Леніне, Ленінський район, Кримська область
Леніне — селище міського типу, центр району, розташоване в північній частині Керченського півострова, за 168 км від Сімферополя. У межах селища — залізнична станція Сім Колодязів. Населення — 5,5 тис. чоловік. Виявлені поблизу Леніного поселення доби бронзи, група скіфських курганів, рештки античного поселення ІІІ—І ст. до н. е. свідчать, що люди жили тут з давніх-давен.
Виникнення населеного пункту пов’язане з будівництвом наприкінці XIX ст. залізничної вітки Владиславівка—Керч (вона сполучила Керч з Курсько—Харківсько—Севастопольською залізницею). 1900 року будівництво завершилося, а через рік споруджено станцію, що дістала свою назву від розташованого за 2 км села Сім Колодязів (тепер Іллічеве), заснованого 1878 року колоністами, вихідцями із Швейцарії.
На станції Сім Колодязів до 1905 року проживало близько 20 чоловік, які займалися обслуговуванням залізниці. Землі вони не мали і на кабальних умовах змушені були орендувати її у багатих поміщиків-колоністів Раппів. За кожну орендовану десятину розплачувалися половиною зібраного врожаю. Тисячі пудів пшениці перепродували Раппи заможному власникові торгового флоту Дурунді, який мав неподалік гори Опук свої склади і пристань. Звідси добірну пшеницю вивозили на суднах до Італії. Робітники станції Сім Колодязів вантажили також морський пісок (баласт) для ремонту залізниці.
У роки першої російської революції 1905—1907 рр. ті, хто працював на землях Раппів, самовільно орали поміщицькі землі, захоплювали панську худобу, реманент. У березні 1905 року на станції Сім Колодязів поліція знайшла прокламації з закликом до боротьби проти самодержавства.
1913 року тут проживало 80 чоловік — 37 чоловіків і 43 жінки. Основною причиною повільного зростання населення була нестача питної води. Водночас з будівництвом станції для потреб паровозного господарства поблизу викопали Курпенський ставок і поставили водокачку. Питну ж воду возили в цистернах із станції Ойсул (тепер Астанине), за 12 верст. Інколи за домовленістю з німцями-колоністами її доставляли в бочках з села Сім Колодязів. Часто, особливо в літню спеку, люди страждали від спраги. І невипадково у складеній ними легенді про Сім Колодязів розповідається, що їх власник, багатий німець, заборонив безплатно брати воду. Він був такий жорстокий, що побив і виштовхав за ворота знесиленого від спраги подорожнього. Вмираючи, той вимовив страшне прокляття. Відтоді води в колодязях не стало. Народ розгнівався, багач змушений був утекти, а трудівники добули собі кращу, джерельну воду, яка славиться на всю округу. У цій легенді відбилися сподівання не лише жителів Семи Колодязів, але й більшості сіл маловодного Керченського півострова. Царські власті зовсім не дбали про потреби трудящих, а окремі спроби ентузіастів, як правило, людей бідних, позбавлених коштів, пробурити свердловину і знайти питну воду зазнавали невдачі.
Безпросвітні злидні панували в глинобитних халупах, де мешкали робітники станції. Не було ні лікарні, ні початкової школи. 1904 року відкрилася ветеринарна дільниця, і лише через десять років — земська лікарня на 14 місць, в якій працювали лікар, фельдшер і акушерка. Не багатьом дітям щастило потрапити до початкового народного училища, що містилося в селі Сім Колодязів.
Перша світова війна лягла важким тягарем насамперед на плечі трудового народу. У результаті мобілізації багато родин залишилося без годувальників. Зростала дорожнеча товарів першої потреби, посилювалося незадоволення політикою самодержавства.
Не поліпшилося економічне становище трудящих і після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року. Велику агітаційну роботу на станції в той час вів більшовик С. О. Кацелов, який приїздив сюди з села Петрівського (нині Ленінське). Під його впливом робітники починали усвідомлювати, що нема чого покладати надії на Тимчасовий уряд.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі станції зустріли з радістю. У першій половині січня 1918 року обрано Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. У поміщиків було вилучено землю, худобу, сільськогосподарські знаряддя, вітряк. Бідняки одержали по 5 десятин землі на їдця. Конфіскувавши купецькі вантажі, яких чимало скупчилося в пакгаузах, Рада передала для забезпечення загонів Червоної гвардії зерно, солону рибу, вичинені шкури.
Наприкінці квітня 1918 року станцію окупували кайзерівські війська і перетворили її на перевалочний пункт для вивезення награбованого добра. У листопаді, після відступу німецьких окупантів, Сім Колодязів з допомогою англо-французьких інтервентів захопили білогвардійці. Проти них тут, як і скрізь на півдні України, широко розгорнувся повстанський рух. 14 лютого 1919 року на станції відбулася конференція профспілок селищ Керченського півострова. Представники Катер-леза, Опасної, Глейків, Жуківки, Осовинів, Баксів, Капканів, Булганака та інших населених пунктів одноголосно ухвалили резолюцію: «Протестувати проти призову солдатів для поповнення білої армії і ведення громадянської війни шляхом насильства. Це рішення відстоювати до останньої краплі крові». Частина місцевого населення, у т. ч. залізничники К. І. Безпалов, С. І. Подоляк, М. М. Голованцев, пішли до Петрівського партизанського загону під командуванням С. О. Кацелова, інші перейшли лінію Акмонайського фронту і вступили добровольцями до Червоної Армії.
16 листопада 1920 року 9-а кавалерійська дивізія під командуванням О. Є. Карташова з кавалерійського корпусу М. Д. Каширіна очистила станцію від ворога. 17 листопада на зборах жителів села Сім Колодязів з допомогою червоноармійців утворено сільський ревком у складі 3 чоловік на чолі з В. І. Терновенком. Ревком поширив свій вплив і на станцію, що в роки громадянської війни зазнала великого руйнування. Більшість будинків було спалено, кількість населення зменшилася втроє. 34 жителі в березні 1921 року взялися відбудовувати зруйнований вокзал та пристанційні споруди, ремонтувати залізничні колії. Ревком конфіскував усю землю й реманент у місцевих поміщиків Раппів, які вороже ставилися до Радянської влади й активно допомагали білогвардійцям. Трудящі селяни отримали 1800 десятин землі, парову молотарку, сільськогосподарський реманент, воли. Для боротьби з бандитизмом ревком сформував і озброїв спеціальний загін.
Велику допомогу ревкому подавав відділ Керченського повітового комітету партії по роботі в селі та його завідуючий Д. С. Няшин. Керченська міська партійна організація відрядила сюди 3 комуністів. Вони проводили роз’яснювальну роботу серед населення, мобілізуючи його на боротьбу з голодом та на відбудову зруйнованого господарства. Комуністи рішуче запроваджували революційний порядок на станції, вели збройну боротьбу проти бандитів.
З вересня 1921 року Сім Колодязів підпорядковувалися Кенегезькій сільській Раді, а з 1923 року — Семиколодязенській. Сільрада під керівництвом місцевого партійного осередку боролася проти куркульства, роз’яснювала населенню суть нової економічної політики.
За роки відбудови народного господарства значно збільшився вантажооборот станції Сім Колодязів. Тут діяв зсипний пункт Кримпродкому: в 1924—1925 рр. із станції до Феодосійського порту відправлено близько 200, а в 1925—1926 рр.— майже 500 вагонів експортних вантажів.
Залізниця, зручні дороги на Керч і Феодосію, добре налагоджене сполучення з навколишніми селами сприяли економічному розвиткові станції Сім Колодязів. При станції виросло селище, населення якого наприкінці 1926 року становило 107 чоловік — 43 одноосібні господарства. За родинами залізничників закріпили присадибні ділянки.
Навесні 1921 року в селі Сім Колодязів відкрився об’єднаний червоноармійський клуб ім. В. І. Леніна.
1930 року в селищі при станції Сім Колодязів організовано МТС, яку очолив робітник-металіст, комуніст М. П. Дементєєв. З’явилися перші трактори, плуги, сівалки. 1931 року МТС обслуговувала 43 колгоспи, за якими було закріплено 35 721 га орної землі. Працювали майстерні ремонту тракторів і сільськогосподарських машин. Розгорнулося будівництво майстерень, кузні, нафтобази, приміщення для школи механізаторів. Організаторську роботу здійснювала партійна організація, а згодом — політвідділ, очолений колишнім наймитом П. М. Голубом. З 17 вересня 1933 року при політвідділі виходила багатотиражна газета «Знамя политотдела», що була активним помічником комуністів у боротьбі за створення колгоспів. Комуністи виїжджали в села і на сходках роз’яснювали селянам політику партії, значення колективізації.
У травні 1931 року районний центр перенесено з села Ленінського на станцію Сім Колодязів, де мало вирости агромісто, на спорудження якого планувалося витратити понад 7 млн. крб. Господарське й культурне будівництво набрало широкого розмаху. З’явилися перші 2 вулиці. На околиці райцентру розгорнулося спорудження хлібоприймального пункту, харчокомбінату, бавовнопункту (до Великої Вітчизняної війни майже всі колгоспи Ленінського району вирощували бавовник). Наприкінці першої п’ятирічки при станції Сім Колодязів став до ладу елевато4.
Велику роботу тут провадили райкоми ВКП(б) і ВЛКСМ, райвиконком, Семиколодязенська сільська Рада. Оскільки значно зросли ряди партійної і комсомольської організацій районного центру, створено партійні осередки при райвиконкомі, райкомі партії, на елеваторі, харчокомбінаті, в кооперації. У грудні 1931 року в комсомольському осередку райцентру, ядро якого становили комсомольці МТС, налічувалося 29 членів ВЛКСМ.
Комуністи самовіддано втілювали в життя політику Комуністичної партії на селі. Боротьба за створення сільгоспартілей набирала часом гострого характеру. В артілі «Заповіт Ілліча» (село Сім Колодязів) куркулі отруїли всю робочу худобу. Вони виводили з ладу трактори, сільськогосподарський реманент, розкрадали посівний матеріал. 1931 року за межі району виселено 50 сімей куркулів і колишніх поміщиків. До кінця року колгоспи району виробили продуктів рільництва майже втричі більше, ніж попереднього року.
Трудівники Ленінського району надсилали робітникам Керчі й Феодосії хліб, м’ясо, рибу, жири. У свою чергу, робітники Керченського металургійного заводу ім. Войкова допомогли збудувати й забезпечили устаткуванням електростанцію потужністю 30 квт, що стала до ладу до Жовтневих свят 1934 року. Лампочки Ілліча засяяли в селах району.
Багато зробив для підвищення врожайності сільськогосподарських культур і збільшення їх виробництва колектив Семиколодязенської МТС. Якщо 1935 року врожайність озимої пшениці в колгоспах, які вона обслуговувала, становила 6,6 цнт з га, озимого ячменю — 5,3 цнт, вівса — 4,5 цнт, бавовнику — 3 цнт, то в 1937 році відповідно 13,5, 9,3, 11, 5,6. Підвищення врожайності, зниження розміру натуроплати МТС за її послуги колгоспам, а також допомога держави сільському госпоцарству новою технікою, добривами дозволили збільшити продаж зерна і бавовнику, підвищити оплату праці колгоспників.
У довоєнні роки в МТС широко розгорнувся стахановський рух. Високих виробничих показників добилися 1936 року трактористи Семиколодязенської МТС А. Ф. Белоусов, Г. І. Погорєлов, Г. Г. Шентябін. Замість запланованих 530 га м’якої оранки кожний з них виробив на 15-сильному тракторі в півтора рази більше. Комбайнер М. П. Кондратько зібрав комбайном «Комунар» 701 га зернових (за нормою 180 га). 1940 року 55 трактористів і 32 комбайнери перевиконали норми.
На початку 1941 року в Семиколодязенській МТС, яка обслуговувала 18 колгоспів, налічувалося 70 тракторів різних марок, 30 комбайнів, 6 вантажних машин і одна легкова. Тут працювали 7 агрономів, 6 інженерів і механіків, понад 170 механізаторів. Партійна організація при МТС об’єднувала 30 комуністів і була най-численнішою в райцентрі. 1940 року колгоспи зони Семиколодязенської МТС уперше виростили 100-пудовий урожай зернових на всій площі. Виробіток на 15-сильний трактор становив у середньому 642 га м’якої оранки (за планом — 587 гектарів).
Розвивалася місцева промисловість: 1940 року тут діяли промкомбінат, завод безалкогольних напоїв, молокоцех, пекарня. Райспоживспілка спорудила 2 крамниці, їдальню, складські приміщення.
Для поліпшення постачання жителів водою 1937 року поблизу Юзмацької западини (за 18 км від станції) розгорнулося будівництво великого водосховища. Будову було оголошено обласною комсомольською.
За роки Радянської влади змінився населений пункт. Нового вигляду надали йому гарні двоповерхові споруди райкому партії і будинку Рад (там же розміщувалися будинок культури і бібліотека), лікарні, аптеки, середньої школи, білокам’яні приміщення пошти, магазинів, житлові квартали. На вулицях з’явилися зелені насадження.
Кількість населення станції Сім Колодязів 1939 року досягла 1683 чоловік. Підвищився матеріальний рівень життя трудящих. У колгоспах хлібороби одержували на трудодень по 3 крб. і 3 кг хліба.
Якщо наприкінці XIX ст. на території колишньої Петрівської волості на одного лікаря припадало 18 тис. чоловік, то 1940 року лише в районній лікарні на 30 ліжок та в амбулаторії працювало 5 лікарів і понад 20 спеціалістів із середньою медичною освітою.
Того ж року у середній школі райцентру 21 учитель навчав 624 учні. Неписьменність було повністю ліквідовано. При клубі МТС працювали кінопересувка, масова бібліотека. Районна бібліотека мала понад 12 тис. книг і журналів. Діяли пошта, радіовузол. З березня 1933 року виходила районна газета «Ленинский колхозник».
У всьому, чого досягли трудівники населеного пункту, велика заслуга комуністів, На початок січня 1941 року в райцентрі працювали 102 члени ВКП(б) і 36 кандидатів у члени ВКП(б), об’єднаних в 11 первинних організаціях. Налічувалося понад 230 комсомольців, які перебували на обліку в 11 комсомольських організаціях.
Коли гітлерівські загарбники віроломно напали на Країну Рад, до лав Червоної Армії пішло близько 200 жителів селища. Ті, хто залишилися, подавали всебічну допомогу фронту. Район достроково виконав річний план поставок хліба, м’яса, молока, яєць, шерсті і здав державі понад план тисячі центнерів сільськогосподарської продукції.
З наближенням фронту до Криму в райцентрі було сформовано винищувальний батальйон. До нього ввійшло 200 чоловік, серед них близько 50 жінок. Перший бій батальйону з фашистами відбувся 1 листопада 1941 року на підступах до населеного пункту. 2 листопада фашисти захопили станцію Сім Колодязів. Вони розстріляли поранених червоноармійців, а також багатьох мирних жителів, які не встигли евакуюватися.
У грудні 1941 — січні 1942 рр. під час здійснення Керченсько-Феодосійської операції воїни Червоної Армії визволили Керченський півострів від німецько-фашистських загарбників. 31 грудня війська 44-ї армії Закавказького фронту вступили на станцію Сім Колодязів. Обком ВКП(б) створив тут оргбюро райкому. У березні, незважаючи на близькість фронту, в районі розгорнулися сільськогосподарські роботи, підготовка кадрів механізаторів. На засіданні оргбюро райкому партії в Семи Колодязях 22 березня 1942 року було вирішено створити первинні партійні організації при залізничній станції, Ленінській і Войковській МТС, накреслено заходи щодо проведення весняних польових робіт, ремонту доріг. За забезпечення руху транспорту в складній бойовій обстановці начальника станції П. В. Дмитренка нагороджено орденом Леніна.
Але в травні 1942 року радянські війська змушені були відступити. 9 травня гітлерівці знову зайняли станцію Сім Колодязів і влаштували тут катівню польової жандармерії. Поліцаї знищували поранених радянських воїнів, патріотів. Степ навколо станції вкритий братськими могилами, де поховані тисячі радянських людей.
Мужню боротьбу проти гітлерівських варварів з серпня 1943 року вела підпільна патріотична група, яку очолив колишній шофер «Рибтресту» К. І. Богданов. До її складу входили О. В. Безпалов, О. П. Павленко, Є. Г. Іванов, Г. О. Перемещенко, В. І. Сивальнєв та інші жителі райцентру, які діяли в тісному зв’язку з підпільниками села Червоного Кута. Обома групами керував член партії, колишній червоний командир часів громадянської війни Г. А. Астанин, залишений для підпільної роботи Ленінським райкомом партії. Згодом, виданий одним із добровольців татарського батальйону він був закатований у гестапо. Іменем патріота названо станцію Астанине (колись Ойсул).
25 вересня 1943 року члени підпільної групи висадили в повітря цистерни з пальним на території Семиколодязенської МТС, 6 жовтня на перегоні між станціями Сім Колодязів — Владиславівка пустили під укіс ешелон з боєприпасами. Фашисти схопили чергового по станції Є. Г. Іванова і після допиту розстріляли. Після цього патріоти за наказом командування таємно перебралися в ліс і влилися до одного з партизанських з’єднань. О. В. Безпалов став командиром диверсійної групи п’ятого загону. Л. П. Шведченко була розвідницею і загинула в бою наприкінці 1943 року. У Старому Криму їй поставлено пам’ятник, а в рідному селі Семенівці її іменем названо школу. Г. О. Перемещенко, влаштувавшись під час гітлерівської окупації писарем в управу, добувала для підпільників чисті бланки перепусток, попереджала радянських людей про небезпеку, особливо коли фашисти готували відправку молоді до Німеччини, рятувала поранених радянських льотчиків. Дані про ворожі ешелони, що рухалися через станцію, вона з допомогою розвідника О. П. Павленка, у якого була рація, передавала на Велику землю чи командуванню Східного з’єднання партизанів Криму. У березні 1944 року фашисти вистежили відважних патріотів. О. П. Павленко загинув під час перестрілки, а Г. О. Перемещенко — вороги схопили і після жорстоких катувань 14 березня 1944 року розстріляли. На одній з центральних вулиць селища сміливій підпільниці споруджено пам’ятник, її іменем названо вулицю в райцентрі. У жорстоких боях з ворогом полягли: О. Г. Лубенцов, К. І. Богданов та багато інших патріотів Семиколодязенської групи.
12 квітня 1944 року рухомі групи 3-го гірськострілецького, 11-го гвардійського і 16-го стрілецького корпусів Окремої Приморської армії визволили станцію Сім Колодязів. У боях за райцентр відзначилися місцеві жителі танкіст І. В. Варенко, зв’язківець П. К. Валєєв, артилерист І. А. Морозов, комсорг батальйону П. Я. Чумак, який під час штурму позицій ворожого угруповання ніс прапор полку і, хоча був тяжко поранений, не залишив поля бою. За цей подвиг П. Я. Чумака нагороджено орденом Червоного Прапора.
Багато жителів райцентру в роки війни загинули. Трудящі свято шанують пам’ять про тих, хто віддав своє життя в боротьбі з фашизмом. На 5 братських могилах встановлено пам’ятники полеглим на фронтах Великої Вітчизняної війни, воїнам-односельцям, воїнам-визволителям, а також закатованим фашистами в’язням концтаборів.
Гітлерівці завдали станції Сім Колодязів великих збитків: знищили всі житлові. виробничі та культурно-побутові споруди, пограбували Семиколодязенську МТС, районний центр і залізничну станцію зруйнували настільки, що районні організації й установи довелося тимчасово перенести в село Ленінське. У перші дні після визволення відновила свою діяльність сільська Рада. Під її керівництвом жінки, старики й підлітки, незважаючи на труднощі, із запалом взялися за відбудову зруйнованого війною господарства. Робітники Семиколодязенської МТС Д. І. Шаповалов, Г. В. Хандишко, П. І. Жила та інші відремонтували кілька тракторів, сівалок, плугів і виїхали в поле.
Уже наприкінці 1944 року діяли райхарчокомбінат, цех переробки молока, промкомбінат, кравецька та шевська майстерні, кілька магазинів і чайна відбудовувалися і зводилися нові житлові будинки.
Велику допомогу трудящим станції Сім Колодязів та району подала Радянська держава, а також братні республіки. Трудящі Челябінська, Свердловська, Алтайського краю, Казахстану надсилали трактори, комбайни. У 1945—1946 рр. із Челябінська прибули 12 тракторів, із Міаса — 7 автомобілів. Відбудовні роботи очолювала районна партійна організація, яка налічувала в 1945 році 29 членів ВКП(б). Обком партії направив на роботу в село 10 комуністів-фахівців. У дуже важкий післявоєнний час радянські люди ще тісніше згуртувалися навколо Комуністичної партії і Радянського уряду. Про це свідчать і вибори до Верховної Ради СРСР 1946 року. Всі 675 виборців одностайно проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Наприкінці 1946 року районні організації із села Ленінського знову було переведено до відродженого селища при станції Сім Колодязів. Створені первинні партійні організації при райземвідділі, райспоживспілці, пункті «Заготзерно». Всього на кінець 1946 року в районному центрі налічувалося 89 комуністів, об’єднаних у 9 первинних організацій. Їм допомагали 62 члени ВЛКСМ.
На 1950 рік піднято з руїн приміщення МТС, харчокомбінат, промкомбінат, молокозавод, пекарню, середню школу та інші об’єкти. У майстернях Семиколодязенської МТС відремонтовано 70 тракторів, 32 комбайни, сотні плугів, сівалок, культиваторів. Підвищувалася продуктивність праці. За високі показники, досягнуті в 1950 і 1951 рр.; передові механізатори МТС були відзначені урядовими нагородами. Комбайнер І. С. Сахновський, який зібрав за сезон колоскові з 600 га і намолотив 1200 тонн зерна (майже утричі більше плану), нагороджений орденом Леніна, а комбайнери І. І. Бочаров, О. А Жванко, 1. О. Чернявський, які намолотили за сезон по 1000 тонн зерна, орденом Трудового Червоного Прапора.
На базі РТС, створеній після ліквідації Семиколодязенської МТС, засновано Ленінське районне об’єднання «Сільгосптехніки». Тут збудовано цехи ремонту тракторів і механізмів для тваринницьких ферм колгоспів і радгоспів, організовано тракторні загони і транспортні колони. На 1 січня 1973 року в цьому колективі трудилося 342 чоловіка, у т. ч. 15 інженерів. У 1972 році механізатори виконали великий обсяг робіт. У колгоспах і радгоспах проведено плантаж на площі понад З тис. га, на площі 5300 га зроблено гіпсування солонців, вивезено на поля понад 100 тис. тонн органічних добрив, відремонтовано в майстернях 220 тракторів, 113 доїльних установок, 106 транспортерів тощо. Керуючий Ленінським райоб’єднанням «Сільгосптехніки» П. Я. Чумак нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Тільки в ювілейний рік 50-річчя утворення СРСР районне об’єднання« Сільгосптехніки» одержало з РРФСР, БРСР, прибалтійських та інших республік нашої Батьківщини трактори, автомашини, комбайни, доїльні установки, сівалки, плуги та інші машини на суму понад 20 млн. крб. Усю цю потужну сучасну техніку було направлено в колгоспи і радгоспи району. Для збереження посівів у колгоспах району багато робить колектив лісозахисної станції (1962 року перетворено в лісгоспзаг), яка спершу (1950 рік) базувалася в селі Азовському, за 26 км від залізничної станції Сім Колодязів. Через кілька років її центральну садибу перенесено до районного центру. Механізатори станції, маючи в розпорядженні сучасну сільськогосподарську техніку, лісопосадочні машини, проводили плантаж на солонцях та інших непридатних землях, в опаленому сонцем безводному степу вирощували саджанці сосни, акації, клену, гледичії, береста й висаджували їх на великих масивах. Площа цього лісу навколо райцентру становить 200 га, а всього в районі тепер понад 6 тис. га лісів.
Рік у рік розширюється створена 1962 року міжколгоспна будівельна організація. У 1957 році в селищі пущено молокозавод, харчокомбінат, побуткомбінат, хлібозавод, винозавод. Тут же розміщений морозильний поїзд Мисівського рибозаводу. За роки восьмої п’ятирічки промислові підприємства збільшили випуск продукції майже вдвічі.
Значно зріс за роки післявоєнних п’ятирічок вантажооборот і перевезення пасажирів на станції Сім Колодязів. 1971 року перевезено 52 тис. пасажирів, доставлено близько 146 тис. тонн вантажів.
Великими досягненнями у виробничому і культурному житті відзначили трудящі 50-річчя утворення СРСР. У районному об’єднанні «Сільгосптехніки» споруджено великий цех ремонту транспортерів і обладнання для тваринницьких ферм, автогараж, склад для зберігання мінеральних добрив, прокладено залізничну вітку для доставки до складських приміщень сільськогосподарської техніки, будівельних матеріалів, добрив, отрутохімікатів. Зведено двоповерхове адміністративне приміщення «Міжколгоспбуду», 3 двоповерхові житлові будинки на 16 квартир кожний, їдальню, новий корпус лікарні на 220 ліжок. Молокозавод переробив за 1972 рік 21 тис. тонн молока, харчокомбінат — 2,5 тис. тонн насіння соняшнику. У райцентрі на початок 1971 року трудилося 128 ударників комуністичної праці. Орденами й медалями Радянського Союзу нагороджено 18, а ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» — 221 чоловіка.
За роки Радянської влади значно зріс добробут населення. 1971 року середня заробітна плата робітника селища становила 130 крб.. а робітника високої кваліфікації — понад 200 крб. на місяць. На 1 липня 1973 року у 89 трудящих були легкові автомашини, у 298 — мотоцикли, майже всі сім’ї придбали холодильники і телевізори. 4800 вкладників мали в ощадній касі заощаджень на суму 3345 тис. карбованців.
1957 року райцентр Сім Колодязів перетворено на селище міського типу і перейменовано в Леніне. Залізнична станція зберегла стару назву — Сім Колодязів. У Леніному — 29 упорядкованих вулиць, багато з них заасфальтовані. Селище потопає в зелені садів, парків, алей. Великим ентузіастом створення зеленого кільця навколо населеного пункту був перший секретар райкому партії кавалер ордена Трудового Червоного Прапора М. І. Парельський, який багато зробив для дальшого розвитку та упорядкування районного центру. Працюючи тут з кінця 20-х років, він заслужив велику повагу жителів району. У Леніному багато дво- і триповерхових споруд, усі комунальні будинки газифіковано. Якщо 1934 року на станції працювала електростанція потужністю 30 квт, то в 1973 році селище одержало від державної мережі близько 7 млн. квт.-год. електроенергії. Багато років сюди доставляли воду в цистернах із станцій Астанине і Владиславівка. У післявоєнні роки трудящі райцентру взяли найактивнішу участь у завершенні будівництва Ленінського (колишнього Юзмацького) водосховища і прокладанні водопроводу. 1952 року з насосної станції водосховища, яке заповнили паводкові води, прокладено до Леніного 18 км і до сусідніх сіл 12 км водопровідних ліній.
На околиці Леніного виросла потужна база будівництва й експлуатації Північно-Кримського каналу, а навколо неї — новий житловий масив з гуртожитками, їдальнею, сучасною автозаправною станцією. Тут працюють люди різних національностей — росіяни, українці, білоруси, молдавани, поляки, євреї, чуваші. Завдяки їх самовідданій праці і великій допомозі Радянської держави в Леніне на рік раніше наміченого строку, в липні 1972 року, прийшла по Північно-Кримському каналу дніпровська вода. На березі каналу, біля самого зеленого кільця районного центру, обладнано пляж.
Є в Леніному двоповерховий готель, комбінат побутового обслуговування, ресторан, 2 їдальні та інші господарські й культурно-побутові підприємства. Споруджено залізничний, аеро- і автовокзали. Райцентр сполучений асфальтованим шосе з Керчю, Феодосією, Сімферополем.
До 100-річчя від дня народження В. 1. Леніна збудовано двоповерховий універмаг, побуткомбінат, відкрито музичну школу, спортзал, будинок піонерів, а через рік — двоповерхові приміщення банку, спеціалізовані магазини «Кулінарія», «Дари природи», «Кондитерські вироби», «Молоко», 1972 року стала до ладу машинолічильна станція, 4 магазини (промтоварний, продовольчий, 2 овочеві), їдальня.
Добре налагоджено справу охорони здоров’я. У лікарні на 265 ліжок і поліклініці — 37 лікарів та понад 100 медичних працівників середньої кваліфікації. Останнім часом збудовано новий корпус лікарні і центральну аптеку. Є три дитячі комбінати на 440 місць.
У середній школі ім. О. М. Горького близько 100 учителів навчають більше 1000 дітей. Музичну школу відвідує понад 200 дітей.
Працює будинок культури, при якому 1968 року відкрито історико-революційний музей, кінотеатр на 400 місць, літній кіномайданчик на 600 місць. При будинку культури організовано гуртки — танцювальний, хоровий, вокальний, драматичний, спортивний. У них 120 учасників художньої самодіяльності. У 2 бібліотеках, послугами яких користуються 3500 читачів — 60 тис. книг. 1959 року на центральній площі селища встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Своїми успіхами в галузі економіки й культури трудящі районного центру значною мірою завдячують партійній організації. На 1 липня 1973 року 27 партійних і 21 комсомольська організації об’єднували 523 комуністів і 584 комсомольців. До складу Ленінської селищної Ради 1973 року обраний 71 депутат, у т. ч. 31 комуніст і 17 комсомольців. Серед депутатів — 33 жінки. Бюджет Ради на 1973 рік становив 337,2 тис. крб., з них на житлово-комунальне господарство і благоустрій витрачено 101 тис., на народну освіту і дошкільні дитячі заклади — 227 тис. крб. Завдяки активній діяльності депутатів Ради в селищі прокладено 18 км тротуарів, на 20 вулицях встановлено лампи денного світла, збудовано 3 овочеві магазини, впорядковано парк.
Великі перспективи постають перед трудящими Леніного у дев’ятій п’ятирічці. На благоустрій селища держава асигнувала 1,5 млн. крб.. Споруджуються багатоквартирні житлові будинки, 2 великі дитячі комбінати, нова триповерхова середня школа, професіональне технічне училище, яке готуватиме механізаторські кадри. На привокзальній площі виросте із скла і бетону новий автовокзал, а на місці колишнього стадіону — клуб ДТСААФ, цілий комплекс спортивних споруд, новий готель.
Розроблено перспективний план розвитку курортної зони на березі Азовського моря, до якої входить і селище Леніне. На піщаних берегах серед лісу передбачено збудувати триповерхові котеджі. Цілющі грязі Сиваша використовуватимуться для лікування.
Трудящі селища, названого ім’ям великого Леніна, успішно втілюють в життя рішення XXIV з’їзду КПРС.
Л. І. ВОЛОШИНОВ, М. Ф. ВОЛЬФСОН