Золоте Поле, Кіровський район, Кримська область
Золоте Поле — село, центр сільської Ради. Розташоване в мальовничій долині річки Мокрого Індолу, на північ від гори Агармиш. До районного центру та найближчої залізничної станції — 23 км. Населення — 2930 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Відродження.
Поблизу Золотого Поля виявлено поселення епохи бронзи, скіфського періоду та часів раннього середньовіччя.
Село засновано 1805 року німцями-переселенцями з швейцарського кантону Цюріх. Колоністи (31 домогосподар) одержали земельні наділи по 60 десятин та ряд позичок. Крім того, вони на 30 років звільнялися від натуральних та грошових повинностей, від служби в царській армії (рекрутчини) та військових постоїв. 1820 року в Цюріхталі—так називалося село — налічувалося вже 79 домогосподарів. Займалися вони рільництвом, вівчарством та садівництвом. Швидко розбагатівши, колоністи орендували та докуповували до своїх наділів землі у російських поміщиків. У селі було також 17 дворів державних селян-татар.
1856 року з 82 родин (386 душ), що проживали в Цюріхталі, лише 31 (280 душ) мала землю. У разі смерті колоніста-землевласника батькову спадщину діставав один із синів. Решта залишалася без наділу. Частина жителів займалася торгівлею та ремеслами. Після Кримської війни приплив іноземних колоністів до Криму збільшився.
На середину 80-х років XIX ст. в селі визначилися дві категорії поселенців-власників: колишні державні селяни та колишні іноземні колоністи, т. зв. вільні хлібороби. З 91 двору 65 володіли 1968 десятинами надільної землі. 25 дворів (з них 10 не мали землі) підробляли на стороні, 31 куркульське господарство орендувало землю у поміщиків та збіднілих селян (майже 1600 десятин). Куркулі вели інтенсивне господарство: використовували сільськогосподарські машини, розводили високопродуктивні породи худоби. їм належало 140 плугів та букерів (лише 12 плугів припадало на решту господарств), 9 косарок і жниварок, 195 диліжансів. У кожному з куркульських господарств було по 4 і більше голів робочої та по 10—30 великої рогатої худоби. В них широко застосовувалася праця місцевих наймитів та сезонних робітників, що у великій кількості приходили на заробітки з інших губерній Росії.
У 1908—1909 рр. усі надільні землі в Цюріхталі було передано за викуп в особисту власність селянам. Але придбати їх змогли лише багаті домогосподарі. Тоді ж відкрилося Цюріхтальське волосне кредитне товариство, що й обслуговувало заможних селян.
Напередодні першої світової війни в селі налічувалося 70 господарств (641 чоловік)1. Працювали цегельня і паровий млин. Тут було 2 кам’яні і 60 саманних житлових будинків, аптека, 3 крамниці, кінна земська станція — всього 68 будівель. Усі вони розташовувалися на двох вулицях, по обидва боки яких були прокладені тротуари з кам’яних плит. Діти колоністів навчалися в початковій школі, відкритій ще 1814 року. В 1908 році почало працювати вище початкове училище.
З початком першої світової війни частина німців — великих власників — виїхала з Росії, ліквідувавши свої господарства. Ті, хто залишився, як правило, не були мобілізовані на військову службу і продовжували працювати на своїх наділах. Збільшилися тільки поставки сільськогосподарської продукції для армії. 1916 року в Святогір’ї (так було названо Цюріхталь в 1915 році) проживало 565 чоловік. їм належали 2032 десятини землі, в т. ч. під ріллею та посівами було 1427 десятин. 70 господарств села сіяли пшеницю та ячмінь, і лише 6 дворів вирощували виноград на площі 2 десятини. 13 господарств землі не мали.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в селі з числа багатих колоністів було створено місцевий орган Тимчасового уряду — волосний громадський комітет. Він захищав інтереси куркульства.
Біднота Цюріхталя вітала перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. У середині січня 1918 року в селі з допомогою червоногвардійського загону, направленого сюди Феодосійським військово-революційним комітетом, встановлено Радянську владу. До складу волревкому увійшли К. Ісаєв (голова), Д. Ачкасов, В. Майборода, П. Панченко, П. Бухман, М. Римша, Аблякімов, І. М. Кутафін. Свою діяльність ревком спрямував насамперед на придушення опору контрреволюції. Наприкінці квітня 1918 року, коли кайзерівські війська, що вдерлися до Криму, були за 12 км від Цюріхталя, німецьке куркульство схопило всіх ревкомівців і вчинило над ними звірячу розправу. Врятуватися вдалося лише І. М. Кутафіну. Німецькі окупанти, що захопили село, відновили буржуазно-поміщицькі порядки. На зміну кайзерівцям у листопаді 1918 року прийшли нові інтервенти — імперіалісти Антанти, не менш жадібні й хижі. Вони пограбували все те, що не встигли вивезти німецькі загарбники. На кінець квітня 1919 року Червона Армія вигнала інтервентів з Криму, і в Цюріхталі було відновлено Радянську владу. Проте в червні білогвардійці захопили село. Зазнали репресій усі жителі, які хоч якоюсь мірою підтримували Радянську владу. В листопаді 1920 року війська Південного фронту під командуванням М. В. Фрунзе повністю визволили Кримський півострів. Тоді ж було створено волосний революційний комітет у складі 7 чоловік, сільський ревком з 5 чоловік. У вересні 1921 року обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Село спочатку входило до складу Феодосійського повіту, згодом — до Ічкинського району Феодосійського округу, з січня 1924 року — до Феодосійського району, з січня 1931 року — Старокримського.
У роки відбудови народного господарства, коли біднота активно підтримувала всі заходи Радянської влади, заможне німецьке населення дотримувалося вичікування. Серед куркульства мав місце вплив антирадянської «нефської» течії (кримський куркуль Неф, що встановив зв’язки з німецьким посольством, агітував за виїзд німців на «батьківщину» (до Німеччини), еміграційний рух дістав підтримку лише серед незначної частини німецького населення. Кримські німці — бідняки та середняки викрили контрреволюційну суть куркульської агітації.
Активність бідноти й середняків неухильно зростала. На початку 20-х років у Цюріхталі створено кредитне сільськогосподарське товариство та споживчу кооперацію, 1926 року — прокатний пункт, де було два колісні трактори марки «Фордзон». У березні того ж року організовано територіальний сільський партійний осередок. Комсомольський осередок виник ще в листопаді 1925 року. Під керівництвом комуністів 6 червня 1926 року відбулися збори, на яких бідняки разом з середняками виступили за обмеження й витіснення куркульства і вирішили ділити сіножаті і робочу худобу на їдців, а не за паями, як пропонували куркулі.
З кінця 1920 року в Цюріхталі працювала початкова школа, перетворена 1925 року на семирічну. Відкрився клуб, де діяли гуртки ліквідації неписьменності серед дорослого населення.
У ході проведення колективізації сільського господарства у багатіїв села вилучено сотні гектарів землі, 1930 року частину куркулів виселено. Наприкінці 1929 року створено першу сільськогосподарську артіль «П’ятирічку — за чотири роки», що об’єднала 138 господарств. На той час в Цюріхталі проживало 542 чоловіка. Значну роботу щодо зміцнення колгоспу провели відряджені сюди з Донбасу двадцятип’ятитисячники: робітники-електрослюсарі комуністи А. А. Лесников, обраний головою сільгоспартілі, О. І. Кримов та безпартійний І. Н. Бірюков.
Вирішальну роль у дальшому розвитку колгоспу відігравали комуністи. У партійній територіальній організації на початку липня 1929 року на обліку було 14, у грудні 1932 року — 20 комуністів. Комсомольський осередок налічував 25 чоловік. 1933 року в зв’язку з розукрупненням територіального партосередку створено колгоспний, робота якого значно активізувалася після організації політвідділу при Іслам-Терецькій МТС. 1933 року артіль «П’ятирічку — за чотири роки» об’єднувала 268 господарств, мала 2543 га земельних угідь, у т. ч. під посівами 1109 га. Її трудівники показували зразки соціалістичного ставлення до праці. Комсомольці згуртували навколо себе молодь, учнів і допомогли в стислі строки зібрати врожай 1933 року, відправили «червоні валки» з хлібом до елеватора. Крім зернових культур, тут вирощували тютюн, овочі, сіяли багаторічні трави, розвивали тваринництво. 1936 року дві третини врожаю зібрали комбайнами, пшениці виростили по 11,7 цнт з га, тютюну — по 18 цнт. Оплата трудодня підвищилася до 2,5 кг зерна і 3 крб. 04 коп. грошима. 1937 року артіль придбала вантажну автомашину. 1940 року її капіталовкладення досягли 180 тис. крб. На той час тут були великі свино- та молочно-товарна ферми і вівчарня. Розвивалися садівництво і виноградарство. Були споруджені млин та силосна башта, працювали кузня та виноробня.
За даними всесоюзного перепису населення 1939 року, в Цюріхталі проживав 881 чоловік. Поступово змінювався зовнішній вигляд села. Нові будинки утворили цілу вулицю. Дуже прикрасили село посаджені вздовж вулиць дерева і фруктові сади у дворах. Воду брали з фонтанів. На кінець другої п’ятирічки відкрилася амбулаторія.
1934 року Цюріхтальську семирічну школу перетворено на середню, де 1940 року 11 учителів навчали 212 учнів. Діяли клуб, хата-читальня, на колгоспних фермах — червоні кутки. Працював струнний піонерський гурток з 35 чоловік. Молодь спорудила спортивний майданчик. Територіальна та колгоспна парторганізації спільно з сільською Радою багато робили для зміцнення економіки села та зростання його культури.
Віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну порушив мирну працю трудящих села. Для подання допомоги колгоспникам у збиранні врожаю та в інших сільськогосподарських роботах з Феодосії та Керчі до Цюріхталя прибула група робітників і службовців. Було створено загін народного ополчення, що налічував понад 100 чоловік (командир — вчитель П. І. Баранов). Спочатку він входив до складу районного винищувального батальйону, а згодом Старокримського партизанського загону.
1 листопада 1941 року фашистські війська окупували село. Гітлерівці забирали у населення корів, свиней, птицю. Вони примушували працювати на себе жінок, старих та підлітків, що залишилися в селі. Були розстріляні комуністи І. М. Кутафін, І. В. Назаров (Буров) — інструктор Кіровського райкому ВКП(б), залишений в Старокримському районі для підпільної роботи, голова сільської Ради О. П. Панченко. У червні 1942 року загинули комуністи-партизани, що працювали до війни в Цюріхталі,— М. І. Федосеев та Я. В. Селементьєв.
Самовіддано боролися з ворогами у складі сьомого загону Східного з’єднання кримських партизанів жителі села комуніст С. Б. Баласаньян, І. Є. Баранов, комсомолець А. В. Булатов. У лавах народних месників воювали також П. П. Косенко, В. Л. Коровій, Ф. М. Линков та інші. Населення всіляко допомагало партизанам, давало їм продукти. Цюріхтальці Л. Хістокянц, А. Осипов, С. Овсепян та ін. збирали розвідувальні дані про окупантів. Лікар Г. М. Дубинін лікував хворих та поранених партизанів, що ховалися вдома, передавав у ліс партизанам медикаменти.
Під час висадки Керченсько-Феодосійського десанту бої йшли неподалік Цюріхталя. 27 радянських десантників, що загинули тоді, поховані в селі.
13 квітня 1944 року рухома група військ Окремої Приморської армії визволила Цюріхталь. Жителям разом з партизанами вдалося перешкодити фашистам знищити млин і будівлі села.
Після вигнання окупантів одразу ж відновила діяльність сільська Рада. Населення Цюріхталя приступило до відродження громадського господарства. Згідно з прийнятими ще в довоєнні роки постановами ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про розвиток виноградарства в нашій країні, де вказувалося на необхідність просування культури винограду в передгірні та степові райони Криму, 15 серпня 1944 року на території колишніх колгоспів «П’ятирічку — за чотири роки» та ім. XVII парт-з’їзду (село Карабай) було створено Старокримський виноградарсько-виноробний радгосп, за яким закріпили 2730 га землі, у т. ч. 7,5 га виноградників, 25,5 га старого саду і близько 300 га посівів зернових культур.
У грудні 1944 року створено парторганізацію радгоспу в складі семи комуністів та комсомольську, що об’єднала 16 чоловік. У центрі всієї роботи комуністів і комсомольців стояли питання зміцнення економіки господарства, підвищення врожайності полів, виховання робітників і службовців у дусі соціалістичного ставлення до праці. З 1945 року населення Цюріхталя стало поповнюватися переселенцями з Вологодської, Владимирської, Ростовської областей, що дало змогу освоювати нові земельні угіддя, засівати їх пшеницею сорту Кримка. У зв’язку з цим жителі Цюріхталя вирішили перейменувати своє село на Золоте Поле. 1945 року в Золотому Полі став до ладу невеликий завод плодоягідних вин. З 1944 року працювали медпункт та магазин. Відкрилася школа, яку відвідували 130 учнів.
Протягом четвертої п’ятирічки трудящі села втілювали в життя розроблений 1945 року перспективний план розвитку виноградарства і садівництва. Як показав аналіз грунтів, виноград, вирощений навколо Золотого Поля, мав давати високі за якістю десертні матеріали. У зв’язку з цим намічалося посадити 500 га виноградників та 50 га садів. Директором радгоспу з травня 1946 року став активний учасник громадянської та Великої Вітчизняної воєн К. М. Тагаков, досвідчений організатор, що керував господарством майже 22 роки. Партійна та комсомольська організація разом з адміністрацією радгоспу спрямували всі зусилля колективу на вирішення поставлених завдань, на навчання та виховання кадрів.
Із збільшенням населення 1946 року в Золотому Полі створено територіальну партійну організацію, що діяла в тісному контакті з парторганізацією радгоспу й сільрадою. У 1947— 1949 рр. посаджено 175 га виноградників, а також 5 га саду, 12 га лісофруктових смуг. На кінець 1950 року виноградники займали 202 га, у т. ч. плодоносні — 18 га.
На початку 50-х років трудящі Золотого Поля включилися в похід під лозунгом «Перетворимо Крим на область садів, виноградників і парків!». На 1953 рік площі під виноградниками збільшилися до 489, під садами — до 95, під садосмугами — до 49 га. Комуністична партія і Радянська влада подали велику матеріальну допомогу радгоспу: на 1955—1956 рр. виділено садівний матеріал — (600 тис. штук виноградних чубуків), в 1953 році з земель Феодосійського зернорадгоспу передано 1100 га для розширення площ столових та винних сортів винограду, 1954 року для поливання виноградників від річки Мокрого Індолу прорито канал протяжністю 4,8 км. Село і радгосп (у вересні того ж року його також перейменовано на «Золоте Поле») було повністю електрифіковано.
1959 року до радгоспу «Золоте Поле» приєднався колгосп ім. Мічуріна села Ново-Льговки. Площа земельних угідь розширилася до 8927 га. Але через складність керування таким великим господарством його з 1 червня 1963 року поділено на два самостійні радгоспи — «Золоте Поле» та «Жемчужний» (село Льговське).
Під керівництвом партійної організації трудівники села досягли великих успіхів у дальшому розвитку його економіки. 1970 року урожайність винограду становила 62,7 цнт з га, плодових культур — 92 цнт. Прибуток господарства зріс до 19 млн. крб. Капіталовкладення радгоспу збільшилися до 1,3 млн. карбованців.
Радгосп «Золоте Поле» став найбільшим у країні спеціалізованим господарством виноградарсько-садового та виноробного напрямку. Його земельна площа на початок 1972 року становила 3222 га — 1462 га виноградників, 561 га садів, 703 га орної землі, 101 га садосмуг та 12 га лісосмуг. На полях радгоспу працюють 89 тракторів, 2 комбайни, 3 екскаватори, 67 виноградних оприскувачів і опилювачів, 62 спеціальні та вантажні автомашини, дощувальна та зерноочисна машини й інша техніка. У господарстві використовується 377 електромоторів. На території радгоспу діє Кримський протиградовий загін, обладнаний сучасною радіолокаційною та ракетною технікою.
З розвитком виноградарства реконструйовано винозавод: замість ручних пресів встановлено механічні, обладнано 7 механізованих потокових ліній. З 1948 року підприємство стало виробляти разом з плодоягідними винами виноградні виноматеріали, кількість яких рік у рік зростала. Збудовано коньячний цех, холодильник для зберігання винограду та фруктів. Є фрукто-овочесховище місткістю 500 тонн. Винозавод переробляє близько 600 тонн винограду за добу, за сезон — до 20 тис. тонн. Виробництво виноматеріалів перевищило мільйон декалітрів на рік.
Для підвищення продуктивності праці та механізації процесів при обробці виноградників у радгоспі ведеться велика винахідницька та раціоналізаторська робота: сконструйовано і виготовлено виноградозбиральну машину, відзначену на обласному конкурсі першою премією, винайдено та випробувано електромеханічний секатор для обрізання виноградних лоз, повністю механізовано обробку пристовбурних кругів плодових дерев. У травні 1972 року при радгоспі створено експериментальне конструкторське бюро, яке приділяє велику увагу питанням механізованого підв’язування винограду.
Нині в радгоспі трудяться 1486 робітників і службовців, у т. ч. на винозаводі — 117. Звання ударників та бригад комуністичної праці виборюють 1370 чоловік та 15 бригад, серед них 7 комсомольсько-молодіжних, а також 11 комсомольсько-молодіжних груп. Високого звання колективу комуністичної праці добивcя другий садівницький відділок радгоспу. У соціалістичному змаганні, що розгорнулося на честь XXIV з’їзду КПРС та 50-річчя утворення GPCP, 186 виноградарів, садоводів та механізаторів завоювали почесне звання ударника комуністичної праці. Досвід передових робітників висвітлюється в стінній пресі та в багатотиражній газеті «Золоте Поле», яка виходить з 1957 року.
У боротьбу за виконання рішень партії по дальшому піднесенню сільського господарства великий внесок робить партійна організація радгоспу. Близько 100 членів партії працюють безпосередньо в сфері матеріального виробництва. Комуністам в усьому допомагають комсомольці. За ініціативою комсомольської організації щороку проводиться змагання за звання кращого молодого обрізувача виноградників і садів та за звання кращого шофера.
Трудові успіхи працівників Золотого Поля високо оцінені Комуністичною партією та Радянським урядом. У 1955—1972 рр. 28 робітників і службовців радгоспу нагороджено орденами та медалями Союзу РСР, 35 — медалями Виставки досягнень народного господарства CPGP. Ордена Леніна в 1956 році удостоєно директора радгоспу К. М. Тагакова та бригадира-виноградаря І. І. Передерка, ордена Трудового Червоного Прапора — робітницю-виноградаря Є. Ф. Малишевську. 1966 року орден Трудового Червоного Прапора одержали К. М. Тагаков та бригадир О. П. Мацука, за успішне виконання планових завдань восьмої п’ятирічки — бригадири Д. Г. Попович і В. С. Білоусова, завідуючий гаражем М. Г. Бескоровайний, робітниця-виноградар О. Д. Гришкевич. Бригадир-виноградар В. С. Білоусова, бригада якої в 1963 році добилася рекордного на той час урожаю — по 162 цнт винограду з кожного га на площі 107 га,— удостоєна Великої золотої медалі ВДНГ і премійована. За підсумками 1970 року колектив тракторної бригади першого відділку радгоспу нагороджено перехідним Червоним прапором Ради Міністрів УРСР і Української республіканської Ради профспілок. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 80 трудівників радгоспу відзначено Ленінською ювілейною медаллю. На обласну Дошку пошани занесено доярку Г. А. Лущан, яка 1969 року надоїла від кожної корови по 4546 кг молока. Як піонер у справі розвитку виноградарства в степовій і передгірній частинах східного Криму, радгосп неодноразово, починаючи від 1955 року, завойовував право участі у Виставці досягнень народного господарства СРСР та Виставці передового досвіду в народному господарстві Української РСР і нагороджений двома дипломами першого і другого ступенів ВДНГ і двома дипломами республіканської виставки досягнень у народному господарстві. У радгоспі створено чотири нові марки вина. Дві з них —«Золоте Поле» та «Педро-Кримський» на міжнародних виставках у Любляні, Будапешті та Ялті одержали п’ять золотих та одну срібну медалі. Яблука сорту Ранет Симиренко на виставці в Ерфурті 1961 року удостоєно Великої золотої медалі.
Село відвідують делегації з сусідніх областей і союзних республік. Для обміну досвідом регулярно приїздять делегації із соціалістичних країн. 1956 року тут побувала й делегація Міжнародного семінару ООН по лісонасадженнях у складі представників 18 держав.
Рік у рік підвищується добробут трудящих. 1970 року середньомісячна заробітна плата робітників зросла до 118 крб. проти 75 крб. у 1965 році.
У селі — 695 житлових будинків (всі вони з каменю), в яких мешкають 944 родини. З 1959 по 1972 рік споруджено два тридцятиквартирні двоповерхові будинки з усіма вигодами, один восьмиквартирний, 238 індивідуальних — для переселенців, 4 двоповерхові гуртожитки та ін. Збудовано двоповерховий будинок центральної контори радгоспу та Золотополенської сільської Ради, триповерхове приміщення середньої школи, палац культури, будинок побуту. Всі 17 вулиць Золотого Поля озеленено та освітлено електрикою, дві з них — лампами денного світла. 5 вулиць заасфальтовано. Водопровід — протяжністю 19 км. 16 га займає сільський парк, що носить ім’я Ю. Гагаріна. Жителів села обслуговують 10 магазинів. Діють пекарня, їдальня, буфет. При будинку побуту працюють перукарня, фотоательє, швацька та кравецька майстерні, майстерня ремонту годинників, хімчистка. Відкрито телефонну станцію на] 100 номерів. У місцевому відділенні ощадкаси — 1417 вкладників, сума вкладів яких становить 893 тис. крб. Є автобусна станція, а також аеропорт, звідки літаки здійснюють регулярні рейси між Золотим Полем і Сімферополем.
Діють лікарня на 35 ліжок та пункт швидкої медичної допомоги, де працюють 5 лікарів, 16 чоловік середнього медичного персоналу. Є дитячий комбінат на 185 місць і дитячий садок, в якому виховується 100 малюків. Щоліта в піонерському таборі «Світлячок» (при середній школі) відпочиває понад 200 дітей. Молодь Золотого Поля бере активну участь у спортивних змаганнях та іграх. До її послуг — два фізкультурні зали та футбольне поле, волейбольний і баскетбольний майданчики. Близько ста чоловік мають спортивні розряди.
У середній школі — 684 учні і 44 вчителі. Добре обладнано навчальні кабінети — фізичний, хімічний та ін. Працюють радіовузол, спортивний зал. Учнівська виробнича бригада обробляє дослідну ділянку саду та виноградник площею 3,6 га, теплицю для вирощування огірків. Крім того, за бригадою закріплено 6 га винограднику на масиві радгоспу. При школі є консультпункт робітничої молоді.
З 1959 по 1972 рік школу закінчило 573 чоловіка. 13 трудівників радгоспу навчаються заочно у вузах та середніх спеціальних навчальних закладах. У радгоспі й на винозаводі працюють 114 спеціалістів, у т. ч. 35 —з вищою освітою. Серед робітників і службовців радгоспу близько 200 чоловік мають загальну середню освіту.
При палаці культури працюють вокальний і драматичний гуртки, естрадний та духовий оркестри. У селі є дві широкоекранні кіноустановки, дві ленінські кімнати, 12 червоних кутків. Книжковий фонд сільської бібліотеки становить близько 15 тис. томів. На кінець 1971 року в них налічувалося 1500 читачів. Робітники і службовці передплачують близько 4 тис. газет і журналів. Працює лекторська група товариства «Знання» у складі 28 чоловік.
Жителі Золотого Поля свято шанують пам’ять героїв, що віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини. 9 травня 1970 року на братських могилах ревкомівців, по-звірячому вбитих куркульнею 1918 року, та 27 десантників, що загинули в 1943 році, споруджено меморіальний комплекс з Вічним вогнем.
Успіхи в галузі економіки і культури села досягнуті трудящими під керівництвом 8 цехових парторганізацій радгоспу, в яких 119 комуністів. При парткомі організовано на громадських засадах парткабінет та бібліотеку. Є група політінформаторів, закріплених за ділянками і бригадами. В семи первинних комсомольських організаціях радгоспу — 174 члени ВЛКСМ, профспілковій організації — 1464 чоловіка, об’єднаних у 42 профгрупи.
Золотополенська сільська Рада у складі 47 депутатів провадить повсякденну роботу, спрямовану на розвиток і зміцнення економіки радгоспу. Її бюджет передбачає також дальший розвиток охорони здоров’я, освіти, системи дитячих дошкільних закладів, поліпшення роботи палацу культури тощо.
Дружний колектив радгоспу «Золоте Поле», керуючись рішеннями XXIV з’їзду КПРС, з творчим натхненням вирішує завдання, поставлені дев’ятим п’ятирічним планом, прагне примножити добру славу свого господарства. У дев’ятій п’ятирічці (1971—1975 роки) одне з головних завдань радгоспу полягає в тому, щоб шляхом інтенсифікації всіх галузей господарства і підвищення культури виробництва піднести їх продуктивність і рентабельність завершити реконструкцію виноградників. У березні 1970 року сесія сільської Ради обговорила й затвердила перспективний план забудови села. За два з половиною роки дев’ятої п’ятирічки зведено сорока-квартирний і 108 індивідуальних будинків. 1972 року відкрито новий палац культури. Розгорнулося спорудження торговельного центру, стадіону тощо. До 1975 року буде введено в експлуатацію більш як 8 тис. кв. метрів житлової площі. Передбачається заасфальтувати 3,4 км вулиць, провести водопровід у 260 будинків, газифікувати кожну квартиру.
Трудящі Золотого Поля докладають усіх зусиль до дальшого розквіту свого села, до здійснення величних накреслень Комуністичної партії.
Л. І. ВОЛОШИНОВ, О. С. СЬОМІН