Красногвардійське, Красногвардійський район, Кримська область
Красногвардійське — селище міського типу, центр району. Розташоване в центральній частині степового Криму, за 68 км на північ від Сімферополя. На території селища — залізнична станція Урожайна. Через селище проходить автошлях Сімферополь—Москва. Населення — 7,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане селище Видне.
Поблизу Красногвардійського відомі поселення доби неоліту й бронзи, а також кургани періоду бронзи і скіфські.
Вірогідних відомостей про час заснування Курман-Кемельчі (так називалося Красногвардійське) не виявлено. На початку 60-х років XIX ст. село входило до складу Перекопського повіту. В ньому й сусідньому селі Царевичах (Цареквичах) налічувалося 18 дворів і 94 жителі. Землі не вистачало, і селяни змушені були орендувати її у поміщиків.
У 1874—1875 рр. неподалік села пролягла Лозово-Севастопольська залізниця. Було споруджено станцію, яка невдовзі стала важливим пунктом збуту пшениці — звідси на початку XX ст. вивозилося понад 1 млн. пудів зерна на рік. Поблизу станції копали собі землянки заробітчани, які приходили сюди в пошуках шматка хліба. Вони наймалися до місцевих поміщиків, працювали вантажниками у хліботорговців.
Хазяї і посередники, які нажилися з праці безземельних селян і робітників, у 80-х роках почали зводити промислові підприємства. Було споруджено млин, лісний склад. На початку 80-х років у селі діяли кілька напівкустарних майстерень, що виготовляли чавунний кухонний посуд і легкі плуги. На цих підприємствах працювало по 3—10 чоловік.
Революційну роботу в селі в роки першої російської революції проводив житель села Айбари (тепер Войкове) Перекопського повіту, учасник повстання на броненосці «Потёмкин» більшовик Л. А. Василенко. Через Д. М. Гаврилова та його сина К. Д. Гаврилова він розповсюджував революційні листівки. Слюсар майстерень Ю. В. Разгулін одверто закликав до організованих виступів. 1907 року його було заарештовано. Покарання революціонер відбував у Севастопольській фортеці.
1907 року в Курман-Кемельчі налічувалося 37 жителів, а 1913 року — 72. Всі вони були безземельними, мали 10 корів і 20 голів дрібної худоби. Місцеві власті зовсім не дбали про поліпшення побутових умов життя населення, про впорядкування села, яке взимку, навесні й восени перетворювалося на непролазне болото (звідси й назва Курман-Кемельчі, що в перекладі з татарської означає «невисихаюче»).
Хоч у селі діяла лікарня на 8 ліжок, в якій працювали лікар і 2 акушерки, трудовий люд насправді лишався без медичної допомоги, тому що курманська лікарська дільниця обслуговувала 36 сіл, 15 хуторів і економій з населенням 4200 чоловік. Були випадки, коли лікар відмовлявся допомогти убогим людям навіть у разі гострої потреби. Так, у березні 1900 року замість того, щоб подати невідкладну допомогу породіллі, він поїхав до багатого поміщика, а молода, 23-річна жінка померла від зараження крові. 1900 року в селі відкрилася аптека. 31908 року тут діяла церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 37 дітей з Курман-Кемельчі й сусідніх сіл.
Перша світова війна завдала трудовому народові незчисленних страждань. Багато чоловіків мобілізували до армії. Не вистачало робочих рук, особливо під час осінніх польових робіт. Загострилися класові суперечності на селі.
У березні 1917 року після Лютневої буржуазно-демократичної революції в селі створено органи буржуазного Тимчасового уряду — комітет громадської безпеки та міліцію, що проявили себе справжніми ворогами інтересів трудящих. Уже влітку в селах Криму розповсюджувалися накази Тимчасового уряду, в яких власті погрожували розправитися з тими, хто захопив поміщицькі землі й реманент.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Курман-Кемельчі відбувся стихійний мітинг, його учасники вітали Радянську владу й гаряче підтримували ленінські декрети про землю і мир.
Але робітникам і селянам довелося переборювати жорстокий опір місцевих багатіїв і татарських буржуазних націоналістів. На початку січня 1918 року за допомогою Л. А. Василенка, який прибув у село, створено ревком у складі 3 чоловік під головуванням М. П. Христича. Він наділив бідняків конфіскованою у поміщиків землею. Водночас сформовано червоногвардійський загін з 32 бійців, на чолі якого-став К. Д. Гаврилов.
Невдовзі червоногвардійський загін об’єднався з Джанкойським і Феодосійським робітничими загонами. Спільними зусиллями червоногвардійців під командуванням О. В. Мокроусова 11 січня 1918 року поблизу Джанкоя був розбитий великий загін курултаївців. Пізніше загін К. Д. Гаврилова ввійшов до 1-го Чорноморського загону під командуванням І. Ф. Федька.
10 квітня 1918 року німецькі окупанти захопили Курман-Кемельчі. У травні на околиці села вони розстріляли 5 полонених червоноармійців.
Незліченних бідувань зазнали трудящі під час хазяйнування в селі білогвардійців з листопада 1918 до квітня 1919 року. Вдруге денікінці прийшли сюди наприкінці червня того ж року і безчинствували до середини листопада 1920 року. Вони-зруйнували лікарню, підпалили склад нафтопродуктів, убивали й грабували населення.
15 листопада 1920 року село визволили частини Червоної Армії. 18 листопада тут створено ревком, головою якого став Ю. В. Разгулін. Він розподілив між трудовим селянством землю: по 5 десятин на господарство. Біднякам було видано по 40 пудів ячменю для сівби. 28 грудня організовано партосередок. Комуністи очолили, боротьбу з голодом, виступили ініціаторами подання продовольчої допомоги біднякам та робітникам Донбасу, роз’яснювали населенню політику Радянської влади.
З 1921 року село стало селищем, центром Курманського району, підпорядкованого Джанкойському повіту. 29 квітня тут створюється районний партійний комітет.. У серпні 1921 року почав працювати райвиконком. До Курманської селищної Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів було обрано 5 комуністів, і 2 безпартійні.
Будівництво нового життя розгорталося в надзвичайно важких умовах. Селянське господарство, підірване за роки імперіалістичної та громадянської воєн, потребувало негайної допомоги. Не вистачало насіння, худоби, реманенту. Заміна продрозверстки продподатком сприяла відродженню сільського господарства. Селяни прагнули засіяти якнайбільше землі, зібрати кращі врожаї. Завдяки допомозі держави в 1921 році було засіяно 1960 десятин землі, а в 1922 році — 2548. Вже в серпні 1921 року почали створюватися комітети допомоги голодуючим. В грудні проведено «тиждень допомоги голодуючим», «тиждень дитини». У січні наступного року в селищі відкрився пункт харчування для голодуючих. У квітні 1923 року в їдальні для голодуючих харчувалося 204 чоловіка.
У жовтні 1923 року селище Курман-Кемельчі ввійшло до складу Джанкойського району. Збільшився партосередок: у травні 1924 року в ньому налічувалося 6 членів і 2 кандидати у члени партії, а в 1925 році чисельність його зросла до 8 членів і 5 кандидатів у члени партії за рахунок прийнятих в партію селян «від сохи». Осередок посилив роботу в Раді, кооперації, комсомолі, серед жінок. У вересні 1922 року в селищі створився комсомольський осередок з 5 чоловік, секретарем його обрали В. Бухарова (загинув у роки Великої Вітчизняної війни). Комсомольці допомагали комуністам виконувати хлібозаготівлі, проводити передплату позики тощо. 1924 року в селищі запрацювала споживча кооперація, яка забезпечувала населення предметами першої потреби. 1925 року відкрито сільськогосподарське кредитне товариство, воно надало трудовому селянству кредити для купівлі насіння, будівельних матеріалів. 1925 року з ініціативи комуністів в селищі створено перший ТСОЗ. У квітні того ж року він одержав трактор.
Всебічна допомога, яку подавала держава, сприяла розвиткові селища. За переписом 1926 року, в Курман-Кемельчі налічувалося 223 двори і 811 чоловік населення. Кращою стала організація охорони здоров’я трудящих. Завдяки турботі держави вже в першій половині 1921 року відкрилася лікарська дільниця. В перші роки відчувалася гостра нестача палива: лікарня одержувала його за розкладкою сільради чи за рахунок пожертвувань селян.
Культурне будівництво почалося з ліквідації неписьменності. Однак ця робота гальмувалася: не вистачало паперу, підручників, олівців, гасу. Незважаючи на труднощі, в грудні 1920 року в селищі відкрилася школа першого ступеня. 1924 року в ній навчалося 64 учні.
Велику культурно-освітню роботу проводила хата-читальня, відкрита 1 жовтня 1923 року. Вже через рік сюди надходило 9 газет і 5 журналів, у бібліотеці налічувалося 717 книг тощо. Партосередок організував тут гурток ліквідації неписьменності. В хаті-читальні відбувалися лекції, доповіді, бесіди, влаштовувалися голосні читки, вечори-спектаклі. 1925 року тут широко відзначався тиждень пам’яті В. І. Леніна (18—25 січня), протягом якого кожного дня проходили заняття на тему: «Життя Леніна», «Ленін і кооперація», «Ленін і селянство». У жовтні 1923 року в селищі вперше демонструвався кінофільм.
До 10-річчя Жовтня в Курман-Кемельчі спорудили невелику електростанцію.
В умовах непу завдання соціалістичного будівництва здійснювалося в обстановці гострої класової боротьби. 1926 року під час перевиборів сільських Рад куркульські елементи намагалися пролізти до радянських органів. Але трудящі селяни, згуртувавшись навколо комуністів, дали рішучу відсіч класовому ворогові. Після виборчої кампанії із загального числа депутатів до селищної Ради було обрано 50 проц. бідняків.
Після XV з’їзду ВКП(б), який спрямував зусилля трудящих на колективізацію сільського господарства, в житті селища сталися корінні зміни. Партосередок разом з комсомольським активом 27 грудня 1927 року гаряче схвалив рішення з’їзду і підкреслив, що ЦК партії «неухильно дотримується лінії, яку нам заповідав В. І. Ленін».
1927 року сільськогосподарське кредитне товариство об’єднувало 1035 господарств навколишніх сіл. У період весняної посівної кампанії 1928 року у приватних власників були вилучені 3 трактори і передані ТСОЗу. 1929 року на базі ТСОЗу в селищі виник колгосп «Червоний сигнал». Він об’єднував 18 господарств (82 чоловіка), які обробляли 788 га посівів, 6,5 га городів, мали 30 голів великої рогатої худоби і 10 свиней. Активну участь у колгоспному будівництві, в збиранні першого врожаю брали комсомольці. У 1930 році група комсомольців разом з секретарем комітету М. Чепурним виїхала в села, щоб організувати червоні валки з хлібом.
У вересні 1930 року селище Курман-Кемельчі ввійшло до складу Біюк-Онларського району. В грудні було створено Курманську МТС, яка відіграла велику роль у зміцненні колгоспу. Рік у рік збільшувався парк її машин: лише в 1933 році було одержано 12 тракторів, через рік МТС мала 65 тракторів, 19 комбайнів і 13 автомашин.
Курманська МТС стала кузнею кадрів механізаторів для всього району. Саме тут пройшли трудову школу Герой Соціалістичної Праці, колишній комбайнер, нині інженер колгоспу «Дружба народів» В. Г. Матвеев, Герой Соціалістичної Праці комбайнер колгоспу «Росія» М. П. Колосков, механік цього ж колгоспу Герой Соціалістичної Праці Г. Г. Лисенко, механік райоб’єднання «Сільгосптехніки» Г. А. Стешенко, нагороджений двома орденами Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора, а також багато інших знатних людей району.
Швидко зростала партійна організація МТС. 1934 року вона налічувала 11 членів і 18 кандидатів у члени партії. Комуністи очолили рух стахановців, керували школами передового досвіду. З’явилися перші стахановські бригади. У 1939 році директор МТС І. А. Єгудін, до цього удостоєний ордена Леніна за успіхи колгоспної рільничої бригади, якою він керував, і велика група працівників машинно-тракторної станції стали учасниками ВСГВ. На виставці демонстрував свої досягнення і місцевий колгосп «Червоний сигнал», трудівники якого одержали понад 100 пудів зерна з кожного гектара.
У 1935 році стали до ладу харчокомбінат, млин. Через 2 роки запрацював промкомбінат, основною базою якого була каменоломня, де видобували камінь-черепашник і камінь бутовий. 1940 року на електростанції, у каменоломні й млині працювало 67 чоловік.
1935 року селище Курман-Кемельчі стало центром новоутвореного Тельманівського району. З колись невеличкого пристанційного села виросло велике селище з населенням близько 3 тис. чоловік. З кожним роком воно все більше впорядковувалося: в центрі було закладено парк, озеленялися вулиці, прокладався водопровід. Селище було повністю електрифіковане й радіофіковане. 1936 року тут споруджено лікарню на 20 ліжок. На базі початкової школи створено середню, для якої 1936 року зведено нове приміщення. У вересні 1939 року в ній у 28 класах навчалося 980 дітей, у т. ч. 680 піонерів і 130 комсомольців. Велику виховну роботу проводили 48 учителів. У шкільній бібліотеці налічувалося понад 2 тис. книг. 1935 року відкрився районний будинок культури, в якому демонструвалися кінофільми, працював партійний кабінет з радіокімнатою і бібліотекою. У травні вийшов перший номер районної газети «Тельмановская правда». 1 Травня 1938 року відкрито пам’ятник В. І. Леніну.
1940 року населення урочисто відзначало 20-річчя визволення Криму від білогвардійців та інтервентів. Відбулися зустрічі трудящих з учасниками боїв за визволення Криму. У передвоєнні роки серед населення широко проводилася патріотично-виховна робота. В гуртках Тсоавіахіму навчалося 400 чоловік.
Подальший розвиток селища був перерваний нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Все населення Курман-Кемельчі, здатне тримати зброю, поповнило лави захисників Батьківщини. 22 червня 1941 року бюро райкому партії ухвалило посилити партійно-політичну роботу. Для цього виділили групу партійного активу з 20 чоловік і політуповноважених в усі сільські виконкоми. З 37 комуністів, які займалися військовим навчанням у групі райпартактиву, 20 записалися до винищувального батальйону, 160 комуністів району, в т. ч. значна частина із селища, пішли на фронт, а четверо — до партизанського загону. У 4 батальйонах народного ополчення, об’єднаних в одну бригаду, налічувався 4341 чоловік, з них 1212 жінок. Командиром бригади був затверджений П. А. Бєліков, комісаром — Є. Д. Кузема, начальником штабу — І. О. Мишак. Населення навчалося в командах МППО. Коли ворог наблизився до воріт Криму—Перекопу, сотні жінок і школярів старших класів працювали на будівництві оборонних рубежів, копали протитанкові рови навколо райцентру. З підприємств вивозилося найбільш цінне обладнання, з колгоспів — хліб.
1 листопада 1941 року Курман-Кемельчі захопили гітлерівці. Настали тяжкі дні окупації. Населення жило під постійною загрозою смерті чи вивезення на каторгу. Вороги розстріляли директора нафтобази комуніста А. В. Бережного, вчителя І. Ф. Григоренка та багатьох інших. Понад 50 жителів були насильно вигнані на каторжні роботи до Німеччини. Населення терпіло через голод й нестатки.
Але жорстоким терором фашисти не залякали радянських людей. З листопада 1941 року в Курман-Кемельчі діяла патріотична група (65 чоловік), якою керували колишній голова колгоспу «Ленінець» і секретар парторганізації цього господарства Н. Г. Мязгов, заступник секретаря парторганізації того ж колгоспу Н. І. Юдін. Активними учасниками групи були М. В. Котова, а також комуніст В. Г. Забєлін, за допомогою яких патріоти висадили в повітря ворожий ешелон, а інший пустили під укіс. У червні 1943 року Н. Г. Мязгов, Н. І. Юдін, В. Г. Забєлін і М. В. Котова були заарештовані гестапо і страчені.
12 квітня 1944 року воїни 366-го мотострілецького ордена Суворова 1-го ступеня полку визволили Курман-Кемельчі від німецько-фашистських загарбників.
Багато місцевих жителів боролися проти гітлерівців на фронтах Великої Вітчизняної війни, серед них командир батальйону О. Г. Савицький — кавалер двох орденів Червоного Прапора і ордена Червоної Зірки, мінометник В. С. Гоморов — кавалер двох орденів Слави, В. І. Бочкарьов — кавалер ордена Червоної Зірки та інші.
Частина комуністів, комсомольців і безпартійних воювала в партизанських загонах, серед них М. С. Должикова, яка була заступником комісара першої партизанської бригади по комсомольській роботі. Десятки жителів Курман-Кемельчі загинули у боротьбі з загарбниками. Населення селища свято шанує їх пам’ять. У парку встановлено пам’ятник жертвам фашизму і воїнам, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Гітлерівці завдали селищу великих збитків. Були зруйновані житлові будинки, елеватор, млин, нафтобаза, райхарчокомбінат, райпромкомбінат, друкарня, приміщення райкому партії, суду, прокуратури, міліції, середньої школи й інтернату. Від МТС залишився один сарай без даху. Фашисти знищили пам’ятник В. І. Леніну, вирубали парк.
З перших днів після визволення під керівництвом комуністів почалися відбудовчі роботи. В районній парторганізації у цей час налічувалося 17 членів і кандидатів у члени партії. Вже у квітні 1944 року відновила свою роботу МТС. Піднімався з руїн колгосп «Червоний сигнал», трудівники якого в складних умовах воєнного часу успішно справилися з посівною й виростили добрий урожай. 1944 року вони здали державі понад план 81 тонну зерна. Крім того, у фонд Червоної Армії було здано 5 тонн хліба. Трудівники сільського господарства успішно завершили весняно-польові роботи, вчасно зібрали урожай.
Стали до ладу промислові підприємства: млин, промкомбінат, промартіль та інші. Дала струм електростанція. 15 вересня почав працювати харчокомбінат, для потреб якого держава виділила оборотні кошти в сумі 50 тис. крб. Наступного року на підприємстві трудився 31 чоловік.
21 серпня 1945 року селище Курман-Кемельчі перейменовано в Красногвардійське. На початку 1946 року тут налічувалося 313 будинків і 1612 жителів. З перших днів після визволення відкрилася лікарня на 35 ліжок, через рік — дитячий садок на 50 місць і дитячі ясла на 60 місць.
Багато зусиль доклали красногвардійці, щоб підняти з руїн середню школу, одне з приміщень якої фашисти висадили в повітря, інше зруйнували. З 400 парт уціліло 20. Відбудову школи почали 1944 року черкасовським методом. Активну участь у цьому брали вчителі й учні. їм допомагали робітники й службовці, колгоспники артілі «Червоний сигнал». У жовтні 1944 року в школі відновилися заняття. Розпочала роботу районна бібліотека, книжковий фонд якої 1945 року складав 2360 томів. З серпня 1944 року стала виходити районна газета «За Родину».
В період першої післявоєнної п’ятирічки трудящі селища докладали всіх зусиль, щоб якнайшвидше відродити колгоспи, радгоспи і підприємства, досягти довоєнного рівня виробництва, а згодом значно перевищити його. Колектив МТС, в якій було 15 тракторних бригад, провів посівну в стислі строки і на високому рівні, завоювавши перехідний прапор райкому партії і райвиконкому. Проте техніки ще не вистачало, трактори були спрацьовані. Вживалися рішучі заходи, щоб ліквідувати простої техніки, розгорнулася боротьба за дотримання графіка технічного догляду. Поліпшувалася організація праці. Кожні п’ять днів у МТС підбивали підсумки змагання між бригадами. 1949 року план річних робіт було перевиконано. Радянська держава подавала велику допомогу трудівникам сільського господарства. Лише наприкінці 1949 і на початку 1950 років красногвардійська МТС одержала 25 тракторів, 29 комбайнів, десятки плугів, сівалок.
З допомогою МТС колгосп «Червоний сигнал» успішно провів надпланову сівбу в 1946 і 1948 роках, за що двічі був на районній Дошці пошани. Рішенням виконкому Кримської обласної Ради депутатів трудящих від 24 квітня 1950 року орні землі колгоспу було передано під забудову селища Красногвардійського.
1950 року в селищі працювали 2 промислові підприємства — харчокомбінат і промкомбінат. Того року вони успішно виконали план випуску валової продукції, а промкомбінат перевиконав. У наступні роки досягнуто значних успіхів у виробництві зерна, винограду, овочів, фруктів, молока та інших продуктів. Це визначило перспективу розвитку всієї місцевої промисловості — виноробства, консервно-сокового й борошномельного виробництва, маслоробства, а також будівельних матеріалів.
Успішно працювали передовики, новатори виробництва. В їх числі були комбайнери Герой Соціалістичної Праці Г. Г. Лисенко, М. П. Колосков і М. Ф. Рязанов, які збирали врожай на площі понад 400 га і намолочували понад 6 тис., а М. Ф. Рязанов — близько 7,5 тис. цнт зерна. Переможцем соціалістичного змагання 1955 року стала тракторна бригада № 8 (бригадир С. С. Малишко): вона виконала річний план робіт на 120 проц. і зекономила 4400 кг пального. 1958 року МТС реорганізовано в PTC. Колгоспи купили 150 тракторів і продовжували розширювати свій машинно-тракторний парк. У травні 1961 року на базі PTC виникло райоб’єднання «Сільгосптехніки». яке багато зробило для механізації тваринницьких приміщень у господарствах району. За 1965—1970 рр. було механізовано 27 колгоспних тваринницьких ферм, а в 1971 році завершено комплексну механізацію 7 ферм.
Велике будівництво розгорнулося в селищі у зв’язку зі спорудженням Північно-Кримського каналу. Ще у жовтні 1963 року почалося будівництво красногвардійської вітки каналу. 1964 року здійснення цього завдання покладено на БМУ-7, розташоване в селищі. Створювалася промислова база будівництва: було зведено бетонний завод, ремонтні майстерні, автобазу та інші допоміжні підприємства. До 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції у районі вже налічувалося 3352 га зрошуваних земель. 14 жовтня 1969 року 38 км красногвардійської вітки каналу заповнили води Дніпра.
Піднесення сільського господарства району, зростання його продуктивності сприяли подальшому розвиткові переробної промисловості в селищі, нарощуванню її потужностей. У Красногвардійському розташовані райхарчокомбінат і 2 виноза-води, комбінат хлібопродуктів і молокозавод, хлібозавод з томатним цехом, підприємства райпромкомбінату. Райхарчокомбінат — одне з найстаріших місцевих підприємств, яке виробляє на рік близько 1500 тонн борошна, понад 2,5 млн. умовних банок овочевих консервів, до 850 тонн олії, безалкогольні напої, виноградний сік та іншу продукцію. Протягом 50-х років відбувалася реконструкція харчокомбінату, що забезпечило збільшення виробництва комбікормів, ковбасних виробів, вина, борошна, консервів і поліпшення їхньої якості. Уже в 1968 році обсяг вироблюваної продукції порівняно з 1965 роком зріс вдвоє. 1969 року харчокомбінат переведено до розряду державних заводів, які виробляють головним чином виноградні вина й виноградний сік. 1972 року він випустив продукції на 4,8 млн. крб. Підприємство не раз завойовувало перехідний Червоний прапор облвиконкому. З невеликого цеху виріс ще один винозавод «Червонопартизанський» потужністю 1 млн. декалітрів на рік. 1970 року він виробив понад 18 млн. літрів високоякісних виноматеріалів. Його продукція надходить майже в усі республіки країни, експортується за кордон. У південно-західній частині селища міститься великий комбінат хлібопродуктів, побудований 1959 року. Він випускає каліброване насіння кукурудзи, забезпечуючи ним усі господарства області й відправляючи його в інші республіки країни. За перше десятиріччя своєї роботи комбінат хлібопродуктів подвоїв випуск продукції.
Рік у рік збільшує випуск валової і товарної продукції — молока, вершків і масла — молокозавод селища. Він виробляє близько 800 тонн вершкового масла і понад 23 тис. тонн іншої молочної продукції.
У Красногвардійському розташовані головні підприємства районного промкомбінату, який добуває будівельний камінь-черепашник, камінь бутовий для фундаментів, а також виготовляє деякі швейні й столярні вироби, будівельні деталі. 1971 року тут почалося спорудження птахокомбінату. Матеріали й обладнання для підприємств надходять з Москви й Ташкента, Мінська і Тбілісі, а також з Німецької Демократичної Республіки.
У межах селища — залізнична станція Урожайна (така назва — з 1944 року). Звідси вивозяться зерно, овочі й овочеві консерви, фрукти, виноград, кавуни. Для новобудов Криму на станцію надходять будівельні матеріали, для колгоспів і радгоспів — техніка, добрива. 1959 року станцію обладнано напівавтоматичним блокуванням. Це набагато збільшило її пропускну спроможність. Якщо 1958 року за місяць під навантаження ставало 363, а під вивантаження — 423 вагони, то 1971 року відповідно 6453 і 22 тис. вагонів. За десятиріччя (1960—1970 рр.) тут більш як у 2,3 раза зріс рух поїздів.
Постійне збільшення випуску продукції харчокомбінату, комбінату хлібопродуктів, молокозаводу та інших підприємств забезпечувалося завдяки тому, що їх колективи під керівництвом партійних організацій вживали заходів щодо розширення підприємств, їх модернізації, зважаючи на вимоги науково-технічної революції, механізації виробничих процесів, впровадження нових методів планування й економічного стимулювання, зростання продуктивності праці й підвищення кваліфікації кадрів. На підприємствах Красногвардійського працюють близько 1300 чоловік, з них інженерів, техніків і спеціалістів сільського господарства — 389 чоловік.
Серед колективів підприємств широко розгорнулося соціалістичне змагання. До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна ударну ленінську вахту очолили робітники й службовці харчокомбінату. 425 чоловік у селищі нагороджені ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». 43 трудівники Красногвардійського удостоєні орденів і медалей за успіхи, досягнуті у виконанні планів восьмої п’ятирічки і в змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР. Серед них кавалер ордена Леніна В. Г. Башлаєв (скреперист БМУ № 14); кавалери ордена Трудового Червоного Прапора О. С. Глотова (апаратниця винно-сокового заводу); А. І. Федотов (бригадир монтажників БМУ № 7); М. Г. Щетиніна (робітниця винозаводу «Червонопартизанський»); ордена Жовтневої Революції — М. І. Нікулін (майстер БМУ № 7). Багато років працював начальником станції заслужений залізничник С. С. Батарейко (1906—1969), удостоєний ордена Леніна.
Авангардна роль у трудовому й громадському житті селища належить комуністам, яких у 27 первинних партійних організаціях 623. Найбільшими в Красногвардійському є парторганізації «Кримканалбуду», об’єднання «Сільгосптехніки», районної лікарні, винно-сокового заводу, середньої школи. Активно допомагають партійним організаціям 18 комсомольських організацій, які об’єднують 700 юнаків та дівчат.
Велику роботу проводять 120 депутатів селищної Ради (серед них 55 комуністів, 19 комсомольців; 55 жінок). Тут працюють 7 постійних комісій, а також чимало громадських і самодіяльних організацій, вуличних, домових, батьківських комітетів. Бюджет селищної Ради на 1973 рік становив близько 255,7 тис. крб., з них на впорядкування селища буде витрачено 70 тис. крб., на розвиток дошкільних дитячих закладів — 140,6 тис. карбованців.
Невпізнанно змінилося Красногвардійське за роки Радянської влади. З вересня 1957 року— це селище міського типу. Лише за восьму п’ятирічку на північній околиці його виріс житловий квартал «Дніпровський», головну вулицю якого — ім. 50-річчя Жовтня — урочисто відкрито 6 листопада 1967 року. На ній — багатоповерхові будинки, дитячий комбінат на 250 місць, кафе, побутові споруди, магазини. В 1970—1971 рр. трудящі одержали ще 270 квартир, відкрилися готель, їдальня, лазня, 2 продовольчі магазини. Асфальтуються дороги й тротуари, зростає мережа каналізації й водопроводу. Квартири газифіковано. Красногвардійське має розгалужену сітку автоматичного телефонного зв’язку.
Неухильно зростає добробут мешканців селища. В особистому користуванні жителів селища — 151 легкова автомашина і 554 мотоцикли.
Поліпшується торговельне обслуговування населення. У селищі відкрито великий універмаг, 16 магазинів і ларків продають щорічно товарів на суму понад 4 млн. крб. Є ресторан і 3 підприємства громадського харчування.
Велика увага приділяється розвиткові охорони здоров’я, витрати на яку за останні 5 років подвоїлися. Тут споруджені приміщення лікарні, санітарно-епідеміологічної станції, дитячої кухні. Відкрилися педіатрична й терапевтична дільниці. Лікувально-діагностичні кабінети поповнюються новим обладнанням і апаратурою. 1971 року стала до ладу нова поліклініка. На утримання хворих у рік витрачається 791 тис. крб. з районного бюджету. Постійно зростає кількість медичних працівників. Якщо 1966 року в селищі трудився 31 лікар і 56 чоловік середнього медичного персоналу, то в 1973 році — 59 лікарів і 146 чоловік з середньою медичною освітою. В цьому колективі понад 25 років працює хірург К. М. Карасьов, нагороджений орденом Леніна.
У селищі — 4 дитячі садки. В них 738 малюків і 72 вихователі. У восьмирічній та середній школах навчається близько 2 тис. дітей, діє заочна школа робітничої молоді. На ниві освіти трудяться 110 учителів. Загальну повагу в селищі здобула заслужена вчителька УРСР учителька початкових класів М. М. Орлова. За післявоєнний період школи селища випустили 2,3 тис. учнів, які поповнили лави будівників комунізму. 1965 року в Красногвардійському відкрилося сільськогосподарське професійно-технічне училище, яке щорічно готує 400 механізаторів широкого профілю. За короткий строк були зведені його навчальні корпуси й гуртожиток, створено виробничу базу.
1970 року прийняла перших учнів дитяча музична школа. Важливим осередком культурного життя селища є районний будинок культури, при якому працює театр народної творчості. На його сцені часто виступають колективи професіональних театрів. Будинок культури — активний пропагандист нових радянських обрядів і традицій: урочистих реєстрацій шлюбу й новонароджених, колективних проводів допризовників в армію тощо. В Красногвардійському — 3 клуби, в яких діють гуртки: хоровий, драматичний, вокальний, танцювальний, художнього читання та інші. В них бере участь близько 125 чоловік.
В центрі селища — широкоекранний кінотеатр «Прогрес», побудований 1959 року. Є бібліотеки: районна, райкому партії, профспілкова, дитяча, 2 шкільні. Вони налічують понад 72 тис. книжок, якими користуються 6 тис. читачів. 2 поштових відділення кожного дня надсилають трудящим 10 980 примірників газет і журналів. З 1 травня 1962 року тричі на тиждень виходить районна газета «Огни маяка».
Вірні заповітам великого Леніна, під керівництвом Комуністичної партії трудящі Красногвардійського добиваються нових успіхів у господарському й культурному будівництві.
М. А. ЮМАШЕВ