й зерна. Малим каботажем звідси щорічно відправлялося понад 800 тис. пудів вантажів. 1908 року в селі побудували паровий млин.
Під час першої російської революції 1905—1907 рр. трудящі Тарханкута виступили проти самодержавства й поміщицько-буржуазної експлуатації. У квітні 1905 року селяни почали розорювати поміщицькі землі й виганяти свою худобу на панські пасовиська. Ні умовляння, ні погрози повітового справника не дали наслідків. Тоді губернські власті направили сюди каральну експедицію. Карателі побили багатьох селян шомполами, а села пограбували.
Становище селянської бідноти Ак-Мечеті після поразки першої російської революції погіршувалося. На 1 січня 1913 року в селі з 126 дворів лише один мав власну землю.
Населення зовсім не одержувало медичної допомоги, що призводило до великої смертності, особливо серед дітей. У 1882—1886 рр. на весь Євпаторійський повіт було 2 лікарі (завідуючий місцевою лікарнею і повітовий лікар). На кожного з них припадало по 152 населені пункти, де проживало 13,5 тис. чоловік. Лікар тільки випадково міг потрапити у таке далеке село, як Ак-Мечеть. Напередодні першої світової війни тут працювала лікарня на 14 ліжок, її обслуговували лікар і 2 фельдшери.
Лише в 60-х роках XIX ст. в Ак-Мечеті відкрилася дворічна церковнопарафіяльна школа. Приміщення свого вона не мала. 1886 року в ній навчалося 23 хлопчики і 6 дівчаток, хоч у селі всього налічувалося 62 чоловіка, що трохи вміли читати і писати, з них жінок — З7. Через те, що й діти використовувалися на сільськогосподарських роботах, заняття в школі звичайно розпочиналися у другій половині вересня, а закінчувалися на початку квітня. На утримання школи виділялися мізерні кошти. 1873 року, наприклад, фонди шкільної бібліотеки збільшилися лише на 16 книжок. На початку 1900-х років земство відкрило в Ак-Мечеті замість церковнопарафіяльної школи однокласне училище, де навчали чотирьом діям арифметики, читанню й закону божому. 1907 року училище реорганізували в трирічну школу, але умови для занять залишалися ті ж самі: вчителеві доводилося працювати в одній класній кімнаті з усіма учнями.
В роки першої світової війни посівні площі й поголів’я худоби в Ак-Мечеті значно зменшилися. Через нестачу робочих рук занепали соляні й рибні промисли.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року селяни, які працювали в маєтку Ак-Мечеть, відмовилися укладати угоди на оренду землі і сплачувати гроші за наділи й присадибні ділянки. Бідняки навколишніх сіл захопили посіви пшениці, що належали поміщикові Попову. Солдатів, які були надіслані «для наведення порядку», селяни зустріли вилами й сокирами.
З великою радістю трудящі Ак-Мечеті довідалися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 14 січня 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Створено ревком, який очолив селянин Євпаторійського повіту більшовик А. Туровець. Ревком конфіскував землі поміщиків і розподілив їх між трудящими селянами, бідноті допомагав придбати реманент та насіння. З настроєних по-більшовицькому солдатів, які повернулися з фронту, та місцевих бідняків був сформований червоногвардійський загін на чолі з С. Капелюжним. Загін став опорою ревкому.
Наприкінці квітня 1918 року в селі висадився німецький десант, а згодом прийшли білогвардійці, які розстріляли членів ревкому братів І. Ситника й В. Ситника. У червні вони вчинили прилюдну розправу над багатьма селянами. Під шомполами померли Ф. Ковиркова, Р. Шарпило.
Але репресії не залякали трудящих. Багато місцевих жителів вступило до Євпаторійського партизанського загону «Червоні каски». А коли загін розгромили білогвардійці, акмечетці продовжували боротьбу в своєму районі. У квітні 1919 року в Ак-Мечеті відновлено Радянську владу, але під натиском переважаючих сил ворога частинам Червоної Армії у червні довелося відступити.
В середині листопада 1920 року село було остаточно визволене від врангелівців. За роки інтервенції і громадянської війни його господарство занепало: зменшилися посівні площі, знизилась урожайність, майже не лишилося робочої худоби й сільськогосподарського реманенту. Особливо тяжко доводилось бідноті. А тим часом куркулі розширили свої земельні ділянки й сади, зберегли робочу худобу й овець.
18 листопада 1920 року відбулися загальні збори селян, на яких створено сільський ревком у складі 5 чоловік. Згідно постанови Кримревкому від 8 січня 1921 року волості були ліквідовані і утворено Євпаторійський повіт, до якого входило три райони, у т. ч. й Ак-Мечетський. 9 лютого створено Ак-Мечетський районний ревком з відділами управління, соцзабезпечення, народної освіти, земельним, а також райпродкомісаріатом, військовим комісаріатом. Головою його став член РКП(б) з 1918 року, колишній політпрацівник 30-ї дивізії Вахранєв.
22 лютого 1921 року в селі почав працювати Ак-Мечетський райком партії, оформилися 2 партосередки (8 членів партії і один кандидат у члени партії) і комсомольський осередок. У грудні 1922 року в Ак-Мечеті вже налічувалось 14 членів партії і 2 кандидати в члени партії. Комсомольський осередок об’єднував 10 комсомольців.
Члени ревкому й комуністи втілювали в життя декрети Радянського уряду. Селяни одержали по 8—9 га землі на кожного члена сім’ї. Але для обробітку цих ділянок вони не мали тяглової сили й реманенту, тому багато хто відмовлявся від наділів. Цим скористалися куркулі, які незаконно привласнювали селянські наділи. За «допомогу» інвентарем чи тяглом куркулі стягували з бідняків високу плату або змушували їх відробляти на своїх нивах. Під час голоду місцеві багатії скуповували за безцінь у селян рухоме й нерухоме майно, укладали кабальні угоди. Завдяки великій роз’яснювальній роботі комуністів у ревком надійшло 20 заяв від селян з проханням розірвати кабальні угоди з куркулями.
6 серпня відбулися вибори Ак-Мечетської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Комуністи роз’яснювали населенню політику Радянської влади, розподіляли серед найбіднішого селянства позики, боролися з тими, хто порушував порядок збирання продподатку, із спекуляцією тощо. Для боротьби з куркульством в Ак-Мечеті було сформовано комуністичний загін. Організовано комітет боротьби з голодом. До жовтня 1922 року в селі відкрили 2 пункти харчування для 850 дітей і 119 дорослих.
Наприкінці 1922 року виникло Ак-Мечетське сільськогосподарське товариство, а через рік воно вже налічувало 284 господарства. На початку 1924 року засновано сільське споживче товариство з 98 чоловік.
1923—1924 рр. виявилися важкими для села: не було насіння для весняної сівби, не вистачало тяглової сили. З 4 тис. овець лише восьма частина належала біднякам і середнякам, решта — 16 куркульським господарствам. До сільради пролізли куркулі, які всіляко ущемляли інтереси бідноти. У відповідь на це 90 бідняцьких господарств зажадали, щоб їм виділили землю в окреме земельне товариство.
Завдяки роботі комуністів і місцевих активістів 1926 року було обрано новий склад Ради, який, спираючись на бідноту, розгорнув боротьбу за соціалістичне перетворення села. Цьому перешкоджали куркулі, вдаючись навіть до терору проти радянських активістів. Так, 1927 року з-за рогу було вбито комуніста, колишнього комісара Кримського оперативного відділу, а з 1923 року — оперуповноваженого в Ак-Мечеті М. Сентябрева. Проте зупинити процес соціалістичного будівництва вороги не могли.
Ак-Мечетські комуністи проявляли піклування про культурний розвиток трудівників села. Тут працювала початкова школа, в якій навчалося 93 учні, хата-читальня, 40 постійних слухачів мала школа-пересувка для ліквідації неписьменності, де заняття відбувалися чотири рази на тиждень.
У квітні 1928 року в Ак-Мечеті організовано два ТСОЗи: «Початок» і «Новий шлях». На їх базі в 1930 році створено 2 артілі: рільничу «Початок» (вона об’єднувала майже половину господарств села, першим її головою був обраний двадцяти-п’ятитисячник з Ленінграда Кравцов) і рибальську «Шлях до комунізму» (до неї входило 25 господарств).
Згодом колгосп «Початок» став великим багатогалузевим господарством. Так, 1940 року в ньому було 205 корів, 209 коней, близько 7 тис. овець, 5 вантажних автомашин. У 1939 році прибуток артілі становив близько 1 млн. крб. В організаційно-господарському зміцненні колгоспу велику роль відіграла Ак-Мечетська МТС, створена в травні 1935 року. Тут налічувалося 96 тракторів і 36 зернових комбайнів, 56 трикорпусних плугів та чимало іншої техніки. Обслуговуючи 18 колгоспів району, МТС обробляла понад 18 тис. га землі, насаджувала ліси. За виробничі досягнення МТС і колгосп «Початок» у 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 18 колгоспників стали стахановцями. Розвивалася місцева промисловість. 1941 року промкомбінат об’єднував каменоломні, де добували камінь-черепашник і камінь бутовий, цехи виробництва безалкогольних напоїв, вапна, збирання морських черепашок, майстерні обозоремонтні, авторемонтні, валяльні, вулканізації, побутового ремонту, швацьку тощо.
Міцніло господарство — поліпшувався добробут трудящих, зростали прибутки колгоспників. 1939 року на трудодень вони одержали по 3 кг пшениці і по 3 крб. 40 коп. грішми. За роки довоєнних п’ятирічок Ак-Мечеть перетворилася на великий населений пункт, з 1935 року — центр району. Змінився зовнішній вигляд села, побут населення. До 1940 року вже були споруджені нові адміністративно-господарські будинки, 2 магазини, їдальня, лазня, перукарня. Колгоспна електростанція забезпечувала струмом виробничі й побутові потреби населення. Головні вулиці села були забруковані. Велика увага приділялася озелененню.
Медичну допомогу жителям подавали в лікарні з стаціонарним відділенням на 70 ліжок, де працювало 4 лікарі, 2 фельдшери, 4 медичні сестри. Для дошкільнят відкрили дитясла і дитсадок на 95 місць. 575 дітей вчилися в середній школі, їх навчали 22 вчителі. Працювали клуб на 250 місць із стаціонарною кіноустановкою, 2 бібліотеки з фондом 14 200 книжок. З 1935 року видавалася районна газета «Колхозный путь».
Але мирну працю радянських людей перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини на Країну Рад. 236 жителів села пішли на фронт. Наприкінці червня 1941 року в райцентрі створено винищувальний батальйон для боротьби з ворожими парашутистами. У липні сформовано 3 батальйони народного ополчення чисельністю тисячу чоловік. Колгоспи передали Червоній Армії майже всю свою техніку і кращих коней.
З наближенням фронту з села евакуювали цінності, худобу, сільськогосподарський реманент. До Краснодарського краю вивезли близько 6 тис. колгоспних овець. Бібліотекар В. А. Тихонова поскладала в діжки і ящики найцінніші книжки і закопала в саду. Після визволення села, в квітні 1944 року, вони знову з’явилися на полицях бібліотеки.
1 листопада 1941 року німецькі окупанти захопили село. Фашисти розстріляли 5 радянських військовополонених і 15 чоловік мирного населення, 187 жителів вивезли до Німеччини. Ще у вересні в Ак-Мечеті почав створюватися з партійних, радянських і господарських працівників села та району партизанський загін. Спочатку в ньому налічувалося 80 чоловік. Командиром його призначено К. Н. Калашникова, комісаром — А. К. Кочового, начальником штабу — В. П. Яковлева. Згодом до нього влилося 50 червоноармійців, які вирвалися з оточення. Загін діяв у складі 4-го партизанського району разом з Севастопольським. 18 листопада 1941 року партизани здійснили першу операцію: на шляху, що вів з села Кокозів (тепер Соколине) на гору Ай-Петрі, вони підірвали 2 автомашини, вбили 11 фашистів. У п’ятигодинному бою з каральним загоном чисельністю 1000 гітлерівців партизани Ак-Мечетського й Севастопольського загонів знищили 53 і поранили 85 карателів. У січні—лютому 1942 року патріоти діяли на шосе Ялта—Севастополь. У березні загін здійснив ряд вдалих наскоків на склади й транспорти ворога, поповнившись зброєю і боєприпасами. У травні група А. Т. Ткачова пошкодила 76-жильний польовий провід на відстані 7 км. За 7 місяців свого існування загін здійснив чимало бойових операцій, знищивши багато живої сили і техніки ворога. 20 партизанів — членів партії — загинули в боях. Серед них колишній голова Ак-Мечетської сільради І. К. Сокольський і працівник райздороввідділу, відважний партизан Б. В. Чос, Сили загону танули. Не вистачало продовольства. 29 квітня 1942 року рештки Ак-Мечетського загону влилися в об’єднаний Ялтинський загін.
У березні 1944 року, коли командування 4-го Українського фронту готувалося до визволення Криму, для утворення маневреної бази з Геленджика направили групу торпедних катерів під командуванням капітана 2-го рангу В. Т. Проценка. Один з них був підбитий ворожою артилерією в районі Ак-Мечетської бухти і почав тонути. Фашистам вдалося схопити тяжкопораненого старшину 2-ї статті В. Я. Агафонова. Вони довго катували його, намагаючись довідатися про плани радянського командування. Відважний моряк не сказав ні слова. Фашисти по-звірячому вбили старшину і кинули в рів. Уночі жителі села І. Скрипка і М. Кукол поховали патріота. 28 квітня 1944 року І. Скрипка і М. Кукол були нагороджені Почесними грамотами Чорноморського флоту. Іменем В. Я. Агафонова названо вулицю селища.
14 квітня 1944 року Ак-Мечеть визволили воїни 262-го полку 87-ї гвардійської стрілецької дивізії 2-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту.
Відважно билися 899 жителів Ак-Мечеті на фронтах Великої Вітчизняної війни. М. Д. Кудря, який напередодні війни закінчив Качинську авіаційну школу, збив 10 літаків ворога. За бойові подвиги його було двічі нагороджено орденом Червоного Прапора. 16 квітня 1943 року в повітряному бою з чисельно переважаючим ворогом в районі Новоросійська М. Д. Кудря загинув. За мужність і відвагу, виявлені під час повітряних боїв, Указом Президії Верховної Ради від 24 травня 1943 року він посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 271 акмечетець віддав своє життя за свободу й незалежність Батьківщини.
Жителі Чорноморського шанують пам’ять полеглих у боротьбі з фашистами. В центральному сквері їм споруджено пам’ятник. На могилі начальника штабу берегової оборони Головної бази полковника Є. Т. Просянова, який загинув 20 жовтня 1941 року, споруджено обеліск. Нині в селищі живуть і трудяться 480 учасників Великої Вітчизняної війни.
За час окупації господарство села занепало: фашисти забрали весь насіннєвий фонд, зруйнували 40 проц. житлового та адміністративного фонду. Загальні збитки, завдані загарбниками, становили 267 млн. крб. У колгоспі «Початок» лишилося тільки 175 чоловік працездатних.
Після вигнання окупантів одразу ж відновили роботу райком партії, райвиконком і сільська Рада. У квітні 1944 року Ак-Мечеть перейменовано на селище Чорноморське. Потрібно було багато сил і енергії трудящих, копіткої організаційної роботи райкому партії і райвиконкому, щоб відродити його економіку. Передусім були відбудовані МТС, колгоспи, молокозавод, пекарня, 3 школи, лікарня, бібліотека. Ремонтувалася сільськогосподарська техніка. Ковалі МТС В. А. Ступак, Є. Жуков, Н. Антипов виконували норми на 150—175 процентів.
Першу післявоєнну посівну провели за участю військових частин, які визволяли населений пункт. З осінніми польовими роботами 1944 року колгоспники артілі «Початок» упоралися успішно. У стислі строки вони зібрали урожай, заготовили посівний матеріал на весну. План осінньої посівної колгосп перевиконав на 40 проц. З допомогою держави, трудящих братніх республік відроджувалося й розвивалося громадське тваринництво. На початок 1945 року в артілі було 54 робочих коней, 172 голови великої рогатої худоби, 34 свині, 1055 овець. Колгоспники збудували кошару для овець, пташник. Колгосп почав перевиконувати плани поставок тваринницької продукції державі. У селищі відкрилася їдальня, розширилася мережа кооперативної торгівлі, почали працювати шевська й кравецька майстерні, перукарня, стали до ладу ковбасний, шкіряний і миловарний цехи райпромкомбінату. Протягом 1948—1950 рр. У Чорноморському зведено 20 будинків і 8 квартир для 30 родин переселенців, що прибули сюди на постійне проживання.
Для дальшого економічного розвитку селища велике значення мало об’єднання в 1950 році сільськогосподарських артілей «Початок», ім. О. М. Горького і «Заповіти Ілліча» в один колгосп «Більшовик» з центральною садибою в Чорноморському. До 1953 року колгосп «Більшовик» економічно зміцнів, у ньому налічувалось понад 800 голів великої рогатої худоби, 315 свиней, 7300 овець, близько 3 тис. штук птиці. Господарство мало 23 автомашини. Тоді ж центральну садибу колгоспу «Більшовик» перемістили в новозбудоване село Новосільське.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1956 року Чорноморське перетворено в селише міського типу. Тут виникли нові підприємства, зміцніло господарство риболовецького колгоспу «Шлях до комунізму», 2 бригади якого на 1970 рік були оснащені 8 мотофелюгами і 6 ставними неводами.
Нині в селищі діють близько 50 різних підприємств і установ, де трудяться понад 2,5 тис. робітників і службовців. Чорноморське стало одним з центрів газодобувної промисловості Криму. 1963 року геологи Чорноморської дільниці Кримнафтогаз-розвідки відкрили Глібівське родовище газу, запаси якого становлять понад 4 млрд. куб. метрів. Звідси 1966 року блакитне паливо газопроводом почало надходити до Сімферополя, а згодом і Севастополя. На дільниці — 280 робітників та службовців. Підприємство оснащене найновішою технікою. Чорноморські геологи здійснюють розвідку газоконденсатних родовищ Західно-Октябрської і Карлавської площ. 1971 року вперше на Чорному морі почала працювати дільниця №3 експедиції глибокого морського буріння. Бригада № 2, яка трудиться на Родниківській площі (її очолює комуніст А. П. Рибалкін), у змаганні, що розгорнулося до 51-ї річниці Жовтня, завоювала друге місце в республіці. Це колектив комуністичної праці.
1967 року в селищі почав діяти госпрозрахунковий цех Київського дослідного заводу торговельного устаткування. З 1 січня 1969 року він перетворений на завод торговельного устаткування. Продукцію цього підприємства — легкі збірно-розбірні магазини, кафе, бари, павільйони, обладнання для магазинів — охоче купують торговельні організації області і республіки. Завод торговельного устаткування випускає щорічно продукції на 1 млн. карбованців.
Значних успіхів досяг молокозавод. Щорічно він дає товарної продукції на суму близько 10 млн. крб. Тут освоєно виробництво лиманського сиру, молока і сметани з підвищеним процентом жирності.
З розвитком у районі виноградарства в селищі 1968 року збудовано винозавод, продукція якого іде в Москву, Ленінград, Мінськ, Казахстан, Донбас та інші міста і райони країни. До 1970 року на винозаводі введено в дію головний корпус, апаратний і коньячний цехи, котельню, побутові приміщення.
Чорноморська МТС 1958 року реорганізована в PTC. а у жовтні 1961 року — в об’єднання «Сільгосптехніки». Тут працює ремонтна майстерня, виконується великий обсяг механізованих робіт на полях і в тваринництві. В об’єднанні трудяться 205 чоловік.
Одним з передових підприємств селища є інкубаторно-птахівнича станція, що забезпечує курчатами господарства Чорноморського і Роздольненського районів. У соціалістичному змаганні кілька років підряд вона посідає перше місце в області, у 1967 і 1968 роках станція удостоєна дипломів ВДНГ СРСР.
125 чоловік трудяться в райпромкомбінаті. За останні роки значно зріс обсяг його валової і товарної продукції. 1968 року він перейшов на нову систему планування й економічного стимулювання.
Широко розгорнулося соціалістичне змагання в Чорноморському на честь 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. До обласної книги трудових звершень у 1972 році занесено колектив Чорноморської партії Євпаторійської експедиції глибокого буріння, який виконав річний план проходки на 108,9 проц., зменшив собівартість робіт на 23,5 проц., підвищив продуктивність праці на 17 проц., зекономив матеріалів на 65 тис. крб., і колектив районного побутового комбінату, працівники якого виконали річний план реалізації продукції на 102 проц., план товарообігу — на 102,2 проц., план прибутку— на 109,4 проц. Ці підприємства нагороджені ювілейними вимпелами райкому партії і райвиконкому.
У селищі 26 бригад комуністичної праці, 29 бригад виборюють це звання. На підприємствах трудяться 500 ударників комуністичної праці. 261 передовик виробництва удостоєний орденів і медалей Радянського Союзу, серед них ордена Леніна — бригадир риболовецької бригади І. С. Щербина, шеф-кухар ресторану П. В. Талпа, ордена Жовтневої Революції — тракторист райоб’єднання «Сільгосптехніки» Н. С. Кошман, ордена Трудового Червоного Прапора — начальник управління сільського господарства райвиконкому І. А. Кравець і зоотехнік того ж управління К. А. П’ятибрат, голова райспоживспілки А. Ф. Плахов. Медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» нагороджено 230 жителів селища.
Значно поліпшився добробут населення Чорноморського. Про це свідчить і сума вкладів у місцевих ощадних касах: 1972 року вони становили понад 22 млн. крб.
Змінився зовнішній вигляд селища, з’явилися три-, п’ятиповерхові будинки. Упорядковано набережні, пляж, заасфальтовано й електрифіковано вулиці, проведено водогін, розбито квітники, сквери, насаджено дерева й чагарники вздовж вулиць.
Все населення Чорноморського бере активну участь у благоустрої селища. Працівники «Заготзерна» М. Алімов, І. Кисельова і Є. Сидоренко звернулися до мешканців із закликом кожному відробити 50 годин на упорядкуванні населеного пункту. Селищна Рада організувала недільники, на яких були закладені 2 парки й кілька скверів. У суботнику, присвяченому 100-річчю від дня народження В. І. Леніна, взяло участь 2695 чоловік. Протягом дня було висаджено 2 тис. дерев, 1380 кущів, впорядковано 10,5 га парку. У квітні 1973 року на суботник вийшло 3236 чоловік, вони виконали робіт на суму близько 2 тис. карбованців.
Методом народної будови силами колгоспів «Більшовик», «Шлях Леніна», «Маяк» і радгоспу «Прибережний» 1968 року за 10 км від селища збудовано ретранслятор; це дало змогу жителям Чорноморського дивитися передачі центрального й республіканського телебачення. У 150 будинках селища засвітилися голубі екрани. За роки восьмої п’ятирічки більш як утричі подовжилася телефонна лінія, кількість абонентів досягла 1110.
У Чорноморському працює побутовий комбінат з майстернями пошиття одягу, ремонту взуття й предметів домашнього вжитку, прокатним пунктом, пральнею, перукарнею, фотографією. Торговельна мережа селища налічує 12 продовольчих, 10 промтоварних, книжковий магазин, 4 книжкові кіоски. Є колгоспний ринок.
Охорону здоров’я населення забезпечує районна лікарня на 145 ліжок, в ній трудяться 25 лікарів і 98 чоловік середнього медперсоналу. Лікар-педіатр В. Г. Кравець нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. В лікарні працюють відділення: поліклінічне, терапевтичне, дитяче, хірургічне та ін. Є рентгенологічний, флюорографічний кабінети, аптека. Велику роботу проводить санепідстанція.
Для дітей дошкільного віку в селищі побудовано 4 дитячі садки на 600 місць. 1968 року відкрито дитсадок № 2 «Сонечко» з санаторною групою (на утриманні держави), а в 1972 році — дитячий садок № 3 «Оленка».
В селищі є середня й восьмирічна ніколи, в яких 140 учителів (серед них — кавалер ордена Трудового Червоного Прапора В. В. Черні) навчають 1037 учнів. При Чорноморській середній школі працює клуб інтернаціональної дружби. Учні листуються зі своїми ровесниками з Польщі, НДР, Чехословаччини, Монголії, з учнями братніх республік Радянського Союзу. До 50-річчя утворення СРСР в школі відбувалися тижні республік. Міцні зв’язки встановилися між учнями Чорноморської восьмирічної школи і трудівниками Московського автозаводу ім. Ленінського комсомолу. Ось уже третій рік понад 300 дітей робітників заводу влітку відпочивають у селищі на березі Чорного моря. Підприємство ж допомагає школі ремонтом, у зміцненні матеріальної бази. Так, допомога, яку подав автозавод 1973 року, обчислюється сумою 24 тис. крб. Понад 40 випускників шкіл, що закінчили вузи, повернулися на роботу до селища.
1968 року в Чорноморському відкрито музичну школу з класами фортепіано, баяна, акордеона. В 1972 році в ній навчалося 130 учнів, викладало 11 педагогів.
При районному будинку культури створено 7 гуртків художньої самодіяльності: хоровий, танцювальний, драматичний, художнього читання, духовий, дитячий, музичний, агітбригада. Ними керують 9 спеціалістів з середньою спеціальною освітою. Працюють курси крою й шиття, в’язання та машинопису. 1968 року драматичному колективу Чорноморського будинку культури присвоєно звання театру народної творчості. На честь 50-річчя утворення СРСР в Чорноморському проведено фестиваль самодіяльного мистецтва, в якому взяло участь 129 колективів художньої самодіяльності. Дипломантом фестивалю став хоровий колектив будинку культури.
1968 року в райцентрі при клубі ДТСААФ відкрито кімнату бойової слави, куточки бойової і трудової слави створено на багатьох підприємствах селища.
Три бібліотеки з книжковим фондом понад 53 тис. томів —до послуг мешканців селища. 5-тисячним тиражем виходить районна газета «Черноморская заря». Жителі селища передплатили на 1973 рік близько 7 тис. примірників газет і журналів.
Значну допомогу у виховній роботі партійним і радянським організаціям надає районна організація товариства «Знання». 5 його первинних організацій налічують 120 членів. У Чорноморському діють 5 народних університетів, в них — 3700 слухачів. Активно діють жіноча рада, 19 добровільних народних дружин, на кожному підприємстві є комісії сприяння сім’ї і школі. У селищі — 2 кінотеатри.
У Чорноморському створено добровільне спортивне товариство «Колос», є 4 великі спортивні колективи: заводу торговельного устаткування, нафторозвідки, «Сільгосптехніки» і споживчої кооперації. Вони об’єднують у своїх лавах понад 300 спортсменів. На всіх великих підприємствах селища споруджено спортмайданчики. Військово-спортивну роботу проводить Чорноморська організація ДТСААФ, що налічує в селищі 39 первинних організацій.
В авангарді всього громадсько-політичного життя селища йдуть 32 первинні партійні організації, які об’єднують у своїх лавах 513 членів КПРС. Надійними помічниками партійних організацій у боротьбі за піднесення економіки й культури є 520 юнаків та дівчат, які перебувають на обліку у 22 первинних комсомольських організаціях.
У складі селищної Ради працює 69 депутатів, з них 33 комуністи, 11 комсомольців, 28 жінок. Вони постійно дбають про задоволення побутових і культурних потреб трудящих, про благоустрій селища. Бюджет Ради на 1973 рік становив 293 тис. крб., з них на благоустрій селища виділено 40 тис. крб., на капітальний ремонт жител — 21,6 тис. крб., на ремонт шляхів — 40 тис. карбованців.
Невпізнанно змінилося й виросло за роки Радянської влади Чорноморське, в минулому глухе, закуткове село. Ще кращим й упорядкованішим стане воно за роки дев’ятої п’ятирічки. Його трудівники достойно відзначили 50-річчя утворення СРСР і разом з усім радянським народом йдуть назустріч новим звершенням.
В. В. КАЗАКОВ, П. Д. ПІДГОРОДЕЦЬКИЙ, О. В. СОБОЛЕВА