Красноперекопськ, Красноперекопський район, Кримська область
Красноперекопськ — місто районного підпорядкування, центр району, розташований у південній частині Перекопського перешийка на березі озера Старого, за 120 км від Сімферополя. У межах міста — залізнична станція П’яти-озерна на лінії Джанкой — Херсон. Автошлях з’єднує Красноперекопськ з Сімферополем, Армянськом і Джанкоєм. Населення — 16 тис. чоловік.
Про давнє заселення місцевості навколо Красноперекопська свідчать знайдені на берегах Красного і Старого соляних озер близько 10 поселень доби неоліту, міді й ранньої бронзи (V—III тис. до н. е.). Виявлено кілька курганів із захороненнясм періодів ранньої і пізньої бронзи, скіфського і середньовічного часів.
Красноперекопськ — один з молодих населених пунктів країни, дітище перших п’ятирічок. У Перекопських озерах і Сиваші містяться величезні запаси різних солей (кухонної, бромистої і сірчанокислих — натрію, калію, магнію, хлористого калію та ін.). До революції тут добувалася тільки кухонна сіль.
У дослідженні соляних озер у різний час (90-і рр. XIX ст., початок і 20— 30-і рр. XX ст.) брали участь визначні вчені нашої країни — академіки М. С. Курнаков, І. О. Каблуков, Є. С. Бурксер та інші.
1931 року, щоб вивчити місцевість для можливого спорудження тут хімічного підприємства, на озера прибула геологорозвідувальна експедиція. А у вересні 1932 року біля озера Старого, в степу, порослому полином, почалося будівництво заводу, що мав виробляти бром.
Перші загони будівельників приїхали сюди з Сімферополя, Керчі, Феодосії, Ішуні й Одеси. У грудні 1932 року на будівництві трудилось уже понад 350 робітників, переважно молодих ентузіастів, що прибули за путівками комсомолу. їх згуртовували в бригади і навчали будівельних професій.
Скоро тут виросло і робітниче селище. Партійний осередок, створений ще в серпні, налічував 17 чоловік. Того ж року виникли профспілкова і комсомольська організації. Діяла будівельна організація Бромбуд.
Працювати доводилося у тяжких умовах. Бракувало кваліфікованих кадрів, будівельних матеріалів, техніки. Партійна, профспілкова і комсомольська організації допомагали молодим робітникам переборювати труднощі, опановувати нову техніку. 1933 року частину їх направили на курси при Сакському хімзаводі для набування нових спеціальностей: апаратників, бромників, хлорників та ін. До 1935 року технічним навчанням і професійною підготовкою були охоплені всі комсомольці й половина неспілкової молоді заводу. Поповнювався склад інженерно-технічних працівників.
Багато уваги приділялося питанням соціалістичного змагання, ударництва, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості будівельних робіт. В авангарді боротьби за спорудження бромзаводу в найкоротший строк йшли комуністи і комсомольці. Бригада мулярів комуніста Г. О. Стуканова в 1933—1934 рр. виконувала норму на 120—130 проц., а сам бригадир — на 400 проц. Багато сил і вміння віддали будівництву комсомольці В. С. Харченко, О. Савицький, П. Сакулін, М. Литвиненко та ін. 8 січня 1934 року комуністи бромзаводу рапортували 3-й Ішунській районній партконференції про завершення спорудження першої черги заводу потужністю 118 тонн брому на рік. Завод будували росіяни, посланці України, Білорусії, Кавказу і Середньої Азії. Лише в першій половині 1934 року сюди прибуло 537 робітників з України та центральних областей РРФСР4. З Москви, Ленінграда, Уралу, промислових міст України надходило устаткування.
Включившись у соціалістичне змагання за виконання другої п’ятирічки за чотири роки, колектив заводу виробив 1936 року 347 тонн брому, замість намічених планом 225. Широко розгорнувся стахановський рух, в якому 1938 року з 500 робітників брали участь близько 200. Першими стахановцями стали комуніст П. П. Ткаченко й комсомольці К. М. Ломако, що виконувала норми на 200—250 проц., Г. О. Стуканов, К. Г. Ляшко та ін. Колектив заводу здобув першість у всесоюзному змаганні підприємств хімії, а група робітників була удостоєна урядових нагород, у т. ч. директор заводу Г. С. Верещагін і муляр П. П. Ткаченко нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. Під керівництвом партійної організації, що налічувала 1938 року 23 комуністи, трудівники підприємства домагалися дальших успіхів. Ставали до ладу нові цехи й об’єкти, 1940 року виробництво брому досягло 900 тонн на рік.
Разом із заводом зростало робітниче селище. Його будівництво почалося із дерев’яних бараків та їдальні. 1933 року з’явилися перші кам’яні будівлі. 1941 року в селищі налічувалося 103 двоповерхові й одноповерхові будинки. 1935 року його електрифіковано, через два роки почалося прокладання тротуарів. У центрі було закладено сад, розбито сквери, озеленювалися вулиці. До початку 1938 року в Красноперекопську (так назвали селище 1936 року на честь героїв громадянської війни, які штурмували Перекоп) проживало понад дві тисячі робітників, хіміків і будівельників. Населений пункт входив до однойменного району з центром в Армянську. Тоді ж побудовано залізничну станцію П’ятиозерна.
У селищі працювали завод безалкогольних напоїв, пекарня, банно-пральний комбінат, відділення зв’язку, ощадна каса, два магазини. Рік у рік поліпшувалося медичне обслуговування населення. 1933 року лікарню на 5 ліжок, що тимчасово містилася в бараці, обслуговував один лікар, він же приймав хворих в амбулаторії. 1940 року відкрилася нова лікарня. У ній працювало 4 лікарі і 10 чоловік середнього медперсоналу. Діяла аптека. 1934 року 245 учнів почали навчання в новій школі-семирічці, яку через три роки реорганізували в десятирічку. У 1940/41 навчальному році 20 учителів навчали в ній 618 дітей. 1935 року при заводі створили курси лікнепу. У листопаді того ж року закінчено будівництво клубу. Тут організовувалися лекції і бесіди, демонструвалися кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності та спортивний гурток. При клубі діяла бібліотека. Велику роботу вела обрана 1939 року селищна Рада депутатів трудящих. Її виконком і кілька постійних комісій вирішували питання розвитку комунального господарства, благоустрою, житлового будівництва, побуту й культури селища.
Мирну творчу працю радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну. З перших же днів війни чоловіки та молодь селища пішли на фронти Великої Вітчизняної війни. Бромний завод не зупинявся навіть, коли точилися бої на підступах до Криму. Робітники самовіддано трудилися, даючи необхідну для фронту продукцію, у цехи прийшли колишні домогосподарки. Закінчивши зміну, усі копали окопи. Близько тисячі жителів селища брали участь в укріпленні Перекопського валу й заводу. З 224 чоловік було сформовано 5 взводів народного ополчення. На заводі проходили військову підготовку кілька груп самооборони. Секретар парткому підприємства Г. Т. Коченко рішенням райкому партії був призначений комісаром винищувального батальйону. Більшість жителів селища вносила щомісяця свій одноденний заробіток до фонду оборони. У вересні 1941 року все заводське устаткування вивезли в глибокий тил, куди перед тим евакуювалися сім’ї робітників і службовців. На новому місці красноперекопські хіміки продовжували самовіддано працювати.
У жовтні 1941 року селище й територія заводу стали ареною запеклих боїв. Тут пролягали оборонні рубежі 156-ї стрілецької дивізії. Радянські воїни героїчними зусиллями стримували переважаючі сили ворога. На станції П’ятиозерна командир взводу Сорока, сержант Петров, командир відділення Шестопалов, червоноармійці Олесик, Сидоров та інші в одному бою знищили близько 200 окупантів, особливо відзначився молодший лейтенант Куций. Дві доби бився оточений гітлерівцями невеликий гарнізон бромзаводу.
30 жовтня, після кровопролитних боїв, ворогові вдалося прорвати Ішунські позиції й захопити Красноперекопськ. Фашисти встановили в селищі жорстокий окупаційний режим. Вони розстріляли 96 чоловік. Багато хто з комуністів, комсомольців і безпартійних жителів селища і району на чолі з головою райвиконкому A. А. Зосименком пішли до Зуйського партизанського загону, що діяв у лісах на північний схід від Алушти. Народні месники нападали на ворожі частини, псували зв’язок, знищували зрадників Батьківщини.
У 1942 році Кримський підпільний обком партії направив на станцію П’яти-озерна комуніста К. П. Кобзєва. У вересні наступного року він створив тут підпільну організацію, що систематично здійснювала диверсії. Так, Ф. П. Приходько, працюючи мотористом на залізничній водокачці, виводив з ладу то мотор, то насосну установку, то паровий котел. Це затримувало подавання води німецьким паровозам, що направлялися на фронт через станцію П’ятиозерна. В. І. Іванов і І. І. Богачук працювали на станції стрілочниками. У грудні 1943 року їм удалося влаштувати зіткнення бронепоїзда із поїздом, навантаженим зенітною артилерією. У січні 1944 року зазнали аварії два поїзди з бойовою технікою і живою силою ворога. Це теж була справа рук радянських патріотів. Підпільники затримували рух автотранспорту, розкидаючи на дорогах колючий дріт, цвяхи тощо. Вони заганяли в тупик вагони з продовольством і роздавали його населенню та військовополоненим. Серед жителів селища поширювалися зведення Радянського Інформбюро. В. І. Іванов на початку квітня 1944 року допоміг утекти з полону радянському льотчикові B. А. Остахову, якого гітлерівці схопили під час вимушеної посадки підбитого літака біля селища. З допомогою М. Поселихіна, що влаштувався перекладачем у німецькій комендатурі, підпільники діставали документи для військовополонених і визволяли їх цілими групами, передавали партизанам різні відомості про німецький гарнізон, пересування військ тощо.
На території Красноперекопська містився військовий госпіталь, де працювали лікарі-словаки. Підпільники встановили з ними зв’язок, і ті охоче допомагали радянським патріотам. Дотримуючись суворої конспірації, підпільна група продовжувала свою діяльність аж до приходу радянських військ.
8 квітня 1944 року війська 4-го Українського фронту почали штурм ворожих укріплень на Перекопському валу, а через два дні селище визволили частини 2-ї гвардійської і 51-ї армій. Тут виявили героїзм підрозділи військ 3-ї, 87-ї, 126-ї, 315-ї та інших стрілецьких дивізій, танкісти 19-го корпусу. У бою за Красноперекопськ у танк гвардії старшини Ф. І. Озерина влучив ворожий снаряд, але мужній екіпаж, усунувши під шквальним вогнем пошкодження, подавив кілька вогневих точок і знищив десятки гітлерівців. Контужений вибухом бомби Ф. І. Озерин відмовився від допомоги, повів свій танк на вогневу точку, що утруднювала просування радянської піхоти, і вибив ворога з укриттів. За цей подвиг він удостоєний звання Героя Радянського Союзу. У боях за Красноперекопськ відзначилися також бійці й командири 202-го гвардійського ордена Олександра Невського легкоартилерійського полку під командуванням полковника П. О. Щеголихіна.
Одразу після визволення селища відновила свою діяльність Рада. Німецько-фашистські окупанти завдали великої шкоди економіці населеного пункту. Цехи заводу вони перетворили на купу каміння. Майже всі культурно-побутові, адміністративні і лікувальні заклади були зруйновані. З будівель селища уціліли лише два двоповерхові будинки і приміщення школи. Довелося починати все з самого початку.
Районний комітет партії (перебував тоді у Воїнці) 30 червня 1944 року розглянув питання про відновлення Красноперекопського бромзаводу. Відповідно до рішення Державного комітету оборони СРСР були розроблені заходи для забезпечення підприємства будівельними матеріалами, автотранспортом, робочою силою й інженерно-технічними робітниками. Тоді ж відновили свою діяльність заводська партійна, профспілкова і комсомольська організації, які мобілізували трудящих селища на відбудову заводу. Вони успішно переборювали численні труднощі. Будівельні матеріали знаходили на місці, використовуючи камінь, цеглу, старі рейки і балки, дерево з бліндажів та окопів. Трудівники заводу завжди відчували допомогу з боку братніх республік. 1945 року почало надходити устаткування з Середньої Азії, РРФСР (Сибіру, Уралу, Ленінграда) та інших районів країни.
Партійна, профспілкова і комсомольська організації багато уваги приділяли розгортанню соціалістичного змагання серед робітників. План першого кварталу 1945 року по відродженню заводу було виконано на 182 проц. З 45 будівельників 24 стали стахановцями, інші — ударниками. Комуністи І. О. Гайдаренко, Г. О. Стуканов, С. С. Колесник, Л. С. Колесников та інші систематично перевиконували планові завдання, працюючи в позаурочний час без будь-якої винагороди. 1945 року в селищі відкрився промкомбінат, що випускав швацькі вироби, залізобетонні кілки для виноградників, товари культурного та господарського призначення.
Відроджувалося й селище. Велика роль у цьому належала селищній Раді, яка разом з партійною, профспілковою і комсомольською організаціями заводу влаштовувала недільники благоустрою Красноперекопська. Уже до кінця 1944 року було відбудовано 6 житлових будинків, відкрито дві майстерні побутового обслуговування. Невдовзі закладено заводський сад, парк культури. 1946 року почали працювати амбулаторія, дитясла. До початку 1944/45 навчального року відбудовано семирічну школу, де 10 учителів навчали 450 дітей. 1944 року відкрився клуб, тут демонструвалися кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності. Бібліотека прийняла перших читачів. 1945 року відновив роботу будинок піонерів.
У середині 1946 року бромзавод дав першу продукцію. На честь 30-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції його колектив виконав план валової продукції на 114 проц. і дав країні продукції на 1,1 млн. крб., знизивши собівартість на 25 проц. Повністю завод відбудовано 1950 року.
1947 року Красноперекопськ став центром однойменного району. Сюди перемістилися з Воїнки райком партії, райвиконком, райком комсомолу. Селище значно зросло. Одна по одній виникали вулиці Фрунзе, Менделєєва, Мічуріна, Гекала (названа на честь колишнього комісара вогневої бригади 51-ї стрілецької дивізії, героя громадянської і Великої Вітчизняної воєн) та інші.
Після травневого (1958 р.) Пленуму ЦК КПРС, який накреслив шляхи дальшого розвитку хімічної промисловості, почалася генеральна реконструкція бромзаводу. Базою сировини для підприємства замість перекопських озер стало озеро Сиваш. 1961 року став до ладу новий цех окису магнію. Завдяки впровадженню сучасної техніки у цьому цеху було майже повністю механізовано й автоматизовано виробничі процеси. Вжиті заходи забезпечували зростання продуктивності праці, збільшення випуску продукції. Тільки за 1959—1965 рр. трудівники заводу дали країні вдвоє більше хімічної продукції, ніж за попередні 14 років. До кінця 60-х років вони освоїли виробництво рідкої вуглекислоти, карбінолу, продукції побутової хімії.
У Красноперекопську виник також ряд нових промислових підприємств. 1960 року збудовано молокозавод, що переробляє за добу близько 150 тонн молока, вступив до ладу соко-винний завод. З 1962 року почав працювати завод залізобетонних виробів, з 1967 року — консервний. У 4 великих будівельних організаціях зайнято понад 4 тис. чоловік. Найпотужніша з них — Перекопхімбуд (виникла 1965 року). Провідними серед будівельників селища стали професії монтажників, машиністів авто- і баштових кранів, бульдозеристів, екскаваторників, скреперистів, шоферів. Будівельні організації з 1965 по 1970 рік виконали великий обсяг робіт на спорудженні об’єктів хімзаводу і Північно-Кримського каналу, плануванні полів під посіви рису та інших культур, зрошенні полів колгоспів і радгоспів, спорудженні житлових будинків і культурно-побутових приміщень. З 1961 року в Красноперекопську відкрито районне об’єднання «Сільгосптехніки». Потужність новозбудованої механізованої майстерні становить нині 300 ремонтів на рік.
Партійні й профспілкові організації підприємств виявляють постійну турботу про розвиток соціалістичного змагання. Трудівники бромзаводу в ювілейному 1967 році завершили своє виробниче завдання на 18 днів раніше строку, випустивши понад план продукції на 261 тис. крб. Не відстали від хіміків й колективи інших підприємств. Соко-винний завод, промкомбінат, молокозавод справилися з виробничими завданнями на 109—110 проц. Будівельні організації здали в експлуатацію понад 11 тис. метрів житлової площі, приміщення школи на 964 учнів, двох дитячих садків на 280 місць, комбінату побутового обслуговування та інші об’єкти.
Готуючи гідну зустріч XXIV з’їздові КПРС, колективи промислових підприємств виконали план реалізації продукції 1970 року на 108 проц. Колектив бромзаводу ознаменував ювілейний рік випуском надпланової продукції на 1058 тис. крб. Перевиконали свої завдання заводи залізобетонних виробів, соко-винний, молочний, промкомбінат, районне об’єднання «Сільгосптехніки» та інші. За роки восьмої п’ятирічки вироблено промислової продукції на 108 проц., продуктивність праці підвищилася на 17 проц. Країна одержала понад план різних виробів на 6 млн. карбованців.
Широко розгорнувся рух за звання колективів комуністичної праці. На бромзаводі першою виборола це високе звання бригада слюсарів, очолювана ветераном підприємства, учасником боїв за Перекоп у роки Великої Вітчизняної війни комуністом М. І. Табунщиком. 1970 року звання колективів комуністичної праці домоглися колективи енергоцеху, відділення бромистого натрію. Ударником комуністичної праці став 221 кращий робітник, серед них М. І. Табунщик, П. М. Гурин, який систематично виконує змінні завдання на 120—130 проц., О. В. Мусієнко (постійно дає по 130—140 проц. норми виробітку). На підприємствах Красноперекопська чимало трудівників, що виконують планові завдання на 120—140 і більше проц. Це Л. М. Ігнатова з соко-винного заводу, слюсар О. Ф. Ваничев, бригадир-шофер Л. К. Безуглий з «Сільгосптехніки», робітниця молокозаводу Н. М. Король.
Впровадження нової техніки й сучасних технологічних процесів вимагають підвищення кваліфікації та освітнього рівня робітників. 1970 року на бромзаводі працювало 23 фахівці з вищою і 149 з середньою спеціальною освітою. Склад інженерно-технічних працівників поповнився фахівцями автоматизації виробничих процесів, контрольно-вимірювальних і регулюючих приладів, технології основного органічного синтезу. Крім того, на підприємстві — 17 працівників нових спеціальностей. Налагоджено виробниче навчання молодих робітників. Ветеран заводу І. О. Гайдаренко створив т. зв. маленьку академію, де ветерани і спеціалісти підприємства двічі на тиждень передають молодим свій досвід. З ініціативи парторганізації у 1966 році на заводі створено лабораторію НОП. За її допомогою розроблено й здійснено перспективні плани в кожному цеху. Протягом першого року дев’ятої п’ятирічки раціоналізатори заводу розробили і впровадили 143 пропозиції, що дало 158,5 тис. крб. економії.
Виконуючи дев’ятий п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР на 1971—1975 рр., трудівники міста підтримали патріотичний рух москвичів, ленінградців і ворошиловградців за дострокове завершення п’ятирічки.
Основним будівельним об’єктом у новій п’ятирічці став содовий завод, на якому працюватиме кілька тисяч чоловік. 1974 року буде введено нові потужності на бромзаводі. Включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР, колективи підприємств Красноперекопська взяли на себе підвищені зобов’язання. Під девізом «15 ударних тижнів — 50-річчю утворення Союзу РСР» вони на кінець 1972 року виробили продукції на 28.8 тис. карбованців.
Швидкими темпами в Красноперекопську розвивається житлове будівництво (з 1966 року він став містом районного підпорядкування). Ще 1961 року тут почали зводити багатоповерхові будинки, закладено мікрорайон. Протягом 1966—1970 рр. в експлуатацію здано понад 10 тис. кв. метрів житлової площі. Нині державний житловий фонд міста перевищує 120 тис. кв. метрів. За ці ж роки побудовано кінотеатр «Таврію», готель «Тавріду», середню школу, автостанцію, вузол зв’язку, чотири дитячі комбінати, універмаг «Ювілейний», ресторан «Перекоп». До 1970 року всі вулиці міста освітлено електрикою, прокладено 21 км асфальтованих і бетонованих доріг. На площі 14 га створено лісопарк. Протяжність водопровідної сітки досягла 25,8 км. Місто забезпечене питною водою. У другій половині 60-х років споруджено газороздавальну станцію на 3 тис. балонів у рік. Це дало можливість газифікувати квартири трудящих, кухні-їдальні, побутові установи. Кількість газифікованих квартир збільшилася з 490 у 1965 році до 2100 у 1970.
Щоб задовольнити побутові запити трудящих, у місті відкрито 6 майстерень побутового обслуговування, 2 перукарні, лазню, 1970 року здано в експлуатацію новий побутовий комбінат. 97 торговельних підприємств забезпечують населення міста різними товарами, за роки восьмої п’ятирічки їх роздрібний товарообіг збільшився у півтора раза.
Районна лікарня розрахована на 240 ліжок. При ній — хірургічне, пологове, дитяче, терапевтичне, патологоанатомічне відділення та пункт швидкої допомоги. Є поліклініка, клінічна й бактеріологічна лабораторії, санепідстанція. Мережа медичних закладів міста включає також вісім медпунктів і аптеку. Працюють 59 лікарів і 153 чоловіка середнього медперсоналу. У 7 дитячих садках виховуються 1490 малят. Багато уваги приділяється фізичному вихованню і спорту. 1970 року в місті налічувалося 9 колективів фізичної культури, що об’єднували понад 2600 чоловік.
На початку 50-х років у Красноперекопську була одна середня школа, а в 1967— 1971 рр. збудовано ще дві нові. 1971 року в усіх навчальних закладах налічувалося 2795 учнів і 152 вчителі. У школах добре обладнані навчальні кабінети, столярні, слюсарні та інші майстерні. Є ленінські кімнати. У школі № 2 всі класи, комсомольські групи, піонерські загони беруть участь у збиранні матеріалів, присвячених М. В. Фрунзе і героїчним боям за Перекоп. Тут відкрито кімнату-музей М. В. Фрунзе, де відбуваються зустрічі з учасниками громадянської і Великої Вітчизняної воєн, з ветеранами міста. Десятикласники влаштовують походи по місцях партизанських боїв.
У двох школах створено клуби інтернаціональної дружби, учні листуються із своїми однолітками з Ленінграда, Каунаса, а також з НДР, Болгарії, Польщі та інших країн. Учителька середньої школи № 1 С. Л. Лебедева удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора.
Змістовну, різноманітну роботу веде районний будинок культури. Працюють гуртки: хоровий, танцювальний, драматичний, художнього слова, аматорська кіностудія. 1970 року на республіканському фестивалі колективів художньої самодіяльності, присвяченому 100-річчю від дня народження В. І. Леніна, об’єднаний вокальний ансамбль будинку культури нагороджено срібною медаллю. У двох профспілкових клубах «Хімік» і «Будівельник» — дев’ятнадцять гуртків і 292 учасники. В будинку піонерів створено піонерську аматорську кіностудію. У місті — 2 кінотеатри (один широкоекранний на 650 місць, відкритий до 50-річчя Великого Жовтня), літній естрадний театр. 1965 року прийняла перших учнів музична школа, де навчаються 150 дітей.
Книжковий фонд шістьох бібліотек становить 100 тис. томів. Районна бібліотека для дорослих має 50,6 тис. книг і обслуговує понад 4,5 тис. читачів. У районній дитячій бібліотеці — 32,8 тис. книжок і журналів. 6 секцій товариства «Знання» об’єднують 199 чоловік.
На громадських засадах створено і працює історичний музей. Його експонати розповідають про штурм Перекопу радянськими військами під час громадянської і Великої Вітчизняної воєн, про будівництво Північно-Кримського каналу, підприємств міста.
1965 року при редакції районної газети «Фрунзевец» виник історико-патріотичний клуб «Слава Перекопу». Він збирає матеріали про учасників громадянської і Великої Вітчизняної воєн, провадить широку пропагандистську роботу щодо виховання молоді на бойових, революційних і трудових традиціях. У всесоюзному конкурсі на краще висвітлення в пресі, по радіо і телебаченню військово-патріотичної теми, газета «Фрунзевец» посіла друге місце.
Традиційними стали нові звичаї: в урочистій обстановці відбуваються вручення першого паспорта, реєстрація шлюбу, проводи до Радянської Армії, вечори бойової і трудової слави, вшанування ветеранів.
У місті встановлено пам’ятники — В. І. Леніну (1967 рік), М. В. Фрунзе (1969 рік), академіку М. С. Курнакову (1967 рік). Споруджено пам’ятники «Перехід через Сиваш у 1920 році» (1965 рік), «Три штурми Перекопу» (1971 рік). Мешканці міста дбайливо доглядають братську могилу солдатів 87-ї гвардійської дивізії, які загинули 1944 року в боях з гітлерівськими загарбниками.
Керівну роль в економічному і культурному розвиткові Красноперекопська відіграють 34 первинні партійні організації, що об’єднують 1127 комуністів, їх надійними помічниками є 2832 члени ВЛКСМ, об’єднані у 77 первинних комсомольських організаціях. У 132 профорганізаціях — 12 300 чоловік.
У складі Красноперекопської Ради — 53 депутати, з них 27 комуністів, 9 комсомольців, 23 жінки. Працюють 7 постійних комісій, діяльність яких охоплює всі сторони життя міста. При міськраді є товариський суд, штаб народної дружини. Майже весь бюджет Ради (на 1973 рік — 822,8 тис. крб.) витрачається на соціально-культурні потреби трудящих.
У дев’ятій п’ятирічці широкого розвитку набула хімічна та харчова промисловість. Під нові житлові райони відведено 250 га. Вони забудовуються п’ятиповерховими будинками. Вздовж Північно-Кримського каналу закладено парк, де розмістяться стадіон з комплексом спортивних споруд, водна станція, пляж, літній кінотеатр, естрада.
Величезними є досягнення красноперекопських трудівників за роки Радянської влади. Ще прекрасніші перспективи перед ними відкриваються в майбутньому.
Г. М. ПЕНЬКОВ, С. Г. ШАПОВАЛОВ