Старий Крим, Кіровський район, Кримська область
Старий Крим — місто районного підпорядкування. Розташований на південному сході Кримського півострова під горою Агармиш, у долині невеликої гірської річки Чурук-Су. Місцевість, на якій розкинулося місто, підноситься на 350 метрів над рівнем моря і входить до зони гірських лісів і лугів. Відстань до районного центру — 29 км. Населення — 9200 чоловік.
На території, де розташований Старий Крим, у II тисячолітті до н. е. було поселення доби бронзи. Відомі також кургани цього часу. На горі Агармиш поблизу міста збереглися руїни пізньоскіфського городища. Виявлено залишки античних поселень IV—III ст. до н. е.— перших століть н. е. Знайдено фрагменти написів давньогрецькою мовою, зокрема напис 222 року н. е. на мармуровій плиті п’єдесталу пам’ятника одному з боспорських царів, а також пантікапейські та римські монети. Розміщений на людному шляху з Європи в Індію, Солхат — так називався Старий Крим — у VI—VII ст. вів жваву торгівлю з сусідніми країнами.
Татари, що захопили півострів у XIII ст., почали називати Солхат Кримом, бо він був оточений ровом (татарською мовою «кирим» — «рів», «окоп», «фортеця»). На початку XIV ст. Крим став головним адміністративним центром Кримського Юрту (уділу) Золотої Орди, великим ремісничим містом, одним з важливих пунктів міжнародної торгівлі, зокрема невільниками. Тут схрещувалися два торговельні шляхи — один із Середньої Азії через столицю Золотої Орди — Сарай, другий — з північного заходу, від Дніпра. У місті жили татари, вірмени, половці, караїми, руські, алани. Вірменське населення мало свої квартали, де діяли 9 церков, кілька вірменських шкіл. 1338 року споруджено монастир Сурб-Хач (Святого Хреста). У XIV—XV ст. при ньому працювала школа, де викладали вчені, поети, живописці, що прибули з Вірменії та інших місць.
Місто Крим було відоме і як центр поширення на півострові мусульманської релігії — ісламу. У медресе (вища духовна школа у мусульман) в XIV ст. готували служителів релігійного культу. Ще 1277 року єгипетський султан Ал-Мелик Бейбарс, бажаючи увічнити своє ім’я й прославити місце свого народження, надіслав кримському ханові Берке 2 тис. динарів на будівництво мечеті в місті Криму. Цю мечеть, названу ім’ям Бейбарса, споруджено в 1287—1288 рр. Стіни її покривав мармур, стелю — порфір. До наших днів збереглася мечеть з пишним різьбленим кам’яним порталом, збудованим 1314 року під час правління Узбек-хана. Площа, яку займало місто, становила близько 200 десятин. На шість верст навколо нього простягалися його кріпосні стіни. Розвитку набуло гончарство, що підтверджується знайденими тут залишками гончарних майстерень з випалювальними печами. У середині 80-х років XIX ст. виявлено давнє підземне водоймище, прокладене від гори Агармиш до руїн караван-сараю (заїжджий двір); гончарні труби водогону добре збереглися. У місті, оточеному садами, було багато фонтанів. Розвивалося шовківництво.
У другій половині XIV ст. генуезці припинили торгівлю з Солхатом (так вони називали місто Крим), що призвело до занепаду його економіки. 1395 року місто Крим, за свідченнями арабських і перських істориків, захопив і пограбував Тімур (Тамерлан), у 40-х роках XV ст.— Саіід Ахмед, син Тохтамиша-хана. З перенесенням столиці Кримського ханства у Бахчисарай місто, що одержало назву Ескі-Крим (Старий Крим), стало швидко втрачати своє колишнє значення. 1578 року посол польського короля Стефана Баторія М. Броневський застав майже самі руїни цього в минулому «першорядного міста». 1650 року тут було близько 100 будинків. При останньому кримському хані Шагін-Гіреї Ескі-Крим входив до складу Ескі-Кримського кадилику Кефінського каймаканства.
На час включення Криму до складу Росії Ескі-Крим являв собою невеличке містечко. Російський уряд перейменував його на Левкополь (у перекладі з грецької — «тихе місто»)4. 1786 року тут оселилася частина болгар — вихідців із Турецької імперії. У наступному році Левкополь увійшов до новоствореного Феодосійського повіту, йому було повернуто попередню назву — Старий Крим. В останній чверті XVIII ст. більшість татар залишила місто, емігрувавши в Туреччину.
Чимало вірмен, що жили тоді в Армянському Базарі (на Перекопському перешийку), почали переїжджати до Старого Крима. Частина з них, як і болгари, були вихідцями з Турецької імперії. Царський уряд, прагнучи заселити Кримський півострів, всіляко заохочував іноземних колоністів. Жалуваною грамотою від 28 жовтня 1799 року вірменській громаді в Старому Криму надавалося у володіння «12 тис. десятин придатної землі з водами й лісом». Вірменам дозволялося споруджувати тут будинки, крамниці, амбари, фабрики, церкви, розводити сади і виноградники. Жителі всіх звань звільнялися на 10 років від державних податків і служб, військових постоїв, внутрішніх торгових мит; їм надавалося право вільної торгівлі. Але рішення про відведення вірменам 12 тис. десятин землі призвело до великих земельних позовів із власниками-поміщиками, які встигли одержати казенну землю на підставі генерального межування, що закріплювало за дворянами кращі землі. Через це спеціальна урядова комісія для розгляду суперечок про землю і для визначення повинностей на Кримському півострові припинила справу про виділення землі вірменам. Більшість земельних ділянок залишилася за попередніми власниками, а переселенці повернулися в Армянський Базар та інші місця.
З 1803 року Старий Крим — заштатне місто Таврійської губернії. 1850 року тут проживало 2406 чоловік. У зв’язку з Кримською війною (1853—1856 рр.) населення значно скоротилося. 1861 року воно становило 1019 чоловік, 1864 — 14977.
Жителі Старого Крима вирощували тютюн, займалися садівництвом, городництвом, шовківництвом, бджільництвом, частково хліборобством. Розвивалася промисловість. 1859 року на двох фабриках 30 робітників виробляли підошовний товар, працював кахляний завод з 5 робітниками і два цегельно-черепичних з 6 робітниками. 1861 року в місті трудилося 35 майстрів-ремісників (кравців, шевців, мідників, колісників, теслярів та ін.), був 51 торговий заклад.
У середині XIX ст. в Старому Криму налічувалося 217 житлових будинків, два заїжджих двори, шинок, кав’ярня, лазня. Всі 10 вулиць і завулків були незамощені і не освітлювалися. Місто постачалося водою з водогону, двох фонтанів і чотирьох колодязів. У 60-х роках учені відмітили, що жителі Старого Криму не знають багатьох хвороб, зокрема пропасниці. Сюди почали приїздити курортники, що страждали від нервових і легеневих хвороб. Особливу славу здобули т. зв. квіткові лікувальні ванни, приготовлені на квітах і травах, зібраних на околицях Старого Крима.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. в місті діяли цегельно-черепичний і вапняний заводи, на яких було всього 6 робітників. 1904 року налічувалося чотири підприємства з 9 робітниками, 35 майстерень з 139 ремісниками. Торгових закладів 1900 року було 45. Ярмарки збиралися двічі на рік — навесні й улітку. У 1913 році тут діяли два парові млини, заводи: трубо-гончарний «Солхат», пивоварний, дві цегельні, два заводи фруктових вод. Працювало на них не більше 35 чоловік.
Хоч робітників у Старому Криму було небагато, вони, як і місцеві наймити, не стояли осторонь революційного руху. У травні 1902 року в місті разом з революційними прокламаціями розповсюджувалася ленінська «Искра».
Старокримські селяни підтримували місцеве відділення Всеросійської селянської спілки. 19 січня 1906 року революційно настроєні жителі міста зірвали спробу феодосійської й місцевої поліції заарештувати обраних від міщанської громади Старого Крима делегатів на губернський з’їзд селянської спілки. Учасники виступу (їх зібралося близько 400 чоловік), оточивши поліцейську дільницю, вигукували: «Геть поліцію!». У помічника феодосійського справника вони відібрали документи, обеззброїли городових та стражників і, посадивши їх на воза, вивезли за місто. Надвечір того ж дня до Старого Крима прибула рота солдатів 52-го Віленського полку, а 20 січня — ще 30 солдатів з офіцером. Під варту взяли 36 учасників виступу. Судовий процес над ними тривав до 1910 року. У січні — лютому 1906 року було заарештовано всіх трьох делегатів, обраних на губернський з’їзд селянської спілки. Одного з них, робітника О. П. Ткаченка, засуджено до двох років ув’язнення й 6 років заслання, решту заслано до Архангельської губернії. Поліцейських переслідувань пізніше зазнали й інші жителі міста.
Перед першою світовою війною в місті проживало 5752 чоловіка. Тут налічувалося 807 житлових будинків, два готелі, 7 заїжджих дворів, 11 кав’ярень, буфет, три винні крамнички. До 1914 року в Старому Криму вже було 1625 кам’яних (у т. ч. 959 житлових) і 82 дерев’яних будинків. Кількість вулиць і провулків 1910 року збільшилася до 55, загальною протяжністю 30 верст, але забруковано лише дві версти. Освітлювалися вони 75 гасовими ліхтарями. У місті розміщувалося дві приймальні палати й аптека. Весь медичний персонал складався з двох лікарів, двох фельдшерів і чотирьох акушерок. 1914 року в земській лікарні та міській амбулаторії працювали два лікарі, фельдшер, дві акушерки, в земській ветеринарній амбулаторії — лікар і фельдшер. Заснована 1912 року вчительська семінарія готувала учителів початкових шкіл. Діти навчалися в ремісничій та початковій школах, у трьох початкових училищах. У роки першої світової війни відкрився санаторій, де працювали лікар і дві медсестри. Почали діяти дві гімназії.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у місті виник місцевий орган Тимчасового уряду — громадський комітет. Наприкінці березня створено Раду робітничих і селянських депутатів, а в квітні — селянський комітет, який спільно з делегатами волосного з’їзду Рад ухвалив рішення про те, що землею може користуватися лише той, хто сам її оброблятиме. Однак практично земельне питання було розв’язане лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції.
2 січня 1918 року жителі Старого Крима, зібравшись на мітинг, ухвалили рішення про встановлення Радянської влади в місті. Головою створеного тоді ревкому став О П. Ткаченко. Він же очолив Раду робітничих і селянських депутатів, обрану в березні 1918 року. О. П. Ткаченка було обрано делегатом на конференцію Рад і ревкомів Таврійської губернії, що відбулася 28—30 січня в Севастополі. До Старого Крима прибув з Феодосії червоногвардійський загін, який допоміг придушити опір місцевої буржуазії та ескадронців. Наприкінці лютого — на початку березня за закликом Старокримського ревкому до 1-го Чорноморського феодосійського загону Червоної Армії під командуванням І. Ф. Федька вступило понад 100 чоловік. У березні сформувався окремий Старокримський загін. 10 квітня Рада ліквідувала міську думу й управу, створила комісаріат у міських справах. За його ініціативою відкрилася лікарня. Почалися заняття в початкових і середніх навчальних закладах. Діяла бібліотека.
Під час німецької окупації й англо-французької інтервенції тут діяло підпілля. Але ворожій розвідці вдалося розкрити його. У числі розстріляних підпільників був К. А. Періоті, який ще у 1907 році вів революційну роботу у місті. 20 квітня 1919 року частини Червоної Армії, що наступали на Феодосію спільно з партизанським загоном (організованим на початку 1919 року на чолі з М. А. Кучерею) визволили Старий Крим. Новоутворений революційний комітет мобілізував трудящих на відбудову зруйнованого господарства. У травні в місті сформовано 1-й Кримський батальйон Червоної Армії.
Коли почався наступ денікінців, частини Червоної Армії змушені були в червні залишити Старий Крим. У другій половині 1919 року і в 1920 році в Старокримських лісах активізували бойові дії партизани, які завдавали ударів по тилах білогвардійських військ. 13 листопада 1920 року місто визволив 21-й стрілецький полк 3-ї Сибірської дивізії Червоної Армії. На мітингу, присвяченому зустрічі партизанів з червоними військами, були присутні С. М. Будьонний і О. В. Мокроусов.
15 листопада створено міський ревком на чолі з О. П. Ткаченком. Старокримський ревком діяв на правах районного і підпорядковувався Феодосійському повітовому ревкому. Він здійснював керівництво міським господарством, політичним і культурним життям, лікувальними установами міста. Наприкінці листопада оформився міський партійний осередок із 2 членів і 7 кандидатів у члени РКП(б). У грудні він став районним. Тоді ж утворився комсомольський осередок. Відділ праці ревкому організував 18 профспілок: чорноробів, металістів, будівельників, каменярів, садівників, виноградарів і виноробів, городників, тютюнників тощо.
Основна увага партійних і радянських органів спрямовувалася на проведення в життя декретів Радянської влади, боротьбу з господарською розрухою, завданою місту інтервентами й білогвардійцями, на придушення решток контрреволюційних елементів. Уже з кінця 1920 року ревком налагодив роздачу продуктів населенню, вилучаючи запаси хліба у куркулів і майно у буржуазії, відкрив їдальні, торгові точки, лазню. Для забезпечення міста дровами вирішено було «мобілізувати всіх куркулів і буржуїв для рубання лісу, а доставку дров на склад комунгоспу організувати шляхом трудової повинності гужового транспорту». Наприкінці 1920 — на початку 1921 року почали працювати кузні, майстерні ремонту сільгоспреманенту, промислово-побутові майстерні. У середині грудня 1920 року відновилася робота медичних закладів. У лютому 1921 року створено дві школи — 1-го і 2-го ступенів. Діяли народний театр і кінотеатр, гарнізонний клуб, де для населення читалися лекції.
25 грудня 1920 року місто і його околиці було віднесено до курортів загальнодержавного значення. Кримський революційний комітет націоналізував пам’ятники культури Кримського півострова, в т. ч. у Старому Криму.
З лютого 1921 року Старий Крим як районний центр входив до Феодосійського повіту, з жовтня 1921 року — до округу. Міський ревком перетворено на районний (голова А. Михайлов), створено старокримське райбюро РКП(б) (секретар Г. Ф. Ільченко). У червні утворився райком комсомолу. Ревком спільно з парторганізацією всі свої зусилля спрямовував на зміцнення Радянської влади, на відбудову економіки міста. У травні всі дрібні слюсарні й кузні, деревообробні майстерні об’єднано у ряд підприємств, контроль за якими здійснювали профспілки металістів і деревообробників. Ревком націоналізував цегельно-черепичний та вапняний заводи, два млини. Поліпшилося продовольче постачання населення. Регулярно працювала їдальня, відкрилася чайна. У червні 1921 року пайок хліба збільшили до 2-х фунтів на день.
Перший районний з’їзд представників Рад Старокримського району 14 серпня 1921 року схвалив заміну продрозкладки продподатком, вітав земельну політику Радянського уряду. При виконкомі (голова І. Корольов) було створено 11 відділів (земельний, охорони здоров’я, народної освіти, комунального господарства, праці, соціального забезпечення, робітничо-селянську інспекцію, військкомат та інші). З кінця грудня 1921 року головою Старокримського райвиконкому став комуніст Г. Д. Стамов. Вихідець із болгарської селянської родини села Коктебель, він у 1919— 1921 рр. працював там же головою ревкому.
Страшним лихом для трудящих Старого Крима був голод 1921—1922 рр., за цей час міське населення скоротилося на 41 процент. Зменшилися посівні площі. Через поганий обробіток потерпіли сади, виноградники, посадки тютюну. Під час голоду, коли сотні людей умирали, куркулі ховали хліб. Зимою 1921—1922 року активізувалися куркульські банди. Від рук бандитів загинули голова райвиконкому Г. Д. Стамов і голова райспоживспілки Д. А. Євстигнєєв. 30 листопада 1921 року в місті оголошено стан облоги. Для боротьби з бандитами було мобілізовано допризовників і комсомольців. За активною допомогою всіх трудящих куркульські банди було розгромлено.
У 1921—1925 рр. у Старому Криму переважала кустарно-реміснича промисловість. Працювали тільки два млини. Діяло також старокримське лісництво. Утворене 1923 року сільськогосподарське кредитне товариство пустило в дію вапняний завод, 1924 року воно видало міським і навколишнім селянським господарствам позику на 41 тис. крб., а через рік обробило своїми тракторами 350 десятин землі. Товариство налічувало 695 пайовиків, у т. ч. 220 селянських господарств, дві невеликі артілі. Робітнича споживча кооперація до серпня 1925 року об’єднувала 332 чоловіка.
Багато робилося в справі упорядкування Старого Крима. Налагоджено було роботу по озелененню вулиць, забруковано три вулиці, відремонтовано будинки, тротуари і водогін. Діяли готель, екскурсійна база, їдальні, ринок. На кінець 1925 року в місті упорядковано сім будинків-дач, побудовано нову дачу курортного тресту. Поліпшилося медичне обслуговування населення. У лікарні (на 15 ліжок), при якій були амбулаторія, зуболікарський кабінет, аптека, працювали три лікарі і 4 помічники лікаря. Відкрився дитячий садок. У 1925—1926 рр. у 4 школах (2-го ступеня, професійній і двох 1-го ступеня) навчалося 489 учнів, створено товариство «Геть неписьменність!». При міському клубі працювали гуртки крою і шиття, музичний, драматичний, сільськогосподарський та ін., які охоплювали 160 чоловік. Почали діяти бібліотека і кінотеатр.
Після ліквідації округів в Кримській АРСР Старий Крим 1923 року став центром Старокримського району. Восени 1924 року район було ліквідовано й місто перейшло у підпорядкування Феодосії, у ньому обрано міську Раду. У другій половині грудня 1925 року, під час виборів до Старокримської міськради, обрано 60 депутатів і 20 кандидатів, у т. ч. 10 комуністів і 6 комсомольців. Старокримський осередок ВКГІ(б) до початку 1926 року налічував 15 членів і 17 кандидатів у члени партії, комсомольський осередок в жовтні 1924 року об’єднував 60 чоловік. Місцеві радянські і партійні органи багато робили в справі перебудови сільського господарства і промисловості на соціалістичний лад. Основним заняттям населення залишалося городництво, тютюнництво, садівництво і виноградарство, деревообробне, гончарно-черепичне і ковальське ремесла. Спираючись на широкий актив бідноти, комуністи вели агітацію за розвиток кооперації. Вони виїжджали в села, організовували від криті партійні збори. До 1929 року міське споживче товариство об’єднало 1263 чоло віка. До сільськогосподарського кооперативного товариства увійшло 994 одноосіб них господарств, 22 дрібні сільськогосподарські артілі міста й навколишніх сіл виникло також плодоовочеве кооперативне товариство.
В 30-х роках активізувалася діяльність промислових підприємств. З 1931 року випускали продукцію артілі: кустарно-промислова «Кермеджі», «Червоний харчовик». Міський комбінат відав водогоном і лісопильнею. На кінець першої п’ятирічки вступили до ладу завод кераміки ім. Г. Д. Стамова, де 36 робітників виготовляли з місцевої червоної глини водогінні та каналізаційні труби, посуд, ліпні іграшки, деревообробна майстерня і лісопильня при міськраді з 18 робітниками, цегельно-черепична артіль «Ударник», пекарня, харчо-смакова артіль «Труд». У наступні роки виникла артіль ім. XVIII партз’їзду (для виготовлення цегли, черепиці, каналізаційних труб), «Трудшвейпром», деревообробна ім. Крупської, взуттєва «Зоря». 1940 року на цих підприємствах працювало понад 200 робітників. Побудовано було вапняний завод, реконструйовано керамічний (його потужність з кінця 1934 року становила близько 15 тис. штук каналізаційних і водогінних керамічних труб на місяць). Став до ладу харчокомбінат, налагоджено було виробництво гончарних виробів. На початок 1941 року створено райпромкомбінат. На кінець 1932 року в районі здійснено суцільну колективізацію сільського господарства.
Серед трудящих Старого Крима широко розгорталося соціалістичне змагання. 1932 року на керамічному заводі половина його колективу працювала по-ударному. Трудящі міста активно включилися в рух багатоверстатників. 1939 року стахановець С. Ю. Мізин з Старокримської МТС (створена у 1934 році) замість двох верстатів обслуговував три і виконував денні норми на 300 проц. 1939 року МТС була учасницею ВСГВ у Москві, де одержала диплом 2-го ступеня. Стахановці-столяри деревообробної артілі В. Ф. Алексеев, Г. Т. Шульга виконували норми на 250—260 процентів.
З 1927 року в місті відкрилося відділення Кримського курортного тресту. Приїжджі хворі оселялися у відремонтованих 4 дачах і готелі. їх обслуговувала Старокримська амбулаторія, де працювало три лікарі, й міська аптека. 1931 року відділенню курортного тресту передано 10 дач для створення санаторію й пансіонату. Наступного року місто стало курортом місцевого значення для хворих переважно з відкритою формою туберкульозу. Відповідно до рішення ВЦРПС почав працювати санаторій на 200 місць. Тоді ж відкрилася лікарня на 40 ліжок. 1937 року в Старому Криму, де добре виліковується малокрів’я, хронічні катари дихальних шляхів і функціональні розлади нервової системи, зміцнювали здоров’я близько 10 тис. курортників.
З вересня 1930 року Старий Крим знову став районним центром. Розгорнули діяльність райком партії, райвиконком і райком комсомолу. Якщо наприкінці 1929 року в місті проживало 3894 чоловіка, то 1939 — 51413. Тут було 4 магазини, 2 їдальні, пекарня. З 1928 року працювали дві школи 2-го ступеня і три початкові. В усіх навчальних закладах налічувалося 600 учнів. З 1935 року почалися заняття в двох середніх школах. З березня 1933 року в Старому Криму виходила районна газета «Борьба» (з 1940 року — «Красное знамя»).
Восени 1930 року з Феодосії до Старого Крима переїхав російський радянський письменник О. С. Грін (Гріневський), де він закінчив останню свою книгу «Автобіографічна повість», написав оповідання «Оксамитна порт’єра», «Парі», «Комендант порту». Тут Грін і помер у 1932 році. Часто бував у Феодосії й Старому Криму відомий радянський письменник К. Г. Паустовський, який присвятив місту чимало чудових сторінок у повісті «Чорне море», написав літературний портрет «Життя Олександра Гріна», «Спогади про Крим».
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Старокримський райком партії (перший секретар — М. Г. Аралов) і райвиконком (голова І. Ф. Авер’янов) приступили до перебудови всього життя району на воєнний лад. Головна увага приділялася військово-мобілізаційним заходам, підготовці населення до протиповітряної оборони, будівництву оборонних споруд тощо. Для боротьби з диверсантами організували винищувальний батальйон. Коли наблизився фронт, керуючись вказівками обкому партії, райком партії сформував Старокримський партизанський загін, командиром якого призначено директора Старокримського лісгоспу комуніста Г. Ю. Водогі’янова, начальником штабу — інженера лісництва В. Г. Кропачова, комісаром — завідуючого військовим відділом райкому партії А. М. Крюкова. Наприкінці жовтня партизани (105 чоловік) пішли в ліс.
2 листопада 1941 року фашистські війська захопили Старий Крим. В перші ж дні окупації гітлерівці знищили понад 20 родин, розстріляли залишеного для підпільної роботи Ф. В. Ургачова —колишнього редактора районного радіо і секретаря парторганізації Старокримського відділення зв’язку.
Жителі чинили опір ворогу. З 1942 року в Старому Криму почала діяти комсомольсько-молодіжна підпільно-патріотична група, до складу якої входили переважно колишні учні середньої школи: брати Дмитро й Анатолій Стоянови, П. П. Косенко, Б. М. Періоті, Г. Г. Коптев, К. Я. Никифоров та ін. Очолив організацію шістнадцятирічний учень школи Г. П. Стоянов. З підпільниками були зв’язані В. Ю. Токарев, В. Л. Леванський, О. Л. Леванська, Г. О. Суботін, М. А. Періоті і К. П. Періоті. Юним патріотам допомагав головний лікар старо-кримського санаторію І. І. Давидов. Підпільники розповсюджували зведення Радінформбюро серед жителів міста, збирали розвідувальні дані про пересування ворожих військ та обозів і передавали їх партизанам, а також постачали партизанський загін продовольством і медикаментами.
Ще наприкінці 1941 року Старокримський партизанський загін злився з Кіровським загоном народних месників. У кінці жовтня 1943 року в ліс до партизанів пішла більшість членів підпільної групи. Комсомольсько-молодіжний загін імені Ленінського комсомолу, організований 26 жовтня 1943 року, складався переважно із молоді Старого Крима і району. У ньому було 90 чоловік (командир — офіцер-комсомолець О. А. Вахтін, його заступник по розвідці й начальник штабу О. М. Горюнов). Загін діяв у складі третьої партизанської бригади Східного з’єднання партизанів Криму аж до визволення міста. У ніч з 26 на 27 березня 1944 року загін О. А. Вахтіна, увірвавшись в Старий Крим, захопив документи поліції, жандармерії, знищив 13 автомашин, оволодів в’язницею і звільнив із катівень гестапо 48 ув’язнених радянських громадян, приречених фашистами на смерть.
У травні 1942 року від рук ворогів загинули командир партизанської групи, колишній учитель математики Старокримської середньої школи комуніст М. Г. Холод і партизан-розвідник С. Я. Логвинов. У січні 1944 року в бою з фашистами смертю хоробрих полягли Г. П. Стоянов, Г. Ю. Погукай, В. Л. Леванський, а в березні—квітні вороги схопили й розстріляли І. І. Давидова, Г. О. Суботіна, Дмитра та Анатолія Стоянових. На початку квітня у нерівному бою загинули партизани П. П. Косенко, Л. М. Періоті та інші.
12 квітня 1944 року 3-я бригада (командир О. О. Куликовський) і частина загонів 2-ї бригади Східного з’єднання партизанів (командир М. К. Котельников) розгромили фашистський гарнізон у Старому Криму. У півторагодинному бою було знищено близько 800 фашистських солдатів та офіцерів, багато ворожої військової техніки. З 12 на 13 квітня фашистам вдалося знову оволодіти містом. Гітлерівські головорізи із спеціальної команди вривалися в квартири, розстрілювали жителів, не щадили ні старих, ні жінок, ні дітей. Протягом 13 годин вони вбили 584 чоловіка, з них 200 дітей, поранили понад 100 чоловік. Це масове вбивство тривало доти, доки Червона Армія і партизани повністю не очистили місто від озвірілого ворога.
13 квітня першими в Старий Крим увійшли 244-й окремий танковий полк, 44-й гвардійський Червонопрапорний Таманський мінометний полк і частини 318-ї Новоросійської стрілецької дивізії Окремої Приморської армії.
Одразу ж після вигнання окупантів відновили свою діяльність райком партії, райвиконком і міськрада. За час окупації гітлерівці зруйнували керамічний завод і електростанцію. Було пограбовано музей, кінотеатр, клуб, середню школу, санаторій ВЦРПС з усіма дачами, будинки контори зв’язку, райспоживспілки та багато інших будинків. Фашистські недолюдки розстріляли і закатували 684 жителів Старого Крима і насильно вигнали до Німеччини 370 чоловік.
Долаючи величезні труднощі, жителі Старого Крима взялися за відбудову господарства, зруйнованого фашистами. Вони брали активну участь у масових недільниках, створили чотири черкасовські бригади. 1945 року Радянський уряд відпустив на впорядкування міста 164 тис. крб. Уже наприкінці квітня 1944 року відкрилася кравецька й шевська майстерні, млин, дві їдальні, пекарня, лікарня й аптека, дві перукарні, клуб і кінотеатр. Була змонтована електростанція потужністю 15 квт, місто одержало струм. У середині травня 1944 року відновилося видання районної газети «Красное знамя».
За роки четвертої п’ятирічки промислові підприємства міста не лише відбудовано, а й розширено. Працювали харчовий і промисловий комбінати, сокобезалкогольний завод, артілі промкооперації: «Трудшвейпром», «Зоря» (взуттєва), деревообробна ім. Крупської, інвалідів ім. 20-річчя Жовтня з цехами — в’язальним, художніх виробів і металоремонту, будівельне управління № 6, Старокримська МТС, млин. Випуск валової продукції підприємств на 1 січня 1949 року становив 1800 тис. карбованців.
1946 року став до ладу санаторій Міністерства південних і західних нафтових районів СРСР. Споруджувати його допомагали трудящі Сімферополя. 1950 року відкрився санаторій «Старий Крим», де лікувалися хворі на туберкульоз. Жителі міста відбудували лікарню (на 50 ліжок), поліклініку, дитячий будинок, ясла і дитячий садок. Працювали середня й початкова школи, будинок культури, районна бібліотека, краєзнавчий музей. Відкрилися раймаг, книгарня. 1946 року одержано з Євпаторії електродвигун та з радгоспу «Марієнталь» (поблизу Керчі) генератор потужністю 60 квт, що дозволило освітити все місто. Відбудова й розвиток господарства здійснювалися під керівництвом районної партійної організації, яка на 1 січня 1946 року налічувала в своїх лавах 286 членів і кандидатів у члени партії. 1951 року в Старому Криму було 212 комуністів (у т. ч. 23 кандидати) і понад 2 тис. членів профспілки.
У першій половині 50-х років став до ладу молокозавод. 1956 року закінчено спорудження Старокримського водосховища. Біля нього виросло селище з 20 будинків. На початку 1958 року споруджено завод стінних блоків, через три роки — завод будівельних матеріалів, згодом переустаткований на завод залізобетонних виробів. Ще через три роки на базі однієї з артілей комбінату побутового обслуговування створено швейну фабрику масового пошиву, іншої — меблеву фабрику. Завод залізобетонних виробів створив свій кар’єр і дробильно-сортувальну фабрику під горою Малий Агармиш.
Після реорганізації МТС 1958 року створено PTC, на базі якої в 1961 році виникло місцеве відділення «Сільгосптехніки». Директора МТС І. К. Мірводу за високі показники в праці 1958 року удостоєно ордена Леніна.
Восени 1959 року в зв’язку з новим адміністративним поділом Старокримський район ліквідовано і Старий Крим увійшов до складу Кіровського району. У 60 — 70-х рр. в місті розгортається велике промислове, соціально-культурне й житлово-побутове будівництво. Порівняно з попереднім п’ятиріччям обсяг будівельних робіт зріс у півтора рази. Нині тут зосереджено 21 підприємство. Завод залізобетонних виробів ще 1965 року був напівкустарним підприємством, що випускало в основному виноградні кілки, а також 52 тис. куб. метрів щебеню. Після часткової реконструкції він за роки восьмої п’ятирічки дав 145 тис. куб. метрів збірного залізобетону і 418 тис. куб. метрів товарного щебеню, а за один 1972 рік відповідно — 36,5
і 163,3 кубометрів. У дев’ятій п’ятирічці, після завершення реконструкції, підприємство планує довести щорічний випуск продукції до 100 тис. куб. метрів збірного залізобетону і 500 тис. куб. метрів щебеню. На швейній фабриці відкрилися цехи: два кравецькі (на 130 робочих місць), широкого вжитку, закрійний. Потужність усього підприємства збільшилася у 2,4 раза, кількість робітників зросла з 192 до 290. Молокозавод оснащено найновішим устаткуванням, споруджено новий виробничий корпус з охолоджувачем, пастеризаторами, котельнею, водогоном і каналізацією. Протягом минулої п’ятирічки капітально відремонтовано головний корпус меблевої фабрики, тут введено в дію сушильний і оздоблювальний цехи, котельну. На промкомбінаті, крім різних екстрактів, безалкогольних напоїв, виноградного соку в спеціальному цеху виготовляється 2 млн. пляшок оцту на рік. Новим устаткуванням оснащено майстерні побутового комбінату. Пересувна механізована колона № 4 (ПМК-4) зводить у місті й Кіровському районі виробничі й житлові будівлі, механічні майстерні та ін. У цій будівельній організації 524 працівники.
Близько 340 жителів Старого Крима нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», чотири удостоєні ордена Трудового Червоного Прапора. За систематичне перевиконання виробничих завдань у роки восьмої п’ятирічки і високу якість продукції завод залізобетонних виробів і харчокомбінат неодноразово заносилися на обласну і районну Дошки пошани. У листопаді 1972 року трудівники Старого Крима вписали в обласну «Книгу — естафету звершень на честь 50-річчя утворення СРСР» сторінку, присвячену дружному колективу харчокомбінату. 630 чоловік — ударники комуністичної праці.
Більш як 2 тис. чоловік обслуговує щороку санаторій «Старий Крим» Міністерства охорони здоров’я УРСР, який розташовано на околиці міста. На його території— два приймальних і п’ять мурованих двоповерхових спальних корпусів і 28 котеджів. Створено терапевтичне відділення, спеціальні кабінети, лабораторію. Хворих обслуговують понад 300 співробітників санаторію, у т. ч. 18 лікарів. Під керівництвом професора М. М. Амосова в 50-х роках тут розгорнулася велика наукова робота щодо розроблення і впровадження нових методів операцій на легенях.
Багато робиться щодо впорядкування Старого Крима. За рахунок державних капіталовкладень з 1968 по 1970 рік споруджено 8- і 16-квартирні будинки, експедиція «Нафтогазорозвідки» побудувала 16-квартирний, п’ять 2- і один 3-квартирні, Кримрадгоспвинтрест — два 8-квартирні будинки. З 1966 по 1970 рік введено в експлуатацію 110 квартир. Для робітників заводу залізобетонних виробів зведено гуртожитки на 105 місць і найбільший у районі спортивний зал. 1965 року виріс двоповерховий будинок побуткомбінату, де розмістилися ательє і ремонтні майстерні. У місті діє водогін, є газобалонне господарство, нова пральня, лазня, готель. Упорядкований міський парк і сквер. Тут установлений пам’ятник В. І. Леніну. 1969 року посаджено 2500 дерев і 4700 кущів. З 746 га, що на них розташувалося місто, 315 — зелені насадження. 1967 року введено в дію нову автостанцію. Налагоджено внутріміське автобусне сполучення.
Населення обслуговує 47 торгових закладів: універмаг, 2 продовольчі магазини 4 павільйони, їдальня заводу залізобетонних виробів і кондитерський цех, ресторан «Гірський», кафе «Південь» та ін. Товарооборот міськспоживспілки з 1966 по 1970 рік перевищив 34 млн. крб., а 1971 року становив 8,5 млн. карбованців.
Працюють поліклініка й міська лікарня на 100 ліжок з дитячим і пологовим відділеннями. 6 тублікарня й протитубдиспансер, автопарк «швидкої допомоги». В місті — понад 150 медичних працівників, у т. ч. 32 лікарі. Завершується будівництво нової лікарні на 60 ліжок. Лікар міської лікарні О. О. Шестаков нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани». Для малюків відкрито дитячі ясла та комбінат на 140 місць.
У Старокримській середній школі 56 учителів навчають близько тисячі дітей. Силами комсомольців, а їх 243 чоловіка, створено клуб інтернаціональної дружби, який підтримує зв’язки з чехословацькими, польськими, угорськими, румунськими і монгольськими школярами. У школі є краєзнавчий музей. Матеріали для нього збирає загін червоних слідопитів. Математик школи Т. К. Осипова — заслужена вчителька УРСР.
На честь 50-річчя Радянської влади місто прикрасили новобудови — будинок культури і приміщення бібліотеки з читальним залом. При будинку культури працюють естрадний ансамбль, балетна студія, хор ветеранів праці, шахова секція. Учасники художньої самодіяльності часто виступають разом з агітбригадами.
Є клуб при заводі залізобетонних конструкцій. Книжковий фонд бібліотеки для дорослих досяг 40 тис. примірників. Діють також дитяча бібліотека, музична школа на 168 учнів, будинок піонерів, кінотеатр «Червоний промінь», 2 літні кіномайданчики, з січня 1970 року — широкоекранний кінотеатр «Мрія» на 420 місць. З 1966 року працює спортивно-технічний клуб ДТСААФ. Радисти міста встановили понад 11 тис. радіозв’язків з радіолюбителями різних країн світу. Клуб готує шоферів, мотоциклістів, радіомеханіків, радіооператорів, радистів-спортсменів, газозварників і спеціалістів з військово-технічних видів спорту. Це один з кращих сільських оборонних колективів Кримської області.
Старокримці пишаються тим, що тут жив і працював М. М. Амосов — нині відомий учений, член-кореспондент Академії медичних наук СРСР, академік АН Української РСР, Герой Соціалістичної Праці, заслужений діяч науки УРСР, лауреат Ленінської премії; що в місті народився В. Г. Стамов—скульптор, заслужений діяч мистецтв РРФСР, автор пам’ятника В. І. Леніну в Сімферополі.
11 жителів Старого Крима удостоєні ордена Леніна. У зв’язку з 50-річчям Радянської влади трьох більшовиків та перших комсомольців, які відзначилися у боротьбі за встановлення Радянської влади і нині проживають у місті, нагороджено орденом Червоної Зірки, п’ятьох—орденом «Знак Пошани».
На території міста і його околиць — 34 пам’ятки, у т. ч. 28 історичних, археологічна, архітектурна і 2 пам’ятки культури. Жителі Старого Крима свято шанують пам’ять загиблих у роки Великої Вітчизняної війни. У сквері, на вулиці Леніна, проти кінотеатру «Червоний промінь», 1961 року споруджено обеліск з написом: «Квітень 1944. Ваші імена будуть вічно жити в серцях радянських людей». За обеліском на тінявій алеї — дванадцять братських могил партизанів, підпільників і мирних громадян Старого Крима, загиблих від рук німецько-фашистських загарбників у 1942—1944 рр. Іменами трьох братів підпільників Стоянових, комуністів М. Г. Холода (командира партизанської групи) та С. Я. Логвинова (партизана-розвідника) названі вулиці Старого Крима. Міське відділення Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури налічує близько 6 тис. індивідуальних членів і 31 колектив.
Після Великої Вітчизняної війни відбудовано будиночок О. С. Гріна по вулиці Карла Лібкнехта, встановлено меморіальну дошку, у листопаді 1971 року в ньому відкрито філіал Феодосійського краєзнавчого музею. У Старому Криму з 1958 року жив поет і перекладач Г. М. Петников (1893—1971).
Натхнені рішеннями історичного XXIV з’їзду КПРС, трудящі Старого Крима самовіддано працюють, виконуючи завдання 9-ї п’ятирічки. їх очолюють 20 партійних організацій, в яких 400 комуністів, і 12 комсомольських, що об’єднують 306 юнаків і дівчат. У 28 профспілкових організаціях — 3474 чоловіка.
У складі Старокримської міської Ради — 50 депутатів, у т. ч. 23 робітники. Серед них 25 членів КПРС, 8 комсомольців. У числі депутатів 23 жінки. З міського бюджету на 1973 рік — 445 тис. крб.— на житлово-комунальне будівництво буде витрачено 178 тис. крб., на народну освіту — 172 тис. крб., на охорону здоров’я— 54 тис. крб., на культуру — 50 тис. карбованців.
Радісне сьогодення, а ще кращим буде завтра Старого Крима, гірського курорту, міста-саду, цього неповторного куточка Кримського півострова.
Л. І. ВОЛОШИНОВ