Войкове, Ленінський район, Кримська область
Войкове — село, центр сільської Ради, розташоване за 60 км від районного центру та 4 км від залізничної станції Керч-ІІ. Населення —3075 чоловік. Сільській Раді також підпорядковано населені пункти Бондаренкове, Єгорове, Курортне, Нове.
Місцевість, де стоїть Войкове, була заселена здавна. Ще у V ст. до н. е. греки заснували тут місто-колонію Мірмекій. Античне поселення та поховання виявлено біля селища Бондаренкового.
Вперше село згадується в описі фортеці Керч, що належить до 1771 року. Тоді в ньому налічувалося десять дворів. Село розміщувалося вздовж невеликої річки Катерлез. До російсько-турецької війни 1768—1774 рр. тут жили татари, які займалися землеробством, скотарством, вирощуванням баштанних культур, рибальством та візникуванням. Податків вони нікому не сплачували, але відбували повинність на користь султана, обслуговували фортецю і турецький військовий флот. Перед приходом російських військ усі жителі села емігрували до Туреччини.
1775 року в спустілому селі було поселено албанських греків, що служили в російському ополченні. Але після приєднання Криму до Росії греки переселилися на південний берег Криму. Вживаючи заходів до заселення півострова, царський уряд направляв сюди російських переселенців. 1778 року в фортецях Керч та Єні-кале було поселено відставних солдатів. У результаті утворилися солдатська слобідка та слобідка Катерлез (Кадрілез).
Оскільки всі землі навколо селища належали поміщикам та Керч-Єнікальському градоначальству, мешканці Катерлеза змушені були орендувати їх. Обробляли землю сохою, дерев’яними боронами. Керченський півострів часто зазнавав стихійних лих — посух, нашестя сарани, внаслідок чого гинули посіви цілих волостей.
Навесні 1855 року, під час Кримської війни, місто Керч та населені пункти, що прилягали до нього, в т. ч, і Катерлез, зайняв загін англійських та турецьких військ, який дуже спустошив весь цей район. У 1864 році в Катерлезі, що іменувався слобідкою міського відомства, налічувалося 98 дворів з 438 жителями. Селяни Катерлеза не мали надільної землі. У 1885 році 91 господарство орендувало 1596 десятин, з них 1032 десятини за гроші і 564 десятини з частки продукту (за четверту частину врожаю). Займалися вони переважно садівництвом, частково рільництвом. З 177 господарств 86 не мали посівів, у той же час 5 куркульських господарств, у кожному з яких було по 12 голів робочої худоби, засівали від 40 до 60 і більше десятин. Групу найбіднішого селянства становили 39 господарств, що не мали худоби, у 71 господарстві не було робочої худоби. У цей же час у селищі налічувалося 48 куркульських родин, що мали по 4 і більше голів робочої худоби, 17 господарств, які засівали від 10 до 25 десятин землі, мали великі отари овець та по 10 голів великої рогатої худоби. Серед цих господарств 5 мали найманих робітників.
Тримати селян у темряві та покорі властям допомагало духівництво. У 1858 році в Катерлезі відкрито Георгіївський чоловічий монастир, перетворений 1900 року на жіночий під назвою Катерлезька пустинь. Монастирю належало 200 десятин землі.
На початок 1900 року в селищі проживало 1674 чоловіка, в т. ч. 840 чоловіків та 834 жінки4. Сполучення у 1898 році Керчі з Курсько-Харківсько-Севастопольською залізницею поліпшило умови збуту сільськогосподарських продуктів. Частина чоловічого населення Катерлеза (160 чоловік) ходила на заробітки до Керчі, на будівництво залізниці, на соляні промисли. Крім того, багато місцевих жителів працювало поблизу села на видобутку піску й глини.
Близькість Катерлеза до Керчі, одного з найбільших у Криму промислових центрів, сприяла не лише розвиткові економіки села, але й зростанню революційних настроїв селян. Керченські соціал-демократи проводили роз’яснювальну роботу серед населення навколишніх сіл. 19 лютого 1903 року вони розповсюдили листівку «Звільнення селян», надруковану нелегально робітниками керченської друкарні. Вказуючи на злиденне становище селянства, як наслідок царсько-поміщицького свавілля, листівка закликала до боротьби проти самодержавства, до захоплення поміщицьких і монастирських земель.
Коли почалася перша російська буржуазно-демократична революція 1905— 1907 рр., соціал-демократична організація Керчі посилила роботу серед сезонних робітників і селян навколишніх населених пунктів. У Катерлезі та деяких інших селах було створено соціал-демократичні гуртки. Разом з робітниками міста селяни брали участь у мітингах і демонстраціях.
У травні 1905 року сезонні робітники і наймити Катерлеза оголосили страйк. Його учасниками було понад 200 чоловік, що вимагали встановити для сільськогосподарських робітників 12-годинний робочий день (з 5 ранку до 7 вечора) з двогодинною перервою на обід та відпочинок, а для жінок і підлітків — з чотиригодинною. та мінімальну поденну оплату не нижче 2 крб. Через місяць катерлезці з’явилися до Тарханів — маєтку князя Трубецького — і примусили робітників припинити роботу. Вони запропонували також жінкам-городницям висунути вимогу про збільшення поденної оплати в два рази. Приклад катерлезців наслідували жителі села Булганака (тепер Бондаренкове). Все це вкрай стривожило місцеві власті. Для придушення заворушень до Катерлеза було направлено роту солдатів Віденського полку. Активних учасників виступів кинули до в’язниці.
Злидні, висока орендна плата за землю, жорстока експлуатація з боку поміщиків та куркулів — таким було життя катерлезьких селян. Фактично вони були позбавлені медичної допомоги, обслуговував населення села лише один фельдшер.
Тільки у 1875 році Керч-Єнікальське градоначальство відкрило в Катерлезі початковий навчальний заклад — народне училище. Тут працював один учитель, була одна класна кімната, в якій навчалися 50 дітей віком від 7 до 13 років. У 1885 році з 1042 жителів села лише 151 був письменним, у т. ч. 4 жінки та 7 дівчаток. Незважаючи на це, Керч-Єнікальська міська управа систематично відмовляла в наданні грошової допомоги сільській школі. 1908 року Таврійське губернське правління відкрило в Катерлезі т. зв. громадські сільськогосподарські курси. Проіснувавши один рік, вони закрилися «через відсутність коштів».
Становище населення ще більше погіршало з початком першої світової війни. Селянські господарства занепадали. З Катерлеза на війну пішло близько ста чоловіків. їхні родини дуже бідували. Два роки підряд був недорід; загинуло багато худоби, майже всі солдатки залишилися без коней. Весною часто доводилося самим впрягатися у плуга й борону.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року багато селян почали захоплювати худобу й реманент у маєтку князя Трубецького та в інших поміщиків. З радістю зустріли катерлезці звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. До села повернулися учасники війни, що лишилися живими, багато з них — із зброєю. Радянську владу в Катерлезі встановлено, як і в Керчі, 6 січня 1918 року. Головою Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів обрали колишнього солдата Г. В. Лихачова (загинув під час Великої Вітчизняної війни). Рада конфіскувала поміщицькі землі, тягло, сільськогосподарські машини та реманент і розподілила їх між наймитами та незаможними селянами. Почалася підготовка до весняних польових робіт.
Проте наприкінці квітня 1918 року Катерлез захопили кайзерівські війська. Земля, худоба та інше майно, конфісковані у багатіїв, були знову повернуті колишнім власникам. Німецькі окупанти відібрали у селян рештки зерна, птицю, коней.
Не встигли у листопаді 1918 року відступити німецькі війська, як з Кубанського берега на Керченський півострів переправилися білогвардійські загони т. зв. Добровольчої армії Денікіна. Репресії, арешти, грабунки тривали.
Багато мешканців Катерлеза пішли до Аджимушкайського партизанського загону, організованого наприкінці березня 1919 року, і зі зброєю в руках захищали Радянську владу. Ті з них, які залишилися в селі, надавали партизанам велику допомогу. Після запеклих боїв Старокарантинський партизанський загін, що залишився без продовольства і води, через Катерлез пішов на з’єднання з аджимушкайськими партизанами. Зв’язковим між загонами деякий час був Г. В. Лихачов, який виконував найнебезпечніші доручення, виявляючи витримку і мужність. Він організував постачання партизанам продовольства, води, медикаментів. Усе це вночі переправляли з села до каменоломень. Хліб для партизанів випікали в хаті В. Г. Петренко, допомагала їй У. М. Стрілець (також місцеві жителі).
Партизани влаштовували засідки, знищували денікінців. Вони вели боротьбу з березня 1919 року до першої половини листопада 1920 року, коли Червона Армія остаточно очистила Крим від білогвардійців та іноземних інтервентів. 16 листопада в село увійшли перші ескадрони 3-го кавалерійського корпусу під командуванням М. Д. Каширіна.
Було створено революційний комітет, який розгорнув боротьбу за зміцнення Радянської влади. У січні 1921 року, з поділом повітів на райони, село ввійшло до Керченського району, підпорядкованого згодом Керченському округу. В цей час у Катерлезі жило понад 800 чоловік. У травні 1921 року створено партійний осередок, секретарем якого обрали І. К. Перевозчикова. Хоч осередок був нечисленним (2 члени партії та один кандидат), але користувався він великим авторитетом. Як правило, відкриті партійні збори відвідувало багато безпартійних селян. Комуністи роз’яснювали трудівникам села політику партії і Радянської влади, вирішували питання, пов’язані з відбудовою у найкоротші строки зруйнованого господарства. Разом з членами ревкому комуністи піклувалися про постачання насіння та тягла родинам загиблих червоноармійців і бідняків, про відбудову млина, ремонт парових молотарок.
У червні 1921 року відбулися вибори до сільської Ради. Її депутати і комуністи роз’яснювали селянам рішення X з’їзду РКП(б), допомагали втілювати їх у життя. Завдяки енергійній діяльності партосередку і голови сільради комуніста Г. В. Лихачова вдалося заготувати у 1921 році, незважаючи на труднощі, 2700 пудів хліба та 400 пудів м’яса. Посівні площі у селі збільшилися з 1355 десятин у 1920 році до 1608 десятин у 1921 році. У жовтні 1921 року організовано з бідняків і середняків комітет взаємодопомоги у складі 7 чоловік. Оскільки в районі Катер-леза були орендований комітетом паровий млин та 6 дрібних вітряків, він брав за помел певну частину борошна і віддавав його голодуючим. Великий газогенераторний млин перебував у віданні Катерлезького кредитного кооперативного товариства.
На кінець відбудовного періоду в Катерлезі налічувалося 417 дворів, в яких мешкало 2067 чоловік, у т. ч. 2006 українців, 42 росіянина, 12 вірмен і 7 представників інших національностей. Працювали семирічна школа, бібліотека і клуб. З допомогою культшефської комісії спілки комунальних працівників і партійного осередку комунгоспу міста Керчі в Катерлезі у 1922 році відкрито хату-читальню, куди регулярно надходила література та газети. Першим завідуючим хатою-читальнею став Й. В. Самуйлов — червоноармієць, учасник громадянської війни, який багато зробив для ліквідації неписьменності і підвищення культурного рівня селян (комуніст з 1922 року Й. В. Самуйлов жив у Войковому, був почесним громадянином села і Ленінського району, персональним пенсіонером, помер у 1971 році).
У 1925 році партосередок Катерлеза налічував 4 члени та 6 кандидатів у члени партії. Того ж року тут утворився комсомольський осередок. Завдяки великій роз’яснювальній роботі комуністів і комсомольців наприкінці 1926 року в селі створено колгосп ім. Войкова, яким керував комуніст П. А. Гуманенко. В цей час тут діяла споживча кооперація.
В умовах гострої боротьби з куркульством відбувалася колективізація. 1929 року колгосп об’єднував 28 господарств бідняків і середняків. Для надання допомоги місцевому партосередку і зміцнення колективного господарства Керченська міська партійна організація (в 1930 році у зв’язку з новим районуванням Катерлез був підпорядкований Керченській міській Раді) направила до Катерлеза комуніста П. Г. Пешкова, Його було обрано головою сільгоспартілі, що стала називатися ім. Войкова № 1. На середину 1930 року до колгоспу вступило 299 господарств (1176 чоловік, у т. ч. 696 працездатних). Вони обробляли 1809 га землі. Куркулі робили все, щоб підірвати, розвалити молоде колективне господарство. Напередодні посівної кампанії в лютому 1930 року вони отруїли 80 коней. Вороги намагалися розправитися з сільськими активістами, з членами колгоспу. Вони стріляли у депутата сільради У. М. Стрілець. Голова сільради Г. В. Лихачов був тяжко поранений куркульською кулею. В селі Булганаку, підпорядкованому Катерлезькій сільраді, 27 листопада 1930 року було вбито активіста колгоспу «Веселий плугатар» І. Шелкунова. Обурені антирадянськими діями класового ворога, селяни Катерлеза писали в резолюції, ухваленій на загальних зборах: «Ми вимагаємо від органів диктатури пролетаріату розстріляти вбивць активіста-колгоспника Шелкунова. Ми ще тісніше згуртуємося в єдину трудову колгоспну сім’ю, дамо на місце одного колгоспника Шелкунова, що вийшов з лав, десятки нових, колективізуємо до весняної посівної кампанії нашу сільраду на 100 процентів і ліквідуємо на цій основі куркульство як клас». Усі 12 куркульських родин було розкуркулено і вислано з села.
З кожним роком міцнішав колгосп. Розширювалися посівні площі, зростало стадо громадської худоби, зводилися господарські будівлі. Завдяки допомозі держави технікою колгосп протягом короткого часу зміг підняти культуру землеробства і майже в півтора рази підвищити урожайність зернових культур.
У липні 1931 року червона валка з хлібом прибула до будинку Керченської міськради, де відбувся мітинг, присвячений виконанню державного плану заготівлі хліба. Колгоспники Катерлеза привезли для здачі державі 400 цнт пшениці нового врожаю. 1937 року в колгоспі ім. Войкова № 1 середня врожайність пшениці становила 13,5 цнт з га, ячменю — 9,3 цнт, вівса — 11 цнт, було 297 голів великої рогатої худоби, 1983 вівці, 316 свиней. Працював паровий млин. Зросли прибутки колгоспників. На трудодень у 1937 році було видано по 4 кг зерна та по 1,5 карбованця.
1941 року в селі, яке з 1935 року входило до Маяк-Салинського району, налічувався 471 двір. Тут жило понад 2,5 тис. чоловік. За роки Радянської влади змінився зовнішній вигляд населеного пункту. Замість підсліпуватих саманних хаток з’явилися світлі кам’яні будинки, вкриті черепицею.
1939 року в Катерлезі збудували медичний пункт. Було ліквідовано неписьменність, семирічну школу перетворено на середню, в якій навчалося 610 дітей і працювало 20 вчителів. Споруджено клуб на 400 місць, при ньому відкрилася бібліотека, що налічувала понад 3 тис. книжок.
Але мирну працю радянських людей перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини на Країну Рад. Близько 300 чоловіків, здатних носити зброю, пішли на фронт, а жінки та старики поспішали зібрати врожай (у колгоспі ім. Войкова № 1 у 1941 році на окремих ланах зібрали по 20—25 цнт зерна з га). 16 липня 1941 року з Катерлеза вирушила червона валка з зерном. Колгоспники в ці дні відрахували до фонду оборони 54 тис. крб. Багато жінок і дівчат добровільно вступали до санітарних дружин. Восени 1941 року фронт наблизився до Керчі. Жителі села рили окопи і траншеї, випікали хліб для військових частин, доглядали поранених. З комуністів, комсомольців та молоді, не призваних до армії, ще влітку 1941 року сформували винищувальний батальйон. Коли частини Червоної Армії відступали за Керченську протоку, батальйон влився до регулярних військ.
14 листопада 1941 року фашисти окупували село. Встановивши режим кривавого терору, вони почали грабувати і знищувати населення. Десятки жителів Катерлеза вступили до партизанських загонів, що їх створив Керченський міськком партії в Аджимушкайських та Старокарантинських каменоломнях. Фашисти хазяйнували в Катерлезі понад два роки — з 14 листопада по 29 грудня 1941 року і з 14 травня 1942 року по 11 квітня 1944 року. Коли частини Червоної Армії наприкінці грудня 1941 року вигнали гітлерівців з населеного пункту, фронт відсунувся на захід, до Акмонайського перешийка. Протягом 4,5 місяця, поки радянські війська утримували Керченський півострів, населення Катерлеза самовіддано працювало, підпорядкувавши всю свою діяльність забезпеченню потреб фронту.
Захопивши знову село, німецькі окупанти жорстоко розправлялися з радянськими людьми. 11 квітня 1944 року війська Окремої Приморської армії визволили Керч і Катерлез від гітлерівців. У березні 1944 року поблизу Катерлеза загинув, спрямувавши свою машину в скупчення ворожих танків, заступник командира штурмової авіаескадрильї 43-го Червонопрапорного штурмового авіаполку Герой Радянського Союзу І. П. Гончаров. Смертю хоробрих полягли на підступах до Катерлеза Герої Радянського Союзу комсорг батальйону уродженець Ростова-на-Дону В. І. Бондаренко, дагестанець С. І. Мусаєв, українець П. І. Костенко та інші воїни Червоної Армії, на честь яких у селі споруджено 6 пам’ятників. Для увічнення пам’яті В. І. Бондаренка село Булганак перейменовано в Бондаренкове. У центрі Катерлеза встановлено монумент на честь 99 воїнів-односельців, що віддали своє життя в боротьбі проти фашистів на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Після вигнання гітлерівських загарбників близько 90 проц. житла і господарських будівель виявилися зруйнованими, колгосп пограбовано. Збитки, завдані колгоспу окупантами, обчислювалися у 1,5 млн. крб. Все довелося будувати заново. Цю роботу очолили сільрада, партійна організація.
У серпні 1945 року село Катерлез було перейменовано у Войкове на честь відомого революціонера і видатного радянського дипломата П. Л. Войкова (1888 — 1927), уродженця Керчі, що загинув на своєму посту від рук білогвардійців. Село ввійшло до складу Приморського (колишнього Маяк-Салинського), а з 20 грудня 1962 року — до складу Ленінського району. Партійна організація мобілізувала всіх жителів на відбудову господарства, будівництво житла, благоустрій населеного пункту. В цей період трудівники села зазнавали великих труднощів: не вистачало робочих рук, машин, насіння, будівельних матеріалів. Ціною великих зусиль жінкам і підліткам вдалося відремонтувати пошкоджений сільськогосподарський реманент. До весняної сівби підготували кілька сівалок, десяток борін та культиваторів. Держава допомагала артілі придбати худобу, одна з частин Червоної Армії передала господарству 29 коней та відбиту у фашистів череду великої рогатої худоби (50 голів, у т. ч. 25 корів).
Перші повоєнні врожаї були дуже низькими. Озимої пшениці у 1945 році зібрали лише по 5,8 цнт з га, ячменю — по 12,9 цнт. На кінець 1950 року відновлено посівні площі, зерновими культурами засіяно 1850 га. Середня врожайність зернових становила 11,2 цнт з гектара.
22 серпня 1950 року колгоспники трьох сільгоспартілей — ім. Войкова, «Веселий плугатар» (село Бондаренкове), ім. Сакко і Ванцетті (село Єгорове) на загальних зборах ухвалили об’єднатися в один колгосп — ім Войкова. Головою обрали місцевого жителя, члена КПРС з 1925 року, активного борця за владу Рад, учасника громадянської та Великої Вітчизняної воєн П. А. Гуманенка (керував господарством до 1960 року, за багаторічну сумлінну працю відзначений орденом Трудового Червоного Прапора)1. Господарство обслуговувала Керченська МТС. До керівництва бригадами та фермами прийшли у 1955 році досвідчені організатори і фахівці, у т. ч. головний агроном М. А. Петренко. Завдяки великій допомозі Радянської держави добірним насінням, позичками на придбання нової сільськогосподарської техніки (у 1955 і 1958 роках вони становили понад 400 тис. крб.), впровадженню нової техніки, застосуванню сівозмін, ефективнішому використанню добрив, поліпшенню насінництва врожайність зернових піднялася у 1960 році до 16,1 цнт з гектара. Успішно розвивалося тваринництво. Протягом кількох років вдалося збільшити надої молока до 1875 кг на корову. Прибутки колгоспу досягли 988 тис. карбованців.
Правління колгоспу запросило до Войкового переселенців з густонаселених районів республіки. На будівництво жител для них держава надала позику. Вдосконалювалася організація праці, в артілі запровадили гарантовану грошову оплату.
В результаті цього зросла культура землеробства, підвищилися врожаї. 1965 року колгоспники зібрали з га по 20,9 цнт озимої пшениці, по 25 цнт озимого ячменю, надоїли від кожної фуражної корови по 2887 кг молока.
Значно зросло виробництво сільськогосподарської продукції в колгоспі ім. Войкова в наступні роки. Так, у 1966—1970 рр. середньорічний виробіток зерна збільшився до 5121 тонни, винограду — до 996 тонн, м’яса — до 418 тонн, молока — до 2677 тонн, яєць — до 1265 тис. штук, вовни — до 100 цнт. Урожайність озимої пшениці в 1970 році становила 39,2 цнт з га, винограду — понад 80 центнерів.
1966 і 1967 років колгосп ім. Войкова був учасником ВДНГ і двічі нагороджувався дипломами 2-го ступеня. В ювілейному 1970 році колгоспники по всіх показниках виконали соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна: врожайність зернових становила 34 цнт з гектара.
Завдяки впровадженню нової техніки, широкому застосуванню передового досвіду продуктивність праці з 1965 по 1970 рік зросла на 32 проц., а рентабельність виробництва становила 56 проц. 1970 року доходи колгоспу досягли 2,5 млн. крб. У 1971—1972 рр., незважаючи на несприятливі погодні умови, трудівники ланів зібрали в середньому по 20 цнт зерна з га, а 1973 року — по 37 центнерів.
Тут дотримуються науково обгрунтованих сівозмін, бережуть від забур’янення пар, щороку вивозять на поля по 15—16 тис. тонн органічних добрив, вирощують на площі 400 га багаторічні трави, поліпшують вигони і пасовища, творчо застосовують систему обробітку грунту плоскорізами.
Лише за останні роки на полях колгоспу було висіяно на 1 тис. гектарів нові, більш врожайні сорти озимої пшениці Кавказ та Прибій, одержані з Кубані. Мінеральні добрива та хімікати надходили з Білорусії та Башкирії, доїльні агрегати «Даугава» — з Латвії. В овочівництві і виноградарстві працюють трактори та причепні знаряддя з Болгарії, виноградники обробляються хімікатами, привезеними з Польщі та НДР.
Комуністи працюють на всіх ділянках колгоспного виробництва. Так, доярки В. М. Булигіна та Є. В. Плахотникова, взявши низькопродуктивних корів з удоєм не більше 2 тис. кг молока, у 1971 році надоїли від них по 4 тис. і більше кілограмів. Щомісяця вручається кращому виробничому колективу перехідний Червоний прапор колгоспу. Ті, що зайняли друге і третє місця, отримують перехідні вимпели і грошові премії.
У колгоспі виріс великий загін передовиків сільського господарства, 93 чоловіка за доблесну працю нагороджено орденами й медалями, в їх числі орденом Леніна і двома орденами Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу І. О. Морозова, орденом Леніна — механізатора І. М. Кацику, доярок В. М. Булигіну, А. С. Домрачову, орденом Жовтневої Революції — головного агронома колгоспу М. А. Петренка, орденом Трудового Червоного Прапора — доярок Є. В. Плахотникову, В. Л. Скоторенко,
бригадира виноградарів, делегата XXIV з’їзду КПРС Л.Л. Головченко, тваринника В. Г. Косюгу. Ленінської ювілейної медалі удостоєні 84 трудівники села. 1973 року колгосп за успіхи у Всесоюзному соціалістичному змаганні тваринників удостоєний Червоного прапора й премії Міністерства сільського господарства СРСР та ЦК профспілки робітників і службовців сільського господарства і заготівель.
У Войковому розташовані Приморський завод будматеріалів, кар’єр Керченського склотарного заводу та Приморський «Міжколгоспбуд».
За останні роки на згарищах війни виросло нове сучасне село, що налічує понад тисячу добротних будинків. Вулиці впорядковані, частину їх заасфальтовано, прокладено 10 км тротуарів, споруджено 12 км водогону з розбірними колонками. Половина жителів села користується газовими плитами, у більшості родин є пральні машини, холодильники, телевізори, радіоприймачі. З кожним роком підвищується добробут населення. У 1972 році середній місячний заробіток колгоспника становив 92 крб., передові доярки заробляли до 200 крб., а механізатори — понад 200 карбованців.
Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. Кваліфіковану медичну допомогу колгоспникам подають лікарі першої районної лікарні, розташованої за 4 км від села. Тут працює фельдшерсько-акушерський пункт. 1972 року стала до ладу нова середня школа, де 29 вчителів навчають 510 дітей.
У Войковому є клуб, при якому діють гуртки художньої самодіяльності. 1970 року колгоспний естрадний оркестр став лауреатом обласного огляду сільської художньої самодіяльності на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
Понад 500 колгоспників — активні читачі сільської бібліотеки, книжковий фонд якої налічує більше 13 тис. томів. У селі немає родини, яка не передплачувала б газет і журналів. 1973 року жителі Войкового одержували їх 4133 примірники.
У боротьбі за зміцнення економіки села і поліпшення життя його трудівників велику роль відіграють 2 первинні парторганізації: колгоспна, в якій на липень 1973 року налічувалося 87 членів і кандидатів у члени КПРС, та «Міжколгоспбуду» (14 комуністів). їх помічниками є 3 комсомольські організації, в яких на обліку — 120 юнаків та дівчат.
Активно впливає на громадське та соціально-культурне життя Войкового сільська Рада, до якої обрано 64 депутати, серед них 29 комуністів, 8 комсомольців, 29 жінок. Бюджет сільради на 1973 рік становив 101,4 тис. карбованців.
Уродженцем Войкового є активний учасник збройного повстання на броненосці «Георгий Победоносец» у 1905 році, колишній мінний машиніст М. П. Панфілов. Свого часу він був схоплений царською охранкою і засуджений до 17 років каторжних робіт. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції брав участь у встановленні Радянської влади в Сибіру. 1955 року в зв’язку з 50-річчям повстання на Чорноморському флоті нагороджений орденом Леніна.
Все краще, чого досягли у Войковому,— це результат великої праці комуністів, комсомольців, усіх колгоспників. Разом з усім радянським народом трудівники села під проводом Комуністичної партії йдуть до нових трудових звершень.
Л. І. ВОЛОШИНОВ, М. Ф. ВОЛЬФСОН