Феодосія, Кримська область (продовження)
Невдовзі після розгрому Врангеля розпочалася велика робота, спрямована на створення феодосійського курорту. На підставі підписаного В. І. Леніним 21 грудня 1920 року декрету «Про використання Криму для лікування трудящих» й наказу Кримського ревкому від 25 грудня 1920 року, підписаного Головуповноваженим Наркомздоров’я РРФСР Д. І. Ульяновим, у Феодосії було організовано курортне управління, а Феодосійський повіт оголошено курортною місцевістю державного значення. Курортному управлінню передали 15 палаців і дач, що належали раніше місцевій буржуазії. Уже в травні 1921 року 3 санаторії прийняли першу партію робітників з півночі, на кінець серпня функціонувало 6 санаторіїв на 625 місць.
1923 року у Феодосії відкрилося «дитяче містечко» — установа напівсанаторного типу із школою, клубом, лікувальними й процедурними кабінетами. У ньому виховувалося й лікувалося понад 700 дітей, батьки яких загинули під час громадянської війни, 90 з них прислала диткомісія Московської Ради.
Для подання медичної допомоги населенню, місто було поділено на райони, в кожному з яких відкрито амбулаторію й аптеку. До вересня 1921 року функціонувало 3 лікарні. Для поліпшення санітарного стану в місті проводилися тижні чистоти.
Партійна організація та міська Рада приділяли велику увагу культурному будівництву. В 1921 році було створено надзвичайну комісію боротьби з неписьменністю. Вже у січні того ж року при відкритому Палаці праці почав роботу народний університет. 1921 року організовано три бібліотеки, фонди яких становили книги, реквізовані в буржуазії. Працював драматичний театр.
Кращі будівлі міста відводили під школи. Крім початкових першого ступеня, в 1921 році налічувалося 15 шкіл вищого типу (другого ступеня). У них навчалося 450 чоловік. 1923 року на базі Феодосійського учительського інституту засновано педагогічне училище, що готувало педагогічні кадри середньої кваліфікації. Велику турботу було виявлено щодо відбудови картинної галереї ім. І. К. Айвазовського. 26 липня 1921 року повноважна комісія ВЦВК та РНК РРФСР ухвалила звільнити будинок Айвазовського від приватних пожильців та установ з тим, щоб використати будівлю «виключно для художньо-наукового призначення». Комісія доручила Феодосійському ревкому спільно з відділом народної освіти здійснити облік усіх оригіналів картин художника.
11 серпня 1921 року Кримревком оголосив будинок Айвазовського з картинною галереєю надбанням республіки й передав його у розпорядження Кримського відділу народної освіти, де був створений підвідділ у справах музеїв та охорони пам’яток старовини й мистецтв. Директором призначили художника Г. О. Магула. Нововідкрита галерея мала експозиційний зал, де були виставлені переважно картини І. К. Айвазовського останнього періоду життя. Другий директор галереї М. С. Барсамов (1923 року Г. О. Магула помер) завдяки копіткій праці відшукав у музеях країни, приватних осіб й за кордоном понад триста полотен пензля великого мариніста, що поповнили колекцію галереї. Феодосійська галерея стала найбільшим у країні зібранням мариністичного живопису. Крім полотен Айвазовського, тут були виставлені також картини інших художників, життя і творчість яких пов’язані з Феодосією: почесного академіка й професора Академії мистецтв Л. Ф. Лагоріо (1827—1905), А. І. Фесслера (1826-1885), М. П. Латрі (1875-1942), К. Ф. Богаєвського (1872—1943) і М. О. Волошина (Кирієнка, 1878—1932), а також картини західноєвропейських майстрів живопису.
При галереї працювали художня школа й студія, де викладали відомі художники. У будинку Айвазовського були створені майстерні малюнку й живопису, друкарсько-плакатна майстерня й художня секція для оформлення громадських будівель. Одночасно з галереєю відбудовано археологічний музей у приміщенні, зведеному на кошти К. І. Айвазовського на горі Мітрідат. 1925 року тут розмістилася сейсмічна станція, а музей був перенесений до будинку художника.
Культурне життя Феодосії перших пореволюційних років тісно пов’язане з життям багатьох відомих діячів літератури й мистецтва. Феодосійцям близьке й дороге ім’я російського радянського художника К. Ф. Богаєвського, уродженця Феодосії, який після закінчення петербурзької Академії мистецтв жив у рідному місті. Загальне визнання принесли йому історичні пейзажі країни Кіммерії. Згодом він створює серію полотен про великі будови соціалізму, пише картини на тему «Міста майбутнього». 1933 року за успіхи в галузі образотворчого мистецтва К. Ф. Богаєвському присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв РРФСР.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції до 1924 року в т. зв. приміщенні для гостей будинку Айвазовського жив родич художника, видатний вірменський радянський композитор О. О. Спендіаров (Спендіарян). Понад шість років провів у Феодосії російський радянський письменник О. С. Грін (Гріневський), створивши тут кілька романів і повістей, серед яких «Та, що біжить по хвилях». Під час роботи над повістю «З моря» й оповіданням «Дорогий подарунок» у Феодосії жив український радянський письменник Петро Панч. Часто бував тут російський радянський письменник К. Г. Паустовський. Влітку 1924 року до міста приїздив І. В. Курчатов, згодом видатний радянський фізик. Протягом кількох місяців він працював у Феодосійському гідрометеорологічному центрі.
За роки соціалістичного будівництва Феодосія перетворилася на великий промисловий і культурний центр південно-східного Криму. В ході здійснення рішень XIV з’їзду ВКП(б), що взяв курс на індустріалізацію країни, проведено технічне переозброєння морського порту. За вантажооборотом Феодосійський порт посів перше місце серед торгових портів Криму й сьоме — серед портів Азово-Чорноморського басейну.
Успішно розвивалися й інші підприємства міста. Були реконструйовані тютюнова фабрика, гідровапняний та цегельно-черепичний заводи; збудовані нові підприємства: 1930 року — консервний завод «Червоний Перекоп», 1932 — трикотажна фабрика, 1933 — м’ясокомбінат. До 1932 року валовий випуск промислової продукції порівняно з 1911 роком збільшився на 241,6 проц., а 1937 — на 712 проц. У приміській зоні створено виноградарський радгосп з винозаводом.
Неухильному зростанню продуктивності праці значною мірою сприяло соціалістичне змагання й ударництво. Згодом широко розгорнувся стахановський рух. Ініціатором його на тютюновій фабриці стала машиністка гільзонабивної машини А. І. Мурадосилова. Вона першою взялася обслуговувати дві, а потім і чотири машини, щоденно виконуючи змінну норму не менш ніж на 250 проц. Її почин підхопили робітники й інших підприємств.
На станції Сариголь машиніст О. Ф. Ребьонок виступив ініціатором збільшення міжпромивного пробігу паровоза. Невдовзі в нього з’явилися послідовники не лише у Феодосії, а й в інших депо Криму. На квітень 1938 року на промислових підприємствах, будовах і транспорті міста налічувалося 7170 робітників, 3144 з них були ударниками або стахановцями.
На 1941 рік у Феодосії на 20 промислових підприємствах і у 30 артілях промкооперації працювало 7879 чоловік. Вартість валової продукції в 1940 році становила 65 959 тис. карбованців. Тільки тютюнова фабрика щороку виробляла продукції більш як на 20 млн. крб. Мільйонні обороти мали механічний і консервний заводи, завод виноградних вин та інші підприємства. Вантажооборот морського порту в 1940 році становив 966 тис. тонн, а залізничники Феодосії того ж року перевезли до 9 млн. тонн вантажів та близько 1 млн. пасажирів.
Швидкими темпами зростало і санаторно-курортне будівництво. Відкритий 1928 року Інститут фізичних методів лікування перетворився на великий науково-лікувальний центр, устаткований необхідними діагностичною апаратурою й обладнанням. Лише за п’ять передвоєнних років у ньому лікувалися 35 тис. чоловік. Бюджетні асигнування на охорону здоров’я з 1931 до 1935 рр. зросли більш ніж у 2,7 раза.
Значно поліпшилося медичне обслуговування населення: на 1 січня 1939 року місто мало лікарню й пологовий будинок на 250 ліжок, 6 амбулаторних поліклінік, 3 медпункти на підприємствах. Медичну допомогу населенню надавали 90 лікарів та 200 чоловік середнього медичного персоналу.
Великі зміни сталися в культурному розвиткові міста. Був здійснений перехід до загального навчання. 1935 року працювало 16 початкових, неповних середніх та середніх, 2 допоміжні школи, робітфак, музична школа. Кількість учнів у навчальних закладах становила 5433 чоловіка, а педагогічного персоналу — 170 чоловік. Успішно вирішувалися завдання ліквідації неписьменності. Загальноосвітні школи для дорослих діяли до кінця тридцятих років. На 1 січня 1938 року в місті налічувалося 32 школи різного типу й групи для навчання неписьменних і малописьменних; їх відвідувало 1127 чоловік. На цей час було створено 7 середніх спеціальних навчальних закладів: гідрометеорологічний технікум, педучилище, два училища медсестер, училище ясельних сестер, сільськогосподарський технікум, технікуми радянської торгівлі й фізкультури.
1935 року в місті працювало 11 клубів. На 1 жовтня 1940 року налічувалося 23 бібліотеки, разом з профспілковими й відомчими. Трудящі Феодосії одержали новий театр, будинок культури.
Місто почало впорядковуватися. За 1935—1941 рр. удвоє зріс його житловий фонд. На вулицях з’явилися нові гарні будинки, руками феодосійців були створені нові парки й сквери. Після того, як став до ладу новий водовід, значно поліпшилося водопостачання. За Радянської влади змінилося обличчя Феодосії.
Та подальший розвиток міста перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. У перші ж дні війни до міськкому партії та міського військкомату надійшло понад 200 заяв з проханням направити до діючої армії. 22 червня 1941 року бюро міськкому ВКП(б) затвердило заходи для мобілізації усіх сил на боротьбу з загарбниками.
Під керівництвом міської партійної організації трудящі перебудували свою роботу згідно з вимогами воєнного часу. На підприємствах було організовано виробництво зброї — гранат, протитанкових мін, мінометів. 26 вересня 1941 року міськком партії виділив 65 чоловік для обладнання партизанських землянок, створення баз продовольства та боєприпасів. На підступах до міста будувалися оборонні споруди: викопано протитанкові рови, встановлено надовбні, готувалися кулеметні гнізда. Цією роботою керували первинні партійні організації. До глибокого тилу феодосійці евакуювали найцінніше промислове устаткування, матеріальні й культурні цінності.
Наприкінці жовтня 1941 року міськком партії закінчив формування партизанського загону. Його командиром був призначений начальник збройної охорони порту І. С. Мокроус, комісаром — заступник начальника політвідділу шостого відділу Придніпровської залізниці Р. М. Пономаренко. На 11 листопада 1941 року в загоні налічувався 171 чоловік, з них 86 комуністів і 40 комсомольців. 1 листопада партизани зосередилися в урочищі Кизил-Таш Судацького району і вже 8 листопада провели першу бойову операцію на шляху Судак—Отузи.
З листопада 1941 року під натиском переважаючих сил ворога радянські війська залишили Феодосію. Та невдовзі, 29 і 30 грудня, група військ Кавказького фронту у взаємодії з військово-морськими силами Чорноморського флоту висадили десант на Кримському півострові й після впертих боїв зайняли Керч і Феодосію. Висадка десанту була складовою частиною Керченсько-Феодосійської операції, що увійшла в історію Великої Вітчизняної війни як перша й найбільша десантна операція Радянських Збройних Сил. Вона зміцнила на деякий час становище радянських військ під Севастополем і на Південному фронті. У висадженні десанту брали участь крейсери «Красный Крым» та «Красный Кавказ», есмінці «Шаумян», «Незаможник», «Железняков», транспорт «Кубань», десять катерів типу «Морской охотник» і самохідних десантних суден. Увечері 28 грудня 1941 року вони вийшли з Новоросійської бухти під час шторму і на третю годину ранку 29 грудня були біля берегів Феодосії. Завдяки героїзму й самовідданості моряків на ранок 30 грудня місто знову стало радянським. Однак противник устиг перекинути в район Феодосії кілька з’єднань з інших ділянок фронту, в т. ч. 132-у й 170-у піхотні дивізії з-під Севастополя. Кількісна й технічна перевага фашистського угруповання змусила Радянське командування 15 січня 1942 року вивести частини 44-ї армії на Акмонайські позиції й залишити Феодосію.
У перші ж дні окупації міста гітлерівці встановили режим репресій і терору. 4 грудня 1941 року близько 2 тис. радянських громадян, яких було зібрано на базарному майдані буцімто для переселення, вороги розстріляли в протитанковому рову неподалік заводу «Механік». Сотні жителів гітлерівці розстріляли або повісили на телеграфних стовпах за допомогу десантникам й партизанам. Трупи повішених не дозволялося знімати по кілька днів. Тисячі городян щодня фашисти виганяли на будівництво укріплень. За відмову від роботи їм погрожували розстрілом. У місті часто влаштовувалися облави на молодь. Багато юнаків і дівчат було відправлено на примусові роботи до Німеччини.
Та ні масові розстріли й страти, ні загроза каторги не могли залякати патріотів, змусити їх відмовитися від боротьби проти окупантів. Розгортався партизанський рух, виникали підпільні патріотичні групи. Колишній командуючий 11-ю німецькою армією Манштейн у книзі «Втрачені перемоги», написаній після війни, визнавав, що в критичні дні початку січня (тобто під час Керченсько-Феодосійської операції) особливо виявилося, якою небезпекою для німецьких військ був партизанський рух. Лише за два тижні січня 1942 року в боях з партизанами під Феодосією й Судаком його армія втратила 784 солдати й офіцери, 58 автомобілів й багато іншої техніки, 3 обози. А всього на рахунку феодосійських партизанів тільки за перший рік бойових дій — понад 3 тис. знищених солдатів та офіцерів противника, чимало бойової техніки й спорядження.
Багато партизанів полягло смертю героїв. Загинув, повертаючись з бойового завдання, партизанський розвідник В. Четвертак. Потрапивши в засідку, комсомолець підпустив гітлерівців на близьку відстань й підірвав гранату. Живцем був спалений на багатті захоплений фашистами у полон комсомолець В. О. Анюнас, який не видав катам дислокацію свого загону. Мученицьку смерть прийняла в катівнях гестапо партизанська зв’язкова й розвідниця комуністка Л. С. Прокопенко, яка працювала до окупації директором Феодосійської середньої школи № 2. 9 березня 1944 року після мордувань і тортур були розстріляні схоплені гітлерівцями партизанські розвідники — майстер друколітографії М. І. Коробков та його п’ятнадцятирічний син Віктор. Замість загиблих у партизанський ліс йшли з міста десятки інших патріотів.
Сміливо діяли учасники Феодосійського підпілля. Ядро його становили завідуюча яслами тютюнової фабрики Н. М. Листовнича, лікарі О. В. Богданова, К. І. Шепелева, Т. М. Пислегіна та інші. Організація об’єднувала 130 патріотів — комуністів, комсомольців та безпартійних. Підпільники створили також патріотичну групу в таборі військовополонених. До середини лютого 1943 року їм удалося визволити з табору 59 чоловік, 55 з них пішли до партизанів. Усі вони згодом відважно билися проти окупантів. Організація підтримувала зв’язок з обласним підпільним центром і працювала під його керівництвом.
Гітлерівці у березні 1943 року напали на слід організації. Керівник її Н. М. Листовнича та її соратники були заарештовані й після жорстоких тортур розстріляні. (Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 травня 1965 року Н. М. Листовнича посмертно нагороджена орденом Леніна). Підпілля продовжувало діяти, зокрема, добре законспірована група М. П. Богданова у складі 15 чоловік. На серпень 1943 року виникли нові патріотичні групи в колективі «Водоканалу», на рибозаводі, в риботресті. На станції Сариголь активно діяла з 1942 року диверсійна група Г. П. Колегаєва з 8 чоловік, що мала зв’язок із штабом Східного з’єднання партизанів. Групи об’єднували близько 100 чоловік. У березні 1944 року патріоти підірвали водокачку, два паровози, пустили під укіс залізничний состав. Унаслідок цієї диверсії на десять днів припинився рух поїздів.
У квітні 1944 року з Керченського плацдарму розпочався наступ військ Окремої Приморської армії під командуванням генерала армії А. І. Єременка у взаємодії з 4-ю повітряною армією і Чорноморським флотом. Військам Окремої Приморської армії допомагали й кримські партизани. Спроби гітлерівців закріпитися на Акмонайських позиціях виявилися марними. З’єднання і частини 16-го стрілецького корпусу (командир генерал-майор К. М. Провалов) у складі 227-ї (командир полковник Г. М. Преображенський), 383-ї (командир генерал-майор В. П. Горбачов), 339-ї (командир полковник Г. Т. Василенко) стрілецьких дивізій та інших частин зламали опір ворога й, переслідуючи його, 13 квітня визволили Феодосію. Того ж дня Москва салютувала воїнам Окремої Приморської армії 12 артилерійськими залпами з 124 гармат.
Наказами Верховного Головнокомандування від 24 квітня й 4 травня 1944 року за визволення Феодосії присвоєно почесні найменування «Феодосійських» 383-й стрілецькій дивізії, 244-му окремому танковому полку, 29-й окремій мінометній інженерній бригаді, 19-му моторизованому понтонно-мостовому батальйону, 8-му гвардійському та 47-му штурмовим авіаполкам ВПС Чорноморського флоту, 249-му винищувальному авіаційному полку.
Після визволення міста потрібні були героїчні зусилля, щоб відбудувати зруйноване господарство. Гітлерівці перетворили на руїни споруди морського порту й залізничної станції, промислові підприємства, санаторії й будинки відпочинку, Інститут фізичних методів лікування, лікарні, кінотеатри, школи й технікуми, історико-археологічний музей, зруйнували більше половини всього житлового фонду. За роки окупації фантасти розстріляли, повісили й закатували 8300 мирних громадян і військовополонених, вивезли до Німеччини 3 тис. чоловік.
Для керівництва відбудовними роботами міський комітет партії створив штаб на чолі з першим секретарем міськкому ВКП(б) В. І. Мироновим. Ударні бригади добровольців розчищали завали на вулицях, розбирали залишки будівель та стін. Тисячі феодосійців — робітники, службовці, пенсіонери, хатні господарки, підлітки — щоранку й щовечора виходили на роботу, щоб ліквідувати наслідки ворожого нашестя. Ці роботи виконувалися в позаурочний час, без плати. У місті працювало 12 спеціалізованих бригад з хатніх господарок, які оволоділи професіями мулярів, штукатурів, пічників. Держава подала велику допомогу визволеному місту: 19 352 тис. крб. й значні матеріальні фонди. Були виділені кошти на відбудову консервного заводу, хлібопекарні й м’ясокомбінату, гідровапняного заводу, лікувальних закладів, картинної галереї ім. І. К. Айвазовського.
Завдяки систематичній допомозі Радянського уряду швидкими темпами відбудовувалися промисловість і транспорт. Під час окупації гітлерівці кілька разів намагалися відновити виробництво на тютюновій фабриці. Та це їм не вдалося. Коли Червона Армія ввійшла до Криму, фашисти, відступаючи, підірвали головний корпус підприємства. У 1944 році фабрики фактично не було, стояла напівзруйнована будівля з темними проваллями замість вікон. Все потрібно було починати заново. Не вистачало будівельних матеріалів, устаткування. Ризикуючи життям, робітники розбирали замуровані в скелях ворожі доти, дістаючи таким чином будівельні матеріали. Доставляли їх на фабрику на плечах. Трудилися по 12— 14 годин на добу.
20 червня 1944 року стала до ладу діючих перша черга фабрики. Першу продукцію робітники надіслали у подарунок воїнам Червоної Армії. 16 квітня 1944 року розпочали випуск продукції хлібозавод, міськхарчокомбінат та рибозавод, 1 травня — артіль «Механік». У червні стали до ладу цегельний завод та м’ясокомбінат. 1945 року відновили роботу панчішна фабрика, лікеро-горілчаний завод, морський порт. Виробництво промислової продукції порівняно з 1944 роком збільшилося у 3 рази.
Самовіддано трудилися феодосійці на відбудові зруйнованого депо й рухомого складу на станції Сариголь. Особливо важко було ремонтувати паровози. Бригаді М. С. Ніколаєва по суті доводилося складати їх заново. Незважаючи на це, ремонтники вже в 1944—1945 рр. випустили на колію 14 паровозів.
У 1946 році за почином Макіївських металургів і робітників московських підприємств трудящі Феодосії включилися у всесоюзне соціалістичне змагання за дострокове виконання планів четвертої п’ятирічки. 1948 року обсяг промислової продукції міста порівняно з квітнем 1944 року збільшився у дев’ять разів, а такі підприємства, як панчішна й тютюнова фабрики, морський порт, промкомбінат та ін. досягли рівня, запланованого на кінець п’ятирічки.
Четверта п’ятирічка висунула багатьох чудових героїв праці. Серед них шофер феодосійської автобази № 83 В. Л. Савкін. На 20 грудня 1950 року завдяки вдосконаленню методів експлуатації та догляду він довів пробіг автомобіля ЗІС-5 без капітального ремонту до 330 тис. км. Праця шофера відзначена в 1951 році Державною премією.
Протягом 1946—1950 рр. у Феодосії відроджено й побудовано понад 30 підприємств важкої, легкої та харчової промисловості. На кінець четвертої п’ятирічки рівень промислового виробництва досяг довоєнного. Поряд з відбудовою промислових підприємств проводилася робота по відродженню лікувальних закладів, шкіл та культурно-освітніх установ. Налагоджували свою роботу лікарня на 150 ліжок, пологовий будинок, поліклініка, два диспансери, здоровпункти на підприємствах. На 1 січня 1945 року в лікувальній мережі було зайнято 38 лікарів та 136 чоловік середнього медперсоналу. На 20 квітня 1944 року в трьох школах навчалося 652 учні, їх кількість зростала день у день. На кінець 1944/45 навчального року працювало чотири школи, які відвідувало 1854 учні.
Уже 5 листопада 1944 року з Єревана до Феодосії повернуто картинну галерею ім. І. К. Айвазовського, яку евакуювали з міста в 1941 році на одному з останніх пароплавів. За врятування скарбів картинної галереї в роки Великої Вітчизняної війни Президія Верховної Ради СРСР нагородила директора галереї художника М. С. Барсамова орденом Трудового Червоного Прапора. З ініціативи міськкому ВКП(б) колективи всіх фабрик і заводів брали участь у ремонті музею. 2 травня 1945 року в галереї відкрилася перша повоєнна художня виставка, де експонувалося 168 творів Айвазовського. 1945 року відновилися заняття в художній школі при галереї ім. Айвазовського та студії; через рік відкрито художній лекторій, який відвідувало 120 чоловік. У цей же період відбудовано краєзнавчий музей, міський будинок культури, центральну міську бібліотеку.
Завершення відбудови промисловості створило відповідні передумови дальшого розвитку економіки Феодосії. У 50-х роках на підприємствах міста збільшувалися виробничі площі, ставали до ладу нові цехи. У чавуноливарний завод, реорганізований згодом на завод трубопровідної арматури, виросла напівкустарна артіль промкооперації. З механічних майстерень ремонту бурового устаткування перетворився на оснащений сучасною технікою механічний завод виробництва обладнання й приладів для геологорозвідувальних робіт і ремонту дизельних двигунів. На панчішній фабриці в 1959 році будівельники здали в експлуатацію двоповерхове крило головного корпусу, де встановлено близько 400 найновіших в’язальних машин. Розширено й реконструйовано всі цехи на цегельно-черепичному заводі, встановлено нові шарові млини продуктивністю 60 куб. метрів глини на годину, побудований стрічковий конвейєр протяжністю 1250 метрів, що дало змогу вивільнити від тяжкої фізичної праці близько 50 чоловік. Розпочалася реконструкція тютюнової фабрики, що першою на Україні запровадила автоматизацію основних процесів виробництва. Якщо в 1950 році підприємства міста випустили продукції на 125 700 тис. крб., то на 1957 рік ця цифра зросла втричі.
У дні підготовки до XX з’їзду КПРС на тютюновій фабриці народився рух багатоверстатниць, ініціатором якого стала комуністка В. О. Шакіна. Вона першою в місті почала обслуговувати два агрегати й зобов’язалася випускати продукцію тільки відмінної якості. Впровадження її досвіду дозволило підвищити продуктивність праці на 17 процентів.
1958 рік в історії Феодосії, як і всієї країни, позначився активною участю трудящих у русі за комуністичну працю. Зобов’язання працювати, вчитися й жити по-комуністичному першою в місті взяла на себе комсомольсько-молодіжна бригада помічника майстра кетельного цеху панчішної фабрики В. А. Попова і в грудні 1958 року здобула звання бригади комуністичної праці. На кінець 1958 року на підприємствах міста було 28 бригад комуністичної праці.
У 1959—1965 рр. у Феодосії, як і в усій країні, широкого розмаху набрало соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань семирічки. 1959 року коваль-цеповар заводу підйомно-транспортного устаткування І. І. Красовський виступив ініціатором особистого робочого плану на семирічку й зобов’язався виконати його за чотири роки. Цей почин підтримали й інші цеповари. Напередодні 45-х роковин Великого Жовтня І. І. Красовський рапортував про те, що завдання семирічного плану виконав за три роки й дев’ять місяців. Слідом за ним доповіли про дострокове виконання особистих робочих планів і його товариші.
Чудові взірці праці демонструвала на цьому підприємстві й бригада слюсарів-монтажників, очолювана комуністом Т. І. Терлецьким. Вона першою на заводі завоювала звання бригади комуністичної праці. На складанні щойно освоєних заводом машин для вивантажування злежаних сипких вантажів потужністю 60 тонн на годину бригада щодня виконувала змінні завдання на 280—300 проц. Усі слюсарі-складальники в разі потреби могли замінити один одного. Згодом комуніст Т. І. Терлецький за прикладом знатної ткалі В. І. Гаганової очолив відстаючу бригаду. В дні підготовки до XXII з’їзду КПРС, на який Т. І. Терлецький був обраний делегатом від комуністів Криму, його нова бригада за один місяць склала вісім згаданих машин. За існуючими нормами на виконання такого обсягу робіт потрібно було два місяці
Комуністи морського порту стали ініціаторами змагання за оволодіння суміжними професіями. Докери освоїли професії кранівників, водіїв тягачів і вантажників автомобілів. Це дало змогу різко підвищити продуктивність праці, довести рівень механізації навантажувально-розвантажувальних робіт до 76 проц. У 1966 році Президія Верховної Ради СРСР нагородила ініціаторів цього почину орденами й медалями. Орденом Леніна відзначений бригадир І. І. Плохотников, орден Трудового Червоного Прапора вручений електрозварнику І. М. Аксьонову та головному інженеру порту А. К. Глібку.
Великий вклад у боротьбу за дострокове виконання завдань семирічки внесли раціоналізатори й винахідники міста. З 1959 по 1965 рік вони впровадили 7192 раціоналізаторські пропозиції й винаходи з економічним ефектом 2,6 млн. крб. Три патенти на винаходи одержав за цей час заступник головного механіка панчішної фабрики А. П. Якубовський, якому присвоєно звання заслуженого винахідника УРСР. Більш як десять пропозицій розробив і впровадив раціоналізатор М. А. Помитун (механічний завод).
Протягом 1958—1965 рр. у місті стали до ладу комбінат будівельних матеріалів, соковий завод, меблева фабрика, фабрика м’яких іграшок, м’ясокомбінат, електропідстанція, фабрика індивідуального пошиття одягу й ряд інших підприємств. Здійснювалося технічне переозброєння механічного заводу, офсетної фабрики, морського порту, хлібокомбінату, тютюнової і панчішної фабрик, освоювалося виробництво нових видів промислових виробів. Велику роботу щодо обновлення асортименту й підвищення якості продукції проводив двотисячний колектив панчішної фабрики. 1965 року на виставці при Держплані УРСР художня рада визнала вироби Феодосійської панчішної фабрики такими, що відповідають кращим світовим зразкам.
Колективи промислових підприємств Феодосії достроково виконали завдання семирічки. Випуск промислової продукції зріс на 98 проц. Крім того, трудящі видали на 20 млн. крб. надпланової продукції.
1966 року згідно з рішеннями вересневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС п’ятнадцять промислових підприємств міста — тютюнова й панчішна фабрики, завод пивобезалкогольних напоїв та ін.— перейшли на нові умови планування й економічного стимулювання. Економічна реформа викликала нове піднесення творчої ініціативи виробничих колективів, стала стимулом до дальшого вдосконалення технологічних процесів й організації праці, методів керівництва господарською діяльністю підприємств. Лише в 1966—1967 рр. установлено й введено в дію 430 одиниць нового обладнання, освоєно випуск 133 видів нових промислових виробів. 1967 року феодосійці виробили надпланової продукції на суму понад 5 млн. карбованців. Значних досягнень у зростанні продуктивності праці й підвищенні якості продукції добився колектив офсетної фабрики. 1966 року друкована продукція феодосійських поліграфістів — барвисті етикетки, рекламні плакати й буклети для підприємств рибної та легкої промисловості УРСР і РРФСР — експонувалася на всесвітній виставці в Монреалі.
У змаганні за гідну зустріч 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції на промислових підприємствах, транспорті та будовах Феодосії брало участь понад 13,5 тис. робітників і службовців, у т. ч. 2,5 тис. робітників, удостоєних почесного звання ударника комуністичної праці. Заспівувачами змагання на честь ювілею стали 2 тис. комуністів, які працювали на найважливіших ділянках промисловості, на будовах і транспорті. Активну участь у цьому змаганні брали колективи морського порту, залізничних станцій та автопідприємств. Транспортники перевезли 250 тис. тонн надпланових народногосподарських вантажів. Найкраще працював червонопрапорний колектив морського порту.
На механічному заводі бездоганну якість і високі темпи ремонту дизельних двигунів забезпечували ветерани підприємства — бригадир слюсарів-складальників член міського комітету партії О. В. Смирнов, слюсарі А. О. Лисин, І. Д. Ракг майстер Б. 3. Тарабрин; на тютюновій фабриці слави передового колективу зажили бригада машиніста-регулювальника комуніста П. Н. Лисюка, автора понад тридцяти раціоналізаторських пропозицій, що дали підприємству близько 3500 крб. заощаджень на рік; на залізниці змагання очолювали бригади робітників-шляховиків, керовані комуністами В. П. Глушком та М. В. Кануновим. Комуністи скрізь особистим прикладом надихали виробничі колективи на боротьбу за дострокове виконання завдань п’ятирічного плану й соціалістичних зобов’язань на честь 50-річчя Великого Жовтня.
У боротьбу за дострокове виконання плану восьмої п’ятирічки вагомий вклад внесли раціоналізатори й винахідники. Економічний ефект від впровадження раціоналізаторських пропозицій й винаходів на підприємствах міста лише 1967 року становив понад 600 тис. крб. Особливо багато зробили для механізації трудомістких процесів та вдосконалення виробництва новатори механічного заводу та шляхово-механічних майстерень. Металообробники цих підприємств першими в місті почали застосовувати синтетичні алмази й твердосплавні інструменти. За рішенням бюро міськкому КП України на базі цих підприємств були створені школи передового досвіду.
Новий крок уперед у боротьбі за підвищення продуктивності праці зробили феодосійці в період підготовки до 100-річчя з дня народження В, І. Леніна. На 1970 рік обсяг промислового виробництва в місті збільшився на 73 проц. порівняно з 1965 роком, а продуктивність праці підвищилася на 52 проц. Були реконструйовані тютюнова й офсетна фабрики, стали до ладу нові цехи на комбінаті будівельних матеріалів й механічному заводі; освоєно випуск 280 видів нових виробів, в основному це товари народного споживання; майже вдвічі зросла мережа підприємств торгівлі й громадського харчування.
У 1971 році працювало 37 промислових підприємств, 9 будівельних та 6 транспортних організацій. Промисловість Феодосії виробляла близько 500 видів різноманітної продукції на суму 130 млн. крб. Поряд з удосконаленням діючих підприємств у місті створюються й нові галузі промисловості.
1972 рік став для трудящих роком великих трудових звершень, якими був відзначений піввіковий ювілей Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Багатонаціональна сім’я феодосійців з честю виконала ювілейні зобов’язання. Виконання державного плану 1972 року завершено до 20 грудня. Колективи заводів і фабрик виготовили продукції понад план на суму понад 5 млн. крб. Продуктивність праці за рік зросла на 10 проц., ріст обсягу виробництва становив 11 проц. Поліпшилася якість продукції, збільшився випуск товарів народного споживання. За підсумками ювілейного змагання колектив фабрики іграшок занесений до «Золотої книги» Кримської області, механічного заводу — нагороджений грамотою Кримського обкому КП України й Кримського облвиконкому.
Великого розмаху набрало будівництво. 1972 року на території Феодосії налічувалося понад сто об’єктів, що будувалися. Того року жителі міста одержали новий будинок одягу, школу на 960 місць у новому мікрорайоні, магазини, дитячі садки. Масштаби житлового й культурного будівництва в місті зростають рік у рік. Лише протягом восьмої п’ятирічки побудовано понад 110 тис. кв. метрів житла. На 1971 рік житловий 1 фонд Феодосії збільшився у 2,4 раза порівняно з довоєнним.
Для поліпшення постачання водою зростаючого міста побудовано Феодосій-ську вітку Північно-Кримського каналу й водосховище на 16 млн. кубометрів води. У вересні 1972 року здійснилася мрія феодосійців про водний достаток — в місто прийшла вода Дніпра. Щороку збільшується площа зелених насаджень.
На початок сімдесятих років вона становила 1198,5 гектара.
Досягнуто успіхів і в галузі торгівлі. Торговельна мережа зараз налічує 222 підприємства, в т. ч. 123 магазини (роздрібний оборот яких становить близько 56 тис. крб.). Для задоволення побутових потреб населення в місті працюють 79 ательє й майстерень міськпобуткомбінату, 14 ательє та майстерень фабрики індпошиву й ремонту взуття.
Помітно поліпшилося медичне обслуговування населення. Розширилася й зміцніла матеріальна база охорони здоров’я трудящих: стали до ладу хірургічний корпус на 100 місць, новий пологовий будинок, дитяча лікарня. Тепер у місті й селищах, підпорядкованих Феодосійському міськвиконкому,— 6 лікарень, 4 диспансери, пологовий будинок, дві амбулаторії, станція швидкої допомоги, будинок дитини, дві санепідемстанції, лікарський пункт на панчішній фабриці, 36 фельдшерських пунктів на підприємствах, поліклініка. Про здоров’я феодосійців піклуються 410 лікарів.
Швидкими темпами розвивається феодосійський курорт. Якщо в 1965 році здравниці міста могли одночасно прийняти до 7 тис. чоловік, а загальна кількість відпочиваючих на курорті (включаючи курортників і туристів, що приїздять без путівок) не перевищувала 330 тис. чоловік на рік, то в 1970 році 16 санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку й туристських баз приймали одночасно 12,5 тис. відпочиваючих, а загальна кількість тих, що побували на курорті в 1971 році, перевищила півмільйона чоловік. Для найбільших здравниць міста — санаторіїв Міністерства оборони «Хвиля» та «Восход» у 1970—1971 рр. будівельники звели нові спальні й лікувальні корпуси — справжні палаци здоров’я. У місті є кілька туристських баз. Для лікування хворих у санаторіях широко використовуються мінеральні води місцевих джерел та мулові грязі озера Аджіголь.
У 1972/73 навчальному році працювали 12 загальноосвітніх шкіл, де налічувалося 9400 учнів. Крім того, вдвох вечірніх та заочній школах навчаються 1500 чоловік. У політехнікумі, відкритому 1966 року, здобувають освіту 620 студентів, у профтехучилищі — 490, в торгово-кулінарному училищі — 350 чоловік.
За роки восьмої п’ятирічки у Феодосії та прилеглих до неї селищах зведено п’ять клубів та будинків культури, сім бібліотек. У 1970 році відкрився літературно-меморіальний музей О. С. Гріна. Місто має 5 клубів і будинок культури, З постійно діючі кінотеатри, 31 бібліотеку з книжковим фондом 459170 примірників, картинну галерею, два музеї, концертний зал на 1100 місць. Великою популярністю користується народний театр при міському будинку культури, створений 1959 року. В його репертуарі — твори радянської драматургії, російських та українських класиків. Близько 200 колективів художньої самодіяльності налічують понад 5 тис. учасників.
У справі пропаганди політичних та наукових знань багато робить міська організація товариства «Знання», яку понад 10 років очолює кандидат юридичних наук, заслужений працівник культури УРСР М. М. Котляр. При редакції міської газети «Победа» працює літературне об’єднання. Твори феодосійських прозаїків та поетів публікуються у місцевому збірнику «Місто двадцяти п’яти віків» та в обласному видавництві «Таврія».
Міський комітет Комуністичної партії України й міськвиконком приділяють велику увагу впровадженню нових звичаїв, обрядів і традицій. Однією з таких традицій є присвоєння звання почесного громадянина міста. Цього звання удостоєні заслужений лікар РРФСР П. К. Поварніна, колишній командир Феодосійського партизанського загону І. С. Мокроус, двічі Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР 4—7-го скликань, бригадир виноградарської бригади винорадгоспу «Коктебель» М. О. Бринцева, заслужений працівник культури УРСР довічний науковий консультант картинної галереї ім. І. К. Айвазовского художник М. С. Барсамов, Герой Радянського Союзу полковник у відставці М. В. Старшинов та інші.
Трудящі Феодосії свято шанують пам’ять про героїв, що полягли у боях за Радянську владу в роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Рішенням виконкому міської Ради депутатів трудящих запроваджено «Книгу вічної слави». До неї занесено імена: М. Ф. Барсова — вантажника порту, першого радянського коменданта Феодосії, розстріляного білогвардійцями; Г. Д. Стамова — учасника революції 1905—1907 рр., заступника голови ревкому Феодосії в роки громадянської війни; Є. Т. Пономарьової — робітниці тютюнової фабрики, санітарки феодосійського комсомольсько-молодіжного загону, яка загинула у червні 1919 року; І. Хмельницького (Хмелька) — керівника Феодосійської підпільної організації більшовиків у 1920 році, що загинув у катівнях білогвардійської контррозвідки; К. І. Шепелєвої — лікаря міської лікарні, активної учасниці Феодосійської підпільної патріотичної організації; партизана В. О. Буркова, який загинув у березні 1943 року; В. О. Анюнаса — комсомольця, розвідника 9-го загону Східного з’єднання партизанів Криму, спаленого фашистами; Віті Коробкова — піонера, розвідника штабу 3-ї бригади Східного з’єднання партизанів Криму, розстріляного фашистами, й ще понад 200 феодосійців.
10—12 вересня 1971 року трудящі урочисто відзначали 25-віковий ювілей рідного міста. У ці дні — 10 жовтня — опубліковано Указ Президії Верховної Ради Української РСР про нагородження Феодосії Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР за активну участь у боротьбі за встановлення Радянської влади в Криму, мужність і героїзм, виявлені в роки Великої Вітчизняної війни, й успіхи, досягнуті в господарському та культурному будівництві.
Велику творчу роботу феодосійців очолюють комуністи. В місті налічується 137 партійних організацій, що об’єднують 4789 комуністів. їх активними помічниками є 6998 комсомольців (95 комсомольських організацій).
Про зростання громадсько-політичної активності трудящих свідчить робота міської Ради. В її складі 276 депутатів, з них 137 членів і кандидатів у члени КПРС та 46 членів ВЛКСМ. Серед депутатів — 178 чоловік, нагороджених орденами й медалями СРСР, Герой Соціалістичної Праці бригадир виноградарів Н. М. Дерягіна. Велику роботу ведуть 13 постійних комісій, до яких входять 250 депутатів. Членам комісій допомагають 324 активісти. Діяльність міської Ради спрямована на розвиток господарства, охорони здоров’я, культури, на впорядкування міста. З загальної суми міського бюджету 1973 року 7705,2 тис. крб. на охорону здоров’я передбачено витратити 3450 тис. крб., на розвиток культури — 297,8 тис. крб., на благоустрій — 962 тис. карбованців.
Повсякденною самовідданою працею примножують феодосійці славу рідного міста. За генеральним планом, прийнятим у 1968 році, у Феодосії передбачено створення промислової зони, куди будуть переведені основні підприємства міста. Планується також створення великої зони відпочинку — від парку до станції Айвазовська — з пляжем, парком, спортивним комплексом, курортними установами. На «Золотому пляжі» виросте курортний комплекс на 32 тис. місць, що складатиметься в основному з багатоповерхових корпусів пансіонатів. Тут побудують турбазу, мотелі, кемпінги, готелі, грязелікарню, де використовуватимуть цілющі грязі озера Аджіголь. Борючись за втілення в життя цих планів, трудящі міста гідно несуть свою вахту в лавах будівників комунізму.
Я. І. БАЛАХОНОВ, Н. Г. КРИВЦОВА