Кримська область у роки мирного будівництва (1920 — 1941 рр.)
До мирного соціалістичного будівництва приступили і трудящі Криму. Вже 15 листопада 1920 року на засіданні Політбюро ЦК РКП(б) було затверджено склад Кримського обласного комітету РКП(б). До нього увійшли Р. С. Самойлова (Землячка), Бела Кун, Д. I. Ульянов та ін. Першим секретарем обкому стала відома діячка Комуністичної партії, професіональна революціонерка Р. С. Самойлова (Землячка). 16 листопада 1920 року утворено Кримський революційний комітет під головуванням Бела Куна — відомого діяча угорського і міжнародного робітничого та комуністичного руху.
На середину грудня 1920 року було завершено організацію повітових, волосних і сільських ревкомів, з допомогою яких почалися націоналізація промисловості, транспорту, банків і конфіскація поміщицьких господарств.
Інтервенти й білогвардійці завдали величезних збитків народному господарству краю. Багато промислових підприємств було виведено з ладу, чимало з них повністю зруйновано. Значна кількість заводів не працювала через відсутність сировини і палива. У 1920/21 господарському році валова продукція промисловості скоротилась порівняно з 1913 роком більш як у два рази. Більш як у 7 разів зменшилася кількість робітників, особливо в гірничо-заводській і консервній промисловості. Десятки тисяч людей залишилися без роботи.
У важкому становищі перебувало сільське господарство. З 1913 по 1921 рік посівна площа скоротилася з 655,2 тис. до 548,7 тис. десятин. Різко знизилися врожаї, зменшилося поголів’я худоби. Зовсім занедбані були сади й виноградники. Зменшилася і кількість населення. У голодні 1921—1922 рр. багато людей померло, багато виїхало до інших районів країни.
Складною була в Криму і політична обстановка. За роки громадянської війни тут зібралася значна кількість білогвардійських офіцерів, колишніх поміщиків, капіталістів, царських урядовців та інших ворожих Радянській владі осіб. Після визволення Криму в ряді районів діяли значні бандитські зграї. Ліквідовано їх навесні 1921 року.
Великої шкоди соціалістичному будівництву завдавали татарські буржуазні націоналісти. Визнаючи на словах Радянську владу, вони зберегли в підпіллі контрреволюційну націоналістичну партію «Міллі-фірка» і продовжували контрреволюційну діяльність, чинили впертий опір всім заходам, спрямованим на будівництво нового життя. Підступні дії буржуазних націоналістів йшли врозріз з інтересами татарських трудових мас.
На початок 1921 року Кримська партійна організація об’єднувала трохи більше 1 тис. комуністів, а на листопад того року — понад 5370. В її рядах були представники близько 20 національностей. Спираючись у своїй діяльності на широкі верстви трудящих, партійні організації вели велику роботу по відбудові народного господарства. Систематично проводилися міські, повітові й волосні наради та конференції, на яких обговорювалися питання радянського і господарського будівництва.
Велику допомогу комуністам подавала Кримська комсомольська організація, яка в березні 1921 року налічувала 1627 юнаків і дівчат, і профспілки, що об’єднували в 1922 році 58 381 чоловіка.
Одним з важливих завдань, що постали перед комуністами Криму, було створення постійних органів Радянської влади. У липні 1921 року відбулися вибори до міських, у серпні і вересні — до сільських Рад. У переважній більшості трудящі обрали до них комуністів. Наприкінці жовтня — на початку листопада на повітових з’їздах Рад було обрано делегатів на перший Всекримський з’їзд Рад, який відкрився 7 листопада 1921 року. На з’їзді сформовано Центральний Виконавчий Комітет, створено наркомати Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки, постанову про утворення якої підписали В. І. Ленін і М. І. Калінін 18 жовтня 1921 року. Багатонаціональну Кримську АРСР — понад 50 проц. її населення становили росіяни, 25 проц.— татари, решту — українці, євреї, греки, болгари та інші — створено як територіальну автономну республіку у складі РРФСР. Кримська АРСР складалася з 7 округів: Сімферопольського, Севастопольського, Ялтинського, Феодосійського, Керченського, Джанкойського та Євпаторійського. Округи поділялися на 20 районів. У 1923 році, після ліквідації округів, у складі Кримської АРСР створено 15 районів.
Робітничий клас і трудове селянство Криму палко вітали об’єднання радянських республік у Союз РСР у грудні 1922 року. На своїх зборах і конференціях вони одностайно схвалили рішення І з’їзду Рад СРСР про створення Радянської багатонаціональної держави.
Всі свої успіхи в будівництві нового життя трудящі міст і сіл Криму пов’язували з ім’ям великого Леніна — творця першої в світі держави робітників і селян. Народна любов до Володимира Ілліча особливо яскраво проявилася в дні його тяжкої хвороби. У своєму привітанні В. І. Леніну загальні збори комуністів Сімферополя, які відбулися 10 жовтня 1922 року, висловили радість з нагоди видужання вождя трудящих і просили його берегти свої сили «в інтересах світової революції».
Велике горе народу і водночас його політична зрілість, революційна мужність знайшли свій вияв у листах, резолюціях, постановах, які приходили з усіх куточків країни після смерті В. І. Леніна. Так, комуністи, комсомольці і робітники Євпаторії в резолюції, ухваленій на міських зборах, заявили, що «комуністичне суспільство, яке ми побудуємо, буде найкращим пам’ятником нашому дорогому вчителю, вождю і товаришу Володимиру Іллічу Леніну…». Під час ленінського призову до рядів партії в Криму вступило 1007 передових робітників і селян. Членами ВЛКСМ стали понад 900 юнаків та дівчат. Кримська партійна організація на кінець 1924 року об’єднувала понад 5 тисяч чоловік. Ряди комсомольської організації налічували 10 374 чоловіка.
Комуністична партія і Радянський уряд подавали величезну допомогу Криму у відбудові народного господарства. З 1923 по 1925 рік для цього асигновано понад 4,6 млн. карбованців. Відбудова промисловості почалася з тих галузей, які виявилися найменш зруйнованими,— тютюнової, шкіряної й соляної. Робітники на чолі з комуністами докладали героїчних зусиль, щоб швидше відбудувати заводи й фабрики. Лише в січні — лютому 1921 року, за неповними даними, в Криму проведено 55 суботників, у яких взяло участь 47 тис. чоловік.
У багатьох галузях промисловості було досягнуто значних успіхів. З 1923 по 1925 рік у три рази зріс випуск консервів, більш як у два рази — цигарок, шкір, у кілька разів збільшився вилов риби. Стала до ладу нова швейна фабрика в Сімферополі, будувалися бромне відділення Сакського хімічного заводу, машинобудівні заводи в Сімферополі й Джанкої. Відбудовувався Керченський металургійний завод. У 1925/26 господарському році обсяг фабрично-заводської продукції становив 47,1 проц. довоєнного рівня (1913 року).
Особлива увага приділялася відбудові й розвитку кримських соляних промислів. У ці тяжкі роки Радянська держава обмінювала сіль на зерно та інші продукти сільського господарства. У травні 1921 р.; вимагаючи від М. В. Фрунзе поставити по-військовому видобуток солі, В. І. Ленін називав цю справу питанням життя і смерті1. 1925 року в Криму було видобуто 11 млн. пудів солі проти 3 млн. у 1921 році.
Водночас з промисловістю відроджувалося й сільське господарство. У перші роки Радянської влади до рук селян безплатно перейшло понад 1 млн. десятин землі. Але трудовому селянству, особливо біднякам, було нелегко освоїти цю землю. Не вистачало робочої худоби, сільськогосподарського реманенту. Негативно позначився на становищі трудящих Криму недорід 1921 року. За цих умов велику допомогу населенню краю подали Радянська держава, народи інших республік країни Рад. Біднякам і середнякам надавалися грошові кредити. Лише по лінії Сільгоспбанку в 1923—1925 рр. вони становили 3,6 млн. крб. Протягом кількох років до Криму завозили посівний матеріал з України та з інших районів країни.
Однак під час здійснення аграрних законів Радянської влади місцеві земельні органи допустили серйозні помилки. Значну частину поміщицьких земель вони відводили під радгоспи. Але багато радгоспів, створені поспіхом, не змогли освоїти закріплені за ними землі. Вже на кінець 1921 року Кримревком переглянув питання про радгоспи, число яких було скорочено до 102; земельна площа їх не перевищувала 127 тис. десятин. Величезну роль у зміцненні радгоспів відіграла допомога Радянського уряду. Ще 3 березня 1921 року В. І. Ленін підписав постанову Раднаркому про асигнування Наркомзему 4450 млн. крб. на організацію радянських господарств у Сибіру, Донській області, на Північному Кавказі й у Криму. З цієї суми 1 млрд. крб. виділявся на розвиток радгоспів Криму.
Вже 1920 року в Криму виникли перші колективні господарства. Восени 1921 року налічувалося 12 комун і 110 сільгоспартілей. Однією з перших було організовано комуну кримських партизанів поблизу Сімферополя — «Першу Кримську сільськогосподарську зразково-показову комуну». Головою її став герой громадянської війни О. В. Мокроусов. На 1925 рік у селах Криму було вже 427 колективних господарств, у т. ч. 313 сільгоспартілей і 95 товариств спільного обробітку землі. Але в своєму користуванні вони мали лише 4,9 проц. посівної площі. Основну ж кількість сільськогосподарських продуктів давали одноосібні селянські господарства.
Партійні організації, органи Радянської влади докладали зусиль, щоб відродити сільське господарство Криму. В 1925/26 господарському році валовий збір зернових наблизився до довоєнного, досягши 40,4 млн. пудів, площа виноградників дорівнювала 6604 га, а тютюнових плантацій — 3,9 тис. га, більш як у 1,5 раза перевищивши рівень довоєнного, 1913 року. Поступово відроджувалося тваринництво.
Змінювалася соціальна структура кримського села. Завдяки допомозі партії і Радянської влади біднякам процент селянських господарств, що не мали худоби, з 1923 по 1925 рік знизився з 35,7 до 18,8. Кількість безкінних і безкорівних господарств зменшилася більш як на 10 проц. Зросла кількість середняцьких господарств.
З перших днів Радянської влади Комуністична партія вживала всіх заходів, щоб перетворити Крим на здравницю для трудящих. 21 грудня 1920 року В. І. Ленін підписав декрет «Про використання Криму для лікування трудящих», за яким палаци, дачі й особняки поміщиків і капіталістів, царя та великих князів передавалися під санаторії і здравниці для робітників і селян.
Було створено центральне управління курортів Криму на чолі з Д. І. Ульяновим. Перші санаторії й будинки відпочинку для трудящих відкрили в 1921 році. Через рік їх уже налічувалося 80.1924 року лин е на Південному березі Криму лікувалося й відпочивало понад 30 тис. чоловік. 28 червня 1925 року відбулося урочисте відкриття селянського санаторію в колишньому царському палаці Лівадії. Цього ж року відкрився Всесоюзний піонерський табір Артек.
Великі зусилля докладалися до того, щоб справитися з епідеміями, які лютували під час голоду, піднести рівень медичного обслуговування населення. 1924 року кількість медичних працівників у Криму порівняно з 1913 роком збільшилася в три рази. У 1925 році в містах працювало 34 амбулаторії й 24 лікарні, в селах — 90 медичних закладів, у т. ч. 26 лікарень і 10 фельдшерських пунктів. На потреби охорони здоров’я в тому році було витрачено близько 3 млн карбованців.
Значні кошти асигнував Радянський уряд на ліквідацію наслідків землетрусу, що його зазнав Крим у вересні 1927 року. Особливо постраждали від нього південні райони: були зруйновані курорти, лікарні, школи, тисячі людей залишилися без притулку. Раднарком РРФСР створив спеціальну комісію для подання термінової допомоги Криму. Селянам надавалися довгострокові позички для відновлення їх господарств. На заклик ВЦРПС всі профспілки країни надіслали кошти Кримрадпрофу. Значною була допомога потерпілим населеним пунктам з боку працівників науки й техніки — геологів, геофізиків, інженерів.
З кожним роком уряд РРФСР збільшував асигнування на освіту. Розгорнулася велика робота по створенню курсів неписьменності. Лише в сільській місцевості 1921 року їх відвідувало близько 16 тис. чоловік. У 1925 році ліквідували неписьменність 18 783 чоловіка. Число учнів у школах з 1922 по 1924 рік зросло з 36 490 до 43 360 чоловік. У Сімферополі, Севастополі, Керчі відкрилися робітфаки, що готували трудящих до вступу у вузи. Багато дітей робітників і селян дістали можливість навчатися в Таврійському університеті. Серед його викладачів було чимало видатних учених: В. П. Обручев, В. І. Вернадський, Б. Д. Греков та ін. З 1921 по 1925 рік університет випустив 523 лікарі, 1098 учителів і агрономів. Тут навчалися й виховувалися майбутні академіки тричі Герої Соціалістичної Праці І. В. Курчатов та К. І. Щолкін. Плідно працювали кримські наукові заклади: Сімеїзька обсерваторія, Севастопольська біологічна станція, Нікітський ботанічний сад та інші.
Розгортали діяльність культурно-освітні заклади, в т. ч. 12 музеїв, панорама «Оборона Севастополя 1854—1855 рр.», Феодосійська картинна галерея ім. І. К. Айвазовського. Могутнім знаряддям Комуністичної партії і Радянської влади в комуністичному вихованні трудящих була преса. Виходили п’ять щоденних газет: обласні «Красный Крым», «Новый мир», та «Юная сила» в Сімферополі, «Маяк Коммуны» — в Севастополі, «Красная Керчь» — в Керчі. 1921 року створено обласне відділення Державного видавництва — Кримдержвидав. У 1925 році тут вийшли друком 73 книги і брошури загальним тиражем понад 1 млн. примірників.
Після відбудови народного господарства трудящі Криму, як і всього Радянського Союзу, керуючись рішеннями XIV з’їзду ВКП(б), широким фронтом розгорнули боротьбу за соціалістичну індустріалізацію країни. 20 квітня 1929 року стала до ладу перша домна Керченського металургійного заводу, 15 травня 1930 року — друга, згодом — агломераційна фабрика, прокатний цех, нова електростанція, коксохімічний завод. У 1931 році почала діяти третя, найпотужніша домна на цьому заводі.
У листопаді 1930 року на південь від Керчі почалося будівництво Комиш-Бурунського залізорудного комбінату — нової рудної бази радянської металургії. Вже 1940 року він дав 2,5 млн. тонн руди.
Значний вклад у розвиток соціалістичної промисловості Криму внесли трудящі багатьох областей нашої країни. З усіх кінців Радянського Союзу прибували кадри для спорудження Керченського металургійного заводу — кваліфіковані металурги з Кривого Рога, дніпропетровські доменщики, гірники з Донбасу, інженери-будівельники. У вивченні керченських руд подавали допомогу науково-дослідні заклади багатьох міст.
За роки перших п’ятирічок у Криму споруджено кілька великих електростанцій, у т. ч. Севастопольську та Керченську. Виробництво електроенергії в 1940 році порівняно з 1913 роком збільшилося в 72 рази, досягти 309 млн. квт.-годин.
Протягом другої п’ятирічки в Криму збудовано і повністю реконструйовано понад 30 промислових підприємств. А за два з половиною роки третьої п’ятирічки створено або реконструйовано автотрактороремонтний завод, підприємства харчового машинобудування, автомобільного обладнання і заводи металовиробів. Якщо до революції підприємства, що переробляли сільськогосподарську сировину, давали 92 проц. вартості всієї продукції кримської промисловості, а підприємства для переробки корисних копалин — лише 3 проц., то на 1940 рік провідне місце посіла промисловість видобутку й переробки корисних копалин (40 проц. усієї продукції).
Питома вага підприємств, що переробляли сільськогосподарську сировину, скоротилася до 34 проц.
Підприємства харчової промисловості 1940 року випустили продукції на 338 млн. крб., тобто у 8,5 раза більше довоєнної і в 26 разів більше, ніж у 1920 році.
До 1930 року в Криму ліквідовано безробіття. А в 1940 році кількість робітників, зайнятих у великій промисловості, на транспорті та будівництві, досягла 90 тис. чоловік і проти 1913 року зросла в 5 разів.
Докорінно змінилося за роки Радянської влади ставлення робітників до праці. Творче піднесення робітничого класу знайшло яскравий прояв у соціалістичному змаганні. У ході змагання народжувалися чудові трудові починання. Так, у жовтні 1925 року керченські металурги, організувавши недільник на користь фонду індустріалізації, відправили до Москви на зароблені кошти позачерговий ешелон чавуну. Великих успіхів досягли трудівники соляних промислів у Саках та в Євпаторії, суднобудівники Севастополя, будівельники, робітники консервних і тютюнових фабрик Криму. Робітники заводу ім. Войкова в Керчі стали ініціаторами змагання за дострокове виконання планів другої п’ятирічки. Їхній почин знайшов палкий відгук на всіх підприємствах. Тисячі робітників наполегливо боролися за підвищення свого культурно-технічного рівня. Вже на 1936 рік різними формами технічного навчання було охоплено 55 проц. усіх зайнятих на підприємствах Криму робітників.
Підтримавши починання донецького шахтаря О. Г. Стаханова, тисячі героїв праці показували зразки оволодіння технікою, Ініціатором руху новаторів серед кримських металургів став майстер домни Керченського металургійного заводу комуніст П. X. Ішков, що досяг рекордного результату у використанні корисного обсягу доменної печі, яка працювала на бідних рудах. Його удосконалення в 3 рази зменшило час випуску чавуну. Перші грамоти Героя Праці в Криму одержали робітники севастопольських заводів П. П. Усачов та М. І. Бегасинський.
У роки третьої п’ятирічки в кримській промисловості набули значного поширення нові форми змагання. Серед машинобудівників, металургів і на тютюнових фабриках з’явилися багатоверстатники. В авангарді цього руху йшли комуністи й комсомольці. Лише протягом 1936 року завдяки рухові новаторів продуктивність праці в усіх галузях промисловості Криму зросла на 28,8 проц., а в 1940 році вона перевищила в 4 рази рівень 1913 року.
Втілення в життя ленінського плану будівництва соціалізму проходило в умовах зростаючої трудової і політичної активності трудящих при посиленні керівної ролі Комуністичної партії. Успішне здійснення соціалістичної індустріалізації, зміцнення позицій соціалізму викликало шалений опір капіталістичних елементів, агентурою і рупором яких у партії були троцькісти і зінов’євці. Партійні організації Криму, як і вся партія, одностайно засудили антиленінську платформу троцькістсько-зінов’євського блоку. Відданість ленінізму з особливою силою продемонстрували комуністи під час загальнопартійної дискусії, яку було відкрито напередодні XV з’їзду партії за рішенням ЦК ВКП(б), прийнятим у жовтні 1927 року. На дискусійних зборах за генеральну лінію партії голосувала абсолютна більшість комуністів, за платформу опозиції — лише 0,5 проц. членів парторганїзації, що свідчило про цілковиту поразку опозиціонерів.
У ході соціалістичного будівництва було подолано опір татарських буржуазних націоналістів (Велі Ібраїмова та ін.). Пролізши на керівні посади в Раднарком і ЦВК Кримської АРСР, вороги Радянської влади — мілліфірківці тривалий час проводили антирадянську діяльність, спрямовану на зрив соціалістичного будівництва в Криму, на підтримку капіталістичних елементів у місті і на селі. За їх допомогою створювалися куркульські банди, які чинили диверсії, вбивали радянських активістів. З великим задоволенням зустріли трудящі Кримської АРСР рішення Верховного Суду СРСР, що покарав Велі Ібраїмова та його спільників за злочинну діяльність. На багатолюдних зборах, що проходили в містах і селах, трудящі ухвалювали резолюції, які різко засуджували антирадянську діяльність татарських націоналістів. Так, бідняки, середняки і сільськогосподарські робітники села Отузи писали, що діяльність Велі Ібраїмова та його прибічників була «відверто спрямована проти бідноти». Мешканці села Дуванкой Бахчисарайського району в телеграмі Президії виїзної сесії Верховного Суду 3 травня 1928 року сповіщали, що вони вважають «дії Велі Ібраїмова та його групи антирадянськими» і просили «застосувати до цих соціально небезпечних елементів вищу міру покарання».
Антирадянська діяльність татарських буржуазних націоналістів тривалий час заважала здійсненню в Криму політики Комуністичної партії в питаннях сільського господарства. Так, 17 вересня 1925 року Кримський ЦВК прийняв положення, за яким у куркулів залишалися значні земельні ділянки — від 4 до 6 гектарів садів і виноградників, а трудова норма землекористування становила 1—1,5 га. У степовій частині Криму господарство, що мало до 58 га землі і 2 постійних найманих робітників, за цим законом вважалося «трудовим». Внаслідок цього більшість великих землевласників зберегла за собою від 70 до 200 гектарів земельних угідь.
1 серпня 1928 року ЦК ВКП(б) ухвалив спеціальну постанову «Про роботу Кримської партійної організації», в якій відзначалося, що основне завдання радянського будівництва в Криму — ліквідація поміщицького землеволодіння — було здійснено «з явним порушенням неодноразових директив ЦК і радянського законодавства», що це призвело до певного уповільнення темпу господарського і культурного будівництва в Криму і сприяло посиленню впливу куркульства в кримському селі. У постанові ЦК ВКП(б) намічалися конкретні заходи щодо виправлення допущених помилок. Так, 11 лютого 1929 року Президія ВЦВК і РНК РРФСР затвердили «Положення про земельну реформу і суцільне обов’язкове землевпорядкування в Кримській АРСР». Згідно з цим положенням скасовувалися підвищені норми землеволодіння, вилучалися в куркулів і передавалися бідноті та наймитам надлишки землі.
Наприкінці 1929 року, внаслідок проведення земельної реформи, малоземельне і безземельне селянство одержало 510 тис. га надлишків землі, вилучених у куркульства. До рук трудящого селянства перейшло також 2 тис. га т. зв. спецкультурних ділянок. Центральною фігурою і в кримському селі ставав середняк. У загальній структурі села середняцька група зросла з 25 до 40 процентів.
Під час здійснення земельної реформи створювалися необхідні умови для соціалістичних перетворень в сільському господарстві. В основу цих перетворень лягли рішення ХУ з’їзду ВКП(б). Масова колективізація в Криму, як і в усій країні, почалася 1929 року. Переконавшись у перевагах колективного господарювання, все ширші маси селянства вступали до колгоспів. На початок наступного року було колективізовано 41,1 проц. селянських господарств.
Невід’ємною частиною соціалістичного перетворення сільського господарства була ліквідація в селі капіталістичних елементів, які чинили запеклий опір колгоспному руху.
Лише в 1929 році куркулі здійснили 37 терористичних актів, вчинили 9 антирадянських виступів, зірвали 147 зборів.
Наймити, бідняки й середняки вимагали експропріювати куркулів, вигнати їх із сіл. На основі постанови ЦВК і РНК СРСР від 1 лютого 1930 року «Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством» найбільш злісну частину куркульства було виселено за межі Криму.
Навесні 1931 року колективізацію в Криму було в основному закінчено. На кінець цього року колгоспи об’єднували 85 проц. селянських господарств і займали 94 проц. площ зернових культур, 98 проц. площ тютюну, 95,5 проц. садів, 98 проц. городів і 86 проц. виноградників. Порівняно з 1929 роком валова продукція колгоспів збільшилася в 11 разів. Це означало, що основне завдання — досягнення абсолютної переваги соціалістичного сектора в сільському господарстві було цілком розв’язано на початок 1932 року.
Велику допомогу селу подав робітничий клас. Близько 150 робітників — двадцятип’ятитисячників направила до кримських сіл Комуністична партія України. Серед них були вибійник В. Ф. Борисенков з ГІетровського рудника, прохідник К. Н. Єрмилін, кочегар М. П. Макогонов, слюсар К. Л. Кузьменко з Рутченківського рудника, слюсарі А. І. Калиниченко, Н. І. Набоков, коваль С. П. Руденко з Донецького металургійного заводу та інші. З підприємств Криму на село виїхало 215 кращих робітників, 62 проц. яких становили комуністи, 10 проц.— комсомольці. Багато з них очолили колгоспи, бригади, ферми.
Різноманітними були форми змички між містом і селом. Лише навесні 1930 року до районів Криму виїхало 362 бригади (близько 1500 чоловік), у т. ч. 38 — для ремонту сільськогосподарських знарядь. Розгорнувши шефство над колгоспами, робітничі колективи допомагали селянам у проведенні сільськогосподарських кампаній. організаційно-господарському зміцненні колгоспів.
Самовіданна праця колгоспного селянства і братерська допомога робітничого класу дали плідні наслідки. 1933 року валовий збір зернових у Криму становив 8490 тис. цнт і набагато перевищив рівень 1913 року. За досягнення в розвитку сільського господарства в 1934 році Кримську АРСР нагороджено орденом Леніна.
Комуністична партія і Радянська держава приділяли багато уваги дальшому розвитку продуктивних сил кримського села, посиленню технічної бази соціалістичного сільського господарства, широкій механізації сільськогосподарського виробництва. 1929 року в Криму виникли перші МТС. Через два роки їх налічувалося 14. У МТС і великих радгоспах 1933 року створено 52 політвідділи, на роботу в які послано понад 1,5 тис. комуністів. Разом з райкомами партії політвідділи розгорнули широку діяльність, спрямовану на зміцнення колгоспів. Сільське господарство Криму систематично забезпечувалося новою технікою. 1937 року на колгоспних ланах працювало 1218 тракторів — у 20 разів більше, ніж у 1924 році. У довоєнному, 1940 році, в колгоспах на збиранні врожаю працювало понад 2 тис. комбайнів (у 29 разів більше, ніж у 1930 році). Ними було зібрано 94 проц. зернових.
З 714,1 тис. га в 1913 році до 980,7 тис. га в 1940 році зросла посівна площа в краї, в т. ч. 10 574 га займали поливні землі. Значно перевищила довоєнний рівень площа садів і виноградників, тютюнових плантацій: 20 тис. га було зайнято під садами, 11 600 га — під виноградниками, 8300 га — під тютюновими плантаціями.
Середня врожайність зернових на той час становила 14 цнт. з га, фруктів — 50,6 цнт, винограду — 55 центнерів.
У цілому за роки довоєнних п’ятирічок валовий збір зернових культур збільшився в 3 рази, тютюну — в 5 разів, фруктів — більш як у два рази. На 1940 рік було значно перевершено також рівень 1913 року по поголів’ю великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней. Зміцнення колгоспів сприяло зростанню їх грошових доходів. У 1939 році вони становили 276 млн. крб., 22 колгоспи стали мільйонерами.
За досягнення в розвитку сільськогосподарського виробництва 1940 року передові господарства Криму відзначено урядовими нагородами: орденом Трудового Червоного Прапора — радгосп «Червоний» Сімферопольського району, орденом «Знак Пошани» — МТС ім. В. П. Чкалова, колгосп «Колос» Джанкойського району та колгосп ім. Тельмана Колайського району. 287 колгоспів, 26 радгоспів, 7 МТС, 6 районів, 235 колгоспних тваринницьких ферм, 4508 передовиків сільського господарства здобули право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1940 року.
За даними перепису 1939 року, в Криму жило 1 123 806 чоловік, у т. ч. в містах — 585 581 і в сільській місцевості — 538 225. 1940 року тут налічувалося 278 тис. робітників і службовців. Набагато зріс загін радянської інтелігенції. Працювали 7650 вчителів — у 4,4 раза більше, ніж до Жовтневої революції, 4655 фельдшерів і акушерів — у 46 разів, 1975 лікарів — у 49 разів більше, ніж у 1913 році, 4700 інженерів і техніків.
Успіхи соціалістичного будівництва створили передумови для зростання й розширення населених пунктів області. Виникли великі селища міського типу в районі Комиш-Бурунського залізорудного комбінату, Керченського металургійного заводу ім. Войкова, при Перекопському хімічному заводі (нині Красноперекопськ)/Було почато роботи щодо розширення, благоустрою і реконструкції курортних міст і селищ на Південному березі — Ялти, Алушти, Алупки, Гурзуфа, Сімеїза, Кореїза, Місхора та ін. Швидко розвивалися Севастополь, Сімферополь, Керч, Феодосія, Євпаторія. Лише протягом другої п’ятирічки житлова площа в містах Криму зросла більш як на 96 тис. кв. метрів.
Поліпшувалося матеріальне становище трудящих. Реальна середньорічна заробітна плата робітника за роки довоєнних п’ятирічок збільшилася в 4 рази. Приблизно так само зросли в середньому доходи однієї колгоспної сім’ї з 1931 по 1939 рік.
За роки Радянської влади Крим перетворився на всесоюзну здравницю. 1940 року тут працювали 164 санаторії та будинки відпочинку на 35,5 тис. місць.
З 1921 по 1940 рік у них лікувалося й відпочивало 3,5 млн. чоловік. 1928 року став до ладу великий санаторій «Долосси», пізніше санаторії «Золотий пляж» і «Курпати» на Південному березі Криму, Мойнакська грязелікарня в Євпаторії, санаторій у Старому Криму та ін. Широкого розвитку набув туризм. Лише в Ялті 1940 року туристські організації обслужили 52 тис. туристів та 67 тис. екскурсантів.
Значних успіхів було досягнуто і в галузі культури. На 1941 рік завершився процес ліквідації неписьменності по всьому Криму. Було здійснено загальне початкове, запроваджено загальне семирічне навчання. У Криму працювало 1255 шкіл, в яких навчалося 197 349 дітей — у 4 рази більше, ніж у дореволюційні часи. Близько 9 тис. чоловік навчалися на 9 робітфаках, у 41 технікумі. Понад 3 тис. студентів училися в педагогічному, медичному, сільськогосподарському і двох учительських інститутах.
Корінні зміни в економічному й культурному житті Криму знайшли яскраве відображення в творах багатьох кримських письменників. Великий внесок у розвиток радянської літератури в Криму зробили О. М. Горький, В. В. Маяковський, С. М. Сергєєв-Ценський, К. А. Треньов. На дачі Тесселі поблизу Фороса О. М. Горький завершив епопею «Життя Клима Самгіна» і написав другий варіант п’єси «Васса Железнова». Цікавлячись місцевим життям, великий пролетарський письменник часто зустрічався з літераторами Криму. Під час однієї з таких зустрічей у 1935 році він гаряче схвалив їхні плани щодо створення історії кримських колгоспів, рекомендував зайнятися народною творчістю. Глибоко ввійшов Крим у творчість В. В. Маяковського, що часто виступав перед робітниками краю, матросами, червоноармійцями. З Кримом зв’язане також творче життя відомих радянських письменників Б. А. Лавреньова, В. В. Вишневського, С. П. Щипачова, М. О. Островського, А. П. Гайдара, В. О. Луговського, К. Г. Паустовського, О. О. Жарова, П. Й. Панча, Остапа Вишні.
Видатні майстри живопису — художник-баталіст, академік М. С. Самокиш і заслужений діяч мистецтв РРФСР художник К. Ф. Богаєвський створили в Криму чудові полотна, присвячені героїчній боротьбі Червоної Армії проти ворогів у роки громадянської війни та самовідданій праці радянських людей у створенні соціалістичного суспільства.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Криму працювали театри, а також філармонії — в Сімферополі та Ялті. Близько 15 тис. чоловік брали участь у роботі колективів художньої самодіяльності.
Неухильно зростала мережа культурно-освітніх закладів. 1940 року в містах і селах Криму працювали 22 районні будинки культури, 793 клуби, 452 хати-читальні, 758 масових бібліотек, 637 кіноустановок, 25 музеїв та картинних галерей. Величезною популярністю користувалася Феодосійська картинна галерея ім. І. К. Айвазовського, що поповнилася за роки Радянської влади багатьма новими полотнами як І. К. Айвазовського, так і його учнів. Цінні твори мистецтва демонструвалися в Сімферопольській та Севастопольській картинних галереях.
У містах і селах Криму було 167 радіовузлів, 70 тис. радіоточок.
Різноманітну політичну, художню літературу й підручники випускало Кримське державне видавництво. Лише 1940 року тут видано 218 книг загальним тиражем близько 1 млн. примірників.
Успіхи в господарському й культурному будівництві краю були наслідком великої політичної й організаторської діяльності партійної організації, зростання її авторитету серед трудящих республіки. На початок 1941 року Кримська партійна організація налічувала в своїх рядах 28 014 комуністів. 64,7 тис. чоловік об’єднувала комсомольська організація.
У своїй повсякденній діяльності партійні організації спиралися на творчу енергію широких трудящих мас, зв’язки з якими вони всемірно зміцнювали. До активної участі в будівництві соціалізму широкі маси трудящих залучалися через місцеві Ради депутатів трудящих, що приділяли значну увагу роботі підприємств, благоустрою міст і сіл, питанням соціального забезпечення, поліпшенню охорони здоров’я й культурного обслуговування трудящих. Перемога соціалізму в нашій країні, законодавчо закріплена в Конституції СРСР, ще більше згуртувала робітників, колгоспників та інтелігенцію навколо свого авангарду і керівника — Комуністичної партії. Під час виборів до Верховної Ради СРСР у 1937 році в голосуванні по Криму взяли участь 96,2 проц. виборців. З них 99,3 проц. віддали голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
До вищого законодавчого органу СРСР від Криму було обрано 16 депутатів: 4 — до Ради Союзу і 12 — до Ради Національностей. Серед них: робітники — новатори виробництва А. С. Осипчук (Керченський металургійний завод) та В. П. Єфремов (Севастопольський морський завод), військові льотчики В. К. Коккінакі й С. П. Супрун, перший секретар Кримського обкому партії М. І. Щучкін та інші.
У грудні 1939 року в Криму відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. До міських, районних, селищних та сільських Рад було обрано 8516 депутатів — кращих представників робітничого класу і колгоспного селянства, радянської інтелігенції. Тільки 1940 року місцеві Ради витратили на розвиток народного господарства і культури 263,7 млн. крб., або в 5 разів більше, ніж за роки першої п’ятирічки.
Постійне піклування про безперервне піднесення промисловості, сільського господарства і культури краю, про розвиток кримських курортів виявляли ЦК ВКП(б) і Радянський уряд. За роки довоєнних п’ятирічок бюджет Криму збільшився в п’ять разів і становив у 1940 році 263,7 млн. крб. 88 проц. цих коштів витрачалося на фінансування народного господарства й культури. Особливі заходи вживалися до зміцнення державних морських кордонів СРСР в районі Криму, нарощування могутності Чорноморського флоту. В єдиній сім’ї народів нашої країни трудящі кримських міст і сіл під керівництвом Комуністичної партії перетворили Крим на індустріально-аграрний край. Відбулися докорінні зміни в його культурі і суспільно-політичному житті. В процесі соціалістичного будівництва міцніли морально-політична єдність радянського народу, дружба радянських людей.