Морське, Феодосія, Кримська область
Морське — село, центр сільської Ради, підпорядкованої Феодосійській міськраді. Розташоване у долині річки Шелен та на березі Чорного моря, за 70 км від Феодосії, за 80 км від залізничної станції Айвазовська. Через село проходить автошлях Алушта—Феодосія. Населення — 1518 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Громівка.
Морське має багатовікову історію. На схід від нього на мисі виявлені сліди поселення VIII—XV ст., а на західній околиці біля шляху, що йде вздовж берега моря,— залишки керамічної печі VIII—IX ст., у якій обпалювалися переважно амфори. За б км на захід від села на прилеглому до моря береговому стрімчаку знаходяться руїни середньовічної фортеці Чабан-Кале. До нашого часу збереглися кругла башта, фундамент оборонних стін, цистерна. Дослідники гадають, що у XV ст. фортеця була замком генуезьких феодалів братів Гуаско.
У писемних джерелах кінця XVIII — першої половини XIX ст. засвідчено кілька назв села: Хапсхор, Капсхор, Капскхор, Камусхор, Камусхур, Капсохор, найбільш вживаною була Капсіхор (у перекладі з грецької — згоріле село). На думку дослідника Криму О. Л. Бертьє-Делагарда, населений пункт існував ще до 1380—1381 рр.3. За документами XVIII ст. він входив до Судацького кадилику (судово-адміністративного округу), що належав безпосередньо турецьким султанам. Християнське населення кадилику, в т. ч. Капсіхора, щороку привозило до Кафи (Феодосії) і здавало турецькій адміністрації ушур — десяту частину всього врожаю. Воно також сплачувало замість військової повинності харач — особливий податок на нему сульманське населення.
Капсіхор мав характерний вигляд для християнських поселень південного й південно-східного узбережжя Криму. Плескаті дахи кам’яних хатин споруджувалися з колод і дубових дощок, а зверху засипалися глиною, яка після утрамбування не пропускала води. У теплу погоду мешканці влаштовувалися на них на ночівку. Всередині хати біля однієї з стін з каміння робилося невелике підвищення для постелі. Навпроти знаходилося вогнище, в якому завжди тлів вогонь. Глиняна долівка вкривалася повстю. У будинку вкопувалися в землю і покривалися плитами піфоси — великі глиняні посудини, в яких зберігалися зерно й вино. Тут же тримали знаряддя праці, в т. ч. коси та вардуки (дволезі сокири). Маленький круглий столик та полиці, де зберігався мідний посуд різних форм і розмірів — оце й усі меблі. Перед хатою під навісом ставили піч для випікання хліба. Жителі називали себе греками, хоч вони були нащадками корінного населення, яке в середні віки прийняло християнство, а з ним і грецьку мову. Займалися вони виноградарством, землеробством, скотарством.
Згідно з Кючук-Кайнарджійським договором 1774 року Капсіхор увійшов до складу Кримського ханства. У 1778 році, коли царський уряд переселяв християн з Криму в Приазовья, звідси виїхало 97 чоловік. Ймовірно, що християн тут було більше, але, не бажаючи кидати рідні місця, частина з них прийняла мусульманство.
За ханського панування на жителів Капсіхора звалився ще більший тягар, ніж за султанського. 1780 року останній кримський хан Шагін-Гірей віддав збирання податків по всьому ханству на відкуп. Селяни сплачували ушур з хлібних посівів та садів, зекят — сорокову частину з прибутків та власності, а крім того, по 2 пара з вівці, по 6 пара з голови великої рогатої худоби та по 340 акча з тягла (пара та акча — грошові одиниці в Османській імперії).
З 1783 року Капсіхор — у складі Росії. 1787 року кращі землі було відмежовано генерал-майору Попову. Наприкінці XVIII ст. (1798 року) сади й виноградники займали 110 десятин, рілля — 16, ліс — 8, під садами було 6 десятин. 1805 року в 42 дворах мешкало 125 жителів. 1808 року проведено оцінку кримських земель, землі Капсіхорської долини, багатої на виноградники і сади, віднесені до «5-ї доброти», оцінювалися 400 крб. за десятину. Капсіхорська долина, що простяглася обабіч річки Шелен, була багата на воду і відзначалася родючими грунтами. На поливній і старанно угноєній землі біля берега моря в 90-х роках XVIII ст. селяни вирощували льон та огірки. Сільськогосподарську продукцію вони збували на Карасубаварському ринку.
1884 року в Капсіхорі, що входив до Тарактаської волості Феодосійського повіту, налічувалося 262 двори, в яких мешкало 1142 чоловіка. Власну землю у кількості 2031 десятини (в т. ч. 40 десятин непридатної) мали 256 дворів. Пасовища, сіножаті й ліс були в громадському користуванні. Жителі села вирощували зернові в невеликій кількості, розводили баштани, садили тютюн. Головним заняттям були виноградарство та виноробство. Згідно з шаріатом, мусульмани не могли самі продавати вироблене вино і тому залежали від скупників, з якими домовлялися про продажну ціну вина ще до збирання винограду. Великі садовласники та вино-торговці самі встановлювали ціни залежно від якості вина та попиту на нього в даному році. З 80-х років XIX ст. багато хто 8 господарів став замінювати винні сорти винограду ягідними. Скуповували такий виноград московські купці.
З розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві проходить процес розшарування селян. 1884 року 9 дворів мали наймитів. Про диференціацію селян свідчить і нерівномірна забезпеченість їх сільськогосподарським реманентом, робочою худобою. Так, у 80-х роках XIX ст. з 256 дворів, що мали землю, лише 35 були забезпечені реманентом. 107 дворів мали до 3 голів робочої худоби, 1 двір — 4 голови, 154 господарства не мали робочої худоби. У 119 господарствах не було ніякої худоби. Поряд з цим у 54 дворах налічувалося по 25 овець, у 24 — ще більше. У селі весь час точилася боротьба за пасовища. Фактично громадським пасовиськом користувалися заможні члени общини, сільські багатії. Почастішали випадки, коли один власник виганяв на пасовище 200 й більше овець, а іншим общинникам ніде було пасти велику худобу. Таке становище викликало невдоволення селян.
Селяни-бідняки, а саме такі тут переважали, змушені були з ранніх років за мізерну плату найматися на роботу до багатіїв. Найпоширенішим видом заробітку була поденщина на косовиці і обкопуванні виноградників у своєму або сусідньому селі. Дехто ходив також на заробітки до Алуніти. Щороку частина населення наймалася на все літо садовими сторожами та збирачами фруктів до інших волостей і повітів. Заможніші селяни, що мали диліжанси або двоколісні гарби, займалися візникуванням: вивозили до Карасубазара, Сімферополя, Феодосії, а іноді до Керчі фрукти, виноград, вино, до села привозили борошно й зерно.
1915 року в Капсіхорі налічувалося 386 дворів, де мешкало 1912 чоловік (чоловіків 971, жінок 941). У цей час селу належало 3882 десятини землі, в т. ч. 3069 придатної, з якої 130,5 десятини — під виноградниками. Майже всією придатною землею володіли поміщики та куркулі, більшість жителів була малоземельною. Багато хто з селян мав незначні клаптики виноградників розміром 150—500 кв. сажнів. Приїжджі агенти коньячних та горілчаних фірм скуповували у них виноград не за сортами та якістю, а за вмістом градусів. Змовившися між собою, агенти диктували свої ціни селянам, нещадно їх оббираючи.
Лікарні в селі не було, найближча знаходилася в Судаку за 23 версти. «Лікували» знахарі та мулли, влітку на березі моря застосовувалося лікування піщаними ваннами: хворого закопували у грітий сонцем пісок, залишаючи голову, її затінювали покривалом або парасолькою. Лише у 1915 році відкрито фельдшерський пункт. 1884 року письменних у селі налічувалося 340 чоловік, а неписьменних 912. З 265 дітей шкільного віку в початковій школі навчалося 127: хлопчиків 77, дівчат 50.
Капсіхор відвідувало багато вчених і краєзнавців, які залишили цінні відомості з його історії та етнографії. Серед них були академік П. С. Паллас, П. І. Сумароков, В. Броневський, П. І. Кеппен та інші.
Лютнева буржуазно-демократична революція не змінила економічного становища трудового селянства. Земля, як і раніше, була в руках поміщиків і капіталістів. Трудящі з радістю зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Радянську владу в селі встановлено в середині січня 1918 року. Але вже 18 квітня на територію Республіки Тавріди вдерлися німецькі війська. Дізнавшись про наближення окупантів, підвели голову куркулі. Разом з багатіями сусіднього Кутлака вони влаштували засідку і вбили 18 матросів, що направлялися з Алушти до Феодосії. Захопивши село, окупанти встановили старі порядки, але трудящі всіляко протидіяли їх наказам та розпорядженням.
22 квітня 1919 року Червона Армія з боями зайняла Феодосію, а до 1 травня в Капсіхорі було відновлено Радянську владу. Але незабаром нависла нова небезпека: наприкінці червня 1919 року село захопили білогвардійці. Активну боротьбу проти них вів багато хто з жителів села. Так, наймит Мухтар Кадир Амет допоміг втекти від переслідування двом більшовикам. Білі по-звірячому закатували його дружину. Рятуючись від карателів, у лісі ховалися жінки і діти Капсіхора. Коли 20 січня 1920 року в село було надіслано загін стражників для проведення насильницької мобілізації до білої армії, молодь не лише не з’явилася на збірний пункт, але й вчинила загону збройний опір, усіх стражників було вбито.
Незважаючи на репресії, трудящі продовжували боротьбу. 10 червня 1920 року в донесенні феодосійських властей прокурору окружного суду повідомлялося: «У селі Капсіхорі Феодосійського повіту місцеві жителі заявили, що вони не допустять обшуків і арештів, не зупиняться навіть перед застосуванням сили. За розпорядженням начальника гарнізону Феодосії у Капсіхор надіслано розташований у місті Судаку офіцерський загін для допомоги чинам державного розшуку під час проведення арештів».
У роки громадянської війни село двічі було місцем сміливих висадок загонів Червоної Армії. Увечері 16 серпня 1920 року катер «Гаджибей», що прийшов з радянської Анапи, причалив до берега поблизу Капсіхора. У ніч на 17 серпня з катера висадилася група колишніх червоногвардійців-севастопольців у складі 11 чоловік, відряджена ЦК КП(б)У та Реввійськрадою Південно-Західного фронту для зміцнення керівництва і розгортання партизанського руху в Криму. Очолював її О. В. Мокроусов, організатор і командир революційних загонів чорноморських моряків у 1917—1918 рр., згодом призначений командуючим Кримською повстанською армією. Серед новоприбулих був також нині відомий полярник двічі Герой Радянського Союзу І. Д. Папанін, 17 серпня 1920 року в лісі загін випадково зустрівся з капсіхорськими чабанами. Вони принесли червоноармійцям їжу, а коли зайшло сонце, допомогли перенести зброю в село і потім перевезти її через ліс. Молодий чабан Абдурахман допоміг групі зв’язатися з червоними партизанами, що знаходилися в горах.
Після взяття Червоною Армією Перекопу 10 листопада біля Капсіхора причалив катер-винищувач МІ № 17 під командуванням І. Д. Папаніна, з яким прибув загін особливого призначення із 24 добровольців-моряків, озброєних гвинтівками, кулеметами та гранатами. В їх числі був майбутній письменник В. В. Вишневський. До моряків приєдналося багато місцевих жителів. Спільно з ударною вогневою бригадою 51-ї дивізії загін визволив Капсіхор, потім Алушту.
В другій половині листопада 1920 року в селі остаточно було відновлено Радянську владу. Комуністи, що приїздили з Феодосії, Судака, подавали допомогу місцевим органам Радянської влади, провадили велику організаторську й агітаційно-масову роботу серед селян. Активно залучалися до участі в громадському житті й жінки. Так, у жовтні 1921 року Капсіхорську сільську Раду обирали разом з чоловіками 250 жінок. Центрами ліквідації неписьменності були школа першого ступеня та хата-читальня.
Багато сил віддали комуністи, долаючи наслідки розрухи і тяжкого посушливого 1921 року. Чимало виноградників і садів Капсіхора перестали плодоносити. Куркулі, скориставшись з важкого становища бідняків, змушували їх укладати кабальні угоди. Комуністи викрили ворожу діяльність куркульства, а також допомогли створити перші трудові колективні об’єднання. 1923 року безземельні і малоземельні селяни організували дві артілі. Держава забезпечила їх сільськогосподарським реманентом. У перших артілях земля поділялася на ділянки й оброблялася індивідуально. Ці об’єднання проіснували до листопада 1927 року. У квітні 1927 року комуністи села об’єдналися у кандидатську групу, через рік тут налічувалося 2 члени партії, 4 кандидати у члени партії. За рішенням Судацького райкому ВКП(б) від 27 квітня 1929 року Капсіхорську кандидатську групу реорганізовано в осередок ВКП(б)в У 1927 році створено комсомольську організацію.
Комуністи та комсомольці йшли в перших лавах будівників нового життя. За їх активним сприянням у Капсіхорі створено сільськогосподарське товариство, комітет взаємодопомоги, споживче товариство. Комуністи разом з Радою приділяли особливу увагу підготовці умов для переходу до колективізації, всіляко пропагуючи різні форми і методи колективного господарювання. Восени 1928 року при сільраді, сільськогосподарському і споживчому товариствах утворено групи бідноти. У серпні 1929 року в Капсіхорі виникли сільськогосподарські артілі «Бірлік» (Єднання) та ім. Фрунзе.
Суцільна колективізація сільського господарства в Кримській АРСР відбувалася в обстановці запеклої класової боротьби, яка ускладнювалася тим, що в органи влади проникли татарські буржуазні націоналісти та інші ворожі елементи. Через це, наприклад, за положенням, прийнятим у вересні 1925 року КримЦВК, куди пробралися вороги народу Вел і Ібраїмов та ін., націоналізовані раніше і передані бідноті сади було повернуто багатіям після обробітку. Селянам навіть за роботу нічого не заплатили. Куркульство використовувало у своїх цілях пережитки звичаїв, що існували до встановлення Радянської влади. Так, до 1928 року сіно з луків розподілялося, як здавна велося, пропорціонально до розмірів господарств, тому більшу частину сіна одержували куркульські. Куркулі чинили лютий опір всім заходам Радянської влади, спрямованим на поліпшення становища найбіднішого селянства. Під час проведення землевпорядкування на користь бідноти та середняків було конфісковано надлишки землі у куркулів. Але куркулі спільно з муллами намагалися цьому перешкодити, посилаючись на закон шаріату, що забороняв брати землю в сусіда під страхом покарання на тому світі. Комуністи Капсіхора розгорнули роз’яснювальну роботу серед селянства. Боротися з куркульством допомагала спеціальна комісія з бідняків.
13 листопада 1929 року загальні партійно-комсомольські збори одноголосно ухвалили організувати в Капсіхорі колгосп. На жовтень 1930 року в ньому налічувалося 196 господарств.
Перехід селян на шлях колективного господарювання викликав шалену ненависть у колишніх поміщиків, мурзаків, мулл та куркульства. Ворожі елементи почали готувати збройний виступ проти Радянської влади. Центром антирадянської діяльності стало село Ускут (нині Привітне Алуштинської міськради). 1930 року на противагу колгоспу куркулі організували т. зв. селищне товариство, до якого шляхом демагогії та залякувань залучили 96 господарств. До складу правління цього «товариства» увійшли антирадянські елементи. Мобілізувавши бідноту, комуністи добилися розпуску «селищного товариства», антирадянській діяльності ворогів покладено край.
Звільнившись від класово чужих елементів, Капсіхорський колгосп значно зміцнив свою економіку. 1932 року в ньому налічувалося вже 412 господарств. 1936 року артілі вручено державний акт на вічне користування землею. На цей час уся придатна земля оброблялася тракторами та іншими сільськогосподарськими машинами. Колектив господарства став ініціатором передових методів агротехніки в Судацькому районі. 1938 року колгосп одержав 8670 цнт фруктів — майже в 2,5 раза більше, ніж у 1934 році (по 113 цнт плодів з гектара). Освоївши культуру тютюну, колгоспники збирали його по 12 цнт з гектара. Загальний прибуток артілі за другу п’ятирічку становив 1755 тис. крб. Господарство мало свої катери — до пристані підходили судна за фруктами, виноградом, вином.
Серед колгоспників було 8 членів та 14 кандидатів у члени партії, а серед молоді—53 комсомольці. Кількість стахановців перевищила 100 чоловік. Вісім кращих передовиків стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві 1939 року. У селі склався значний прошарок інтелігенції: вчителі, агрономи.
Із зростанням громадського багатства колгоспу підвищилися культурний рівень і добробут колгоспників. Медичну допомогу трудящі одержували на лікарській дільниці. Працювали школа-семирічка, клуб, електростанція, радіовузол.
Мирне творче життя було перерване віроломним нападом фашистської Німеччини на нашу країну. 2 листопада 1941 року фашистські загарбники окупували Капсіхор. Тут розташувалися румунські частини, що охороняли шосейний шлях Алушта—Судак і морське узбережжя.
Під час фашистської окупації в лісах і горах, прилеглих до Капсіхора, проти гітлерівців вели мужню боротьбу партизани Криму. Татарські буржуазні націоналісти, що знову підвели голови, разом з окупантами тероризували мирне населення, чинили розправи над радянськими людьми, зраджували і вбивали партизанів. 21 жовтня 1941 року націоналісти-бандити схопили і видали фашистам партизанського розвідника члена ВКП(б) Смаїл-Мухамед Кадирова. Його було розстріляно. 20 січня 1942 року вони під керівництвом колишнього емігранта, турецького підданого Чандрі Усеїна спалили в сусідньому селі Ворон будинок з 8 червоноармійцями-десантниками.
Від гітлерівських окупантів Капсіхор визволено 14 квітня 1944 року військами Окремої Приморської армії. Загарбники завдали великих збитків селу. Вони зруйнували багато господарських будівель, колгоспний будинок відпочинку, нафтосховище, адміністративні будинки, бібліотеку, школу, відділення зв’язку, лікарську дільницю. Було знищено шкільне та інше майно, багато книжок, пограбовано обладнання колгоспної електростанції, весь сільськогосподарський реманент, вивезено 18 500 декалітрів вина, 247,1 тонни сільськогосподарських продуктів.
Труднощі відбудови зруйнованого господарства поглиблювалися нестачею робочих рук. У вересні до Капсіхора приїхало 400 родин, головним чином із Ставропольського краю, пізніше стали прибувати переселенці з інших місць. Держава допомагала новоселам, виділяючи одноразову грошову допомогу і позички на обзаведення господарством. Турботою й увагою в Капсіхорі були оточені 65 родин військовослужбовців. Їм у першу чергу відремонтували будинки, багатьом подали матеріальну допомогу. Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року село перейменовано в Морське.
У жовтні 1944 року серед колгоспників налічувалося 10 комуністів та 8 кандидатів у члени партії. Вони очолювали найважливіші ділянки виробництва. Та не вистачало спеціалістів, техніки, всі роботи виконувалися вручну. Тому 1945 року з площі 288 га зібрано низький урожай винограду — по 8,7 цнт з гектара. Під керівництвом партійної організації розпочалася підготовка виноградарів та тютюнників. При колгоспі було відкрито агротехнічні курси без відриву від виробництва. Внаслідок ужитих заходів 1948 року колгосп з 260 га одержав по 22,6 цнт винограду. Передовиками соціалістичного змагання стали ланки Алфьорової, Казакової, Воробушко. У 1950 році грошовий прибуток колгоспу становив 1546 тис. карбованців.
1951 року до колгоспу ім. Сталіна приєдналися сусідні — «Гвардієць» (село Громівка) та «Жовтень» (село Зеленогір’я). Першим головою укрупненого господарства обрано колишнього партизана Я. І. Шевченка. Посилювалася авангардна роль комуністів у виробничому житті села. Партійна організація об’єднаного колгоспу налічувала 24 комуністи та 4 кандидати у члени партії.
Великі капіталовкладення було виділено на реконструкцію виноградників. Щороку збільшувалися площі з механізованим обробітком землі.
Зростання прибутків дозволило колгоспу асигнувати значні суми на придбання нової техніки, господарське, житлове і культурне будівництво. Одержавши від держави значну фінансову допомогу, трудящі споруджували нові будинки. 1953 року в долині неподалік морського берега виросла вулиця переселенців із Сумської та Рязанської областей. Стали до ладу лікарня, лазня, три магазини, колгоспний готель, проведено водопровід. Невдовзі через село прокладено шосейний шлях, а через річку Шелен перекинуто залізобетонний міст. На кошти колгоспу до старого приміщення середньої школи було прибудовано 7 класних кімнат та спортзал, що дало змогу перейти на однозмінні заняття. Відкрилися літній кінотеатр, бібліотека.
Колгосп Морського став одним з кращих у Криму. За збір високого врожаю винограду та високий настриг вовни у 1954 році учасниками ВСГВ 1955 року були затверджені 32 передовики, а у 1956 році їх стало 56. За успіхи у збільшенні виробництва та заготівлі плодів, ягід і винограду 1958 року орденом Леніна нагороджено голову колгоспу Я. І. Шевченка, бригадира виноградарської бригади П. П. Барсукова, ланкову П. Є. Траневську, орденом Трудового Червоного Прапора — головного агронома В. І. Ваганова.
1960 року на базі двох колгоспів — ім. Сталіна та ім. Жданова — організовано винорадгосп «Морський», в ньому працюють мешканці населених пунктів, підпорядкованих двом сільрадам: Морській та Міжріченській. Після реорганізації колгоспу в радгосп було завершено реконструкцію виноградників. Тут на всіх ділянках застосовується механізований обробіток грунту, ведеться боротьба з шкідниками та хворобами рослин. Збудовані гідроспоруди дали змогу у великому обсязі проводити вологозарядні зрошення в зимовий та ранньовесняний періоди. У радгоспі стала поліпшуватися система агротехнічних заходів, більш творчо застосовувався досвід новаторів і досягнення науки. Значно підвищилася механізація трудомістких процесів. Молодь навчалася автотракторній справі безпосередньо у радгоспі. Радгосп повністю укомплектовувався кадрами спеціалістів і робітників.
Багатогранне життя радгоспу спрямовувалося партійною організацією, що налічувала у 1963 році 119 чоловік, основна маса комуністів працювала безпосередньо на виробництві. Широко розгорнулося соціалістичне змагання між бригадами та відділками. Радгосп уклав договір про соцзмагання з винорадгоспом «Коктебель». У 1961 році бригадам №№ 1 і 2 (бригадири О. Г. Шахматов та І. П. Андреев), що зібрали по 118 цнт винограду з гектара, було присвоєно звання бригад комуністичної праці. У роки семирічки в радгоспі працювали 8 бригад та 320 ударників комуністичної праці. Понад 300 передовиків нагороджено почесними грамотами, занесено на Дошки пошани радгоспу, району, області. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно бригадиру виноградарів Н. М. Дерягіній. Орденом Леніна нагороджено бригадира О. М. Батіщева та старшого агронома В. І. Ваганова. Багато хто удостоєний орденів і медалей.
Невтомною працею трудівники радгоспу створили чудові плантації винограду, досягли високих і сталих урожаїв. Якщо 1958 року в об’єднаному колгоспі одержано по 73,5 цнт винограду з гектара, то 1963-го робітники радгоспу виростили по 121 цнт. У 1965 році з 420 га зібрано по 129,8 цнт. За урожайністю та валовим збором винограду радгосп «Морський» посів перше місце в області. На окремих плантаціях та в міжряддях садів на площі 51 га висаджувався тютюн.
З першого року свого створення радгосп працював рентабельно. Так, 1965 року прибуток становив 917,9 тис. крб. (за планом 580 тис. крб.). У господарстві побудовано власний винозавод первинного виноробства з середньодобовою потужністю 200 тонн. У 1965 році він переробив за сезон 3770 тонн винограду. Тут виготовляють виноматеріали, здебільшого міцних ординарних вин (портвейн «Таврійський») та міцних марочних (портвейн білий «Кримський»). 1964 року стало до ладу виноградосховище місткістю 500 тонн.
Завдання восьмої п’ятирічки за валовим збором винограду трудівники радгоспу виконали в 1969 році, коли було одержано найвищий урожай — 182 цнт з гектара (за планом 114). За п’ятирічку державі здано винограду 29 745 тонн, фруктів — 1523 тонни. Протягом п’ятирічки засаджено 36 га нових плантацій виноградника, в основному технічними сортами. Поліпшилася технологія виробництва, механізовано такі трудомісткі процеси, як копання ям під відводки, вивіз винограду з рядків, розвантаження і навантаження технічних сортів, установка шпалерного кола, міжкущовий обробіток, внесення добрив, оприскування виноградників. У радгоспі зрошується 326 га плантацій.
Характерна риса виноградарів господарства — творче застосування комплексу агроприйомів. Усі 13 виноградарсько-садівницьких бригад переведено на внутрігосподарський розрахунок. Виробіток валової продукції на працюючого за п’ятирічку досяг 2095 крб. Знизилися витрати праці на виробництво центнера сільськогосподарської продукції. На винозаводі розширилося виробництво кокуру десертного «Сурож», портвейну білого та червоного «Кримський», кагору.
Майже половину валового збору винограду радгосп відправляє до Москви, Києва, Ленінграда, міст Уралу, здравниць південного берега Криму.
У господарстві є три холодильники місткістю 1300 тонн, де добре зберігається виноград, який можна постачати торговельній мережі аж до березня. Прибуток господарства за п’ятирічку становив 8607 тис. крб., а середньомісячна зарплата робітників збільшилася на 21 процент.
Добра слава йде про трудівників цього багатонаціонального колективу. Дружною сім’єю на радгоспних виноградниках та плантаціях тютюну працюють представники 12 національностей, серед них росіяни, українці, білоруси, вірмени, греки, грузини, молдавани, мордвини, євреї, татари та ін. Радгосп «Морський» — незмінний учасник ВДНГ СРСР. Головний агроном радгоспу кавалер ордена Леніна О. М. Майстренко опублікував ряд статей та брошур, у яких пропагується досвід роботи колективу.
На честь 100-річчя з дня народження В. і. Леніна 59 працівників радгоспу нагороджено ювілейною медаллю, а за підсумками соціалістичного змагання радгосп занесено на обласну Дошку пошани. За активну участь у виконанні восьмої п’ятирічки багато трудівників села відзначено високими урядовими нагородами. Серед них бригадир бригади № 12 Герой Соціалістичної Праці Н. М. Дерягіна нагороджена орденом Леніна, бригадир бригади №2 І. П. Андреев — орденом Жовтневої Революції. Орден Трудового Червоного Прапора вручено керуючому 1-м відділком В. В. Левченку та бригадиру бригади № 6 А. А. Ніколаєвій.
Партійна організація радгоспу, що налічує 158 чоловік, організувала соціалістичне змагання за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС. Першість у ньому завоювали бригада комуністичної праці № 2 (бригадир І. П. Андреев) та бригада, очолювана Героєм Соціалістичної Праці делегатом XXIV з’їзду КПРС Н. М. Дерягіною.
Заможно й культурно живуть трудящі села. В їхніх будинках — красиві й зручні меблі, багато хто має холодильники, телевізори, пральні машини, мотоцикли й автомашини. Сільрада та адміністрація радгоспу піклуються про те, щоб кожний робітник був забезпечений максимумом вигод. У будинках багатьох жителів встановлено газові плитки. Рік у рік поліпшується медичне обслуговування населення. У селі є лікарня на 25 ліжок та амбулаторія. Для дітей збудовано комбінат на 250 місць.
У школі працює 21 вчитель і навчаються 363 учні. Тут з 1960 року діє гурток інтернаціональної дружби, члени якого листуються зі своїми ровесниками з Лейпціга та Дрездена. Школярі НДР надіслали кримським друзям матеріали про перебування В. І. Леніна в Німеччині, про розвиток НДР тощо. У свою чергу з села Морського до НДР відіслано матеріали про Крим.
Мешканці села люблять і цінують книгу. Книжковий фонд сільської бібліотеки становить 14 тис. книжок, число читачів — 1095. 1971 року став до ладу новий будинок культури з залом для глядачів на 600 місць та спортивним комплексом. При ньому працюють драматичний і танцювальний гуртки, естрадний і кілька вокальних ансамблів, духовий оркестр, агіткультбригада. Є дитячий сектор. Загальна кількість учасників художньої самодіяльності сягає 100 чоловік. 1973 року на роботу культосвітніх закладів асигновано 4530 карбованців.
За останні роки невпізнанно змінилося Морське. За своїм виглядом воно наближається до селища міського типу. У селі — сплановані вулиці, світлі затишні будинки. У восьмій п’ятирічці радгосп освоїв 3,4 млн. крб. капіталовкладень, з яких значна частина пішла на благоустрій села. Збудовано аптеку, будинок сільради, адміністративний будинок радгоспу. Для робітників зведено 16 двоквартирних та 3 восьмиквартирні будинки. Заасфальтовано частину вулиць. Розширюється мережа побутового обслуговування населення. У Морському — 5 магазинів, відділення зв’язку та телефонний переговорний пункт, ретрансляційна телевишка, побутовий комбінат. Здавна славиться село чудовим двокілометровим лікувальним пляжем. На його території розміщено стаціонарний туристський табір московських машинобудівників та пансіонат гірників Донбасу. Протягом літнього сезону в селі відпочиває багато трудящих з різних кутків нашої країни. Споруджується триповерховий будинок, в якому розмістяться готель, пошта та радгоспна їдальня. Архітектурний інститут «Кримндіпроект» розробив проект курортного комплексу на 3 тис. місць. Вздовж берега моря розмістяться чотири 15-поверхові корпуси, а вздовж долини річки Шелен — громадський центр, господарсько-побутові об’єкти та парк. 1967 року в сільському парку споруджено обеліск на честь народних месників, що загинули у боях з загарбниками. У День перемоги до нього приходять жителі, молодь дає клятву бути вірною пам’яті захисників Вітчизни.
У селі налічується 142 члени КПРС, при радгоспі створено партком. Активними помічниками комуністів є 66 комсомольців.
Багато сил віддають розквіту села депутати сільради. Успішно працює п’ять постійних комісій. З 35 депутатів 24 робітники, комуністів — 12, членів ВЛКСМ — 5. У радгоспі працює 24 депутати. Серед депутатів сільради 16 жінок, 14 чоловік нагороджено орденами й медалями.
Трудова та громадська активність жителів, дальший розвиток культури, перебудова побуту — яскраве свідчення торжества політики Комуністичної партії, спрямованої на поступове стирання істотних відмінностей між містом і селом, фізичною і розумовою працею.
В. К. ГАРАГУЛЯ, І. І. ІВАНОВ, Г. А. ЯЦЕНКО