Петрівка, Красногвардійський район, Кримська область
Петрівка — село, центр сільської Ради. Розташована за півкілометра на північ від районного центру й залізничної станції Урожайна. Дворів — 1327, населення — 4524 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Ближнє, Ізвесткове, Кар’єрне, Красна Поляна, Кремнівка, Миролюбівка, Новоестонія, Пушкіне.
Виникло село в останній чверті XIX ст. під час будівництва залізниці Лозова— Севастополь. Багато селян-бідняків у пошуках заробітку приходили на станцію Курман-Кемельчі з центральних губерній Росії й України. Частина з них наймалася до поміщика-колоніста на сезонні сільськогосподарські роботи, частина працювала на станції. Дехто осідав тут назавжди. Спершу будували землянки; згодом, у середині 90-х років, з’явилося кілька хат-мазанок. Таким чином, при станції утворилося невелике поселення, за яким згодом закріпилася назва Петрівка. Тривалий час вона була частиною Курман-Кемельчі, його околицею.
За Радянської влади 1925 року Петрівка стала самостійним населеним пунктом. На той час тут налічувалось 35 дворів і 193 жителі. Вони в основному займалися сільським господарством, частина працювала на залізниці. Село підпорядковувалось Курманській сільраді Джанкойського району.
У серпні 1927 року селяни Петрівки за допомогою ініціативної групи з 8 осіб організували товариство спільного обробітку землі «Кооперативне життя». 1928 року в товаристві було 15 родин з 60 їдцями, з яких працездатних — 33. Вони обробляли 265 десятин землі. Держава подавала ТСОЗу допомогу насінням, грошовими кредитами, на які було придбано 6 коней та дрібний сільськогосподарський реманент.
На базі ТСОЗу у березні 1929 року виник колгосп «Трудова згода». Велику допомогу в той час йому надала тракторна колона Сімферопольського зернорадгоспу ім. М. 1. Калініна, засіявши половину площ, відведених під ярові культури. На 1931 рік до нього вступило 32 господарства. В 30-і роки визначився основний напрям артілі: зернове господарство. Великого значення набуло насінництво. Колгоспники вирощували сортове насіння пшениці та ячменю для колгоспів Біюк-Онларського району (у 1930—1935 рр. Петрівка входила до складу цього району). Значні площі відводилися під баштанні культури, бавовник, сорго.
Колгоспи петрівський та «Світлий шлях» (село Кіят) у березні 1931 року об’єдналися. Тоді ж у господарстві створено партійну організацію з 4 осіб. Першими помічниками сільських комуністів у проведенні посівних кампаній, хлібозаготівель, у розповсюдженні позик і культурно-освітній роботі стали комсомольці. 1932 року в Петрівці створено окремий комсомольський осередок з 12 осіб (до цього місцеві комсомольці входили до осередку селища Курман-Кемельчі).
Зміцнювалося господарство, підвищувалася врожайність сільськогосподарських культур. Після утворення Курманської МТС 1930 року зросла механізація сільськогосподарських робіт. Щороку на поля колгоспу виїздило 5—6 тракторів. Зернові в основному збирали комбайнами. Придбали 3 автомашини. 1932 року колгосп увійшов до числа дослідно-показових, на його прикладі селяни району вчилися колективному веденню господарства. Наслідки самовідданої праці колгоспників дістали високу оцінку. В 1939 і 1940 рр. за зразкову культуру землеробства колгосп завоював право брати участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.
Із зростанням економіки колгоспу розвивалося село, підвищувався культурний рівень його населення. 1940 року в Петрівці мешкало 809 чоловік. Було розв’язано проблему забезпечення жителів села водою: на кошти колгоспу в 1938—1939 рр. вирито 2 шахтні колодязі й пробито 2 артезіанські свердловини. Петрівка стала впорядкованим населеним пунктом, на її вулицях і присадибних ділянках колгоспників з’явилося багато різних дерев. Медичну допомогу жителям села подавали в Курманській селищній лікарні. Відкрилися дитячі ясла. Діти навчались у середній школі Курман-Кемельчі. 1939 року село було радіофіковане.
Мирне життя радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну. В перші ж дні війни близько 30 чоловік пішли захищати Батьківщину. 17 чоловік записалося до винищувального батальйону, створеного в Курман-Кемельчі. Все життя села в той період підпорядкувалося інтересам фронту. Жителі Петрівки брали участь у спорудженні укріплень на Перекопі, рили окопи й траншеї навколо районного центру й залізничної станції, евакуювали громадську худобу.
1 листопада 1941 року Петрівку захопив ворог. Почалися страшні дні окупації. Фашисти заарештували, а потім розстріляли І. В. Абраменка, Е. М. Найговзину, М. Д. Найговзину, М. П. Олейникова, А. Е. Пономаренка та інших місцевих активістів. Усього в селі розстріляно 27 жителів, серед них жінки, діти, старі. На каторжні роботи до Німеччини вигнано 16 чоловік. Майже весь період окупації в Петрівці перебували ворожі військові частини. Солдати відбирали у людей масло, яйця, молоко, хліб та інші продукти. З селян стягували непосильні податки.
Найжахливішим місцем на території села був табір військовополонених, де в напівзруйнованих, старих і холодних конюшнях і на площі перед ними перебувало часом близько 7 тис. радянських громадян. Знемагаючи взимку від холоду, а влітку від спеки, виснажені голодом, лежали вони за дротяними загорожами, просто неба. Тих, хто не міг підвестися, добивали палицями або пристрілювали. Трупи вночі вивозили в протитанковий рів. Тільки за чотири місяці 1942—1943 рр. замордовано близько 800 чоловік. Усього в таборі загинуло понад 2 тис. військовополонених.
Але терор і насильства гітлерівців не залякали радянських людей. Жителі Петрівки, ризикуючи життям, організували кухню, в якій готували страву військовополоненим. Жінки приносили продукти зі своїх мізерних запасів. Дехто, нехтуючи небезпекою, йшов у табір і, видаючи себе за родичів, забирав до себе додому полонених. Мешканці села Є. О. Парасочка, М. І. Несіна, Н. К. Риженко, Н. П. Куличкова, сестри У. Я. та П. Я. Волович врятували таким чином багатьох радянських бійців.
12 квітня 1944 року війська 51-ї армії визволили Петрівку від гітлерівських окупантів. Населення з великою радістю зустрічало своїх визволителів — бійців та офіцерів Червоної Армії. Першими увійшли в село частини 77-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника О. П. Родіонова й 279-ї стрілецької дивізії генерал-майора В. С. Потапенка.
Жахливе видовище постало перед очима у тих, хто побачив село після вигнання окупантів. Громадські й господарські будівлі були зруйновані. Довелося все відбудовувати. Весною 1944 року перед колгоспниками стояло першочергове завдання — провести сівбу ярових культур. Але в артілі бракувало насіння, тяглової сили, реманенту. На все село було лише 2 вози, 3 конячини. З великою натугою відремонтували 3 плуги, 5 рал, 3 косарки, 10 возів.
Держава допомогла насінням. Кількох коней передали колгоспникам військові частини. Для оранки та сівби використовували корів. Комуністи, яким допомагали комсомольці села, очолили відбудову господарства, створювали ланки й бригади, організовували соціалістичне змагання. Всі роботи під час весняної сівби виконували жінки, підлітки, старі люди. На збиранні врожаю працював один комбайн Курманської МТС. 1945 року колгосп другим у районі закінчив сівбу ранніх ярових культур і за добрі показники в роботі був занесений на районну й обласну Дошки пошани.
Комуністи й комсомольці організовували засів надпланових площ у фонд Червоної Армії, створювали фонди для допомоги родичам військовослужбовців. Населення збирало й посилало на фронт подарунки воїнам Червоної Армії, передплачувало позику відбудови й розвитку народного господарства СРСР.
Господарство поступово відроджувалося. Поверталися після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни і включалися у виробниче життя воїни-односельці. 33 жителі Петрівки не повернулися з війни — полягли смертю хоробрих в боях за Батьківщину. 1946 року ініціаторами боротьби за стопудовий урожай пшениці виступила рільнича бригада у складі комбайнера II. Г. Матюшенка, ланкової Є. М. Чернець та інших. Взяті зобов’язання вони з честю виконували, а бригада, очолювана К. С. Воловичем, одержала в середньому по 125 пудів пшениці з гектара.
До 1950 року колгосп повністю освоїв довоєнні посівні площі, створив молочнотоварну й свиноферми, де налічувалося 153 голови великої рогатої худоби та 83 свиноматки з молодняком, відновив господарські приміщення й побудував кілька нових, придбав на власні кошти 3 автомашини, багато реманенту.
Зміцненню й зростанню громадського господарства сприяло об’єднання в серпні 1950 року 5 колгоспів сусідніх сіл в один — «Дружба народів» (1959 року до нього приєднано ще артіль ім. В. І. Леніна, яка була в селі Красна Поляна). Нині в колгоспі працюють представники 18 різних національностей — росіяни, українці, євреї, естонці, марійці, удмурти, поляки, молдавани, латвійці та інші, що в різний час приїхали на постійне проживання до Криму. Петрівка стала центральною садибою колгоспу «Дружба народів». Було створено бригади: першу — в Петрівці, ДРУГУ — в Новоестонії, третю — в Бесєдіному, четверту — в Пушкіному, п’яту — в Миролюбівці. Петрівська бригада почала займатися рільництвом, овочівництвом, виноградарством. Уже на кінець 1950 року прибуток господарства перевищив 1 млн. крб. Наступного року колгоспники одержали на трудодень по 3,5 кг зерна і по 4 карбованці.
В лютому 1951 року оформилася колгоспна партійна організація. Її помічниками стали понад 40 комсомольців. Комуністи й комсомольці розгорнули велику роботу щодо виконання соціалістичних зобов’язань другої післявоєнної п’ятирічки. Вже 1952 року прибутки колгоспу становили 5,1 млн. крб. Це дало можливість виділити значні кошти на капітальне будівництво, що його здійснювала будівельна бригада. Ставилися будинки для колгоспників, зводилися господарські приміщення.
За роки четвертої та п’ятої п’ятирічок колгосп перетворився в багатогалузеве, високомеханізоване господарство з добре розвинутим тваринництвом, виноградарством, садівництвом і рільництвом, де в широких масштабах застосовувалося зрошення. В Петрівці було організовано виноградарську бригаду, за нею закріплено всі наявні площі (близько 60 га) виноградників, а восени 1953 року закладено ще на 27 га. В наступні 3 роки площа під виноградниками збільшилася до 179,5 га. 1954 року на 10,9 га закладено фруктовий сад.
1956 року з метою дальшого збільшення виробництва та заготівель найрізноманітніших фруктів і винограду правління колгоспу розробило десятирічний перспективний план розвитку садівництва й виноградарства, відповідно до якого передбачалося посадити не менше 1120 га виноградників і 260 га садів. Уже влітку 1958 року цей план було успішно виконано. У самій лише Петрівці закладено 145 га садів та 250 га виноградників, овочебаштанних культур. Тепер у колгоспі є 65 потужних свердловин продуктивністю 150 куб. м за годину, з них на полях Петрівки — 12. 1969 року на землі колгоспу по Північно-Кримському каналу прийшла дніпровська вода. 1973 року з 16 тис. га землі понад 4 тис. почали зрошуватися. Це дало змогу різко підвищити врожайність овочів, винограду, зернових та інших культур. Якщо в 1959—1965 рр. середня врожайність зернових становила 17,4 цнт з га, то у восьмій п’ятирічці — 25,7 цнт, овочів — відповідно — 231 і 313 цнт, фруктів — 61 і 153,8 цнт, винограду — 36,2 і 60,3 центнера.
У Петрівці з’явилися великі підприємства для переробки вироблюваної в колгоспі сільськогосподарської продукції. 1958 року побудовано винозавод, що переробляє 300 тонн винограду за добу і щорічно дає колгоспові близько 3 млн. крб. прибутку. 1960 року став до ладу діючих консервний завод. Його продуктивність — близько 10 млн. умовних банок овочевих і фруктових консервів за рік. Він щорічно дає понад 1 мли. крб. прибутку. Є в Петрівці маслозавод потужністю близько 5 тонн масла за добу. 1970 року став до ладу холодильник для зберігання фруктів та овочів. Працюють механічні майстерні по ремонту сільськогосподарського реманенту. За 4 км від Петрівки будується бройлерна фабрика, розрахована на 3,2 млн. штук птиці на рік. Продукцію колгоспу «Дружба народів» (фрукти, овочі, вино, консерви) можна побачити далеко за межами Криму: в Архангельську, Мурманську, Свердловську, Братську, Магадані, Вітебську, Караганді, Комі АРСР, Башкирії та інших містах і районах країни.
Всі основні процеси на заводах, у майстернях і в тваринництві механізовано. Тільки на тваринницьких фермах працює 120 електромоторів, а всього їх у господарстві близько 800 (у т. ч. в Петрівці — 500). За останні 10 років споживання електроенергії на виробничі потреби зросло більш як у 60 разів і становить щорічно понад 10 млн. квт.-год. Колгосп має добру технічну базу: 308 тракторів, 65 комбайнів, 152 автомобілі. Побудовано 83 гаражі з авторемонтними майстернями.
Завдяки зростанню колгоспного виробництва швидко збільшуються доходи господарства. За восьму п’ятирічку вони становили близько 80 млн. крб. — майже в 2,5 раза більше, ніж у 1959—1965 рр., а прибуток колгоспу за цей час збільшився до 48,7 млн. карбованців.
У перші роки дев’ятої п’ятирічки колгосп продовжував нарощувати темпи виробництва. Зростали його неподільні фонди — на початок 1973 року вони становили близько 32,2 млн., а прибуток — 13,5 млн. карбованців.
З 1954 року колгосп — постійний учасник Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а потім — ВДНГ СРСР, нагороджений 9 дипломами і 6 Великими золотими медалями. У травні 1967 року за успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва, колгосп нагороджено орденом Леніна. В дні Ленінського ювілею його колективу вручено ювілейну Почесну грамоту ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» нагороджено 315 колгоспників, серед них 102 — з Петрівки. 32 трудівники колгоспу, в т. ч. 13 з Петрівки, удостоєні високих урядових нагород: ордена Леніна — доярки 3. Г. Курчанська й 3. Я. Лопатіна, ордена Жовтневої Революції — бригадир-овочівник В. В. Михайлов, ордена Трудового Червоного Прапора — тракторист О. О. Дудченко, бригадир-виноградар 3. П. Верещак. Головний інженер колгоспу В. Г. Матвеев та доярка 3. Я. Лопатіна — Герої Соціалістичної Праці.
З 1949 року керує колгоспом комуніст І. А. Єгудін — людина з великим життєвим досвідом, умілий організатор. За успішний розвиток господарства йому 1966 року присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Його нагороджено трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» та ін. І. А. Єгудін — депутат Верховної Ради СРСР 8-го скликання, член Кримського обласного комітету партії, член Всесоюзної колгоспної ради.
Заможно живуть колгоспники. 1972 року середньомісячна заробітна плата тракториста становила 269 крб., шофера — 244, доярки — 240, тваринника — близько 200 крб. Є в селі чимало родин, річний доход яких досягає 5 тис. крб. і більше.
В селі широкі зелені вулиці, багато з яких заасфальтовано, прокладено 15 км тротуарів. 1966 року розпочато будівництво нового селища Петрівки. Тут виросли дво-, три- і чотириповерхові секційні житлові будинки загальною площею 22 тис. кв. метрів, дитячий садок-ясла на 140 місць, триповерхова школа-інтернат на 560 учнів, котельня, комплекс очисних споруд, теплова мережа, каналізація тощо. Будинки колгоспників електрифіковано, 70 проц. газифіковано, є водопровід. У користуванні жителів — 34 легкові автомобілі, 66 мотоциклів, 1200 телевізорів, 480 холодильників, 1200 пральних машин. У Петрівці відкрито філіал районного будинку побуту, де можна пошити костюм, плаття, замовити взуття. Працює універмаг. Рік у рік зростає купівельна спроможність населення. Якщо 1967 року в Петрівці продано товарів на 249,5 тис. крб., то 1971 — на суму понад мільйон карбованців.
Медичну допомогу колгоспники одержують у районній лікарні. У петрівських дошкільних закладах виховується 270 дітей.
Велика увага приділяється народній освіті. Початкову школу відвідує 80 дітей. У середній школі-інтернаті навчається 533 учні. Колектив учителів і вихователів налічує 57 чоловік. При школі добре обладнані столярні й слюсарні майстерні, виробнича (5 га) та пришкільна ділянки, свиноферма на 100 голів і кролівнича ферма, яка налічує близько 300 кроликів. Колгосп передав школі трактор, вантажний і легковий автомобілі, автобус, моторолер. Закінчуючи школу, учні дістають одну із сільськогосподарських спеціальностей. При школі-інтернаті працюють краєзнавчий музей, ленінська кімната, бібліотека, у фонді якої 22 тис. книг. Більше половини жителів Петрівки мають вищу й середню освіту. Тільки в колгоспі трудиться 114 спеціалістів з вищою й середньою спеціальною освітою, а всього їх у селі понад 380.
Близько 30 жителів навчаються заочно у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, 70 — у вечірніх школах.
При сільському клубі є гуртки художньої самодіяльності: драматичний, танцювальний, духовий оркестр. У них беруть участь понад 120 аматорів.
Часті гості Петрівки — артисти Кримського російського драматичного театру ім. Горького, Кримського українського музично-драматичного та Сімферопольського лялькового театрів, Кримської філармонії, Севастопольського драматичного театру ім. Луначарського.
Важливу роль у культурному житті села відіграє лекторська група товариства «Знання», що налічує 50 чоловік. У селі працює університет культури, де з лекціями виступають викладачі вузів обласного центру, партійні та радянські працівники, працівники культури. Його відвідують понад 100 колгоспників. Запити книголюбів задовольняє сільська бібліотека.
Про трудові успіхи колгоспу «Дружба народів» відомо далеко за межами Криму.
Тільки за 1970—1972 рр. в колгоспі побували делегації спеціалістів сільського господарства з РРФСР, Донецької й Миколаївської областей, з колгоспу «Рада Туркменистану» Туркменської РСР. Вони цікавилися досвідом рентабельного ведення господарства, методами вирощування овочів, плодів і винограду, розвитком тваринництва, організацією виробничого й житлового будівництва. В травні 1972 року з господарством колгоспу ознайомилися 300 учасників республіканської наради з питань водогосподарського будівництва й високоефективного використання зрошувальних земель.
Петрівку відвідали керівники Комуністичної партії й Радянського уряду — Л. І. Брежнєв, О. М. Косигін, В. В. Щербицький, Д. С. Полянський, А. І. Мікоян. Вони знайомилися з роботою трудівників села, висловили багато цінних пропозицій щодо поліпшення господарської діяльності колгоспу.
Приїжджають у Петрівку і гості з-за кордону. В колгоспі «Дружба народів» □обували делегації з Болгарії, НДР, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, США, Швеції, Нідерландів, Бельгії, Індії, Швейцарії та інших країн. Тільки в 1971 — 1972 рр. приїжджали журналісти з Чехословаччини, Надзвичайний і повноважний посол Угорської Народної Республіки Дьюла Раппаї з особами, що його супроводжували, спеціалісти сільського господарства з НДР, делегація співробітників РЕВ у кількості 35 чоловік, студенти з НРБ та інші. В квітні 1972 року до колгоспу завітала американська делегація. Вона ознайомилася з сільськогосподарським виробництвом, відвідала школу-інтернат, дитсадок. Американські кореспонденти зняли фільм для телебачення про життя колгоспу. В травні 1970 року колгосп відвідав міністр сільського господарства й риболовства Нідерландів. Усі вони захоплено відгукувалися про працю і побут колгоспників.
У свою чергу колгоспники і спеціалісти господарства «Дружба народів» виїжджали для обміну досвідом до УНР, НРБ.
Величезну увагу господарському й культурному будівництву приділяє партійна організація, лави якої постійно зростають. Якщо 1965 року в ній налічувалося 118 комуністів, то нині — 217 членів і кандидатів у члени партії. Комуністи Петрівки об’єднані в 4 первинні парторганізації: автогаража — 30 комуністів, центральних майстерень — 27,1-го відділення колгоспу (в Петрівці) — 41, школи — 21. Вони трудяться на вирішальних ділянках виробництва, є ініціаторами багатьох цінних починань. Активний помічник партійної організації — комсомольська організація. У її лавах 186 чоловік, у т. ч. в Петрівці—48. Комсомольці працюють в усіх галузях колгоспного виробництва.
Велику роботу провадить сільська Рада (з 1954 року Петрівка стала центром сільської Ради). В її складі 120 депутатів, з них 52 комуністи, 19 комсомольців, 49 жінок. Вони працюють у 7 постійних комісіях. Значну допомогу їм подає актив (близько 100 чоловік). Бюджет сільради становить понад 94 тис. крб., що витрачаються на упорядкування села, розвиток освіти, культури.
Величні перспективи дальшого розвитку колгоспного села відкривають історичні рішення XXIV з’їзду КПРС, у яких вказано конкретні шляхи зближення
рівня життя сільського й міського населення. Уже в найближчі роки зміниться зовнішній вигляд Петрівки: виростуть чотириповерхові житлові будинки, школа на 1330 учнів, лікарня, музична й балетна школи, універсальний спортивний комплекс з плавальним басейном і закритим катком із штучним льодом. Будинки адміністративного й громадсько-культурного комплексу споруджуватимуться з місцевих матеріалів. При оздоблюванні широко застосовуватиметься пластик, скло, кераміка й мозаїка. На вулицях заплановано висадити 35 тис. плодових і декоративних дерев. Вартість усіх будівельно-монтажних робіт — 31 млн. карбованців.
Першу чергу будівництва Петрівки намічено здійснити на кінець дев’ятої п’ятирічки. У цей період має бути здано в експлуатацію 8 триповерхових і 16 чотириповерхових житлових будинків, дитячий садок-ясла на 320 місць, лікарню на 250 ліжок, клуб на 1200 місць, адміністративний корпус, торговельний комплекс, пошту, бібліотеку, широкоформатний кінотеатр на 500 місць.
Трудящі Петрівки наполегливо борються за дальше піднесення економіки й культури, за успішне виконання величних накреслень Комуністичної партії та Радянського уряду.
Ф. У. ВОЗВИШАЄВ. К. М. ШАМКО