Воїнка, Красноперекопський район, Кримська область
Воїнка — село, центр сільської Ради. Розташована на півночі Кримської області. Залізнична станція. До районного центру — 22 км. Зі сходу вздовж села проходить Північно-Кримський канал, автошлях Красноперекопськ—Джанкой. Шосейна дорога з’єднує Воїнку з селищем Роздольним. Населення — 3925 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Істочне, Орлівка, Шатри, Знам’янка, Новомиколаївка.
Поблизу Воїнки виявлено давні поселення: кілька неолітичних, два — періоду міді, 10 — бронзи. У могильнику часів неоліту розкопано 50 поховань. Досліджено також курганні поховання доби ранньої і пізньої бронзи.
Село засноване в 1885 році відставними солдатами. Перших поселенців було чоловік з п’ятдесят. Вони одержали земельні наділи по 4,9 десятини. Через відсутність лісу хати будували з саману, вкривали їх очеретом. Стелі не робили, долівки були земляні. Жили селяни Воїнки у великих нестатках. Поле обробляли примітивним знаряддям, не вистачало робочої худоби, тому земля родила погано, а часом суховії зовсім знищували посіви. Особливо бідували мешканці сусідньої Щасливки, яку засновано майже одночасно з Воїнкою. Селилися тут здебільшого місцеві чабани. їм дозволили будуватися тільки з західного боку села Воїнки. Там же ставили хати поселенці з числа селян, що розорилися.
Воїнка стояла на півдорозі між Армянськом і Джанкоєм. Через село раз у раз рухалися валки. Вони прямували не тільки до солоних озер Таганашу і в Джанкой, але й до Феодосії і на Україну. 1900 року у Воїнці налічувалося 549 мешканців. Більше десяти родин були безземельними. Вони змушені були орендувати землю і сільськогосподарське знаряддя у куркулів за половину, а іноді й більшу частину врожаю. Крім того, орендар мусив ще й відробляти землевласнику на його ниві. Не краще жили й ті селяни, яким належали земельні наділи, але вони не мали ні сільськогосподарського знаряддя, ні тяглової сили. Таких сімей було понад 30. Вони також наймалися до куркулів або йшли на соляні промисли. Зароблених грошей ледве вистачало на те, щоб прогодувати сім’ю. Тому багато мешканців Воїнки продавали частину або й увесь свій земельний наділ. У 1899 році з 95 домовласників 14 багатіїв прибрали до своїх рук чверть всієї надільної землі. 1898 року у Воїнці збудували паровий млин.
Незважаючи на швидке зростання села, воно тривалий час залишалося невпорядкованим, мало непривабливий вигляд, не було тут ні рослинності, ні води. Люди користувалися дощовою водою, що стікала в спеціальні ями, де швидко псувалася. Від вживання непридатної для пиття води жителі Воїнки часто хворіли. 1888 року на весь Перекопський повіт було дві приймальні палати і 4 земські лікарі. Тяжкохворого доводилося везти по вибоїстих дорогах за 40 верст від села до Перекопа. 1903 року, після того як Воїнка стала волосним центром, тут відкрили лікарняну дільницю, на базі якої через 2 роки створено амбулаторію. У ній працювали лікар, фельдшер і акушерка. Амбулаторія обслуговувала мешканців 111 сіл і хуторів, що входили до Воїнської волості.
У 1889 році земство відкрило в селі трикласну школу, де навчалося 55 дітей. Закінчити школу вдавалося не всім дітям. У 1899/1900 навчальному році повний курс навчання пройшли 4 учні, в наступному — 8. На утримання школи виділялися мізерні кошти. Так, 1900 року земство асигнувало 700 крб., сільські громади (в школі навчалися діти з 7 сіл) — 70 крб., з інших джерел надходило 20 крб. Усі ці гроші разом складали менше тієї суми, яка йшла на утримання волосного писаря. Тоді ж у селі почала працювати реміснича школа з відділами колісно-екіпажним, ковальсько-слюсарним, столярно-теслярським. Школа була розрахована на 20 чоловік, але фактично її відвідувало менше (у 1900/1901 навчальному році — 11 чоловік), тому що за навчання треба було платити 208 крб. на рік, що було не під силу для бідняків.
Під час революції 1905—1907 рр. у Воїнці і в деяких інших селах, що входили до Воїнської волості, поширювалися листівки і прокламації, які видавав Сімферопольський комітет РСДРП. 16 листопада 1905 року в приміщенні ремісничої школи відбувся мітинг волосної організації Всеросійської селянської спілки, на якому, за повідомленням справника, обговорювалося питання про взаємини між поміщиками і селянами і, зокрема, про скіпщину. А 27 листопада селяни почали громити сусідню поміщицьку економію Джорат. Але цей виступ відразу був придушений.
Багато труднощів і нестатків зазнавали жителі Воїнки в роки першої світової війни. Більшість чоловіків мобілізували до царської армії. У зв’язку з воєнним часом селян обклали додатковими податками і повинностями. Це призвело до того, що господарства, зокрема бідняцькі, зовсім розорювалися, занепали. Старики, жінки і навіть підлітки мусили йти на заробітки.
Повалення царського самодержавства в лютому 1917 року жителі Воїнки зустріли загальним схваленням. Але їх становище мало змінилося. Кращі землі, як і раніше, залишалися в руках багатіїв. Створена у Воїнці волосна Рада селянських депутатів, де керівництво захопили меншовики й есери, захищала інтереси не селян-бідняків, а куркулів і поміщиків.
Справжню волю принесла селянам Воїнки Велика Жовтнева соціалістична революція. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. З допомогою Перекопського військово-революційного комітету проведено перевибори волосної Ради. Трудівники села з великим натхненням взялися за втілення в життя перших декретів Радянської влади. Але 19 квітня 1918 року Воїнку захопили кайзерівські війська. Окупаційна влада встановила тут, як і скрізь, режим грабежів і насильств.
На зміну німецьким загарбникам у листопаді 1918 року прийшли англо-французькі інтервенти й білогвардійці, вони протрималися у Воїнці до квітня 1919 року. Після того, як частини Червоної Армії вигнали їх, у селі було відновлено Радянську владу. Створений тоді ревком розподілив поміщицьку землю між селянами, вони одразу взялися за її обробіток. У червні 1919 року село захопили денікінці.
Білогвардійці не раз чинили розправу над місцевим мирним населенням, вони конфісковували у селян продовольство і фураж, реквізовували худобу і майно. Усіх дорослих чоловіків насильно мобілізували в білу армію. Однак жителі, не бажаючи воювати проти Радянської влади, при першій нагоді кидали зброю і тікали додому. Пійманих жорстоко карали. Найактивніші селяни пішли в загони партизанів Криму або до лав Червоної Армії громити іноземних інтервентів і білогвардійців. І нині у Воїнці проживає І. І. Сорока, який у 1920 році в складі штурмової групи 52-ї дивізії Червоної Армії форсував Гниле море, показуючи шлях нашим бійцям.
У листопаді 1920 року Червона Армія, прорвавши укріплені позиції Врангеля на Перекопі, наступала по всьому фронту. 11 листопада Воїнку було визволено від білогвардійських військ. У село прибув представник 2-ї Кінної армії, який допоміг організувати тут волосний революційний комітет. Відбудові народного господарства перешкоджали залишки контрреволюційних банд, які грабували селян, забирали худобу, чинили диверсії, вбивали активістів. На одному з засідань волревкому було ухвалено: озброїти актив для боротьби з контрреволюційними бандами. За рішенням волревкому Воїнка і Щасливка об’єдналися в один населений пункт.
Під керівництвом ревкому селяни Воїнки поступово відбудовували свої господарства. 1921 року вони вперше організовано засіяли поля. Але рік видався посушливим. Воїнський ревком 21 червня повідомляв: «Стан посівів у районі Воїнки незадовільний. Весь озимий і яровий хліб загинув від тривалої посухи». Вживалися заходи для боротьби з голодом. Утворена з членів сільської Ради (обрана в серпні 1921 року), комісія взяла на облік все продовольство у населення. Для учнів відкрили пункт харчування. Радянська влада подавала всіляку допомогу голодуючим. Воїнський продпункт одержав 500 дитячих пайків і 400 пайків для дорослих.
Організований у 1922 році партійний осередок очолив трудящих на боротьбу за відбудову сільського господарства. Вже з 1923 року посівні площі поступово починають збільшуватися. Лише під озимі того року засіяли 1459 десятин землі, тобто було досягнуто майже довоєнного рівня, коли площа озимих дорівнювала 1555 десятин. У 1924 році створено комітет взаємодопомоги. У своєму користуванні він мав З плуги, 5 борін і 10 коней, а 1926 року одержав трактор. У селі тоді налічувалося 18 бідняцьких сімей, які не мали ні тягла, ні інвентаря. Саме цим селянам комітет подавав допомогу в першу чергу. 1924 року організовано сільськогосподарське кредитне товариство «Єднання». У відбудовний період виникло сільське споживче товариство, почала працювати пекарня. 1925 року у Воїнці відкрилася ветеринарна лікарня і агропункт.
До 1921 року село входило до Перекопського повіту, з 1921 по 1923 рік було в складі Армянського району Джанкойського округу, з 1923 року — Джанкойського району, а з 1930— Ішунського. 1924 року у Воїнці відкрилася лікарня. 1920 року — школа першого ступеня, а 1926 — другого ступеня. В обох школах тоді налічувалося 211 дітей і 9 учителів. Працювали курси лікнепу. 1926 року у Воїнці було лише 28 чоловік неписьменних. Комуністи й комсомольці села провадили велику культурно-масову роботу серед селян. Центром її став клуб ім. Ілліча, який відкрився в червні 1922 року (в той час він називався будинком селянина)6. Ще раніше почала працювати хата-читальня.
У 1926 році парторганізація об’єднувала в своїх рядах 9 членів і 10 кандидатів у члени ВКП(б), а у 1930 році в ній уже було 35 комуністів. Зростала й комсомольська організація (створена 1923 року).
На початку 1930 року партійна організація Воїнки спільно з сільською Радою очолили масову колективізацію селянських господарств. Комуністи першими вступили до колгоспу і подавали приклад в його організації. Тоді ж створено два товариства спільного обробітку землі. Через два роки на їх базі засновано сільськогосподарські артілі «День урожаю» і «Довір’я». До колгоспів потяглися не тільки бідняки й батраки, а й середняки. У 1931 році було колективізовано 56 проц. усіх селянських господарств. Колективізація в селі відбувалася в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі агітували бідняків і середняків не усуспільнювати землю, худобу, інвентар. Бідняцько-середняцькі маси, керовані комуністами і депутатами Ради, вели рішучу боротьбу проти класового ворога. Куркульські сім’ї були вислані, а конфісковане у них майно передано колгоспам.
В організаційно-господарському зміцненні колгоспів значну роль відіграли створені в них партійні групи. Так, в артілі «Довір’я» 1934 року організувалася група з 2 членів і 3 кандидатів у члени ВКП(б), в колгоспі «День урожаю» — партійно-комсомольська група, куди входили 2 члени і кандидат у члени партії, а також 12 комсомольців. Комуністи села провадили велику політико-виховну роботу серед колгоспників, залучали жінок до активної громадської роботи.
У березні 1935 року створено Воїнську МТС. Того ж року при машинно-тракторній станції виникла первинна парторганізація. МТС швидко поповнювалася технікою. Якщо 1935 року вона мала лише 20 тракторів, то в 1938 — в її господарстві налічувалося вже 68 тракторів, 11 сівалок та багато інших сільськогосподарських машин. Воїнська МТС обслуговувала 31 колгосп.
З ініціативи комуністів серед трудівників села широко розгорнулося соціалістичне змагання за високу якість обробітку грунту, дострокове виконання планів посіву і перевиконання планів хлібозаготівлі. 1938 року колгоспи «День урожаю» і «Довір’я» одержали по 21 цнт зернових з га. Першим такого успіху добився бригадир колгоспу «День урожаю» Г. І. Козлов, за що був удостоєний Великої золотої медалі ВСГВ4.
Наприкінці 30-х років у колгоспах «День урожаю» і «Довір’я» було по 4—5 тваринницьких ферм. Розвивалося і садівництво. Колгосп «День урожаю» заклав сад.
За роки передвоєнних п’ятирічок у Воїнці споруджено залізничну станцію, нафтобазу, маслозавод, молокозавод, спеціальні зерносховища «Заготзерно». У 1941 році заплановано збудувати електростанцію, вальцьовий млин та інші підприємства.
З 1935 року Воїнка входила до Красноперекопського району. Населення її в 1939 році становило 2121 чоловік. Змінювався і зовнішній вигляд села. З ініціативи партійної і комсомольської організацій і за активної участі громадськості було висаджено 8500 дерев. У 1940 році в село провели водопровід. Працювала лікарня з хірургічним і пологовим відділеннями. У середній школі в 1940/41 навчальному році здобували освіту 540 учнів. Культурно-масову роботу серед мешканців села проводив сільський клуб. Активну участь у громадському житті брала місцева інтелігенція — вчителі, агрономи, зоотехніки.
Але творчу працю жителів Воїнки, як і всіх радянських людей, перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. У перші ж дні Великої Вітчизняної війни понад 100 чоловіків пішли до лав Червоної Армії. Колгоспники — в основному жінки, підлітки і літні люди — успішно справилися зі збиранням врожаю і хлібозаготівлями. Робітники Воїнської МТС внесли до фонду оборони країни свій дводенний заробіток.
У вересні, коли нависла загроза ворожого вторгнення в Крим, місцеві органи влади організували евакуацію устаткування Воїнської МТС, худоби, майна радянських установ. Мешканці села брали участь у будівництві оборонних укріплень на перекопських рубежах. До 25 жовтня 1941 року лінія фронту наблизилася до Воїнки. Група комуністів, комсомольців і активістів пішли до партизанського загону, одним з перших вступив до загону народних месників голова колгоспу «День урожаю» Д. С. Манзенко.
30 жовтня 1941 року фашистські війська окупували Воїнку. У перші ж дні свого перебування в селі загарбники розстріляли 10 жителів. У стайні колгоспу «День урожаю» гітлерівці влаштували табір радянських військовополонених, де було знищено 120 чоловік.
Радянські люди не схилили голови перед ворогом.
З лютого 1942 року у Воїнці діяла підпільна патріотична організація, до якої входило спочатку 12 чоловік. Очолив її працівник контори «Заготзерно» комуніст з 1926 року І. П. Кондратов. Згодом стали діяти підгрупи, що виникали у Воїнці і в інших селах. Вони систематично проводили розвідку, стежили за пересуванням ворожих військ і повідомляли про це партизанів. Так, М. К. Крутко, який влаштувався працювати у поліції, передавав партизанам відомості про плани поліції й німецьких карателів. Підпільники перешкоджали також вивозити худобу до Німеччини. Радянським патріотам вдалося загітувати частину солдатів словацької дивізії, що стояла 1943 року в селі, перейти на сторону партизанів. У Зуйських лісах вони зі зброєю в руках спільно з радянськими людьми боролися проти окупантів.
Підісланий поліцією в організацію агент видав підпільників, наприкінці 1943 року їх заарештували. Після страшних тортур фашисти розстріляли братів Івана, Тимофія і Григорія Кондратових, Д. Н. Мірошниченка, Л. М. Маслова, А. М. Горішного, Ф. С. Гузенка та інших.
Чимало уродженців Воїнки відважно воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Мешканці села пишаються своєю землячкою Героєм Радянського Союзу М. К. Байдою. До війни Марія працювала у Воїнському ССТ. Коли фашистські загарбники наблизилися до Перекопу, юна патріотка вступила до винищувального батальйону. Спочатку вона була санінструктором, згодом стала розвідницею Після відступу радянських військ з Ішунських позицій, військова частина, в якій воювала М. Байда, відійшла до Севастополя. За мужність у боях під час оборони Севастополя М. К. Байді указом Президії Верховної Ради від 20 червня 1942 року присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
У ніч на 12 квітня 1944 року частини 24-ї гвардійської стрілецької дивізії у взаємодії з іншими військами 4-го Українського фронту визволили Воїнку від фашистських окупантів. Під керівництвом територіальної парторганізації і сільської Ради, які відновили свою діяльність, трудівники села взялися за відбудову зруйнованого гітлерівцями господарства. Фашисти завдали Воїнці великих збитків. У колгоспах не залишилося жодної громадської будівлі. Вороги пограбували й зруйнували машинно-тракторну станцію. Із 34 тракторів машинно-тракторної станції залишилося 8, та й ті несправні; 57 чоловік гітлерівці вигнали на каторжні роботи до Німеччини.
Насамперед були відновлені колгоспи «День урожаю» і «Довір’я». Почали працювати МТС, залізнична станція, нафтобаза і машинно-тракторні майстерні. Незважаючи на труднощі (не вистачало машин, найнеобхіднішого інвентаря, робочої сили), вже у 1944 році до початку посівної бригада Воїнської МТС підготувала всі наявні трактори та інший інвентар. У колгоспі «Довір’я» засіяли 671 га, а в колгоспі «День урожаю» — 1070. Тракторист К. Уманський зорав 126 га, а І. Шуруба виробив 110 га м’якої оранки. До початку збирання врожаю в МТС відремонтували 8 комбайнів. Серед перших по продажу зерна державі були артілі «День урожаю» і «Довір’я». Крім того, трудівники колгоспу «Довір’я» понад план здали до фонду Червоної Армії 884 цнт зерна. 70 цнт як подарунок вони відправили тим, хто відбудовував місто-герой Севастополь.
Протягом четвертої п’ятирічки колгоспи освоїли довоєнні посівні площі, а з озимої пшениці вони перевершили рівень 1941 року. На артільних фермах до 1949 року поголів’я великої рогатої худоби вже досягло довоєнного рівня. Були відбудовані всі тваринницькі ферми: в колгоспі «День урожаю» на той час їх налічувалося 5, а в колгоспі «Довір’я» — 6. Велику допомогу артілям і МТС, особливо в посівних і збиральних кампаніях, подавала територіальна парторганізація. У кожному колгоспі і МТС створено було первинні партійні організації.
Збільшилася кількість жителів села. На 1950 рік їх було понад 3 тис. чоловік. Були відбудовані пекарня, лікарня, дитячі садки і ясла, середня школа, клуб і бібліотека.
У серпні 1950 року сільгоспартілі «День урожаю» і «Довір’я» об’єдналися в одне господарство. Завдяки самовідданій праці механізаторів і всіх колгоспників артіль рік у рік вирощувала високі врожаї зернових. Комбайнеру Воїнської МТС І. М. Новицькому за високі темпи збирання і намолоту зерна (за 18 робочих днів він зібрав хліб з 635 га, намолотивши 10 150 цнт) у 1951 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. До 1959 року валовий збір зернових культур у колгоспі збільшився на 500 тонн, поголів’я корів зросло в 2 рази, свиней — у 2,2 раза, овець — у 3. 1958 року виробництво молока становило 877 тонн, це в 3,3 раза більше, ніж у 1953 році. Врожайність овочів за цей період збільшилася у 2 рази. У 1953 році колгосп зовсім не мав виноградників, а в 1958 під виноградниками вже було 321 га.
В лютому 1959 року на базі місцевого колгоспу і двох сусідніх утворився овочево-молочний радгосп «Воїнський». Загальна земельна площа господарства становила 14 тис. га, в т. ч. площа орної землі — 8,9 тис. га. З 1961 року радгосп став дослідно-показовим господарством. Лише за три роки виробництво овочів у ньому збільшилося в 5 разів, поголів’я великої рогатої худоби зросло в 2 рази. Зросла вдвічі продуктивність праці.
Коли до села у 1965 році прийшла дніпровська вода, працівники радгоспу «Воїнський» почали вирощувати на зрошуваних землях понад половину зернових культур, 1970 року зрошувані землі займали 741 га. Валовий збір зерна тоді досяг 6367 тонн, урожай зернових з гектара — 50 цнт, а пшениці — 52 цнт. Якщо в 1965 році радгосп збирав картоплі по 73 цнт, то 1970 року пересічна врожайність її досягла 96,1 цнт. Зрошення дало можливість збільшити і виробництво кормів. Бригада П. Г. Кондратова одержала по 560 цнт кукурудзи, понад 400 цнт люцерни на зелений корм, по 800 цнт кормових буряків. Радгосп став значним постачальником молока містам і курортам Криму. На його фермах утримується 1100 голів великої рогатої худоби. 1970 року тваринники продали державі 2671 тонну молока. У господарстві тоді налічувалося 100 тракторів, 14 комбайнів, 46 вантажних автомобілів. У різних галузях виробництва працювало 213 електромоторів. Завдяки впровадженню госпрозрахунку, зрошенню і високій механізації собівартість центнера зерна за 1966—1970 рр. знизилася до 3 крб. 70 коп., рівень рентабельності досяг 100 проц. Значно зменшилися затрати праці на виробництво центнера зерна.
Якщо в 1966 році вони становили 0,2 людино-дня, то в 1970 — 0,126. За цей час продано державі 13,3 тис. тонн хліба (план 9,3 тисячі).
1968 року радгосп «Воїнський» був переможцем у всесоюзному змаганні радгоспів. Йому присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства сільського господарства СРСР і ЦК профспілки робітників і службовців сільського господарства і заготівель. 1969 року радгосп посів перше місце в республіканському змаганні, за що був удостоєний грошової премії. За досягнуті успіхи у виробництві зерна, овочів, м’яса і молока 1970 року радгосп занесено на обласну Дошку пошани. 11 його працівників нагороджено орденами і медалями СРСР, серед них орденом Леніна — директора радгоспу М. М. Чижа, бригадира тракторно-рільничої бригади 1-го відділку П. Г. Кондратова.
Трудівники села активно включилися у соціалістичне змагання за виконання планів дев’ятої п’ятирічки. 1971 року передовики виробництва виростили по 56,3 цнт озимої пшениці з гектара на площі 720 га, а бригада П. Г. Кондратова — по 60,4 цнт з кожного із 173 га і завоювала перехідний Червоний прапор Міністерства радгоспів УРСР. Радгосп «Воїнський» у Красноперекопському районі — піонер впровадження нових високоврожайних сортів пшениці Прибій, Кавказ, Аврора.
1972 року кожний гектар пшениці Прибій на поливних землях дав 55 цнт зерна.
У селі з’явилися нові підприємства. Тут міститься найбільший у Криму комбінат хлібопродуктів, до 1970 року стала до ладу рисова потокова лінія місткістю на 8,6 тис. тонн.
Це перше в країні підприємство з автоматичною потоковою лінією, яка забезпечує активну вентиляцію зерна.
На території Воїнки є також радгоспний консервний завод потужністю 2 млн. умовних банок різних консервів на рік, філіал Красноперекопського бетонозмішувального заводу. Значно розширилася і залізнична станція. У селі розміщено найбільший в області елеватор.
Докорінно змінився зовнішній вигляд села. У ньому багато садків і виноградників. Воїнка стала селом нового, соціалістичного типу. Вулиці широкі, прямі, більшість їх заасфальтована, озеленена. Лише за один 1961 рік посаджено 34 тис. різних дерев. 1962 року на присадибних ділянках мешканців і на вулицях села висаджено 22 тис. саджанців декоративних і 12,5 тис. фруктових дерев, 800 кущів винограду, 5 тис. чагарників. 1966 року зведено новий цегляний будинок вокзалу з залом для пасажирів і службовими приміщеннями. 1970 року в селі відкрився побутовий комбінат, у ньому розмістилися кравецька та шевська майстерні, перукарня. За останні десять років відкрито декілька спеціалізованих магазинів: хлібний, овочевий, гастрономії і бакалії, господарських товарів, взуттєвий, книжковий. У селі є ресторан, кафе, в радгоспі — 2 їдальні, 4 буфети.
У лікарні з чотирма відділеннями трудиться 5 лікарів, 15 спеціалістів з середньою медичною освітою. В середній школі, нове приміщення якої збудоване 1971 року,— 775 учнів і 44 вчителі. При будинку культури діють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, вокальний, художнього слова, танцювальний та ін. Практикуються виставки робіт народних умільців. Кращі з них демонструвалися на районній, обласній і республіканській виставках. X. П. Краєвська за вишитий нею килим одержала грамоту комітету республіканської виставки народних умільців. Книжковий фонд бібліотеки налічує 18 тис. примірників. Читачів у ній — понад 1200 чоловік. У бригадах і відділках радгоспу працюють пересувки, де теж понад 300 постійних читачів. У селі є літній кінотеатр на 600 місць. Традиційними стали нові свята й обряди — урочиста реєстрація шлюбу, комсомольські весілля, свята врожаю, «Слава праці» та інші.
Трудівники Воїнки свято шанують пам’ять загиблих. Останки радянських воїнів із кількох могил, що були в різних місцях, перенесли в одну і на ній спорудили пам’ятник. У братській могилі поховано 115 солдатів, матросів та офіцерів Радянської Армії, серед них 11 жителів Воїнки. Мешканці села щорічно в День перемоги приходять до обеліска в парку, щоб вшанувати пам’ять героїв, покласти квіти на братську могилу.
Успіхи в господарському і культурному будівництві села досягнуті під керівництвом партійної організації, яка налічує в своїх рядах понад 100 комуністів. 70 проц. з них трудяться у виробничих бригадах, на фермах. Активними помічниками комуністів є комсомольці села, об’єднані в 8 первинних організаціях. У складі сільської Ради — 64 депутати, з них 36 робітників, 27 жінок. Спираючись на широкий актив, працюють 9 постійних комісій Ради. Бюджет сільської Ради, який на 1973 рік становив 62,7 тис. крб., передбачає дальше поліпшення побутових і культурних умов життя трудящих Воїнки. Будуються новий клуб з залом на 700 місць, дитячий садок на 140 місць. Намічено здійснити газифікацію села.
Так живуть і разом з усім радянським народом будують комунізм трудівники Воїнки.
М. Г. ІВАНЮК