Азовське, Джанкойський район, Кримська область
Азовське — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване за 20 км на південний схід від районного центру, залізнична станція на лінії Джанкой— Керч—Феодосія. Населення — 4,4 тис. чоловік.
Територія селища була заселена ще за доби бронзи III—II тис. до н. е. Про це свідчать знахідки кремінних знарядь праці та матеріали розкопок 15 курганів, розташованих у найближчих околицях Азовського. Тут же трапляються поховання ранніх скіфів (V—IV ст. до н. е.) та кочівників-половців, які жили в степах Північного Криму у X—XII століттях.
На час приєднання Криму до Росії (1783 р.) на місці сучасного населеного пункту було невелике татарське село Кялей, Колай (в перекладі — зручне). 1798 року в Колаї налічувалося 16 чоловік населення, а 1865 року — 8 дворів з 25 жителями.
Біднота Колая змушена була орендувати землю у поміщиків з половини врожаю. Крім того, зерно разом з соломою скіпщик-селянин доставляв у вказане господарем місце, найчастіше туди, де його можна було збути (Джанкой, Курман та ін. пункти). Більшість селян не мала робочої худоби для обробітку землі.
На початок XX ст. в селі налічувалося 26 дворів з населенням 124 чоловіка. 8 дворів зовсім перестали займатися сільським господарством і працювали на промислах. Решта орендувала у поміщиків 396,6 десятини землі (за гроші або з частини врожаю). 7 з них засівали по 15—20, а деякі до 40 десятин. У супрязі обробляли ниву 14 дворів (232 десятини), своєю худобою — 4 (115 десятин), 4 господарства використовували найману робочу силу. Про розшарування селянства свідчить і нерівна забезпеченість господарств Колая робочою худобою. Безкорівними були З родини, без робочої худоби — 4, у 2 господарствах було по 9 голів робочої худоби. Щодо реманенту, то в Колаї 1900 року його мали лише 17 господарств.
Коли відкрився залізничний рух на Феодосію (1892 р.), Колай став залізничною станцією і входив до 4-ї дільниці Лозово-Севастопольської залізниці.
Робітники станції Колай підтримували зв’язки з джанкойськими залізничниками. Разом з джанкойцями вони приєдналися до Жовтневого всеросійського політичного страйку. Того ж 1905 року місцеві жителі подали матеріальну допомогу страйкуючим портовим робітникам Феодосії.
Страйки робітників, виступи солдатів та матросів, агітація революційно настроєної інтелігенції сприяли пробудженню свідомості селян. У травні 1905 року селяни Колая та інших сіл вимагали землі та ліквідації системи кабальної оренди. Багато мешканців села вступило до місцевого відділення всеросійської селянської спілки. 20 листопада 1905 року делегати від колайських селян взяли участь у зборах селян у Джанкої, що висунули губернським властям як економічні, так і політичні вимоги.
На початку XX століття значно збільшився вантажооборот станції Колай. Так, 1910 року він досяг 1 млн. пудів хліба. Тут з’явилося до десяти торговельних підприємств. Розросталося й село, зводилися нові будинки багатіїв та з’явилися халупи, де тулилися біднота й сезонники. 1904 року відкрилася двокласна церковнопарафіяльна школа, в якій один учитель навчав 33 учнів. Лікарні не було, Колай входив до Джанкойської лікарської дільниці (у числі 46 сіл, селищ, економій).
Про повалення самодержавства першими дізналися в Колаї станційні телеграфісти й розповіли про це населенню. Та даремними були сподівання бідноти одержати землю. Нова буржуазна влада не вживала будь-яких заходів до поліпшення становища трудящих.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції трудівники Колая прилучилися до активного політичного життя. Радянську владу їм допомогли встановити феодосійські червоногвардійці, що розгромили ешелон з ескадронцями (солдатами Кримського кінного полку), який прямував до Феодосії. 14 січня 1918 року створено Колайський ревком. Проте він не встиг багато зробити: Крим захопили війська кайзерівської Німеччини. У другій половині квітня 1918 року на станції Колай вів бої 1-й чорноморський загін під командуванням І. Ф. Федька, що відступав під натиском кайзерівців та загонів татарських буржуазних націоналістів. Німецьких окупантів змінили англо-французькі інтервенти. Вони та білогвардійці, що з’явилися з ними, запровадили режим кривавих насильств, катувань і розстрілів. Після вигнання Червоною Армією англо-французьких загарбників трудящі Колая, як і трудящі всього Криму, боролися проти білогвардійських військ Денікіна та Врангеля.
13 листопада 1920 року червоноармійські частини визволили Колай від врангелівців. Незабаром в Ак-Шеїхській волості, до якої входило село, був створений волревком, а в грудні — Колайський сільський ревком. Його головою став місцевий селянин-бідняк М. І. Дикий. Ревком облікував націоналізовану у поміщика І. Карашайського землю, а також посівний матеріал та реманент. Землю на посів ділили за трудовою нормою між наймитами, безземельними та малоземельними селянами. Безкінним селянам та родинам червоноармійців допомагали орати й засівати лани. На одному із сходів трудящі вирішили: «Засіяти всю земельну площу, щоб не пропав жоден пуд зерна, щоб кожний селянин міг прогодувати себе і дати тим, хто працює на фабриках і заводах, хто захищає нас від ворогів-капіталістів». Для поліпшення матеріального становища трудящих ревком розподіляв пшеницю та ячмінь серед тих, хто найбільше потребував (по 5—10 пудів на родину). В домівки, що стояли пусткою, переселялися біднота і родини червоноармійців, їм завозилося паливо.
Трудящі палко підтримували Радянську владу. Так, наприкінці квітня 1921 року, прослухавши лекцію представника Кримревкому про поточний момент, 200 чоловік присутніх ухвалили: «…Ми, громадяни станції Колай, політику Радянської влади вважаємо правильною… Хай живе Радянська влада та її вождь Ленін!». Комуністи села, що входили до Ак-Шеїхського партійного осередку, та ревком у лютому 1921 року організували збір коштів на допомогу шахтарям Донбасу. Більшість мешканців Колая — незаможні селяни, робітники млина, зсипного пункту, залізниці брали активну участь у суботниках на залізничній станції, де навантажували камінь на платформи. 1925 року прийняла перших хворих нова лікарня, що обслуговувала і сусідні села. Працювали сільська школа першого ступеня, в трьох класах якої навчалося близько 50 дітей, хата-читальня.
Колайський партійний осередок створено 15 лютого 1925 року в складі 10 чоловік, очолив його В. Батенін. Велику допомогу комуністам у їх повсякденній масово-політичній роботі подавали комсомольці та молодь. Ще в 1922—1924 рр. організувалася група, а в 1925 році — осередок комсомолу. Комсомольці брали активну участь у громадському житті села, боролися за новий побут, за ліквідацію неписьменності. Активіст Колайського осередку Ф. І. Приходько став сількором. У його статтях, що друкувалися в газетах «Беднота» та «Красный Крым», викривалися антирадянські вчинки куркулів. 28 березня 1928 року комсомольця вбили куркулі.
Господарським та культурним будівництвом на селі керувала обрана 1921 року сільська Рада, у складі якої було 15 депутатів, у т. ч. один комуніст та два комсомольці. Основна маса селян — бідняки та середняки, не забезпечені достатньою мірою тягловою силою та машинами, не могли обробити одержані від Радянської влади ділянки. 210 жителів Колая (із загального числа 500) працювали на ремонтних роботах, на залізничній станції, теслювали, кравцювали. Рада, комуністи та комсомольці проводили серед селян велику роботу, пропагуючи колективні форми господарювання 4 квітня 1930 року збори селян Колая ухвалили організувати сільськогосподарську артіль ім. Ворошилова. 1930 року члени цієї артілі посіяли 84,5 га озимини, 90 га яхменю, 42 га кукурудзи. У створеному того ж року колгоспі ім. 8 Березня було засіяно 629 га пшеницею, ячменем, кукурудзою та сорго. На 1933 рік колективізація в селі завершилася.
Велику роль у зміцненні колективних господарств відіграла МТС, створена 1931 року. Незабаром вона вже обслуговувала понад 200 колгоспів Джанкойського району. 1933 року МТС мала 97 тракторів. Політвідділ, створений при машинно-тракторній станції (січень 1933), сприяв значному пожвавленню масово-політичної та господарсько-організаційної роботи як у самому Колаї, так і в колгоспах, які обслуговувала Колайська МТС. У 1933 році комуністи політвідділу допомогли покласти край агітації класових ворогів за вихід з колгоспу. У квітні 1933 року вони виступили проти розбазарювання громадської худоби. Працівники політвідділу допомогли відкрити в Колаї 3 будинки колгоспника. Створені в МТС комсомольські тракторні бригади йшли в перших лавах соціалістичного змагання. Комсомольці обробляли по 180—232 га землі на один трактор при середньому виробітку по МТС — 159 гектарів.
Трудівники Колайської МТС показували приклади ударної роботи. У 1938 році серед її працівників налічувалося 32 стахановці. 1940 року 12 трактористів були затверджені учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а бригадир тракторної бригади І. Т. Гладков, який виробляв на колісний трактор по 890 га, занесений до Книги пошани Виставки.
Від 1935 року, коли Колай став районним центром, він починає швидко зростати. До 1940 року його населення досягло 1607 чоловік. У селі діяла трикотажна фабрика, де працювали 76 робітників, ремонтні майстерні МТС, майстерні побутового обслуговування. Крім того, були борошномельний завод, хлібоприймальний пункт, невеликий винозавод, м’ясо-молочний комбінат (став до ладу 1938 року). Важливе місце в економіці Колая посідали елеватор та залізнична станція, через яку транспортувалася велика кількість хліба в промислові центри країни.
Колайська сільрада приділяла велику увагу благоустрою села. Було пущено електростанцію. 1938 року став до ладу радіовузол, встановлено близько 300 радіоточок. Трудящі розбили парк культури та відпочинку, озеленили вулиці. У довоєнні часи тут налічувалося 7 магазинів, 2 їдальні. У поліклініці працювали 2 лікарі та 5 чоловік середнього медичного персоналу. Споруджено пологовий будинок на 10 місць.
1937 року в новому будинку відкрилася середня школа, де 22 вчителі навчали 528 дітей. При районному будинку культури працювали різні гуртки художньої самодіяльності, а також бібліотека. Крім того, в Колаї були ще клуб на 350 місць та бібліотека з фондом книг і журналів 7920 примірників. Виходила районна газета «За большевистские колхозы». Райвиконком накреслив перспективи дальшого впорядкування села, розвитку його економіки: в 1940—1941 рр. збудувати молокозавод, цегельно-черепичний завод, фарбувальний цех трикотажної фабрики. Здійсненню цих планів перешкодив раптовий напад фашистської Німеччини на СРСР.
Трудівники Колая не шкодували сил, щоб допомогти Червоній Армії й внести свій вклад у боротьбу з агресором. 22 червня 1941 року відбулися мітинги трудящих. Уже в перший день війни до Червоної Армії пішло багато жителів села, серед них 45 трактористів та комбайнерів. Для боротьби з ворожими парашутистами і диверсантами створено винищувальний та два батальйони народного ополчення. На 19 липня 1941 року до народного ополчення Колайського району записалися 2501 чоловік, у т. ч. 59 комуністів та 86 комсомольців. Жителі села взяли участь у будівництві оборонних укріплень, щілин, ровів, окопів. Створено групи сандружинниць та самооборони. Проявом патріотизму трудящих було внесення заощаджень до фонду оборони. Робітники трикотажної фабрики здали у фонд оборони країни 5465 крб., службовці Колайської філії Держбанку — 530 крб. і зібрали подарунки для бійців Червоної Армії.
31 жовтня 1941 року гітлерівські війська окупували залізничну станцію Колай, а 1 листопада — село. Фашистська жандармерія жорстоко розправлялася з мирними громадянами, жінками, старими та дітьми за спроби подати допомогу радянським військовополоненим, розміщеним у місцевому пересильному таборі. У районі було розстріляно і закатовано 1080 мирних жителів та 354 військовополонених, вивезено у фашистську неволю з Колая 29 юнаків та дівчат. Ненависть до гітлерівців зростала, люди чим могли допомагали підпільникам і партизанам. З літа 1942 року в Колаї та районі розгорнули роботу 4 підпільні патріотичні групи. Керували ними уповноважені обласного підпільного партійного центру Н. А. Білоус та І. Ф. Скляренко.
Ще до окупації Колайський райком ВКП(б) сформував партизанський загін. Перше бойове хрещення партизани прийняли 8 листопада 1941 року, коли зав’язався бій з ротою солдатів ворога близько від села Єні-Сала (тепер Красноселівка Білогірського району): було вбито 10 фашистських солдатів, кількох поранено. Народні месники нападали на обози ворога, на його розвідувальні групи. Навесні 1942 року Колайський загін злився з Ічкінським. Відважно воювали бійці Ічкінсько-Колайського загону під час літнього наступу фашистів проти партизанів у 1942 році. В липні 1943 року в районі Колая злетів у повітря склад боєприпасів (6—8 вагонів)2, а 10 вересня 1943 року пошкоджено залізничне полотно.
На фронтах Великої Вітчизняної війни у боях з німецько-фашистськими загарбниками брали участь 500 жителів села, 390 з них нагороджені орденами й медалями. Мужність та героїзм виявив уродженець Колая військово-морський льотчик М. М. Савва. 18 жовтня 1941 року у запеклому бою з німецьким бомбардувальником, незважаючи на те, що в баках винищувача майже не залишилося пального, сміливець довго атакував ворога. А коли вийшов з ладу великокаліберний кулемет, відважний льотчик пішов на таран і, знищивши ворожий бомбардувальник, благополучно здійснив посадку на воду. М. М. Савва загинув у 1942 році. Його ім’ям названо одну з центральних вулиць селища. Збудовано пам’ятник воїнам-визволителям.
10 квітня 1944 року Червона Армія визволила Колай. Незабаром відновили свою роботу райком партії та райвиконком, сільрада. У Колайській партійній організації на 10 травня 1944 року був 61 комуніст, а в жовтні 1946 року вже 1025. Комуністи очолили трудящих у їх боротьбі за відбудову господарства.
У Колаї фашисти зруйнували залізничну станцію, електростанцію, млин, водокачку, клуб, радіовузол, лазню. Завдяки величезній допомозі держави, самовідданій праці залізничників, робітників промислових підприємств і колгоспників поступово відроджувалося господарство села. Так, під час весняної сівби 1945 року тракторні бригади А. Дзюби, Райди, Шепеленка виробляли на кожний трактор по 455 га. 1945 року МТС перевиконала план тракторних робіт. У тому ж році вже працювали райпромкомбінат, маслозавод, винозавод, елеватор. 1946 року відкрито невеликий завод для виробництва вуглекислоти. Промислові підприємства систематично перевиконували плани, зростала продуктивність праці.
На початок 50-х років у селищі Азовському (в 1945 році Колай перейменовано в Азовське) стали до ладу харчокомбінат, у цехах якого вироблялися безалкогольні напої та фруктові соки, ремонтно-технічна станція, повністю відремонтовано залізничну станцію. У 1956 році споруджено нове приміщення вокзалу. 1961 року колектив залізничної станції виборов звання колективу комуністичної праці. У числі кращих залізничників — складач поїздів А. І. Тищенко, стрілочники О. М. Васильєва, Т. С. Данченко, вагар Я. П. Гумін та інші.
З кожним роком розширювався асортимент продукції промислових підприємств Азовського, поліпшувалася її якість. Швидкими темпами зростали виробничі потужності Азовського винозаводу: 1953 року перероблено 275 тонн винограду, 1963— 7 тис. тонн, 1968 — 10 тис. тонн. Заводські цехи мають новітнє обладнання, виробничі процеси механізовано, а деякі автоматизовано. Основна продукція заводу — високоякісні столові, сухі, шампанські вина та коньячні напої. За роки восьмої п’ятирічки завод значно поліпшив виробництво по всіх показниках. Так, у 1970 році вироблено 191 тис. декалітрів виноградного вина (збільшення порівняно з 1965 роком на 735 проц.). Продуктивність праці зросла на 175 проц. Заробітна плата робітників і службовців підвищилася в середньому за п’ятирічку на 136 проц. Колектив заводу достроково виконав план 1972 року, виробивши виноматеріалів на 776 тис. крб. при плані 770 тис. Азовський винозавод відправляє свою продукцію в РРФСР, Вірменію, Азербайджан, Казахську, Литовську, Латвійську й Білоруську РСР, а також у Чехословаччину та Польщу. Великим авторитетом у колективі користуються передовики виробництва. 14 чоловік нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Швидко зростав і розвивався вуглекислотний завод (згодом винно-соковий). Якщо 1953 року в його цехах працювало 28 чоловік, то 1968 — 212. 1964 року став до ладу новий цех виробництва рідкої харчової вуглекислоти. Вуглекислотний завод успішно завершив план восьмої п’ятирічки. 1970 року вироблено 216,9 тис. декалітрів виноградного вина, 3256 тис. умовних банок консервів, 553 тонн вуглекислоти. У цехах заводу працюють 60 ударників комуністичної праці. Підприємство реконструюється, вдосконалюються технологічні процеси. Винно-соковий завод вийшов переможцем соціалістичного змагання на честь 50-річчя утворення СРСР серед азовських підприємств.
У числі передових підприємств Азовського — промкомбінат. Його продукція— взуття, пиломатеріали, віконні та дверні коробки, сидіння для автомашин. У 1958 році збудовано деревообробний цех, що став у 1963 році відділком Джанкойської фабрики господарчих виробів. Він випускає дивани, шафи та інші меблі. Сировину, верстати, швейні машини й тканини промкомбінат одержує з РРФСР, Литовської та Вірменської РСР. Уже 6 років підряд Азовська дільниця Джанкойської фабрики господарчих виробів систематично виконує завдання випуску продукції на 110—115 проц., а висока якість виробів забезпечує їм добрий попит та збут. У дев’ятій п’ятирічці Азовський промкомбінат став самостійним підприємством. Намічено обладнати новий кравецький цех на 40 місць, механізувати тарний цех, після чого виробництво тари зросте в два рази. Переможцями соціалістичного змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР були швачки Н. Підгорна, Є. Хромих, столяр В. Лук’яненко, пилорамник Н. Голубієвський.
Азовське відділення «Сільгосптехніки» обслуговує чотири великі колгоспи та один радгосп. У майстернях «Сільгосптехніки» зайняті 135 кваліфікованих робітників, 17 інженерів і техніків. Ремонтна майстерня успішно виконала план восьмої п’ятирічки. Виробництво валової продукції за п’ять років зросло з 112 тис. крб. до 792 тис. крб. 11 робітників та службовців нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Повагою у колективі користується слюсар І. П. Гориздра, якому в 1952 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він бере активну участь у громадському житті, двічі обирався депутатом Верховної Ради УРСР, протягом ряду років — членом бюро Азовського райкому партії, делегат XX з’їзду КП України, двічі учасник ВДНГ.
З 1959 року в селищі діє «Міжколгоспбуд», що здійснює капітальне будівництво в колгоспах. У цехах та на будівельних майданчиках «Міжколгоспбуду» працює близько 150 робітників та інженерно-технічних працівників.
Азовський район електромережі обслуговує весь Джанкойський район; споруджує об’єкти, постачає електроенергію колгоспам, радгоспам, селищам. На початку 1967 року завершено електрифікацію всіх господарств району від державної електромережі. Колектив азовських енергетиків складається з 200 чоловік. 9 спеціалістів мають вищу освіту, понад 20 робітників навчаються у вузах, технікумах, вечірніх школах. Ветеран праці, електромонтер — шофер електролабораторії А. Г. Сафонов за успіхи у праці в роки восьмої п’ятирічки нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Азовський хлібоприймальний пункт реконструйовано в середині 50-х років. Тут механізовано всі процеси прийому зерна та навантаження його у вагони. Завдяки механізації виробничих процесів збільшилася місткість зерносховищ, удвічі зменшилися витрати на переробку, вантажооборот зріс майже в два рази: якщо в 1961 році він становив 59 тис. тонн, то в 1970 році — вже 116 тис. тонн.
З кожним роком селище Азовське стає все більш упорядкованим, зростає число його мешканців. 1970 року житловий фонд становив 5 тис. кв. метрів проти 2,9 тис. у 1965 році. Трудящі споруджують добротні будинки на 3—4 кімнати з усіма комунальними вигодами, 1971 року здано в експлуатацію 22-квартирний будинок. У селищі посаджено тисячі дерев і чагарників, капітально відремонтовано 16 км шляхів. Центральні вулиці заасфальтовано. 1970 року закінчилося будівництво нової водонапірної башти, яка забезпечує безперебійне постачання води підприємствам та житловим будинкам. На кінець дев’ятої п’ятирічки намічено прокласти водопровід протяжністю 8,7 км. Завершиться реконструкція міського парку, де височить пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Побутове обслуговування та забезпечення населення Азовського продовольчими і промисловими товарами здійснюють 7 магазинів, побутовий комбінат, механізований хлібо- та молочний заводи. Комбінат комунальних підприємств має готель, перукарню, пральню, лазню. Завершується будівництво будинку побуту. В Азовському є відділення зв’язку та АТС.
Поліпшується добробут трудящих селища, збільшується їхня купівельна спроможність, зростає число торговельних точок і товарів у них. Роздрібний товарооборот по Азовському сільському споживчому товариству досяг у 1970 році 5549,2 тис. крб. У більшості будинків є телевізори, холодильники, пральні та швейні машини, сучасні меблі. 1970 року побудовано новий великий овочевий магазин, намічено будівництво магазину кулінарії.
Неухильно поліпшується медичне обслуговування населення. 1962 року тут відкрито поліклініку, а 1970 року — районну лікарню на 100 ліжок. У лікарні працюють 24 лікарі та 56 чоловік середнього медичного персоналу. Річний бюджет райлікарні за роки восьмої п’ятирічки збільшився до 339,3 тис. крб. Поліклініка і стаціонар оснащені та поповнюються новим обладнанням й апаратурою. 12 співробітників лікарні та поліклініки нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. 1966 року збудовано дитячий комбінат на 140 місць, а в 1970 році розпочалося спорудження ще одного дитячого комбінату, що повністю забезпечить малят селища місцями в яслах та дитсадках. У селищі 6 молочних кухонь.
В Азовському працюють дві середні школи — загальноосвітня та школа робітничої молоді, в яких навчаються 827 чоловік. За роки існування (з 1937 року) загальноосвітня школа випустила близько двох тисяч юнаків та дівчат. Вона має дев’ять учбових кабінетів, навчально-дослідну ділянку з плодовим садом на площі 2,7 га та виноградником, майстернею з чотирма обладнаними класами. Педагогічний колектив складається з 47 вчителів, 30 з них з вищою освітою. 1971 року в селищі відкрито філіал Веселівської дитячої музичної школи, де навчаються 59 дітей.
Обласна сільськогосподарська школа та школа майстрів зрошуваного землеробства готують спеціалістів сільського господарства: гідромеліораторів, рахівників, бухгалтерів, Джанкойська однорічна сільськогосподарська — завідуючих тваринницькими фермами, ветсанітарів, трактористів.
Велика заслуга в підвищенні культурного рівня жителів Азовського, розширенні їх політичного кругозору належить селищному будинку культури. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, танцювальний та драматичний колективи, що успішно виступають на районних олімпіадах. З 1963 року при будинку культури створено кабінет політичної освіти, який допомагає місцевому відділенню товариства «Знання» в масово-політичній та лекційній роботі. 1960 року збудовано широкоекранний кінотеатр «Дружба» з залом на 430 місць. Є й літній кінотеатр на 400 місць.
Фонд селищної бібліотеки налічує 45 513 книг. Постійних читачів — 3300 чоловік. Тут проводяться читацькі конференції, тематичні вечори та дитячі ранки, відзначаються ювілейні дати письменників. На винозаводі, хлібоприймальному пункті та винно-соковому заводі створено пересувні пункти бібліотеки. Всі родини селища передплачують центральні та місцеві періодичні видання (в 1970 році лише кількість газет становила 1454 примірники).
Всю багатогранну діяльність мешканців Азовського очолює і спрямовує партійна організація, що налічує в своїх рядах близько 250 комуністів. У господарському і культурному будівництві, благоустрої багато робить селищна Рада депутатів трудящих. Так, з бюджету Ради на 1973 рік, що становить 204,5 тис. крб., виділено лише на впорядкування селища 35 тис., на капітальний ремонт житлофонду — 20 тис., на дошкільні заклади — 82,1 тис. крб. У своїй діяльності депутати селищної Ради спираються на громадські організації, їм допомагають вуличні комітети, рада пенсіонерів, народна дружина.
Трудящі Азовського сповнені рішучості виконати завдання дев’ятої п’ятирічки і цим внести свій вклад в успішне втілення в життя рішень XXIV з’їзду КПРС.
Я. І. ГОРБЕНКО, 3. М. ІВАНОВА