Армянськ, Красноперекопський район, Кримська область
Армянськ — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на Перекопському перешийку. Відстань до районного центру — 20 км. Залізнична станція на лінії Херсон—Джанкой. Через селище пролягає автошлях Каховка—Сімферополь. Населення — 12,4 тис. чоловік. Армянській селищній Раді підпорядковане село Ісходне.
Поблизу Армянська виявлено крем’яні знаряддя праці доби неоліту. На околицях селища і берегах солоних озер до наших днів збереглася велика кількість курганів з похованням доби бронзи і скіфо-сарматських часів. Виявлено також залишки античного і середньовічного поселень. Неподалік Армянська, через весь Перекопський перешийок від Каркінітської затоки до Сиваша, проходять рів та вал довжиною 8 км, завширшки 40—45 метрів, висотою близько 20 метрів, споруджені, ймовірно, в далекі скіфські часи. Існує думка, що в давнину рів був каналом, який з’єднував Чорне й Азовське моря.
Виникнення Армянська зв’язане з історією заснування міста Перекопа, яке мало важливе стратегічне й торговельне значення як єдиний пункт сухопутного зв’язку між Кримським півостровом і материком. Точна дата заснування міста невідома. Згадки про місто Тафгрос (Перекоп), що було розташоване в найвужчому місці перешийка, зустрічаються в письмових документах І ст. Місто було укріплене великим ровом (звідси й назва його) і високим оборонним валом. Ще римський учений Пліній Старший (23 або 24—79 рр.) згадував про існування тут корабельної пристані.
Ведучи тривалу і запеклу боротьбу проти турецько-татарської агресії, біля стін Перекопа не раз бували запорізькі козаки. Про один з таких походів розповідав у Москві 1620 року посланець гетьмана Сагайдачного: «Було їх близько 5000 чоловік, була їм з кримськими людьми справа по цей бік Перекопа під самою стіною… татар було в Перекоп і 7000 чоловік, а на заставі 11 000… Татар вони багато побили і багато християнського люду з рук татарських визволили». У травні 1736 року російські війська взяли штурмом Перекопський вал і зруйнували фортецю. У 1754 році хан Крим-Гірей знову відбудував її. Після приєднання Криму до Росії Перекоп став повітовим містом Таврійської губернії.
За 5 верст на південь від Перекопа ще в XVII ст. існував перевалочний торговельний пункт, де чумаки міняли різні товари на сіль. Цей пункт містився на т. зв. Чумацькому шляху. Сюди й переселилася в 30-х роках XVIII ст. значна частина жителів Перекопа, переважно вірмени й греки, які терпіли від утисків татарських беїв. 1736 року це поселення назвали Армянським Базаром. Згодом воно стало значним центром збуту овечих шкур і вовни, перепродажу солі, яку добували в навколишніх озерах.
У 1789 році в Перекопі разом з Армянським Базаром налічувалося 1190 жителів, більшість яких займалася торгівлею, а також добуванням і транспортуванням солі. Продукти харчування, насамперед хліб і овочі, довозили сюди з сіл Перекопського і Дніпровського повітів. Невелике салотопне підприємство виникло в Армянському Базарі лише на початку 40-х років XIX ст. Місто набувало все більшого значення і як пункт заготівлі зерна для кримських портів. Разом з тим значного розвитку дістало і скотарство. Щоб забезпечити кормами худобу (а її в середині XIX ст. в Перекопі й Армянському Базарі налічувалося близько 2 тис. голів), жителі орендували земельні угіддя в поміщиків — власників навколишніх маєтків.
На 1842 рік у Перекопі разом з Армянським Базаром налічувалося 8 дерев’яних і 675 кам’яних та саманних будинків. Тут було 5 казарм, діяв готель. Кращі будинки належали купцям, дворянам і духівництву. Більшість жителів тулилися в саманних чи із земляної цегли хатинах, вкритих черепицею, а здебільшого морською травою і землею. Важким тягарем лягали на їхні плечі державні повинності — квартирна, підводна, шляхова та інші.
Керував усіма справами в місті магістрат, що складався з багатіїв. Злидні, анти-санітарія призводили до частих епідемічних захворювань, високої смертності серед населення, насамперед дітей. Лише за один 1841 рік у Перекопі й Армянському Базарі померло 200 чоловік. Початковий навчальний заклад було відкрито Т837 року; фактично тут вчилися лише діти чиновників, торговців, духівництва.
У післяреформений час, 1866 року в Армянському Базарі й Перекопі проживало понад 530 державних і 70 тимчасовозобов’язаних селян, що прибули сюди на заробітки, а також 418 дворян, які служили в установах і війську, 76 чоловік духівництва. Певного розвитку набуло дрібне виробництво — працювало 8 миловарних і свічкових майстерень, маслоробня, а також салотопний, вапняний та два цегельні заводи. Ремісники, які жили в Армянському Базарі, займалися вичинкою овечих шкур, виготовляли упряж, взуття й одяг. Наприкінці XIX ст. посилився процес розшарування ремісників, багато з них, розорившись, ставали поденниками.
Відомство у справі добування солі в Криму, що містилося в Сімферополі, орендувало майже весь вигін в Армянському Базарі. На соляних та інших промислах працювало понад 100 місцевих жителів. Будівництво Лозово-Севастопольської залізниці, яка пройшла через Армянський Базар, сприяло перетворенню його на значний торговельний осередок, звідки вивозилось зерно, сіль та інші товари. Перекоп, розміщений поодаль від залізниці, поступово втрачав своє значення.
Міські дума й управа, до складу яких входили переважно місцеві багатії, мало турбувалися про впорядкування міста. Так, протягом 1880—1884 рр. на благоустрій витрачено лише 1739 крб. Перші чотири версти тротуарів з’явилися в місті лише 1904 року.
Трудящі страждали від постійної сваволі царських чиновників і жорстокої експлуатації. Робітник-поденник за копійки працював на підприємця по 16— 17 годин на добу. Особливо тяжкою була праця на соляних промислах. Становище робітників яскраво змалював О. М. Горький у своєму оповіданні «На солі». Зростання незадоволення серед трудящих вилилося в масові виступи в період першої російської революції 1905—1907 рр. 28 грудня 1905 року в місті відбувся мітинг. Виступаючі на ньому говорили про малоземелля селян, поміщицьку експлуатацію, сваволю чиновників і царського уряду. У річницю «Кривавої неділі», 9 січня 1906 року на вулицях Армянського Базара відбулася демонстрація, а потім мітинг, присвячені пам’яті загиблих борців. У жандармському донесенні з Армянського Базара на адресу таврійського губернатора ці дії кваліфікувалися як прагнення до «насильницького повалення існуючого суспільного ладу».
В роки столипінської реакції політичні права трудящих ще більше обмежувалися. Так, право голосу на виборах 1910 року мали лише 99 з 5379 жителів Армянського Базара.
Напередодні першої світової війни, 1913 року в місті налічувалося 6700 жителів. Майже половину їх становили українці і росіяни, які оселилися тут здебільшого після Кримської війни. У місті діяло 26 дрібних підприємств і кустарних майстерень, близько 40 трактирів, 18 харчевень, чайних, закусочних.
В Армянському Базарі містилася лікарняна дільниця, яка 1914 року обслуговувала 19 населених пунктів і економій у радіусі 16 верст з кількістю жителів 6 тис. чоловік. Дільниця мала лише 6 ліжок, обслуговували її лікар, фельдшер і акушерка?. Протягом 1872—1898 рр. було відкрито 3 початкові навчальні заклади та жіночу гімназію (чоловіча гімназія почала діяти з 1914 року). В усіх цих закладах 1906 року навчалося всього 144 учні. Восени 1911 року через нестачу класних кімнат не прийняли до школи 48 дітей. Навчатися в гімназії могли переважно діти із заможних родин: плата за навчання становила 55—100 крб. за рік. Три невеликі бібліотеки і дві читальні відкрито в місті лише 1910 року.
Коли почалася перша світова війна, частину працездатного населення було мобілізовано на фронт. Зростали ціни на продукти харчування і предмети першої потреби, все більше відчувалася нестача продовольства й палива. У надзвичайно тяжкому матеріальному становищі опинилися багатодітні родини, які залишилися без годувальників.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції в Армянському Базарі, як і по всій країні, встановилося двовладдя. Виник міський громадський комітет — місцевий орган буржуазного Тимчасового уряду; збереглися й дореволюційні органи влади — міські управа й дума. У створеній навесні 1917 року Раді робітничих і солдатських депутатів переважали есери. Серед керівників Ради був навіть місцевий священик, який водночас очолював міську думу. У місті склалася напружена обстановка. Буржуазні та дрібнобуржуазні організації й групи прагнули розпалити національну ворожнечу. Боротьба велася і з земельного питання. Незаможне селянство вимагало, щоб земля перейшла до тих, хто її обробляє. Проте, власті ці вимоги не збиралися задовольняти. Тільки під тиском селян міська дума ухвалила передати їм в оренду 1,8 тис. десятин землі, що належала місту.
Активну боротьбу за свої права, за поліпшення економічного становища вели робітники міста. У серпні 1917 року стався виступ робітників солепромислів, які вимагали підвищення заробітної плати на 100 проц. Учасники виступу звернулися за допомогою до Севастопольської Ради робітничих і солдатських депутатів і запросили її депутатів прибути до Армянського Базара. Власники соляних промислів змушені були задовольнити основні вимоги робітників. Вимогу підвищення заробітної плати восени 1917 року висунули й сільськогосподарські робітники. Її підтримала Рада робітничих і солдатських депутатів Армянського Базара, де в той час уже значний вплив мали більшовики. 24 жовтня Рада заявила, що будуть прийняті «найрішучіші заходи для задоволення вимог робітників».
Трудящі все більше прислухалися до голосу більшовиків, які вели активну роботу в місті. Під їхнім впливом, зокрема, до міської думи було обрано 3 робітники.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції робітники і селяни Армянського Базара розгорнули боротьбу за владу Рад. Щоб не допустити переходу влади до рук трудящих, буржуазія створила т. зв. комітет порятунку революції. Та ці їх спроби виявилися марними. У січні 1918 року в Армянському Базарі встановлено Радянську владу. Вітання конференції представників Рад робітничих і солдатських депутатів і військово-революційних комітетів Таврійської губернії передав член Перекопського військревкому Нікітін, який доповів делегатам, що селяни повіту з нетерпінням чекають рішень конференції. Створений в Армянському Базарі революційний комітет на чолі з місцевими жителями комуністом Т. Юдіним (голова) і його заступником Ф. Л. Філоненком приступив до здійснення перших декретів Радянської влади. Комітет почав підготовку до конфіскації поміщицьких маєтків, насамперед володінь Воронцової-Дашкової.
У середині квітня 1918 року місто окупували німецькі війська. Багатії радо вітали їх і виказували тих, хто боровся за революцію. Загарбники чинили жорстоку розправу над радянськими активістами. Незважаючи на терор, жителі переховували 18 поранених червоноармійців, у т. ч. 6 комуністів, які не встигли евакуюватися. Багато зробила для врятування червоноармійців П. Л. Філоненко, сестра заступника голови ревкому, яка працювала в госпіталі.
Наприкінці 1918 року німецькі окупанти відступили, але місто захопили англо-французькі інтервенти разом з білогвардійцями. У квітні наступного року частини Червоної Армії, прорвавши сильно укріплену оборону ворога, підійшли до Перекопа. Як повідомлялося в газеті «Известия ВЦИК». «у ніч з 3 на 4 квітня наші частини після тривалої артилерійської підготовки провели рішучий наступ на укріплення Перекопа. Після впертого бою 4 квітня о 16 год. Перекоп було взято. Противник відступив до Армянського Базара. Наші війська… увійшли в Армянський Базар». У місті було відновлено Радянську владу, почав діяти ревком, який розгорнув активну підготовку до виборів Ради робітничих, червоноармійських і селянських депутатів. На місцеву буржуазію було накладено контрибуцію в розмірі 500 тис. крб. Активно працював партійний осередок, який на початок червня 1919 року об’єднував 15 комуністів і 20 співчуваючих. За його участю було відкрито робітничий і червоно-армійський клуби.
Соціалістичне будівництво перервав наступ денікінців. 24 червня червоноармійські підрозділи розбили в районі Армянського Базара авангардні частини ворога. Але вже наступного дня під натиском нереважаючих денікінських військ червоно-армійці змушені були залишити місто. Знову почалися переслідування, арешти, гоніння. Уже в перші дні денікінці заарештували кількох чоловік, співчуваючих більшовикам. У доповідній записці Перекопської повітової земської управи органам влади влітку 1920 року відмічалося, що дислоковані тут підрозділи білогвардійського корпусу розбирали на дрова житлові будинки, лавки, крамниці «і, таким чином, будівлі являють собою нині … купу руїн».
У ніч з 7 по 8 листопада 1920 року частини Червоної Армії перейшли Сиваш. Бійці 51-ї дивізії 9 листопада з’єдналися поблизу Армянського Базара з частинами 15-ї та 52-ї дивізій, що наступали з Литовського півострова. Червоноармійці захопили врангелівський бронепоїзд і великі трофеї.
Радянська влада в Армянському Базарі утвердилася остаточно. Він став центром волості, а з осені 1921 року — центром району. З цього часу населений пункт почав називатися Армянськом. Партійні організації військових частин, розташованих в Армянську, виділили в розпорядження ревному 2 комуністів — А. А. Реву та С. І. Перевозчикова. Разом з місцевими комуністами вони створили ядро партійного осередку. З початку грудня 1920 року в селі діяв ревком, очолюваний Тихоном Юдіним. У серпні наступного року відбулися вибори до районної Ради. До складу Армянського райвиконкому було обрано 11 чоловік, у т. ч. 7 комуністів. У червні 1922 року обрано сільську Раду, яку очолив Ф. Л. Філоненко.
З перших днів мирного життя партійні та радянські органи приступили до вирішення невідкладних завдань господарського і культурного будівництва. Було зареєстровано всіх працездатних жителів. Узято на облік 2 парові і 5 вітряних млинів, шкіряне підприємство, кілька майстерень, господарський та землеробський інвентар, насіння. Проведено націоналізацію соляних промислів. 1921 року вступили в дію 4 невеликі майстерні, 2 млини, пекарня, їдальня. Здійснено ремонт приміщень установ, лікарні, клубу, народного будинку. Комуністи за активною участю комсомольців, осередок яких створено на початку 1921 року, у березні організували перший суботник.
Особливою турботою були оточені діти, інваліди війни, родини червоноармійців і загиблих від рук контрреволюції. 1921 року в селі створено відділення охорони материнства й дітей. Ще в листопаді 1920 року відкрито єдину трудову школу. Наступного року тут діяли 2 школи першого ступеня, дев’ятикласна трудова школа другого ступеня, в якій 1923 року навчалося 150 учнів, було 7 учителів. Створено дитячий будинок. Працювали народний будинок і робітничий клуб-читальня. У бібліотеці при клубі налічувалося 1267 книжок. Працівники культосвітвідділу та учні старших класів виступали з концертами і спектаклями.
Для боротьби з страшним лихом — голодом — влітку 1921 року комуністи організували трудящих у похід за хліб проти куркулів, які ховали його. У поданні допомоги голодуючому населенню, згуртуванні бідноти важливу роль поряд із сільрадою відіграв сільський комітет взаємодопомоги, створений на початку 1922 року. В його віданні були розподіл продовольчих пайків, допомога родинам бідноти. Комітет мав понад 20 десятин землі. Заможних селян було зобов’язано вносити до фонду комітету певну частину продовольства і грошей.
Поступово ліквідовувалися тяжкі наслідки війни і неврожаю. На початку 1923 року для Армянського комунгоспу виділено 6,5 тис. десятин землі. Значна частина її розподілялася серед 72 селянських дворів (понад 300 чоловік), в яких на їдця припадало по десятині орної землі. Крім того, жителям виділялося 500 десятин сінокосів. Навесні 1922 року для допомоги бідняцьким господарствам надано сільськогосподарський інвентар, конфіскований у колишніх поміщицьких економіях.
Перехід до нової економічної політики сприяв помітному пожвавленню господарського життя району. Уже 1923 року в Армянську працювали фабрично-заводська майстерня і 23 дрібні підприємства. 1925 року завершився ремонт приміщень установ і житлового фонду.
За роки першої світової й громадянської воєн кількість населення в Армянську різко зменшилася і становила на 1922 рік 2,3 тис. чоловік, з них понад тисячу — робітники і службовці з родинами. У грудні того ж року за рішенням Джанкойського окрвиконкому до розряду сіл було переведено Перекоп з підпорядкуванням його Армянській сільраді. 1925 року Армянськ увійшов до складу Джанкойського, а 1930 — став центром Ішунського району.
У країні розгорнулася колективізація сільського господарства. На кооперативний шлях ставали й селяни Армянська. 1930 року на території сільради виникло три колгоспи — «Зелений клин», ім. С. М. Будьонного (у самому Армянську) і «Шлях до соціалізму». Першими членами артілі ім. Будьонного стали 8 комуністів і 19 комсомольців. Невдовзі колгосп об’єднував 42 члени. Активно розгорнулася боротьба проти куркульства. У найбільш злісних ворогів колективного господарювання провадилася конфіскація майна з передачею його артілям. Поступово до колгоспів потяглися й середняки.
Зламавши відкритий опір куркульства, партійний осередок, створений 1930 року, правління артілі вживали заходів для ліквідації перегинів, допущених у колгоспному будівництві. Партійний осередок артілі ім. Будьонного, який на липень 1931 року об’єднував 7 комуністів, розгорнув велику роботу щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспу. 1931 року створено галузеві партійні групи у виробничих бригадах. Через три роки в артілі було вже понад 160 членів її. Зростав і авторитет партійної організації. На 1935 рік, крім колгоспної, в Армянську діяли 8 партійних груп, які мали в своєму складі 59 комуністів. Наприкінці 1938 року створено територіальну партійну організацію.
Помітних успіхів артільне господарство досягло вже в другій половині 30-х років. У користуванні артілі було 3544 га землі. 1940 року колгоспники зібрали по 15 цнт зернових з кожного га. Дальшого розвитку набули тваринництво (колгосп мав 5 ферм) та інші галузі господарства. Ще 1938 року створено високоприбуткову племінну конеферму. Передові доярки і вівчарі колгоспу славилися своїми успіхами на весь район. Доярка Є. Ф. Харченко лише за перші чотири місяці 1941 року надоїла 4263 кг молока, перевиконавши план на 1044 кг. Колгосп одержував високі доходи, які 1940 року, наприклад, досягли 1 млн. крб. Того року артіль була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а її конеферму нагороджено дипломом 2-го ступеня виставки.
З 1935 року Армянськ став центром Красноперекопського району. Зростала кількість населення: з 2500 чоловік у 1926 році — до 3975 на початку 1939-го. Змінився й соціальний склад його: основну частину жителів — понад 2 тис. чоловік — становили робітники і службовці. На підприємствах — маслозаводі, млині й електростанції, в промартілях розгорнулося соціалістичне змагання. Так, на початку 1939 року 9 з 39 членів промартілі «Робітнича правда» були стахановцями, а серед 57 працюючих в артілі «Червоний ударник» — 15 стахановців і ударників.
Партійна організація і сільська Рада депутатів трудящих постійно піклувалися про впорядкування Армянська. Наприкінці 30-х років у ньому були пошта й телефонна станція, радіовузол. Значно поліпшилося постачання населення промисловими й продовольчими товарами. На початок 1940 року в Армянську було 24 крамниці, діяли їдальня і готель на 60 місць. 3,8 км вулиць мали тверде покриття. Закладався великий парк.
Зростав і рівень медичного обслуговування населення. 1922 року сільська лікарня налічувала лише 10 ліжок, 1935 — їх стало 35, а в 1939 — 40. Цілодобово працювала аптека. У лікарні й амбулаторії було 5 лікарів і 5 фельдшерів. Діяли дошкільні заклади.
1940 року успішно завершено ліквідацію неписьменності і малописьменності серед дорослого населення. Гуртки лікнепу закінчило 1318 чоловік. У червні 1937 року відбувся перший випуск учнів середньої школи. На 1939 рік середня і початкова школи охоплювали навчанням 1078 учнів. У школах працювало 30 педагогів.
У районному будинку культури, створеному 1932 року, читалися лекції, працювали драматичний, хоровий та інші гуртки художньої самодіяльності. З 1935 року в будинку культури демонструвалися звукові фільми. Поповнювався книжковий фонд районної бібліотеки, який на початок 1941 року становив 6 тис. примірників; бібліотеку відвідувало 800 постійних читачів.
Коли у червні 1941 року, фашистська Німеччина віроломно напала на Радянську країну, більшість чоловіків Армянська пішла до лав Червоної Армії. Ті, хто залишився, працювали на жнивах, будували оборонні споруди, відправляли для армії і в тил зерно та інші сільськогосподарські продукти. 14 і 15 липня на будівництві оборонних споруд працювали понад 700 жителів села. До 16 липня в Армянську під керівництвом комуністів було сформовано 3 взводи народного ополчення, куди увійшло 144 чоловіка, а також кілька підрозділів винищувального батальйону.
26 вересня 1941 року німецько-фашистські окупанти увірвалися до Армянська. Та бійці 42-ї кавалерійської дивізії і 442-го стрілецького полку сильним контрударом вибили загарбників із села. У цих боях виняткову мужність проявив кулеметник комуніст Рукінов. Зі своїм кулеметом він підповз до одного з будинків і з його балкона обстрілював вогневі точки противника, відкривши шлях для піхотинців. Північно-західна частина села кілька разів переходила з рук у руки. Але 29 вересня частини Червоної Армії змушені були залишити Армянськ. У селі розмістилася комендатура ворога; фашисти створили тут табір для військовополонених, в якому за роки окупації було розстріляно й замучено понад тисячу чоловік. Ризикуючи життям, радянські люди чим могли допомагали полоненим, пораненим червоноармійцям. Терор, грабежі принесли з собою окупанти. Вони вивезли на каторжні роботи до Німеччини 76 жителів села.
Але трудящі не скорилися ненависному ворогові. Частина активістів, працівників партійних і радянських установ, у т. ч. народний суддя Д. А. Вітвицький, голова райвиконкому А. А. Зосименко (керівник групи) приєдналися до зуйських партизанів. У період тимчасової окупації на території Красноперекопського району існувала підпільна організація, діяльність якої поширювалася і на Армянськ. Наприкінці 1942 року підпільну групу організовано і в сусідньому селі Перекопі. Очолював її В. І. Бугайов, якого було залишено в Криму для організації підпільної роботи. До складу групи входили І. Т. Ткаченко, М. І. Бугайов, І. А. Нікітін, І. А. та А. К. Морозови, а також Г. І. Чупринко, який за завданням групи працював у поліції. Він повідомляв підпільників про агентів гестапо, допоміг налагодити зв’язки групи з підпільниками с. Воїнки. Патріоти вели агітаційну роботу серед населення, допомагали переховуватися військовополоненим, які тікали з табору, провели в Крим через Перекопський вал радянського парашутиста.
Створивши в листопаді 1943 року плацдарм на Перекопському перешийку, підрозділи Червоної Армії 8 квітня 1944 року почали рішучий наступ у напрямі на Армянськ, де проходила одна з найбільш укріплених ліній оборони противника. У селі дислокувався великий гарнізон ворога, в розпорядженні якого була значна кількість артилерії, а також бронепоїзд, що курсував на лінії Армянськ—Херсон. Бої за визволення цього району вели підрозділи 19-го танкового корпусу та 36-й кавалерійський полк 2-ї гвардійської армії. По-геройськи билися танкісти за визволення кримської землі. Під навальним натиском червоноармійців фашисти відступили за Перекопський вал. «Чого тільки не робили потім гітлерівці, щоб відновити тут попереднє становище, але все виявилося марним,— писав Маршал Радянського Союзу С. С. Бірюзов,— знову захопити Перекопські ворота їм так і не вдалося».
9 квітня 1944 року підрозділи 87-ї гвардійської Перекопської, а також 126-ї і 315-ї стрілецьких дивізій визволили Армянськ від німецько-фашистських загарбників. У кровопролитних боях за село особливо відзначився батальйон під командуванням капітана М. Бакірова, який першим увійшов до Армянська. Щоб відкрити шлях товаришам-гвардійцям, командир взводу комсомолець молодший лейтенант П. Карелін ціною свого життя примусив замовкнути кулемети ворога, грудьми закривши амбразуру дзота.
Німецько-фашистські окупанти завдали селу великих збитків. Вони перетворили на руїни більшість виробничих, адміністративних, культурно-побутових і житлових будинків, зруйнували шляхи й колодязі, вирубали зелені насадження, вивезли значну кількість сільськогосподарської техніки й зерна.
З великими труднощами довелося відроджувати зруйноване гітлерівськими загарбниками господарство. У селі залишалися лише жінки, діти, люди похилого віку та інваліди. Більшість з них жила в землянках, колишніх бомбосховищах.
Одразу після визволення, в квітні 1944 року почала працювати сільська Рада, відновила діяльність територіальна партійна організація. Велику допомогу трудящим; у відбудові господарства подали держава, братні республіки. Було виділено продовольчу і насіннєву позики. З Одеської області, Молдавії до Красноперекопського району завезено велику рогату худобу, коні, вівці. Частина з них поповнила ферми колгоспу ім. Будьонного. На початку 1945 року командування 4-го Українського фронту передало районові 500 голів овець, частину з них — Армянську. З РРФСР, середньоазіатських радянських республік колгоспники одержали сільськогосподарський інвентар.
У тимчасово пристосованих приміщеннях почали працювати лікарня, школа. Розгорнулася відбудова господарських приміщень, житлових будинків. Краще пішли справи після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни, коли до села повернулися колишні фронтовики. До 30-ї річниці Великого Жовтня вже працювали всі промислові артілі і млин. 1948 року відкрито новий сільмаг, завершилося будівництво семирічної школи.
Багато зусиль довелося докласти для відродження колгоспу. Перш ніж приступити до обробітку полів, необхідно було засипати окопи. Не вистачало техніки. 1944 року механізатори, використовуючи деталі й вузли зіпсованих машин, зібрали гусеничний трактор. Наступного року під час жнив на полях колгоспу ім. Будьонного працювали комбайн, автомашина, лобогрійки. Звичайно, в основному врожай довелося збирати вручну, за допомогою кіс і серпів. Поступово справи йшли на лад. До 1950 року було освоєно всі посівні площі. Артіль вже мала плантацію винограду площею 15 га. У колгоспі створено племінну конеферму, для якої, за вказівкою Маршала Радянського Союзу С. М. Будьонного, передано кілька породистих коней.
1951 року артілі, розміщені на території Армянської сільради, об’єдналися в одне господарство «Шлях до комунізму», очолив його А. А. Зосименко. Пройшло небагато часу, і колгосп досяг значних успіхів, він став учасником ВСГВ 1954 року. Головний комітет виставки вручив артілі диплом 2-го ступеня за високі врожаї зернових і зразкову конеферму. Завідуючого конефермою А. С. Швеця було нагороджено Великою срібною медаллю виставки та іменним годинником.
У 1956 році артіль «Шлях до комунізму» ввійшла до складу радгоспу, центральна садиба якого розмістилася в Армянську. 1964 року на радгоспну землю прийшла дніпровська вода Північно-Кримським каналом. Тепер радгосп «Таврійський» — велике господарство м’ясо-молочного напряму. 1971 року площа його сільськогосподарських угідь становила 9,8 тис. га. Робітники радгоспу добилися значних виробничих показників. Урожайність зернових культур зросла з 14,1 цнт з га в 1965 році до 37,8 цнт на зрошуваних землях у 1972 році. Надій молока на фуражну корову зріс відповідно з 2239 до 2730 кг. 1972 року в господарстві налічувалося 7,2 тис. голів овець. На радгоспних полях працює 189 тракторів (у 15-сильному обчисленні), 34 комбайни. Господарство має дощувальні установки, екскаватор та іншу техніку.
Колектив радгоспу налічує близько 900 постійних робітників, серед них багато передовиків виробництва, удостоєних високих урядових нагород. Так, Герой Соціалістичної Праці В. С. Саранча разом зі своєю бригадою зрошуваного землеробства протягом 1967—1971 рр. одержував пересічно понад 500 цнт зеленої маси кукурудзи. Орденом Леніна нагороджено керівника бригади зрошуваного землеробства Ф. Я. Гетьмана. Досвід передовиків виробництва поширюється серед робітників радгоспу.
Інтенсивний розвиток Армянська зв’язаний з будівництвом Північно-Кримського каналу і заводу двоокису титану. Для спорудження заводу тут 1965 року створено будівельне управління № 28 тресту «Перекопхімбуд». На будову приїхало багато комсомольців з інших областей України і РРФСР. Розгорнувши соціалістичне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, будівельники заводу в кінці грудня 1969 року ввели в дію першу чергу гіганта хімії — комплекс виробництва сірчаної кислоти. На будівництві особливо відзначилася бригада під керівництвом ударника комуністичної праці комуніста П. А. Хаджі, яка виконала п’ятимісячний план за 3 місяці. 1971 року робітники цього комплексу виготовили 284,1 тис. тонн цінної продукції.
Швидкими темпами триває будівництво заводу. Першого року дев’ятої п’ятирічки колектив будівельників здав у експлуатацію цехи двоокису титану і комплекс амофоса. Колектив заводу досяг значних успіхів у змаганні на честь півстолітнього ювілею СРСР. Заводу присвоєно ім’я 50-річчя створення Союзу РСР.
В Армянську діють також завод залізобетонних конструкцій та хлібозавод. На всіх цих підприємствах працює 3048 робітників і 645 інженерно-технічних працівників та службовців. У 4 будівельних організаціях зайнято 1687 працівників.
У 1968 році Армянськ став селищем міського типу. Багато зроблено для його впорядкування, забудови, налагодження побутового обслуговування населення. Тривалий час жителі користувалися водою з колодязів. На 1971 рік в селищі було прокладено 25 км водогону. Значного розвитку набуло газове господарство. 1973 року введено в дію будинок побуту на 55 робочих місць.
Високими стали темпи житлового будівництва. На початок 1940 року площа державного житлового фонду становила тут усього 1,6 тис. кв. метрів, а протягом 1965—1971 рр. споруджено близько 60 тис. кв. метрів житлової площі. За роки восьмої п’ятирічки з’явилися цілі квартали й вулиці, забудовані п’ятиповерховими будинками. Провадяться роботи щодо озеленення вулиць, дальшого впорядкування їх. Протягом 1966—1971 рр. прокладено автошляхів — 25 тис. кв. метрів, тротуарів — 20 тис. кв. метрів.
До послуг населення 12 магазинів, значна кількість кіосків, 2 їдальні, кафе. їхній товарооборот 1972 року становив 3,7 млн. крб.
Звичним стали в побуті трудящих холодильники, телевізори, пральні машини, сучасні меблі.
Поліпшилося і медичне обслуговування населення. До святкування 50-річчя утворення Союзу РСР завершено будівництво лікарняного комплексу на 480 ліжок. При лікарні працюють поліклініка, рентген-кабінет, лабораторії. Тут трудиться 49 лікарів, 142 чоловіка з середньою медичною освітою.
Велика увага приділяється розвиткові народної освіти і комуністичному вихованню молодого покоління. Щороку зростає кількість учнів і вчителів. В 1972/73 навчальному році дві середні школи селища охоплювали 2673 учнів. Педагогічний колектив Армянська об’єднує 136 учителів. Діє музична школа, яку 1971/72 навчального року відвідувало понад 70 дітей. Відкрито і професійно-технічне училище, де навчаються 640 юнаків і дівчат.
Плідну й різноманітну роботу провадить селищна бібліотека, яка має близько 1,6 тис. постійних читачів. Книжковий фонд її налічує 15,6 тис. томів. Активну участь у пропаганді політичних і наукових знань бере лекторська група товариства «Знання».
В Армянську є два кінотеатри, у т. ч. побудований 1972 року кінотеатр «Титан» із залом на 800 місць.
Спортивні свята і змагання відбуваються на місцевому стадіоні. Багато юнаків і дівчат селища мають спортивні розряди. Звання майстра спорту присвоєно Л. В Кулику і А. В. Чумакову. Діє дитяча спортивна школа.
В усіх успіхах, досягнутих трудящими селища за роки Радянської влади, велика заслуга 7 партійних організацій, які об’єднують 543 комуністів. У 9 комсомольських організаціях налічується 2350 комсомольців. Більшість комуністів і членів ВЛКСМ працюють безпосередньо на виробництві, ведуть перед у соціалістичному змаганні.
В Армянську споруджено кілька пам’ятників. 1956 року на вул. Шкільній встановлено пам’ятник на місці розстрілу білогвардійцями в 1919 році семи червонофлотців. На північ від селища у відкритому степу стоїть обеліск на честь загиблих під час штурму Перекопу в 1920 році бійців Червоної Армії. У 1946 році встановлено пам’ятник на братській могилі воїнів (771 чоловік), що загинули в боях за визволення Армянська і Перекопа в роки Великої Вітчизняної війни.
Діяльність селищної Ради — переконливий приклад розквіту соціалістичної демократії. До її складу входить 120 депутатів. Працює 9 постійних комісій, Рада має широкий актив. Бюджет Ради в 1973 році становив 146 тис. крб., з них на народну освіту виділено 99 тис. крб., на благоустрій селища —15 тис. карбованців.
Армянськ постійно розширюється, забудовується. У роки дев’ятої п’ятирічки на заводі двоокису титану введено в дію нові виробничі потужності. Налагоджено й розширено виробництво мінеральних добрив і сірчаної кислоти. Неподалік заводу виростає робітниче містечко. У недалекому майбутньому на березі Північно-Кримського каналу буде забудовано великий житловий район. На кожного жителя Армянська припадатиме 17 кв. метрів зелених насаджень.
Молодим, квітучим стає нове степове місто кримських хіміків. Його робітники, службовці, інтелігенція успішно здійснюють історичні накреслення Комуністичної партії і Радянського уряду.
І. Г. ЄРЬОМІН, Г. М. ПЕНЬКОВ