Джанкой, Джанкойський район, Кримська область
Джанкой — місто обласного підпорядкування, розташоване на півночі півострова, за 90 км від Сімферополя. Важливий залізничний вузол на лініях Москва—Сімферополь і Херсон—Керч. Населення — 45,5 тис. чоловік.
Про заселення місцевості, де розташований Джанкой, уже в IV тисячолітті до н. е. свідчать виявлені в його околицях знаряддя праці доби неоліту й міді, а також залишки поселення доби пізньої бронзи. Досліджені, крім того, кургани з похованнями часів бронзи, скіфів і середньовіччя.
Писемні згадки про Джанкой (у перекладі з тюркської — миле село) зустрічаються в документах з 1855 року. Після еміграції татар до Туреччини в 1856—1863 рр. на цій території поселилися німці-колоністи. 1865 року в Джанкої, що входив до складу Перекопського повіту, налічувалося 20 дворів, жило 114 чоловік (53 чоловіки і 61 жінка).
Населення займалося переважно хліборобством і тваринництвом. Наділи колоністів становили пересічно 60—65 десятин землі на двір. Уміло використовуючи великий приплив робочої сили з сусідніх і центральних губерній царської Росії, наживаючись на експлуатації чужої праці й скуповуючи кращі землі, частина колоністів ставала великими землевласниками. Робітників наймали вони на сезон, найчастіше від весни до осені. Робочий день тривав від зорі до зорі, з невеликою перервою на обід. Хазяйським харчем для робітників найчастіше була мамалига.
На початку 70-х років, під час прокладання залізниці Лозова—Севастополь, у Джанкої почали селитися будівельники, які прибували з різних кінців Росії. Жили вони у надзвичайно тяжких умовах: постійними їхніми супутниками були голод, злидні, масові хвороби. Житлами для будівельників правили дерев’яні бараки й землянки, що тулилися біля залізничного полотна. Вони й утворили одну з перших у Джанкої вулиць — Кримську, що зберегла цю назву до наших днів.
15 листопада 1873 року Лозово-Севастопольська залізниця стала до ладу. Отже, Джанкой — одна з її станцій — уже мав зв’язок з Сімферополем і центральними районами Росії. У Джанкої був споруджений один з найбільших у Криму млинів.
З кожним роком зростав вантажооборот станції, збільшувалися пасажирські перевезення. Так, 1886 року було відправлено зерна 1 млн. пудів — у 30 разів більше, ніж 1876 року. У 1892 році, після завершення будівництва лінії від Джанкоя до Феодосії, станція стала вузловою. У наступні роки до неї з Таганаша переведено паровозне депо, дистанцію колії, вагоноремонтний пункт і залізничні майстерні. Значно розширилися за ці роки межі селища. Тут жили залізничники, ремісники, зв’язківці, торговці На 1892 рік у Джанкої діяло близько 50 дрібних торговельних підприємств.
Хоч кількість жителів зростала, та й приїжджих тут завжди було багато, селище не впорядковувалося. Все у куряві, майже без зелені влітку, в дощову погоду воно потопало в болоті. На кривих вуличках лише подекуди росли чахлі кущі акації. Через недоброякісну воду, яку добували з артезіанських свердловин, часто спалахували епідемії. Хворих обслуговував лише один земський лікар, 1892 року почав діяти лікарняний пункт. Початкову школу відкрито 1896 року, церковнопарафіяльну — через чотири роки; залізничну засновано 1908 року. Та більшість дітей трудящих залишалася поза школою.
Тяжкі умови життя й праці спричинялися до зростання незадоволення трудящих існуючими порядками. Революційна хвиля, що охопила на початку 900-х років більшість міст Росії, дійшла ідо Джанкоя. Звістку про «Криваву неділю» 1905 року трудящі зустріли масовими мітингами й демонстраціями протесту, які проходили під лозунгом «Геть самодержавство!». Робітники й службовці станції взяли активну участь у Жовтневому всеросійському політичному страйкові 1905 року. 10 жовтня припинили роботу телеграфісти й нижчі чини служби руху, вимагаючи підвищення заробітної плати на 25 проц. і поліпшення побутових умов.
Учасники мітингу, який відбувся на початку листопада, різко критикуючи політику царського уряду, висунули вимоги — розподілити між селянами всі державні, церковні й монастирські землі, вимагали загальної рівної участі всіх станів у виборах до Державної думи, звільнення з-під арешту всіх звинувачених у політичній неблагонадійності. Більшість із присутніх підписалася під петицією з цими вимогами, направивши її губернським властям. 21 листопада на зборах учителів Перекопського повіту, які проходили в приміщенні земської школи, було ухвалено приєднатися до всеросійської спілки вчителів, навчати дітей у дусі передових ідей.
На заклик Харківського страйкового комітету 10 грудня 1905 року піднялися на боротьбу робітники й службовці Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці. На станції Джанкой було створено страйковий комітет. Зібравшись на мітинг у приміщенні вокзалу, залізничники ухвалили боротися за скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення житлово-побутових умов. Учасники мітингу під червоними прапорами, із співом революційних пісень пройшли вулицями селища. Занепокоєні місцеві власті терміново зажадали військової допомоги — до Джанкоя прибула рота солдатів. Було заарештовано керівників страйку. На знак протесту залізничники й жителі селища організували мітинг.
14 грудня 1905 року трудящі селища знову вийшли на демонстрацію. Вона проходила під лозунгами скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, передачі землі селянам. Учасники її заявили про своє недовір’я царському урядові. Поліція розігнала демонстрацію, заарештувала її керівників. Під час обшуків у них знайшли листування зі страйковими комітетами Харкова, Мелітополя, Горлівки.
Перед початком першої світової війни Джанкой став одним з центрів розвитку сільськогосподарської промисловості степової частини Криму. 1909 року підприємець Хорасанов перевів сюди з Курмана чавуноливарний завод. Основною продукцією його стали кінні молотарки, борони, плуги та інші сільськогосподарські знаряддя. На заводі працювало близько 80 чоловік. 1912 року відкрито завод землеробських машин, де було зайнято 32 робітники. У селищі діяли численні дрібні майстерні, торговельні підприємства, зернові склади.
У роки першої світової війни значно збільшився вантажооборот станції. Майже всі підприємства були переведені на обслуговування потреб діючої армії. Так, на чавуноливарному заводі воєнним виробництвом займалася більшість ливарників, слюсарів, столярів-колісників.
Голод і страждання принесла трудовому народові імперіалістична війна. Гостра нестача хліба, продуктів харчування призводила до стихійних виступів бідноти.
Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року не внесла істотних змін в економічне становище робітників і селян. У Джанкої, як і раніше, хазяйнували підприємці, залишився незмінним і чиновницький апарат. У березні почав діяти громадський комітет — орган Тимчасового уряду.
Більшовицька група Джанкоя на той час була нечисленною, до того ж доводилося працювати в надзвичайно складних умовах. Загороджувальні загони, виставлені меншовиками й есерами, оглядаючи всі поїзди, які проходили через станцію, затримували й знищували більшовицьку літературу, в т. ч. «Правду». Але до осені 1917 року вплив більшовиків на маси незрівнянно зріс. У жовтні більшовики
Джанкоя виділилися в самостійну організацію. «Настрій мас рішуче на нашу користь»,— повідомляв у ЦК партії губернський парторганізатор Жан Міллер, який, здійснюючи агітаційну поїздку по губернії, побував у Севастополі, Керчі, Феодосії, Джанкої. «В усіх цих містах,— писав Міллер,— є наші організації, зрозуміло, ще не зміцнілі, які мають потребу в агітаційних і організаційних силах». Під впливом більшовицької агітації трудящі маси піднімалися на боротьбу за глибокі соціально-економічні перетворення. Делегати першої конференції профспілок і фабрично-заводських комітетів у червні 1917 року обрали головою профради більшовика Н. Костюка. Рішуче вимагали розв’язання земельного питання селяни повіту. «Настрій дуже збуджений,— телеграфували поміщики й куркулі Перекопського повіту таврійському губернському комісарові,— в Джанкої, Таганаші, повіті неспокійно. Просимо терміново вжити заходів».
Радісно зустріли трудящі Джанкоя звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Більшовики створили в місті (Джанкой став містом у липні 1917 року) й навколишніх селах червоногвардійські загони. Велику допомогу їм подав загін революційних матросів із Севастополя, який прибув до міста на початку січня 1918 року. «Під’їхавши до Джанкоя,— згадував командир матросів П. О. Грудачов,— ми розсипалися в цеп й почали наступ на місто. Ескадронців ми захопили зненацька. Вони втікали, не чинячи опору, багато хто з них здавався в полон».
12 січня 1918 року в Джанкої встановлено Радянську владу. Створений ревком на чолі з робітником чавуноливарного заводу Г. В. Бутенком приступив до практичного здійснення декретів Радянської влади. Було введено робітничий контроль на підприємствах, почалася конфіскація поміщицьких маєтків у повіті. Згодом відбулися вибори до міської Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, головою її став комуніст М. Реутов. Велася підготовка до відкриття шкіл, пунктів медичної допомоги. Загони, створені з робітників і молоді, боролися проти контрреволюційних елементів, які прагнули дезорганізувати роботу партійних і радянських органів, проти спекулянтів.
Радянська влада в Джанкої, як і в інших місцях Криму, проіснувала тоді недовго: 19 квітня 1918 року місто захопили німецькі війська. Командування окупаційних військ, у руках якого опинилася влада, спиралося на татарських націоналістів, німців-колоністів і монархістів. Трудящі саботували розпорядження властей, ухилялися від сплати податків. Джанкойці взяли участь у Всеукраїнському страйкові залізничників у середині липня 1918 року. Страйк, який тривав понад місяць, був жорстоко придушений. Але трудящі не припинили боротьбу за відновлення Радянської влади. З грудня міський голова у повідомленні міністрові внутрішніх справ Кримського «Крайового уряду» попереджав, що можливе збройне повстання, «…провадиться відкрита більшовицька агітація, поширюються прокламації, грунт для більшовиків сприятливий… Необхідно терміново надіслати хоча б невеликий загін». Після початку революції в Німеччині, налякані зростанням революційних виступів, невдоволенням серед солдатських мас, окупанти наприкінці 1918 року відступили з Криму.
Та на зміну німецьким окупантам прийшли англо-французькі інтервенти. Вони встановили кривавий режим терору, грабунків. Майже щодня в Джанкої арештовували тих, хто співчував Радам. Під час однієї з облав інтервенти схопили комуніста Л. Нагеля, залишеного в Джанкої для організації підпільної роботи, і розстріляли. Ускладнювало підпільну роботу й те, що на службі в окупантів у місті був денікінський загін у складі 450 чоловік. До його складу входили синки підприємців, поміщиків, татари-націоналісти.
8 квітня 1919 року, після боїв на Перекопі, червоноармійські підрозділи визволили Джанкой, 18 квітня створено революційний комітет, куди ввійшло 7 чоловік, у т. ч. комуністи В. Боярков (голова), С. Мордухов, І. Полянський, Л. Ласкін, Д. Севрюженко. Ревком ліквідував старий адміністративний апарат, розпустив поліцію, суд, міську управу, думу, націоналізував банки, суконну фабрику, чавуноливарний завод, майстерні ремонту сільськогосподарських машин. 25 квітня ревком ухвалив «обкласти буржуазію контрибуцією в розмірі 500 тис. крб.» Велика робота провадилася на селі. Селянам виділяли позики, інвентар, тяглову силу. Комуністи міста,— а їх на 6 травня 1919 року налічувалося 13,— особливу увагу приділяли допомозі фронту. За їх ініціативою населення не раз збирало продовольство, одяг для червоноармійців.
Але перепочинок і на цей раз виявився коротким. У червні 1919 року Джанкой захопили денікінці. Тоді американські ділки відкрили в місті контору для вивезення хліба. Ешелони з зерном та іншими сільськогосподарськими продуктами відправлялися в портові міста, а місцеве населення голодувало. У Джанкої розміщувалися англійська військова місія, грецький батальйон, а також штаб генерала Слащова, який протягом січня—квітня 1920 року фактично був диктатором Криму. Денікінці чинили жорстокі розправи над більшовиками та тими, хто співчував Радянській владі. У багатьох містах стояли шибениці, від рук білогвардійців загинули сотні трудящих. Так, 24 березня 1920 року за наказом Слащова було розстріляно 10 севастопольських робітників-комуністів, яких звинуватили в підготовці збройного повстання. Ця страта стала сигналом до загального страйку протесту, який охопив увесь Крим.
Увечері 12 листопада 1920 року до міста вступили підрозділи Другої Кінної армії. 265-й полк на чолі з В. Аронетом залишився у місті для наведення порядку і несення гарнізонної служби. У ході боїв за Джанкой червоноармійці захопили значну кількість вантажних і легкових автомобілів, паровозів, сотні вагонів, десятки тисяч снарядів різних калібрів. Саме із Джанкоя 16 листопада М. В. Фрунзе надіслав В. І. Леніну свою славнозвісну телеграму: «Сьогодні наша кіннота зайняла Керч. Південний фронт ліквідовано».
17 листопада 1920 року створено революційний комітет (з 26 листопада він став повітовим)9. При ревкомі діяли відділи: земельний, народної освіти, охорони здоров’я, управління, міліції, комунальний, праці та інші. Було обліковано підприємства й майстерні, встановлено на них робітничий контроль, більшість робітників об’єдналася в профспілки. Вживалися заходи щодо забезпечення трудящих міста продуктами харчування. Земельний відділ узяв на облік 40 маєтків, у багатьох з них створено радгоспи.
Незважаючи на нестачу хліба, одягу, взуття, відсутність палива, трудящі з ентузіазмом приступили до відбудови господарства. 750 чоловік взяли участь у двох суботниках, які проведено в місті в грудні 1920 року. 27 березня наступного року, під час недільника, який проходив з ініціативи комуністів і комсомольців, на розчистці вулиць і площ міста працювало 3 тис. жителів. Для робітників Донбасу джанкойці зібрали продуктів, одягу, взуття на 9585 тис. карбованців.
1 травня 1921 року відбулася перша повітова партійна конференція, на якій обговорювалися питання про господарське будівництво, розширення роботи в масах тощо. Делегати конференції обрали повітовий партійний комітет на чолі з М. Пурижинським. 5 травня створено партійні осередки в міліції, військкоматі, гарнізонному госпіталі, на пошті. До грудня 1921 року в місті діяло 9 партійних осередків, які об’єднували 90 членів і 15 кандидатів у члени партії — в основному залізничників і будівельників. Комсомольська організація міста, створена того року, налічувала 78 чоловік.
На першому повітовому з’їзді Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, який відбувся у вересні 1921 року, обрано повітово-міський виконком у складі 15 чоловік. До нього увійшли член партії з 1916 року В. О. Лбов (голова), військком П. І. Лукомський, комуніст, партійний працівник з 1917 року М. Реутов та інші. У листопаді Джанкой став центром однойменного округу, а з 6 жовтня 1923 року, після ліквідації окружного адміністративного поділу,— центром Джанкойського району. Населення в районному центрі налічувало 6873 чоловіка.
Партійні та радянські органи приділяли велику увагу налагодженню народного господарства міста, медичного обслуговування трудящих, ліквідації безробіття (в грудні 1921 року зареєстровано 330 безробітних), безпритульності дітей, неписьменності населення. Самовідданою працею трудящих було відбудовано чавуноливарний завод, споруджено друкарню, міську електростанцію, бойню, паровий млин. На кінець відбудовного періоду діяло 19 державних підприємств. 1923 року в місті налічувалося 1380 робітників і службовців, 286 ремісників і торговців.
Протягом січня 1921 року відкрито амбулаторію й стоматологічний кабінет. Працювало 7 шкіл першого ступеня. Розширювалася торговельна мережа, з’явилися нові магазини, кіоски. Діяльність трудящих по відбудові народного господарства спрямовувала міська партійна організація, яка 1926 року об’єднувала 200 комуністів.
У роки першої і другої п’ятирічок у Джанкої споруджено мукомельний, маслоробний і бавовноочисний заводи. На велике підприємство перетворився автотракторний ремонтний завод, де працювало понад 800 чоловік, у т. ч. понад 200 стахановців. Завод освоїв випуск потужних токарно-гвинторізних верстатів «ТН-27». 1939 року завод посів друге місце в Радянському Союзі за ремонтом тракторів і моторів. Валова продукція заводу того року перевищила 5 млн. крб. Завершилось будівництво вагонного депо, оснащеного новою технікою. Значно розширено станцію, що дало можливість збільшити пропускну спроможність залізничного вузла.
На промислових підприємствах, транспорті ширилися стахановський рух, соціалістичне змагання за підвищення продуктивності праці, економію матеріалів і високу якість продукції. Перед у змаганні вів колектив залізничників, який об’єднував понад тисячу чоловік, у т. ч. 150 стахановців, 287 ударників. Значних трудових показників досяг комуніст складач поїздів А. Т. Лічман, який приїхав до Джанкоя ще 1912 року і працював стрілочником, старшим кондуктором, згодом йому довірили важливу ділянку роботи — складання поїздів. Норми передовик виконував на 170—200 проц. 1939 року А. Т. Лічмана нагороджено орденом Леніна. Добре трудився машиніст І. Д. Третяк, який довів технічну швидкість поїздів до 43 км (за нормою 29,5 км). Комбайнери створеної 1930 року Джанкойської МТС М. О. Кобець, Л. Д. Ладо, комсомолка М. Кущ скошували своїми комбайнами 600—870 га хлібів за сезон; трактористи І. ГІ. Терещенко та І. П. Ільченко обробили понад тисячу гектарів кожний. Комуністи Джанкоя значну увагу приділяли допомозі селянам, створенню й зміцненню колективних господарств. Лише протягом 1930— 1932 рр. близько 500 жителів міста були направлені на роботу в сільське господарство.
1939 року кількість населення в Джанкої становила 19 581 чоловік. За роки Радянської влади безмірно зросла громадсько-політична активність трудящих. Як на свято йшли джанкойці до виборчих урн, щоб проголосувати за кандидатів у депутати Рад. 1938 року до Джанкойської міськради обрано 140 депутатів. При Раді діяло 13 секцій — промислова, будівельна, житлово-комунальна, народної освіти тощо. Міськрада успішно реалізувала виділені кошти на впорядкування міста, освіту, розвиток фізичної культури. Лише протягом одного 1936 року замощено 5700 метрів вулиць, прокладено 450 метрів тротуарів, побудовано школу на 200 місць, проведено капітальний ремонт будинку Рад, розбито новий бульвар, посаджено 6 тис. дерев. 450 будинків міста підключено до міської електромережі, на вулицях встановлено близько 100 електричних ліхтарів.
З кожним роком мінялося обличчя Джанкоя, розширювалися його межі. Виростали нові квартали, вулиці. У місті працювало 2 лікарні на 145 ліжок, 2 поліклініки, в т. ч. одна дитяча. Діяли два дошкільні дитячі заклади на 150 місць.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в 6 початкових, 3 неповних середніх, З середніх і школі для підлітків навчалося близько 4 тис. учнів, працювало 140 учителів. У новому приміщенні розгорнув діяльність районний будинок культури. Діяли 2 клуби, стаціонарний кінотеатр і 3 кіноустановки. Книжковий фонд 13 бібліотек становив 20 555 томів. З 5 грудня 1932 року почала виходити районна газета «За высокий урожай». У будинках жителів встановлено 1348 радіоточок.
Напад фашистської Німеччини на СРСР перервав мирну творчу працю радянського народу. У перші ж дні війни на підприємствах, в установах, школах пройшли багатолюдні мітинги, учасники яких клялися віддати всі свої сили, а якщо потрібно — й життя, для розгрому ненависного ворога. Багато присутніх на мітингу записувалися добровольцями до лав Червоної Армії. Мати трьох синів комуністка Дятлова писала в своїй заяві: «Я віддаю трьох синів до лав Червоної Армії. Незважаючи на похилий вік, я ще зможу допомогти своїй любимій Батьківщині, своєму рідному урядові й партії більшовиків працею». Понад 3 тис. жителів, насамперед комуністів й комсомольців, пішло на фронт у перші ж дні війни. їх на трудовому фронті замінили жінки, старики й підлітки. Для боротьби проти шпигунів і диверсантів було створено винищувальний загін з 170 чоловік — передовиків виробництва, вчителів, працівників установ.
Трудящі міста й району гаряче відгукнулися на заклик партії створити фонд оборони. З серпня близько 800 робітників і службовців залізничного вузла вийшли на недільник, зароблені 7718 крб. перерахували до фонду оборони. 13 серпня на потреби оборони від жителів міста надійшло 74 тис. крб. грішми й близько 180 тис. крб. облігаціями. Джанкойці взяли активну участь у створенні оборонних споруд у районі Перекопу й Ішуні. Дорослим допомагали піонери. Лише за один день учні молодших класів залізничної школи зібрали 600 кг металолому.
18 серпня 1941 року фашисти бомбардували залізничний вузол. З партійно-радянського й комсомольського активу в Джанкої було сформовано партизанський загін, місцем дислокації якого визначалися білогірські ліси, що за 140 км від міста. Тут були закладені продовольчі бази — найбільші в кримських лісах. На початку жовтня, коли фронт наблизився до Джанкоя, загін пішов у гори.
31 жовтня 1941 року німецько-фашистські війська захопили місто. Окупанти розстрілювали родини комуністів і партизанів. Понад 6 тис. жителів району фашисти відправили на каторжні роботи до Німеччини. У школах № 1 і залізничній, на території бавовноочисного (нині консервного) заводу гітлерівські кати створили концентраційні табори для військовополонених.
Жителі міста таємно передавали в’язням табору харчі, одяг. Особливо активно діяла група, до якої входили 3. М. Рінкс, М. В. Варда, Д. М. Зарницина. Їм допомагали піонери Оля Рінкс, Надя Варда, Клава Маневська. Вчителька А. О. Драгомирова виготовляла полоненим фальшиві документи, внаслідок чого багато в’язнів утекло, згодом їх переправляли до партизанського загону. Фашистам удалося заарештувати А. О. Драгомирову, 2 листопада 1943 року її розстріляли.
Мужньо боролися проти ворога партизани Джанкойського загону. На початку грудня 1941 року загін очолив колишній голова Джанкойської районної Ради Тсоавіахіму І. П. Рюмшин, комісаром став П. М. Клєветов, у минулому начальник політвідділу одного із з’єднань Червоної Армії Вони вміло організували бойові дії проти ворога, виховну роботу серед партизанів.
Народні месники знищували техніку й живу силу фашистів, руйнували мости, залізничні лінії. У бою за село Саллар (нині Красна Слобода), який тривав протягом двох днів, смертю хоробрих загинули І. П. Рюмшин, П. М. Клєветов, партизани колишній голова райвиконкому П. В. Удовицький, улюбленець загону комсомолець К. Кирилов та інші. Після цього командиром загону став К. П. Кобзєв, комісаром — Є. Д. Кисельов.
У роки тимчасової німецько-фашистської окупації в Джанкої й навколишніх селах було створено кілька підпільних груп. Одна з них активно діяла на залізничній станції, очолював її машиніст Н Т. Єгоров. До складу групи входили А. Карягін, В. Черкасов, І. Бухаров, М. Анісімов. Підпільники збирали відомості про пересування ешелонів ворога, дислокацію його баз, військових частин і передавали їх партизанам.
Багато джанкойців відзначилися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Під час форсування Дніпра восени 1943 року одним з перших на правий берег у районі Бородаївки перебрався зі своїм взводом розвідників В. Я. Захаров. Протягом двох діб бійці вели жорстокий бій з переважаючими силами противника, зумівши забезпечити переправу інших підрозділів. Лейтенант В. Я. Захаров удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Нині він живе й працює в Джанкої.
Капітан О. В. Нємков відзначився під час форсування Одеру. У ніч з 18 на 19 квітня 1945 року він разом зі своїм батальйоном переправився на правий берег річки в районі Штепіна (Щеціна). Протягом чотириденних боїв на плацдармі, який утримував батальйон, фашисти втратили вбитими понад 6 тис. чоловік, 15 танків. О. В. Нємкову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він також жив й працював у Джанкої.
За виконання важливих військових завдань — перевезення вантажів для потреб діючої армії 1944 року звання Героя Соціалістичної Праці удостоївся машиніст Джанкойського паровозного депо О. В. Гострий. Одного разу, ще на початку війни, машиніст вів на фронт ешелон з боєприпасами й продовольством. Неподалік станції Окуні Московської залізниці, вже в сутінках, поїзд наздогнали фашистські бомбардувальники. О. В. Гострий зумів відчепити охоплені полум’ям вагони, в яких рвалися снаряди. Ешелон було врятовано.
Джанкойці пишаються подвигом свого земляка Я. І. Чапичева. У 30-і роки він брав активну участь в організації та зміцненні колективних господарств району, разом з агітбригадами джанкойських комсомольців виступав перед трудящими району зі своїми віршами, сповненими любові до Батьківщини, свого народу і ненависті до його класових ворогів. 1931 року він пішов до лав Червоної Армії. 1938 — став комуністом. 9 березня 1945 року йшов бій на вулицях міста Бреслау (Вроцлав). Перший стрілецький батальйон, у складі якого був Я. І. Чапичев, кілька разів безуспішно пробував захопити будинок, де засів озброєний до зубів ворог. Тоді Я. І. Чапичев та ще один розвідник зуміли дістатися до будинку і закидати гітлерівців гранатами. Ворожа куля наздогнала відважного воїна. За виявлені мужність і відвагу майор Я. І. Чапичев посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Визволили місто від німецько-фашистських загарбників підрозділи 51-ї армії та 19-го танкового корпусу в супроводі авіації 8-ї повітряної армії. До передового загону для визволення Джанкоя увійшли батальйони — танковий і автоматників з 202-ї танкової бригади, підрозділи 867-го самохідно-артилерійського і 52-го мотоциклетного полків. Очолював загін командир танкової бригади полковник М. Г. Фещенко. Мужність і героїзм виявили воїни мотоциклетного полку під командуванням майора А. А. Неділька, танкового батальйону на чолі з капітаном Д. Е. Козаковим, мотострільці під командуванням капітана Г. І. Набоки. Противник чинив упертий опір, кожен будинок доводилося брати штурмом. На підступах до залізничної станції Джанкой фашисти закріпилися на невеликій висоті, перетворивши її на міцний вузол оборони. Взяти висоту було наказано взводові під командуванням молодшого лейтенанта А. Г. Павлова. Після жорстокої сутички воїни захопили висоту. У цьому бою героїчно загинув командир взводу гвардійців А. Г. Павлов, йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований він у братській могилі в Джанкої. До 6 годин вечора 11 квітня місто було повністю визволено від німецько-фашистських загарбників. Під час боїв окупанти втратили близько 500 солдатів і офіцерів, 3,5 тис. їх здалися в полон. Радянські бійці захопили 12 ешелонів з боєприпасами і продовольством, кілька складів з пальним, військове майно. Джанкойці свято шанують пам’ять про загиблих воїнів-визволителів, 1965 року на їх честь споруджено монумент. Поховані вони, а також партизани-джанкойці на міському кладовищі. Щорічно 9 травня вдячні жителі покладають вінки на священні могили.
Німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди народному господарству Джанкоя. З 33 промислових і комунальних підприємств уціліло лише одне. Окупанти зруйнували мотороремонтний і бавовноочисний заводи, залізничний вузол, пограбували клуби, бібліотеки.
Ще 5 березня 1944 року на визволеній території України відбулося засідання бюро Джанкойського райкому партії, на якому було затверджено план відбудовних робіт у місті й районі, намічено заходи щодо розподілу продуктів і промислових товарів серед населення, яке постраждало в роки окупації. 12 квітня, уже в Джанкої, було ухвалено провести облік та інвентаризацію господарства в районі, затверджено рішення про охорону соціалістичної власності. 21 квітня відновив діяльність виконком районної Ради депутатів трудящих на чолі з Г. Я. Котляром.
З ентузіазмом приступили джанкойці до відродження рідного міста. Вже на початку травня 1944 року на станції Джанкой відбудовані всі колії, поворотний круг, вагоноремонтний пункт. До 1 травня робітники Джанкойської МТС відремонтували 33 трактори, 4 комбайни і 2 молотарки. МТС вийшла переможницею соціалістичного змагання 1945 року і завоювала перехідний Червоний прапор Наркомзему СРСР. На залізничному вузлі діяло 14 молодіжних черкасовських бригад. Такі ж бригади працювали на відбудові шкіл, клубів, бібліотек.
Зростання виробництва сільськогосподарської продукції в районі мало великий вплив на дальший розвиток Джанкоя. На кошти, виділені державою, фактично заново споруджено м’ясокомбінат, молокозавод, завод первинної переробки винограду. Влітку 1944 року вступив у дію ливарний цех автотракторного ремонтного заводу, згодом — токарний, слюсарний, автогенний і зварювальний цехи. У липні колектив підприємства приступив до ремонту сільськогосподарських машин та інвентаря. 1950 року довоєнний рівень випуску промислової продукції перевищено на 70 процентів.
Перед у соціалістичному змаганні за якнайшвидше введення в експлуатацію підприємств, за відбудову міста вели комуністи й комсомольці. Добре, по-ударному трудилися машиністи паровозів Герой Соціалістичної Праці О. В. Гострий, М. Єгоров, М. Радчиков, П. Міненко, стругальник Л. Бреднєв, фрезерувальник М. Тупі-цин та інші. Токар паровозного депо М. Болсун 1947 року виконав дві з половиною, токар П. Сенько за чотири роки (1947—1950) — 7 річних норм. 1947 року складача поїздів А. Т. Лічмана за активну участь у відбудові народного господарства вдруге нагороджено орденом Леніна. 1953 року йому присвоєно звання кращого стрілочника залізничного транспорту.
За порівняно короткий час відбудовано чи заново споруджено багато підприємств і культурно-побутових закладів. Уже в липні 1944 року силами комсомольців і молоді завершено ремонт приміщень дошкільних дитячих закладів. Почали працювати дитячий будинок, школи, друкарня. Вийшов перший після визволення номер районної газети «За высокий урожай». У серпні відновили роботу лікарня, жіноча й дитяча консультації, протитуберкульозний диспансер, клініко-діагностична лабораторія. Комсомольці, молодь безплатно відпрацювали на відбудові міста по 30 годин. Вони заклали парк, посадили багато дерев на вулицях.
Протягом наступних п’ятирічок далі розвивалася економіка міста. Особлива увага приділялася консервній і машинобудівній галузям промисловості. На сучасне високомеханізоване підприємство з новими просторими корпусами, автоматичними лініями й високою організацією праці перетворився консервний завод. 1956 року на розширення й оснащення підприємства новим устаткуванням держава виділила близько мільйона карбованців. Це дозволило довести потужність заводу до 43 млн. умовних банок консервів за рік. Завод, який нині став підприємством союзного значення, переробляє за добу понад 700 тонн овочів. Тут налагоджено також виробництво м’ясних і рибних консервів. Продукція з маркою Джанкойського консервного заводу має попит не лише в нашій країні, а й за кордоном.
Джанкойський машинобудівний завод невдовзі після війни виготовляв невеликі деревообробні верстати для потреб колгоспів і радгоспів. До кінця семирічки завершилася реконструкція заводу, який став підприємством союзного значення. Основна продукція його — тракторні автоматичні причепи, які відповідають сучасним вимогам і є кращими зразками вітчизняних і зарубіжних марок цієї продукції. За останні двадцять років колектив заводу зріс майже в 20 разів. Більш ніж у сто разів збільшився обсяг виробництва. 1966 року сума реалізованої продукції становила 22,6 млн. крб., а в 1970, останньому році восьмої п’ятирічки — вже понад 45 млн. Кількість виготовлених причепів збільшилася з 17,5 тис. у 1965 році до 30,4 тис. у 1970. За роки п’ятирічки продуктивність праці зросла на 70 проц., витрати на карбованець товарної продукції знизилися до 60 копійок. Колектив заводу активно включився у боротьбу за економію матеріалів і зниження витрат металу на одиницю продукції.
Вступили в дію молокозавод, м’ясокомбінат, на яких встановлено сучасне вітчизняне обладнання. У південно-західній частині міста виріс винозавод, який переробляє 1200 і більше тонн винограду за добу. На базі промкомбінату створено фабрику господарських виробів, а на базі артілі «Червоний Перекоп» — комбінат побутового обслуговування. Всього в Джанкої діють 13 промислових підприємств, на них зайнято понад 6 тис. чоловік. За 15 км від міста 1963 року відкрито поклади газу з запасом 5—7 млрд. кубометрів голубого палива. Промислова експлуатація родовища почалася 1966 року.
Особливе місце в господарському житті Джанкоя, як і раніше, належить залізничному вузлові. За восьму п’ятирічку потік народногосподарських вантажів зріс більш ніж утроє, а кількість поїздів, що відправляються зі станції,— в 2 з лишком рази. У рік ленінського ювілею повністю завершено перехід на електричну тягу. За п’ятирічку перевезено 12 416 тис. тонн надпланових вантажів.
Коли 1961 року розгорнулося спорудження Північно-Кримського каналу, Джанкой став одним з опорних пунктів цієї будови. Промисловою базою будівництва каналу стали в місті завод залізобетонних виробів потужністю 30 тис. кубометрів залізобетону на рік, ремонтно-механічний завод та інші підприємства. Перший ківш землі з русла каналу вийняв один з ветеранів будови І. П. Малишев, екскаваторник будівельно-монтажного управління № 9, розміщеного в Джанкої. 9 жовтня 1963 року йому було доручено відкрити перемичку на 78 кілометрі каналу і пустити води Дніпра в Крим. Комуністи області виявили передовому будівельнику високе довір’я й честь, обравши його делегатом XXIII з’їзду КПРС. 1971 року І. П. Малишева удостоєно високого звання Героя Соціалістичної Праці.
У спорудженні каналу брали участь трудящі багатьох республік нашої країни. З Білорусії до Джанкоя прибували канавокопачі, розпушники, насоси, електрообладнання, з Вірменії — металорізальні верстати, з Азербайджану — технічне устаткування, потужна техніка надходить з інших міст України. На будівництві працюють росіяни й українці, туркмени й білоруси, чуваші й вірмени, казахи й молдавани. На Джанкойській дільниці каналу працювало 16 комсомольсько-молодіжних бригад, які об’єднували понад 300 юнаків і дівчат. Бригаді скреперистів під керівництвом В. П. Кривенка із БМУ-9 за відмінну працю передали перехідний Червоний прапор обкому комсомолу й Червоний прапор ЦК ЛКСМУ. На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції комсомольській організації управління вручено пам’ятний Червоний прапор ЦК ВЛКСМ.
Партійні та профспілкові організації міста великого значення надають організації змагання за комуністичне ставлення до праці, більш ефективне використання виробничих потужностей і підвищення продуктивності праці. Першим підприємством комуністичної праці в місті стало 1963 року вагонне депо, яке очолював комуніст В. Ф. Панченко. Кожен четвертий працівник підприємства — раціоналізатор і винахідник. Лише за восьму п’ятирічку впроваджено у виробництво 532 раціоналізаторські пропозиції, завдяки чому заощаджено 148 тис. крб. державних коштів. Понад 150 раціоналізаторських пропозицій та винаходів на рахунку головного механіка депо, заслуженого раціоналізатора УРСР, почесного залізничника І. С. Сургана. Відоме в Джанкої ім’я старшого інженера-технолога машинобудівного заводу комуніста Є. І. Дорогуна. Він багато працює над розробленням прогресивної технології штампувального будівництва. Лише впровадження в 1970— 1971 рр. 7 його раціоналізаторських пропозицій дало економічний ефект на суму 45 тис. крб. Є. І. Дорогун заочно навчається в аспірантурі Ждановського металургійного інституту.
Про високу трудову активність жителів свідчать підсумки соціалістичного змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, а також їхня активна участь у комуністичних суботниках, які відбулися 12 квітня 1970 і 17 квітня наступного року. У них взяло участь 49 968 джанкойців, продукції вироблено на суму 334,9 тис. крб., перераховано до фонду дострокового виконання п’ятирічки 60,3 тис. крб. Переможцю соціалістичного змагання — колективові будівельників Північно-Кримського каналу вручена Ленінська Ювілейна Почесна Грамота ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СPCP, Ради Міністрів GPGP і ВЦРГІС. Колектив комуністичної праці — Джанкойська дистанція колії — удостоєний Ленінського ювілейного диплома управління Придніпровської залізниці й комітету профспілки працівників залізничного транспорту, а також грошової премії.
З великим трудовим піднесенням приступили джанкойці до виконання завдань комуністичного будівництва. На всіх підприємствах розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС. Молодіжна бригада електрозварювальників машинобудівного заводу з ініціативи бригадира комуніста В. Бехтера вирішила працювати вп’ятьох замість шести, перераховуючи різницю в заробітній платі до фонду миру. В день відкриття з’їзду члени бригади рапортували про виконання квартального плану на 105 проц. і перерахування до фонду миру 402 крб. їхню ініціативу щодо підвищення продуктивності праці підтримало багато бригад заводу та інших підприємств. Машинобудівники одними з перших достроково завершили виконання плану першого року дев’ятої п’ятирічки. Рішенням бюро Кримського обкому КП України і облвиконкому на честь 50-річчя утворення СРСР колектив станції Джанкой записано до «Золотої книги» області, колективові дистанції сигналізації та зв’язку вручено Почесну грамоту, а машинобудівний завод занесено на обласну Дошку пошани. Достроково виконали державний план першої половини третього року дев’ятої п’ятирічки джанкойські підприємства автотранспорту, меліорації й водного господарства, м’ясо-молочної промисловості та інші.
За роки Радянської влади, насамперед післявоєнні, невпізнанно змінилося місто. Замість дореволюційних землянок виросли багатоповерхові житлові будинки, квартири з усіма вигодами. Лише за восьму п’ятирічку будівельники здали 35 тис. кв. метрів житлової площі. Крім того, індивідуальні забудовники з допомогою держави спорудили 20 тис. кв. метрів житла. Будівельні роботи в місті провадить Джанкойське будівельне управління, будівельне управління № 3 шляхового тресту Придніпровської залізниці, рембудуправління, «Міжколгоспбуд», будівельно-монтажне управління «Кримканалбуду» та ін. За останні роки споруджено кінотеатр «Жовтень» із залом на 600 місць, універмаг, пологовий будинок, механізовану пральню, будинок міськвиконкому, палац культури будівельників Північно-Кримського каналу з хорошими залами для глядачів і спортивним, середню школу на 930 учнів. Джанкойське будівельне управління здійснює також газифікацію і будівельні роботи по водопостачанню міста.
Значно зріс автопарк міста. 1953 року налічувалося 42 автомашини, нині ж — 1743, у т. ч. 80 автобусів. У Джанкої є телеграф, радіовузол, телефонна станція. Діють 4 побутові комбінати, 33 майстерні побутового обслуговування. Лише за восьму п’ятирічку 8 магазинів продали населенню 429 мотоциклів, 99 піаніно, 1817 холодильників, 7932 телевізори, 4518 пральних машин, килимів на 302 тис. крб. В особистій власності джанкойців 321 автомашина і близько 1800 мотоциклів.
Навесні та влітку Джанкой потопає в зелені фруктових садів і декоративних дерев. Закладено два парки, кілька скверів. Багато мальовничих куточків, фруктові сади є на території машинобудівного заводу, вагонного депо, фабрики господарських виробів, молокозаводу. Створені розгалужені водопровідна й електрична мережі, розгорнулася газифікація міста. Неподалік Джанкоя пролягає Північно-Кримський канал, де є впорядкований пляж — улюблене місце відпочинку трудящих.
До послуг жителів 3 лікарні, пологовий будинок, поліклініка, 17 пунктів охорони здоров’я, обладнаних сучасною медичною апаратурою, будинок санітарної освіти. На сторожі здоров’я населення міста 110 лікарів, близько 400 працівників з середньою медичною освітою. За багаторічну працю й успіхи, досягнуті в галузі охорони здоров’я, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено лікарів H. В. Чашка, В. Д. Татаренко, В. А. Добаткіну; орденом «Знак Пошани» — I. Ф. Мартинова.
Рік у рік зростає кількість жителів, які своє дозвілля присвячують спортові. 37 спортивних колективів міста об’єднують понад 10 тис. чоловік. Споруджено стадіон, 5 спортивних залів, спортмайданчик, водну станцію. Відкрито спортивну школу.
Великою увагою й турботою оточені діти. Якщо до революції в Джанкої з 10-тисячним населенням більшість дітей залишалася поза школою, то в сучасному місті є 6 середніх, 2 восьмирічні школи, вечірня й заочна середня школи робітничої молоді, школа-інтернат. Вони охоплюють близько 9 тис. учнів. Працюють дитяча музична школа на 200 учнів, будинок піонерів. У 17 дошкільних дитячих закладах виховуються 2158 наймолодших жителів міста.
367 учителів, у т. ч. 14 відмінників народної освіти, трудяться у школах. Вчителі В. В. Войталевич, А. М. Коваленко, Н. І. Федоренко, М. Д. Бахоткін нагороджені орденом «Знак Пошани». Три школи мають музеї В. І. Леніна.
У Джанкої діють два професійно-технічні училища. Одне з них (засноване 1958 року) за час свого існування підготувало 7,5 тис. механізаторів сільського господарства, бульдозеристів, скреперистів, мулярів і штукатурів. Випускник училища, нині слюсар машинобудівного заводу В. А. Несін був делегатом XXIV з’їзду КП України. Протягом 1961—1963 рр. в училищі навчалися посланці кубинського народу; 302 механізатори, які закінчили училище, успішно працюють на полях і підприємствах Куби. Створене 1966 року меліоративне училище вже випустило понад 1500 спеціалістів, які працюють на спорудженні зрошувальних систем.
Діють районний будинок культури, три професійні клуби, два кінотеатри, в т. ч. дитячий. Дійсно масовою стала участь джанкойців у художній самодіяльності. Так, у концертах, присвячених 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, взяло участь понад 2,5 тис. чоловік, 50-річчю утворення Союзу РСР — понад 4 тис. чоловік. Колективи художньої самодіяльності міста не раз були переможцями обласних і республіканських конкурсів. Капела бандуристів завоювала срібну медаль і диплом 2-го ступеня на конкурсі в Києві, присвяченому 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка, естрадний оркестр машинобудівного заводу посів третє призове місце на республіканському фестивалі, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна.
До 50-річчя Великого Жовтня в місті відкрито народний історико-краєзнавчий музей, в якому зібрано багато матеріалів про участь джанкойців у першій російській революції 1905—1907 рр., боротьбі за встановлення й зміцнення Радянської влади, відбудові й розвиткові народного господарства, будівництві соціалізму й комунізму про події Великої Вітчизняної війни. У 2 масових і 18 технічних бібліотеках міста налічується 127,7 тис. книжок.
За роки Радянської влади Джанкой перетворився на сучасне місто з розвинутими промисловістю, транспортом, будівництвом, розгалуженою мережею шкіл, закладів охорони здоров’я і культури. Всього цього трудящі домоглися під керівництвом партійних організацій міста, яких є 75. Об’єднують вони 2183 комуністів. Перший секретар Джанкойського міського комітету КП України А. П. Кобилинський удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці.
Багатогранна діяльність міської Ради депутатів трудящих. У її складі 150 депутатів, з них 72 комуністи, 15 комсомольців; 98 удостоєно орденів і медалей Радянського Союзу. Працюють 14 постійних комісій: комунальна, капітального будівництва, планово-бюджетна, транспорту й зв’язку тощо. Комісія побутового обслуговування, наприклад, з липня 1971 до травня 1973 року провела 13 засідань, вирішивши питання про діяльність газової служби міста, про підготовку підприємств до роботи в осінньо-зимовий період, про громадське харчування та ін. Бюджет міської Ради 1973 року становить 2636 тис. крб., з них передбачено витратити лише на освіту 1815 тис., на народне господарство — 652 тис. карбованців.
Місто-трудівник зростає з кожним роком. Згідно з планом його генеральної реконструкції в дев’ятій п’ятирічці розгорнулося будівництво п’яти- і дванадцяти-поверхових будинків, шкіл, лікарні, підприємств побутового обслуговування. В недалекому майбутньому завершиться повна газифікація міста.
Самовіддана, натхненна праця трудівників міста, які роблять гідний внесок у будівництво комунізму в нашій країні, є запорукою успішного виконання завдань дев’ятої п’ятирічки.
А. І. АРТЕМ’ЄВ, Г. С. БАБИЧЕВ