Кримська область у роки Великої Вітчизняної війни
Віроломний напад гітлерівської Німеччини перервав мирну творчу працю нашого народу. На світанку 22 червня 1941 року фашистські літаки завдали бомбових ударів по багатьох радянських містах, у т. ч. по головній базі Чорноморського флоту — Севастополю. Вже 22—23 червня в містах і селах Криму, на заводах, фабриках, будовах, у навчальних закладах, колгоспах і радгоспах відбулися мітинги, на яких трудящі гнівно таврували фашистських агресорів і одностайно заявляли про свою рішимість відстояти соціалістичну Батьківщину. Після мітингів сотні робітників йшли на призовні пункти з проханням відправити їх на фронт. У перші дні війни понад 8,1 тис. комуністів Криму — майже ⅓ складу обласної партійної організації — пішли до лав Червоної Армії та Військово-Морського Флоту.
Партійні і радянські організації спрямували свої зусилля на перебудову всієї роботи на воєнний лад. Заводи й фабрики Севастополя, Сімферополя, Керчі, Феодосії та інших міст переключилися на випуск мінометів, гранат, авіабомб, ремонт бойової техніки і кораблів. Трудівники сільського господарства на півмісяця раніше, ніж у 1940 році, зібрали врожай, достроково виконавши план продажу хліба державі.
Як і по всій країні, в Криму розгорнувся рух за створення фонду оборони. 17 серпня на комсомольсько-молодіжний недільник, за неповними даними, вийшло понад 65 тис. юнаків і дівчат. Зароблені ними 450 тис. крб. було відраховано до цього фонду. Близько 3 млн. крб., багато золотих і срібних речей та облігацій державних позик на суму понад 6 млн. крб. внесли до фонду оборони трудящі Севастополя, понад 250 тис. крб.— робітники і колгоспники Джанкойського району.
З перших місяців війни Крим став прифронтовою смугою. За короткий час тут було створено 155 підрозділів народного ополчення, 628 груп самозахисту, 70 взводів протипожежного захисту, 30 винищувальних батальйонів. У них налічувалося понад 166 тис. чоловік, у т. ч. 14 998 комуністів і 20 449 комсомольців.
Десятки тисяч трудящих взяли участь у будівництві оборонних укріплень. Особливо великі роботи проводилися на Перекопському перешийку і під Севастополем. Коли посилилася загроза ворожого вторгнення в Крим, обком партії створив раду з питань евакуації. У тил вивозилися устаткування промислових підприємств, машини й устаткування МТС і радгоспів, громадська худоба. Було організовано вивезення культурних цінностей, масову евакуацію дитячих закладів, вузів, наукових установ.
Водночас за вказівкою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР партійні і радянські органи розгорнули підготовку до боротьби у ворожому тилу на випадок загарбання Криму гітлерівцями. Створювалося підпілля, формувалися партизанські загони, у місцях їх майбутньої дислокації закладалися склади зброї, боєприпасів, продовольства та обмундирування. Для керівництва підпільними організаціями на засіданні бюро Кримського обкому ВКП(б) наприкінці жовтня 1941 року був затверджений обласний підпільний партійний центр на чолі з І. А. Козловим, відповідальним працівником апарату обкому партії, членом партії з 1905 року. Організатори підпільної боротьби визначені були в кожному місті і районі — в тому числі 183 комуністи.
До вторгнення окупантів у Криму створено 29 партизанських загонів. Формувалися ці загони лише з добровольців. їх ядро становили понад 800 комуністів і комсомольців. 23 жовтня 1941 року бюро обкому партії призначило командиром партизанських загонів Криму керівника партизанської боротьби в роки громадянської війни, учасника боїв в Іспанії О. В. Мокроусова, комісаром — секретаря Сімферопольського міськкому партії С. В. Мартинова.
Секретарі міськкомів і райкомів партії, голови райвиконкомів, партійні, радянські, комсомольські працівники, в т. ч. 3. Ф. Амелінов, В. М Домнін, Д. П. Єрмаков, В. Г. Єрошенко, А. А. Зосименко, А. А. Литвиненко, М. Д. Луговий, В. І. Никаноров, А. А. Омеров, А. О. Османов, В. І. Філіпов, М. І. Чуб, В. І. Чорний, очолили партизанські загони.
Враховуючи винятково важливе стратегічне становище півострова в басейні Чорномор’я, гітлерівське командування надавало оволодінню ним великого значення. Після загарбання Криму Гітлер мав намір захопити Кавказ, щоб мати доступ до бакинської та грозненської нафти, а також портів кавказького узбережжя Чорного моря. Для вторгнення до Криму було виділено значні сили в складі 11-ї армії Манштейна і румунського гірського корпусу. Після запеклих боїв ворогові вдалося розчленити кримське угруповання радянських військ на дві частини. Одна з них, 51-а Окрема армія під командуванням генерал-лейтенанта П. І. Батова з боями відійшла на Керченський півострів, звідки 16 листопада 1941 року переправилася на Таманський півострів, а друга, Приморська армія (командуючий генерал-майор І. Ю. Петров), яка до того героїчно обороняла Одесу і була переправлена в Крим у другій половині жовтня, відходила до Севастополя.
На початку листопада 1941 року майже вся територія Кримського півострова була окупована німецько-фашистськими загарбниками. Ворог підійшов до Севастополя. Захисники міста героїчно відбивали одну за одною запеклі атаки набагато переважаючих гітлерівських військ.
7 листопада 1941 року Ставка Верховного Головнокомандування створила Севастопольський оборонний район. Командування оборонним районом було покладено на командуючого Чорноморським флотом віце-адмірала П. С. Октябрського. До складу Севастопольського оборонного району ввійшли війська Приморської армії, що відступили до Севастополя, гарнізон міста, частини морської піхоти і берегової оборони флоту, кораблі, залишені для підтримки сухопутних військ з моря, авіаційна група Чорноморського флоту. Сухопутні сили оборонного району безперервно поповнювалися за рахунок резервів з Кавказького узбережжя.
Наприкінці жовтня 1941 року Кримський обком партії згідно з рішенням Державного Комітету Оборони створив міський комітет оборони, який організував жителів міста на боротьбу з ворогом, подання всебічної допомоги військам, що обороняли місто. Удень і вночі, навіть під час найсильніших авіаційних нальотів і артобстрілів, працювали промислові підприємства міста, багато з яких було переведено під землю — у штольні та підвали. Тут виготовлялися міномети, гранати, міни, ремонтувалися танки, автомашини, трактори, кораблі.
Героїчному Севастополю допомагала вся країна. Щоночі сюди прибували кораблі з поповненням, бойовою технікою, боєприпасами, продовольством, медикаментами. Кожний такий перехід суден був надзвичайно небезпечним. їх бомбила авіація, підстерігали підводні човни і торпедні катери ворога. Внаслідок зрослої
блокади з 26 червня 1942 року морський зв’язок із Севастополем підтримували лише підводні човни, які у винятково важких умовах здійснили 78 рейсів, доставили в місто 4 тис. тонн боєприпасів, продовольства та бензину.
Уже в перших числах листопада 1941 року захисники Севастополя зірвали спроби противника увірватися у місто. Десять гітлерівських танків на підступах до міста 7 листопада 1941 року були підбиті чорноморцями М. Д. Фільченковим, В. Ф. Цибульком, Ю. К. Паршивим, І. М. Красносельським та Д. С. Одинцовим. Масовий героїзм став нормою поведінки севастопольців. По всіх фронтах прокотилася слава про відважну кулеметницю Н. А. Онілову, снайпера Л. М. Павличенко, льотчика-винищувача Я. М. Іванова та інших.
У грудні, підтягнувши сили, гітлерівське командування почало новий запеклий штурм Севастополя. Під час найбільш напружених боїв під Севастополем радянське командування провело першу у Великій Вітчизняній війні значну десантну операцію в районі Керчі й Феодосії. Головною метою цієї операції було оволодіння Керченським півостровом і створення передумов для визволення всього Криму. При цьому враховувалося, що десант полегшить становище захисників Севастополя. У десантній операції брали участь війська 51-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта В. М. Львова, Азовська військова флотилія під командуванням контр-адмірала С. Г. Горшкова, війська 44-ї армії під командуванням генерал-майора А. Н. Первушина, штурмові загони Чорноморського флоту під командуванням капітана 1-го рангу М. Є. Басистого. Висадка десантів 51-ї армії почалася 26 грудня, 44-ї армії — 28 грудня. Під час цих операцій радянські воїни проявили винятковий героїзм. 29 грудня було визволено Керч, 30 грудня — Феодосію, а 2 січня 1942 року — весь Керченський півострів.
Керченсько-Феодосійська десантна операція примусила гітлерівське командування відтягнути частину сил від Севастополя. Захисники міста дістали перепочинок. Однак на весну 1942 року становище радянських військ у Криму виявилося дуже тяжким. Під натиском ворога, який почав 8 травня наступ, вони змушені були залишити Керченський півострів.
На Таманський півострів вдалося евакуювати близько 120 тис. радянських воїнів, але деякі підрозділи, що прикривали відхід, не змогли переправитися з Керчі. Вони спустилися в Аджимушкайські каменоломні; там же зібралося багато місцевого населення, поранених і хворих з госпіталів. П’ять з половиною місяців тривала героїчна боротьба цього підземного гарнізону з ворогом.
Втрата Керченського півострова різко погіршила становище захисників Севастополя. 7 червня 1942 року ворог почав новий штурм міста. На всіх ділянках фронту йшли запеклі кровопролитні бої. «У цих важких боях,— писав у ті дні генерал-майор І. Ю. Петров,— як ніколи, виявилась чудова бойова співдружність усіх родів військ. Моряки й піхотинці льотчики й артилеристи, сапери й танкісти, бійці берегової оборони, зенітники й прожектористи, розуміючи обстановку, швидко знаходили спільну мову, організовували взаємну підтримку. Охоплений невгасимою ненавистю до ворога, кожен із захисників Севастополя виконував свій обов’язок до кінця». Коли всі можливості були вичерпані, 3 липня за наказом Верховного Головнокомандування радянські війська залишили місто. Але на окремих ділянках Херсонеського мису бої тривали до 9—-12 липня 1942 року — моряки-чорноморці стояли на смерть; небагатьом з них вдалося з боями прорватися в гори до партизанів.
Героїчна оборона Севастополя, що увійшла в історію Великої Вітчизняної війни як одна з найяскравіших її сторінок, справила великий вплив на дальший хід війни. Радянські воїни сковували під Севастополем значні німецько-фашистські сили, завдали їм непоправних втрат, зокрема було зірвано плани Гітлера щодо оволодіння Кавказом і виходу до Волги. 1942 року, поки тривали бої в Криму, фашистське командування не наважувалося на інших фронтах розпочати літній наступ своїх військ.
Загарбавши Крим, німецькі окупанти встановили на його території свій «новий порядок», що ніс смерть і поневолення. Все, що створили робітники, селяни й інтеліганція краю за роки Радянської влади — заводи, школи, лікарні, санаторії,— фашисти по-варварськи знищували. Ліквідувавши колгоспи і радгоспи, вони утворили на їх -землях «общинні господарства» і «державні маєтки». Селяни змушені були з ранку до ночі працювати в цих господарствах, нічого не одержуючи за свою працю. Весь зібраний врожай повністю вивозився до Німеччини. Окупанти ліквідували в Криму всі навчальні заклади, пограбували музеї. З перших днів окупації гітлерівці приступили до планомірного винищення радянських людей. В Севастополі, Керчі, Ялті, Алушті, Євпаторії, Феодосії — в усіх населених пунктах Криму — людей розстрілювали і вішали без суду і слідства. На жахливу гестапівську катівню, де вчинялися страхітливі розправи над мирним населенням, перетворили гітлерівці Сімферополь. Тільки наприкінці 1941 року та на початку 1942 року нацистськими карателями на 12 кілометрі шосе Сімферополь — Феодосія розстріляно близько 12 тис. радянських громадян, неподалік Керчі, біля т. зв. Багерівського рову — 7 тисяч.
Тисячі радянських людей було кинуто до концентраційних таборів. У концтаборі на території радгоспу «Червоний» проводились масові знищення радянських патріотів шляхом катувань, розстрілів, отруєння газом у спеціально обладнаних автомобілях — «душогубках». В’язнів спалювали на кострах, скидали в колодязь живими, били палицями, зробленими з бичачих жил і дроту. Люди голодували: годували їх тільки «баландою» з води та висівок. Роздягнені й роззуті, вони змушені були спати в бараках на голих нарах. У таборі лютував висипний тиф, але медичної допомоги ніхто не одержував. О п’ятій годині ранку починалася важка виснажлива праця. В’язнів впрягали у вози, навантажені землею та камінням, і примушували перетягати ці вантажі з місця на місце, виконувати безглузду роботу. Здійснювати політику грабежу і розбою, терору і насильства над радянськими людьми гітлерівцям допомагали татарські буржуазні націоналісти.
Вони створювали у ряді міст і районних центрів Криму мусульманські комітети. За вказівкою гітлерівського командування члени цих комітетів об’їжджали татарські населені пункти, проводячи анти-радянську агітацію та вербуючи на службу до фашистів антирадянські елементи. У ряді сіл, особливо передгірської і гірської частин Криму, на службу німецько-фашистським окупантам стали сформовані ними з татарських націоналістів озброєні роти «самооборони», батальйони і каральні загони. Навчали їх гітлерівські інструктори. Окремі загони татарських буржуазних націоналістів вже в лютому 1942 року брали активну участь у боях проти Червоної Армії на Керченському півострові, гітлерівське командування використовувало їх і на севастопольській ділянці фронту.
Уже в перші місяці окупації в Сімферополі, Зуйському, Бахчисарайському та інших районах Криму підпільники розгорнули широку організаторську і масово-політичну роботу серед населення, піднімаючи його на боротьбу проти гітлерівських окупантів. Вони розповсюджували зведення Радінформбюро, звернення Кримського обкому партії, листівки, антифашистські лозунги, вели розвідувальну роботу, збирали медикаменти, добували зброю для своїх бойових груп. За неповними даними, у перші місяці ворожої окупації в Криму активно діяли 33 підпільні організації та групи, що об’єднували близько 400 чоловік.
Проте необхідне керівництво підпільним рухом у Криму в цей час ще не вдалося організувти. Підпільний партійний центр, що містився в Керчі, не зміг налагодити зв’язки з підпільними групами: відчувалася відсутність досвіду конспірації.
Розгром гітлерівців під Москвою активізував народну боротьбу в тилу ворога. У квітні 1942 року Кримський обком партії затвердив уповноваженим у підпільних справах при Кримському штабі партизанського руху І. Г. Генова — учасника громадянської війни в Криму, досвідченого більшовика-підпільника. Більш конкретним і оперативним стало керівництво підпільною боротьбою. У серпні — вересні 1942 року обком партії направив з партизанських загонів Криму до міст і сіл близько 400 комуністів і комсомольців — організаторів підпільної роботи.
У жовтні 1942 року було затверджено новий склад обласного підпільного партійного центру. З серпня 1943 року його очолював секретар обкому ВКП(б) П. Р. Ямпольський.
Усього в період фашистської окупації в Криму діяло близько 200 підпільних організацій і груп, що налічували до 2500 чоловік, у т. ч. 179 комуністів і 154 комсомольці. Підпільники й партизани розповсюдили в містах і селах Криму 213 листівок загальним тиражем понад 3 млн. примірників. Листівки німецькою, румунською, словацькою та іншими мовами поширювалися також серед окупаційних військ. Під впливом цієї агітації на бік партизанів перейшла група словацьких солдатів. Посилилися антифашистські настрої й серед румунів. Підпільні організації регулярно передавали радянському командуванню цінні розвідувальні дані.
Під керівництвом обласної партійної організації наприкінці 1941 року в Криму діяло 28 партизанських загонів, у яких воювали 3734 чоловіка, в т. ч. близько 1700 комуністів і 500 комсомольців. До партизанських загонів влилися 1315 солдатів, матросів та офіцерів, які не могли прорватися до Севастополя. Кримські партизани боролися з ворогом у надзвичайно важких умовах. Німецьке командування тримало на півострові великі військові сили, що часто здійснювали каральні операції проти партизанів і підпільників. Партизанським загонам доводилося діяти в основному у гірсько-лісистій місцевості півострова. До того ж у багатьох населених пунктах татарські буржуазні націоналісти, колишні куркулі й карні злочинці, які перейшли на службу до фашистів у перші місяці війни, використовуючи знання місцевості, разом з окупантами пограбували більшість партизанських баз і поставили тим самим партизан і підпільників у скрутне становище. Націоналістичні запроданці тільки протягом перших восьми місяців окупації брали участь у 112 каральних операціях проти партизан. Але і в цих важких умовах партизани завдали відчутних ударів фашистським загарбникам. Під час героїчної оборони Севастополя і Керченсько-Феодосійської десантної операції вони виконували завдання Радянського командування, подаючи істотну допомогу нашим військам, здійснюючи диверсійні операції, руйнуючи комунікації ворога.
Після захоплення Керчі й Севастополя фашисти і їх пособники — татарські націоналісти розпочали проти кримський партизанів велику каральну експедицію. У тяжких липневих і серпневих боях 1942 року з переважаючими силами противника народні месники виявили виняткову мужність і відвагу. Становище партизанів було в цей час дуже важким; скінчилися останні запаси продовольства, перервався зв’язок з Великою землею. Але партизани вистояли. Влітку 1942 року О.В. Мокроусова та С. В. Мартинова було відкликано з Криму. Виконувати обов’язки командуючого партизанським рухом став полковник М. Г. Лобов, комісаром призначили М. Д. Лугового — колишнього секретаря Зуйського райкому партії. 13 вересня з Великої землі прилетів перший літак з продовольством. Протягом тижня літаки щоночі скидали продукти, обмундирування, зброю, боєприпаси. Потім почалася евакуація поранених і хворих.
Взимку 1942—43 рр. партизани знову опинилися в кільці ворожої блокади. Та й цього разу вони вистояли, зберігши на півострові базу партизанської війни.
У березні 1943 року партизанам вдалося вирватися з блокади і перейти до активних бойових дій.
У липні 1943 року з ініціативи Кримського обкому партії Центральний штаб партизанського руху перебудував керівництво партизанським рухом у Криму. Було створено Кримський штаб, який очолив перший секретар Кримського обкому ВКП(б) В. С. Булатов. Завдяки допомозі Радянського командування Кримський обком партії і Кримський штаб партизанського руху організували регулярне постачання партизанам зброї, боєприпасів, підривної техніки, обмундирування, медикаментів та продовольства. Партизанський рух набирав широкого розмаху. Лише в ніч на 10 вересня 1943 року було здійснено диверсії на десятках дільниць залізниці — від Феодосії до Джанкоя та від Джанкоя до Севастополя. Залізнична магістраль, що зв’язувала донбаське та кубанське угруповання противника, вийшла з ладу на 5 діб. Партизани нападали на ворожі гарнізони в Бахчисараї, Зуї, Старому Криму тощо. Фашисти намагалися будь-що ліквідувати партизан. У кінці листопада 1943 року, виконуючи наказ генерала Йєнеке, гітлерівці за допомогою 152-го добровольчого татарського батальйону здійснили т. зв. експедицію проти мирного населення. Карателі вривалися в передгірські села — Сабли (Партизани), Бешуй та ін. — хапали усіх підряд — жінок, дітей, стариків, багатьох вбивали на місці, інших кидали в концтабір. Але план окупантів розгромити партизан провалився. На початку 1944 року на півострові діяли вже сім партизанських бригад. Пізніше їх було об’єднано втри з’єднання: Північне (командир П. Р. Ямпольський), Південне (командир JYL А. Македонський) та Східне (командир В. С. Кузнецов). У період вирішальних боїв Червоної Армії за визволення Криму вони спустилися з гір і провели близько 100 боїв з фашистами, сприяючи швидкому просуванню радянських частин.
З листопада 1941 року по квітень 1944 року партизанські загони провели 252 бої з фашистами, здійснили 1632 бойові операції й диверсії. Вони знищили близько 30 тис. фашистів, підірвали 79 військових ешелонів, зруйнували 3 залізничні станції, 52 шосейні та 3 залізничні мости, знищили і пошкодили 13 танків, 3 бронемашини, 211 гармат, 1940 автомашин. За цей час у партизанському русі в Криму брало участь понад 11 700 чоловік.
Понад 3 тисячі кримських партизанів за героїзм у боротьбі з ворогом було відзначено урядовими нагородами. Орденами й медалями нагороджено також багатьох учасників кримського підпілля. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно посмертно В. Д. Ревякіну, орденом Леніна нагороджені В. І. Бабій, О. А. Волошинова (посмертно), В. К. Єфремов (посмертно), А. М. Косухін, Н. М. Листовнича (посмертно), П. Д. Сільников (посмертно), М. Г. Терещенко (посмертно).
Масовий опір жителів Криму гітлерівським окупантам був складовою частиною всенародної боротьби проти фашистів, яка розгорнулася під керівництвом Комуністичної партії на тимчасово окупованій території.
Після перемоги в Сталінградській битві, що стала початком корінного перелому в ході Великої Вітчизняної війни, радянські війська перейшли в загальний наступ на всьому фронті. Спроба німецько-фашистської армії розгорнути в липні 1943 року наступальну операцію в районі Курська і Бєлгорода закінчилася її нищівною поразкою в Курській битві. Продовжуючи наступ, радянські війська восени 1943 року вийшли на підступи до Криму. Війська 4-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ф. І. Толбухіна в другій половині жовтня 1943 року визволили Мелітополь і вийшли до Перекопа, Сиваша та Генічеська. У Криму була блокована 17-а німецько-фашистська армія.
У перших числах листопада передові частини 19-го танкового корпусу захопили плацдарм на південь від Турецького валу на Перекопському перешийку, а 10-й стрілецький корпус 51-ї армії — на південному березі Сиваша. У захопленні плацдарму на південному березі Сиваша велика заслуга належить 346-й стрілецькій дивізії генерал-майора Д. І. Станкевського. Вона першою подолала Сиваш вбрід і, утримуючи плацдарм, забезпечила переправу інших дивізій 10-го стрілецького корпусу.
Водночас війська Північно-Кавказького фронту під командуванням генерала І. Ю. Петрова 1 листопада 1943 року почали десантну операцію на Керченському півострові. Першим у районі Ельтигена висадився десантний загін 18-ї армії (командуючий генерал-лейтенант К. М. Леселідзе, начальник політвідділу полковник Л. І. Брежнєв) у складі 318-ї стрілецької дивізії, якою командував полковник В. Ф. Гладков, і 386-го батальйону морської піхоти під командуванням капітана М. О. Белякова. Десантники виявили величезну мужність і героїзм. 36 днів і ночей точилися тут запеклі бої. Оволодівши плацдармом, десантники відбивали одну атаку ворога за іншою. Вони прикували до себе великі сили противника і тим самим сприяли висадці на Керченському півострові великих військових з’єднань. З листопада на північний схід від Керчі на дільниці Єні кале — Маяк почала висадку 56-а армія. На 20 листопада вона захопила значний плацдарм на північ і північний захід від Керчі.
Протягом зими 1944 року війська 4-го Українського фронту та Окремої Приморської армії вели безперервні бої за розширення захоплених плацдармів. Ці плацдарми відіграли важливу роль під час визволення Криму від німецько-фашистських загарбників.
Гітлерівське командування намагалося будь-якою ціною утримати Крим у своїх руках, розраховуючи скувати тут значні сили радянських військ, не дати можливості використати їх на інших ділянках фронту.
У північній частині Криму проти військ 4-го Українського фронту і на Керченському півострові проти Окремої Приморської армії, а також у районі Севастополя ворог створив міцну багатоешелоновану оборону. У складі 17-ї німецької армії було 12 дивізій, значна кількість окремих піхотних, артилерійських, танкових, інженерних частин підсилення. Загальна чисельність гітлерівських військ на півострові перевищувала 195 тис. солдатів та офіцерів.
У Кримській наступальній операції, що почалася навесні 1944 року, брали участь з’єднання 4-го Українського фронту (командуючий генерал армії Ф. І. Толбухін): 2-а гвардійська армія під командуванням генерал-лейтенанта Г. Ф. Захарова, 51-а армія генерал-лейтенанта Я. Г. Крейзера, 8-а повітряна армія генерал-лейтенанта авіації, Героя Радянського Союзу Т. Т. Хрюкіна, 10-й танковий корпус генерал-лейтенанта І. Д. Васильєва, Окрема Приморська армія, якою командував генерал армії А. І. Єременко, 4-а повітряна армія генерал-полковника авіації К. А. Вершиніна, Чорноморський флот під командуванням адмірала П. С. Октябрського Азовська, а також військова флотилія, якою командував контр-адмірал С. Г. Горшков. Координацію дій військ здійснювали представники Ставки Верховного Головнокомандування Маршали Радянського Союзу К. Є. Ворошилов та О. М. Василевський. Радянські війська налічували близько 470 тис. солдатів і офіцерів. Вони мали 5932 гармати й міномети (не рахуючи реактивних та 50-міліметрових мінометів), 772 зенітні гармати, 559 танків і самохідно-артилерійських установок. Їх підтримували 1250 літаків (включаючи авіацію флоту).
Кількісна перевага в живій силі і техніці, а також у морських силах створила умови для швидкого визволення Криму. 8 квітня 1944 року частини 2-ї гвардійської та 51-ї армій перейшли у наступ. Уже в перший день 2-а гвардійська армія, прорвавши Перекопські укріплення, оволоділа Армянськом. Вміло керували своїми підрозділами в цих боях командир роти лейтенант П. Г. Карелін, парторг роти лейтенант Р. К. Акопян і командир батальйону капітан М. М. Бакіров — усі з 9-го гвардійського стрілецького полку 3-ї гвардійської стрілецької дивізії. У боях за Армянськ вони за сорок хвилин зайняли чотири траншеї, подолали протитанковий рів, п’ять рядів дротяних загороджень, численні мінні поля і ввірвалися в селище, знищивши близько 200 гітлерівців, 4 міномети і самохідну гармату, 3 дзоти, 7 кулеметів. М. М. Бакірову, П. Г. Кареліну (посмертно) та Р. К. Акопяну присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Складне завдання виконував 2-й стрілецький батальйон 1271-го стрілецького полку, яким командував капітан П. Д. Дібров. Батальйон мав форсувати Перекопську затоку і, висадившись десантом у районі Деде, в тилу перекопського угруповання ворога, сприяти наступові 13-го гвардійського стрілецького корпусу. Проти батальйону було кинуто більше 10 фашистських танків з автоматниками. У запеклому бою гвардійці відбили цю атаку — противник змушений був спішно відійти на Ішунські позиції. За виявлену відвагу весь особовий склад батальйону був відзначений урядовими нагородами, а його командир П. Д. Дібров удостоєний звання Героя Радянського Союзу. У цей же день 51-а армія, що наступала з плацдарму на південь від Сиваша, на своєму лівому фланзі прорвала першу лінію оборони ворога. Першою прорвалася на узбережжя й атакувала опорний пункт у селищі Асс-Найман (Дністровка) рота старшого лейтенанта І. Ф. Тахтарова. Мужній командир тричі був поранений, але продовжував керувати боєм, доки не знепритомнів. На допомогу прийшла сусідня рота, але кулеметний вогонь перешкоджав просуванню. Атака могла зірватися. І в цей відповідальний момент до дзота кинувся лейтенант В. П. Калінін. Переборюючи біль від рани, одержаної під час форсування озера,, він метнув гранату в дзот, а потім, прорвавшись до амбразури, своїм тілом закрив її. Рота оволоділа висотою. В. П. Калініну Президія Верховної Ради Союзу РСР присвоїла посмертно звання Героя Радянського Союзу. Цієї високої нагороди були удостоєні також старший лейтенант І. Ф. Тахтаров та підполковник М. П. Сидько. У ніч на 11 квітня 1944 року на Керченському півострові перейшла в наступ Окрема Приморська армія, а вранці того ж дня було визволено Керч. У визволенні Криму велику роль відіграв Чорноморський флот. Бойові кораблі, авіація і підводні човни завдали противнику значних матеріальних втрат, перекрили морські шляхи з Криму до портів Румунії.
Високу майстерність та безмежну хоробрість виявили у цих боях льотчики 8-ї повітряної армії Герої Радянського Союзу О. В. Алелюхін, Амет-Хан Султан, П. Я. Головачов, О. М. Карасьов, В. Д. Лавриненков, А. П. Морозов, Б. А. Сиднєв та інші.
З 8 по 18 квітня весь Крим, за винятком Севастополя, було очищено від німецько-фашистських військ. Тисячі бійців і командирів відзначилися під час штурму Севастопольських укріплень 5—9 травня 1944 року. Дев’яти воїнам 263-ї Сиваської стрілецької дивізії за відвагу в боях під час визволення Севастополя було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, з них 7 — з 997-го стрілецького полку, яким командував майор П. Л. Рогальов. Високого звання Героя Радянського Союзу в цьому полку удостоєні сержанти С. Б. Погодаєв, І. П. Нечаев та Ф. І. Матвеев, молодший сержант О. А. Удодов, рядові І. В. Ходирьов та М. І. Буряк і командир полку майор П. Л. Рогальов. 9 травня визволено місто Севастополь, а 12 травня на мисі Херсонес завершено повний розгром ворожої армії в Криму.
Бої за визволення Криму, в яких яскраво виявилися переваги радянської воєнної стратегії над гітлерівською воєнною доктриною, увійшли героїчними сторінками в історію Великої Вітчизняної війни.
Протягом 35 діб тут було розгромлено 12 ворожих дивізій і велику кількість окремих частин. У повітряних боях і на аеродромах з листопада 1943 до 12 травня 1944 року знищено і пошкоджено близько 1000 ворожих літаків, у морі потоплено близько 190 бойових кораблів і різних суден противника. Після визволення Криму радянськими військами ворог був позбавлений важливого стратегічного плацдарму на Чорному морі.
Батьківщина високо оцінила безсмертний подвиг радянських воїнів — представників усіх братніх народів СРСР, багато з них, визволяючи Крим від німецько-фашистських загарбників, героїчно загинули. Тисячі офіцерів, сержантів, солдатів і матросів були нагороджені орденами й медалями. 126 чоловік — воїни близько 30 національностей удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Першими кавалерами орденів Ушакова і Нахімова стали контр-адмірали П. І. Болтунов та С. Г. Горшков, генерали В. В. Єрмаченков та П. О. Моргунов.
Високими урядовими нагородами відзначено також 56 з’єднань і частин Червоної Армії, в т. ч. 41 — орденом Червоного Прапора, 10 — орденом Суворова і 5 — орденом Червоної Зірки. Багатьом частинам присвоєно найменування «Перекопських», «Сиваських», «Сімферопольських», «Севастопольських», «Керченських», «Феодосійських», «Ялтинських».
До славної плеяди міст-героїв нашої країни увійшло два міста області — Севастополь, якому це високе звання присвоєно на відзнаку 20-річчя перемоги радянського народу над гітлерівською Німеччиною, 8 травня 1965 року, та Керч, якій почесне звання місто-герой присвоєно на відзнаку 30-річчя розгрому фашистських військ при визволенні Криму, 14 вересня 1973 року. У цих нагородах — висока оцінка Батьківщиною ратних подвигів радянських воїнів — безпосередніх учасників битв на Кримському півострові, мужніх подвигів усіх трудівників цих міст, які не шкодували сил і самого життя в ім’я перемоги над ворогом.
В усіх визволених містах і селах Криму проходили мітинги, на яких трудящі, схиляючи голови перед світлою пам’яттю воїнів, що віддали своє життя за кримську землю, висловлювали гаряче прагнення якомога швидше ліквідувати наслідки «хазяйнування» німецьких окупантів. Гітлерівці і їх пособники — татарські буржуазні націоналісти завдали Криму колосальних руйнувань, по-варварськи спустошили цей квітучий край. Було знищено 127 населених пунктів, на руїни перетворено Керч, Севастополь та інші міста, зруйновано понад 300 промислових підприємств, у т. ч. металургійний завод ім. Войкова в Керчі, Комиш-Бурунський залізорудний комбінат, Керченську й Феодосійську тютюнові фабрики, 17 570 будівель господарського призначення, 22 917 житлових будинків. Фашисти пограбували і спалили 15 музеїв, 590 клубів, 393 лікарні й амбулаторії, 315 дитячих закладів. Вони вирубали багато чудових парків на Південному березі Криму. За роки окупації було знищено 9597 га садів і виноградників, вивезено до Німеччини понад 127 тис. голів великої рогатої худоби, 86 411 свиней, 898,6 тис. овець та кіз. Загальні матеріальні збитки, завдані господарству Криму, становили понад 20 млрд. карбованців (у цінах 1945 року).
Майже наполовину за роки війни скоротилося населення Криму. Багато його жителів загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни. Понад 85 тис. чоловік були вивезені до Німеччини. 90 тис. розстріляні й закатовані німецько-фашистськими варварами. Особливо лютували гітлерівські кати та їхні поплічники при відступі з території Кримського півострова. Спалюючи вщент цілі населені пункти, вони знищували й мирних жителів. Жахливу розправу фашистські інквізитори вчинили над в’язнями концтабору на хуторі радгоспу «Червоний» восени 1943 року, коли частини Червоної Армії підійшли до Перекопу. У цей час у таборі було знищено до 2 тис. чоловік. Людей групами підводили до ям і розстрілювали у скроню чи потилицю — виникали страхітливі штабелі з людських тіл і тільки верхній шар закатованих був присипаний землею. Щоб замести сліди своїх злодіянь, фашистські кати влаштували спеціальний майданчик площею 240 кв. метрів для спалювання трупів.
Їх обливали смолою й гасом і підпалювали. Міська комісія по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників встановила, що 2 листопада 1943 року з сімферопольського концтабору було вивезено і спалено за містом 1200 чоловік. У Дубках виявлено понад двадцять ям, наповнених трупами. Лише в чотирьох з них знайшли 415 тіл. У знищенні радянських людей брали участь татарські буржуазні націоналісти, які в роки тимчасової німецько-фашистської окупації активно співробітничали з гітлерівцями.
У повоєнний час, у вересні 1970 року, в Дубках знайдено нові, раніше невідомі місця масового знищення радянських людей — ще 98 ям, в яких було виявлено останки понад 3 тис. убитих і закатованих. У червні—липні 1972 року в Сімферополі відбувся відкритий процес над катами з 152-го татарського батальйону СД, який у роки війни перебував на службі у гітлерівських окупантів. Злочинці зазнали справедливої кари.