Історія виникнення та заселення міста Сімферополь
Сімферополь — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний та культурний центр Кримської області, розташований у самій середині Кримського півострова, на кордоні його гірської та степової частин. Залізничними, шосейними та повітряними шляхами Сімферополь зв’язаний з районами області, багатьма містами республіки й усього Радянського Союзу. Місто має три адміністративні райони — Центральний, Київський та Залізничний. Залізничному райвиконкому підпорядковані смт Гресівський та Аерофлотський. Населення — 268,5 тис. чоловік.
Місто розкинулося в долині річки Салгиру між Внутрішнім (Середнім) і Зовнішнім (Північним) пасмами Кримських гір. Та частина долини Салгиру, де стоїть Сімферополь, була заселена з давніх часів. На східній околиці міста, на лівому березі Малого Салгиру, в печері Чокурча 1927 року розкопано стоянку епохи палеоліту. Тут жили люди понад 40 тис. років тому. Частково досліджено також три поселення епохи міді і кургани періоду бронзи на околиці міста.
У III ст. до н. е. на невеликому плато, площею близько 20 га, розташованому в південно-східній частині нинішнього Сімферополя, скіфи заснували місто Неаполь, що став центром пізньоскіфської держави. З півдня його оточували міцні оборонні стіни з баштами, з північного сходу — захищали неприступні кручі Петровських скель. Неаполь був центром ремесел, торгівлі, політичного й культурного життя. Під час розкопок знайдено залишки громадських житлових споруд тих часів: прямокутні приміщення з портиками, багаті житлові будинки з каменю, під черепицею, а також примітивні юрти та землянки — свідчення майнової нерівності у скіфському суспільстві.
Найвищого розквіту досягла Скіфська держава в II ст. до н. е. під час царювання Скілура. У 1946—1949 рр. радянські археологи дослідили мавзолей у центрі колишнього Неаполя, де в багатому вбранні поховані представники скіфської знаті. Вважають, що головне поховання в кам’яній гробниці належало Скілуру. На східній околиці міста в скелястих урвищах збереглися родові склепи багатих скіфів, прикрашені розписом із зображенням бойових сцен, полювання, різних орнаментів.
Групу скіфських курганів розкопано також на околиці Сімферополя. В одному з них відкрито поховання VII—VI ст. до н. е. з бронзовими та крем’яними наконечниками стріл, в іншому виявлено поховання IV—III ст, до н. е. з чорнолаковим та ліпним посудом, залізними наконечниками списів.
На рубежі II—III ст. н. е. починається поступовий занепад міста. Кілька перемог над скіфами в той період здобули підтримувані сарматами боспорські греки. У III—IV ст. н. е. Неаполь занепав, ймовірно, під ударами кочових племен сарматів, аланів та готів, що наступали з північного заходу.
За раннього середньовіччя серед руїн Неаполя виникло і тривалий час існувало невелике грецьке поселення. Татари, що завоювали Крим у XIII—XIV ст. та поступово заселили долину Салгиру, називали його Керменчиком (у перекладі з татарської мови — мала кріпость). Залишки міської стіни та фундаменти будинків поселення зберігалися до середини XIX століття.
На початку XVI ст. з боку Петровської балки, на місці старої частини нинішнього Сімферополя, виникло татарське поселення Ак-Мечеть (Біла Мечеть). Заснування його пов’язане з переведенням столиці Кримського ханства в Бахчисарай. Саме тут збиралися татарські війська перед початком своїх грабіжницьких наскоків на Україну та Росію.
Ак-Мечеть була важливим адміністративним пунктом у Криму — центром каймаканства, де жило багато беїв та мурз. За хана Менглі-Гірея поселення стало навіть резиденцією калги-султана — другої після хана особи в Криму. Ак-Мечеть часто згадується в «статейних списках» (щоденних записах) посланців російського царя, які їздили в Крим.
На початку XVIII ст. місто мало 1800 будинків, де жило 10 тис. чоловік. Між житлами розміщувалися численні постоялі двори («хани») та кав’ярні. Найбільшими спорудами міста були мечеті (їх налічувалося 11) та оточений садом палац калги-султана.
Під час боротьби Росії з Туреччиною за вихід до Чорного моря російські війська та запорізькі козаки не раз досягали Ак-Мечеті. У ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр., у другій половині червня 1771 року до міста підійшла 2-а російська армія під командуванням генерал-аншефа В. М. Долгорукова. За угодок , укладеною з ханом Шагін-Гіреєм, російські війська тривалий час залишалися в Ак-Мечеті та інших місцях півострова, щоб відвернути будь-які спроби турецького султана відновити свою владу над Кримським ханством, що стало незалежним від Туреччини. Там, де стояв табір російських військ, які визволили Крим від турецьких загарбників, у центрі Сімферополя в 1842 році споруджено пам’ятник — вісімнадцятиметровий чотиригранний обеліск з кримського діориту.
У грудні 1776 року до Криму прибув генерал-поручик О. В. Суворов, який уже на той час уславився своїми подвигами у війнах з Польщею й Туреччиною. Тут він став начальником ретраншементу, спорудженого біля Ак-Мечеті, на лівому березі Салгиру. Тепер на цьому місці — готель «Україна» та майданчик з пам’ятником О. В. Суворову (відкритий 1951 року).
Після включення Криму до складу Росії і створення Таврійської області в 1784 році почалося будівництво її адміністративного центру. Нове місто закладалося на лівому березі Салгиру, поруч Ак-Мечеті. Першими його будівлями стали 4 адміністративні корпуси. Зводили місто російські солдати, кріпаки й державні селяни. Назвали його Сімферополем, що в перекладі з грецької мови означає «місто-збирач».
1784 року до Сімферополя із Карасубазара переведено головне управління Таврійської області. Після ліквідації в грудні 1796 року Таврійської області будівництво Сімферополя припинилося. Місто, перетворене на центр Ак-Мечетського повіту, почало називатися Ак-Мечеттю. На час утворення Таврійської губернії — 8 жовтня 1802 року,— центром якої став Сімферополь, він за територією, кількістю будинків та населення значно поступався Бахчисараю, Карасубазару, Євпаторії, Феодосії. 1792 року в Сімферополі проживало 1559 чоловік. Численний був стан міщан (438 чоловік), зароджувалося також купецтво (56 чоловік). Міську верхівку складали офіцери і чиновники з родинами. Налічувалося 225 вільнонайманих слуг та 80 кріпаків російської національності. На 1802 рік тут було 337 житлових та зайнятих під установи будинків, 20 пекарень, 197 крамниць, 12 кав’ярень, 13 заїжджих дворів, 2 трактири.
Автор двох цікавих творів про Тавріду, член «урядової комісії для розгляду земельних суперечок» П. І. Сумароков (проживав тут на початку XIX ст.) писав, що місто, довжина якого дві версти, складається з двох частин — «колишньої азіатської та європейської». Європейська частина «становить велику простору площу», а в азіатській — «вузькі звивисті вулиці, що перетинаються між собою, огороджені нескінченними високими парканами (за якими ховаються будинки), схожі на трудний лабіринт».
У 30—40-х роках місто прорізали прямі широкі вулиці. Центром його стала площа біля Олександро-Невського собору, спорудження якого закінчено 1829 року. Завершував місто цілий квартал гостиного ряду. Далі, вверх по долині Салгиру, генерал-губернатор Новоросійського краю М. С. Воронцов збудував великий кам’яний будинок у стилі російського ампіру, що тривалий час був місцем проживання таврійського губернатора (тепер тут один з навчальних корпусів Сімферопольськсго державного університету).
Економічному розвитку Сімферополя у ті роки сприяло прокладення шосейних шляхів: у 1824—1826 рр.— до Алушти, в 30-х роках — від Алуніти до Ялти. 1846 року в Сімферополі вже налічувалося 13 768 жителів, у т. ч. 4897 міщан, 3548 державних та удільних селян, 2214 солдатів, 1400 дворян, 925 т. зв. різночинців, 292 купці, 242 іноземці, 111 осіб духовного звання. Основним заняттям більшості городян були ремесла. 700 ремісників об’єднувалися в 12 цехів (пекарі, кравці, шевці, ювеліри, каретники, столяри, маляри, ковалі, майстри верхнього одягу, головних уборів та ін.). Щотижня на сімферопольських базарах збиралося близько 20 тис. чоловік. З 1828 року відбувалися два невеликі щорічні ярмарки.
На час скасування кріпацтва соціально-економічний характер Сімферополя майже не змінився. У складі населення, як і раніше, значне місце займали дворяни — поміщики, цивільні та військові чини губернської адміністрації. Кількість міщан майже подвоїлась проти 1846 року і досягла 8800 чоловік.
Фабрично-заводську промисловість міста, що склалася у першій половині XIX ст., представляли невеликі підприємства: 5 тютюнових фабрик, 2 цегельні й 2 вапняні заводи, 4 млини та ін. Усі вони збували продукцію тільки на місці, В офіційному виданні про економічний стан міст Європейської Росії — «Матеріалах для складання передбачень до поліпшення громадського управління в містах» повідомлялося, що Сімферополь «не має будь-якого промислового значення. Являючи собою тільки адміністративний центр краю, він не веде ніякої торгівлі, крім крамничної, предметами першої потреби. Навіть за торгівлею винами місцевого виготовлення, садовими фруктами та тютюном із кримських плантацій він вважається чи не останнім ринком на всьому півострові».
1846 року в Сімферополі було 1014 будинків, майже всі — кам’яні, одноповерхові. Простягалося місто в довжину на 2, ушир — на 1,6 версти. Воно мало 15 вулиць, 57 провулків і 3 площі. Навіть центральні вулиці вимощувалися на кошти, добуті від приватних пожертвувань. Дуже гострою проблемою було водопостачання. Жителям міста доводилося використовувати забруднену воду із Салгиру, з колодязів та фонтанів. Часто спалахували епідемії малярії, кору, скарлатини, коклюшу, віспи. Особливо потерпіли жителі міста від епідемії холери в 1836 році. З медичних закладів у першій половині XIX ст. у Сімферополі працювали лише військовий госпіталь, губернська лікарня та аптека. Під час Кримської війни в місті розташувалися.<тилові служби російських військ. З вересня 1854 до травня 1856 року 72 казенні та приватні будинки було відведено під госпіталі. Із Севастополя сюди Привозили поранених та хворих. їх лікуванням та евакуацією з вересня 1855 року керував хірург М. І. Пирогов. Під його керівництвом працював молодий лікар С. П. Боткін — пізніше видатний клініцист. На приміщенні колишнього дворянського зібрання, де розміщувався головний військовий госпіталь (нині Кримська обласна бібліотека ім. І. Франка), на честь перебування і діяльності тут М. І. Пирогова та перших сестер-жалібниць встановлено меморіальну дошку.
Перші навчальні заклади в Сімферополі з’явилися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. 1793 року тут відкрилося чотирикласне початкове (народне) училище, перетворене 1809 року на повітове, з відділенням, на якому навчали столярно-токарного, слюсарно-ковальського, малярного, шевського, палітурного та інших ремесел. 1812 року в місті відкрито перший у Таврійській губернії середній навчальний заклад — чоловічу гімназію, де здобували знання тільки діти дворян, духівництва та інших представників заможної міської верхівки. 1846 року в гімназії налічувалося 164, у повітовому училищі — 125 учнів.
Діти нижчих станів училися в двох початкових школах. 1849 року в місті було 16 навчальних закладів, у т. ч. губернська чоловіча гімназія, жіночий благородний пансіон (45 учнів), повітове училище з «нижнім відділенням», лютеранська школа, дівочий пансіон, 5 приватних закладів, що їх утримували вчителі, тощо. Всього навчалося 547 учнів.
Природні багатства й численні історичні пам’ятники Криму привертали увагу вчених, діячів культури та мистецтва. Деякі з них залишили глибокий слід у культурному житті Сімферополя. З 1783 до 1802 року тут проживав відомий дослідник природи Криму К. І. Габліц, призначений віце-губернатором Таврійської області. Його перу належить перша книга про природу Криму російською мовою — «Фізичний опис Таврійської області» (1785 р.) Інший автор .творів про Тавріду, відомий дослідник природи і мандрівник академік П. С. Паллас, проживаючи у місті протягом 1794—1810 рр., посадив на лівому березі Салгиру, по дорозі на Алушту, парк (пізніше казенний маєток «Салгирка»). Понад 20 років жителем міста був російський ботанік X. X. Стевен. Мешкав тут і академік П. І. Кеппен. 1844 року в Сімферополі Стевен заклав на площі 12 десятин деревний розсадник.
Бували у Сімферополі письменники О. С. Пушкін (1820 р.), О. С. Грибоедов (1825 р.), К. М. Батюшков (1822—1823 рр.), Адам Міцкевич (1825 р.), В. А. Жуковський (1837 р.), М. В. Гоголь (1835 р.), В. Г. Бєлінський (1846 р.). До глибокої старості тут жив лікар Ф. К. Мюльгаузен, прогресивний громадський діяч, який заснував у 1821 році Сімферопольську метеорологічну станцію. Замолоду в Сімферопольській чоловічій гімназії викладав хімію Д. І. Менделєєв. У грудні 1854 року до міста приїздив Л. М. Толстой, тоді молодий офіцер-артилерист.
У першій половині XIX ст. місто відвідали і склали його опис російські мандрівники П. П. Вігель (1826 р.), М. С. Всеволжський (1836 р.), А. М. Демидов (1837 р.), швейцарський геолог Фредерік Дюбуа де Монпере (1837—1838 рр.) та ін.
У 20-х роках XIX ст. у Сімферополі засновано аматорський театр. Тривалий час він тулився в кам’яному сараї для карет при будинку дворянського зібрання. З 1 до 12 вересня 1846 року на сцені його відбулося 13 вистав за участю великого майстра сцени М. С. Щепкіна. До Сімферополя він приїхав разом з В. Г. Бєлінським 27 серпня. Наприкінці 50-х— на початку 60-х років під час своєї гастрольної подорожі по Росії роль Отелло у драмі В. Шекспіра виконував тут видатний негритянський актор-трагік Айра Олдрідж. З 1845 року кілька років у Сімферополі проживав російський композитор та музикознавець О. М. Серов. 1830 року в місті відкрилась перша в Криму друкарня, де з 1838 року друкувалася газета «Таврические губернские ведомости».