Желябовка, Нижньогірський район, Кримська область
Желябовка — село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах ріки Біюк-Карасу, за 6 км від райцентру і залізничної станції Нижньогірська. За кілометр від села проходить автошлях Сімферополь—Нижньогірський. Населення — 2617 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Заріччя, Іванівна, Ломоносове, Тамбовка, Тарасівна.
Місцевість, де виникло село, була заселена в далеку давнину. Поблизу Желябовки виявлено поселення періоду бронзи, досліджено кургани з похованнями доби міді, бронзи, скіфські, а також могильник раннього середньовіччя. На території села Тарасівки (гора Онук) збереглися руїни античного міста Кіммеріка.
До приєднання Криму до Росії на території нинішнього села Желябовки було невелике татарське селище Орус Коджа (Урус Коджа), яке входило до складу Насивського кадилику Карасубазарського каймаканства. 1816 року тут налічувалося 22 двори.
Після Кримської війни (1853—-1856 рр.) більшість татарського населення села емігрувала до Туреччини. Навколишні землі одержали учасники Кримської війни поміщик Андрій Нелідов — 600 десятин та морські офіцери брати Соїчі — по 300 десятин. У 60—70 рр. XIX ст. сюди прибули селяни з внутрішніх губерній Росії. 1864 року у 8 дворах проживало 35 чоловік. У 1861—1864 рр. на лівому березі Біюк-Карасу нові переселенці — болгари заснували невелике селище Чая, яке, розростаючись, поступово злилося з Орус Коджою. Об’єднаний населений пункт став називатись Чая. Через 20 років у ньому, перейменованому на Андріївку і перетвореному на волосний центр, налічувалося 88 дворів і 514 жителів. Основним заняттям місцевих жителів було рільництво, садівництво-та городництво. Вирощували озиму пшеницю. Болгари під час переселення одержали від царського уряду ряд привілеїв та пільг і становили найбільш заможну, частину населення, володіючи до 50 десятин землі на двір. У той же час 5 сімей не мали землі. У значної частини селянських господарств ледве вистачало хліба до нового врожаю.
З дальшим розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві посилюється соціальне розшарування і в Андріївці. З одного боку куркульство, яке виробляло зерно на продаж, багатіло, з другого — зростала кількість безземельних селянських господарств. Після проведення столипінської реформи бідняки Андріївни, щоб сплатити недоїмки, продавали за безцінь свої наділи, поповнюючи число безземельних селян. За їх рахунок три куркулі збільшили свої володіння до 300—500 десятин. 85 куркульським господарствам належало три чверті всієї землі.
Лише наприкінці XIX ст. в селі відкрився фельдшерсько-акушерський пункт. На всю Андріївську волость (99 населених пунктів) була одна лікарня на 12 ліжок, яка знаходилася в Ічках. За таких умов особливо важко було боротися з інфекційними захворюваннями.
Населення майже не знало грамоти. У початковій школі, відкритій 1871 року, один учитель навчав 72 дітей. 1887 року на кошти жителів села споруджено приміщення школи. 1902 року тут навчалося 88 учнів. 1907 року в Андріївському земському училищі було вже 4 класи, в яких налічувалося 159 учнів з Андріївни й навколишніх сіл. Діти безземельних селян і наймитів школу майже не відвідували.
Згубно позначилася на економічному становищі трудящих перша світова війна. Більшість чоловіків була мобілізована на фронт. Господарства бідняків і середняків залишилися без робочих рук. 1914 року в Андріївці з 222 дворів 62 не мали землі. Багато господарств були безкорівними, в селі налічувалося 305 коней і тільки 124 корови. Селяни, втративши землю, поневірялися в наймах або йшли працювати сезонними робітниками в поміщицькі економії.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції влада в селі і земля залишалися в руках куркулів та поміщиків. У квітні 1917 року створено орган Тимчасового уряду — волосний громадський комітет, яким керував місцевий поміщик. Нова влада спиралася на т. зв. ескадронців з Кримського кавалерійського полку і німців-колоністів з сусідніх сіл.
У березні—квітні 1917 року в село почали повертатися фронтовики, які розповідали землякам про настрій солдатів на фронті, революційні події в країні й про те, що тільки більшовики по-справжньому відстоюють інтереси трудящих. В село було привезено кілька номерів більшовицької газети «Правда», що роз’яснювала політичну обстановку в країні. Зростала революційна активність селян. У червні 1917 року в Андріївці обрано Раду селянських і солдатських депутатів, до якої увійшли: матрос А. Ф. Минаков, солдат П. В. Урумбегликов та інші.
Проводячи у вересні 1917 року вибори гласних до Феодосійського повітового земства, місцева буржуазно-поміщицька влада відкинула спробу селян і сільськогосподарських робітників подати списки своїх кандидатів. Біднота бурхливо протестувала, в результаті чого на дев’яти з одинадцяти дільниць Андріївської волості вибори були зірвані, в т. ч. на Андріївській виборчій дільниці.
Звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію принесли в Андріївну севастопольські більшовики-матроси. Виступаючи на сільських сходах, вони розповідали про перемогу збройного повстання в Петрограді, про прийняті 11 Всеросійським з’їздом Рад перші декрети Радянської влади, які з ентузіазмом вітали бідняки, батраки й середняки.
За допомогою агітаторів-більшовиків в Андріївці 25 листопада 1917 року проведені перевибори Ради селянських і солдатських депутатів. Але втілити в життя декрети Радянської влади Рада не змогла — в повіті і волості хазяйнували військові формування буржуазно-націоналістичного татарського уряду — ескадронці. Для боротьби з контрреволюцією був створений волревком, головою якого став бідняк А. Ф. Минаков. Наприкінці листопада — на початку грудня 1917 року ревком організував Андріївський червоногвардійський загін, що складався з молоді кількох сіл. До нього вступили 27 бідняків і батраків Андріївки.
Завдяки спільним діям червоногвардійців та загону матросів під командуванням О. В. Мокроусова, які розгромили ескадронців та інші контрреволюційні сили, 7 січня 1918 року в Андріївці встановлено Радянську владу.
Керуючись вказівками Феодосійського повітвиконкому, Андріївська Рада селянських і солдатських депутатів конфіскувала лишки хліба у куркулів і торговців, допомагала формувати червоногвардійські загони і постачати їм продовольство, забезпечувала хлібом, насінням, робочою худобою та інвентарем наймитів і бідняків, які частково засіяли землю поміщиків, подавала матеріальну допомогу родинам загиблих червоногвардійців та солдатів, інвалідам війни.
Але наприкінці квітня 1918 року німецькі війська захопили Крим. Окупанти поновили поміщицьке землеволодіння, запровадили жорстокий режим репресій і страт. Карателі чинили екзекуції над мирними жителями, били шомполами батьків і родичів червоногвардійців, розстріляли Ф. Т. Минакова, батька організатора Радянської влади в Андріївці. Поміщики й татарські буржуазні націоналісти за допомогою кайзерівських солдатів відібрали засіяні селянами землі й сільськогосподарський інвентар.
У листопаді 1918 року після вимушеного відступу з Криму німецьких окупантів півострів зайняли англо-французькі інтервенти й денікінці, від яких населення зазнало багато лиха. У середині квітня 1919 року в Андріївці відновлено Радянську владу. Волревком (голова В. В. Бойко) організував допомогу бідноті продовольством. Чимало молоді з села вступило тоді до лав Червоної Армії. Зокрема, до 1-го Кримського батальйону з усієї Андріївської волості влилося 170 чоловік. У липні 1919 року під натиском переважаючих сил денікінців радянські війська вимушені були вдруге залишити територію Криму.
Червоні частини відходили з важкими боями. 28 липня 1919 року поблизу Андріївни невеликий загін червоноармійців прийняв бій з білогвардійцями. П’ятеро бійців — Тургалевич, Желябов (троє залишились невідомими) — були захоплені пораненими в полон. Після жорстоких катувань їх розстріляли. Вночі селяни, ризикуючи життям, поховали червоних бійців. 1 травня 1925 року на могилі учасників громадянської війни андріївці встановили пам’ятник.
15 листопада 1920 року після визволення Криму від врангелівців в Андріївці створено сільревком, а згодом волревком. При сприянні активу бідноти волревком подавав допомогу Червоній Армії у розквартируванні й забезпеченні її частин продовольством та фуражем; організував збір в Андріївці вогнепальної та холодної зброї, обмундирування й спорядження, залишеного білогвардійцями; взяв на облік і розподіляв серед бідноти майно поміщиків і торговців, які втекли, вів боротьбу проти бандитизму і контрреволюції. В Андріївці було викрито антирадянську групу, до якої входили колишні білогвардійці. Спираючись на куркульство, вони всіляко шкодили органам Радянської влади, намагалися зривати її заходи.
20 серпня 1921 року на зборах жителів села обирається сільська Рада на чолі з кандидатом у члени РКП(б) А. Зотовим. Боротьбу за зміцнення Радянської влади очолили комуністи, які оформилися в осередок у січні 1921 року. З грудня цього ж року андріївські комуністи входили до Ічкінського партосередку. Велику допомогу комуністам у політико-масовій роботі подавали комсомольці, об’єднані в осередок 1921 року.
Труднощі відбудови господарства, зруйнованого білогвардійцями та іноземними інтервентами, посилилися посухою 1921—1922 рр., що знищила врожай. Населення Андріївни, як і інших сіл, голодувало. Андріївська сільрада вжила заходів для подання допомоги голодуючим: у серпні 1921 року було відряджено ходаків на Україну, які доставили продовольство й посівний матеріал.
Питання про наділення селян Андріївської волості землею обговорювалося на земельному з’їзді Феодосійського повіту 16 серпня 1921 року. З’їзд ухвалив нарізати в середньому на родину з 6 чоловік по 22 десятини. У першу чергу забезпечувалися землею, посівним матеріалом й інвентарем бідняцькі господарства, подавалася матеріальна допомога сім’ям загиблих у роки громадянської війни.
Рада і комуністи приділяли багато уваги розвиткові в селі різних форм кооперації. На загальних зборах жителів Андріївни ще 30 серпня 1921 року був обраний комітет взаємодопомоги, який забезпечував селян насіннєвою позикою, організував пункт очистки насіння і прокату сільськогосподарського інвентаря. Навесні 1924 року створюється машинно-тракторне товариство «Нова праця». 1924 року в селі відкривається відділення Сейтлерської споживспілки, членам якої продавалися за твердими цінами мануфактура, господарчі товари.
Поряд з налагодженням господарської діяльності в селі поліпшувалося медичне обслуговування, розгорталося культурне будівництво. 1922 року поновив роботу фельдшерсько-акушерський пункт, всі діти шкільного віку сіли за парти нової радянської загальноосвітньої початкової школи, перетвореної 1925 року на школу другого ступеня. Для навчання дорослого населення організовано гуртки ліквідації неписьменності. У жовтні 1926 року за активною участю комсомольців відкрита школу селянської молоді з інтернатом, де навчалося 44 чоловіка. Для практичних занять школі виділили 50 десятин землі.
Було відкрито клуб, російську та болгарську хати-читальні, де селяни не тільки читали газети, журнали і книги, але й мали можливість послухати виступи лекторів з різних питань. У січні 1925 року тут на одномісячних сільськогосподарських курсах навчалося 57 чоловік.
У клубі та хатах-читальнях організовувалися також лекції й бесіди про революційне минуле країни та рідного краю, про радянське будівництво, міжнародне становище. 1 травня 1925 року на прохання населення Андріївну перейменували на Желябовку на честь одного з керівників організації «Народна воля» А. І. Желябова, дитинство якого минуло тут. Батько його служив управителем маєтку поміщика. Приїжджаючи до батьків, революціонер привозив у село нелегальну літературу, вів з селянами бесіди про необхідність повалення самодержавства. Тут же 1870 року він переховувався від жандармів, які двічі робили обшук у будинку Желябових.
На початку 1926 року в Желябовці знову оформився самостійний партійний осередок з 7 комуністів, секретарем його було обрано О. С. Якимова. Партійний осередок проводив велику масово-політичну роботу серед населення. До сільради, споживчого товариства, культурно-освітніх організацій висувалися бідняки та наймити.
Перші невеликі колективні об’єднання, створені на початку 20-х років, стали прикладом нових економічних відносин на селі. 1927 року кілька желябовських бідняцьких господарств організували ТСОЗ «Новий шлях», незабаром створилося ще два ТСОЗи —«Більшовик» та «Червоногвардієць». 1928 року три ТСОЗи об’єдналися у сільгоспартіль «Новий шлях».
Молода артіль спочатку була організаційно маломіцною через відсутність досвіду і знань у її керівників, погано оснащена технікою (в господарстві працював лише один трактор «Універсал»). До того ж ще потрібно було подолати опір куркулів, яких у Желябовці налічувалося досить багато (85 господарств). Куркулі вели ворожу пропаганду проти колгоспу, залякували тих, хто вступав до артілі або збирався вступати, саботували хлібозаготівлі, ховали зерно, псували молотарки, розкрадали колгоспне майно. У першій половині 1931 року бідняки й середняки домоглися розкуркулення сільських багатіїв, частина яких за контрреволюційну діяльність була засуджена та вислана.
Колективізація викликала зростання активності і свідомості трудового селянства. За 1930 рік Желябовським осередком у партію прийнято 11 чоловік (з них З робітники і 8 селян). У січні 1931 року сільський осередок реорганізували в колгоспний, який приділяв особливу увагу організаційно-господарському зміцненню колгоспу, питанням правильного розподілу прибутків, підвищенню дисципліни праці.
Артіль ім. Желябова (перейменована 1931 року) поступово перетворювалася в економічно розвинуте багатогалузеве господарство. 1931 року з 3 тис. га землі, закріпленої за нею, було засіяно 645 га зерновими, 100 га кукурудзою, 100 га сорго, 100 га бавовною, 30 га просом, посаджено 55 га тютюну, 68 га городніх та баштанних культур. Цього ж року колгоспники заклали фруктовий сад на 38 га і виноградник на 17 га. З 1933 року колгосп обслуговувався одним із загонів Сейтлерської МТС. Велике значення для правильної організації праці мало створення 10 бригад: 2 рільничих, 2 садівницьких, 2 городніх, бавовницької, тютюнницької, виноградарської, тваринницької. У господарстві працювали кваліфіковані спеціалісти: 10 трактористів, садівник, 2 ветеринарні лікарі. Комуністи колгоспу розгорнули соціалістичне змагання. Серед перших ударників колгоспних ланів Желябовки були Я. П. Марцовенко, І. Є. Савченко, О. К. Крутько, О. І. Маленко, І. А. Маленко та інші.
Внаслідок запровадження широкої механізації трудомістких процесів, підвищення культури землеробства, зростання продуктивності праці 1939 року колгоспники одержали з гектара пшениці по 19 цнт, ячменю — 18, зерна кукурудзи — 21, тютюну — 9,4 цнт. Збільшилися поголів’я худоби та її продуктивність. На колгоспних фермах налічувалося 233 голови великої рогатої худоби, 250 коней, стільки ж свиней, 1499 овець.
У 1939—1940 рр. за успіхи у виробництві зерна, фруктів і винограду колгосп удостоївся права взяти участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Господарству вручили диплом 2-го ступеня. До Москви були запрошені кращі трудівники села: бригадир рільничої бригади Я. П. Марцовенко (нагороджений Великою срібною медаллю ВСГВ) та бригадир садівницької бригади І. Є. Савченко.
Зростали прибутки колгоспників. Починаючи з 1939 року вони одержували на трудодень по 3,5 кг зерна і 3 крб. грішми. Життя стало заможнішим. Жителі споруджували добротні будинки. 1939 року в селі було 369 дворів і 1600 чоловік. Село радіофіковувалось, провадились його електрифікація, ремонтувалися дороги, озеленялися вулиці. Біля клубу встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Медичне обслуговування населення здійснювали лікар, фельдшер і акушерка. До 1930 року в селі повністю ліквідовано неписьменність. Працювала семирічна школа. 1938 року відкрито середню школу. Всі діти шкільного віку мали можливість вчитися у своєму селі, а потім продовжувати освіту в технікумах та інститутах країни. У червні 1941 року желябовці урочисто відзначили перший випуск середньої школи.
У сільському клубі з залом для глядачів на 150 місць з 1933 року демонструвалися звукові кінофільми. Велику культурно-освітню роботу провадили дві хати-читальні, при яких були дві бібліотеки.
Районну дослідно-показову школу партосвіти, відкриту в Желябовці 1934 року, відвідували комуністи, комсомольці й безпартійний актив. Комсомольська організація разом із сільрадою багато робили в справі підготовки молоді до оборони країни. Так, у 1939—1941 рр. майже всі юнаки й дівчата здали норми на значки ГПО і ГСО.
Як тільки почалася Велика Вітчизняна війна, переважна більшість дорослого чоловічого населення йшла до Червоної Армії захищати Батьківщину. У липні 1941 року для боротьби з ворожими диверсантами, парашутистами, а також охорони майна колгоспу в селі створено винищувальний батальйон з 110 бійців. Коли над Кримом нависла загроза вторгнення гітлерівських військ, колгосп евакуював частину майна вглиб країни.
30 жовтня 1941 року Желябовку окупували фашисти. Запровадження «нового порядку» гітлерівці почали з розстрілів, насильств і грабежів. Вони закатували й розстріляли 25 чоловік, у т. ч. старих комуністів, активних учасників боротьби за встановлення Радянської влади і соціалістичного будівництва в Желябовці — І. Н. Якушева, А. Ф. Минакова, П. В. Урумбегликова, П. Т. Полторака, В. Ф. Беличенка, П. Ф. Гажева, І. І. Лукаша, П. М. Желябова, Г. І. Матюхіну та інших патріотів. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 48 юнаків і дівчат. Окупанти закрили школу, забирали в населення продукти, худобу, птицю.
Але трудівники села зволікали молотьбу, псували сільськогосподарські машини й механізми, вночі виносили й ховали колгоспне зерно. Ризикуючи життям, колгоспник К. П. Чендєв перетягнув у потайне місце і сховав там пам’ятник В. І. Леніну. О. П. Кисельов, І. В. Степанов, Т. І. Корнєєв, С. Г. Матлаков пішли до Старо-Кримського партизанського загону. У червні 1942 року в Желябовці створюється підпільна патріотична група. Очолював її комуніст Я. П. Марцовенко. Група одержувала від сейтлерських партизанів газети, листівки, зведення Радянського Інформбюро і розповсюджувала їх серед жителів Желябовки й сусідніх сіл, збирала відомості про дислокацію та пересування німецько-румунських частин. Під час виконання доручень керівництва партизанського загону загинули Є. Д. Дучева, Г. П. Пирогова, М. І. Пирогов.
Перед наступом Червоної Армії у Криму 3 квітня 1944 року в район Желябовки було закинуто групу армійських розвідників. Сім’я Дучевих, де розмістилися бійці, допомагала їм збирати відомості про розташування, чисельність і пересування ворожих військ. У день відступу фашистів з Желябовки розвідники разом з місцевими підпільниками влаштували засаду біля мосту через Велику Карасівку й знищили загін ворожих солдатів. Колишня радистка розвідувальної групи В. Б. Іткіна і нині підтримує зв’язки з жителями села, листується з школярами, організаторами музею бойової і трудової слави.
Желябовці свято шанують пам’ять про тих, хто віддав життя за Батьківщину. Загинули в боях з фашистами перший механізатор колгоспу О. К. Крутько, голова сільської Ради І. К. Бельмас та багато інших. За виявлену доблесть 57 жителів села нагороджені бойовими орденами й медалями Радянського Союзу. Тракторист колгоспу танкіст І. Г. Маленко брав участь у боях на Курській дузі, за місто Бреслау (Вроцлав), визволяв Прагу. 1942 року на фронті вступив у ряди Комуністичної партії. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня та Червоної Зірки (повернувшись до рідного села, І. Г. Маленко з 1946 року став бригадиром тракторної бригади. За успіхи у праці двічі був учасником ВСГВ, нагороджений Малою золотою медаллю).
13 квітня 1944 року війська 51-ї армії 4-го Українського фронту визволили Желябовку від фашистських загарбників. За час окупації гітлерівці завдали великих збитків селу: було пограбовано сільськогосподарський реманент, колгоспну худобу, зруйновано господарські будівлі, вирубано колгоспний сад. Окупанти відібрали у жителів села майже всю худобу, знищили багато будинків.
Під керівництвом партійної організації і сільської Ради, долаючи великі труднощі, желябовці взялися до відбудови народного господарства. У колгоспі не вистачало робочих рук, не було насіння, інвентаря, як тяглову силу використовували корів. Насіння зібрали жителі села із своїх мізерних запасів. Сіяли вручну, а посівний матеріал доставляли в поле на єдиній бричці. Справжній трудовий героїзм проявили жінки. Збирати врожай допомагали бійці військових частин. Улітку 1944 року в трудове життя села включилися 28 родин переселенців з Тамбовської області, а згодом і демобілізовані воїни.
Радянська держава подавала допомогу колгоспу кредитами та машинами. Важливу роль у зміцненні економіки колгоспу відіграла Желябовська МТС. Вже 1948 року господарство повністю освоїло довоєнні посівні площі, поголів’я великої рогатої худоби перевищило довоєнний рівень і досягло 280 голів. На 62 га колгоспники посадили сад і на 24 га — виноградник.
У 1950 році колгоспи ім. Желябова і «Відродження» (село Ломоносове) об’єдналися в один — ім. Желябова. За ним закріпили 5323 га землі. Площа під зерновими становила 2489 га. Парторганізація й правління колгоспу доручили комуністам найвідповідальніші ділянки виробництва, стали більше приділяти уваги організації трудомістких процесів виробництва в рільництві й тваринництві, створенню кормової бази. 1954 року за високі врожаї зернових колгосп став учасником ВСГВ, був нагороджений дипломом 1-го ступеня. 1959 року господарство демонструвало на цій же виставці свої успіхи, досягнуті в розвитку тваринництва.
Желябовський колгосп ім. XXI з’їзду КПРС (перейменований 1959 року) виріс у велике багатогалузеве господарство по виробництву пшениці, фруктів, винограду, тютюну, тваринницької продукції. У 60-і роки желябовці підвищили врожайність зернових у середньому до 20 цнт з гектара, збудували 2 зерносховища, 3 корівники, 2 телятники, 2 свинарники, 2 пташники, кормоцех для великої рогатої худоби.
Значні досягнення колективу господарства у восьмій п’ятирічці (1966—1970 рр.). Середня врожайність зернових становила 25,1 цнт з гектара. У завершальному році п’ятирічки колгоспники виростили багатий урожай винограду, зібравши по 81,8 цнт з гектара на площі 350 га. Збільшилося колгоспне стадо до 2864 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 733 дійні корови). Надій молока на кожну корову досяг 2307 кг. 1972 року, виконуючи соціалістичні зобов’язання до 50-річчя утворення СРСР, тваринники добилися надоїв по 2756 кг на фуражну корову. 1970 року прибуток господарства становив 1403,6 тис. крб. Подвоїлася сума капіталовкладень.
Нині основний напрям господарства — виноградарсько-садівницький з розвинутим тваринництвом. Багато робиться тут для підвищення культури землеробства. Поліпшився обробіток землі, більше вноситься мінеральних і органічних добрив. За восьму п’ятирічку вдвічі збільшилася площа зрошуваних земель. Якщо 1965 року було полито 198 га, то 1970 року — 410 га. Завдяки підключенню Желябовки до державної енергосистеми через Сімферопольську ДРЕС стало можливим електрифікувати основні виробничі процеси на тваринницьких фермах і різко підвищити споживання енергії на побутові потреби. Всі роботи в рільництві й основні в садівництві та виноградарстві механізовано. Машинний парк колгоспу налічує 72 трактори, 14 комбайнів, 28 вантажних автомашин.
Трудівники села самовіддано працюють на всіх ділянках колгоспного виробництва. У лавах ударників комуністичної праці тваринники, які добилися високого середньодобового приросту телят,— М. Г. Яськова, нагороджена 1966 року орденом Леніна, і М. Д. Лебединських, удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора. Ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» нагороджено 46 чоловік. За 40-річну самовіддану працю в колгоспі звання почесного громадянина Желябовки надано І. Є. Савченку і переселенці з Воронезької області М. П. Петрашовій, яка пропрацювала тут 20 років.
Успіхи, здобуті колгоспом, це насамперед результат праці його трудівників і вмілого керівництва партійної організації, в якій 48 комуністів. Три чверті з них працюють на вирішальних ділянках колгоспного виробництва. В своїй повсякденній праці вони спираються на комсомольську організацію, яка налічує 57 юнаків та дівчат.
На території села розташоване Нижньогірське районне об’єднання «Сільгосптехніки», яке обслуговує 8 колгоспів, 6 радгоспів і Кримську дослідно-меліоративну станцію. В об’єднанні працюють 237 чоловік, у т. ч. 33 інженери і техніки. Колектив об’єднання успішно справляється з виробничими планами. Кілька років він був переможцем республіканського соціалістичного змагання, не раз удостоювався перехідного Червоного прапора Ради Міністрів УРСР. Готуючи гідну зустріч 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, одна бригада і 2 дільниці об’єднання здобули звання колективу комуністичної праці, 76 чоловік стали ударниками комуністичної праці. 27 нагороджені Ленінською ювілейною медаллю, 14 робітників — орденами і медалями СРСР.
Створена ще 1931 року в колишньому маєтку поміщика Кримська дослідно-меліоративна станція (КДМС) має 300 га землі, з них 252 га поливної. Тут працюють 139 чоловік, з них 32 наукові співробітники, які досліджують питання режиму зрошення, техніки поливання, водопостачання сільгоспкультур, використання скидних вод рисових систем, економічну ефективність зрошуваного землеробства. Станція дає рекомендації з найбільш раціонального використання зрошуваних земель у господарствах.
За роки Радянської влади село зросло майже в 4 рази і тепер налічує 759 дворів. Тільки протягом восьмої п’ятирічки тут зведено 102 нові будинки. Сучасні житла трудівників Желябовки нічого спільного не мають з дореволюційними однокімнатними селянськими хатами, зліпленими з саману. Це добротні кам’яні будівлі з верандами, криті шифером. Майже в кожному з них 2—3 кімнати, гарні меблі, газова плита, холодильник, швейна й пральна машини, телевізор, радіоприймач. Усі колгоспники мають присадибні ділянки з садками й виноградниками. В особистому користуванні населення — 24 автомашини, 56 мотоциклів, багато велосипедів. До 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції у селі збудовано красивий двоповерховий адміністративний будинок, де розміщено правління колгоспу, сільську Раду з добре обладнаною кімнатою щастя, а також відділення зв’язку. Центральну вулицю, названу ім’ям Гагаріна, заасфальтовано. У центрі Желябовки розташоване водосховище, чудове місце відпочинку трудящих. Село потопає у зелені садів, виноградних альтанок, декоративних дерев і квітників.
З кожним роком розширюється торговельна мережа. 1970 року товарообіг 7 магазинів і 3 ларків становив 899 тис. крб.
За останні роки відкрито продовольчий, взуттєвий, книжковий магазини, а також магазин готового одягу. Є тут будинок побуту із швейною і шевською майстернями, фотоательє, майстерня ремонту годинників.
У селі — оснащений сучасним обладнанням медпункт, у якому працюють стоматолог, фельдшер, акушерка, медсестра. Желябовців обслуговує також Нижньогірська районна поліклініка й лікарня.
Значно зріс загальноосвітній і культурний рівень трудящих села. Якщо до революції всього тільки 50—60 чоловік мали початкову освіту, то 1972 року тут працювало 45 чоловік з вищою освітою, 228 — з середньою спеціальною освітою, 35 заочно навчаються в інститутах і технікумах. Змінився соціальний склад населення: з 2617 чоловік — 930 робітників і службовців. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна завершено будівництво нового приміщення середньої школи. Це — двоповерховий будинок з просторими світлими класами, хімічним, фізичним і біологічним кабінетами, актовим залом. У 1971/72 навчальному році школу відвідували 642 учні, тут працювало 39 вчителів. У школі є ленінська кімната. Краєзнавцями й слідопитами створено музей бойової і трудової слави, де зібрано матеріал про желябовців — учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції, громадянської та Великої Вітчизняної воєн, а також кращих трудівників села. Близько 160 чоловік сільської молоді вчиться у вечірній школі.
1963 року в селі зведено будинок культури з широкоекранною кіноустановкою, залом на 500 місць і кімнатами для гурткової роботи. Це сучасний будинок з колонами, оздоблений ліпленням, малюванням. У 17 гуртках, у т. ч. громадсько-політичному, літературному, хоровому, духовому, танцювальному, драматичному, прикладного мистецтва, а також естрадному оркестрі беруть участь 489 чоловік.
До послуг населення — бібліотека при будинку культури з книжковим фондом 26 тис. томів. Є бібліотека при Кримській дослідно-меліоративній станції. Багато хто з желябовців має особисті бібліотеки. Жителі села передплачують 3320 примірників центральних, республіканських, обласних, районних газет і журналів. У місцевій групі товариства «Знання» налічується 18 чоловік.
У авангарді боротьби за дальший розвиток економіки, культури й підвищення добробуту трудящих ідуть комуністи, 4 желябовські партійні організації об’єднують 118 комуністів і 4 комсомольські — 480 юнаків та дівчат. Значна роль у розвитку й благоустрої Желябовки належить сільській Раді, в роботі якої бере участь 71 депутат. Серед депутатів 5 робітників, 51 колгоспник, 15 службовців; 36 комуністів, 11 комсомольців; 25 жінок. Їм допомагає великий актив, об’єднаний у постійні комісії.
Заможно і культурно живуть трудівники Желябовки. Вони наполегливо борються за втілення в життя рішень XXIV з’їзду КПРС.
Я. І. СЕЛІВАНОВА